Картер Ник : другие произведения.

Ханой

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  
  
  Нік Картер
  
  
  Ханой
  
  
   переклав Лев Шкловський
  
  
  
  
  1 - ЛЮДИНА У ЗЕЛЕНОМУ БЕРЕТІ.
  
  
  Сержант Бен Таггарт із спецназу загону Q-40 лежав на животі й затамував подих. Ноги вартового пройшли за кілька дюймів від його голови і зникли вночі Північного В'єтнаму. Таґґарт знав розклад вахти; тепер він провів тут третю ніч і знав про китайські патрулі майже стільки ж, скільки і про розпорядження варти у своєму таборі. Але він не знав, чому їх було так багато, або чому вони були китайцями, а не в'єтнамцями і що вони так старанно охороняли.
  Рівно через півтори хвилини вартовий повернеться. Таггарт ретельно відраховував секунди, а потім ковзав по доріжці до обраного ним прослуховування. Це був гай поруч із високою товстою дротяною сіткою, яка відокремлювала його від комплексу старанно замаскованих будівель, і звідти він міг бачити велику хатину, в якій, мабуть, розміщувалася частина цивільного персоналу.
  Він зайняв свою позицію обережно, намагаючись, щоб його не бачили ні з стежки, ні з табору, і намагався триматися подалі від дротяної сітки. Простий тест у першу ніч, коли він підслуховував, показав йому, що має достатньо сили, щоб убити слона. Він сів навпочіпки під листям і подивився на землю.
  Як завжди, низькі потужні будівлі були оповиті слабким блакитним свіченням, що нагадує місячне світло. Це був військовий табір, хоча солдатів було достатньо захисту фортеці. Він дивився, як пара караульних з гвинтівками повільно пройшла повз, і знову задумався, що так багато китайців у формі роблять так близько до Ханою. Вони пройшли мовчки.
  Таггарт відкинув зелений берет і засунув у вухо маленький пристрій. Це була власна версія радіооператора Міка Манчіні набагато складнішого приладу, і він назвав його «слуховим апаратом». Хоча діапазон був невеликим, він ефективно посилював усі звуки, які міг уловити.
  Третьої ночі поспіль він став уловлювати уривки розмов з великої хатини. Таґґарт уважно слухав. Він був не лише офіцером розвідки Q-40, а й найкращим лінгвістом у підрозділі. Отже, капітан Марті Роджерс погодився, хоч і неохоче, провести розслідування. В іншому випадку він ніколи б не відмовився від нього заради завдання, не пов'язаного з їхнім власним завданням. хоча табір та радіоповідомлення, які вони з нього отримували, були загадкою. Вони об'єдналися, намагаючись розшифрувати повідомлення, але марно. Однак вони розшифрували так багато, що майже, напевно, повідомлення не мали нічого спільного ні з пересуванням військ, ні з в'єтнамською армією, ні навіть з війною.
  Таггарт трохи повернув голову і навів пристрій на звук. Інформація прийшла у вигляді фрагментів розмов багатьох голосів та кількома мовами. Люди різних національностей раз у раз говорили один з одним без особливого ентузіазму, ніби їм мало що сказати одне одному. Іноді слова були нерозбірливим бурмотінням, але здебільшого їхні голоси звучали чітко і без відповіді, можливо, навіть ігнорувалися людьми, які надто нудьгують, щоб відповідати.
  Вони не дуже балакучі, подумав Таггарт. Але, можливо, труднощі в тому, що вони не дуже добре ладнали між собою. І треба було бути дуже товариською людиною, щоб почуватися в цій компанії як удома. Він віддавав всю свою увагу їх поверхневим розмовам, хоч і незначним.
  «...надто довго, надто довго. А їжа тут огидна!
  — Ах, ні, ні, ні, чувак. Стіл чудовий. Я ніколи не їв так добре. Нам потрібні зміни, от і все.
  Французи. Обидва. Із різних куточків Франції.
  - Ще ні, Гансе. Я хочу спочатку закінчити листа. Мені дружина більше не писала.
  Німецька. Глибокі гортанні звуки. Кислі від невдоволення.
  — Що ти там робиш із цією книгою? Хіба ти не бачиш, що я читаю? Віддай!
  - Так, так, вибачте...
  «Так!»
  Ще два німці. Один із них дуже схвильований.
  «Так, добре, але ніхто не певен, скільки грошей це нам принесе? Розмови не заповнюють дірки в кишенях, чи не так?
  Мабуть, швед, хоч говорив німецькою. Відповідь була невиразною, що було прикро, бо поки що це була найцікавіша тема.
  Таггарт перевірив мініатюрну шайбу та повністю відключив шведа. Натомість він підслухав китайця, який сказав повільною англійською: «Я йду спати. Що ж. Треба відпочивати чоловіки.
  Зібрався на відпочинок, подумав Таґґарт.
  Інший голос пролунав голосно і ясно. Угорський, дізнався Таггарт, але він не розумів цією мовою.
  — Але ж це в інтересах науки, Ладіслас! прогримів глибокий бас. «Минуло багато часу з того часу, як у мене була така можливість». - Знову німецькою.
  — Це також на користь нашого гаманця, мій любий Бруно. Наукові аспекти, звичайно, дуже цікаві, але однаково цікаво, коли нам заплатять і коли це закінчиться. .. '
  Голоси стихли, наче двоє чоловіків йшли. Пристрій Таггарта намагався відстежити їх, але він нічого не чув, крім регулярного хропіння.
  Потім новий голос: «Ви бачили б, як живуть інші! Зізнаюся, ми не так уже й погано влаштувалися, але Кратч та Візнер живуть як королі. Шампанське, фазан, жінки, пухові ліжка...
  О, зупинись, Людвігу! Ми це знаємо, ми все це знали протягом кількох місяців. Що це могло бути? Вони завжди нагорі... Знову голоси стихли, знову німці.
  Таггарт був доаолен. За ці кілька хвилин він дізнався більше, ніж за попередні дві ночі разом узяті. Однак цього ще було недостатньо. Він слухав далі німецькі голоси і задумався, хто такі Кратч та Візнер. Але удача підвела його. Безладна розмова перетворилася на розрізнені коментарі про те, хто має давати і чи завтра буде знову дощ.
  Він залишався у своїй скрюченій позі ще дві години, слухаючи безглузді розмови. По обидва боки через короткі проміжки часу проходили вартові, явно не помічаючи його присутності. Принаймні йому ще пощастило в цьому відношенні.
  Але нічого з того, що він почув, того не вартувало.
  Настав час, вирішив він, рухатися далі і спробувати провести прослуховування великої низької будівлі, схожої на майстерню. Це була складна мета для слухового апарату, оскільки воно було оточене майже з усіх боків невеликими будівлями, складами, як він припустив, але, можливо - тільки можливо - він зміг би там щось вловити.
  Він не поспішав, прислухався до кроків вартових, що віддалялися, і обережно вибирався з укриття. Раптом слуховий апарат вловив звуки голосів десь між великою хатиною та майстернею. Це був перший раз, коли він уловив голоси з цього напрямку, але також це був перший раз, коли хтось, крім китайських охоронців, і самого Таггарта, виходив уночі з дому, за винятком того, що переходив з однієї будівлі до іншої.
  Таґґарт сидів зовсім нерухомо там, де знаходився. Говорили троє людей - тихо, вони йшли до нього. Двоє чоловіків і жінки. Усі три німці.
  "... сказати "Кратч" цього разу?" - Голос молодої людини.
  Чудові новини, - сказав повний баритон. «Я б хотів, щоб він дозволив мені все влаштувати, але ми працюємо на нього і повинні задовольнятися тим, що він робить все по-своєму. Ця людина скоро буде тут, за тиждень.
  - Ви знаєте, хто це? - Жіночий голос, низький та мелодійний.
  Якийсь доктор Бургдорф, Еріх Бургдорф. Я сам його не знаю, як і Кратч, мабуть. Але він людина, обрана групою для реалізації планів.
  "Який гурт, Кратча?" Голос молодої людини. "Ні, ні, ні, звичайно ні, Гельмут," сказав інший, дещо нетерпляче. «Яким би претензійним не був Кратч, він не претендує на роль вченого. Ні, наш власний гурт обрав його. Він із Буенос-Айреса, де, як ви знаєте, розробили ударно-спусковий механізм.
  “Ну ось, снаряд для нього готовий. Коли він приїде?
  — Як я й сказав, упродовж тижня. Навіть Кратч не може назвати правильну дату, тому що, звичайно, ви не можете летіти прямо з Буенос-Айресу в Ханой. Як і всім нам, йому доведеться їхати манівцем, і тому деяка затримка неминуча. Але ж тепер це ненадовго.
  - Рада це чути, - сказала жінка. «Чотири місяці тут для мене занадто багато. Це схоже на концтабір».
  — Ільза, це невдале порівняння, — люб'язно сказав літній чоловік. Але Таґґартові здалося, що в його голосі була дивна нотка. "Ми не говоримо таких речей".
  - Звичайно ні, Карле. Мені дуже шкода, — квапливо сказала жінка. — В'язниця, я сказав би краще. Але назвіть це, як хочете, тут немає приємної атмосфери, ні для жінок, ні для вчених.
  Їхні голоси тепер були гучними, такими гучними, що Таґґарт майже відчув себе зобов'язаним приєднатися до розмови. Він уважно подивився крізь листя і побачив, що вони стоять поруч із сіткою огорожі, всього за кілька ярдів від зовнішніх воріт. У блакитному світлі вони виглядали блідими та болючими, він міг ясно бачити їхні обличчя. І не лише їхні особи. Таггарт мало не свиснув і на мить не зводив очей з дівчини.
  Як і чоловіки, вона носила блакитно-білий лабораторний халат, але, на відміну від чоловіків, він обтягував її тіло, показуючи його вигини - чудові, повні, м'які вигини у всіх потрібних місцях. Таггарт виглядав зачарованим, коли вона зробила глибокий вдих, тому її груди піднялися і знову опустилися. Він майже відчував, як вони притискаються до його рук.
  І з мене вже досить Крутча, - сказала вона.
  Він не торкався тебе, чи не так? — різко запитав юнак.
  Краще б він цього не робив, сказав собі Таґґарт.
  Дівчина похитала головою. - Ні, в нього на думці щось інше, - сказала вона з огидою на привабливому обличчі. Це було привабливе обличчя, незважаючи на синій відтінок, і її губи були повні та теплі, але тверді. Принаймні так думав Бен Таггарт. "Ну, йому краще триматися подалі від тебе", - сказав молодик.
  Таґґарт розглянув його тільки зараз.
  Він був напрочуд гарний по-прусськи, і Таггарт зненавидів його з першого погляду. Це мав бути Хельмут. Він дивився на дівчину так, ніби вона була його, наче він міг відстоювати свої права на неї. Або думав, що вони має. — Він забуде, — сказала дівчина.
  - Хм, - задумливо сказав старший. Він виглядав дуже мудрим і знатним, прихильно подумав Таґґарт. — Послухай, Ільза, якщо йому щось від тебе потрібно, я думаю, буде розумно поступитися йому. Мушу сказати, що сам я йому не дуже довіряю, і з дипломатичного погляду здається правильним турбуватися... е-е. ... Треба бути на його боці.
  - На його боці? Гельмут розреготався і ляснув себе по коліна. "З якого боку, з боку його дерев'яної ноги чи з іншого?"
  — Ну, Гельмуте, не будь таким вульгарним, — умовляв його інший. Вульгарний, хто вульгарний? — обурено подумав Таггарт. Як щодо того, щоб ти, брудний дідок, запропонував таку річ такій дівчині, як вона? Ну ж, сестро, скажи цьому старому мерзотнику, що ти про нього думаєш!
  Дівчина глянула на старшого чоловіка і повільно кивнула головою. — Можливо, ти маєш рацію, Карле. Ось ви щось таке кажете. Так, тепер, коли кінець роботи близький, можливо, має сенс виявити трохи поблажливості.
  Таґґарт був приголомшений. Він дивився, як вони йдуть, і слухав їх останні слова з почуттям глибокого розчарування. Можливо, має сенс виявити трохи поблажливості! Що це була за навшпиньки? Мало того, що вона не засудила старого, то вона ще й погодилася з ним! Яка сука!
  — Але, доктор Візнер, — напружено сказав Гельмут, — ви ж не хочете серйозно змушувати Ільзу… е… мати справу з цією людиною?
  - Ні, ні, ні, - нетерпляче сказав старий, - дозвольте мені сказати так. Ми всі маємо бути добрими і показувати нашу добру волю, а Ільза – найбільше. Це ненадовго, максимум тиждень-два. Запускаємо "Павука", вводимо його в дію, забираємо гроші та їдемо. Обережно, йде вартовий. Давай поговоримо про щось інше.'
  Вони говорили про інші речі, поки їх голоси повністю не стихли, і вони не зникли з очей.
  Таггарт сидів доти, доки табір не затих, якщо не рахувати гулу генератора та повільних кроків вартових. Потім він почекав слушного моменту і обережно прокрався стежкою до зарослого чагарником пагорба, який так ефективно приховував табір від сторонніх очей. Якби Мік Манчіні не був таким вірним своєму радіо і так вміло користувався пеленгатором, Q-40, мабуть, ніколи не дізнався б про існування цього дивного табору. Якщо, звичайно, вони не натрапили на нього випадково і не дозволили власної місії це згаяти.
  Сержант Таггарт обмірковував факти, звиваючись своїм загартованим у війні тілом через низькі кущі з іншого боку пагорба. У нього було достатньо часу, щоб подумати, табір спецназу знаходився за три милі від нього, за пересіченою місцевістю, якою майже ніхто не просувався. І все-таки його гризла думка, що треба поспішати. Треба було статися щось важливе — щось важливе з неприємним тривожним запахом.
  І ось він обережно рушив крізь темряву, обмірковуючи відомості:
  По-перше: вона була справді захоплюючою.
  Другий: Але вона була стервом.
  Третє: це не був північно-в'єтнамський табір і не мав прямого відношення до війни. Швидше, він був створений для якоїсь наукової мети за участю переважно німецьких учених та техніків і охоронявся китайськими солдатами.
  Четверте: вони, мабуть, розробили снаряд чи іншу зброю, яку планували запустити, як тільки отримають певні креслення від кур'єра, який мав прибути з Південної Америки протягом тижня. А «протягом тижня» це може бути і завтра.
  Таггарт запитав, чи могла розвідувальна служба щось зробити із записаних ними радіоповідомлень і прослуховування, і постарався поквапитися. Звідки вони могли знати, що це виявиться першорядним завданням? Тепер він був упевнений, що передачі та його власні розвіддані мають першорядне значення.
  Він швидко пройшов крізь вологий край рисового поля.
  П'яте: у неї були гарні ноги.
  Шосте: Що б це не означало, Q-40 не міг впоратися із цим за одну ніч. Вони мали свою роботу.
  Сьоме: Проте хтось повинен був щось із цим робити. Але ж хто?
  Що ж, він не міг нічого зробити, крім як повідомити про цей випадок капітан Роджерс, йому просто потрібно було зрушити справу з мертвої точки.
  Бен Таггарт безшумно пробирався повз сну північно-в'єтнамського села і мало не наткнувся на патруль. Четверо солдатів, добре озброєних і бадьорих, блокували єдиний шлях, який вів більш-менш прямо до його табору.
  Він зупинився в останню хвилину і вислизнув у кущі, лаючись собі під ніс. Чоловіки були виставлені в заслін і, мабуть, не збиралися йти звідти. Це означало, що він повинен був чекати, поки вони підуть, або повернутися і зробити гачок. Він трохи подумав і вирішив піти в обхід, хоча це займе кілька годин, тому він не повернеться в табір до світанку. Судячи з того, що він знав про в'єтнамські патрулі, це був найкращий вибір.
  Таггарт мовчки пробирався назад, проклинаючи в'єтнамців за втрачений час і молячись, щоб табір 0-40 не був виявлений.
  Нехай будуть прокляті ці чортові ублюдки які стоять на моєму шляху, вилаявся він і почав довгий, повільний шлях через саме серце ворожої території до прихованого американського табору.
  
  
  
  2 - МЕТА: ХАНОЙ
  
  
  'Протягом тижня? - Запитав агент AX N-3. «Можливо, ми вже запізнилися, враховуючи, що тиждень цей, розпочався два дні тому? Чи три дні тому? Хоук кивнув і випустив блакитну хмару сигарного диму.
  «Три дні», — сказав він, і його холодні блакитні очі витріщились на обличчя його шести найближчих співробітників. «Таггарт поспішав щосили, але його затримали. І код був складний та хитрий. Ми не отримали стенограми цих записів до сьогоднішнього ранку. Але ми маємо на увазі одне: ми знаємо, що Бургдорф уже поїхав.
  - Це перевага? - Худі щелепи офіцера Б-5 енергійно пережовували якийсь шматок жуйки. — Я подумав би, що тоді ми залишимося в дурнях. Чи можу припустити, що за ним уже стежать?
  — Саме так, — сказав Хоук. — Ви можете припустити, що ми втратили його в Парижі. Як ви розумієте, ми мали мало часу на підготовку операції.
  'Приголомшливо.' - Б-5 гарячково жував. — То куди поділася ця наша перевага?
  - Обстановка, - коротко сказав Хоук. Ми знаємо, кого шукати. Як тільки розвіддані Таггарта були передані нам, я залучив до роботи кількох агентів - наших власних, з... ЦРУ та інші, які через КОМСЕК почали працювати - перевіряти списки пасажирів та основні аеропорти. Доктор Енох Бергер учора вилетів із Буенос-Айреса до Парижа на чартерному літаку. А-2 був в аеропорту з фотокамерою у петлиці та зафільмував Бергера на контрольно-пропускному пункті. А потім його знову втратив. Але він телеграфував нам фотографії, і з них ми дізналися у Буенос-Айресі, що Бергер насправді Бургдорф.
  - І він ще далеко від В'єтнаму, - сказав N-3, туша цигарку в попільничці на столі. — Я припускаю, що ваш план у тому, щоб ми спробували його перехопити. Але якщо ми не зможемо? Чи не буде краще, якщо один або кілька із нас вирушать прямо в табір і розберуться зі справою самі?
  Хоук холодно глянув на нього. - «Чекай до кінця інструкцій, Картер. Я знаю, ці зустрічі втомили вас, але вони потрібні. Якщо ви не хочете піти, не знаючи всіх фактів?
  "Звичайно, ні, сер", - покірно сказав Нік. Сьогодні старий був не в кращому настрої.
  - Чудово, - сказав Хоук. — Я описав передісторію, щоб усі ви мали уявлення, з чим ми маємо справу. Але є ще щось. Він дивився через прес-центр Об'єднаної прес-служби та телеграфних служб на ретельно відібраних людей з АХ, секретну організацію, яку він сам заснував багато років тому. Декого з цих людей забрали з іншої, менш серйозної роботи для участі в операції «Бургдорф». Нік Картер був одним із них, і Хоук знав, що йому це не подобається. Але йому потрібен був Картер на цій роботі — якщо він не облагодився на самому початку.
  - Радіоповідомлення, - продовжив Хоук. «Армійській розвідці нарешті вдалося розшифрувати код, і вони дісталися мені звичайними манівцями. Коротко вони зводяться до того, що цілком відповідає доповіді Таггарта, між іншим: У тому таборі під Ханоєм був побудований якийсь снаряд. Він готовий до запуску, і йому залишається лише дочекатися доктора Еріха Бургдорфа з Південної Америки, щоб принести креслення ударно-спускового механізму. Природа механізму невідома, але, мабуть, він не має жодного відношення до запуску снаряда. Схоже, що він має лише активувати другий механізм, можливо вибуховий характер. Бургдорфу доводиться самостійно їхати в Ханой і там вступати в контакт із «звичайною людиною», як то кажуть у повідомленнях. Ми не знаємо, хто ця «звичайна людина». Але ми знаємо, що він чи вона чекає на Бургдорфа в Ханої. Конкретна дата прибуття Бургдорфа не встановлена, оскільки подорож до цього району надто невизначена. Використовуваний пароль - "тригер". І це все, що ми знаємо про Бургдорф. Ви скоро побачите його фотографії. Найближчим часом.'
  Хоук затягнувся сигарою і випустив їдкий дим через усю кімнату. Нік нетерпляче рухав довгими ногами і думав про дівчину, яку лишив у Мадриді. Можливо, вона була секретним агентом, а може й ні, але він не мав часу з'ясувати це. Шкода, вона безумовно була варта експертизи. Тільки її ноги...
  Хоук глянув на нього і кашлянув. «Можливо, вам цікаво, — продовжив він, — чому спецпідрозділ Q-40 не розпочав розслідування. Справа в тому, що їм наказано не робити нічого, що може поставити під загрозу їхню власну місію. Завдяки щасливому випадку - і, звичайно ж, завдяки своєму досвіду - вони вловили передачі і змогли їх прослухати. І саме з власної ініціативи вони записали передачі та досліджували табір. Ми можемо очікувати від них деякої співпраці, але нічого, що могло б видати їхню присутність так близько до Ханою.
  Він повернув своє крісло, що обертається, на півоберта і зробив жест впевненою рукою.
  "Q-7, слайди району".
  Шість пар схвальних чоловічих очей зосередилися на стрункій фігурі Q-7. Хоук дивився прямо перед собою.
  Q-7 встала і пройшла через прес-центр, обережно поправляючи спідницю, яка була б надто короткою та тісною для менш привабливої дівчини. Вона зупинилася біля приладової дошки та зі скромною усмішкою повернулася до найближчого співробітника АХ. Це був Нік, і він вибрав цю позицію свідомо. Він усміхнувся у відповідь і підморгнув.
  Не тепер, коли ти на роботі, Q-7, – холодно сказав Хоук.
  Еллі Хармон зухвало помахала йому, сіла на високий табурет, натиснула кілька перемикачів і схопила довгу вказівку. Світло в кімнаті згасло, і за частиною стіни, що йшла до стелі, з'явився екран. За кілька хвилин на екрані з'явилася перша сильно збільшена фотографія. Палиця ковзнула по знімку, і солодкий голос Q-7 рознісся по кімнаті.
  "Електрифікований паркан, десять футів у висоту", - сказала вона спокусливо, ніби рекламуючи розкішне ліжко. — За цим дротяна сітка, ось. Обидва паркани оточують весь табір. Є один вхід, що, як бачите, посилено охороняється. Це, мабуть, караульні приміщення… — палиця ковзнула екраном, — …а це склади.
  Вона зупинилася і повернула ще одну ручку. Стрілка знову рушила.
  «Це велика хатина, яка, за словами сержанта Таґґарта, ймовірно, є житловим приміщенням. За його словами, це майстерня. …і це те, що він називає офіцерськими приміщеннями. Це, мабуть, їдальня. Але кожна будівля охороняється як мінімум двома озброєними охоронцями. Будівля, в якій, ймовірно, знаходиться майстерня, охороняється найретельніше. Палка вказала на двох чоловіків у формі і тихо клацнув вимикач. На екрані з'явилися два дивовижно великих обличчя, зернистих, але чітко помітних. Вони були жорсткими, невиразними та китайськими. Зображення змінилося. Нік насупився і дивився на споруду, схожу на мініатюрну Ейфелеву вежу, вкриту камуфляжним брезентом.
  - Це вежа стільникового зв'язку, - сказала Еллі. «Вони, здається, знімають брезент, перш ніж змусити його… е… працювати. А ось загальний вигляд вершини пагорба, про який говорив Таґґарт. Екран не відбивав нічого, крім зернистих плям. «Якщо не придивлятися дуже уважно, все, що ти бачиш, це дерева. Ось щогла, ось паркан, ось майстерня. Камуфляж починається відразу за цим рядом дерев. Отже, табір простягається звідси туди. .. і звідси туди. Нам сказали, що навіть якщо наші літаки-розвідники побачили його з повітря, вони нічого не могли б зрозуміти. Синє світло, що світить уночі, нічого не видає. Зверху табір виглядає як тьмяно освітлене село.
  "Але це, як ви бачили, набагато більше", - коротко перервав її Хоук. "Тепер фотографії Бергера-Бургдорфа, Q-7, і без коментарів".
  На стіні з'явилося зображення двох чоловіків; один був офіцером митниці у формі, другий – високий худорлявий чоловік у костюмі, який бачив найкращі часи. Потім була серія знімків крупним планом, спочатку у профіль, а потім на повний зріст зі спини чоловіка.
  "Увімкніть світло, будь ласка, Q-7", - сказав Хоук. «Пане, у папках є роздруківки всіх цих фотографій, а також докладні описи осіб та карти табору. Також є список усіх маршрутів з Парижа в Ханой. Дякую, Q-7, можете йти.
  Еллі повернула стіну на місце витонченим рухом вказівного пальця і вийшла з кімнати, похитуючи стегнами.
  - Добре, - сказав Хоук. 'У мене є відомості, що в КОМСЕК обговорювали і вважають, що проникнути до табору неможливо. Як ви знаєте, я не завжди згоден із цими панами. Але я згоден із ними, що нам треба захопити Бургдорфа до того, як він дістанеться табору. Тому нам потрібно охопити всі можливі маршрути та перехопити його. Я не говорю спробувати перехопити. Ми мусимо і ми його спіймаємо. Чи є питання, перш ніж заглиблюватися в дані?
  Нік чинив опір спокусі завзято підняти руку. Два запитання, — сказав він так само буденно, як і Хоук.
  'Так?'
  «Як ми втратили Бургдорфа у Парижі.
  
  
  - Страйк таксі, - коротко сказав Хоук. «Його чекала машина. Не знайшлося машини для нашої людини. Помилка. Але це була термінова робота.
  "Тому, коли його заберуть, у нього будуть друзі в Європі, Південній Америці та Ханої", - сказав Нік. «Здається, у них завидна організація. Його могли відвезти в будь-яке місце Європи, наприклад, до приватного аеропорту, коротше, в таку кількість місць, що ми ніяк не можемо за всіма стежити.
  — Саме так, — сказав Хоук, пильно дивлячись на нього. "Ваше наступне питання?"
  — Після того, як Бургдорф перехоплений — я не кажу «якщо», я кажу «після» — як ви вважаєте, чи є спосіб проникнути в табір? Куточки очей Хоука скривилися. — Час покаже, — сказав він. — Може, Бургдорф. На даний момент я з КОМСЕК погодьтеся, що ми можемо увійти до табору лише у звичайному бою, і ми навряд чи зможемо розпочати відкриту атаку, поки не дізнаємося, що вони мають на увазі. Тож нам доведеться почекати, доки у нас не буде Бургдорфа. Чи не так? Є ще питання? Ні? Потім приступайте до файлів – і швидко, будь ласка – та складіть плани дій. Принесіть їх мені, як тільки будете готові. Пам'ятайте, всі джерела АХ знаходяться у вашому розпорядженні.
  Він різко встав і пішов у свій особистий кабінет, його думки вже були зайняті іншими справами, які займали його доступний час.
  Агенти АХ мовчки читали та мовчки обробляли всі дані своїх файлів. Один за одним вставали і окремо йшли до кабінету Хоука, посиділи кілька хвилин із його начальником і пішли. Нік був виключно останнім, хто залишив прес-центр. Потрібен був час, щоб згадати всі корисні факти про Ханоя та людей, яких він знав там, навіть якщо у нього там було мало знайомих. Крім того, існувала проблема транспортування та зв'язку з американськими військами в Сайгоні та решті В'єтнаму. Імена, описи, топографічні деталі, статистичні дані автоматично спливали на поверхню та утворювали візерунок у його розумі.
  Слабка посмішка ковзнула його губами. У Ханої був дехто, з ким він усе ще мав звести старі рахівниці. Можливо, він міг би використати цю нагоду. .. якщо все інше склалося добре. Можливо можливо. ... може бути. Нарешті він увійшов до скромної штаб-квартири Хоука.
  Хоук відірвався від чарки паперів і обдарував його крижаним поглядом.
  - У тебе буде важлива робота, Картер, - холодно сказав він. Всі можливі маршрути ось-ось перекриють - з європейських столиць до Бірми, Лаосу, Таїланду і Камбоджі. Тобі мало що лишилося.
  Нік поклав руки на край столу Хоука і подивився на свого боса. Його права брова запитливо піднялася.
  Він запитав. - «Чи задоволені ви планами щодо закриття маршрутів?» Деякі інші бійці AX наважилися б поставити питання так прямо, але людина за титулом Кіллмайстер не повинна була боятися таких слів навіть при розмові з Хоуком.
  Хоук відкусив кінчик нової сигари і дивився на неї.
  Він запитав. - 'Як я можу бути задоволений?' Ви самі вказали, що є приватні аеропорти, тому є маршрути, які ми ніяк не можемо закрити. Наша єдина надія, що ми зможемо знайти його слід десь у великому аеропорту. І, як ви знаєте, нам потрібна армія людей, щоб зробити це ефективно.
  - Сайгон замкнений?
  - Звичайно. Краще, ніж більшість інших аеропортів. Але він повинен розуміти, що його шанси потрапити звідти в Ханой практично дорівнюють нулю.
  Нік кивнув. "Є інші варіанти. З Європи до Індії, з Індії до Китаю, потім через Північний В'єтнам. Але це зовсім не обов'язково. Якщо він прилетить з Китаю, на китайському армійському літаку він може приземлитися в Ханої і вступити в контакт з тим «звичайним». людиною».
  
  
  'Саме так. Яка ваша пропозиція?
  "Ханой – гарне місце, щоб його перехопити". Хоук запитливо глянув на Ніка. - Чудово, - сухо сказав він. — А хто це має зробити?
  'Я. Але ви маєте закинути мене туди.
  «Так. Я знав, що це доведеться зробити. Безперечно, зрештою ми завжди зможемо впровадити вас туди. Хоук підніс сірник до своєї сигари і різко затяг.
  "А як щодо підрозділу Q-40?" - Запропонував Нік. «Вони десь поруч. Якщо мене висадять у їхньому таборі...
  'Нізащо.' - Хоук рішуче похитав головою. «Принаймні, не у перші кілька днів. Зараз вони вступили у вирішальну фазу своїх операцій у районі Ханой-Хайфонг, і ви можете поставити під загрозу всю їхню місію. Крім того, навіть якби вони цього не зробили, залишилося заперечення, що ми не можемо зв'язатися з ними негайно. Радіотрафік суворо обмежений з урахуванням їхнього положення. На встановлення зв'язку, безумовно, піде день чи два.
  — Але ж ми на зв'язку зі штабом спецназу, чи не так? - Запитав Нік.
  «Звичайно, у нас є щось на зразок червоної лінії. То що робимо?
  "Нехай відвезуть мене в Ханой", - сказав Нік. — Я можу вирушити прямо до Сайгона, поки ви організуєте політ звідти. Звичайно, мені потрібне щось особливе. Хоук глянув на нього примруженими очима.
  — Що ви насправді пропонуєте робити?
  Нік сказав йому.
  Хоук подумав.
  Не через затоку, - сказав він після паузи. Інструкція Пентагону. Крім того, він все одно недостатньо близький до вашої мети. Але...'
  «Знайдіть інший шлях.
  У Ніка була готова альтернатива. Насправді це був його перший вибір, але він думав, що він матиме більше шансів, якщо він вибере його як останній засіб.
  Неможливо.
  Нік знизав плечима. "Здається, це єдиний спосіб".
  Навіть якщо припустити, що спецназ погодиться, зовсім не факт, що вони мають пілот для такого спеціалізованого завдання.
  Я знаю, що такі пілоти мають. Наприклад, Том Ріган. Якщо він недоступний, Білл Стаффорд. Або Обі Опотовські.
  Або ж . .. '
  'Добре Добре.' Хоук повернувся до чорного телефону поряд зі своїм столом. «Йди до редакції та збери свої речі. До того часу, як ти закінчиш, я знатиму, як і що.
  Нік помчав риссю. Минув час, і він мав багато справ, як у редакції, так і в архівах. Так, що Хоук покликав його, перш ніж він закінчив.
  — Знайшли вашого друга, — сказав Хоук. — Їм це не дуже подобається, але вони дали нам Тома Рігана. Ви готові?'
  - Ще немає. Трегер зайнятий документами.
  «Він може полетіти з нами та зробити їх у літаку. Я скажу йому.' - Хоук натиснув кнопку інтеркому і коротко заговорив. Закінчивши переговори, він натиснув ще одну кнопку і сказав: "Багаж Картера повинен бути біля виходу B. Повідомте про від'їзд до відділу 2". Він відсунув стілець і підвівся. - 'Ходімо.'
  Нік підняв брови. — Ви супроводжуватимете мене? Хоук рідко подорожував, крім між своїми офісами в Нью-Йорку та Вашингтоні та своїм будинком у Джорджтауні.
  «До Сайгона. Заперечення?
  Нік чемно схилив голову. "Дуже почесно", - промимрив він.
  
  
  Нью-Йорк та Вашингтон були далеко позаду. Сайгон неспокійно спав за багато миль на південь. Невеликий, але міцний літак без розпізнавальних знаків прямував високо над річкою з боку на бік, слідуючи високим тактичним курсом, щоб ухилитися від ворожих радарів. Нік сидів у кабіні поряд з Томом Ріганом, дивлячись у недружню темряву.
  За п'ять тисяч метрів нижче, у темряві, Червона річка текла в Ханой. Це був маршрут, який безладно йшов у серце ворожої території, і вздовж берега не було жодних сигнальних ракет, щоб позначити місце приземлення. І все ж таки це був посадковий майданчик — невелика його частина, річка, яка зазвичай уже була повноводною і тепер здулася від мусонних дощів.
  Нік закурив останню за ніч сигарету і похмуро обмірковував перспективу провалитися в три фути води та десять футів бруду. Його власна пам'ять і відділ статистики запевняли його, що глибина води була достатньою для вдалої посадки, але, незважаючи на це, йому було ясно, що станеться, якщо вони припустяться помилки. Був також чималий шанс, що він не потрапить у вузьку смужку води та взагалі не опиниться у воді.
  Літак знову нахилився і повернув на південь назад у Сайгон.
  "Ми близько, Картер," вигукнув Том Ріган. — У тебе лишилося чотири хвилини. Поверніться до сержанта!
  Нік загасив сигарету, на прощання поплескав Ріган по плечу і вийшов із кабіни.
  Сержант Бреннер чекав на нього біля дверей з гарнітурою на голові. Потік повітря енергійно свистів повз відкриті двері.
  На добраніч, можете стрибати, — весело сказав він. «Радий, що це не я. Ви все перевірили?
  Нік кивнув і смикнув, експериментуючи зі своїм підводним спорядженням.
  Мундштук і таке інше, — сказав він, заглядаючи у відчинені двері.
  Добре, готуйся. Три хвилини.
  Він чекав. Пара хвилин. Бреннер зосередив усю свою увагу на червоному світлі та своїх навушниках. Світло стало зеленим. Хвилина.
  "Тридцять секунд!"
  Нік приготувався.
  — Удачі, друже. Ну ось!
  Він відчув серцевий ляпас по дупі, пірнув у ревуча повітря напруженим тілом і метнувся крізь темряву до вузької невидимої стрічки річки.
  
