Кучера Аня, Марусевич Катя : другие произведения.

Територiя лiсової вiдьми

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Все життя нас переслiдують думки, а раптом у свiтi є що щось незвичайне, чарiвне..нiжне i свiтле, але думки просто йдуть так i залишившись незрозумiлими. Що пiдтримує наш свiт - рiвновага! .... Боротьба добра i зла постiйно триває, i в цей раз благополуччя свiту залежить вiд вiдьми, але зовсiм недосвiдченої, дiвчата пiзнала лише крихiтну частку своєї сили ... Переворот i чи вдасться его здiйснити..всё лежить в її руках ... А допоможе їй ельф, так несподiвано з'явившись в це час поряд... Дивна компанiя.. Чи всё у них вийде ??? Читайте i дiзнаєтеся вiдповiдь)
       Пишеться в спiвавторствi з Катьою Марусевич
  Немає нiчого гарнiшого, нiж весняний лiс. Вiн свiтлий та радiсний. Навеснi лiсовi дерева та кущi надягають нове вбрання. Свiже зелене листя знову шелестить на гiлках. Земля пiд деревами вкривається травичкою та м'яким мохом.
   Все в лiсi оновлюється навеснi. Бiлi берiзки, наприклад, прикрашаються пахучими 'сережками'. Навiть вiчнозеленi сосни та ялини в похмурому бору не лишаються осторонь вiд весни. Вони змiнюють свою темну глицю на молоду, свiтлу та нiжну. По стовбурах дерев бiжать свiжi соки, оновлюється навiть кора. Яскраве весняне сонце освiтлює стовбури, вони неначе теж свiтяться бурштиновим свiтлом. Це час, коли можна акуратно набрати в березовому гаю цiлющого соку.
   Оживають лiсовi комашки, жучки, сонечка, джмелi. Розцвiтають першi лiсовi квiти. Спочатку на мокрiй землi з'являються бiлi пролiски. А потiм - жовтi та фiолетовi крокуси. З кожним днем в лiсi все бiльше квiтiв: примули, медунки, незабудки, дзвiночки, конвалiї, дикi нарциси, дикi тюльпани. Комахи метушаться над ними, збирають перший нектар.
   Десь в барлозi прокидається ведмiдь. З далеких країн повертаються перелiтнi птахи. Вони наповнюють лiс своїми голосами. Навеснi лiсовi птахи заливисто спiвають, виводячи дивовижнi трелi. Особливо чудово спiває весняними ночами маленька сiра пташка - соловей. Трохи пiзнiше птахи в'ють гнiзда, щоб вивести влiтку пташенят.
   Весна - це час, коли вся лiсова природа радiє сонцю та теплу!
   Для нас же весна, це оновлення запасiв таких рiзноманiтних весняних трав.
   Я йшла лiсом, намагаючись вiднайти ще з пiд снiгу шафран, у народнiй медицинi його використовують як болезаспокiйливий i сечогiнний засiб .
   Майже розталий снiжок виблискував на сонцi вiд чого очам ставало боляче. Десь у кущах заспiвала весняна птаха,на душi стало по весняному добре. Нарештi я побачила те що шукала з-пiд снiгу виднiлись листочки шафрану.
   Але поки вiн ще не розпустив свої квiти, якi я використовувала, висушенi маточки цiєї квiтки, зберiгали як прянiсть i харчовий барвник жовтогарячого кольору.
   За забарвленням квiток дiляться на двi групи: жовто-квiтковi i блакитно-квiтковi, також зустрiчаються альбiносна форма - саме ця форма вважається рiдкiстю i її потрiбно для заклинань. Але визначити це я могла тiльки тодi коли вона розцвiте. Тому позначивши це мiсце на картi я пiшла далi шукати трави. Недалеко вiд цього мiсця розцвiла мати-й-мачуха квiти яких я дуже часто використовувала.
