Чорні дерева брели в заметіль понад шляхом,
Згорбивши плечі гілок під пронизливим вітром.
Падали з неба в замети скоцюрблені птахи,
Плакали діти зими в пелені хуртовини.
Небо і поле кружляли в скаженому ритмі,
Вили вовки завірюхи в засніжених логах.
Чорні дерева спинялись на мить відпочити
Й знову рушали в свою споконвічну дорогу.
Марилось літо §м. Спека, аж трави зачахли.
Що там чорніє? Хто там вилазить на насип?
Стомленим цугом бредуть над запиленим шляхом
Чорні дерева в розбитому дзеркалі часу.