  
  3 - ВОНИ ЗРОБИЛИ ЙОГО НОВОЮ ЛЮДИНОЮ
  
  
  Це було схоже на падіння у чорну бездонну яму. Наскільки він міг судити, земля могла бути за п'ять тисяч метрів або лише за п'ятнадцять і могла обрушитися на нього з убивчою силою.
  Нік летів крізь тепле вологе повітря, його обличчя було спотворене тиском повітря, а очі намагалися вникнути в звук під ним. На сході була смуга світла, яка, здавалося, піднімалася до нього, але під ним нічого не було.
  Він рахував секунди. Слабкий гул літака ставав дедалі слабшим і, нарешті, зовсім зник. На такій висоті його було й не видно, й нечутно. І навіть найуважніший спостерігач не зміг би розгледіти в цій темряві людину в облягаючому чорному костюмі з пофарбованими в чорний колір приладами за спиною, що летить униз із запаморочливою швидкістю.
  Нік потягнув за мотузку. Потім був нудотний момент, який він завжди відчував, коли стрибав, коли він був впевнений, що парашут не відкриється. Але він відчинився.
  Над ним здіймався парашут, темно-синій і майже невидимий, великий і рухливий.
  На мить здалося, що його смикнуло вгору, а потім він мляво поплив до своєї мети.
  Хоча він ширяв, як лист на вітрі, кисневий балон і рюкзак з обладнанням змушували його почуватися важким і неповоротким. Він знову глянув на свою мету і нічого не побачив. Він знав, що це був ризикований стрибок, і зараз це здавалося найбільшою помилкою, яку він коли-небудь робив. Він і Том Ріган підготували все з великою ретельністю, від обліку рівня річки до швидкості вітру та опору повітря, але все ж таки, якщо не пощастить, це буде його кінець.
  Потім він побачив темний ліс і праворуч — далеко — вузьку, слабко мерехтливу стрічку річки. Він потягнув за мотузки і кинув парашут убік. На захоплюючу дух секунду він був впевнений, що не встигне, потім його ноги ковзнули по підліску, залишаючи за собою слід через річку. Одна рука мимоволі потяглася до водолазної маски, а інша потяглася до шнура управління. Потім із сплеском упав у глибоку каламутну воду.
  Він пірнув і випустив парашут, який опустився на воду за ним, розпустившись величезним вінком. Нік дихав через кисневу трубку і плив глибоко під водою до своєї наступної мети. Пливучи, він дивився на люмінесцентний циферблат свого годинника. Він має зробити це найближчим часом, але не зараз. Двадцять хвилин плавання, підрахував він, і він опиниться в потрібному місці для наступного пересування. Еріха Бургдорфа не схопили ні в Парижі, ні деінде. Можливо, він уже був у Ханої чи в таборі. Але зараз Хоук, без сумніву, намагався встановити радіозв'язок з Q-40, вперше з тих пір, як було отримано вихідне повідомлення.
  Нік плив швидко і плавно, як риба, по тіні Червоної річки. Десь на сході вона впадала в Тонкінський затоку, але спочатку вона мала пройти через великий Ханой.
  Він знову глянув на годинник і подумав про те, де він планує спливти. Це був низький сільський міст із зруйнованими опорами, потопленими у валуни та чагарники на березі. Сам міст не був настільки важливим, щоб його бомбардували, і він знав, що міст все ще там. За останніми даними, його не охороняли. Він сподівався, що це так. Минули хвилини. Дно річки опустилося нижче, і вода здавалася менш каламутною. Він зрозумів, що тут справи набагато гірші, і подякував своєму ангелу-охоронцю за такого пілота, як Том Ріган. Час все було ідеально. Тепер він мав робити все самостійно.
  Вісімнадцять хвилин. Він відсунувся вбік і обережно підвівся, коли його замасковані очі піднялися над водою. Він міг бачити міст, слабко окреслений на тлі неба. Далі, приблизно за два кілометри, лежало місто, затемнене, але, незважаючи на затемнення, рух, як завжди вночі, був жвавим, а вдень був тихий. Було вже без двох хвилин чотири; о п'ятій годині рух був би майже на піку. Ханой прокидався рано. Це його влаштовувало. Якщо успіх буде на його боці, він міг легко виплисти на берег і ненав'язливо злитися з натовпом.
  Він розстебнув своє підводне спорядження і дозволив йому потонути посеред річки. Потім він глибоко зітхнув і пірнув на останній відрізок до містка.
  Майже дві хвилини він знову сплив і подивився на місток. І прокляття.
  Його охороняли. З кожного боку стояли вартові. Нік пхнув з досадою воду і озирнувся. Треба було вигадати, що він мав робити. З одного боку річки була стежка, з другого жвава дорога. Велосипедні колеса крутилися лише за кілька метрів від нього. Було дуже приємно, подумав він, злитися з натовпом, але не так, як планувалося.
  Його найкращим шансом, а можливо, і єдиним, залишався міст. Він глибоко зітхнув і опустився так, що тільки його очі були над водою і дивилися на вартових. Вони, здавалося, дивилися один на одного через міст. Потім вони підійшли один до одного, побалакали якийсь час посеред мосту і помінялися місцями. Вони знову розташувалися на кінцях моста, дивлячись у небо, час від часу повертаючись обличчям до стежки та дороги.
  Він почекав ще кілька хвилин, щоб подивитися, чи вони повторять свою прогулянку. Коли вони це зробили, він повністю пірнув і безшумно поплив до них, намагаючись знайти у темній воді опори мосту. Вони раптом вирисувалися перед ним, і коли він опинився серед них, він піднявся на скелі, що виступала, і відійшов убік. Пандус до мосту був, як дах над головою. Він почув, як заскрипіли дошки над ним, коли він присів на камені, де стояли опори, і глянув угору. Засяяло ранкове світло, і воно могло бачити крізь тріщини в зламаних дошках. Ноги вартового були над ним.
  Нік усміхнувся про себе, скидаючи зі спини водонепроникний костюм. Йому подобалася ідея бути прикритим ворогом.
  Він швидко і безшумно розстебнув гідрокостюм і кинув його в кущі позаду себе. Годинник, ласти та ремінь безшумно ковзнули у воду. Нік відкрив пакет і вийняв вміст, що зайняло мало часу, тому що все було в пошарпаному, місткому плетеному кошику. Спочатку він взяв сандалі, які відповідали ганчіркам, схожим на піжаму, які він використав як спідню білизну, і надів їх на босі ноги. Потім капелюх-кулі, який він поки що відклав убік, і сумку, в якій були його речі.
  Він практикувався в літаку до Сайгона, поки Трегер закінчував свої папери, і тепер він міг робити це наосліп. Руки його працювали швидко, втираючи фарбу у все, що було видно на шкірі, піднімаючи куточки очей крихітними шматочками невидимого пластиру, приклеюючи тонку сіру борідку до підборіддя, роблячи воскові зморшки на обличчі, які тільки гострі очі можуть розгледіти. Над ним тупотіли ноги вартових. Машини зі свистом мчали дорогою позаду нього.
  Тепер зуби. Він знову взявся до роботи. Маскування тривало близько двох годин, і цього має бути достатньо. У нього більше не було на цьому часі.
  Нік щільно одягнув капелюх кулі на голову і експериментально знизав плечима. Якби хтось побачив його зараз, він би здивувався, що робить під мостом у таку годину зморшкуватий старий в'єтнамець, але ніколи не сплутав би його ні з ким іншим. Тран Ван Дуонг, також відомий як Кіллмайстер, був майже готовий до візиту до міста. Нік був трохи завеликий і громіздкий у вигляді в'єтнамця, але коли він зігнув спину, похитав плечима і шкутильгав по дорозі, як старий, він був у порядку. Він робив це раніше, і не було жодних причин, через які це не могло б спрацювати зараз.
  Він дозволив водонепроникній сумці зникнути у воді та акуратно уклав вміст плетеного кошика. Він відклав брудний пучок закривавлених ганчір'я на майбутнє. Коли він закінчив упаковувати речі, то речі, яких він дійсно потребував, були в безпеці на дні кошика, покриті товарами фермера, який хотів торгувати, такими як ткані тканини, мішки з сирим опіумом з макових полів у віддалених районах та інші вагомі причини переїхати у місто ненаситних потреб. Потім він розстебнув свою брудну піжамну куртку і обв'язав закривавлені ганчірки навколо грудей. Нік почув їх у свіжому ранковому повітрі і був упевнений, що ніхто не наважиться розглянути їх ближче. Вони смерділи гноєм, інфекціями та брудом. Він знав, що аромат був створений у лабораторії, але ніхто інший не міг. Було б потрібне сильне бажання, щоб оглянути рану під пов'язкою і виявити, що ніякої рани немає зовсім. Крім того, Нік не збирався нікого підпускати так близько. Йому було що приховувати, у тому числі пістолет Люгер, відомий як Вільгельміна, стилет на ім'я Хьюго та газову бомбу на ім'я П'єр.
  Він дивився праворуч і ліворуч через річку і на дорогу, ще оповиту сірими сутінками, але здавалося повним життям. Річка майже відразу перетворилася на струмок шириною більше милі, яке вів до міста.
  Зі свого укриття він міг бачити великий автомобільний міст, фортецю з сторожовими вежами, мішками з піском і вартовими. Невеликий міст над ним рипів під кроками вартових. Нік почув, як вони йдуть до центру, і швидко вислизнув з-під мосту. Його очі бігали з мосту на дорогу, але ніхто не виявив до нього небажаного інтересу. Вартові все ще були на середині мосту. Повз нього проїхав велосипед, потім вантажівка.
  Нік підвівся з корточок, перекинув через плече довгу лямку кошика і, позіхаючи, сонно виліз на дорогу. Він протер очі, шмигнув носом, як старий, що прокинувся надто рано, і, не оглядаючись, зашаркав у бік Ханоя. Він чув, як солдати марширують мостом до призначених місць за його спиною, але більше нічого, ні криків, ні тривоги. Він простягся по дорозі кілька сотень ярдів, потім зупинився, ніби перепочити. Він озирнувся і не побачив нічого, крім звичайного руху, що передував годині пік — вантажівки, велосипеди, візки та пішоходи, які виглядали майже як він сам.
  Віз, запряжений волами, повільно проїхав повз і зупинився. Нік підозріло глянув на нього і почухав руку, готовий до негайних дій.
  — Привіт, старий, — сказав чоловік на візку по-в'єтнамськи. 'Я їду на ринок. Можеш покататися, якщо хочеш. Я бачу, що ти втомився.
  Нік хрипким голосом подякував йому і незграбно піднявся на задню частину воза. У цього середнього в'єтнамця була дружня люб'язність, що не змінилася за роки війни, і він бачив, що пропозиція була щирою.
  Він сидів серед мішків з овочами та рисом, поки старий візок повільно котився.
  Візник почав тихо співати про себе. Віз стогнав і рипіл від старості. Нік прислухався до скрипучої симфонії і швидко прикинув. Можливо, у Хоука є новини для нього, і зараз найкращий час, щоб дізнатися про це.
  Він поліз під сорочку, відкинув шматок бинта і став маніпулювати мініатюрним передавачем. Шум, який він видавав, був нечутний через шум воза та іншого транспорту, як і відповідь, що прийшла за кілька хвилин. Тільки він чув сигнали і водночас переводив їх у слова. Повідомлення гласило:
  
  
  Q-40 перехопив звіт про те, що Бургдорф вже в дорозі. Час прибуття не вказано, але в повідомленні повторюється попередня інформація про те, що він поїде в Ханой самостійно для зв'язку зі "звичайною людиною", яка поки невідома. Q-40 спостерігає за табором. Жодних ознак прибуття або відправлення. Звіти з решти секторів негативні. Надішліть повідомлення якнайшвидше.
  
  
  Нік заправив розірвану пов'язку і притулився до мішок з рисом. У будь-якому разі, він усе ще мав перевагу перед Бургдорфом. Це вже було щось. Все, що йому, Картеру, тепер треба було зробити, це сховатися в Ханої, дочекатися прибуття потрібного літака, завадити Бургдорфу вступити в контакт із «звичайною людиною» і таємно вивезти його з Ханоя. Іншими словами, все, що йому потрібно було зробити, майже неможливо.
  Віз підстрибнув до краю міста і звернув на головну вулицю, що веде до ринку. Раптом він перестав рипіти. Нік сердито промимрив і повернув свою старечу голову.
  'Що ти тут робиш?' - він почув і побачив в'єтнамського поліцейського, який зарозуміло дивився на водія.
  — Ви бачите, навіщо я прийшов, — тихо промовив водій. "Я відводжу свої товари на ринок".
  - А, на ринок. Ви очікуєте хорошу ціну?
  — Звідки це мені знати? Сподіваюся, що це так.'
  Поліцейський виглядав загрозливо. «Отже, ти можеш наїстися землі, доки ми боремося за тебе, га? Ну, ти мусиш заплатити, щоб увійти. Здатись.
  Нік почув, як водій зітхнув і поліз у кишеню. - Плати, - прогарчав він. "Тоді беріть, і нехай ваші кишені набиваються".
  - Цього не достатньо.
  - Я ще не був на ринку. У мене більше немає.'
  'Так. Хто цей старий ззаду? Поліцейський махнув головою у бік Ніка.
  Водій знизав плечима. 'Я не знаю. Запитайте його самі.
  "Чому ти не знаєш?"
  — Бо він мій пасажир, а не брат. Я підібрав його дорогою. Я бачив, що він утомився.
  — Як мило з твого боку, — глузливо сказав поліцейський і підійшов до задньої частини воза.
  - Гей, старий!
  Нік сів збентежено і як старий здригнувся від сну.
  'Яка . ... що що? - пробурмотів він.
  - Звідки ти і що тут робиш?
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  "Я з Хайдонга, сер", - заскулив Нік. «Це була довга та стомлива подорож, але, на щастя, іноді мене підвозили. †
  'Що ти тут робиш!' Поліцейський схопив його і грубо струснув. «Ух, ти смердить».
  — Вибачте, що я смердю, сер. Я приїхав сюди продавати опіум.
  - Опіум, так? Очі поліцейського звузилися. «Опіум коштує багато грошей. Ви сплачуєте за це податки?
  "О, звичайно, на кожне насіння."
  "Ха, звичайно, на кожне насіння." Агент неприємно засміявся. «Поглянемо на цей кошик».
  Нік незграбно зняв ремінь через голову і передав кошик чоловікові, сподіваючись, що той не копатиметься в ній занадто глибоко і не виявить подвійне дно.
  Поліцейський поліз у кошик і покопався до нього.
  "Погані речі", оголосив він без потреби. «Стара тканина. Ти ніколи не викинеш це, старий дурню. Ах. Може бути це.' Витонченим жестом фокусника він дістав маленький пахучий мішечок. — А може й ні, — він поклав його в кишеню і похмуро посміхнувся до Ніка.
  "Я заощаджу вам звичайну суму і візьму замість неї це", - великодушно сказав він. — Але ви не здається мудрим, якщо носите так багато відразу. Вони можуть пограбувати тебе. Він по-вовчому посміхнувся і взяв ще один мішечок. «Отже, тепер вони не можуть відібрати у вас багато. Він кинув старий кошик Ніку і пішов.
  «Проїжджай далі!» - крикнув він людині на естакаді. «Ви блокуєте вулицю. Ну давай же!
  Злегка ляснув хлист, і віз рушив.
  Поліцейський тепер обернувся до водіїв перевантаженого велосипеда.
  Нік похмуро спостерігав за ним, сподіваючись, що він залишить свою здобич собі або продасть своїм друзям. Опіум був хороший, хоча з ним ще потрібно було попрацювати, але він містив речовину, що чинить опір обробці і протидіє звиканню. В якому б вигляді він не застосовувався, він викликав нестерпний свербіж під шкірою, глибоко в органах. Він хотів би побачити його ефект.
  Погонич візка обернувся і глянув на нього.
  — Ти гаразд, старий?
  - Спасибі, так, - хрипко сказав Нік. «Я рідко буваю у місті. Я не знав, що таке буває.
  Візник похмуро похитав головою. "Все не так, як раніше", - сказав він. «У нижчих чинів завжди так було, а зараз — ні. На щастя, не всі вони такі. Він тяжко зітхнув. — Я проїду лише кілька метрів далі. Де я можу вас висадити?
  Вони минули перші низькі ринкові зали. Вулиці були переповнені велосипедистами, що ледь роз'їхалися в ранковому блакитному світлі.
  — Я хотів би бути тут, — сказав Нік.
  Віз зупинився, він ледве опустився і зашаркав до візника.
  — У мене немає нічого цінного, щоб запропонувати вам, мій друже, — тремтячим голосом сказав він. — Тільки опіум-сирець та ще грубіші речовини. Але хоч би що ви захотіли, я з радістю вам це дам».
  Зморшкувате старо-молоде обличчя візника дивилося на нього з усмішкою.
  - Я нічого такого не зробив, старий, - сказав він, - і мені нічого від тебе не треба. З тобою все гаразд . Він клацнув батогом, і віз поволі поїхав геть. Нік вітально підняв тремтячу руку і зник між торговими рядами.
  Люди були зайняті, кипіли від діяльності, і ніхто не звертав уваги на того єдиного серед багатьох чоловіків, який був схожий на них і водночас був зовсім не схожий на них.
  Наступну годину він провів, снуючи містом, відшукуючи старі знайомі місця, запам'ятовуючи нові. Він також з нетерпінням шукав громадського туалету, такого, яким міг би без сорому користуватися мізерний селянин, але теж людина зовсім іншого типу.
  Коли він знайшов один, він тинявся навколо, поки не залишився один, а потім почав діяти з блискавичною швидкістю. Опіум змився каналізації в Червону річку. Старе і старий кошик зникли в баку для сміття, але після того, як кошик розібрали, щоб оголити подвійне дно. Акуратний пакунок старого одягу пішов за кошиком.
  Коротке і важке життя Чан Ван Дуонга добігла кінця. Антон Заводна народився на його місці. ... обставина, яка б особливо здивувала справжнього власника цього імені, якби він знав про нього.
  
  
  
  4 ШАХАТИ, ШАХ І МАТ
  
  
  Було шість годин, і вулиці були заповнені повільними велосипедистами та замаскованими автобусами. Десь наприкінці години пік уздовж тротуару чекало самотнє пошарпане таксі. Тільки тоді вони могли забрати єдиний вантаж, який міг собі таксі, кілька великих бізнесменів, нечисленних російських техніків і чиновників іноземних місій, чий робочий день починався кілька годин пізніше, ніж в'єтнамців.
  Нік Картер, він же чеський дипломат Заводна, вийшов із громадського туалету та попрямував до центру міста. Для нього було ще трохи рано, але не так рано, щоб привертати небажану увагу. Так чи інакше, Антон Заводна та його особливості були добре відомі в Ханої, тому Нік вибрав його як прикриття. Заводна була шпигуном, і це знали. Майже всі дипломати з країн за залізною завісою перебували здебільшого Ханої, щоб стежити за своїми товаришами з інших комуністичних країн. Більшість журилися про своє призначення та проводили час за випивкою у старому «Метрополі» або читали газети у своїх офісах, бажаючи опинитися в іншому місці. Але Заводна заробляв собі життя. Він уже був на ногах, коли зачірікали птахи, і був ще зайнятий, коли прокинулися сови. Він підслуховував тут, таївся там, шпигував усюди. Іноді він цілими днями був відсутній у місті, оглядаючи ушкодження від бомбардувань доріг та мостів та розпитуючи приголомшених селян. В інші дні він тинявся Ханою, уважно стежачи за тим, хто з ким спілкується, і повідомляючи кожну деталь у Прагу. Були й ті, хто припустився помилки, не прийнявши його всерйоз. Він був трохи ексцентричний, з його пристрасним завзяттям, тонкими вусами, одутлим обличчям, мішками під очима і обвислими штанами, але Нік бачив його за роботою і знав, що це крутий і хитрий агент. Настільки хитрий, що Картер одного разу програв йому раунд у давній битві з ним. Фонові маніпуляції Заводні могли бути і були надзвичайно небезпечні. Ніку здалося справедливим, що Заводна через незнання теж принесе йому користь.
  І якщо вони зіткнуться один з одним, Нік міг розраховувати знайти слабке місце в Заводні. На його досвід, співробітники комуністичної розвідки завжди мали хоча б одну слабкість, якою він міг скористатися.
  Нік зупинився біля прилавка та купив шматок рисового пирога. Його дешевий чеський годинник сказав йому, що настав час братися за роботу. Було можливо, що Бургдорф прибуде не літаком, а іншим шляхом, але малоймовірно. Можливо також, що він уже був у Ханої, щоб встановити контакт, але це теж малоймовірно. АХ діяв швидко і доставив Ніка в Ханой найшвидшим і прямішим шляхом.
  Він облизнув пальці і струсив крихти з вусів. Офіс авіації знаходився за три квартали від нього, і це була його робоча зона. Нік зазирнув у коридор Заводні і попрямував до нього. Вулиці та тротуари були сповнені найрізноманітніших людей. Більшість, звичайно, були в'єтнамцями, але в натовпі регулярно з'являлися особи китайців, індійців, малайців та європейців. Навіть європейські особи здалися Ніку дивними. Вони були з Центральної та Східної Європи, і він був переконаний, що кожен із них був би щасливий устромити йому ніж у спину, якби вони знали, хто і що він таке. То була неприємна думка.
  Будівля, в якій розташовувалося авіаційне управління, була ще сумнішою, ніж він пам'ятав. Він підійшов до табло часу прибуття і швидко переглянув їх. Повітряного сполучення з Ханоєм у ці дні було небагато, і йому знадобилася лише мить, щоб уявити рейси, що прибувають, на наступні двадцять чотири години. Перший чекали о четвертій годині, а останній о одинадцятій годині вечора. Здавалося, що він проведе довгий день, тиняючись аеропортом, і, можливо, даремно. Навіть Заводна викликав би підозру, якби провів в аеропорту день-другий без перерви, чекаючи на літаки, що прилітають.
  Нік упевнено підійшов до стійки інформації та постукав по ній. В'єтнамський офіцер повернувся, щоб загальмувати, насупивши брови, які незабаром перетворилися на усмішку впізнання.
  - Ах, мсьє Заводно! Ви вийшли сьогодні рано. Ти ж не збираєшся покидати нас, чи не так?
  Спину Ніка злегка поколив. Що він мав зустрітися з кимось, кого Заводна знав! Але його намір і полягав у тому, щоб використовувати обличчя Заводні як прикриття, і це був шанс спробувати його маскування.
  Він похитав головою. Він тримав гаманець у руці, байдуже, але багатозначно, і бачив, як погляд чоловіка зупинився на ньому.
  «Ні, я просто хочу зустріти якогось, мого колегу», — сказав він французькою мовою з сильним акцентом. «На жаль, він не вказав у своїй телеграмі, коли саме він прибуде, а я надто зайнятий, щоб чекати на всі літаки. Ти розумієш?' Він бездумно пограв зі своїм гаманцем.
  Посмішка чоловіка стала ширшою, і він кивнув. Він зрозумів, чи так думав, що зрозумів.
  — Звичайно, я зроблю все, що маємо, щоб допомогти вам. Ви впевнені, що він сьогодні приїде?
  - На жаль, ні, - з жалем сказав Нік. "Сьогодні на це не можна покладатися". Він відкрив гаманець і показав чоловікові пачку банкнот. — Може, мені треба поговорити з тобою завтра знову. Але зараз я був би вдячний, якби ви перевірили списки пасажирів.
  'Але звісно. Ви, гадаю, знаєте про невеликий гонорар за це?
  - Так, звичайно, - пробурмотів Нік, дістаючи з гаманця сорок в'єтнамських донгів. "Компенсація, звичайно, трохи вище, якщо ви хочете самі побачити списки пасажирів?"
  - Справді, - підтвердив чоловік, глянувши на гроші. «Щодо такого, я думав…»
  Нік тримав гроші у своїх руках. — Тоді покажи їх мені, — переконливо промимрив він.
  Чоловік поліз під прилавок та пошарив у кількох кишенях, не відриваючи очей від грошей.
  Він запитав. - Звідки прилітає?
  Нік багатозначно знизав плечима.
  «Європа – це початок, чи не так? Але хто може сказати, як потім дістатися Ханоя? Я думаю, мені потрібно побачити усі списки». Він дістав із гаманця ще десять донгів і цього разу прибрав руку.
  Купюри, здавалося, зникли у кишені чоловіка. — Будь ласка, зробіть це швидко, — сказав він, обережно озираючись і пересуваючи стопку паперів через прилавок. Нік переглянув їх швидко, звертаючи увагу на пункти відправлення та час, імена, які починалися з літери «Б», або Еріх Бургдорф або Енох Бергер.
  І не знайшов. .. нічого.
  Папери повернулися до чоловіка. Нік задумливо пожував кінчик своїх вусів.
  "Тоді я повинен повернутися завтра," сказав він похмуро. "Це абсолютно всі рейси очікувані сьогодні?"
  - Абсолютно все, - рішуче сказав чоловік. «О, ще один вантажний літак із Пекіна прибуває о десятій тридцять, але ваш… колега, ймовірно, не буде на ньому летіти». Мабуть, ні, - погодився Нік. Але серце забилося швидше. Китайський вантажний літак був би чудовим транспортним засобом для Бургдорфа. А потім був той невеликий, але багатозначний акцент на слові «колега» від цього хлопця. Він знав, що історія Ніка була вигадана. Історія Ніка чи Заводні? Нік насупився, але не побачив у його очах нічого, крім жадібності. Але він не був певен.
  «Ні, мені не пощастило, – сказав він. «Якщо в наші дні Китайська Народна Республіка не має дванадцятимісних вантажних літаків, ха-ха!»
  - Ха-ха, - ввічливо засміявся чоловік. — Я не думаю, що вони мають. Але його уважні очі знову метнулися до гаманця Ніка. — На борту є кілька техніків, які спостерігають за розвантаженням, — лагідно сказав він.
  'Звісно?' - Сказав Нік. "Мій колега не розвантажує літаки". Він зробив майже непомітний рух до гаманця.
  — Ви мене не розумієте, мсьє, — з запалом сказав чоловік. — Вибачте, якщо я здаюся грубим, але всі знають, що мсьє важлива справа. Якщо ваш колега приходить сюди із секретною місією – а так воно і є – він, можливо, вибрав секретний спосіб потрапити сюди. Адже добре відомо, що техніки не завжди ті, чим здаються. За невелику додаткову плату я міг би показати вам список екіпажу китайського літака. Нік смиренно знизав одним плечем. Тепер він був майже впевнений, що має справу з типовим корумпованим клерком, який продав би себе, якби ви заплатили за нього вдвічі більше.
  "Я впевнений, що це не зробить мене мудрішим," сказав він байдуже. — Але поки я тут, я міг би й подивитись. Двадцять донгів зникли за прилавком за список. Нік байдуже подивився на нього, ніби йому було байдуже, і одним поглядом окинув короткий ряд імен.
  'На жаль.' – Він похитав головою і повернув список. "Ти будеш тут завтра?"
  - Так, мсьє. Чоловік охоче кивнув. — Може, тоді тобі пощастить більше.
  'Сподіваюся, що це так.' Решту грошей Нік поклав у кишеню. — Ви, звичайно, отримаєте відповідну винагороду за вашу подальшу допомогу. Щедра нагорода, якщо я досягну успіху.
  Чоловік широко посміхнувся та низько вклонився. Нік уже пішов, коли він розплющив свої нетерплячі очі.
  Нік був багато часу до прибуття першого літака. Він витратив їх на користь; Спочатку він поснідав у старому готелі Метрополь, нині званому Тонг Нхат, орендував стару машину за непомірну суму і зробив покупки в магазинах біля ринку. Якось до нього причепився міліціонер у формі, і тоді він показав фальшиві документи «Заводні» і люб'язно вибачився і продовжив свої справи.
  Аеропорт був недалеко, і він спокійно пив каву на терасі. Машина була готова і чекала поблизу, і зараз йому не було чого робити, крім як думати.
  Він подумав про Антона Заводня з чеського посольства і про те, що він робив зараз. Якщо ця історія триватиме ще кілька днів, він має щось зробити із Заводною, перш ніж у людей почне двоїтися в очах і виникнуть підозри. Але він не вірив, що це триватиме довго.
  Він подумав про офіцера в офісі авіакомпанії і знову відчув, що в цьому кутку він у безпеці.
  Рано чи пізно ця людина може здати її, але тільки після того, як буде впевнений, що цей дивний птах перестане нести золоті яйця.
  Він подумав про китайський літак і людей на борту. Чотири імені екіпажу були китайськими. З трьох техніків один був китайцем, інший в'єтнамцем та третім албанцем.
  Албанське ім'я було Енос Бір'я.
  Енос Бір'я. Енох Берґер. Еріх Бургдорф.
  Це було надто добре, щоб не бути правдою.
  Поки що .
  Нік осушив свою чашку. Настав час дістатися до літака без чверті десять, на випадок, якщо Енос Бір'я був потрібною людиною або це було збігом.
  Він заплатив і встав із самовдоволеним почуттям, що доктор Еріх Бургдорф, мабуть, сьогодні вранці потрапить у лапи Картера, як стигла злива.
  А потім Раптом він відчув знайоме поколювання в шиї, яке говорило йому, що, зрештою, все буде непросто.
  За ним шпигували. Не лише шпигували, а й стежили.
  Він знову подивився на свій чеський годинник і пішов тротуаром у помірному темпі, ніби в нього була мета, яка не вимагала від нього поспіху. Відчуття поколювання тривало протягом двох кварталів.
  Нік зупинився на розі і пропустив потік велосипедистів. Інші пішоходи зупинилися поряд із ним. Він непомітно подивився на них. Жоден з них не давав струму, що спричинив поколювання, жоден з них не дав йому сигналу. Але хтось це робить.
  
  
  Десь далі вулицею змінився сигнал світлофора, і потік велосипедистів зупинився. Нік швидко зійшов з тротуару і перетнув вулицю під кутом і посеред вулиці з іншого боку, зупинившись біля плаката, що викриває злісного американського імперіалістичного агресора. Але краєм ока він помітив ще одну точку.
  Особливий інтерес у нього викликав один із людей, що переходили вулицю за ним.
  Високий чоловік у неохайному костюмі дійшов до кута і, здавалося, невпевнено розглядав таблички з іменами. Потім він подивився на годинник, знизав плечима і пішов у найближчий магазин, зачаровано дивлячись на вітрину, в якій не було нічого цікавішого, ніж деталі машин, що були у використанні.
  Нік тихо вилаявся і попрямував до наступного кутка. Повернувшись, він побачив, як чоловік відірвався від вітрини і пішов за ним по тротуару, його похмурі вуса стирчали, як роги старезного бика. Нік знову почав рухатись і попрямував до старої аннамської частини міста. Там, на відміну від бізнес-центру, була необхідна тиша та спокій для того, чим він мав зайнятися.
  Вулиці перетворилися на вузькі безмовні провулки, що безладно петляють повз будинки, які являли собою не більше ніж нетрів, повз супові плити, повз покинуті, порожні магазини. Було мало людей, оскільки більшість із них брали участь у війні або були евакуйовані з міста, і спокій був моторошним. Він чув кроки за ним, що прискорювалися, коли він йшов швидше, і сповільнювалися, коли він сповільнювався.
  Йому потрібен був деякий час, щоб знайти те, що він шукав — короткий пустельний камінчик, відкритий з обох кінців, з відкритим простором на півдорозі між будинками. Він поспішив у провулок, але щойно опинився між будинками, то зовсім розслабився. Настільки, що він вивів цигарку зі зім'ятої пачки і закурив, перш ніж його тінь прокралася по провулку позаду нього. Він тримав запальничку в руці і випускав зі свого укриття у провулок жорстоку хмару диму. Кроки різко обірвалися, але на той час чоловік уже стояв посеред провулка, засунувши одну руку у відстовбурчену бокову кишеню.
  — Я пропоную тобі не рухатися, — лагідно сказав Нік. "Я теж озброєний і тримаю тебе під прицілом". Плавним, майже непомітним рухом він натиснув кнопку запальнички і засунув її до кишені. Чоловік ахнув від подиву і ляснув себе по шиї. Люгер Вільгельміна зайняла місце запальнички.
  «Жахливо, ці мухи тут, так? — співчутливо сказав Нік, з цікавістю дивлячись на тонкі вуса, одутле обличчя, мішки під очима і мішкуваті штани.
  - Руку з кишені, будь ласка, - сказав він. «Обидві високо вгору. Чудово. Підійди до мене, але не дуже близько, будь ласка, і скажи мені, чому ти переслідуєш мене. Я не люблю, коли за мною стежать.
  Антон Заводна, відомий розвідник, люто й розгублено дивився на Ніка. Будь-хто, хто побачить їх стоять разом, прийме їх за однояйцевих близнюків. Єдиною зовнішньою відмінністю був розгублений погляд одного і глузливий погляд іншого.
  "Чому я йду за тобою!" - Вибухнув Заводна. «Ти, ким би ти не був, ти навмисне прийняв мій вигляд і хочеш знати, чому я переслідую тебе!»
  - Що за нісенітниця, - легковажно сказав Нік. - Думаєш, ти єдиний у В'єтнамі, хто може носити вуса? Я дійсно не бачу жодної подібності між нами. Та гаразд, у тебе має бути більш вагома причина. Хто ти і що хочеш від мене?
  'Ти божевільний!' — сердито сказала Заводна. Але слова приходили повільно, і його очі набули скляного виразу. «Ти наслідуєш мене, і я хочу знати, чому».
  — А, але я запитую, — м'яко сказав Нік. — Може, ти наслідуєш мене. Він почав отримувати від цього задоволення. Він не думав, що йому так весело гратиме за «Заводні». - І навіщо ти це робиш, цікаво?
  Коліна Заводні підігнулися, коли почав діяти паралізуючий ефект дротика із запальнички Ніка. Тепер я впевнений, що ти божевільний, - видихнув він. «Я не знаю, що ви задумали, але у вас це ніколи не вийде. Усі знають, що я Антон Заводна. Моя місія підтримає мене.
  Але боюся, що ваша місія вас зовсім не підтримає, — з жалем сказав Нік. — Ти дуже легковажний, Антоне. Агентів на службі нашої країни не можна так легко обдурити. Таких, як ти. ПЕРЕВІРЯТИ дуже сумно для вас. Обличчя і голос його похмурніли, і він побачив, як морщився Заводна, перевірка була найтаємнішою частиною чеської таємної поліції, і її завдання полягало виключно у спостереженні за членами інших підрозділів. Наслідки їхнього невдоволення були відомі. Нік бачив, як Заводна зблід і похитнувся. Він знав, що переважно це були наркотики, але не зовсім. Він часто диявольськи розважався.
  І раптом йому щось спало на думку. Це було б дуже випадково, але уявіть...
  — А як щодо того літака, на який ти мав чекати? - відрізав він. — Хіба ти не збирався виконувати свій обов'язок? Заводна проковтнув. — Я нічого не знаю про літак. Звичайно, мій обов'язок, я завжди виконую свій обов'язок, але літак, я не знаю, про що ти говориш.
  І його перекошене обличчя відбивало його щирість. Жаль, подумав Нік. Але так. 'Перевірка перевірила тебе і виявила, що ти нездоровий,— холодно сказав він. Піднятий ствол Вільгельміни був зосередженою загрозою. Вільною рукою він витяг із внутрішньої кишені картку, яка виявилася фальшивим посвідченням особи Заводни. Він підніс річ до заскленілих очей Заводні і швидко відсмикнув її. «Офіцер 704 секції Z, ПЕРЕВІРКИ,' сказав агент N-3 з ТОПОР. «Ви йдете зі мною, щоб відповісти на кілька запитань про ваше невиконання обов'язку та дурну поведінку за останні кілька місяців».
  Заводна похитав головою і застогнав.
  "Поводься як чоловік, коли я говорю з тобою," гаркнув Нік. "Що це має означати, це жалюгідне скиглення?"
  Заводна спробувала випростатися. "Я нічого не знаю, я нічого не знаю," вигукнув він. «Я не зробив нічого поганого. ПЕРЕВІРКА не має причини. .. ' Його голос раптово обірвався, ніби клацнули вимикачем, і він звалився, як повітряна куля, що здувається.
  Нік подивився на жалюгідну постать, трохи зніяковілий, але все ж таки задоволений. Підлий виродок повинен бути радий, що так легко відбувся.
  Він потяг Заводну далі між будинками і вийняв із кишень усі папери. Він залишив гроші тому, хто випадково виявить Заводну, поки він лежить у провулку, а на це піде ще як мінімум дванадцята година. По забаганню він витяг Хьюго з піхов і зробив два швидкі рухи по обличчю своєї жертви. Операція пройшла без кровопролиття. Нік розкидав рештки вусів по землі. Потім він подбав про пістолет Заводні і спокійно вийшов із провулка.
  Старий і паршивий собака бачили, як він пішов. Він весело кивнув обом, його проігнорували, і він бадьоро пішов далі. Він жбурнув порожній пістолет Заводні в купу бруду біля дороги, а патрони впали в канаву. Він задоволено насвистував собі під ніс, повертаючись до орендованої машини. Щодо операції «Бургдорф», він ще нічого не досяг, але почував себе так, ніби отримав дозу адреналіну.
  ПЕРЕВІРИТИ ЗАРАЗ ОБОВ'ЯЗКО БУЛО ЩОСЬ ПЕРЕВІРИТИ.
  Машина була неймовірним мотлохом, замаскованим під танк, що прямував до лінії фронту, і управляти ним було не так просто, але він дістався аеропорту до прибуття літака без чверті десять. Нік дивився, як пасажири висаджуються, і уважно спостерігав за ними, поки вони човгали повз імміграційну службу і митницю, але не побачив вдалині нікого, хто міг би бути хоча б Бургдорфом. Тільки коли він був повністю переконаний, він сидів у приймальні та читав розповіді про героїчну боротьбу в'єтконговців у в'єтнамській газеті.
  Китайський вантажний літак прибув вчасно. З безпечного місця він спостерігав за сімома чоловіками, які вийшли. Четверо були у формі, троє у цивільному. Деякий час вони стояли разом, розмовляючи з кимось, мабуть, з вантажного відділу, потім один із чоловіків відірвався від групи і попрямував до зали прибуття. Він був єдиним європейцем у літаку і явно не збирався заважати розвантаженню. І він був великим.
  Але в іншому він зовсім не був схожий на людину, на яку чекав Нік.
  
