***
В зiрках пульсує нечервона кров,
Притоки жил вливаються в години.
Менi здається часом, що людина - 
Осколок галактичних катастроф.

Ми вже не можем пам'ятати мрiї.
Для нас Земля - єдина цитадель.
Чому ж зiрки притягують людей
I мучить їх космiчна ностальгiя?

Мисливцi, орачi, ремiсники -
Ми пам'ятаєм тисячу вiкiв,
А далi - мовби хто поставив прочерк.

То хто ж ми, люди? Звiдки ми прийшли?
...У нас тiла i душi вiд Землi, 
А вiд зiрок = лишились тiльки очi.