Ось мить та сама, де скiнчилась
Коротка лiнiя життя,
Зiм'явши спогади дитинства,
Тебе i наше майбуття.
Суцiльний брухт i море кровi
Залишив ти менi на згад,
I скло побите, i дитину,
Що плаче в мене на руках.
Ось мить та сама, де розбились
Надвоє серце i життя
I вже не ними розумiєш:
Не буде бiльше вороття!..
Бо є труна, i квiти, сльози,
I пам'ять про твої слова,
Що є любов, якою вiчнiсть
Загоїть рани i чуття.