  
  
  5 - МИ У ІНШОМУ ПОЛІ
  
  
  Нік повільно повернувся до зали очікування. Крізь скляні двері він міг бачити, як чоловік на мить зупинився перед митною поліцією і відкрив свою валізу на столі.
  Вони були дружні, але не поспішали. Нік підійшов до скляних дверей і зазирнув у них. Його бадьорість зникла. Він був впевнений — надто впевнений, — що Бургдорф прилетить китайським літаком, і помилився. Якщо, звичайно, він не був в одній із ящиків, які зараз розвантажували. Але навіщо лікареві Бургдорфу такі ретельно продумані запобіжні заходи? Що ж, можливо, він мав на це свої причини. Можливо, він боявся, що за скляними дверима залу прибуття на нього чекає людина з сокирою.
  Нік сидів біля дверей і дивився на людину зі злим виразом на запозиченому у Заводні обличчі. Тепер йому спало на думку, що Бургдорф або його покровителі справді влаштували так, що вченого кур'єра було доставлено в ящику прямо до «звичайної людини». Якби це було так, він був би на кораблі, і все це божеволіло. Він міг уявити, що Хоук міг би сказати.
  Він зазирнув у скляні двері, раптом побачив своє відображення. І він побачив чоловіка в м'ятому костюмі, з обвислими вусами, пухкими щоками і мішками під очима, який нічим не був схожий на Ніколаса Дж. Х. Картера, крім зростання. Проклинаючи власну дурну короткозорість, Нік побачив, як людина з китайського літака закрила свою валізу і пішла в його бік. На відміну від доктора Бургдорфа, у цієї людини була важка щетиниста щелепа, великий ніс та животик. Але такі деталі можна було легко додати.
  Нік пропустив його і подивився йому услід. Він справді був того ж розміру, що і Бургдорф, і форма його спини, без сумніву, була такою самою, як у того, якого А-2 сфотографував у паризькому аеропорту.
  Чоловік підійшов до стоянки таксі. Нік швидко підвівся і наздогнав його на виході.
  Вони зіткнулися один з одним у дверях. Одним досвідченим критичним поглядом Нік помітив сліди макіяжу на обличчі співрозмовника. Безтурботність, подумав Нік.
  'Доктор. Енос Бір'я? — ввічливо спитав він німецькою.
  Синьощокий чоловік дивився на нього.
  "Що, якщо я?" — хрипко спитав він. Ніку здалося, що він побачив слід страху в його очах.
  «Якщо ви доктор Бір'я, мені доручено запитати, чи може Антон Заводна з посольства Чехії представитися доктору Еріху Бургдорфу і передати повідомлення від Круча».
  Очі звузилися. — Я не чекав на тебе. Що це за повідомлення?
  Нік усміхнувся. — Я знаю, ти на мене не чекав. Довелося міняти план. Але я все ще вважаю, що ви повинні назвати себе, перш ніж я скажу більше. Ось мої документи. Він пред'явив посвідчення особи Заводні та вірчі грамоти з посольства Чехії до Ханої. - Тепер твоє, - додав він.
  Чоловік показав паспорт з ім'ям та фотографією доктора Еноса Біріа.
  Нік глянув на нього. — Недостатньо, — сказав він, і його голос став гучнішим. — Бургдорф — людина, яка нас цікавить. І нам не можна гаяти час.
  Чоловік стояв, як скеля. — Спершу ваше повідомлення. Ви повинні зрозуміти, що я не можу сказати нічого іншого.
  - Тоді гаразд, - хрипко сказав Нік. Він швидко озирнувся. У межах чутності нікого був. - Пароль "тригер". І ще я маю повідомлення від самого себе. Нерозумно тут більше стирчати.
  Вираз обличчя чоловіка змінилося та розслабилося.
  «Я Бургдорф, і маю плани щодо Крутча», — сказав він, ніби повторюючи урок. - Ти ведеш мене до нього?
  — Ось для чого я тут, — збрехав Нік. «Моя машина попереду. Будь ласка, приходьте швидше. Він провів Бургдорфа через дорогу до стоянки.
  Бургдорф недовірливо дивився на стару машину.
  Це твоя машина? Але хто-небудь з грошима Крутча напевно зможе подбати про щось краще, ніж ті уламки?
  - Це було б неправильно, - сказав Нік. 'Занадто очевидно. Сідай, машина гаразд. Він зачинив двері, коли Бургкорф опустився на зношене переднє сидіння і попрямував у машину до свого місця за кермом.
  Чи бачите, — сказав він, коли старий паровоз ожив, — у наші дні на дорогах дуже мало приватних автомобілів, і взагалі їх немає. Ми використовуємо те, чим користується населення, щоб не привертати увагу».
  - О, - сказав Бургдорф. — Але ми доброзичливі. Наприкінці пропозиції повис знак питання.
  Нік повернув машину до воріт та охоронців.
  "Ах, але тут шпурляють шпигуни", похмуро сказав він. — Ви впевнені, що ваші документи гаразд?
  - Звичайно, - відрізав Бургдорф. «Я маю закликати вас пояснити, що все це означає. Моє завдання полягало в тому, що я. .. - Він раптом зупинився і глянув на Ніка напівзаплющеними очима. — Скажи мені, який у мене наказ, — лукаво промовив він.
  Нік зітхнув. Бургдорф раптом вирішив стати спритним хлопчиком. 'Доктор. Бургдорфе, твоє початкове завдання безглуздо. Плани, як я вже сказав, змінились.
  Він зупинився біля воріт та показав свої документи охоронцеві. Бургдорф зробив те саме охоронець сказав їм, щоб вони їхали далі.
  "Тепер розкажи мені, як ти в це вплутався і чому плани змінилися", - сказав Бургдорф, коли вони з гуркотом в'їжджали в місто головною дорогою.
  'Як я потрапив у це? Я думав, що це очевидно, – холодно сказав Нік. — Щодо зміни планів, то, схоже, ви були необережні і вас бачили у Парижі. Тому, а також з інших причин, і пояснювати їх вам, а не мені, повинен Крутч, було вирішено, що було б нерозумно дозволяти вам зв'язатися зі "звичайною людиною". Ось чому мене послали зловити вас раніше, ніж будь-хто інший.
  У Бургдорфа перехопило подих. 'Бакли? Стежили? Але звідки хтось міг знати?
  — Тобі доведеться пояснити це Крутчу, — ще холодніше сказав Нік. "Очевидно, що в Південній Америці стався витік, і він захоче дізнатися, як це сталося".
  — Але я не маю жодної уяви. Бургдорф виглядав спантеличеним і стурбованим. «Я вжив усіх запобіжних заходів, як і всі ми. Я навіть змінив документи, посвідчення особи, хоча не було жодних підстав припускати, що хтось зацікавиться. Ні, ви, мабуть, помиляєтеся. Якщо якісь розвіддані й проникли, то вони мали бути тут.
  Нік похмуро посміхнувся. — Неймовірно, лікарю. Якщо всі ваші запобіжні заходи були такими ж дилетантськими, як і маскування, не дивно, що щось пішло не так. Так, вам доведеться багато пояснювати, коли ви зустрінете Крутча. Ви, мабуть, знаєте, як він може злитися. І він зараз у сказі.
  Але я нічого про нього не знаю! — сказав Бургдорф, коли на лобі виступили краплі поту. 'Я не знаю його. Я не знаю нікого із його людей. Я не знаю тебе. Я не маю жодного відношення до цієї історії, я просто маю доставити креслення, і якщо щось пішло не так, я не винен».
  Значить він нічого не знав. Нік подумав, чи це правда. У будь-якому разі, я сподіваюся, що ти зберігаєш креслення в надійному місці, а не в цьому безглуздому портфелі, — похмуро сказав він.
  Бургдорф почервонів під своїм гримом.
  'Звичайно, ні. Вони приклеєні до моїх грудей. У моїй валізі нічого немає, крім туалетного приладдя тощо.
  'Добре. Хоч щось добре.
  Нік зменшив швидкість і звернув на вузьку бічну дорогу, перпендикулярну до головної дороги. Коли сонце було у самому розпалі, руху майже не було. Крім того, Нік знав, що міські вулиці в цей час майже безлюдні. Вночі країна жила, бо люди знали, що вдень літають літаки розвідники та бомбардувальники.
  'Де це знаходиться?' — несподівано спитав Бургдорф. — Я бачу, що у нас дуже мало бензину.
  Правда, залишилося менше чверті бака. Власник довго вибачався, взявши орендну плату, яка була вдвічі більша за вартість цього шматка іржі, і сказавши, що його бензин майже закінчився. — Нам більше не треба, — сказав Нік.
  Його поведінка відштовхувала від подальшої розмови. Бургдорф поринув у похмуру мовчанку.
  Нік проїхав через примарну тишу. Навіть поля майже спорожніли, бо посівна після сезону дощів ще не розпочалася. Дощ був ще можливий. На небі зібралися невеликі хмари. Він збільшив швидкість настільки, наскільки міг витримати цей старий ящик для сміття.
  Через сорок п'ять хвилин Бургдорф сказав: «Я думав, що табір недалеко від Ханоя».
  - Справді, - погодився Нік. "Але ми маємо дістатися туди обхідним шляхом."
  Через десять хвилин і приблизно за п'ятдесят п'ять кілометрів від Ханоя покажчик рівня бензину показував порожнечу. Нік звірився з картою, і йому сподобалося те, що він побачив. Він пригальмував і почав шукати місце, де можна залишити машину.
  Бургдорф неспокійно рухався. - Ми майже в цілі?
  - Ми закінчили перший етап, - заспокійливо сказав Нік. Збоку від них йшла пухка ґрунтова дорога, що зникала між деревами. Машина запобігливо зашипіла. Нік погнав її ґрунтовою дорогою, поки він не втік з виду з шосе. Він озирнувся, задоволений тим, де вони зупинилися, та вимкнув двигун.
  Це було так близько, — кисло сказав Бургдорф.
  Ці речі готуються в найдрібніших деталях, - сказав Нік і порився під сидінням у своїх ранкових покупках. Очі Бургдорфа розширилися побачивши курток для джунглів, важких черевиків і схожого на мачеті ножа.
  Що це, похід? — сердито спитав він.
  Нік кинув йому куртку та пару черевиків.
  Нам треба трохи пройтися. Це необхідно. О, і можеш прибрати цей живіт. Це може стати на заваді».
  Бургдорф почервонів і забурчав собі під носа, але виліз із машини і зняв куртку. Нік переклав деякі речі зі своєї куртки в похідну куртку і дивився, як Бургдорф змінюється разом із ним. Наскільки він міг бачити, його гість був беззбройний. Він хотів би сказати йому кілька слів, але за цих обставин це здавалося нетактовним. Незгодний Бургдорф ускладнив би життя.
  Він швидко переодягся і шпурнув обноски Заводни в підлісок під деревами. Він помітив, що Бургдорф все ще здував живіт, що було частиною його маскування, і не намагався приховати свого роздратування. З плином дня він, безперечно, дратуватиметься ще більше.
  Нік повернувся і пішов у ліс. Бургдорфу не було куди йти, навіть якби він раптом захотів втекти. Він дістав із спеціальної внутрішньої кишені мішкуватих штанів невеликий радіоприймач. Він підніс його до вуха і передав на маленький ключ спеціальний позивний сигнал.
  Відповідь надійшла майже відразу: AXHQS. AXHQS. Заходьте до N-3. Заходьте до N-3.
  Повідомлення Ніка було майже таким же коротким.
  N-3 в AXHQS. Повідомлення про успіх. Повторюю – успіх. Негайний план А. Негайно повторюю – план А.
  Можливо, це була його уява, але він подумав, що електронна відповідь прозвучала тріумфуючим.
  Негайний план А. Роджер! О.
  Він засунув рацію назад у кишеню на внутрішній стороні штанів і пішов назад до Бургдорфа.
  "Де ти був?" — спитав Бургдорф. Тепер він був одягнений і виглядав досить безглуздо.
  "Щойно пописав і шукав, де б сховати свої речі", - весело сказав Нік. — Що ти маєш на увазі, коли ховаєш речі?
  Нік співчутливо зітхнув і дістав із машини валізу Бургдорфа.
  «Я знаю, що тобі це не дуже подобається, але я впевнений, що ти розумів, коли влаштовувався на цю роботу, що це не буде суцільно насолодою та щастям. Ми не можемо взяти вашу валізу, так що якщо там є щось, що вам дійсно потрібно, візьміть це. Я можу запевнити вас, що ви знайдете все, що потрібно в таборі. А поки що мені доведеться сховати цю штуку подалі від машини. Якщо з якоїсь причини ми не підемо назад цією дорогою, я обіцяю вам, що все буде вам відшкодовано – валіза, її вміст – все.
  Обличчя Бургдорфа поступово втрачало колір гніву. Тепер він почав трохи заспокоюватись.
  "Я не розумію, чому це має бути так складно," сварливо сказав він.
  — Просто додатковий запобіжний засіб через витік, який може був, а може і не був вашою провиною, — різко сказав Нік.
  "О, добре!" Бургдорф вирвав валізу у нього з рук і порився в ньому. Речі, які він витягнув, були настільки мізерні, що Нік почав сумніватися. Потім накинув куртку та туфлі.
  - Чудово, - схвально сказав Нік і закрив валізу. "Я скоро повернусь."
  Він зник у лісі з валізою. Як тільки він зник з поля зору Бургдорфа, він опустив його на сиру землю і пройшов по ній, як армія білих мурах. Він перерив одяг і порізав валізу гострим, як голка, лезом Хьюго. Він не знайшов нічого, що могло б його зацікавити, але йому довелося оглянути багаж Бургдорфа, щоб переконатися, що він розглянув усі можливості. Було б не дуже приємно, якби виявилося, що Бургдорф має, а креслення десь у лісах північного В'єтнаму.
  Він закінчив своє розслідування і якраз кидав понівечену валізу в кущі, коли почув неподалік слабкий шум, м'який шурхіт по гниючих листах.
  Рука Ніка полетіла до прихованої кобури Вільгельміни, блискавично обернувшись на звук.
  І зупинився як укопаний. Бургдорф стояв за кілька ярдів від нього, наполовину прихований за деревом. Його обличчя, позбавлене гриму, було жорстке і непохитне, а в руці він тримав маленький, але небезпечного вигляду пістолет. Голос був таким самим непохитним, як і тверде обличчя.
  "Мені було цікаво, де ви залишалися так довго," сказав він. 'Тепер я знаю. Кидай пістолет, або я пущу тобі кулю в живіт. Нік повільно випростався. Вільгельміна лежала в його руці, як скеля.
  — Це було б нерозумно, — лагідно сказав він. — Це означало б, що тобі доведеться пояснювати Кручу навіть більше, ніж зараз, — якщо ти колись виберешся звідси і знайдеш його. Чому ти так турбуєшся про цей портфель? Що ти намагаєшся приховати – справжні креслення?
  "Спробуй виправдатися". Як щодо себе, — почав Бургдорф.
  - У мене наказ, - незворушно продовжував Нік, не зводячи очей з пістолета. «Крутч очікує від нас ретельності. І коли ти його зустрінеш, мій друже, повинен мати свою історію напоготові, інакше він розірве тебе на частини голими руками. Можливо, він думає, що ви ховаєте креслення для того, хто запропонує вищу ціну.
  - Зачекайте, - сказав Бургдорф. «Звичайно, я маю намір доставити креслення, але я також маю повне право вас запідозрити, якщо ви розрізаєте мою валізу на шматки».
  — Ти не маєш на це права, — холодно сказав Нік. «Зараз вже надто пізно щось підозрювати». Давай, стріляй. А потім подумай, як дістанешся до табору.
  Пістолет нерішуче рушив. Цього ж секунду Вільгельміна виригнула вогонь і вибила його з його рук. Бургдорф затамував подих і дико глянув на пістолет.
  — Облиш його там, — сказав Нік. «Ми краще обійдемося без цієї штуки. Давай пішли.'
  'Але що...?'
  Нік нетерпляче гаркнув: "Заради Бога!" «Заткнися і роби, що тобі кажуть!» Він сердито глянув на Бургдорфа. Але коли він прибрав Вільгельміну подалі. Бургдорф відчув помітне полегшення. «Ходімо, — грубо сказав Нік. — Повір мені, я буду так само щасливий, як і ти, коли ця робота буде зроблена». Бургдорф мовчки пішов за ним.
  На перший кілометр вони повернулися у тому самому напрямку, звідки прийшли. Потім вони пройшли через місцевість з невеликими трав'янистими пагорбами, високими папоротями та деревами з величезним плоским листям. Іноді він розчищав їм шлях мачете. Якось він зупинився, щоб Бургдорф віддихався і поставив одне зі своїх нескінченних питань: «Ми майже в меті?»
  - Так, майже, - відповів Нік. "Вони прийдуть, щоб забрати нас, і нас підвезуть".
  Настрій Бургдорфа помітно здійнявся, і він прискорив крок.
  
  
  Нік подивився на небо. Він був свинцево-сірий і непривітний, але з душем доведеться почекати деякий час.
  Він йшов між двома низькими трав'янистими пагорбами і через зарості високих дерев, які він добре пам'ятав за минулим часом, коли він виявив це місце і всі його характеристики закарбувалися в його пам'яті для подальшого використання. Він мав інформацію з топографічними координатами, які були розміщені в архіві мікрофільмів АХ. А вчора він обговорював кожну їхню частину з іншим агентом.
  Кущі раптом перетворилися на відкрите поле, надзвичайно велике та безплідне. По поверхні була розкидана тверда трава і гладкі валуни, і лише подекуди над безплідною рівниною височіли високі дерева.
  Нік зупинився і озирнувся. З минулого разу нічого не змінилося. Нічого не ворушилося, нічого не було чути, крім тяжкого дихання Бургдорфа. Його погляд зупинився на двох деревах, трохи віддалік від інших, за кілька ярдів один від одного. Це було б нелегко. Але це мало спрацювати.
  Він глянув на свій годинник. Це був майже час.
  - Останній ривок, - сказав він. “Вони підберуть нас тут. Ходімо зі мною.'
  Він підійшов до одного з дерев і подивився на гілки. У Бургдорфа відвисла щелепа, коли Нік розстебнув куртку, оголивши пару дивних підтяжок. Вони були перехрещені посередині і частково на штанах, але Бургдорф не міг цього знати. - Ти носиш їх задом наперед, - сказав він послужливо. - І що ти взагалі робиш?
  "Ось побачиш."
  Нік потягнув за пояс своїх обвислих штанів. Відрізок міцного плетеного нейлонового шнура майорів, як шнур рибальської котушки. Нік обережно його взяв і швидко взявся до роботи, ігноруючи питання Бургдорфа. Коли він закінчив, між двома деревами утворилася довга вільна петля, кожен кінець якої був зав'язаний вузлом так, щоб він розв'язався в потрібний момент. Він перевірив маленьку, але міцну клямку на шнурі, щоб переконатися, що вона на місці, потім витяг другий відрізок шнура з кишені куртки.
  "Сюди." Він поманив здивованого Бургдорфа. «Все це може здатися трохи дивним, але не хвилюйтесь. Тепер це сталося. Ось, візьми цю мотузку і обв'яжи себе — не надто туго, але надійно».
  'Але що...?'
  Нік перервав його. - Ти чув це?
  Вони слухали. Вдалині почувся звук літака, що наближається.
  На обличчі Бургдорфа позначилося повільне розуміння.
  - Це за нами, - сказав Нік. «Почнемо з мотузки».
  Не знайшовши приховати, що він робить, він витягнув маленьке радіо і послав сигнал направлення. На той час, як Нік закінчив, Бургдорф акуратно зібрав речі.
  - Дуже добре, - схвально сказав Нік. 'Один момент.' Він пошарив під курткою на спині і пошукав плоску металеву застібку, яка була постійною його підтяжкою. Його впевнені пальці схопили бутсу за петлю, що бовталася, і закріпили її на гачку. Він закрився автоматично, так що підтяжки Ніка, які були спеціально розробленою обв'язкою, були міцно прикріплені до стропи. Він схопив вільний кінець мотузки Бургдорфа і зав'язав їм своє тіло.
  - Присядь, - наказав він. 'Низко. Обійми мене руками та ногами і поклади голову мені на плече. Це трохи інтимно, але я обіцяю тобі, що не буду нічого пробувати. Поспішай!
  Літак був швидко росте плямою в похмурому небі.
  "О Боже!" - сказав Бургдорф. Я дійсно повинен. .. ?
  - Так, ти повинен, - невблаганно сказав Нік, блискавичними рухами притягуючи і зв'язуючи його. 'Прямо зараз. Твої коліна навколо моєї талії та опущене підборіддя. Ти не боїшся, чи не так?
  — Звичайно, ні, — сказав Бургдорф злегка здавленим голосом. - «Я добрий німець».
  - Гарний хлопчик, - промимрив Нік. Він вийняв із нагрудної кишені піджака трубчастий предмет, що нагадував товсту авторучку.
  Він дивився на небо та чекав.
  'Пора!' — сказав він сам собі, сильно вдаривши кінцем труби об тверду землю поряд із собою. Кришка відлетіла, магній самозаймався, викидаючи в повітря струмінь вогненно-червоного диму.
  Звук двигунів змінювався у міру того, як пілот знижував швидкість. Літак пролетів над ними один раз, вилив і полетів назад низько і повільно, довгий трос звисав з нижньої частини його живота.
  Нік міцно схопив Бурґдорфа. - Підніміть коліна, опустіть голову і зберіться, - наказав він.
  Літак промайнув над ними. Нік побачив, як гак на мотузку низько хитнувся крізь дерева до каната.
  Потім зачепив.
  Він відчув, як його тіло пружно смикнулося, почув приголомшене гарчання Бургдорфа, а потім вони хитнулися високо в повітрі над верхівками дерев.
  Літак швидко набирав висоту. Бургдорф вчепився в Ніка, як перелякана мавпа. Довгі миті вони носилися повітрям на кінці довгого троса, поки вітер тріпав їхнє волосся і починало падати перші краплі дощу. Потім мотузку підтягли, крутячи лебідку в літаку, і вони потихеньку піднялися.
  Під відносним прикриттям свого тіла Бурґдорф підняв голову. Його очі розширилися від страху, коли він глянув на Ніка крізь хмару диму.
  - Ах, Майн Готт! - Він задихався. "Ми у вогні!"
  "Це просто димова завіса, - сказав Нік, - для можливого нападу".
  Він подивився у відкрите черево літака та побачив знайому постать.
  'Атака?' - сказав Бургдорф, задихаючись. — Але я думав, що ми на……?
  - Дружньої території? - Сказав Нік. — Ви можете розраховувати на це. .. '
  Він випустив руку і помахав круглому обличчю під зеленим беретом.
  'Абсолютно!' — сказав він тепер із своїм американським акцентом. "Здрастуйте, сержант!"
  "Гей, друже!" — вигукнув сержант Бреннер. 'Ласкаво просимо на борт!'
  Нік відчув, як Бургдорф напружився в його хватці, і побачив, як його очі дивляться на Бреннера з його американською усмішкою і в зеленому береті і повертаються до нього з жаху.
  'Ні ні ні!' - крикнув Бургдорф. 'Ні!'
  - Так, так, так, - заспокійливо поправив Нік. 'Безумовно так. Вибач, друже, але вони тебе зловили».
  
  
  
  6 - ІНТЕРМЕЦЬКО В САЙГОНІ
  
  
  - Дуже мило, Картер, - сухо сказав Хоук. — Я радий, що вам так подобається ваше завдання. Сподіваюся, це так і лишиться».
  — Що ви маєте на увазі, сер? Нік запитливо підняв брови. Він благополучно доставив Бургдорфа до Сайгона і подумав про дівчину, яку залишив в Іспанії. "А як же моя робота в Мадриді?"
  "Це може почекати деякий час", - сказав Хоук. — Якщо тебе більше не цікавить можливість проникнення в табір. Він відкинувся на спинку взятого напрокат столу і подивився на свого найціннішого агента.
  — Я думав, ти уникнув цього варіанту, — сказав Нік. "Чи захоплення Бургдорфа змінило це?"
  - Можливо, - сказав Хайвк. «Спочатку нам треба почути, що хоче сказати. З ним зараз працює Z-4 з Психолабораторії, і ми чекаємо від деяких фізиків звіту про їх перші враження від креслень. Брррр! Половина приклеєна скотчем до грудей, а решта у тюбику з кремом для гоління. Аматорські штучки. Його зморшкувате обличчя виражало несхвалення. — Що ж, це у наших інтересах. Ходімо послухаємо його. Чи мені наказати комусь іншому? Можливо, ви думаєте, що ваші таланти пропадають даремно в тому лісовому таборі?
  — Це залежить багато від чого, — задумливо сказав Нік. «Як, за словами Таґґарта, виглядала ця дівчина?»
  Хоук повільно підвівся і кисло глянув на нього.
  "Ви можете знайти її опис у Додатку C до офіційного звіту". Він мовчав. Несподіване сяйво зігріло його крижані блакитні очі. — Але щоб негайно задовольнити вашу цікавість, неофіційно, зрозуміло, Таґґарт так описав її своїм колегам. Руки його рухалися в абсолютно незвичному для нього жесті, описуючи контури неймовірно хтивої молодої жінки.
  Нік високо підняв брови. Це пропонувало дізнатися про аспект Хоука, якого він ніколи раніше не бачив.
  "Можливо, він перебільшує", - додав Хоук, потягнувшись за сигарою. Посмішка зникла з його обличчя, а у вічі повернувся холодний погляд. 'Добре. Ти хочеш почути історію цього хлопця чи ні?
  Нік відкинув своє високе тіло від стільця за письмовим столом.
  «Восени в Мадриді набагато приємніше, — сказав він.
  Вони вийшли з офісу і пройшли краєм аеропорту до замаскованого ангару, де в той час знаходився лише один літак. Це передбачало те, що АХ мав спеціальний літак, який міг умістити менше половини звичайної кількості пасажирів, але мав низку зручностей, про які середній мандрівник ніколи не мріяв.
  Ні Хоук, ні Нік були звичайними мандрівниками. Вони піднялися на борт і пройшли повз камбузи, спальні, пасажирські сидіння та офіси, які являли собою зменшені копії редакції та архівів штаб-квартири.
  Трегер просунув голову у дверний отвір. - 'Привіт Нік. Тобі краще без вусів. Мені просто захотілося потягнути за них, щоб почути, чи вони задзвенять. Сер, я вивчив папери Бургдорфа. Не погано, але трохи скидається на любителя. Бажаєте почути звіт зараз?
  Хоук похитав головою. - Ще ні, Трегер. Давайте спочатку подивимося на саму людину.
  'Добре.' - Трегер відсмикнув голову і зник у своєму кабінеті.
  Хоук пожував незапалену сигару і повів їх у довгу вузьку кімнату у центрі літака. Вони сіли перед маленьким одностороннім вікном у стіні, через яке вони могли бачити двох чоловіків у другій половині кімнати для допитів, також відомої як літаюча психолабораторія. Один був товстий, веселий Z-4, одягнений як для суботнього ранку вдома, а інший був Бургдорф, у такому ж одязі. Кімната була маленька та затишна, зі штучним сонячним світлом і обставлена як внутрішня веранда. Бургдорф розслаблено сидів на товстих подушках плетеного крісла і, якщо не брати до уваги прикріпленого до нього гектографа і затуманеного погляду, здавався зовсім невимушеним. Він без вагань говорив і відповідав на дружні запитання Z-4, і ці два голоси заповнили кімнату спостереження, ніби там не було жодної перегородки.
  Вони прислухалися. Бургдорф докладно описав, як він нещодавно поїхав до Парижа. Z-4 видавав хрюкаючи, зацікавлені звуки.
  "Не пентатол натрію, правда?" - Запитав Нік.
  Хоук пирхнув. - Звичайно ні, хлопче. Ми вже забули про це сьогодні. Тепер ми маємо сироватку правди, гідну цього імені.
  "Я бачу, ми все ще використовуємо детектор брехні".
  «Таким чином, ми маємо подвійну перевірку. Z-4 воліє це. Хоук натиснув кнопку під скляним вікном та схилив голову до маленького мікрофона. «Z-4, попередній звіт, будь ласка. Він ще не закінчено? Z-4 підняв голову та кивнув. «Перший стос готовий. Зараз ми працюємо над другим записом. Він дуже товариський — із нашою невеликою допомогою». Він простягнув руку і натиснув на приховану кнопку в стіні поруч із вікном. Акуратний стос паперів вислизнув із щілини прямо перед Хоуком. Хоук дав їх Ніку.
  «Ось, перегляньте їх, поки я запитаю про креслення».
  Нік швидко перегорнув папери, а Хоук натиснув другу кнопку і заговорив. Нік слухав напів, поки читав те, що хотів повідомити Бургдорф. Було цікаво, але були прогалини.
  "А-2?" - почув він слова Хоука. «З'єднайте мене з доктором Оппенгеймом або доктором Брауном. О, Доктор Браун. Є якісь Новини?'
  — Чертежі страшенно прості, — відповів голос. — Вони, як ви сказали, ударно-спусковий механізм, який має бути вбудований у снаряд. Механізм повинен запустити другу капсулу, коли снаряд досягне висоти 160 кілометрів. Ця капсула, у свою чергу, повинна вибухнути через тридцять секунд, випустивши купу металевих куль перпендикулярно до звичайної орбіти Землі. Але ми гадки не маємо, що означають ці металеві кульки. Про це нічого не повідомляється».
  - Отже, - сказав Хоук. — Можливо, ви з доктором Оппенгеймом приєднаєтесь до нас у кімнаті спостереження. Можливо, Бургдорф розповість нам більше.
  - Ми йдемо, - відповів Браун.
  Хоук вимкнув інтерком. Голос Бургдорфа наповнив маленьку кімнату.
  «…не маю жодної думки, як мене відвезуть до табору», — сказав він. – В інструкції про це нічого не сказано.
  - Дай мені звіт, - сказав Хоук. "Тоді ви можете взяти на себе допит на деякий час і подивитися, чи отримаєте ви ті самі відповіді".
  Нік кивнув і простяг йому папери.
  Двері відчинилися і ввійшли двоє чоловіків. Це були доктор Оппенгейм і доктор Браун, обидва фахівці з ракет, один з космічних подорожей та телеметрії, інший з космічної зброї. Їхнє вітання було коротким і діловим, але вони з великим інтересом спостерігали за тим, що відбувається за космосом.
  - Продовжуй, Картер, - сказав Хоук.
  Нік натиснув кнопку на мікрофоні.
  - Зік, - сказав він. - Я хотів би поговорити з ним. Зік глянув угору.
  — Просто спитай, — весело сказав він. - Тоді я трохи помовчу.
  Нік ретельно обирав питання. Вони не були такими ж, як у Зіка, але покривали приблизно ту саму область, тому будь-які відмінності були б виявлені.
  'Доктор. Бургдорф, - сказав він, нахиляючись до мікрофона, - ви шпигун якоїсь країни?
  Бургдорф сів і обурено глянув на нього. 'Звичайно, ні!' - сердито сказав він. «Я вчений - увесь свій час присвячую науці. Моя робота – моє життя!»
  "На кого ти працюєш?"
  — На моїх співвітчизників, — гордо сказав Бургдорф. Для них і з ними. У нас є експериментальна лабораторія неподалік Буенос-Айреса, де ми робимо те, про що світ і не мріяв!»
  - Я впевнений, що це так і є, - промимрив Нік. Зік уже чув деякі подробиці про це і, безперечно, збирався витягти з нього більше. Але він і сам хотів отримати інформацію, яка була йому корисна.
  Він запитав. — А хто це все фінансує? — Чи не Німеччина? І вже точно не Аргентина?
  Тьмяні очі Бургдорфа на мить блиснули, і він виглядав стривоженим. Але він відповів.
  - Китайці, - сказав він. Іноді прямо, іноді побічно. Нещодавно ми отримували інструкції від людини на ім'я Кратч.
  'Ти знаєш його? Чи люди, які зараз працюють з ним?
  'Ні.'
  «Де те місце, куди ви мали доставити креслення ударно-спускового механізму?»
  'Табір. Поруч із Ханоєм.
  Що за табір? Це пов'язано з армією?
  'Звичайно, ні.' - Бургдорф майже посміхнувся. — Я ж казав вам, що я вчений, чи не так? Ні, це трудовий табір, ракетна база, складальне підприємство, називайте, як хочете.
  «Складальна база. Тоді опишіть її. Вам не потрібно говорити нам, що ви ніколи не були там, просто розкажіть нам, що ви знаєте про це. Що там встановлено, як давно вона там вартує, хто там головний, хто там працює, чим саме вони займаються. І почнемо з мети самої операції.
  «Мета операції? Ну, збудувати ракету для запуску в космос. Ми працюємо над цим уже два роки у різних куточках світу. .. Єгипет, Південна Америка, Албанія і так далі. Здебільшого німецькі вчені, звісно. Ті, кого... не влаштовує нинішній стан справ. Деталі виробляються у всьому світі. Нині їх збирають у таборі».
  "І як довго цей табір був там?"
  «О, шість, сім місяців. Це зайняло багато часу, але наразі все готове».
  — Окрім ударно-спускового механізму?
  'Так.' Бургдорф виглядав самовдоволеним. "Це остання частина і найважливіша".
  "Що саме він робить?"
  Очевидно, що він запускає механізм у снаряді, запускаючи другу капсулу. Велика циліндрична капсула, що містить велику кількість металевих куль, які викидаються на орбіту під час вибуху капсули.'
  "І що це значить?"
  Бургдорф відкашлявся і виглядав трохи зніяковілим.
  'Я не знаю.'
  Хоук сказав: "Ви не знаєте!"... І Нік насупився крізь одностороннє скло. "Ви брали участь у розробці ударно-спускового механізму і не знаєте, що він запускає?"
  Бургдорф почервонів від гніву.
  Я сказав вам, що він стріляє. Механізм. †
  - Так, ти це сказав. Але що означають ці металеві кульки? Що вони роблять?
  «Вони мають бути на орбіті навколо Землі.
  «Добре, опишіть ударний механізм. Детально.
  Нік звернувся до вчених, коли Бургдорф почав.
  - Ваша черга, джентльмени, - сказав він. — Запитуйте в нього все, що хочете. Особливо про металеві кулі.
  Бургдорф говорив. Браун і Оппенгейм ставили докладні запитання та отримували відповіді. Майже все.
  Врешті-решт Браун витер лоб і сказав: «Все, що він говорить про спусковий механізм, абсолютно вірно. Але ці металеві кульки. .. це безнадійно. Він не дає найменшого натяку. Мені не подобається ідея, що це може бути. Наслідки жахливі».
  "Можливо, чисто експериментально", - сказав Оппенгейм своїм хрипким голосом. — Але за цих обставин це видається сумнівним.
  - Дуже сумнівно, - сказав Хоук. - "Бургдорф". Він нахилився до мікрофону. "Востаннє, перш ніж ми будемо змушені вжити інших заходів з вами - навіщо ці металеві кулі?" Його голос різко прорізав маленьку кімнату.
  Бургдорф стиснувся і дико озирнувся, щоб зрозуміти, звідки виходить цей загрозливий голос.
  "Я не знаю", - закричав він. "Я не знаю, я не знаю!"
  Ні, - з жалем сказав Z-4. — Він справді не знає. І є можливість поставити ще кілька запитань, сер. Сироватка майже перестала діяти. Звичайно, згодом ми знову візьмемо його на допит, але спочатку його треба знову вилікувати.
  - Чудово, - сказав Хоук, його зморшкувате обличчя нічого не виражало. "Картер?"
  Нік почав знову.
  «Кого ви зазвичай зустрічаєте у Ханої? Як встановити контакт? Бургдорф глибоко зітхнув. «Мені доводилося піти в готель, зателефонувати до посольства Китаю та попросити якогось Лю Чена. Потім я зустрічав його в барі і казав: «Я Бургдорф, і маю з собою креслення для Крутча». †
  Хоук насупився. — Надто просто, — промимрив він. - А наступний крок?
  Нік кивнув і обернувся до мікрофона. - 'І після цього? Коли ви були в таборі, як ви мали ідентифікувати себе? Звісно, там є люди, які тебе знають? Бургдорф похитав головою. «Звідки їм знати мене? Ми – моя група – працювали окремо від решти. Креслення – це моя ідентифікація. А пароль "тригер" давати у відповідь на слово "метапласт".
  Нік схопився від інтересу. «Метапласт? - Що це означає?'
  'Я не знаю.' - Бургдорф раптово ворухнувся і підозріло витріщився на гектограф. Z-4 швидко піднявся. - Вибачте, панове, - сказав він зі свого боку вікна. - Покищо це все. Ми зможемо продовжити за півгодини. Він натиснув кнопку, і вікно стало непрозорим.
  Хоук нетерпляче закудкав і встав.
  'Принаймні, у нас є з чого почати,— сказав він буркотливо. 'Доктор. Браун, Картер уже дещо знає про ракети. І він кмітливий... я сказав би. Скільки часу вам знадобиться, щоб розповісти йому все про механізми стрілянини?
  
