***
Було нас багато - i гомоном повнилась хата,
Було як на свято - та старшi вже стали збиратись, -
Молилися богу й виходили в нiч iз покою,
Могильну запону ледь-ледь вiдхиливши рукою.

Ховаючи погляди, знiчено ми замовкали,
Одне за одним чорним шовком запнули дзеркала,
Тамуючи розпач, збирались у дальню дорогу
I йшли до дверей, за якими немає нiчого.

Було нас багато - i я вже сиджу в самотинi,
Вiд пломеня свiчки на стiнах хитаються тiнi,
Ламаються пера, шурхочуть слова на паперi...
Рука зупинилась: нiзвiдки постукали в дверi.

Почулося? Знову доноситься виразний стукiт.
Знiмаючи клямку, тремтiли, не слухались руки -
Немає нiкого. Ступаю в нiчну прохолоду -
I мацаю стiни, даремно шукаючи входу...