***
Повнi рiки плили, мов глибоке скло,
Серпантини дорiг вiдливали сталлю.
Я шукав його скрiзь. А його не було.
По слiдах його йшов. А слiдiв не  стало.

В спопеляючу спеку й хуртечi свист
Я шукав його слiд по усiх сторiччях _
Тiльки раз показалось - в одному з мiст
Промайнуло в вiтринi його обличчя.

Нi в далеких свiтах, нi в глибоких снах,
Нi в ру§нах, нi в книгах напiвзотлiлих
Я його не знайшов. Тут нiхто не знав
Нi  живого його, нi його могили.

Я його не знайшов. I в одну з ночей
Вiн явив себе сам - аж душа затерпла:
Ось вiн. Дивиться вгору з мо§х очей,
Тiльки бачить зiрки неземного неба.