  
  Потрібні були години інтенсивної роботи. Але поки Нік навчався, Бургдорф продовжував розповідати… про своїх німецьких колег, які виїхали з Південної Америки до Парижа, і про номер поштової скриньки, за яким він міг зв'язатися з ними, коли його завдання буде виконане. .. про їх домовленості з Лю Ченом з китайського посольства в Ханої та про повідомлення, яке потрібно відправити йому на випадок, якщо щось піде не так. Про паролі «тригер» та «метапласт» та про повне незнання Бургдорфом значення цього останнього слова. Про різні групи вчених, які працюють у різних частинах світу над частинами ракети, яка мала бути запущена в таборі під Ханоєм, але не знав, яка її мета. Про себе, свій будинок, своє життя, свої інтереси, про людей, яких він знав і не знав, таких як Лю Чен, Візнер, Кратч та інші.
  На той час, коли з Бургдорфа було взято останні відомості, Ніку треба ще багато чого вивчити. А Бургдорф мав прибути до табору під Ханоєм із запізненням, але повідомлення Лю Ченю з паризького відділення AX змогло прояснити це.
  "У них вистачило духу послати добре навченого офіцера", - зневажливо сказав Хоук, коли останній інструктаж закінчився. «Або, принаймні, він повинен був бути підготовлений, щоб він не збожеволів».
  — Будь щасливим, — сказав Нік. Я не думаю, що вони розраховували, що їм знадобиться щось більше, ніж науковий кур'єр, все, що йому потрібно було зробити, це просто доставити креслення на «дружню територію». Якби не Q-40 і їхній радист, Бургдорф уже був би в таборі.
  Вони разом пройшли аеродромом спецназу до невеликого швидкохідного літака, який розігрівався, щоб доставити Ніка на проміжну базу на південь від кордону з Північним В'єтнамом. з бівуаку Q-40.
  - У будь-якому разі, - сказав Нік, - мені це не здається шпигунською операцією. Саботаж здається мені вірогіднішим.
  Хоук глянув на нього з-під насуплених брів. «Космічний саботаж? Можливо. Але трохи надумано, чи не так?
  - Можливо, досить амбітно, - весело погодився Нік. "Але не забувайте, я звик до диверсій високого рівня".
  Хоук пирхнув. — Тримай свої жарти при собі, коли будеш із цими німцями. Не думаю, що вони це оцінять. Я теж, якщо на те пішло. Добре. Пам'ятайте, що сказав Бургдорф — і наші люди згодні з цим, — що механізм надзвичайно простий і що його споруда триватиме лише три дні. Якщо ви не придумаєте спосіб відкласти це, у вас буде дуже мало часу. Більше того, я не вважаю, що сповільнювати дуже розумно. Лю Чену та паризькій групі не слід давати надто багато часу на роздуми. Швидко увійти і швидко вийти, так і має бути, і якщо ви можете зробити це менш ніж за три дні, то краще.
  "О, звичайно", - сказав Нік, думаючи про дівчину з красивим нордичним обличчям і фігурою, яка чудово згинається у всіх потрібних місцях.
  
  
  — Я не жартую, — пошепки сказав сержант Таггарт, щоб його почув тільки Нік. - Чудово. Ноги! Боже, ви маєте бачити ці ноги. Не просто більше. І надбудова! Чувак, у цій частині є все. Особа теж. Очі, ніс, рот - чудово. Він жадібно зітхнув. — Але все ж таки трохи стерво, — сумно додав він. — Може, ми всі помиляємось щодо неї, — промимрив Нік. — А як щодо часу?
  Таггарт глянув на годинник, поки вони повзли через кущі.
  - Майже, - сказав він. - Дамо йому п'ять хвилин, і я посигналю. Потім вони мають півгодини на пошуки і ще п'ятнадцять хвилин на те, щоб ви дійшли пішки до табору. В нас достатньо часу. Як ви думаєте, у вас вийде?
  'Чому б і ні? Вони чекають на Бургдорфа, і тоді я буду прямо перед ними.
  Висока трава тихо зітхала, поки вони повзли маршрутом, який раніше досліджував Таггарт. Їхній шлях лежав трохи на захід від німецько-китайського табору і за дві милі на захід, сержант Мік Манчіні, фахівець із зв'язку Q-40, чекав сигналу Таггарта. Надвечірнє світло похмуро просочувалося крізь мокрі дерева.
  Таггарт озирнувся, щоб перевірити їхню позицію, і знову глянув на годинник.
  - Зараз, - тихо сказав він і активував рацію. Він говорив по-в'єтнамськи, але його слова були адресовані Міку Манчіні, і повідомлення було надто коротким, щоб його можна було розшифрувати.
  Манчіні негайно відповів одним словом.
  "Тепер ми можемо трохи розслабитися", - сказав Таггарт, сидячи серед вузлуватих коренів гігантського дерева. «Нічого не робити, окрім як чекати, дивитися та слухати».
  Нік сів поряд з ним, такий самий розслаблений, як людина в зеленому береті, і такий же насторожений. Він дуже захоплювався цими крутими хлопцями зі спецназу. Він знав, що в нього не могло бути найкращої допомоги. Капітан Q-40 Роджерс зустрів його після стрибка з Бен Таггартом і дав йому швидкі інструкції.
  «Мені шкода, що зараз ми не можемо зробити більше, - вирішив він, - але ми по вуха у власній операції. Ми не стали б цього робити, якби це не було так важливо. Але постарайся дати нам цілих три дні, гаразд?
  Нік подумав про напутні слова Хоука, але пообіцяв. Не було ніякого сенсу вдиратися в табір, якщо він не зміг закінчити свою роботу.
  Тепер він сидів поруч із Беном Таґґартом, чекаючи й слухаючи.
  Звук почався як далекий гул і переріс у приголомшливий рев. Потім він зник. На мить він повністю зник, а потім повернувся, характерний звук вертольота, що петляє хмарним небом. Нік мимоволі підняв голову. Нічого не було видно. Знову звук стих і завмер зовсім.
  — Мило, — схвально сказав Таґґарт. 'Дуже акуратно. Саме так, як має бути. Хотів би я бачити обличчя цих жуків, коли вони дивляться на небо».
  Звук повернувся, голосніше, чистіше і пронизливіше, ніж раніше.
  Нік вдячно кивнув. — До речі, хороша погода для чогось подібного. Досить світло, щоб побачити землю, але настільки сіро, що важко помітити гелікоптер. Як вам це вдається?
  Таґґарт усміхнувся. — О, це хитрощі, от і все. Але це було більше, ніж хитрощі. Це було уважне вивчення прогнозу погоди та багато роздумів. І це був також радист Мік Манчіні, який сидів високо на дереві з гучномовцем та магнітофоном, який імітував звук вертольота, який був невидимий, бо не існував. Перебувати так близько до Ханой було б надто ризиковано. Але й Нік не міг з'явитися на рівному місці, це викликало б дуже багато запитань у людей, які чекали на доктора Бургдорфа.
  Звук продовжувався і продовжувався, згасаючи і знову посилюючись. Після цього він, здавалося, затримався, як комар. Лопаті несучого гвинта зі свистом пронеслися повітрям з ритмічним кашляючим завиванням.
  - Ходімо, - сказав Таггарт. "Ви приземлилися".
  Він обійшов невеликий пагорб до краю відкритого поля. Він зупинився і довго озирнувся.
  — Все спокійно, — тихо сказав він. «Далі, ви маєте впоратися із цим самостійно. Один кілометр на схід і дивіться. Так, про охоронців. Вони можуть бути трохи настороженими. Хай щастить.'
  Він поплескав Ніка по плечу і зник у підліску. Нік почекав, поки слабкий звук його відходу повністю зникне, перш ніж рухатися. Звідкись поблизу долинув уявний звук вертольота, що злітав з могутнім гарчанням. Очевидно, він зник у тому напрямку, звідки прийшов.
  Нік перетнув поле і поплентався через зелений, вологий гай обережними кроками людини, який не зовсім знає, куди ставити ноги, але не повинен намагатися залишатися непоміченим, від його незграбних рухів тріщали гілки і шелестіли папороті. . Принаймні ніхто не міг звинуватити його в спробі підкрастися до них.
  'Стояти!' - Різкий голос досяг його, перш ніж він побачив охоронця. Він стояв нерухомо і підняв руки, показуючи, що вони пусті. До нього раптово підійшла постать у формі і погрозливо спрямувала пістолет-кулемет йому в живіт. Холодні карі очі на жовтувато-коричневому обличчі оглядали його, помітивши острижене світле волосся з сивиною, нові черевики, новий рюкзак, новий костюм кольору хакі, переляканий погляд. - Не стріляйте, - поспішно сказав Нік німецькою. - Я друг, ти розумієш? Друг китайців. Друг.
  Холодні китайські очі дивилися на нього з зневагою, а автомат тицяв йому в ребра.
  — Руки вгору, — сказав чоловік фрагментарною німецькою мовою.
  «До Кручу. Марш! - приклад пістолета врізався йому в спину.
  Нік пішов маршем. Пістолет-кулемет змусив його піти вибоїстою стежкою.
  Вона раптово перетворилася на набагато ширшу стежку, яку майже можна було назвати дорогою, над якою сходилися гілки дерев. Наприкінці височіла висока огорожа з великою сталевою брамою, а за брамою, перед декількома замаскованими будинками, знаходилася караульня. Біля воріт стояли четверо озброєних вартових.
  Провідник Ніка грубо підштовхнув його у цьому напрямі. Двері у воротах відчинилися, і його вштовхнули до другого охоронця, що загрожує пістолетом-кулеметом. Двері за ним зачинилися, і раптово його оточили китайські охоронці, що тицяли в його тіло з усіх боків і підозріло бовтають.
  "Що це має означати?" — спитав Нік своєю найгучнішою і пихатою німецькою мовою. — На мене тут не чекають? Тут ніхто не говорить цивілізованою мовою? Мене звуть Бургдорф, і маю креслення для Крутча. Негайно відведіть мене до нього!
  З вартового приміщення вийшли ще двоє чоловіків. Одним із них був літній чоловік у білому халаті. Інший був здоровяк із грудьми у вигляді пивної бочки, блискучою лисиною та вогненно-рудою бородою. Він рухався швидко, але з якоюсь незграбною незграбністю. Колосальний голос прогримів громоподібно:
  — То ви Бургдорфе, чи не так? Ідіть назад на свій пост!
  Група бойовиків розвіялася. Великий чоловік оглянувся Ніка. і широко став перед ним. Маленькі очі дивилися на нього з-під кущових рудих брів.
  - Я Кратч, - прогримів низький голос. 'Доктор. Візнер за мить перевірить ваші облікові дані. Але чому Лю Чен не з тобою?
  - Нам довелося проїхати з міркувань безпеки, - натягнуто сказав Нік. «До речі, у мене є «тригер», чи не так?
  Лю Чен.
  "Ах". – Кратч підняв важкі брови. "Тоді вам захочеться побачити "метапласт" так само, як ми робимо креслення".
  «Мене дуже цікавить «метапласт», – чесно сказав Нік. «До всього тут. Але, можливо, ви будете так люб'язні, щоб спочатку показати мені мою квартиру. У мене був досить довгий і стомлюючий шлях - не через Ханой, як планувалося, а через Лаос і звідти на гелікоптері. Я все вам розповім, як тільки проясню.
  "Спочатку креслення", - люб'язно попросив доктор Візнер.
  — Звичайно, лікарю. Нік утомлено посміхнувся. - Але не тут, будь ласка. Одна половина приклеєна до грудей, а інша в тюбику з кремом для гоління, і мені не хочеться розпаковуватися і роздягатися».
  — Звичайно ні, любий друже! — заревів Кратч, весело грюкнувши Ніка по спині. — Спочатку ти можеш піти до своєї кімнати і там віддати Візнеру ці креслення. Потім можна відпочити після цього. .. ми святкуватимемо!
  Він схопив Ніка за лікоть і направив його до будівлі, яку Таґґарт назвав офіцерським приміщенням. Нік озирнувся з неприхованим інтересом. Паркан був дуже високим і дуже міцним. Внутрішнє кільце з колючого дроту було товстим і стратегічно добре розташованим. По кутах всіх будівель розставлені озброєні охоронці з невиразними китайськими особами.
  Тож тепер він був усередині.
  Він запитував, чи зможе він колись вибратися знову.
  
  
  
  7 - Візьми одного з нас.
  
  
  «Пийте, друзі, пийте! Через три дні Павук буде високо над землею, і це означатиме кінець наших зусиль. Тож пий, веселись, бо завтра ми приступаємо до останнього етапу нашої роботи!»
  Гучний голос Кратча прокотився по кімнаті, як буря, коли він нетерпляче засовував своїми величезними стегнами і підняв свою склянку.
  — Добре сказано, Кратчу, — пролунав хрипкий голос, — але як щодо наших грошей?
  Кратч завмер, і його обличчя затьмарилося. Його маленькі очі шукали того, хто говорить, і знайшли його.
  — То це ти, Людвігу, невдоволений, — прогарчав він. «Гроші є, і їх багато. Кожному платять за те, що він зробив. Є мільйони, якими можна поділитись. Я отримую більшу частину, звичайно, тому що я привів тебе сюди і все організував. Я, Ульріху Кратчу! Він поплескав себе по грудях, мавпа, яка хвалиться своєю міццю. А Чой тут, щоб простежити за тим, щоб я дав вам слово честі. Чи не так, А Чой? Його маленькі очі примружилися на стрункого китайця, що стояв поруч з ним, у цивільному.
  Нік оглянув столи в кафетерії, яскраво прикрашені з цієї нагоди, чекаючи квітчастої китайської мови. Він був розчарований.
  — Справді, містере Кратчу, — рівно сказав А Чой, і на цьому все. 'Напої!' — заревів Кратч, підходячи до величезного стільця, який, здавалося, був зроблений спеціально для нього, і опускав на нього своє важке тіло. «Бургдорф тут, креслення тут, і скоро ми пожинатимемо плоди успіху». Два десятки пар мужніх очей звернулися до Ніка, і два десятки рук підняли келихи. Він підняв свій у прусському тості і швидко спустошив його. Краєм ока він помітив доктора Візнера, який тепер стояв поруч із Крутчем і манив його.
  доктор Гельмут Вульф піднявся з-за столу Ніка.
  — Вибачте, будь ласка, — чемно сказав він і пішов, вражаючий чоловік, гарний, як Аполлон. Нік повернувся до дівчини поряд із ним.
  Вона була всім, що Таґґарт говорив про неї. У неї було витончене обличчя, але повні губи та великі блискучі очі. Її світле волосся спокусливо вилося на потилиці, а над її сукнею з глибоким вирізом згиналася маленька лощина. А її тіло було м'яким хвилястим матрацом, про якого мріють чоловіки.
  "Кратч часто влаштовує такі вечірки?" — спитав Нік, дивлячись на ямочку на її щоці.
  Ямочка стала глибшою, коли вона посміхнулася. Її зуби були маленькими білими кукурудзяними зернами.
  - Ні, це вперше. Все на твою честь. Правду кажучи, я ніколи раніше не бачила всіх цих людей разом. Її голос був низьким і вібруючим, з тих, що викликали у Ніка теплі почуття. «Більшість із них — техніки, які працюють у майстерні. Інші з нас більш-менш працюють з комп'ютерами або в дослідному центрі. Як ви бачили сьогодні, житлові приміщення повністю розділені. Насправді, для цього немає жодної причини, крім того, що Кратч дуже любить ієрархічні відносини. Немає нічого надто хорошого для найвищого шару його команди». Нік кивнув. Він з подивом дивився на свою розкішну резиденцію, але вона здавалася крихітною порівняно з розкішшю, яку Крутч створив для себе.
  "А яке ваше місце в ієрархії, міс Візнер, якщо я можу бути таким сміливим?"
  Її посмішка зникла. - Я не міс Візнер. Мене звуть Бенц. Лікар Ільза Бенц. Карл Візнер - мій вітчим і... колега.
  "Вибачте мене. Я цього не знав." І тепер, коли він знав, він був у захваті... Як колега-вчений, у нього також буде можливість спілкуватися з доктором Ільзою Бенц, яка була набагато привабливіша за свого вітчима.- Я буду звати тебе Мерседес,- сказав він, усміхаючись їй.
  Вона зітхнула. — Ти ж не думаєш, що я вперше чую цей банальний жарт? Але ямочка повернулася. - Я на це сподівався, - сказав Нік. «Я намагаюся щосили. Розкажіть, у чому ваша область, ваша спеціальність. З наукового погляду, звісно.
  - Метапласт, - байдуже сказала вона. — Знаєш, ти молодший, ніж я думала. Її сяючі блакитні очі задумливо ковзнули на його обличчі.
  О, метапласт. Навіть під час туру йому не дали жодного натяку на те, що це може бути. Кратч вказав рукою розміром із зв'язку бананів на запечатаний металевий сейф, вбудований у бетонну стіну, і сказав: «Візнер тримає метапласт там». Це неправда, Візнере? Правильно. Тепер погляньмо на пускову установку. Набагато цікавіше. Це справді було цікаво, але нічого не сказало йому про метапласт.
  - О, я не так швидко втомлююся, - скромно сказав Нік. "Вам сподобалося працювати над цим проектом?"
  «Звичайно, проект. Робота, звісно. Але ж місце. .. ! Вона зробила гримасу і похитала головою. - Розкажіть мені про Буенос-Айрес. Я ніколи там не була.'
  На щастя, він там був, хоча це був якийсь час тому, і він розповів їй все про це місто, дивлячись на невелику сцену в іншому кінці кімнати та намагаючись читати по губах. Але надто багато людей зібралося у його полі зору. Проте він міг бачити трьох чоловіків і розуміти суть їхньої розмови.
  Навіть з того місця, де він сидів, все виглядало не так уже й добре.
  Кратч кивнув у бік Ніка і заговорив м'яким голосом.
  — Ви впевнені у кресленнях, Візнере?
  Представницький Візнер кивнув головою.
  «Ми з Хельмутом уважно їх розглянули. Вони винахідливі, як і слід очікувати. Можливо, трохи складніше, ніж я думав, але це чудово».
  'Так. Вам потрібний нагляд Бургдорфа?
  «Спостереження? Точно ні! Можливо, якісь міркування на заключному етапі, але я досить компетентний, щоб закінчити те, що почав». Повний голос Візнера обурено звучав.
  Кратч широко посміхнувся, оголюючи масивні зуби. - Ти правий . Ось чому я найняв тебе. І я був би вдячний, якби ви могли відкласти зустріч із ним якнайдовше. Ви з Вульфом працюватимете без нього, поки я не дам дозволу.
  Лікар Гельмут Вульф підняв гарно вигнуті брови. - Ти йому не довіряєш?
  'Не довіряю? Я? Кратч розреготався. — Я не ризикую, докторе Вульфе. І є ще щось, що я хочу знати про Бургдорфа. Його історія добре вигадана, але мені цікаво, чому ми чули вертоліт, але не бачили його. І як китайський льотчик, що летів із Лаосу у місце, яке він ніколи раніше не бачив, так легко знайшов нас».
  — Дерева, — припустив Візнер. «Звідси ми не бачимо більшу частину неба. Ми часто чуємо літаки, що пролітають над нами, але рідко бачимо їх. Це стосується обох сторін, звичайно, але він каже, що вони шукали це місце півгодини. І ми справді чули звук вертольота приблизно стільки ж часу. Крім того, він мав дуже сильний бінокль.
  — Я все це знаю, — нетерпляче загарчав Кратч. - І ще. Але на цьому етапі я не ризикую. Ось чому я хочу, щоб ви позичили мені Ільзу.
  Гельмут Вульф обурено висунув голову вперед. — Позичити вам? Що ти маєш на увазі?'
  Кратч неприємно посміхнувся. — Ти боявся цього, чи не так? Але не цього разу, мій запальний молодий друг. Я хочу, щоб вона спокусила Бурґдорфа, а не мене. У ті моменти, коли вона з ним зблизиться, вона має дізнатися про нього все, що зможе, і доповісти мені.
  Але це дівчина, з якою я хочу одружитися! — сердито сказав Гельмут. — Ти не можеш просити її ні про що подібне.
  — Так, можу, — сказав Кратч. — Я наказую їй, що робити, так само, як наказую тобі. Пам'ятайте нашу зустріч. Його поросячі очі блиснули. — Я добре заплачу вам, якщо все задовільно. Всі. Нагадай їй про це, коли даватимеш їй мої інструкції. Або я зроблю це сам... і тоді трохи продемонструю їй, чого я від неї чекаю.
  'Ти...!'
  — Прибери від мене руки, — злісно ричав Кратч. Його величезні руки метнулися через стіл, стискаючи руки Хельмута нищівною хваткою. На його бородатому обличчі була весела посмішка, начебто вони грали в дружню гру - в індійську боротьбу, але його очі були сніжинками льоду. — Нерозумно з твого боку, Гельмут. Він стиснув лише один раз, широко посміхаючись, і щось клацнуло. Вульф задихнувся, і його обличчя зблідло.
  — Не чини опір, Гельмут, — заспокійливо сказав Візнер. — Звичайно, ми маємо зробити так, як пропонує містер Кратч. Це розумний захід. Тепер йди до своєї кімнати і подбай про свою руку. Я сам поговорю з Ільзою. Я впевнений, що вона готова до співпраці. Дуже впевнений. - Він добродушно посміхнувся.
  Нік побачив, як Гельмут Вульф з напруженим блідим обличчям підвівся з-за столу Крачча і швидко вийшов із їдальні.
  'Доктор. Вульф, здається, незадоволений, - зауважив Нік.
  'О ні?' - Вона сказала це без жодного інтересу, і було ясно, що вона навіть не бачила, як Вульф пішов.
  Так, подумав Нік; любов приходить лише з одного боку. Чудово! Він подарував їй свою найчарівнішу усмішку.
  Він запропонував. - Ми не можемо піти прогулятися? «Сам я не великий любитель вечірок у їдальні».
  Ільза з жалем похитала головою. — Я не можу, — сказала вона, — якщо ми не підемо разом із Крутчем чи Карлом. Неприйнято, що люди тиняються тут ночами.
  'О. Може, ви хотіли б розповісти мені про свою роботу. Все було трохи розпливчасте під час мого туру, подумав я, і тепер, коли я тут мене, очевидно, цікавлять інші етапи проекту. Наприклад, перший ступінь ракети...
  — Пробач, — сказала вона. — Хіба тобі цього ніхто не казав? Ми не говоримо один з одним про нашу роботу. Все акуратно поділено. Права рука не знає, що робить ліва. Знають лише Кратч та Візнер. У її голосі звучала гірка нотка. "Здається, вони думають, що обмінюватися науковими даними небезпечно".
  - Навіть зі мною? — сказав Нік з удаваним гнівом. "Але я такий неймовірно надійний".
  Ямочка знову заглибилася. — Я впевнена, — скромно сказала вона. - У тебе надійне обличчя. Давай, вип'ємо ще й поговоримо з рештою. Тобі має бути нудно зі мною.
  Він заперечив, що йому нітрохи не нудно, але охоче пішов із нею. Може, він знайде когось більш балакучого, перш ніж ніч закінчиться. Коли він пішов за нею між столами до групи гучних техніків, побачив одного Кратча, який, здавалося, глибоко задумався. Китайця А Чоя ніде не було видно.
  Ніку було цікаво, яке його становище тут, де він перебуває в даний момент і що має робити.
  
  
  Ах Цой зачинив двері свого кабінету і пройшов через густу килим своєї розкішної кімнати. Він зупинився біля ліжка і глянув на дівчину.
  Вона була лише наполовину прикрита простирадлом, і він міг бачити м'які стегна, які вона так часто розсовувала для нього. Його погляд ковзнув її тілом. Гладка шкіра світло-мідного кольору з оливково-коричневим відтінком, який він знаходив таким привабливим... маленький, ідеальний ніс, довгі вії та повні зрілі губи. ...маленькі, але досконалі груди, витончені руки і ноги, які злегка тремтіли, коли він схилявся над нею і інтимно торкався до неї. Вона була його, уся його. Вона робила все, що він хотів. Від нього залежало, щоб позичити її Кратчу, коли у нього виникнуть хтивості, він міг використовувати її як приманку для будь-якого чоловіка. "Лін Суй". Його пальці пестили її соски. - 'Вставай.' Вона зітхнула, і її повіки відкрилися.
  'Що це?' — спитала вона сонно. - Кратч знову хоче мене?
  'Не зараз.' - Він сів поруч із нею на ліжко і погладив м'який вигин її живота. 'Щось інше.'
  - Аааа, - щасливо зітхнула Лін Суй. Вона схопила його руку і поклала собі між ногами. 'Це?'
  — Пізніше, — сказав Чой, відчуваючи, як у ньому наростає збудження. — Ви бачили ту людину, яка сьогодні прибула до табору?
  Вона кивнула. - Такий жорстокий німець. Він мені не подобається.'
  — Ти мусиш спробувати, — м'яко сказав А Чхве. «Ти повинна дуже постаратися, щоб сподобатися йому і щоб ти йому подобалася. Сьогодні ввечері, коли ця безглузда вечірка закінчиться і він трохи поспит, ти маєш піти до нього. Поговори з ним. Скажи йому, що ти самотня і нещасна тут і що боїшся Кратча. Не має значення, що ти будеш говорити. Але змуси його розповісти про себе. Спробуйте дізнатися, яке його минуле і як він потрапив сюди. Зроби це ненав'язливо, моя маленька квітка. Дуже тонко. Але переконайтеся, що він каже правду. Якщо він сьогодні ввечері буде сором'язливий, ви повинні спробувати пізніше по-своєму. Ви повинні змусити його довіряти вам, сумувати за вами, виливати вам своє серце».
  — Я постараюсь, любий. Лін Суй підвела очі і погладила себе по обличчю. «Але як я повинна змусити його полюбити мене, якщо він цього не зробить?»
  Ах Чой тихенько засміявся. Його кров билася у скронях.
  'Ти знаєш як. Потренуйтеся трохи. Потренуйся зі мною.
  Блискучі начищені туфлі та акуратно випрасовані штани впали на підлогу.
  "Можливо, він не полегшить мені завдання", - пробурмотіла Лін Суй, але вона без зайвих слів зняла з нього решту одягу.
  Ах Чой ліг поруч із нею. - Зараз, - прошепотів він. «Я жорстокий німець, холодний та безпристрасний. Що б ти зробила, щоб моя кров закипіла, моя пелюстка?
  Він чекав, вирішивши стримати себе, чинити опір її збудливим ласкам настільки, що навіть найхолодніший чоловік був би змушений здатися.
  Його опір був, як завжди, недовгим. Витончені майстерні пальці Лінь Суй грали на його тілі, страждаючи, досліджуючи, масажуючи, поки його м'язи не напружилися від енергії, що стримується. Потім пішли її губи, її поцілунки, кусання і ссання, навмисне, ніжне покусування, яке було більшим, ніж він міг винести. Він хрипко задихнувся і кинувся на неї, випустивши приливну хвилю своєї люті раптовим хвилеподібним рухом, від якого вони обоє задихнулися від захоплення. Вони разом звивалися на ліжку, живій китайській головоломці, а потім лежали нерухомі та змучені.
  Ніжна рука Лін Суй погладила його тіло. А Чой здригнувся. Принаймні він був далеко не виснажений. Але він мав залишити її зараз. Адже він був високопосадовцем китайської розвідки, і справи йшли раніше за дівчину.
  На цей раз ненадовго.
  Він застогнав від задоволення, коли вона знову почала пестити його.
  
  
  Нік сидів у позі лотоса на товстому килимі своєї кімнати і медитував, але його думки не мали нічого спільного з йогою.
  Вечірка закінчилася, і, на його думку, це був провал. Кратч обірвав його оглушливим ревом, відправив усіх спати і всі пішли, як слухняні хлопці. І дівчина також. Кіллмайстер Картер слухняно шкутильгав разом з іншими. Але, ймовірно, він був єдиним, хто чекав, поки табір заспокоїться, щоб розпочати розслідування. Якби його зупинив охоронець, він би… придумав щось.
  Метапласт, подумав він. Бурґдорф не знав, що це було. І що це означали металеві кулі. Так що, можливо, метапласт і металеві кульки були одним і тим самим.
  І Ах Чой. Здавалося, китайський сторожовий пес, а на задньому плані ховався напівкровка.
  А потім був той факт, що хтось, коли він не був у своєму
  номері ретельно оглянув усі його речі, але не так ретельно, щоб це не можна було побачити. Але знаходити не було чого. Весь цей час з ним були Вільгельміна, Гюго, П'єр, наручний годинник і запальничка. Бінокль залишився майже на тому самому місці, де він його залишив, і спеціальний запобіжник не зрушив, сигари були цілі.
  Але, мабуть, господарі були в ньому не зовсім впевнені.
  На жаль.
  Він потягся, позіхнув і ліг на спину на розкішний килим, щоб розслабити тіло після вправ. Він був такий розслаблений, що не чув тихих кроків, що наближалися до його дверей. Але він почув тихий стукіт.
  — Увійдіть, — покликав він, повільно перекочуючись у зручне сидяче становище.
  Двері швидко відчинилися і зачинилися, і перед ним постала Ільза в довгому облягаючому халаті. Вона дивилася на нього.
  — Я думала, це ви, можливо, здивувалися, — сказала вона приємно хрипким, але трохи напруженим голосом. 'Але . .. що ти робиш на підлозі?
  Нік схопився. - Я радий, що на мені хоч би були труси, - сказав він не зовсім правдиво. «Я щойно зробив кілька вправ для бадьорості. Вибачте, я не одягнений для прийому відвідувачів. Проходь і сідай.
  Ільза виглядала сумнівно.
  - Вип'ємо перед сном, - весело сказав Нік і підійшов до барної стійки, яку так дбайливо надали йому. 'Шампанське? Джин? Скотч? В'єтнамська горілка?
  Жахливі речі. Скотч, подумав він. Він швидко налив дві гарні склянки, простяг їй один і натяг сорочку.
  «Можливо, тепер ти відчуєш себе менш сором'язливо», сказав він із смішком, опускаючись на стілець навпроти неї. «Не знаю, чому оголені чоловічі груди змушують червоніти даму вночі, але щось має бути. Тому що ти червонієш і виглядаєш дуже привабливо.
  Її рум'янець посилився, і вона опустила очі. Я почуваюся ідіоткою, яка прийшла до вас у таку годину, - раптом сказала вона. "Але тут є атмосфера, яка ще не досягла тебе, і я хочу поговорити з кимось, хто існує нормально, хто людина ззовні".
  Я не впевнений, що маю на це право, - сказав Нік, - але давай.
  
  
  Кратч сидів у великому кріслі у вітальні свого номера і роздратовано дивився на китайця. - Саме час, А Чой, - прогарчав він. 'Де ти був?'
  Ах Цой сів у крісло з прямою спинкою і підняв складку штанів.
  Я думав", - сказав він. Я був не більше, ніж ви повністю задоволені розповіддю цієї людини. Я зв'язався з Лю Ченом по радіо, як тільки зміг зв'язатися з ним, і він підтвердив, що отримав повідомлення від групи Буенос-Айреса - зараз звичайно, з Парижа,— в якому говорилося, що Бургдорф трохи затримався і поїде через Лаос замість Ханоя... Вони чомусь подумали, що так безпечніше.
  — Так, але чому? — спитав Кратч, потягнувшись за пляшкою і наповнивши склянку.
  А Чой знизав плечима. «Вони цього не казали. Ви знаєте, що ці повідомлення мають бути короткими. Можливо, як сказав Бургдорф, Східною Німеччиною ходять чутки, що в Ханої є шпигуни, які... .. '
  — Не кажи мені, що сказав Бурґдорф! - обурено вигукнув Кратч. - Я чув його. Я хочу знати, що скаже Періс. Чи зв'язувався Лю Чен із поштовою скринькою в Парижі, щоб переконатися, що вони надіслали це повідомлення?
  Жовта шкіра Чоя зблідла.
  'Я не знаю. - Ми також маємо бути короткими. Я не можу нескінченно. .. '
  Ви можете писати достатньо, щоб дізнатися те, що нам потрібно знати. – Кратч стукнув важким кулаком по спинці стільця. — І я раджу вам це зробити зараз. Якого біса у нас немає нічого, крім ідіота в китайському посольстві та номера абонентської скриньки в Парижі для наших контактів? Приймайся за роботу, слимаку!
  Ах Цой зблід ще більше. Він стояв напружено.
  «Чи можу я нагадати вам, містере Кратчу, що вам платить моя країна і що я тут, щоб стежити за тим, щоб ви виконували свою роботу? Крім того, гроші маю на зберіганні. Не на ваші інтереси говорити зі мною таким тоном. Кратч вишкірив зуби в горилоподібній усмішці. - Я не турбуюся, щоб отримати від тебе ці гроші, - сказав він майже ласкаво. «Я уб'ю тебе однією рукою, щоб отримати те, що хочу, і вся китайська охорона у світі не зможе допомогти тобі. Запам'ятай це, маленька людина. І про що ти думав, кажеш? А Чой стримував свій гнів із здриганням.
  — Якщо ця людина не Бургдорф, її можуть перевірити, якщо не ваші вчені, то я. Я наказав Лін Суй зробити це. Вона, як ви самі знаєте, досвідчена спокусниця. Якщо і є хтось, хто може завоювати його довіру та змусити говорити, то це вона.
  Кратч дивився на нього. - Ти маєш на увазі, що сказав їй лягти з ним у ліжко?
  'Звісно, чому ні? Те, що вона була в тебе кілька разів, не означає, що вона твоя. Вона мій помічник, і я наказую, що робити. Ви не маєте права протестувати.
  'Протестую?' - Кратч відкинув голову і зареготав. — Це не так, мій друг. Я зовсім не протестую. Ха-ха! Він ударив рукою об затеклу ногу і засміявся від насолоди. «Він стає зайнятим. Ах да! І рух – я вже бачу, як вони натикаються один на одного в коридорі перед його кімнатою! Ха, ха, ха, ха! Його звірячий рев луною рознісся по кімнаті, і сльози тріумфу потекли по його щоках.
  Над чим смієтеся, — гордо спитав А Чой.
  - Не твоя справа, блідий пердун. А тепер йди звідси і приступай до роботи.
  Ах Чой пішов.
  Нахмурившись, він пройшов повз кімнату Ільзи до своїх покоїв і приготувався лягти у своє порожнє ліжко. Нічого смішного у цій ситуації не було. Анітрохи.
  
  
  
  8 - РЕПРИЗА!
  
  
  Ільза здригнулася в обіймах Ніка.
  Вони лежали разом у його фотолабораторії і пестили один одного, відчуваючи ранні стадії занять коханням. Вдалині вони почули згасаючу луну регота Кратча.
  «Цікаво, чому він так сміється», – прошепотіла вона. - Думаю, задумав щось жахливе. Він як людожер із казки, який рве людям кінцівки, як крильця мухам. Боже, я ненавиджу цю людину. Він лякає мене, ніби я маленька дитина».
  - Але ж ти не дитина, - схвально пробурмотів Нік, притискаючись відкритим ротом до соска, що вимагає його уваги. Він не поспішав, пестивши ніжну плоть глибоко внизу її живота, смоктаючи маленький жадібний горбок між зубами, бо такий предмет оксамитової пишноти заслуговував на повагу. .. правильної поваги. Він лизав горбок, поки він не розтанув у нього в роті, потім обернувся до іншого.
  Ільза зітхнула і покрутила своїми прекрасними стегнами, коли його пальці погладили її пупок і знову спустилися вниз.
  - Ні, я не дитина, - прошепотіла вона. «Давайте забудемо про Кратча, про весь табір, про все. Я хочу забути себе. Поступово він почав відволікати її увагу.
  А може, це відволікає його увагу, подумав він. Вона трохи поговорила про жорстокість Кратча, про відданість Візнера своїй роботі, про Хельмут, що вдає її власністю, і про свою самотність, а потім він або вона спритно поклали іншу в ліжко. Він справді думав, що це вона зробила перший крок. У будь-якому разі це вона увійшла до його кімнати без запрошення. Він не думав, що вона така дівчина.
  Але тепер це так. Він відчував теплий відгук її тіла на його ласки, як вона віддавалася насолоді. Вона напружувалася і нахилялася разом з ним, стогнала, зітхала і торкалася його тіла руками і зігнутими ногами, які ставали все сміливішими і наполегливішими в міру того, як зростало бажання.
  Губи Ніка блукали по її тілу, по грудях, стегнах і стегнах, повертаючись до її рота, поки його руки масажували м'які місця і змушували їх тремтіти від задоволення.
  "Ах, ви знаєте, як, чи не так?" - Видихнула вона. «Ах, так, ти знаєш…» Вона притулилася до нього і застогнала від захоплення, коли він перетворив її тіло на матрац і розтягнувся на ній.
  У нього все ще були сумніви, але не з приводу її любовних занять. Не було нічого штучного в тому, як вона цілувала і притискалася до нього, нічого механічного в спонтанному обертанні її стегон. Чимало жінок, яких він знав, були навчені використовувати свої сексуальні таланти, щоб заманювати чоловіків у пастку, але Ільза була однією з них. Що б вона не прийшла до нього, вона була цілком собою.
  Хтива, вимоглива і пристрасна особистість.
  Невеликою частиною свого розуму він усе ще залишався Кіллмастером, стриманим та пильним. Решта його розуму і все його тіло тремтіли від збудження при зустрічі з жінкою, яка хотіла бути трахнутою, і все ж таки відтягувала момент доти, поки зволікання не стало нестерпним.
  Вона обвила його ноги своїми і притягла його до себе, і він відчув, ніби пірнає в глибокий, тихий басейн, що вирує глибоко під поверхнею. Кілька секунд вони рухалися разом, два тіла зливалися в одне, два розуми плавали разом у тумані насолоди.
  Кожен нерв у їхніх сліпих тілах здався плинному моменту, коли вони все глибше занурювалися в темне забуття. Він шепотів їй безглузді слова, від яких вона зітхала, а її сильні пальці впивалися в його лопатки, а вона шепотіла у відповідь уривчасті фрази, що говорять про те, що її хвилясті стегна.
  Потім вибухнула метушня. Наче виверження вулкана люто пробивалося крізь спокійну поверхню, і тоді всі ілюзії зникли. Вони були чоловіком і жінкою, в ліжку займалися тим, що хотіли, що жінка мала зробити і вибух був фінальним протистоянням полум'яної пристрасті та натягнутого тіла. Вона поглинула його, коли він увійшов, і вони захиталися від захоплення, коли почуття закружляли, а нерви, здавалося, розплавилися в жарі. Стегна напружилися, роти зустрілися, і фотолабораторія гула від шуму на ліжку.
  Вони важко дихали і трималися один за одного так міцно, як могли чоловік і жінка. Повільно, мрійливо вони відокремилися один від одного. але вони лежали поруч, майже як один.
  На якийсь час запанувала тиша. Потім Ільза ворухнулася і боягузливо погладила Ніка по губах.
  - Я щаслива, - пробурмотіла вона. "Дуже щаслива. І раптом вона поцілувала його з ще більшою пристрастю, ніж колись, якщо це можливо. Його язик шукав її язик і м'яко схопив його, але раптом вона відсторонилася і подивилася на нього в темряві.
  
  
  'Коли?' — наполегливо прошепотіла вона. — Коли ми зможемо вийти звідси?
  — Ну, дня за три до пуску, — здивовано промовив він. Вона знала це так само добре, як і він. «Я не знаю, як буде організовано від'їзд. Я не питав про це. Ти що, Кратча не знаєш?
  Вона проігнорувала його запитання. — Ти певна, що це спрацює?
  «Звичайно, це спрацює. У нас пішли місяці, ми перепробували все. Установка не складна, ви знаєте, вірно? Зрештою, це тісно пов'язане з вашою роллю в роботі, чи не так? Нік подивився на неї в темряві, бажаючи побачити її обличчя.
  'Так, але . .. Я не винесу, якщо щось піде не так, і нам доведеться залишатися тут довше. Я хочу вибратися звідси. Я хочу піти звідси з тобою.
  Нік потягнувся до лампи поруч із ліжком і ввімкнув її. — Скоро це скінчиться, — лагідно сказав він, дивлячись на її розпатлане волосся і трохи розплющені губи. - 'Що вас турбує? Що може піти не так?
  "О, це... Вона зробила невпевнений жест і похитала головою. 'Я не знаю. Що-небудь. Я маю на увазі, повинна бути причина, через яку ти не прийшов сюди так, як було намічено! Тебе хтось переслідував Хто? Чому?
  — Це була просто обережність, — сказав він, пильно дивлячись на неї. — Я переконаний, що цього не було особливої потреби. Але моя група вирішила, що це має статися. Нема про що турбуватися.
  Вона зітхнула і поклала свою руку на нього. - 'Можливо ні. Тут лише цей табір; це мені на нерви. Розкажи мені про Париж. .. ні, про вашу навчання. Я ніколи не була студентом. Я навчився у Карла.
  «Ну, моя була, звичайно, трохи незвичайною через. ... е-е, наслідки війни, - почав він, заглиблюючись у ретельно підготовлену історію минулого Еріха Бургдорфа.
  "І як ви опинилися з групою в Буенос-Айресі?" Він розповів їй. Вона питала про це та багато іншого.
  Це були безглузді питання, які він колись чув; вони вразили його, як і вона. Здавалося неймовірним, що хтось, який послав її за інформацією від нього, поводиться так прямолінійно. І тепер він знав, що її послали. Вона знову запитала, стурбована шпигунами, які нібито нишпорять Ханою. Він знову запевнив її, що боятися нічого. Але сам він не сказав їй про все це, і вона нічого не знала про так звані шпигуни, коли вони разом були на вечорі.
  Іншими словами, цілком природно, що після цього вона поговорила б з Кручем або Візнером і погодилася б, можливо, запропонувала б їй заспокоїти підозрюваного і поставити кілька розумних питань. Біда була лише в тому, що її питання були зовсім недоречними. З тим самим успіхом вона могла б сказати: «Слухай, мене послали спокусити тебе, дізнатися, чи справді ти Бургдорф. Це ти чи ні?
  Нарешті він позіхнув і сказав: Завтра буде ще один напружений день. Ми маємо просто піти спати. Мені відвести тебе додому чи ти залишишся на ніч? Це було не дуже елегантно, але він хотів знати. Було ще щось, що він хотів зробити, і якою б бажаною вона не була, це заважатиме.
  - Я краще піду, - сказала вона. — Але, звичайно, немає потреби відводити мене до моєї кімнати. Це було б . ... бути надто помітним.
  Вона встала, швидко ковзнула в халат і обернула його довкола гарного скульптурного тіла, яке так багато обіцяло та віддало все. Нік встав позаду неї і взяв її груди у свої руки.
  — Спасибі, — промимрив він, притулився до неї і поцілував у шию.
  На мить він відчув, як знову піднімається туга, і він помітив те саме в ній. Ким би вона не була, вона була захоплюючою духом, бажаною, створеною для кохання. Вона поклала свої руки на нього і міцно притиснула їх до себе. Потім вона швидко відірвалася від нього та підійшла до дверей.
  - Дозвольте мені, - галантно сказав Нік. Він відчинив двері і швидко глянув ліворуч і праворуч. Нікого не було видно, і всі інші двері були зачинені. З іншої частини будівлі до нього долинали звуки войовничої німецької симфонії. Гельмут? він замислився. Він також запитував, хто живе в кімнаті навпроти нього, однієї з небагатьох, яких він не бачив, і вирішив, що скоро зажене її в кут.
  Він усміхнувся Ільзі і пильно глянув їй у вічі.
  — Ви збираєтесь розповісти доктору Візнеру про нашу приємну зустріч? - спитав він дуже м'яко.
  Вона розплющила очі, і кров кинулася їй в обличчя.
  — Що… я… чому? Вона дотримала своїх слів. Погляд її був холодний, але гаряче обличчя. — Не говори про такі речі, — натягнуто сказала вона і обернулася.
  - Так, - сказав Нік. - Ви маєте рацію. До побачення.'
  Вона йшла швидко, не оглядаючись по килиму. хода з високо піднятою головою і стегнами, що обурено погойдуються.
  Нік спостерігав за нею. Це був дуже приємний вечір, хоча, схоже, Таггарт мав рацію, коли назвав її стервом. Тим не менш, вона йому подобалася, і не тільки через те, що вона зробила з ним у ліжку. Це було дивно, це було суперечливо, але, по суті, вона здавалася йому чесною.
  За хвилину він був у душі, тихо наспівуючи собі під ніс лінивим баритоном.
  - О, вона по-своєму завжди вірна дядькові, - заспівав він раптом весело, - по-своєму ніколи не покидає дядька. Багато хоробрих сердець сплять ночами, так що бережіться, бережіться». Справді, стережись, сказав він собі. Бургдорф так би не співав. Що співав би Бургдорф, якби він співав?
  Він не знав пісень про ракети і натомість насвистував Бетховена, поки не освіжився. Він вийшов із душової кабінки, схопив рушник і застиг як укопаний. Він не міг бачити двері спальні, але чув звук.
  Звук дверної ручки.
  Хтось входив чи йшов? У кімнаті було зовсім тихо.
  Вільгельміна та інші його друзі були на місці та в межах досяжності, але лікар Бургдорф не очікував зустрічі з нічними відвідувачами зі зброєю в руках.
  Можливо, Ільза повернулася.
  Нік обернув рушник навколо талії та підкрався до дверей ванної.
  Після першого погляду він подумав, що Ільза справді повернулася. І тут він побачив, що ця дівчина зовсім не схожа на німецьку блондинку, яка щойно лежала в його ліжку.
  - Як мило з твого боку прийти, - сказав він і увійшов до кімнати. "Але я не думаю, що ми знаємо одне одного?"
  Вона ліниво усміхалася з його подушки, а очі її були глибокими та загадковими під довгими віями.
  Я тебе знаю, - сказала вона хрипким, ритмічним голосом. "Я, я Лін Суй". Вона сіла граційними котячими рухами, і тонка нічна сорочка, вже розстебнута біля шиї, спустилася на плечі трохи нижче. 'Чи не надто було пізно прийти? Я чула голоси у твоїй кімнаті, тому я чекала у вітальні навпроти. Це була та жінка-вчена, чи не так? Ця холодна німецька штучка? Вираз відрази спотворив її прекрасні оливкові риси. «Вона живе лише своєю роботою».
  - Дуже схоже, - сказав Нік. Його очі блукали по її маленьких, але чудових грудях. — Ви вибачте, поки я одягаюся?
  'Одягаєшся?' Лінь Суй хрипко розсміялася і подивилася на нього з неприхованим схваленням. — Тобі не слід одягати тіло. Жінці приємно на це дивитись». Її погляд ковзнув по його мускулистих грудях і зупинився на рушнику. "Велике задоволення. Я також волію носити мало одягу. Тобі подобається дивитися на мене?
  "Чудово", - сказав Нік, дивлячись на чудове голе стегно. - Ти хотіла поговорити зі мною?
  Сміх вирвався з її привабливого горла. - Ах ви, німці, ви смішні! Звісно, я хотіла. Я хотіла розповісти вам про звичай, який ми знаємо тут у В'єтнамі. Ти бував тут раніше?
  Нік похитав головою.
  — Тоді вам захочеться дізнатися, який звичай, чи не так? Але я бачу, що у вас є шампанське. Мені подобається шампанське. Налий мені трохи і давай поговоримо. Але мені не подобається твоє ліжко. Це занадто голосно. Вона встала, гладка, як джин у пляшці, і кинула подушки на підлогу. — Я збираюся тут сісти. Ти теж, чому ти так далеко. Нік зайнявся пляшкою та своїми думками. Лін Суй перебила його.
  - У тебе чудове тіло, - м'яко сказала вона. Широкі плечі дуже сильні. Гарні ноги.
  - Спасибі, - сказав Нік, відкриваючи пробку.
  - Та жінка, - задумливо сказала Лін Суй. — Та німкеня. З нею дуже холодно, чи не так?
  "О, дуже холодно." - Нік похмуро похитав головою. — Зовсім не те, що я чув про жінок Сходу. Він наповнив склянки і сів поряд із нею.
  - Ось, - сказала вона, поплескуючи по килиму поруч із собою. «Ви не заперечуєте проти статі?» Там, звідки я родом, ми не часто використовуємо стільці та ліжка. Але шампанське я швидко покохала!» Вона посміхнулася і, мабуть, пила із задоволенням.
  - Привіт, - сказав Нік. Він сьорбнув зі своєї склянки, намагаючись не дивитися на крихітний пучок пуху, що виглядав з-під сяючої нічної сорочки. — Про який звичай ви хотіли поговорити?
  Вона поклала маленьку ідеальну руку йому на стегно. — Ти не заперечуєш, якщо я торкнуся тебе. - Це частина звичаю. Ви знаєте, коли у нас є почесний гість у В'єтнамі, ми робимо його бажаним гостем. Господар удома віддає йому за дружину свою дочку, щоб він був щасливий. Це не село, а В'єтнам, і ви тут почесний гість. Ось чому я прийшла до вас. Я добра до тебе, і ти добрий до мене.
  Вона мило посміхнулася і провела пальцями його ноги.
  "Це дуже мило, - сказав Нік, - але я взагалі не планую одружитися".
  "Ні, не одружуватися!" - Вона щасливо засміялася. «Не обов'язково одружуватися, щоб насолоджуватися жінкою. Але не так, як ми одружені, а ніби я твоя коханка, так що тобі тут буде дуже добре. Тобі тут подобається? Мені не подобається цей табір.
  «Ну, маю сказати, я знаходжу цю гостинність надзвичайною», — пробурмотів Нік. - Що ти маєш проти?
  Вона виразно знизала плечима. «Це самотньо, це потворно. А цей Кратч він звір.
  — Усі тут ненавидять цю людину? — спитав він, допиваючи склянку. "Я думаю, що він організував все чудово".
  «Вау, організовано. Що в цьому чудового. Це все, що вас, німців, хвилює. Але є речі і важливіші за це. Її маленька рука погладила куточок рушника і, мабуть, випадково підняла його.
  'Що тоді?' - Запитав Нік. Він запитував, як багато може знати цю спокусливу істоту про метапласт і проект. - Будь милим, - сказала вона, забираючи його склянку з його пальців і ставлячи його поряд зі своїм. 'Так.' - Вона вільно обвила руками його шию, і її губи зустрілися з ним. Але не довго. Її язик відкрив рота і стрибнув усередину.
  Це був досвідчений поцілунок, гарячий, інтимний і сповнений захоплюючих обіцянок, смак того, на що здатне інше її тіло.
  «Доторкнись до мене, — прошепотіла вона, — доторкнись до мене». Вона відірвала свій рот від його рота рівно настільки, щоб вимовити слова, а потім притулилася до нього м'якими відкритими губами. Одна з її рук опустилася на одну секунду, яка знадобилася, щоб стягнути рушник, і повернулася, щоб притиснути його голову до своєї. Вона потерлася своїм тілом об його туди-сюди, туди-сюди, і він відчув, як нічна сорочка сковзнула, і м'які груди притулилися до нього.
  Він потягнувся до шовковистих складок нижче її талії і провів рукою по м'якій плоті, що чекала. Її ноги зімкнулися навколо його пальців. Він відчував, як слабо б'ється її пульс.
  Довгий поцілунок скінчився, коли вона ахнула, і він прибрав руку. Її власні мізинці опустилися та схопили його.
  "О, ні. не зупиняйся зараз, прошепотіла вона. 'Більше. набагато більше! Лягай поруч зі мною, і я принесу тобі задоволення, якого ти ніколи раніше не відчував.
  Він сумнівався в цьому, хоч його серце билося швидко. Він обхопив її обличчя та змусив подивитися на нього.
  Він запитав. — Ти так послужлива до всіх у таборі? "Або іноді вільні, щоб попрацювати над проектом"
  Вона відсторонилася зі скривдженим виразом обличчя.
  'Я говорила тобі . .. це для почесного гостя. А що всі ці інші? Вони ніщо. Робота над проектом. Що я знаю про це? Для мене це нічого не означає, як і для інших чоловіків. Але ти. .. хіба ти не хочеш, щоб ми любили одне одного? Для мене сором, якщо ви не знайдете мене привабливою. Вона опустила очі, але руки були зайняті. "Мені сумно", - прошепотіла вона. «Назвіть мене милою, будь ласка. Я зроблю тебе дуже щасливим. Вона нахилилася і поцілувала його, де були її руки.
  — Я маю зачинити двері, — промимрив він, підводячись на ноги.
  Вона засміялася, зняла тонку нічну сорочку і лягла зовсім гола на м'який товстий килим.
  Вона хихикнула. - "Ніхто не прийде сюди,"
  - Ніколи цього не знаєш, - сказав Нік, засуваючи засув на двері. Він все ще чув слабку музику з-за дверей. Десь уночі він почув звук наказу і тупіт чобіт. Зміна варти біля будинку Ульріха Кратча. Він подумки відзначив час і повернувся до дівчини. Вона схопила його і повалила на землю поряд із собою.
  - Я покажу тобі, - прошепотіла вона. Ти нічого не роби, я перша, я тобі покажу.
  Вона згорнулася, як тигрова кішка, і присіла поміж його ніг. Її маленький рот був метушливим, спочатку грайливим, м'яким і навіть обережним, і він тремтів від передчуття того, що мало статися, змушуючи себе зберігати пильність. Він міг би, звичайно, вигнати її, але... Тепер вона була менш грайливою і набагато рішучою. Крихітні гострі зуби встромилися в його шкіру, блискучий язик закружляв і закружляв, як метелик, а потім ніжно пронизав його маленькими, влучними уколами. Темне волосся торкнулося його стегон, а пальці стиснули і погладили задню частину його ніг.
  Хоча він розумів, що вона грає на ньому як на інструменті, він насолоджувався цим майже всіма фібрами своєї істоти. Майже. Бо над його природі було пасивним чи повністю підкорятися волі іншого. Він насилу стримував себе і маніпулював нею так, що він менший був у владі її, а вона більша за нього, і тоді він дав їй зразок своєї власної доблесті.
  Вона добре чинила опір, використовуючи всі прийоми мистецтва спокуси, щоб стимулювати і порушити його ще більше, і він дізнався їх усіх. Їхня зустріч на пухнастому килимі перетворилася на поєдинок двох чуттєвих, рухливих тіл і двох розумів, які не поступаються один одному в сексуальному досвіді. І все ж таки він намагався не надто явно демонструвати свої здібності, бо не дуже вірив у здібності німецьких учених у цій галузі. Він дозволив їй дати те, що в неї було, чинячи опір повній капітуляції і зберігаючи частину свого розуму холоднокровним і аналітичним. Вона сказала йому, що вона теж була послана, щоб викрити його, і що цього разу відправником, мабуть, був А Чой. Розвідка? — запитував він, коли її чуттєве тіло звивалося поруч із ним. Він майже повинен був це зрозуміти, подумав він, і обійняв Лін Суй, змусивши її застогнати від задоволення.
  Потім вона стрибнула на нього, як тигриця, і накинулася на нього так шалено, що він подумав, що бій закінчиться подвійним нокаутом за лічені секунди. Але він недооцінив її. Її лють раптово перетворилася на мляві котячі рухи, які відтягували найкращий момент, але зберігали пристрасть, що тліла. Вона була чарівницею, східною блудницею, сиреною, що вела його манівцями до неминучої загибелі.
  Нарешті вона скрикнула і осідлала його, її ноги вдарилися об його боки, ніби вона була конем-амазонкою, що раптово поспішала до своєї мети. "Дай, дай", - простогнала вона, ударяючи його своїми маленькими кулачками.
  Він дав. Вона дала своє чергу. Єдина лампа в кімнаті, здавалося, ставала яскравішою, гасла і знову загорялася, поки їхні тіла тряслися одне про одного. То був довгий екстатичний момент, такий напружений, що він майже пролунав пронизливо, як крик захоплення. Потім воно повільно згасло.
  Лінь Суй скотилася з нього і уткнулася обличчям у подушку з довгим тремтячим зітханням. — Було дуже мило, — пробурмотіла вона й одразу заснула, як кішка.
  Нік зібрав свої розрізнені думки. З обслуговуванням тут усе було гаразд, але мав інші справи. Він дав їй відпочити кілька хвилин, потім ніжно торкнувся її темного волосся.
  "Це був теплий і чудовий прийом", - сказав він. — Але я думаю, що тобі краще піти зараз.
  Вона повернула голову і простягла до нього руки, одразу прокинувшись.
  - Ні, віднеси мене в ліжко. Тепер це буде не так складно. Ми спимо деякий час. Тоді ми зробимо це знов.
  - Лін Суй, ти не можеш залишатися, - твердо сказав він, підводячись. «Вже пізно проект знаходиться на найважливішому етапі, і я впевнений, що у нас обох буде багато справ завтра».
  Фу, робота! сказала вона зневажливо. — Я не маю до цього жодного стосунку. Хіба я не була добра до тебе? Ти думаєш, я платна річ, яку можна використати, а потім викинути?
  Він міркував про роботу, він лестив їй; вона трохи поплакала.
  Нарешті вони лягли спати разом.
  Нік прислухався до кроків охоронців у темряві та повільному диханні поруч із собою. Були способи вивести її, поки він проводив розслідування, але на даному етапі вони були досить радикальними і, безперечно, викликали коментарі.
  Ніч тривала. Іноді вони спали, іноді трохи розмовляли, іноді займалися іншими справами. Нарешті вона поринула в те, що здавалося глибоким сном без сновидінь.
  Він почекав деякий час, потім мовчки зісковзнув із ліжка. За спиною зашурхотіли простирадла.
  'Куди ти йдеш?' - Запитав Лін Суй.
  — Тобі справді треба питати? — роздратовано сказав він і на мить затримався в кабінці поруч із душовою кабіною. Потім він повернувся до ліжка.
  Лін Суй обійняла його.
  - Будь милим, - пробурмотіла вона. «Скоро світанок. Тоді я піду. Старий добрий Кіллмайстер, гірко сказав він собі. Попався, як щур у капкан. М'яке, спокусливе падіння. Ну, якщо так мало бути, то так тому й бути. Завтра буде ще один день.
  Він піддався її ласкам, що наводили на роздуми, і впав на неї, важко дихаючи втретє.
  
  
  
  9 - Хто боїться гельмут Вульфа?
  
  
  Сонячне світло пробивалося крізь листя дерев і яскраво висвітлювало великий комплекс замаскованих будівель. Машини гули. Вартові незворушно ходили туди-сюди.
  Величезна постать Ульріха Кратча вийшла з житлових приміщень і попрямувала територією.
  Про Чій! — заревів він. «А, Чой! Де ти, чорт забирай? Ти там! Він зупинився перед одним із нерухомих вартових зовні майстерні і глянув на нього зверху вниз. – «Де твій бос».
  "Він у радіорубці, сер", - відповів охоронець.
  «Радіорубка? Це був час. Про Чій! Кратч різко обернувся і закричав голосніше. Назустріч йому з радіорубки вибігла струнка постать.
  - Будь ласка .
  «Нарешті ти тут, ублюдок!» — заревів Кратч. 'Йди сюди!' А Чой підбіг до нього.
  Вами цікавляться в Ханої, мій дорогий Кратч, - сказав він із натягнутою усмішкою. — Можливо, буде розумнішим, якщо ви поговорите з ними. .. '
  - Хіба вони тебе не чують, - сказав Кратч, понизивши голос до хрипкого бурмотіння. "Чув щось від Лю Чена?"
  Ах Чой похитав головою і озирнувся, ніби чекаючи знайти поруч із собою доктора Еріха Бургдорфа, чого він не знайшов. «Він відправив повідомлення до Парижа, але досі не отримав відповіді.
  'Ще немає?' - Об'ємні груди Кратча набрякли від гніву. — Лю Чень ще більш некомпетентний, ніж ти? Хіба ж Париж не чує його? Чи маю я кричати, щоб отримати результати? Ви обидва дурні.
  У роті А Чоя здригнувся м'яз. "Ви не можете говорити з номером абонентської скриньки", - прошипів він. «Ви повинні чекати на відповідь, яка рідко буває негайною. І я ще раз нагадую вам, що ви перебуваєте на службі моєї країни і що вони очікують, що до їхніх розвідників будуть шануватись».
  "Респект, фу!" — сказав Кратч, випльовуючи з презирством. "І Лін Суй - у неї були результати."
  Ах Чой кивнув. - "Перша зустріч була задовільною", - сказав він.
  Маленькі очі Кратча заблищали від інтересу. - Що вона дізналася?
  Ах Губи Чоя скривилися в злісній посмішці.
  "Як коханець він нагадує їй людину з двома дерев'яними ногами замість однієї, і між ними нічого немає". Він швидко повернувся, перш ніж Кратч встиг завдати удару, і метнувся до житлових приміщень.
  Кратч люто загарчав і зробив хиткі крок за ним, піднявши масивну руку. Потім він вилаявся і обернувся на підборах з обличчям, схожим на грозову хмару.
  Лікар Візнер підняв очі від робочого столу у своїй лабораторії. — Будь ласка, Кратче. Це точні інструменти. Чи не могли б ви ходити трохи обережніше?
  — Мені начхати, — прогарчав Кратч. - Де Бургдорф?
  Десь із Ільзою. Він щойно був тут. Візнер схилив левову голову над своєю роботою. «Ми ретельно обговорили креслення, і я повинен сказати, що він справляє враження дуже компетентної людини».
  - 'Справді. А що думає про нього Ільза?
  «Практично те саме. Він вільно говорив про своє минуле та освіту, і все, що він говорив, було правдою. Я починаю вірити, що ми помилялися, виявляючи підозри. Було важко переконати його, що мені не потрібна його допомога, особливо з огляду на те, що Гельмут не в настрої працювати».
  - О, складно, кажеш? - пробурчав Кратч. - Занадто схвильований, так? На мою думку, він планує продовжити свою шпигунську діяльність». Візнер похитав головою. 'Ніщо. Я б сказав, нормальний інтерес та розчарування. Він із сумнівом глянув на Кратча. — Ільза має ідею, що він знає про наші підозри і ставиться до цього дуже серйозно. Це нормально, я гадаю. Але я думаю, що в цьому є небезпека. Припускаючи, що він той, ким здається, член групи Буенос-Айреса, хто може сказати, що його відданість не зміниться, якщо він виявить, що його в чомусь підозрюють?
  Ба! Мені начхати на його лояльність. - Кратч схопив лабораторний табурет, засунув його під свою неповоротку дупу і сів, як велика сердита жаба на маленькому кущі водяної лілії. «Він мені більше не знадобиться, коли роботу буде зроблено. І, мабуть, не зараз.
  "Можливо, ні", - погодився Візнер. «Але не забувайте, що німецький гурт вже багато разів доводив свою корисність вашим китайським друзям. Не виключено, що є й інші проекти, для яких китайцям потрібна їх подальша співпраця. Бо я думаю, що тобі потрібний мій досвід». - У його приємному голосі звучали холодні загрозливі нотки, і відповідний вираз очей. — Я не був би так впевнений у цьому, Візнер, — тихо прогарчав Кратч. — Я не був би так у цьому впевнений. А щодо Бургдорфа, то ви кажете, що тепер повністю йому довіряєте і маєте намір дозволити йому вести справи? Тому що я не збираюся йому довіряти. І я віддаю накази тут.
  Ні, ні, я не це мав на увазі, - сказав Візнер. — Я просто пропоную ставитись до нього з обережністю. Нехай він попрацює зі мною над спусковим механізмом, щоб він мав роботу, і він побачив, що мені це насправді не потрібно. Таким чином, я можу стежити за ним більшу частину часу. А в іншому є й інші способи зайняти його. Він усміхнувся. Ось чому Ільза зараз показує йому більше будівель та споруд, ніж ми вчора. Це змусить його відчути, що ми йому довіряємо. І, зрештою, єдине, від чого ми його утримуємо, це тут. І завжди є хтось, хто чекає на це».
  - Хм, - сказав Кратч. — Ти впевнений, що не може виманити інформацію в дівчини?
  — Я переконаний у цьому. Вона знає, що добре для нас. А тепер, містере Кратчу, я повертаюся до роботи. Тепер, коли всі частини готові, цікаво». - Візнер зітхнув. Я жалкую лише про те, що наш перший постріл не дасть негайних результатів. За два місяці до наступного запуску у США! І навіть тоді їм може поталанити.
  — Хм, — знову сказав Кратч, але цього разу його похмуре обличчя спотворилося злобним тріумфуванням. «Ха-ха, любий друже. Я приховував від тебе одну дрібницю. Його важка рука врізалася в дерев'яне стегно, і величезна ступня тріумфально стукнула по підлозі.
  "Приховували?" — холодно спитав Візнер. "Чому, якщо я можу запитати?"
  - Ні, ти не можеш. Я все ще чекаю на підтвердження і подальших подробиць від мого агента в Москві, але зараз можу вам сказати, що "Петровськ I" буде спущений на воду в Ярослові через чотири дні. На борту буде щонайменше троє чоловіків, а може й більше. Це щось чудове, Візнере, щось чудове. Якщо нам це вдасться, ми доведемо, що ми можемо зробити сенсацію. Але якщо ви зазнаєте невдачі... — Він загрозливо посміхнувся, — якщо ви зазнаєте невдачі, на вас чекають вражаючі наслідки.
  'Чотири дні!' - сказав Візнер. — У нас навряд чи залишиться час на елементарні тести! Що якщо . .. '
  Нема чого думати! Ви йдете на роботу і досягаєте результату, навіть якщо вам доводиться працювати щоночі». - Кратч зі стуком піднявся зі стільця. - І ще одне. З цього моменту я подвоюю охорону. Вони залишаються тут незалежно від того, працюєте ви чи ні. Я наказав їм патрулювати територію у подвійній кількості, і вони стежать за житловими приміщеннями як для техніків, так і для нас. На цьому етапі нічого не може піти не так, або мене звуть не Ульріх Кратч. Він провів м'ясистим вказівним пальцем під носом Візнера, потім різко обернувся і затупав геть. - І це не тільки тому, що тут Бургдорф,
  — додав він через плече, наближаючись до дверей. «У такий час за всіма треба спостерігати. І, крім того, я хочу. Звичайно, не те, щоб ви відчували себе самотніми в довгі ночі. Ха-ха-ха!
  
  
  "Ха, ха, ха!" - засміявся маленький приймач під коміром Ніка. Тяжкі кроки Крутча захлюпали вдалині і зовсім зникли. Нік вимкнув пристрій та подивився на телевізійний монітор перед собою. Було ще п'ятеро, але Ільза включила лише один, перш ніж надіти навушники та зв'язатися з Хельмутом. Вона ще розмовляла з ним, і її маленькі вуха були закриті навушниками.
  Шкода, що Кратч не замовк, або що Ільза не зателефонувала Хельмуту за кілька хвилин раніше. Нік обмірковував слова здоровяка, дивлячись на зображення довгої тонкої ракети, що височить за півмилі від свого бетонного п'єдесталу.
  «На борту буде щонайменше троє чоловіків, а може й більше…» З цього моменту Нік почув розмову, можливо, спізнившись лише на кілька секунд. Принаймні тепер він знав, що Кратч мав намір подвоїти безпеку. Але навряд чи це можна назвати гарною новиною.
  Нік тихо вилаявся і глянув на Ільзу. Вона все ще була занурена в розмову з Гельмутом, і її обличчя почервоніло. Можливо, він міг би встромити один із своїх спеціальних мікрофонів під панель управління. Він вирішив цього не робити. У нього залишилося тільки два і, мабуть, найкраще місце для них. Натомість він уважно вивчив великі розподільні щити та панелі. Вони утворювали заплутаний і збиваючий з пантелику візерунок, але він уже бачив такі речі раніше і дізнавався багато з того, що бачив.
  Ільза зняла навушники і обернулася до Ніка. Її рум'янець став ще густішим, ніж раніше, а губи затремтіли.
  - Я не можу відвести тебе туди зараз, - сказала вона, тремтячи. «Він не має права відмовити, але він у такому поганому настрої, що з ним неможливо розмовляти. Ви не заперечуєте, якщо ми підемо пізніше, коли він піде?
  — Я б віддав перевагу цьому, — чесно сказав Нік. - Що його турбує зараз?
  Вона глибоко зітхнула. - Ти, - сказала вона. — Він ненавидить тебе за... через те, що, на його думку, сталося минулої ночі.
  — Чому він вирішив, що щось сталося минулої ночі? — м'яко спитав він.
  "Мабуть, він дізнався", - сказала вона, і тепер її обличчя горіло. 'Куди б ви хотіли йти? Ви бачили майже все. Нік підійшов до дверей диспетчерських і зупинився там. Вона не дивилася на нього.
  Назад до лабораторії, - сказав Нік, - подивитися, як справи у Візнера. Він повинен бути готовий до відправлення креслень до майстерні, і йому може знадобитися допомога.
  О ні. Я так не думаю, — квапливо сказала вона. Він дасть вам знати, коли буде готовим. Ви не повинні почуватися обділеним; це його спосіб роботи. ти. .. ти ще не бачив мою кімнату. Ходімо туди ненадовго? - Приваблива ідея, - лагідно сказав він. А можна ще заглянути в кімнати Візнера та Кратча? Я бачив їх так миготливо, що в мене виникло відчуття, що я нікому не потрібен».
  - Але це смішно, - сказала вона з невпевненою усмішкою. — Ти потрібний нам тут. Давай виберемося з цієї в'язниці».
  Двоє озброєних охоронців стояли біля дверей диспетчерської.
  Нік пішов за її спокусливою округлою дупою, коли вона вела його довгим низьким тунелем до сходів. Він уже бачив більшу частину споруд, і всі вони були розроблені, щоб витримувати спеку та удари ззовні. Кратч та його соратники знали, як подбати про себе, похмуро подумав він.
  Він прийшов до того ж переконання, коли Ільза показала йому апартаменти нагорі. Кімнати Кратча були гігантських розмірів, як і всі меблі - величезне ліжко, величезний письмовий стіл, величезні стільці та все дуже розкішне. Дві кімнати Візнера були дещо меншими і ефектнішими, але теж нагадували номери розкішного готелю. На його великому різьбленому столі не було ні клаптика паперу, книги на полицях вздовж стін стояли акуратними рівними рядами, і навіть маленька картотечна шафа поряд з кріслом була вільна від звичайного безладдя. Незважаючи на дорогу, зручну обстановку, кімнати Візнера здавалися акуратними.
  - Непогано, - схвально сказав Нік, беручи останній мікрофон на долоню і притискаючи його до столу. "Він зовсім не божевільний".
  - Моя кімната поруч, - сказала Ільза. "Не хочеш випити перед обідом".
  - Трохи рано, але чому б і ні, - сказав він і пішов за нею через суміжні двері. У неї була велика вітальня-спальня, дуже схожа на його власну, але в ній була типова жіночність і запах п'янких парфумів.
  Вона мовчки налила склянки, потім різко обернулася до нього.
  «Минула ніч обійшлася мені недешево». - Вона зробила великий ковток зі своєї склянки і подивилася прямо на нього. — Думайте, що хочете, чому я прийшов, але якщо ви думаєте, що я жалкую, ви помиляєтеся. Ти думаєш, це було таке жахливо?
  Якого біса вона задумала? - Він запитував, але її тон здивував його. І вона, безперечно, була дуже гарною.
  «Як я міг так почуватися?» — лагідно сказав він. - Ви були... ви... чарівні. Одним словом, це було чудово». Він погладив шовкове волосся, кучеряве над її вухами, і легенько поцілував її в губи.
  "Тоді доведи це", сказала вона люто, відставляючи склянку убік, ніби в ній була отрута. 'Доведи це!' — повторила вона, притискаючись до нього своїм тремтячим тілом. Її раптовий поцілунок обпік його губи, і він відчув, як стрімко забилося її серце.
  Це був короткий, але захеканий шлях до ліжка.
  Їхній одяг частина за частиною падала на підлогу.
  Цього разу довга прелюдія була непотрібною. Їхні тіла вже звикли одне до одного, і вони разом каталися по ліжку в безмовному екстатичному захваті, перш ніж пролунали тихі стогін задоволення.
  Мило, мило, мило, - шепотіла вона, обхопивши його всією податливою силою свого прекрасного юного тіла.
  Земля раптово просіла, і їх охопило палаюче тепло. †
  Все було скінчено, раптова пристрасть, швидке вибухове задоволення, бурмотіння прощальних слів.
  Коли Нік пішов від неї, вона виглядала рум'яною і розслабленою, як задоволена хмаринка в жіночому образі.
  Він був здивований. Втішний, але й здивований. Якби їй було наказано зайняти його, вона б чудово досягла успіху. Але з якою щирістю!
  Він зупинився біля відчинених дверей житлового приміщення і вдихнуло гнітюче післяполудне повітря. У дівчині було щось, до чого він не міг дістати. Цього разу вона нічого не просила, вона віддалася йому в дар без зобов'язань, якби вона загладила свою провину. І, звичайно, не було можливості поговорити про метапласт. Нік спохмурнів і повільно пішов у свою кімнату. Тепер, коли Візнер тримався в страху, а Кратч подвоїв охорону, було б непросто винайти щось до того, як закінчиться його час. І це, звичайно, було тоді, коли Візнер перевірив ударно-спусковий механізм і виявив, що він несправний.
  Він зупинився біля дверей своєї кімнати і почав шукати тонкий дріт, який він засунув у щілину після того, як китайський слуга закінчив свою кімнату. А в кімнаті він почув тихий звук ящика.
  У нього була одна втомлена думка, перш ніж він потягнувся за цигарками та запальничкою: Будь ласка, Боже, що це не Лін Суй. Потім, з сигаретою в роті і запальничкою в руці, він відчинив двері й увійшов, як людина, якій на все начхати.
  Доктор Гельмут Вульф звів очі від відкритого ящика столу з китайським різьбленням. В одній руці він тримав товсту сигару, а в другій — бінокль Ніка. — Привіт, Бурґдорфе, — сказав він, і очі його були сповнені ненависті.
  - Привіт, Вульф, - люб'язно сказав Нік. — Якщо ви шукаєте Ільзу, боюся, ви її не знайдете. А якщо ви шукаєте ще щось, скажіть мені, і я можу вам допомогти.
  - Мені не потрібна твоя допомога, - повільно сказав Вульф. - «Я думаю, що вже знайшов те, що шукав». Він покрутив бінокль у руці і глянув на нього з брудною усмішкою. А Чхве обшукав твою кімнату, але не дуже старанно. Може ви захочете розповісти мені, як працює цей пристрій, перш ніж я передам його Кратчу. І ви можете сказати мені, поки я викурю одну з ваших чудових сигар. Він із вдячністю понюхав аромат і стиснув його між зубами. М'язи Ніка напружилися. Правда, це був безневинний кінець, але від напруження у нього згустилася кров. Незграбні пальці Вульфа напружилися, коли він порався праворуч бінокля. Так, до речі, я озброєний, - додав Вульф, його забинтована рука ковзнула під куртку і витягла пістолет. — Отже, якщо ви планували напасти на мене, то вас попередили.
  Атакувати вас? Ви хороший чоловік!' - сказав Нік, розлючений і здивований одночасно. 'Навіщо мені це? Мені, звичайно, не подобається твоя ідея - і пістолет, якщо вже на те пішло, - але я не збираюся нападати на тебе. І ідея розібрати мій бінокль! Ти збожеволів?' - Він підніс запальничку до цигарки.
  Вульф раптово пірнув. Дротик пролетів повз його голову, не завдавши шкоди, і сигара випала з рота, коли він закричав: «Кинь цю штуку! Я знаю ці трюки, кинь це на килим позаду себе, або я стрілятиму».
  - Тепер я знаю, що ти божевільний, - спокійно сказав Нік, запалюючи цигарку. «Фокуси із запальничкою! Мені цікаво, що ви придумали.
  Вульф випростався. У перев'язаній руці в нього був ще пістолет, а в другій — смертоносна половина бінокля. Але сигарна граната, на щастя, опинилася на товстому килимі.
  - Підніміть руки і киньте запальничку на підлогу, як я вам сказав, - спокійно сказав він, підводячи курок пістолета. - «Негайно, або я стрілятиму».
  Нік глянув у холодні очі на грубоватому гарному обличчі і подумки знизав плечима. Вульф був готовий стріляти. Пояснення буде незручним. Він упустив запальничку. Так було спокійніше.
  Вульф усміхнувся. - 'Чудово. А тепер розкажи мені про це... е-е... біноклі. Зазвичай не розбірний. Як правило, вони не оснащені механізмом стрілянини, подібним до цього. Чому він у вас із собою, і що саме ви хочете з ним робити? Я хотів би знати, перш ніж доктор Вайснер розпочне розслідування. Його посмішка стала ширшою. - «Ви розумієте, що це ніби перо на моєму капелюсі».
  - Ти ідіот, - сказав Нік. - Перо на капелюсі, йди. Пінок у твою тупу дупу. Давай, давайте одразу до Вайснера. Дозвольте йому розібрати його, і сподіватимемося, що він зробить те саме з вами потім». Він ледве підняв руки, але так далеко від свого тіла, щоб нервовий палець Вульфа на спусковому гачку не міг спокуситись вистрілити. Говорячи, він опускав їх дуже поступово, напружуючи м'язи правого передпліччя. Х'юго ковзнув на його долоню і почав чекати своєї черги.
  - Нік продовжував зневажливо. - "Ну, що ж ви чекаєте?" Ти боїшся глузування з себе? Це мене не дивує. Розгвинтили бінокль і виявили дивний зловісний пристрій! І фокус із запальничкою не менше смішний! Він розсміявся і націлився на свою мету. Краще перев'язана рука, ніж горло; рефлекс раптової смерті могли спустити курок, а це було дуже галасливо. Вбивство могло статися пізніше. Крім того, живий і говорить Гельмут може бути корисним. "Візнер одягне на тебе смиренну сорочку, ідіот, - сказав він. - Я вже з нетерпінням чекаю цього. Пішли".
  Він повернувся до дверей, і коли він повернувся, його рука піднялася і описала дугу, що коливається, з боку в бік, від якої гостре лезо Хьюго просвистіло в повітрі, як спалах блискавки. Вульф видав гучний зойк, коли пістолет вилетів з його руки, а потім черевик Ніка вдарив його високо під підборіддя з лютим, диким ударом, від якого Вульф впав на килим, як порожній мішок.
  Нік нахилився над ним і витяг Хьюго з обм'яклої руки. Крові було дуже мало. Хьюго завжди робив дуже скромні дірочки. Крім того, схоже, не кровоточать.
  У Вульфа, мабуть, були дуже тонкі кістки. Його шия була акуратно зламана. Майстер убивця глянув на нього з огидою і зачинив двері спальні.
  Смерть Вульфа прийшла трохи раніше, ніж припускав Нік. Це дратувало. Тепер він не міг ні дати Гельмуту заспокійливого, ні приємно поговорити з ним наступного полудня, ні ретельно спланувати смерть від серцевого нападу, або інсульту, або від отруйного чорного павука. На жаль.
  Нік смиренно знизав плечима, швидко пробігся одягом Гельмута, розуміючи, що з ним робити. Крім пістолета і кількох папірців з рівняннями, Гельмут не мав із собою нічого цікавого. Нік повернув йому пістолет, а рівняння залишив собі. Можливо, вони могли б щось сказати.
  Він налив склянку віскі і подивився на труп.
  Іди до біса, Хельмут, — ображено сказав він собі. Якого біса мені з тобою робити?
  Тіло безумовно було нікуди сховати. І було ясно, що відсутність Гельмута буде помічена за кілька годин.
  Нік знову вилаявся і зробив задумливий ковток. Принаймні скотч був хороший. Він знову зібрав бінокль і разом із сигарною гранатою прибрав його назад у ящик столу. Схоже, йому потрібно було знайти для них інше місце, але на даний момент він мав більшу проблему.
  
  
  Зовні пролунав пронизливий звук гонгу. Попередження, що обід буде подано за десять хвилин. Доктора Бургдорфа, безсумнівно, чекали там, бо він був не дуже зайнятий.
  Отже, він мав десять хвилин, за умови, що навколо нікого не було.
  Він потягнув тіло Вульфа з очей геть за ліжко і підійшов до дверей, щоб подивитися, чи вільний коридор, подумки репетируючи сцену, яку він розіграє, якщо хтось знайде його з трупом Вульфа в коридорі. Крик люті з його боку через шалену ревність Вульфа до нього та Ільзи, раптовий жорстокий удар, який приведе Вульфа до удару головою об стіну. Слабо, але це було краще, ніж нічого, і підозр не зняло б, але могло хоча б урятувати життя... Дверна ручка загриміла, і легкі пальці постукали по дереву. «Еріх? Еріх? проспівав тихий голос. — Впусти мене, любий. Настав час кохання. Давай, відчини двері. Я знаю, що ти всередині.
  Лін Су.
  Нік жалібно застогнав. Але не було сенсу відкладати неминуче. Він відімкнув двері і відчинив її.
  
  
  
  10 - Алібі в ліжку
  
  
  Він сказав. - «Час для кохання?» «Я подумав, що настав час поїсти».
  "З'їси мене!" - Вона щасливо засміялася і кинулася в його обійми, зачинивши двері за собою ногою. «Яке значення має їжа? Спочатку кохання». Сильні маленькі пальчики притягли його голову до неї, а маленькі ніжки піднялися на шкарпетках, коли гарячі губи обпалили його рот.
  — Але чому ж ти не хотів, щоб я увійшла? — пробурмотіла вона після довгого моменту. — Чому ти замкнув двері?
  - Не для тебе, малюк, - ніжно сказав Нік. Присутність трупа Вульфа за ліжком, здавалося, пекла йому спину. «Я хотів трохи відпочити. Я не чекав на тебе. Але як ти дізналася, що я тут?
  Чудове тільце тремтіло в його руках. Та німкеня. Я чула, як вона сказала Крутчу, що ти був з нею і щойно пішов у свою кімнату. Сильні пальчики раптом стиснули його руку. "Ти не любиш її, чи не так, цю жінку?"
  'Цю холодну жінку? - Нік тихо розсміявся і прикусив її вухо. — Як я міг, коли поряд була хтось на зразок тебе? Він притулився своїми губами до її губ і поцілував її з удаваною пристрастю, маневруючи так, щоб вона виявилася обличчям до дверей, а він обличчям до ліжка. Отже, вони не надто переймаються обіднім часом, подумав він. Ільза вийшла зі своєї кімнати. Добре. Кратча більше не було у майстерні. Якщо пощастить, він зможе піти прямо до їдальні. Візнер? Ільза сказала, що він ніколи не йшов у свої кімнати рівно до шостої години. Сьогодні, звичайно, може бути виняток із правил. Про Чій? Йому довелося ризикнути. А ще були охоронці та слуги.
  Нік простягнув руку і зачинив клямку на дверях. Гельмуту доведеться трохи зачекати. Лінь Суй йшла попереду. Він притулився до неї всім тілом у раптовому сплеску бажання. Його руки вчепилися в її сукню, і йому вдалося прикинутися задихатися, як голодній тварині.
  - Лін Суй, - видихнув він. "Лін Суй!" Його пальці почали гарячково ворушитися.
  "Ах, худоба". - Вона тихо засміялася. "Ти хочеш цього, велика мила тварина?" Дуже добре. Він міг бути великою милою твариною, коли цього вимагали обставини.
  - Так, ти гаряча сука, - прогарчав він. 'Ти просила про це.' Він грубо підняв її і відніс до ліжка, але переконався, що вона не може бачити, що вона знаходиться по той бік. Він шпурнув її на ліжко і впав на неї, закрутив її на своєму тілі, і він був схожий на чоловіка, який роками не торкався жінки, а не того, хто встав з чужого ліжка п'ятнадцять хвилин тому. Декілька предметів одягу затремтіли на підлозі. Знімати все було ніколи.
  Він мало не згвалтував її, і їй це сподобалося. Пристрасть розгорялася швидко, як ливарна піч, і він розпалював її всім своїм досвідом. Він відчував легке почуття сорому за те, що він робив, але водночас знав, що вона насолоджується кожним моментом. Вона була як тигриця у шлюбний період.
  Раптом вона скрикнула і напружила спину. Її пальці гарячково впивалися в його тіло, і її тіло тремтіло, наче наелектризоване. Нік міцніше стиснув її у своїх обіймах. Його пальці стиснули її шию, шукаючи, знаходячи, чекаючи і дуже ніжно стискаючи, щоб не втратити свого місця в останній хвилині захоплення. Її ноги стиснулися навколо нього, і вона тріумфально сіпнулася, шепочучи безладні пропозиції і чіпляючись за нього, ніби він був самим життям. Він дозволив собі частково піти. Але мисляча частина провела його пальцями по чутливому нерву на її тонкій шиї, і, коли вона втратила себе в екстазі, він стиснувся, ніби сам збожеволів.
  З останнім зітханням вона безвольно впала під ним.
  Але її дихання було регулярним і її пульс б'ється нормально. Вона була нокаутована, от і все, жертва кохання. ..і досвідчених пальців Кіллмайстра.
  Нік швидко встав і одягнувся. Невідомо, як довго вона буде непритомна, але принаймні він міг розраховувати на кілька хвилин.
  Гонг вдарив удруге, і він активував маленький пристрій під коміром. Він уважно підслухав чотири місця, де сховав мікрофони. З майстерні долинав гул пригніченої активності. Нічого із лабораторії. Нічого із кімнати Кратча. У Візнера теж нічого. Він глянув крізь товсті штори, що зачиняли вікно від центру табору. Охоронці вже були в подвійній кількості, але, наскільки він міг бачити, нікого не було в безпосередній близькості від відчинених дверей житлових приміщень. І А Чой теж поспішав до їдальні.
  Він відчинив двері, визирнув у коридор, нічого не побачив і нічого не почув.
  Лінь Суй мирно спала на зім'ятому ліжку. Її подих було трохи неспокійним, але цього слід очікувати. Нік підняв мертве тіло Вульфа і звалив його собі на плече.
  Через тридцять секунд він був у власній кімнаті Вульфа, дихаючи трохи важче, ніж зазвичай, і уважно прислухаючись до ознак тривоги. Він нічого не чув.
  Він працював дуже швидко.
  Йому знадобилося п'ять хвилин, щоб доставити тіло туди, куди він хотів і обшукати речі Вульфа. Він нічого не знайшов, але сам багато залишив - напівоголене тіло висіло на перекладині фіранки в душі, а під нею стояв вибитий табурет.
  Йому знадобилася ще хвилина, щоб за допомогою спеціальної відмички замкнути двері Вульфа зовні таким чином, щоб здавалося, що Вульф наклав на себе руки зачинившись усередині.
  Нік глибоко зітхнув і витер піт з чола. Він швидко повернувся до своєї кімнати і зупинився як укопаний, коли над входом у будівлю впала тінь, що застигла там нерухомо.
  Минула болісна хвилина. Він подивився на тінь на килимі, на темну пляму в туманному сонячному світлі, що сяяло через відчинені двері, через які йому треба було пройти. Він відчайдушно хотів знати, в який бік дивиться ця людина. Але він не міг подивитися. Наразі йому не можна було показувати себе. Тож він чекав.
  Кроки захрустіли по гравію. Китайські голоси говорили один з одним на діалекті, який він мало знав. Але він зрозумів кілька уривків, і один із них був: «Так, але з ним Лін Суй». Потім почувся гул і коментар, який, мабуть, означав щось на кшталт «О, в такому разі…», бо тінь зникла, і дві пари кроків з хрускотом пролунали вдалині.
  Нік обережно прослизнув повз дверний проріз, але тіні не поверталися, і під палючим полуденним спекою навколо панувала тиша. Тільки вартові безупинно патрулювали між майстернею, лабораторією та заглибленим входом у ракетну установку.
  Він швидко проник назад у свою кімнату і відчинив двері. Лінь Суй лежала так само, як він залишив її — напівоголену, яка віддавалася чуттєвості, — але її подих трохи змінилося, а оливкові щоки вкрилися червоними плямами. Здавалося, вона приходила до тями.
  Нік поспішно скинув частину одягу, а решту кинув безладно. Він був на своєму місці перш, ніж вона прийшла до тями, його серце калатало, і він задихався. Одна рука була у неї під спиною і міцно притискала до себе, інша була на її шиї і його пальці ніжно масажували її шию. Вона підігнулась під ним і зітхнула, тремтячи. Він змусив свої м'язи тремтіти, ніби вони щойно пройшли важке, але божественне випробування, і поцілував її довго і ніжно.
  Ти виродок, Картер, сказав він собі. Яке свавілля. "О-о-о", - простогнала Лін Суй. «Я втрачаю свідомість, я вмираю від кохання. Ти приходиш до мене, і все стає чорним. Як... наче я падаю в космос. О, ви виводите мене з себе!
  'Ти жартуєш?' — сказав Нік, пестячи і ніжно покусуючи очікуючі груди, перш ніж встати. Вона схопила його. 'Ні! Ви не можете піти. Я хочу тебе більше, ніж будь-коли!
  - Тоді я підвів тебе, - сумно сказав Нік. "Тоді я не міг задовольнити вас."
  "Смішний!" - Вона потерлася об нього, її очі світилися рішучістю. — Ніколи ще не було так добре, як зараз, навіть сьогодні. Я хочу ще, ще, ще!
  "Але нам треба поїсти, - з надією запропонував Нік, - нам потрібно відновити сили".
  - Пізніше, - сказала вона. 'Потім. Зроби щось зі мною.
  І вона знову була гаразд. Її досконалі маленькі соски стояли, як маяки на пагорбі, а її гнучке маленьке тіло випромінювало тепло. Найнеймовірнішим було те, що їй удалося змусити його зробити це знову, і це після всієї його напруженої роботи.
  Давай, подумав він. Ще раз, щоб розучитися. Лін Суй хтиво звивалася. Тепер це приносило йому більше задоволення, ніж раніше, тому що тепер холодний труп Хельмута Вульфа, що компрометує його, більше не був за кілька дюймів від їхніх переплетених тіл, і йому більше не потрібно було залучати її до тимчасового забуття.
  
  
  *************
  
  
  — На добраніч, Ільза.
  — На добраніч, Еріху.
  Нік усміхнувся, зачинив двері і засунув засув. Одинадцята година вечора, кінець зовсім загубленого дня. Звичайно, він повеселився, але був так само далекий від секрету ракети, як і раніше.
  Він налив собі склянку віскі і подумав про сейф із метапластом. Сьогодні вдень, після пізнього обіду, він помітив, що з якоїсь незрозумілої причини Візнер несподівано захотів прийняти його допомогу, і це дало йому трохи більше інформації про лабораторію та майстерню. Не те щоб він щось отримав від цього. Сейф із метапластом був убудований в одну зі стін лабораторії. Нік спостерігав за ним з неприхованим інтересом.
  "Як працює завантаження?" - спитав він. Можливо, йому це здалося, що в очах Візнера майнула підозра. — Що ти маєш на увазі під завантаженням? — недбало спитав Візнер.
  - Звідси до ракети, - сказав Нік. «Я бачу лише одну вхідну двері і жодних засобів для переміщення матеріалу. І зрозуміло, що радіоактивний матеріал можна переміщати тільки з максимальною обережністю».
  Візнер засміявся. "Звичайно так. Але звідки ви знаєте, що він радіоактивний?"
  Нік знизав плечима. – «Свинець і бетон, наскільки вистачає око, та попереджувальні знаки всюди. Це лише припущення, дуже ненаукове, звичайно, але в такому масштабному проекті я не можу припустити, що є ТНТ за цими дверима. Він вказав головою на великі свинцеві двері та двох озброєних охоронців, що нерухомо стояли перед ними.
  "Ну, ви маєте рацію, - сказав Візнер інформативно. - Матеріал певною мірою радіоактивний, і ми повинні бути гранично обережні. Сейф розділений на дві частини. У першій частині знаходиться диспетчерська - звичайна батарея". розподільний щит та маленьке контрольне вікно. Матеріал, звичайно, у другій частині і звідти він буде поміщений у барабан механічною рукою, коли настане час. Але ви, звісно, знаєте цю процедуру». - Він з цікавістю глянув на Ніка.
  Нік кивнув. – «Я бачив це раніше. Ось чому мені було цікаво, як ви це зробите, бо я не знав, що сховище поділено на дві половини. Але це все одно не пояснює як барабан транспортується до ракети».
  'Ні. Правильно. Але є й другі двері доступу, розсувна панель у стелі, що приводиться в дію комбінацією перемикачів на центральній панелі керування. Кран опускається зовні через отвір і поміщає бочку в ізотермічну вантажівку, яка буде готова зовні, коли настане час». Візнер усміхнувся. «По суті все дуже просто. А аварії взагалі виключено. Наприклад, для відкриття сейфа потрібно три ключі, і всі три мають бути використані одночасно. Розподільний щит також повинен керувати три людини одночасно, а панель на стелі реагує тільки тоді, коли машиністи крана встановлюють правильний перемикач, який, у свою чергу, прив'язаний до певного коду. Ви бачите, що ми дотримуємося всіх заходів безпеки».
  - Справді, - сказав Нік. - "Це мене заспокоює". Іншими словами, він ніяк не міг поринути у сховище, щоб побачити метапласт. - «Сподіваюся, я стану свідком навантаження. Я завжди знаходжу це видовище особливо цікавим».
  "Не знаю, чому б і ні", - сказав Візнер. — Але це, звісно, залежить від Кратча. У нього є ключ, у мене є другий, а доктор Вульф має третій. Але ми маємо схилитися перед волею Кратча. Він трохи вклонився, коли говорив, і в його голосі була нотка огиди. Безперечно, подумав Нік. Але ти щойно втратив одного з власників ключів, друже. Залишок дня він провів із Візнером у майстерні, спостерігаючи за будівництвом ударно-спускового механізму. Здавалося, ніхто не сумував за доктором Гельмутом Вульфом. І куди б не йшов Бургдорф, хтось слідував за ним. Після вечері Ільза відвела його до своєї кімнати, і вони поговорили. Просто поговорили, слава богу. Але вона не сказала йому нічого, що його влаштовувало, хоча він думав, що відчуває, що вона ненавидить не лише Кратча, а й свого вітчима.
  Так що тепер він був один у своїй кімнаті, чітко усвідомлюючи, що табір кишить вартовими і що поодинці він так само мало що може зробити, як і у в'язниці.
  Не зовсім.....
  Він увімкнув душ, роздягнувся і швидко пірнув під воду. Потім загорнувся в рушник, пустив воду і сів на табуретку, щоб зайнятися коміром сорочки.
  Мікрофон у майстерні нічого незвичайного не повідомив. У лабораторії було тихо, якщо не брати до уваги кроків охоронців. У кімнаті доктора Візнера не було жодного звуку.
  Але в кімнаті Кратча було сповнено шуму.
  — Але це жахливо, жахливо! — шепотіла Ільза, вражена.
  — Так, ми маємо в це повірити, — гаркнув Кратч. — Коли ви його бачили востаннє? Де він був? Яким він був? Хто був із ним? І перестаньте нити, юна леді. Я чудово знаю, що ви думали, що він холодна риба, як і я. Так що залиште цю удавання.
  Холодний чи ні, але він мертвий і виглядає жахливо, хоробро сказала вона. — І це огидно, як ти про нього говориш. У будь-якому випадку ви помиляєтесь. .. '
  "Відповідай на мої запитання!" - Закричав Кратч. Нік уважно слухав і майже міг бачити бородатий, спотворений гнівом обличчя.
  - Ільза! — попередив Візнер.
  — Я просто хотіла сказати, що ти помиляєшся, якщо вважаєш, що він був холодний зі мною, — уперто сказала вона. - «Востаннє я бачила його сьогодні вранці об 11 годині в центральній диспетчерській. Він був на другому ступені ракети і був у жахливому настрої. Він не хотів, щоб я приходила до нього з лікарем Бургдорфом, і казав жахливі речі. Ви можете подумати, що він був холодний до мене, але він був лютий, збожеволів від ревнощів. Ти не мусив казати йому, що хочеш, щоб я переспала з Бургдорфом. Він сказав... він сказав, що мені це теж сподобалося.
  — То він це сказав? І чи був він правий? - спитав Кратч.
  — Я зробила тільки те, що ти сказав, — холодно відповіла вона.
  Справді? подумав Нік. Спочатку може бути, але тепер ти справді насолоджуєшся цим, дитинко.
  — А коли ти лишила його одного?
  - Незадовго до обіду. Я тобі це сказала, коли побачила тебе.
  "А потім з ним була Лін Суй, поки він не прийшов до мене в лабораторію", - м'яко сказав Візнер. - Чи не так, А Чой?
  'Саме так.' - Голос А Чой здався тихим. — У нього могло бути щонайбільше кілька хвилин. Не вистачило б на те, що було зроблено. У жодному разі не можна забувати, що двері були зачинені і замкнені зсередини.
  — Ми цього не забуваємо, ідіот, — пробурчав Кратч. «Але в цьому немає труднощів для того, хто знає, як це зробити».
  - Але час, - сказав Візнер. «Елемент часу. Давайте ще раз обговоримо це.
  - Неможливо, - нарешті сказав Візнер. - Тоді хтось ще? Я думаю, ми повинні опитати всіх у таборі. Але, звичайно, Хельмут мав похмурий, гордовитий характер, легко ображався у своїй гордині, і ти, Кратч, не зробив нічого доброго, коли зламав його зап'ястя. Крім того, він вважав Ільзу своєю, як ви знаєте.
  Ба! Така людина не чинить самогубство, вона мститься».
  'Щоб помститися? Ох! Це цікава думка, Кратчу, — задумливо сказав Візнер. «Можливо, саме це він і зробив. Він повинен був знати, що підозра негайно впаде на Бургдорфа.
  - Дурниця! - пробурчав Кратч. «Абсолютне нісенітниця! Ти, Візнере. .. Що це знову? Думаю, вони знайшли ще одне тіло. А Чой, йдіть до дверей, нероби.
  Вдалині Нік почув стукіт у двері. Потім він припинився, і на мить усі голоси замовкли, і лише з-за дверей долинав шепіт.
  Рівний голос Чоя зашурхотів у маленький мікрофон разом із шарудливим папером. "Радіоповідомлення від Лю Ченя", - сказав він, і в його голосі прозвучала тріумфуюча нотка. «Париж підтверджує їхні попередні повідомлення і просить нас утриматися від подальших контактів, поки операцію не буде завершено і Бургдорф не надасть їм особистий звіт. Ось подивіться самі.
  Серце Ніка підскочило до небес. А-2 нокаутував паризьку групу! У кращому разі це означало, що всі підозри до нього припиняться, і, принаймні, він був прикритий із Парижа.
  Папір заскрипіла голосніше, і Кратч хмикнув.
  "Добре, добре, добре!" — гаркнув він. «Отже, Бургдорф перевірений, а Гельмут наклав на себе руки. Все акуратно влаштовано. Ідіть усі ви — ні, ви ненадовго залишитеся, Візнер. Ах так, Чой, відведи Ільзу до її кімнати і переконайся, що вона залишиться там. Відтепер я не хочу, щоб хтось тинявся тут на самоті, зрозуміло? Ніхто! А потім ти обов'язково позбавишся трупа цього ідіота, перш ніж він почне смердіти. Он кажу!
  Почувся стукіт людей, а потім дзвін склянок.
  — Отож, Візнер, — ревнув Кратч. — Я думаю, ми маємо бути задоволені. Ільзі доведеться вставити третій ключ. Ви їй довіряєте?
  "Безумовно", - сказав Візнер. - «Вона робить все, що я їй говорю. Ви, мабуть, помітили це. Вона не гірше за мене знає, що, якщо вона хоч трохи чинить опір мені, я здам її східнонімецькій владі за те, що вона минулого року допомогла цьому молодому ідіоту перелізти через стіну. Крім того, вона, як і раніше, вважає, що наша робота тут служить справі миру. Вона наївне, дурне дівчисько, але чудово знає, що їй не варто вставати в мене на дорозі.
  "Справа світу!" – Кратч усміхнувся. « Гарна відповідь, Візнер. У мене є новини для вас. Я отримала повідомлення від агента із Москви. Якщо все піде добре, «Петровськ-1» буде запущений у Ярославі о 8-й ранку п'ятого числа цього місяця. Якщо є затримка, вони спробують знову наступної суботи. Але ми не маємо до цього жодного стосунку. Якщо розрахована нами орбіта вірна – а ви побачите, що це так, – Павук видалить їх із космосу. Наш запуск має бути в ніч на четверте або дуже рано вранці на п'яте, щоб їм був готовий пояс смерті. Ви абсолютно впевнені, що метапластових куль достатньо для протидії?
  "Впевнений", - рішуче сказав Візнер. — Порятунку не буде. Подумайте про швидкість, з якою вони обертаються. Це буде так, якби в Петровськ-1 потрапив град, тільки ефект буде набагато вражаючим. Більш фатальним, ніж метеоритний дощ. Але якщо ми хочемо бути готовими вчасно, я краще піду і подивлюся, як зараз справи в майстерні. Я дозволяю їм працювати всю ніч, як ви знаєте. Я думаю, мене повинен буде супроводжувати один із охоронців? У його голосі була іронічна нотка.
  «Ха, ха. Ні, це не знадобиться. По дорозі ви, звичайно, натрапите на охоронців, ви це помітите. Отже, шансу на дубль у вас не буде, якщо ви на це сподівалися.
  «Дубль? Я не розумію, що ви маєте на увазі, — холодно сказав Візнер. — Але я сподіваюся, що ви не маєте на увазі нічого подібного. Я тобі потрібний, пам'ятай це.
  "Звичайно звичайно!" - Кратч від душі засміявся. — Я просто пожартував, любий друже.
  'Сподіваюся, що це так.' - Голос Візнера згас, коли він говорив. Нік почув, як далеко відчинилися і зачинилися двері. Настала коротка тиша, а потім почувся брязкіт пляшки. Кульгаві кроки важко шльопали по кімнаті. 'Необхідність у ньому! – тихо пробурчав низький голос Кратча. - 'Не смішіть мене. Таких, як ти, я купую дюжинами. І я можу це зробити без тебе, китайська свиня. .. без усієї цієї безглуздої каші. Він пробурмотів щось невиразне, і кубики льоду задзвеніли у склянці. Потім він засміявся. - Візнер, ти ідіот! Це дурне дівчисько знає більше за тебе. Кому ти потрібний? Подивимося, як це вийде. Подивимося. А потім . .. фу! Прощавай, Візнер. Привіт, дівчисько. Тоді в мене буде весь світ.
  Ха, ха, ха! Мільйони для мене. Мільйони. Трильйони! Або я підірву все з неба. Я, Кратч! Чи потрібні мені китайці? Ні! Світ може бути моїм. Усі залежатимуть від мене, мене, мене!
  Його бурмотіння перетворилося на безладну мішанину з напівоформлених слів і раптових вибухів сміху. Нік слухав, поки бурмотіння і гуркіт не стихли, коли Кратч пішов у свою спальню, а потім переключив свою увагу на інші мікрофони. Відреагував лише той, що був у майстерні, але він не почув нічого, крім того, що чоловіки працювали понаднормово.
  Нік вимкнув душ і підійшов до вікна. Він побачив охоронця, що ходить туди-сюди. Він швидко натягнув штани і відчинив двері до своєї кімнати. У коридорі також був охоронець. Чоловік обернувся і втупився в нього.
  'Що ти хочеш?' — суворо спитав він.
  - Слугу, - сказав Нік. "У мене скінчився скотч".
  «Я не хлопчик на побігеньках».
  — Я знаю, друже. Але їх так важко знайти у наші дні. Ось, візьми сигару. Дорога Гавана. Він дістав одну з кишені і простяг чоловікові.
  Охоронець пирхнув. - "Я надішлю слугу, коли мене змінять", - сказав він. «Тепер у коридорі завжди має бути хтось».
  - Дуже розумно, - сказав Нік. — Тоді я зачекаю. Він зачинив двері. І ось він сидів, як миша в пастці, з якої, здавалося, неможливо вибратися.
  Він прислухався до безжальних кроків охоронця. Від цього нікуди не подітися – жодних нічних вилазок для агента AX N-3, і навряд чи шансів пошпигувати вдень. Крім того, слухати було замало. Він матиме лише один шанс, не більше одного шансу, за один крок, який він зможе зробити. І цей крок мав відкластися до єдиного і слушного моменту.
  Нік налив собі останній келих віскі і довго думав, що він почув і що йому робити. І чим більше він думав про це, тим більше переконувався, що може зробити лише одне.
  
  
  
  11 - ПОЧАТОК КІНЦЯ
  
  
  — Геніально, Бурґдорфе, справді геніально, — схвально сказав Візнер. «Ваша група виконала чудову роботу. Ми перевіримо його сьогодні ввечері, а потім одразу почнемо завантаження».
  'Цим вечором?' - Сказав Нік. Два дні пролетіли швидко, а він нічого не впізнав, хоча був поруч із Візнером майже весь той час, який не займали ні Ільза, ні Лін Суй. Жахливий кінець Вульфа обговорювався лише мимохідь. Занадто багато потрібно було зробити. — Як ти гадаєш, це мудро? Люди працювали в такому напруженні, що могли помилитися».
  Візнер усміхнувся. — Вони не сміють помилитися. Кратч здер би з них шкуру живцем, і вони це знають. Крім того, він поспішає. Але сьогодні ввечері буде невелика церемонія, а згодом короткий відпочинок для всіх. Далі тест, завантаження, запуск. Пуф! І все кінчено. Ми отримаємо наші гроші і забудемо про це убоге місце.
  Так, назад до Парижа, – задумливо сказав Нік. «Кур'єр на зворотному шляху. І ти досі не можеш мені пояснити, що це все означає? Адже я зараз відчуваю тісний зв'язок із проектом і мушу зізнатися, що горю цікавістю. Невже так небезпечно розповідати мені те, що так пов'язано з моєю власною роботою? Я дуже здивований, що я залишаюсь у незнанні.
  — Ненадовго, друже мій. Візнер став дуже товариським протягом останніх кількох днів. — Це стане ясно вам найближчими днями. Якщо все піде добре – ах, яка буде перемога! І не для Крутча, а для нас, нових борців за волю, нового німецького підпілля. Сьогодні ввечері ми вип'ємо за поразку наших ворогів з обох боків світу та всіх, хто думає, що зможе завоювати космос без нас. Вони будуть у нашій владі, Бургдорфе, повністю у нашій владі. А довкола смертоносний пояс крихітних супутників. - Візнер засміявся. — Так, звісно, Бургдорфе, вони смертельно небезпечні. Чому я не маю тобі цього говорити? Але я не можу сказати більше зараз. Нам доведеться почекати та подивитися, що станеться.
  Він озирнувся цікавим, настороженим поглядом. Звук машин заглушав усі голоси, але Візнер раптом став обережним. Він понизив голос і прошепотів так тихо, що Нік ледве його почув: — Може, ми обоє працюватимемо разом у майбутньому, без Кратча. Я не думав, що паризька група надішле таку компетентну людину. Я міг би використати тебе. І я думаю, вони були б щасливі віддати тебе мені, якби я сказав їм, чому. Ми можемо продовжувати працювати на китайці. Але не через Кратча. Я йому не довіряю. І я не думаю, що він тобі подобається.
  Нік швидко задумався. Він підняв плечі. «Як може комусь подобатися ця людина? Щодо роботи з вами, то для мене це було б великою честю».
  'Чудово. Ми поговоримо про це пізніше. Після запуску і... е-е... і зіткнення. Ми всі можемо розслабитися сьогодні ввечері, а потім розпочнемо тест рівно об 11 годині».
  За мить Нік залишив його у спокої. У нього була призначена зустріч із Ільзою та кілька останніх планів, які потрібно було реалізувати. Було дуже важливо, щоб цей святковий вечір пройшов із чудовим успіхом.
  Він перетнув територію та вітав охоронців серцевим жестом. Вони відповіли на його привітання. Не захоплено, але хоча б терпимо. Один чи два майже дружелюбно. Вони навіть прийняли його сигари.
  Принаймні це було щось. Інформації було мало, дівчина менш відверта - інструкції вище, - подумав Нік, - а секрет метапласту все ще був у безпеці в недоступному сховищі. Але принаймні доктору Бургдорфу вдалося налагодити добрі стосунки з персоналом і завоювати довіру доктора Візнера.
  "Смертельний пояс із маленьких супутників", - подумав він. Не просто радіоактивний, а . .. Що? Може вибухаючий? З наміром вразити Петровськ-1, а потім, ймовірно, й інші космічні кораблі з силою, «навіть більш руйнівною, ніж . метеоритний дощ ". І сьогодні рівно об одинадцятій годині почнуться випробування.
  Настав час зробити єдине, що він міг зробити. Він залишив слугі прохання подати обід на двох у його кімнату на сім годин і запрошення Ільзі пообідати з ним цього вечора. Потім він пішов у свою кімнату, замкнув двері і повернув годинник так, щоб дно було вгорі. Коли затвор було знято, під ним опинився ще один циферблат. Але цей вказував на особливий час і мав лише один покажчик. Нік встановив його на одиницю і обережно потягнув заводну ручку, доки вона не клацнула трохи сильніше. Так могло й залишитися, доки він не побачить, як розвиваються події. Тим часом, він безперервно посилатиме сигнал на ультракороткій довжині хвилі, яка використовується лише загоном Q-40... якщо вони ще здатні прийняти виклик по їхньому власному каналу.
  
  
  Звичайний циферблат його годинника казав йому, що вже майже десять годин. Він глянув на Ільзу, що сиділа поруч із ним на дивані, і ніжно стиснув її коліно. Настав час звернути на неї увагу.
  'Вам це подобається?' — спитав він.
  - Боже, Еріх. – Ільза подивилася на нього з усмішкою. 'Нарешті. Це нагадує мені про те, яким буде Париж. ... з тобою. Але ж сьогодні ти п'єш дуже мало! Ми маємо випити за щасливий кінець.
  'Ти права.' Він глянув на брудні тарілки та склянки на бічному столику на коліщатках. Шеф-кухар перевершив сам себе. І Ніку було приємно бачити, що Ільза насолоджувалась тією ж їжею, що і він. Це якось змусило його почуватися у безпеці. «Але я також маю працювати, і я хочу бути тверезим для тесту».
  — Ах, та яка різниця, що крапля шампанського має значення? Ми обидва вип'ємо ще по одній склянці та вип'ємо за наш успіх. Ти принесеш мені це задоволення, правда, милий? Її усмішка була чудовою і благаючою одночасно.
  - Я згоден на все, - галантно сказав він, беручи пляшку з цебра з льодом. У той момент, коли він відвів очі, він відчув її рух, але коли він подивився, то побачив, що вона тільки грає зі своєю зім'ятою серветкою. Обидві склянки були порожні і готові до наповнення. Він мовчки налив і підняв свою склянку. 'Хай щастить!' - сказав він і зробив ковток. Це було круто та мало чудовий смак.
  — Тобі, нам, — бурмотіла вона і пила, дивлячись на нього сяючими очима. "Це скоро закінчиться." Вона раптом поставила склянку і простягла обидві руки. - Поцілуй мене, Еріху, - пристрасно сказала вона. Один поцілунок, щоб принести нам щастя. Ви не уявляєте, скільки для мене означає ваша присутність тут.
  Він простягнув руку і притягнув її до себе. Інший він поставив склянку на стіл і потай провів над ним рукою.
  Вона опустилася в його обійми зі щирим бажанням, але її права рука на секунду завагалася. ... і коли їхні губи зустрілися, він відчув легкий дотик цієї руки до своєї і побачив, як щось маленьке прокотилося повз його пальці по стільниці.
  Вона напружилася і затамувала подих.
  - Ти промахнулася, - холодно сказав він, відштовхуючи її.
  Я не розумію, що ти маєш на увазі, — прикинулася вона, але обличчя її було дуже блідим, а погляд ковзнув по стільниці.
  - Ось вона, - сказав Нік, взявши маленьку пігулку. Іншою рукою він схопив її за підборіддя, і його очі вп'ялися в неї. — І ти знаєш, що я маю на увазі. Не бреши мені, Ільза. Хто наказав тобі це зробити? У нього раптом закрутилася голова, ніби він уже випив отруєне шампанське, але за мить він знову почув себе добре. Він міцніше стиснув її підборіддя. 'Відповідай!'
  - Забери руку, - холодно сказала вона. - Карл сказав мені зробити це. Він дізнався про вас. Він більше не довіряє тобі. Бог свідок, я довіряла тобі, але він сказав, що ти сботуєш весь наш проект, і він вчасно дізнався про це. О, Еріху! Її обличчя раптом спотворилося, а очі сповнилися сльозами. "Скажи, що це неправда, скажи, що я можу тобі довіряти".
  — Трохи пізно для цього, — тремтячим голосом сказав Нік. Його мова здавалася опухлою, а повіки обважніли від сну. — Надто пізно, — різко додав він, кидаючи їй таблетку в склянку. "Як ти поклала пігулку в мою склянку вперше?"
  'Що це означає? Хіба це я зробила. Якщо ти не відпустиш мене... '
  - О ні, - сказав Нік, борючись зі сном. — Просто скажи мені, чому ти хотів дати другу дозу?
  «Оскільки ти, мабуть, ніяк не відреагував на це», — вигукнула вона. "Я мала бути впевнена!"
  — Це була помилка, — хрипко сказав він. "Ось, випий!" Він підніс склянку до її губ і відкинув голову назад.
  - Ні не буду. Іди ти. .. '
  'Пий!' Він різко розкрив їй рота. Трохи шампанського стікало її підборіддям, коли вона намагалася вирватися.
  «Чому ти так боїшся подрімати? Думаєш, ти більше не прокинешся? - Він стиснув її міцніше і побачив, як її очі широко розплющилися від страху. «Треба щось робити», — подумав він невиразно. Поставити склянку. Треба блювати, позбутися отрути. Але спочатку її... Він раптом зупинився і почув власні слова, ніби вони долинали здалеку. — Боїшся, що не прокинешся? Він відчув, як горить шлунок, а повіки налилися свинцем. Чи не нормальна реакція, сказав йому розум. Не нормально, що палить.
  — Я мусив не прокинутися? - грубо спитав він. — Не снодійне, а отрута, га? Що ж?' Він люто струсив її. — Значить, ви з Карлом хотіли мене вбити, га? Отрута. Вбивця!
  'Ні!' - Вона дико замотала головою і подивилася на нього великими зляканими очима. - Карл ніколи б так не вчинив! Ніколи! Це просто снодійне!
  Він глянув на неї зверху вниз, його дуже нудило, і він лише частково контролював свої почуття, але зумів схопити її склянку. Поштовх його руки, ривок за волосся, і тепер він зможе дозволити вмісту склянки ковзнути їй у горло.
  'Справді?' - сказав він рівно. 'Везе вам. На щастя, я не ризикую твоїм життям. Він раптом відпустив її і відкинув склянку. Він покотився товстим килимом. Ільза перевела погляд із спустошеної склянки на Ніка. Сумнів, здивування та страх боролися за першість у її очах.
  - Проте, - сказав Нік, - тобі треба подрімати. Його стислий кулак врізався їй у скроню.
  Він упіймав її, коли вона впала, і кинув її на кушетку. На даний момент вона не турбуватиме її. Тим часом він мав дуже термінову справу.
  Він пив прямо з кавника — трохи теплу каву, з великою кількістю кавової гущі. Потім він дошкандибав до туалету у ванній і його вирвало щосили. Коли це було зроблено, він пошкутильгав до столу зі склянкою гарячої води з чайника і вилив у нього майже весь вміст сільнички, повернувся у ванну, щоб випити розсіл, і його вирвало ще раз, а потім ще раз. і знову.
  Коли все закінчилося, він весь тремтів, але тепер голова була ясною, а шлунок порожнім.
  Дівчина все ще була непритомна, коли він повернувся до неї. Він взяв таблетку Triple X, яка нейтралізувала більшу частину отрут, а також діяла як стимулятор, і проковтнув її разом із вмістом молочного глечика. Це знову змусило його нудити, але він зумів стриматись.
  Він швидко зірвав простирадло з ліжка і розірвав його на шматки. Ілза злегка застогнала, коли він заткнув їй рот, але її свідомість все ще була оповита глибокими тінями, і він легко зв'язав її і відніс до душової кабіни. Якщо все піде за планом, може повернутися за нею. Якби це було не так, їй би не пощастило. Але, принаймні, ракета не змогла б запустити в космос своє смертоносне навантаження з метапласту. Інша річ, що відбудеться у наступні дні та тижні. Завжди можна було сформувати нові групи, розробити механізми, розробити нові плани підкорення світу. .. Вільгельміна, Гюго та П'єр. Добре. Бінокль розвинений, його половина у правій кишені. Добре. Досить багато сигар, не Гавани, а інших. Добре.
  Він увімкнув маленький приймач під коміром.
  Відгукнувся лише один із приглушених мікрофонів, чутно, як охоронці повільно ходять туди-сюди по лабораторії. У кімнатах Кратча та Візнера було тихо. Цілком можливо, можливо, їх там і не було. А ось мікрофон у вічно дзижчить майстерні виявився зовсім здох.
  Нік глибоко зітхнув. Ось що виявив Візнер. І, безперечно, передав його Кратчу. Ймовірно, це означало, що спусковий механізм уже був випробуваний, коли дозволив Ільзі отруїти його. І це також означало, що час, необхідний роботи, майже закінчився.
  Він увійшов у коридор і замкнув за собою двері. Фігура замаячила перед ним, перш ніж він не пройшов і метра. То був товстун охоронець із брутальним обличчям, якого ненавиділи навіть його колеги.
  'Куди?' - прогарчав він.
  'Доктор. Візнер... де він? - сказав Нік, задихаючись. - «Міс Бенц хвора. Мені треба поговорити із ним.
  'У його кімнаті. Залишайся тут.
  «Слухай це терміново. Я маю поговорити з ним, кажу вам, дівчина захворіла.
  'Ви залишаєтесь. Я піду. Ти повернешся до своєї кімнати. Тяжка рука притулилася до грудей Ніка. - "Давай поспішай."
  Нік подивився на нього і знизав плечима. - «Добре, але негайно йдіть до лікаря Візнер».
  Він наполовину обернувся, ніби збирався піти, але коли він повернувся, він переніс всю свою вагу на одну ногу і вдарив обома руками по товстій шиї одразу за вухом, як сокирою.
  Чоловік звалився, як повалений бик.
  Нік швидко озирнувся, прислухався, почув охоронців зовні, але без звуків тривоги, і потяг чоловіка до маленької вітальні навпроти його власної кімнати. На щастя, там не було нікого. Він затяг тіло за диван, зачинив за собою двері і пішов до апартаментів Візнера. На цей раз його не затримали. Проходячи повз вхідні двері, він почув музику і сміх, що долинали зі їдальні. Він прислухався на мить, дістав сигарету й запальничку і почув, як низький голос Кратча весело гуде над усім цим.
  Так що Кратч все ще святкував щасливий вечір у особливо гарному настрої. Цікаво.
  Кроки захрустіли по граві перед дверима, і він швидко пішов далі. За кілька хвилин він постукав у двері кімнати Візнера.
  - Так, так, хто там? Я сказав, що не хочу, щоб мене турбували!
  - Бургдорф, - напружено сказав Нік. 'Щось трапилося. Я маю поговорити з вами!
  - Бургдорфе!
  Настала хвилинна тиша, потім брязнув замок, і двері відчинилися. Візнер витріщився на нього, засунувши одну руку в кишеню. - Ти, - сказав він рівно.
  'Так звичайно. Чому б і ні?' Нік обережно озирнувся і пройшов повз Візнера. "Йдеться про Кратча", - сказав він. Він зачинив двері. Лампа на столі Візнера яскраво світила на кресленні, що нагадувало креслення ударно-спускового механізму.
  - Кратч, - сказав він знову. «Я гадаю, що він щось задумав. Що він хоче нас обдурити. Він говорив тихо, майже пошепки. «Я знайшов пристрій, що підслуховує, мікрофон, у своїй кімнаті. Він може бути й у твоїй кімнаті, будь обережний. Він побачив, як очі Візнера метнулися до столу, і його власний погляд пішов за ним. — Ви перевіряєте креслення? - прошепотів він. Хтось змінив креслення ударно-спускового механізму?
  — Я ще не знаю, — повільно промовив Візнер. — Це може бути відповідь. Я майже на це сподіваюсь. Що стосується тієї штуки, яку ви називаєте пристроєм, що підслуховує, я вже знайшов її. Також одну у майстерні. Ось чому я негайно почав тестувати ваш ударно-спусковий механізм. І це не працює, мій любий Бургдорфе. Боюся, це не спрацює. То ти думаєш, що хтось зіпсував креслення? Його рука, здавалося, напружилася в кишені.
  - Можливо, нічого, - поспішно сказав Нік. «Зазвичай я сказав би, що це питання ретельної перевірки. Але за нинішніх обставин, боюся, я не можу в це повірити. Це ще не все, що сталося. Він нервово засунув цигарку до рота. - Ти справді розповів Кратчу? Він чекав і тримав запальничку напоготові.
  "Поки ні", - сказав Візнер, його очі вп'ялися в очі Ніка. - Мені це не здалося розумним. Ви знаєте його істерику. Правду кажучи, я взагалі планував влаштувати невеликий нещасний випадок, щоб він про це не дізнався. Пізніше я, звісно, зможу вдосконалити цю річ. Без нього. Зі мною на його місці, можна сказати, на чолі ієрархії. Він усміхнувся, і тепер його красива левова голова була схожа на лисячу. — І не вір, що я довіряю тобі, Бурґдорфе, з твоїми гладкими промовами. Використання такого підслуховуючого пристрою не в характері Крачча. Він вийняв руку з кишені. Пістолет, який він тримав, дуже схожий на пістолет Хельмута.
  Нік закурив цигарку. - 'О ні?' – холодно сказав він. — Тоді точно не він підсипав п'янке в шампанське, яке принесли до моєї кімнати. На щастя, сьогодні я не пив. Але Ільза випила. І їй зараз дуже, дуже погано, хоча вона, безсумнівно, видужає.
  Візнер затамував подих. - 'Це неможливо! Як вона могла. .. '
  - Я б сказав, не пощастило, - пробурмотів Нік, натискаючи маленьку кнопку на запальничці. Дротик майже відразу встромився Візнеру в шию, і в той же час Нік вибив пістолет з руки Візнера. Візнер відкрив рота, щоб закричати, але мускулисті руки Ніка рвонулися вперед, стискаючи рота.
  — Хвилинку мовчання, будь ласка, — лагідно сказав він. «Після цього можна ще довго спати. Як і Ільзі. Або, можливо, не зовсім так, як Ільзі. Скажи мені, це була отрута? Вона помре, якщо ми не очистимо їй шлунок? Якщо так, кивніть. Але не бреши, а то не заснеш, а помреш.
  Візнер енергійно кивнув і спробував вирватись. — Іди до неї, — промимрив він. 'Їй. Якщо вона...
  Нік посилив хватку. - Не пощастило, - сказав він. "Подумай про це пізніше". Він тримав його невблаганно. Він відчув, як Візнер розслабився в його хватці, і сам трохи спітнів при думці, що він такий близький до смерті.
  Крім того, отрута не була його улюбленим способом померти.
  Візнер раптово знепритомнів. Його дихання стало нерівним, а обличчя блідим. Нік зачекав ще мить, щоб переконатися, що дротик подіяв.
  Це було ефективно.
  Він засунув Візнера у свій гардероб у своїй замкненій кімнаті.
  Опинившись у коридорі, він увімкнув наручний годинник і вимкнув сигнал виклику. Потім він перевів стрілку на дванадцять і обережно витягнув ручку. Він сподівався, що люди в зелених беретах підхоплять повторювану серію з дванадцяти коротких свистків. Через шістдесят секунд стрілка досягне одинадцяти, і одинадцять свистків спалахнуть в атмосфері. І так до одного, а потім. .. настане нульова година.
  Йому потрібна була кожна секунда з дванадцяти хвилин, що залишилися.
  
  
  
  12. Дихайте глибоко і рахуйте до тридцяти.
  
  
  Блакитно освітлена місцевість була не схожа на жодну іншу в цей святковий вечір великих очікувань. Чоловіки стояли групами і жваво говорили. Дехто попрямував до майстерні, але більшість затрималась і чекала. .. чекали результатів тесту, який ніколи не буде зроблено. У великій їдальні панувало незвичайне пожвавлення. Скрізь стояли вартові, але вони не заважали блукаючим і тиняючимся людям. Вони просто дивилися.
  Нік неквапливо йшов між невеликими групами до їдальні. Його ніхто не зупинив. Для цього не було причин – досі.
  Якщо його спостереження та розрахунки останніх кількох днів були вірними, подвійна охорона означала половину загальної кількості солдатів. Інші весь вільний час проводили в залі очікування, з'єднаного зі їдальнею.
  Пара техніків вітала його, коли він увійшов до великої Г-подібної будівлі. Але ніхто не вважав за потрібне коментувати, коли він попрямував до вбиралень, розташованих між їдальнею та приміщенням для охорони, і ніхто не звернув уваги, коли він увійшов у коридор із позначкою «Тільки для військовослужбовців». Коридор робив крутий кут і вів прямо до дверей з написом «Зал очікування».
  Він дістав з кишені маленьку металеву кулю, яка була такою ж смертоносною, як куля з метапласту. Він постукав у двері і відчинив її.
  Здивовані очі дивилися на нього через великий круглий стіл, за яким сиділо кілька чоловіків, що грали в карти та фішки. Це була передня частина кімнати. Позаду них стояли тісні ніші, у яких частково перебували чоловіки у різній стадії роздягання. Вони дивилися на нього з розплющеними ротами. Двоє встали. Один із них вихопив пістолет.
  Нік окинув поглядом кімнату і увірвався в неї, наче уособлення веселощів. Вікон не було, було незатишно, пахло сигаретним димом та кислим запахом немитих тіл.
  'Чоловіки! — весело вигукнув він, — цього вечора ми маємо відсвяткувати разом. Послухайте, я хочу показати вам щось, що я виявив. Якщо ви зможете розгадати його секрет, я принесу сюди скриньку віскі за п'ять хвилин. Дивіться! Він говорив на дивній суміші німецької та піджин-китайської, і те, що він сказав, було нісенітницею, яку він не міг витримати жодної хвилини. Він знав, але в нього було дуже мало часу.
  — Фо, цей німецький божевільний п'яний, — зневажливо сказав один із чоловіків.
  — Що там у нього?
  Шиї витягнуті. Чоловіки піднялися зі своїх ліжок і зібралися навколо столу, поки Нік з гордістю демонстрував маленький предмет у руці.
  - Це магія, - сказав він образно. «Дивіться, я перевертаю його, як….. '
  — Почекай хвилинку, перш ніж перевернути його, — сказав хрипкий голос. Нік підвів очі і побачив спрямований йому в живіт пістолет. — Що ти робиш тут із цією штукою? Ти хочеш зіграти з нами в цей жарт? Власник зброї подивився на нього з загрозливою підозрою.
  - Так, саме так, - весело сказав Нік. — Я примушу її зникнути, поки дивишся. Просто із моїх рук! Потім я знову начарую його, і ви зможете побачити його поблизу, і якщо ви здогадаєтеся, як я це зробив, ви заробите ящик віскі! Він закотив рукави, дозволив металевій кульці покататися між долонями і розкрив праву руку. Світло блищало на оболонці П'єра.
  «Що, якщо це маленька бомба, яка вибухне прямо перед нами? Це буде лише трюк, і тоді ми помремо.
  'Єрунда!' - Сказав Нік з образливим виразом обличчя, я тримаю її в руці? Я б підірвав себе? Але ти, звичайно, жартуєш.
  «Так, він невинний дурень», — сказав хтось на кантонському діалекті, який Нік добре розумів. — Роздає сигари та інше, і все найкраще. Дозвольте йому пожартувати. Тільки подумайте – ящик віскі.
  - Ну, тоді вперед, - пробурчав чоловік із пістолетом. «Але хай уважно всі слухають. Ну давай же! Він переключився на свою зіпсовану німецьку: «Просто зроби свою справу».
  - Добре, - весело сказав Нік. "Тепер зверніть пильну увагу". Хтось хрипко розсміявся. «Подивіться на м'яч. Нічого в рукавах, нічого в іншій руці. Я поверну його один раз, щоб активувати механізм зникнення, так би мовити, і тоді ми чекаємо, подивимося, тридцять секунд. Коли вони закінчаться, він зникне у вас на очах. Всі готові?
  Вся компанія гарчить, киває та видає скептичні звуки.
  "Ось дивіться!" - Сказав Нік. "Коли я роблю перший рух рукою, ти починаєш рахувати і звертаєш пильну увагу на м'яч". Він швидко розгорнув П'єра і, змахнувши рукою над головою, глибоко вдихнув повітря. - Один, - сказав хтось. 'Два. Три. Чотири. Втрутився гучний хор. "Ви побачите, як він розтане", - сказав худорлявий хлопець з монгольським обличчям. — Або розсиплеться на порох. Мабуть, це хімічний трюк, який вони вигадали в лабораторії. †
  '... сім вісім...'
  - А потім він зміг зібрати його назад? Це неможливо.'
  '...десять... одинадцять... дванадцять...'
  «Він поставляється із дзеркалами. Дивись, хіба він не стає дедалі меншим?
  Глядачі щільно оточили Ніка. До них приєдналися і ті, хто був у клітках, і всі погляди були прикуті до сріблястого м'яча у руці Ніка.
  «Менше? М'який холод. Твої очі обов'язково звузяться.
  '...дев'ятнадцять... двадцять... двадцять один...'
  — Дивись, у ньому дірка. Можливо, у ньому є кислота, яка роз'їдає його зсередини».
  "...двадцять два...двадцять шість..."
  'Не будь дурним. Тоді воно з'їло б його руку.
  Нік оглянув коло позіхань з дурною усмішкою на обличчі. "Тобі ніколи не розгадати мою маленьку таємницю", - здавалося, казав він.
  ...Двадцять дев'ять...тридцять. .. Тридцять! ах! Він досі там...!
  Той, хто вважав, раптово впав на стіл. Він був не єдиним, він навіть не був першим. Не минуло й двох секунд, як все коло чоловіків, що сиділи за столом, звалилося на землю. Ті, що стояли, майже нічого не помітили. Вони були надто зайняті своїми комірами та задишкою.
  'Небо! Небо! Це той. ... м'яч... газ... Пістолет метнувся до Ніка, але з гуркотом упав на підлогу. На нього дивилися обличчя, роти скривилися від ненависті та агонії, а очі вилізли з орбіт від жаху. Руки злегка ворушилися, як плавці викинутої на берег риби, або безпорадно дряпали його, пістолети та недбало кинуті пістолетні ремені.
  Нік жбурнув П'єра в їхню середину і обережно позадкував, затамувавши подих і уважно стежачи за ними, ніби вони були зграєю диких тигрів, готових накинутися на нього. Але вони нічого не могли зробити, і він знав це. Безсилі тіла безцільно хиталися і падали на підлогу. У повітрі висів важкий запах газу, але Кіллмайстер був єдиним, хто це відчував.
  П'єр зробив свою смертельну справу.
  Солдати безладно лежали на столі та один на одному. Нік дав їм тридцять секунд, щоб закінчити їхню агонію, і попрямував до дверей. Ніщо не ворушилося, крім його власних безмовних ніг.
  Він щойно вийняв ключ із замку і вже збирався вийти на вулицю, коли почув легкі кроки, що наближалися коридором. Їхня мета була ясна — караульне приміщення. Він вилаявся собі під ніс, коли впізнав їх.
  Лін Су. Гуляє, як завжди.
  Нік напружено думав, коли кроки ставали голоснішими. Дозволити їй увійти і померти? Ні, не було причин, через які П'єр мав отруїти її. .. маленьку секс-кішку ... але все ж таки. .. Вибігти, грюкнути дверима перед носом і весело засунути ключ у кишеню? Ні. .. Була лише одна можливість.
  Він вставив ключ назад у замок і обережно повернув його, заглушаючи звук легким опір пальців. Майже відразу після цього загриміла ручка дверей, і він почув тихий вигук. Кнопка знову задзвеніла. Лін Суй побурчала про себе і постукала.
  Тиша. Вона чекала. Нік чекав. Минуло майже дві хвилини, як він відпустив П'єра. Це дало йому дві хвилини до того, як йому знову знадобиться кисень, бо він міг затримувати подих довше, ніж будь-хто інший. Але точно не більше двох хвилин.
  'Відкрийте!' - Лінь Суй нетерпляче закричала і постукала дужче. — Ви всі спите, ліниві собаки? Негайно відчиніть двері. Тиша. "Відкрийте!" Стук перетворився на гуркіт. «Хо Чанг, ти маєш негайно прийти до А Чою».
  Серце Ніка впало. Може, він зробив це неправильно. Ще цей стукіт, і половина табору прокинеться. Він почав відчувати тиск на легені та швидко розумів. Він міг обережно відчинити двері, збити її з ніг, якби вона увійшла, і залишити її вмирати. .. як усе, але він не хотів цього робити. Смішно ухилятися від додавання до цієї камери смерті ще одного мерця, крім жінки. .. Йому слід було частіше вбивати жінок. Деякі за підлістю не поступалися лютому лиходію. Але це . .. ?
  Добре Добре. - Що з тобою? Ти мертвий чи п'яний? Хо Чен!
  Вона нікуди не йшла? Бум бум!
  Нік міцніше стиснув ключ і приготувався до неминучого.
  Лютий стукіт заглушив в'єтнамське прокляття. Лін Суй знав кілька дуже брутальних слів. Нік сумно посміхнувся. Бідолашна маленька сучка.
  Дверна ручка знову загриміла, і Лін Суй щось пробурмотіла собі під ніс.
  Нік повернув ключ, обережно, дуже обережно. Його рука стиснула кнопку.
  По той бік було тихо. Його м'язи напружилися. Кроки в коридорі завмерли.
  Він майже зітхнув із полегшенням.
  Він зачекав ще кілька секунд, а потім спокійно штовхнув двері.
  Коридор був порожній. Він вийшов, замкнув за собою двері і глибоко зітхнув. Уявіть, якби вона ховалася десь у цьому коридорі. Але це було марною турботою.
  Він залишив позаду кімнату, яку перетворив на морг. Його полегшення, коли він побачив, що в коридорі нікого немає, було як ковток свіжого повітря. Шум вечірки в їдальні все ще не вщух, хоч і зменшився, ніби хтось із гуляк пішов. Попереду він міг чути незграбні кроки Кратча, що покидав будинок. Він уповільнив рух і провів гребінцем по волоссю, ніби щойно вийшов із туалету. Перш ніж він розбереться з Кратчем, треба було вирішити ще кілька справ.
  Коли він вийшов із будівлі, там і там сиділи групи техніків і тихо перемовлялися. Інші, мабуть, уже розійшлися по своїх постах для перевірки або відпочивали у своїх покоях, бо у приміщенні майже нікого не було, крім охоронців. Він зауважив, що Лін Суй розмовляє з одним із них. Кратч потопав у майстерню. Звук його нетерплячого ревущого голосу був чути всюди: «Де цей чортів Візнер?» Здавалося, ніхто не відповів.
  Нік швидко оцінив ситуацію та зупинився, щоб запалити цигарку. Його основні три цілі перебували за годинниковим першим ешелоном, вісім з яких перебували в межах його прямої видимості. По-перше, охоронець біля воріт, по-друге, прожектор і, по-третє, зенітник на невисокому пагорбі за кілька сотень ярдів за їдальнею. До цієї позиції можна було дістатися, тільки обійшовши будівлю і пройшовши три інших, у тому числі невелику, але добре охоронювану будівлю, яка служила складом боєприпасів. Він повинен був вивести його з ладу, інакше шанси команди із зачистки Q-40 були б вкрай малі.
  Один з восьми вартових уже наближався до нього з виразним обличчям. Нік підійшов до нього, вже витягаючи маленький подарунок. Один і особливий сорт.
  - Ти не йдеш на тест? - Запитав охоронець. "Не на тест, а потім назад у свою кімнату або в їдальню".
  - О, я йду на тест, - весело сказав Нік. — У мене лишилося кілька хвилин. Будь ласка, сигару на честь дитини. Солдат нерозумно дивився на нього. "Яка дитина?" Нік засяяв. — Ракета, звісно. Це станеться сьогодні ввечері. Кожен отримує сигару, щоби відсвяткувати». - Він зробив невеликий глузливий уклін і витонченим жестом простягнув сигару. Але він не натискав на кінець, доки не був упевнений, що людина візьме його. «Дуже особлива сигара, – продовжив Нік. "Не запалюйте, поки не відчуєте запаху".
  Обличчя охоронця розпливлося в усмішці з ламкими зубами. Широкі плоскі пальці стискали сигару. Нік швидко натиснув на кінець та вручив йому. — Викуріть його на здоров'я, — чемно сказав він. — Дякую, дякую, — сказав солдат, схвально понюхавши. "Дуже хороша сигара, дуже хороший запах".
  - У мене ще вистачить на всіх, - великодушно сказав Нік. Він віддав честь і швидко перейшов до наступного.
  - Сигара, - сказав він із витонченим жестом і сяючою усмішкою. Обличчя солдата стало трохи менш непроникним, і він із вдячністю засунув її до кишені.
  У майстерні все ще ревів Кратч. — Давай, клич Візнера, Ільзу та Бургдорфа теж.
  
  
  - Дякую, - сказав солдат.
  Нік глянув на охоронця, з яким розмовляла Лін Суй. Лін Суй зникла. Він запитував, де вона була, але зараз це дійсно не мало значення. Було сім хвилин до нуля, а для деяких остання хвилина настала ще раніше.
  Ноги Лін Суй забігали, коли вона поспішила до кімнати А Чоя. Її думки були більше зайняті, ніж зазвичай. Цього Бургдорфа, – сказали їй, – не було на вечірці. Але він вийшов із тих дверей. Де він був? Може у залі очікування? Це здавалося малоймовірним, безперечно ні. Все ще . .. Вона була там до А Чоя. Ніколи раніше ці двері не були зачинені. Ніколи раніше у цій кімнаті не було тиші. Ця тиша, от і все. Навіть не хропіння. Спочатку вона злилася, але тепер занепокоїлася. Ні, вона злякалася. Ах Чой не довіряв Бургдорфу! Ні! А тепер у цій кімнаті трапилося щось дуже дивне. Раптом вона переконалася.
  Вона вдерлася до його кімнати. Він піднявся з великого ліжка, яке вони ділили так багато разів, і втупився в нього. «А, Чой! Кімната охорони замкнена, і вони не відповідають. Озброюйтесь! Треба бити на сполох! Бургдорф був там, я певна. Ви повинні швидко дізнатися, що відбувається.
  - Про що ти говориш, Лін Суй? Але поки що він говорив, А Чой застебнув наплечну кобуру і підійшов до переговорного пристрою. "Скажи мені все швидко та чітко!"
  
  
  Сердечність, з якою був подарований, і радість, з якою його було прийнято, мали сподобатися Похмурому Жнецу.
  - Ні, дякую, - великодушно відповів Нік і поквапився до наступного. Ще троє чоловіків. На щастя, двоє з них стояли біля майстерні. Вони бачили, що він зайнятий, і чекали на свою чергу. - Сигари, - сказав він зі своєю милою усмішкою. Його жертви охоче приймали їх.
  - Бургдорфе! - Це був один із чоловіків, які працювали над спусковим механізмом. — Якого біса ти там затримуєшся? Кратч тебе кличе. І де, чорт забирай, Візнер?
  - Думаю, в їдальні, - сказав Нік через плече, прямуючи до восьмого вартового. — Я буду там за хвилину. Він почув дзижчання з однієї з будівель. Домофон, подумав він. Гул продовжувався. — Сигару, — лагідно сказав він, натискаючи на шийку. 'Святкуйте. Але вас сьогодні на варті більше, чи не так? Можливо, ви зможете проводити мене до інших — принаймні ви будете впевнені, що я не порушую кордону. Він весело посміхався, але внутрішньо корив себе. Він мав п'ятнадцять, щонайбільше двадцять секунд, перш ніж перше з його смертоносних проявів уваги виправдало себе. Солдат відмахнувся від нього. - Продовжуй, - сказав він. — Я можу йти за вами звідси. Якщо ти не повернешся за хвилину... бах! Він посміхнувся з лукавою усмішкою і багатозначно погладив приклад гвинтівки.
  - Звичайно, - пробурмотів Нік і швидким кроком пішов. Його шістдесят другий варіант гранати зігрівався у кишенях кількох вартових.
  Він почув ще один телефонний дзвінок.
  'Стій!' - У задній частині їдальні стояли двоє чоловіків. Два пістолети були приставлені до його живота. "Доступ заборонено".
  - Так, але мені можна, - з усмішкою сказав Нік, притискаючи кінці двох тридцятисекундних гранат, перш ніж передати їх чоловікам. - «Пане, для вас особливі сигари для особливих нагод». Він думав, що вони не зрозуміють усіх його слів, але зрозуміють їхнє значення. Один з них посміхнувся і відкусив сигару. Інший засяяв від радості, понюхав і засунув у кишеню.
  Телефон продовжував дзвонити.
  
  
  До телефону підійшов перший із присутніх. Він потягся до трубки, коли вибух розірвав нерухоме нічне небо. Його рука не дістала до телефону, бо він упав із відірваною рукою. Але це не в рахунок, бо з жахливою, зяючою діркою в грудях солдатів уже не потребував рук, навіть якби його голова раптом відкотилася від нього.
  Настала мертва тиша, перш ніж решта зрозуміла, що сталося. Але тут у повітря злетіла ще одна людина, інші голосно закричали від безсилля.
  
  
  'Що це було?' — вигукнув Нік тоном несміливого німецького вченого. "Боже мій, не ракета?"
  Але вони втекли від нього, обидва міцно стискаючи свої автомати і кидаючись уперед, як на штикову атаку. Нік вилетів із-за їх спин, як ракета, і побіг до дерев'яних складів, єдиного місця на території, яке не знаходилося під постійною посиленою охороною. Коли він метнувся між навісами і зупинився, з гуркотом вибухнули ще дві гранати. Топаючі кроки, здавалося, лунали з усіх боків, але ніхто не дістався до нього. Він притулився спиною до стіни, і Вільгельміна зручно ковзнула в його руку. Праворуч від нього, якщо уважно зазирнути між навісами, можна було побачити протиповітряну оборону, а за нею склад боєприпасів. Зліва він міг бачити радіорубку і проблиск входу в ракетний центр.
  Охоронці радіорубки повернулися та побігли на вибухи. Скільки часу їм знадобиться, щоб це зрозуміти? - подумав Нік, стріляючи в людину, коли той пробіг повз, не помітивши його. За мить чоловіки спробують позбутися своїх сигар. До того ж їх довелося б кидати дуже далеко, бо це були пекельні машини в безневинній упаковці, але смертельно небезпечні.
  Вибухнула ще одна граната, і ще. Тепер почувся гучний крик і біганина. Нік метався від одного сараю до іншого, швидко оглядаючись на всі боки в пошуках ознак відкриття або руху. Поки що все пройшло добре. Було багато рухів, але вони, здавалося, прямували до робочої зони, де він залишив своїх маленьких убивць. Двоє вартових біля входу в ракетний центр дико озирнулися і обережно покинули свої посади. Це було безглуздо з їхнього боку. Нік прицілився і ласкаво натиснув на спусковий гачок Вільгельміни.
  
  
  - Це сигари! Це сигари! - крикнув солдат у майстерні і викинув річ. Він ударив людину в центр грудей і тріумфально заревів, розкидаючи криваві уламки. Двоє інших чоловіків зупинилися як укопані і витягли сигари з кишень із широко розплющеними від жаху очима. Вони вибухнули там, де стояли. Територія була усіяна понівеченими трупами і сповнена дірок.
  Дим і запах горілого м'яса висіли у повітрі. Смерть влетіла у відчинені двері майстерні у вигляді викинутої в жаху сигари, проїдаючи ряд хитромудрих інструментів. Уламки скла і розпеченої сталі посипалися на величезний простір. На місці вибуху почалася невелика пожежа.
  
  
  Менше за п'ять хвилин до нуля. Під обстрілом єдиної вахти в ракетному центрі Нік пригнувся, нахилився і відкрив вогонь у відповідь. Його мета скрикнула і впала на землю, обертаючись, як дзиґа. Але тепер ззаду Ніка пролунали чиїсь голосні крики. Він швидко повернувся і пірнув за один із навісів, сунувши Вільгельміну назад у кобуру і витягнувши ще кілька гранат.
  
  
  А Чой повернув ключ і стусаном відчинив двері. Він уп'явся в кімнату смерті і почав вирувати від гніву і страху. Зовні він чув крики вмираючих чоловіків, але вони вже пройшли цю стадію. А Чой вилаявся. Він не міг чекати жодної допомоги. Але в однієї людини все це могло бути на її совісті. Де ця людина! Він зачинив двері вартового приміщення і відчинив панель у стіні коридору. Його худі жовті пальці натиснули на червону кнопку. Якщо вони не могли зловити і знищити одну людину, як скаженого собаку, він був у сказі. .. '
  Вой сирени прокотився табором.
  Нік почув це, коли кидався навколо сараю і відчував, як земля під ним трясеться. Тепер у нього було два переслідувачі. Вони розділилися та оточували його. З гучномовця луною пролунав пронизливий голос А Чоя: «Загальна тривога! Спільна тривога! Всім уважно стежити за професором Еріхом Бургдорфом. Розосередьтеся та обшукайте табір. Пристреліть його. Не приймати – повторюю – сигар. - Зробити маневр Б. Не входьте до зали очікування. Вистежте його та вбийте.
  Нік задумався про те, що це був за маневр Б, коли він підбіг до рогу сараю.
  Але решта порядку була зрозуміла, як і кроки, що мчали до нього з-за рогу і наздоганяли його ззаду.
  
  
  13 - ТИ СПАЛЮЄШ МЕНЕ!
  
  
  На бігу він натиснув на курок напівбінокля.
  Обпалюючий промінь замаскованої лазерної гармати пронизав блідо-блакитну розпечену ніч, готову зжерти все на своєму шляху. Нік звернув за кут з пістолетом на рівні грудей. У полі його зору з'явився кремезний чоловік у шоломі з автоматом напоготові, а за кілька хвилин чоловік розтягнувся горілиць з виразом надзвичайного подиву на обличчі та дірою в грудях. Від його обгорілого мундира клубився струмок диму. Нік перестрибнув через нього, відразу повернувшись і чекаючи чергового переслідувача з автоматом, але промінь на мить відключився.
  Чоловік вийшов з-за рогу обережно, але замало. Пістолет гаркнув один раз, і куля пробила борозну в стіні за головою Ніка. Лазерна гармата лизнула своїм тонким жадібним язиком високо над тілом, що впало посеред чужого обличчя. Обличчя перетворилося на огидну, з'їдену посмертну маску.
  Нік поправив дві сигари в іншій руці, потім розвернувся на підборах і щосили кинув їх у спрямовані в повітря зенітні гармати та їх замасковані стволи. Він знову повернувся, взяв шолом у одного з чоловіків і вдягнув його, потім зняв штани. Через кілька секунд він зняв з людини форму і надів її, коли зенітна артилерія вибухнула і загриміла вночі. Він схопив автомат та побіг на місце вибуху. Проходячи повз, він випустив чергу за двома охоронцями, які залишили свої посади на складі боєприпасів, щоб подивитися, що сталося з протиповітряною обороною.
  Три хвилини до нуля.
  Охоронці потрапили під жорстокий несподіваний шквал вогню того, чиє обличчя, приховане шоломом, вони так і не впізнали, доки не померли.
  
  
  «Ідіоти! дурні! Ви дурні ! Голос Кратча заревів над землею, коли його нерівні ноги захрумтіли по розпушеному гравію. «Поверніться до своїх постів. Негайно. А Чой, ти, тупа сліпа свиня, скасуй маневр Б і поверни свою купку недоумків на місце!
  — Я віддаю накази цим людям, — холодно сказав А Чой. - І я хочу, щоб усі вільні люди шукали цього злочинця. Чи ви очікуєте, що вони будуть спокійно чекати, поки він прикінчить їх одного за іншим?
  "Прикінчить по одному!" - Бородате обличчя Кратча спотворилося від гніву. — Вони що, боввані чи злякані труси на зразок тебе? Хіба ти не розумієш, китайська свиня, якщо вони залишать свої пости, то полегшать йому життя вдвічі? Господь з небес, коли ти відповідаєш за службу безпеки, не дивно, що ми в такому жахливому стані. Поверніть їх туди, де вони мають бути!
  «Але …
  — Ти накажеш, або я зроблю це! Тяжка м'ясиста рука Кратча врізалася в голову А Чоя і відкинула її убік.
  А Чой відновив рівновагу і поспішав на свій командний пункт.
  
  
  Нік нетерпляче пробурчав: Давай, давай. Палаючий промінь лазера повільно - надто повільно - просвердлив коло навколо замку. Метал шипів і тріщав, плавлячись. Так! Це трапилося. Нік закінчив справу тривалою чергою з автомата та вибив двері складу боєприпасів. Він продовжував стріляти, коли звів свої останні два снаряди і кинув їх у купи зброї та вибухівки, а коли він витратив свої патрони, він націлив лазерний пістолет потужністю 10 000 ватів на купу ящиків. Полум'я почало просочуватися з обох боків. Він обернувся і втік. Гранати вибухнули одночасно за три секунди.
  Він тримав голову якомога нижче і на всю спритність побіг до вартового біля воріт. У кількох ярдах повз нього пройшли чоловіки, розгублено кричачи, але не дивлячись у обличчя своїх товаришів. Вони ж полювали за розлюченим вченим.
  Біля великих воріт залишилася тільки одна людина, і ще двоє намагалися увійти. Нік націлив лазерну гармату.
  Один. Два. Три-третій чоловік дав залп через колючий дріт. Нік петляв, немов кролик, що танцює над шаром тліючого вугілля, і щосили націлив промінь на людину. Пролунав крик жаху, який різко обірвався, але його автомат виплюнув безперервний потік вогню. Десь поруч із головним будинком хтось почав стріляти у мерця.
  Нік побіг до ракетного центру. З лабораторії, з кабінетів, з сторожки, з ракетного центру люди виповзали, як черв'яки з дерева. Склад боєприпасів видавав звуки, схожі на феєрверк посеред пекла. У короткій тиші між сильними вибухами Нік почув знайомий приголомшливий гул, і Чой голосно закричав у гучномовець: «Маневр Б скасований! Маневр B скасовано! Поверніться до своїх повідомлень! Поверніться до своїх повідомлень! Пожежна команда, склад боєприпасів, пожежна команда, на.....
  Гігантський вибух потряс увесь табір дощенту. Одні охоронці розбіглися, інші сповільнилися і повернулися на свої посади.
  Тож це був за маневр Б. Все на палубу! Але люди, які щойно вийшли з ракетного центру, завагалися, лише частково повернувшись у бік Ніка.
  Він пройшов по діагоналі позаду них і втік бетонними сходами. Хтось гукнув. Кулі застукали по металевих поручнях. Він кинувся з бетонного контрфорсу на доріжку, що проходила повз основу великої блискучої ракети.
  Одна хвилина після нуля.
  Він продовжував тікати. Він нічого не міг зробити з самою ракетою — вона була надто велика для легкої зброї, яка була в його розпорядженні, — але в цьому й не було потреби. Смерть і хаос були його метою, і він думав, що багато чого досяг у цьому відношенні. Стріляти в сховище, повне радіоактивних і вибухонебезпечних метапластів, щоб розкрити його секрет, було останнім, про що він думав. Це був майже вірний спосіб назавжди залишатися в пітьмі, чи то знищення метапласту чи його власного.... Мета операції, до речі, тепер була цілком зрозуміла — контроль над світом через широкомасштабний терор або хоча б міжнародний шантаж — групу німців на чолі з китайцями і їх прихвостнями Кратчем та Візнером. Хоча Кратч і Візнер були досить норовливими посіпаками і не особливо любили один одного. Але Ільза. †
  Кулі свистіли над його головою. Він озирнувся і побачив двох чоловіків, що бігли по доріжці, що вела прямо до нього. Він підбіг до залізних сходів, що вели до вищого проходу, і виліз нагору. Щось ударило його по нозі. Але переслідувачі були ще надто далеко від нього, щоб вразити ціль. Він пірнув за широку металеву шахту і глянув униз. Двоє чоловіків усе ще бігли, та не до нього. Вони прямували до металевої клітини на перетині двох проходів і досягли її, коли він прицілився. Він тільки встиг розгледіти, що один із них був вартовим, а інший А Чоєм, але перш ніж він встиг вистрілити, вони вже були всередині клітини та захищені стінами. Ліфт почав швидко підніматися до обнесеної стіною платформи далеко над ним, і звідти вони могли дивитися на нього зверху вниз і неквапливо прицілитися до нього.
  Він вистрілив із лазерної гармати і націлив промінь на подвійний трос, що тягне ліфт угору. Гарячий жар люто обпалював густі пасма троса, але просувався, як здалося Ніку, болісно повільно. Ліфт був майже нагорі. Він не встиг?
  Але трос раптово порвався і хитнувся в повітрі, і ліфт звалився на землю. Він почув два несамовиті крики, потім з падаючої клітини вистрибнула постать і відчайдушно вчепилася в перила проходу. Інший продовжував кричати, поки його голос не розчинився в оглушливому шумі, з яким ліфт звалився на дно.
  Ах Чой поповз доріжкою. Це було диво, що він лишився живий. Ще дивніше, що він усе ще був пістолет. Він невпевнено ворушився в його руці, але спробував дістатися Ніка; Очі А Чоя спалахнули крізь хворобливу маску на його обличчі. Нік виповз із-за металевої шахти.
  — Кидай пістолет, А Чой, — крикнув він. — Краще живи і… .. Але Чой, здавалося, думав інакше. Його пістолет вистрілив, а він тим часом закликав своїх китайських богів допомогти. Нік пригнувся і ковзнув убік. Він налаштував промінь і націлив його на витягнуту руку А Чоя. Пістолет А Чоя знову гаркнув, але тільки один раз. Настала черга А Чоя кричати. Звук перервався, і він помер.
  Нік вистрибнув зі свого укриття на доріжці під ним. Липкий жар струмив по його нозі, і він біг з надзвичайною незграбністю, але все ж міг бігти. Було ще одне, що він міг і повинен був зробити, а саме зруйнувати нервовий центр цієї операції, щоб, коли вся ця метушня вляжеться, не було готової пускової установки для нової орди підкуплених учених та їхніх китайських скарбників. Він не міг розраховувати, що люди у зелених беретах зроблять це за нього; цього від нього чекали. Їхнім завданням був швидкий рейд і такий же швидкий відступ.
  Він перебіг доріжку до сходів, швидко спустився нею і увійшов у похилий тунель. І поспішно пірнув за круглий бак, коли почув кроки, що наближалися. Він бачив, як люди прямують до центральної диспетчерської. Чудово! Нік хотів натиснути на курок лазера. Але незважаючи на смерть і руйнування, які він посіяв тієї ночі, він не міг змусити себе вистрілити їм у спину. Він вийняв запальничку, натиснув раз, другий — і побачив їхні руки, що схопилися за свої шиї. Він пройшов коридором, перш ніж вони обернулися. Не має значення, якщо вони пішли за ним. Вони впали ниць у коридорі.
  Дві хвилини після нуля.
  
  
  Чому було так тихо? Імовірно, це було так глибоко під землею, що всі звуки зверху були приглушені. Кроки луною пролунали за ним. Він кинувся до дверей диспетчерських з об'єднаними силами люгера Вільгельміни та лазерного пістолета. Пролунав крик - постріл потрапив у взяту напрокат каску і збив її з голови, другий постріл відскочив від бетону за його головою, а потім два глухі удари. Нік увірвався в диспетчерську та підійшов до великого розподільного щита в іншому кінці кімнати. За його спиною більше не було кроків.
  Голодний промінь грав на перемикачах та ручках. .. жував, рвав, кусав. Нік тримав пістолет у правій руці, як зварювальник, а лівий смикав ручки та важелі, зривав металеві кришки та рвав дроти.
  Він працював у тиші, порушуваній тільки шипінням металу, що плавився, і розриваючими звуками результату багатомісячних зусиль, зведених нанівець його руками. ...і приглушений гуркіт вибухівки високо над ним: Q-40 розпочав зачистку.
  Він працював судомно, гарячково, спрямовуючи промінь лазера в саме серце хитромудрої апаратури і вигризаючи нутрощі доти, поки вся кімната не смерділа і з неї не повалив дим.
  Потім почувся інший звук, м'яке шипіння, що проникало крізь далекий грім і шум, який чинив він сам, і якому не місце в цій кімнаті. Він обернувся. †
  Запізнення на секунду. У стіні була діра, якої раніше не було — ковзна панель, сказав йому розум, коли пістолет двічі клацнув, одночасно пронизуючи руку і плече пекучим болем, — і громіздка постать Кратча заповнила простір. Але Кратч не зупинився на цьому. Він рухався з неймовірною плавністю, і його пістолет стріляв. Промінь лазера пронісся повз нього і встромився в землю. Нік почув стриманий смішок Крачча, коли гострий біль пронизав його голову, і його оточила червона темрява. Відлуння пострілів відбилося у темних порожнечах його розуму. Після цього була лише чорна тиша.
  
  
  Йому було жарко, дуже жарко, і він не розумів, чому. А хтось весь час кричав «Ха-ха-ха», і він цього не розумів. Він лежав із заплющеними очима, відчуваючи липкий жар, що стікав по його тілу, і сухий жар, що оточував його, намагаючись пригадати, де він був. Він прийшов до тями, коли «Ха-ха-ха» перетворилося на безладну нісенітницю, яка перетворилася на серію слів, які були ясними і осмисленими.
  — Ти прокидаєшся, чи не так? Підступна свиня! У мене тверда рука, чи не так? ха-ха! Я залишаю тебе живим, щоб я міг повільно прикінчити тебе, розумієш? Він помреш від спеки, скажуть вони. Ха, ха, ха! Він помер від спеки за втручання у справи Кратча. Весь світ був би в моїх руках, весь світ у моїх руках, якби не ти. Пояси смерті і руйнування по всьому небосхилу, щоб шматувати кожен космічний корабель - російський, американський, весь цей світовий бардак. Захоплення, краса! І хто б знав, що сталося, доки я, Кратч, не розповів би це їм? Вітання? І крім того, мій дорогий друг, випадок майстерного шантажу, який налякав би навіть самого Гітлера. Чи потрібні мені китайці? Чи потрібний мені Візнер? Тільки зараз на брудну роботу, а потім усе було б моє. Моє! А потім раптом довелося прийти тобі та все зіпсувати!
  Гучний голос раптом перетворився на злість. - Ти повинен був все зіпсувати! Розплющ очі, свиня. Відкривай! Нога вдарила по безсилому тілу Ніка, вага вагою з величезну штучну ногу. Нік мимоволі застогнав і моргнув, перш ніж зміг знову впоратися з собою. Викривлене обличчя Кратча гігантсько височіло над ним, заповнюючи все його поле зору. І обличчя крізь кудлату руду бороду посміхалося. — То ти прокинувся? - прогарчав низький голос. 'Чудово. Тоді ви можете насолоджуватися нашою маленькою грою. Це може бути довго. Але досить довго, щоб ви страждали. Це не те саме, що насолоджуватися, чи не так? Не має значення. Я буду насолоджуватися цим. А потім я повернуся туди, звідки прийшов, і почекаю, поки вщухне той маленький неспокій, який ти влаштував. І тоді я піду, щоби жити, щоб почати все спочатку. Але ти, ти не житимеш. Бачиш, що я роблю, Бурґдорфе? Ти бачиш це? Дивись!
  Нік подивився. Але йому не було чого дивитися. Спершу він це відчув, а потім побачив. Тепло обпалило його одяг і з'їло шмат ноги. Дим і сморід запаленого пилу піднімалися до стелі. І Ульріх Кратч від душі засміявся. — Як метальник ножів у цирку, — посміхнувся він. — За винятком того, що зараз я використовую твій зручний маленький промінь світла. Такий прекрасний теплий струмінь! Він хмикнув від насолоди. Промінь із шипінням пройшов по його розставлених ногах, по боці, по плечах, навколо голови. Він відчув запах паленого волосся, відчув жар, що лизнув тіло, почув злісний смішок людини, яка збожеволіла від несподіваного провалу своєї роботи. — Ось бачиш, як твої справи, — хихикнув Кратч. Все ближче та ближче, як у цирку. Але, нарешті, є невелика різниця із метателем ножів. .. Ми повинні продовжувати грати в цю гру деякий час, щоб насолодитися нею повною мірою, чи не так? Може, ти собі скажеш, що зможеш втекти від мене. Подумай про це. Добре подумай! Як ти міг утекти від мене? Нік подумав. Піт та кров капали на підлогу. Розпечений бетон поруч із ним йшов парою, а від його одягу вилися струмки диму. Кратч спостерігав за ним, поки промінь повільно рухався повз тіло Ніка. «Не рухайся», — прошипів Кратч з огидним тріумфуванням. 'Вважай! Скажи собі, що можеш домовитись зі мною, і я здамся. Але не рухайся! Тому що тоді нема про що домовлятися. .. залишиться тільки палаюча плоть. Спершу рука, потім нога. .. подивимося що буде далі. Ха, ха, ха! Я не отримував такого задоволення вже багато років!
  «З тих пір, як у дитинстві ти ловив і мучив метеликів», — подумав Нік, напружуючи маючи м'язи один за одним і напружуючи мозок у пошуках здогаду, виходу. Але виходу не було. При найменшому русі Кратч бив його променем, як метелика на дошці.
  Його очі металися по зруйнованій диспетчерській. Не було жодної надії, жодної надії. Раптом він сіпнувся, побачивши щось, чого Кратч не міг бачити, бо той стояв спиною до цього і зосередився на Ніку.
  Була ще надія. Двері диспетчерської повільно відчинилися всередину.
  Нік раптом застогнав і впустив голову набік. Потім він видихнув із глибоким зітханням. І перестав дихати. Жар лизнув його ноги.
  'Що що?' — заревів Кратч. «Повернися до тями, ти! Йди сюди! Ти не зможеш втекти від мене, якщо помреш по-своєму. Ні!
  Смердючий подих наповнив обличчя Ніка, і вільна рука Кратча грюкнула його ліворуч і праворуч. "Вставай, вставай!" - гримів Кратч. На мить — одна дорога, довгоочікувана мить — жадібне шипіння лазерного променя припинилося. Нік раптом обома руками кинувся на праву руку Кратча, у відчаї вчепився в пістолет і схопив його з дикою силою, породженою впевненістю, що це його єдиний шанс. Кратч загарчав, як горила, і люто лягнув його дерев'яною ногою.
  Нік застогнав і майже випустив пістолет, але відчайдушно вчепився в нього. Масивні кулаки Кратча зігнули його зап'ястя так, що грізний ствол пістолета виявився всього за кілька дюймів від його голови. Раптом він перекинувся, намагаючись утримати зброю, брикаючись і смикаючи нижню частину тіла, як дикий кінь на родео.
  Щось просвистіло в повітрі і важко приземлилося на Кратча. Подвійний тягар шпурнув Ніка на підлогу, через що у нього перехопило подих. Пістолет з гуркотом упав на підлогу, і величезне тіло Кратча відлетіло назад, коли з його в'ялого горла вирвався крик, що булькав. А потім його тіло знову впало на нього.
  Нік ахнув і скинув із себе тіло. Воно раптово впало, коли рука допомоги простяглася і відтягнула величезне тіло вбік. З глухим стукотом Кратч покотився на підлогу замертво зі злою усмішкою на обличчі.
  Сержант Q-40 Бен Таггарт вклав у піхви ніж командос і простяг обидві руки, щоб допомогти Ніку піднятися на ноги.
  "Те, що ви називаєте в останній момент, товаришу!" - сказав він весело.
  
  
  'Біжіть швидше звідти, біжіть! У вас є година, і якщо у вас ще є здоровий глузд у ваших товстолобих головах, ви заберетеся звідси блискавично!
  Нік утомлено посміхнувся, почувши від капітана Марті Роджерса частково російський, частково німецький наказ. Вертоліт, який чекав дома руйнувань, у відсутності розпізнавальних знаків; зелені берети були відсутні, а люди були одягнені в ненав'язливий одяг кольору хакі; постаті, що стрибають крізь хаос диму та полум'я, віддавали строгі накази всіма мовами, крім знайомого їм американського. Якби техніки, які зараз йшли через головні ворота у темну в'єтнамську ніч, коли-небудь знайшли кого-небудь, кому можна було б розповісти про свої переживання, вони ніколи не змогли б точно сказати, хто напав на них. Але це якщо вони не загинуть від вибуху, який мав статися трохи більше, ніж через годину, від важкого заряду, закладеного в лабораторії для руйнування метапласту.
  - Давай, сідай, - сказав Нік. Він підштовхнув Ільзу, як завжди, милуючись її бажаною попкою. Руки потягнулись і втягнули її у гелікоптер. Візнер уже був на борту, занурений у свій світ сну. Як і Лін Суй, але вона була повною свідомістю і боролася з мотузками, що утримували її в полоні. «Чувак, вона як дика кішка», — захоплено сказав Таггарт.
  Його очі ковзнули по Ільзі, спостерігаючи за її гнівом, її розпатланим волоссям, рум'янцем на її обличчі, її струнким тілом. - Ах, ця німкеня, - сказав він з жалем. — Вона безумовно була тим стервом, про яке я тоді думав? Я правий?'
  - Час покаже, - сказав Нік. — Але я гадаю, ви помилилися. Я думаю, що її вітчим ввів її в оману, і в неї справді золоте серце». Ільза подивилася на нього з дивним виразом страху та гніву, змішаних із полегшенням.
  "От як я це чую", - сказав Таггарт з сяючою усмішкою. Він раптом перейшов на російську мову, якою говорив чудово. — Ходімо, товариші, — покликав він. «Давайте відлітаємо, перш ніж в'єтнамці прийдуть по нас. Усі на борт! Усі на борт!
  За хвилину вони вже були в повітрі, покидаючи приречений табір на великому транспортному вертольоті. Під ними хаотичні залишки смерті, полум'я та диму; Q-40 спрацював швидко і ґрунтовно.
  Лопаті вертольота кружляли вночі.
  Ільза подивилася на Ніка. — Багато людей було вбито минулої ночі, — напнуто сказала вона. — Чому ти пощадив мене та Карла? І Лін Суй?
  Нік відповів їй поглядом і вп'явся поглядом у її червоніє обличчя.
  «З кількох причин, – сказав він. «По-перше, нам потрібна інформація і ви можете дати її нам, особливо ви. По-друге, я вважаю, ви уявлення не мали, про що йдеться. Інші причини розповім згодом.
  — Пізніше не буде, — тихо промовила вона. — Мені нема чого тобі сказати, нічого.
  — Ти маєш знання, — тихо сказав Нік. — Ви розповісте нам усе, що ми хочемо знати про метапласт, як він працює, і як ви до цього причетні. І ти будеш рада, коли все закінчиться. Він раптом усміхнувся до неї, втомлений і поранений. І крізь рев мотора пробурмотів: «Можливо, ти знову переспиш зі мною».
  - Ні, - люто сказала вона. "Ніколи, ніколи, ніколи!"
  
  
  - Так, - люто сказала вона. - Давай зараз! Її губи обпалили його рота.
  Весною в Нью-Йорку було напрочуд тепло. Це була ніч кохання, і вони здалися їй. Було багато чого сказати, але тепер усе скінчилося. Вона лежала в його ліжку та на його руках. В'єтнам був далеко. Тепер вона знала, як жорстоко зловживали її науковими знаннями та її невинністю. Але це вже не мало значення. Вона втратила свою невинність у багатьох сенсах. Нік навчив її ще дечому.
  'Давай. .. ! - Знову видихнула вона.
  Зараз було набагато краще ніж ніколи. І це теж може забрати багато часу. Нік подбав про те, щоб це тривало дуже-дуже довго.
  
  
  
  
  
  
  Про книгу:
  
  
  Американський розвідувальний загін, проникнувши вглиб ворожої території, випадково виявляє в джунглях Північного В'єтнаму табор, що добре охороняється і загадковий.
  Вони бачать гуляючу біляву красуню, яка заворожує навіть крижаного шефа AX.
  Однак ще більш захоплюючим є відкриття того, що в таборі дуже широко представлені дві національності: німці і китайці.
  Незабаром Ніку Картеру стає ясно, що в нього залишилося дуже мало часу, щоб розкрити зловісну таємницю табору. †
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"