   Нарвавши в корзинку жовтих квiточок мати-й-мачухи та пролiскiв покинула вiдому менi галявинку. Лiс я цей прекрасно знала, за два роки життя поблизу нього, довiдалася про важливi дорiжки. Поблизу мiсяця, де я була, протiкала маленька рiчечка. Її голос чувся за декiлька метрiв. Пiдiйшовши до неї, присiла. Кришталева холодна вода - найкращий засiб пробудження. Випрямивши руку я набрала у долонь води, та вмилася. З водойми на мене поглядала рудоволоса дiвчина з зеленими як весняна трава очима. Хтось вважає, що зеленi очi - негарнi. Тонкi бровенята, раз у раз зустрiчаючись, ще бiльше молодять юне чоло. Зеленi очi менi дiстались вiд бабусi вони були ознакою моєї сили. Адже руде волосся i яскраво зеленi очi були першою ознакою того що дiвчина вiдьма,ким я i являлась. А про цю ознаку мало хто знав тому жились менi поки спокiйно. Я могла спокiйно вивчати свої сили вдалинi вiд людей. Посидiвши бiля рiчки я почала замерзати хоч весна,але все таки холодно. Тому щiльнiше закутавшись у хустку i взявши корзинку я пiшла по стежинi яка вела до моєї лiсової хатини,яка стояла на горi пiд самим лiсом. З гори було видно невеличке село, де я запасалась харчами i iншими потрiбними менi речами.
   У свої вiсiмнадцять, я прийняла рiшення покинути батькiвськiй дiм, через одруження що означало для мене, бути невiльною, пiдкорятися чоловiковi та нiякої магiї. Усi намагалися знайти мене, але щось допомагало менi приховати свої слiди у цьому селi.
   Бабуся мабуть вiдчувала що на мене чекає щось не зовсiм добре,тому перед своєю смертю разом iз своїми силами передала i цю хатину,яка трималась до купи тiльки за допомогою магiї. Звичайно менi мiськiй дiвчинi було важко звикнути до таких умов. Спочатку навiть хотiлось усе кинути i повернутись до дому, до так недоречно вибраного батьками нареченого. Особливо цього хотiлось коли у мене нiчого не виходило i я кляла усю цю магiю. Але як кажуть "бiльше практики i все вийде..." i в мене справдi все почало виходити.
   За два роки я стала самостiйною у всiх питання, друзiв я любила, але пiсля переїзду, друзiв менi стали замiняти лiсовi тварини та жiнка, якiй я допомагала у селi. Саме вiд неї я i отримувала продукти харчування. З кожним днем магiя сильнiшала, хоча вона не й не була такою ж мiцною як у бабусi. Старовиннi книжки, лежали на полицях, але жадна не припала ще пилом.
   Iнколи було важко розiбрати написане,бо сторiнки були дуже затертими,але внутрiшня сила пiдказувала правильну вiдповiдь. Ой здається трохи вiдволiклась.
   Зараз я iшла через лiс i думала про те як би то не захворiти, все таки магiя магiєю, але не варто забувати що я людина. Мої чобiтки промокли,а руки замерзли настiльки,що я ледве втримувала корзину. Ось стежина звертає i я виходжу до своєї глиняної хати. Швидко розставивши квiти на старенькому столику,я зайшла в середину свого дому. Тут було тепло i пахло прянощами. Я пiдкинула декiлька полiн у пiч, що б вночi не було холодно спати та поставивши грiти воду на чай.
   Трiск сухих полiн, заворожував. Вiн нiби говорив про тепло, що знаходилося там. Заваривши чай з ромашки та м'яти сiла за стiл. День звiльняв своє мiсце вечору. Заходило сонце. Легенький вiтерець, ранньої весни, колихав ще 'худенькi' крони.
   Скоро вони зiрвуться зеленним листям, але це станеться через кiлька тижнiв. Зараз вони стояли голi, та всерединi вже вирували соки весни. Все пробуджувалось вiд довгого сну. Це також вiдбувалось i зi мною, навiть менi було чутно поклик весни до пробудження i кохання.
   Для когось 'Кохання' - це бажання зробити кохану людину щасливою, для когось - здатнiсть розумiти й пробачати. А для мене, це вiдчуття асоцiювалося з вмiнням безкорисно ставитися до коханої людини i не використовувати її для своїх бажань а також не керувати нею; жертвуючи заради коханого всiм, у тому числi собою.
   Iз думками про це 'чудове вiдчуття' я не помiтила як заснула. Ранок зустрiв мене яскравим сонцем i спiвом пташок, якi спiвали серенади веснi i коханню.
   Я солодко потягнулась i зiскочила на холодну пiдлогу. Сьогоднi на мене чекали багато справ,тому що завтра п'ятниця тринадцяте i у свiт захочеться проникнути нечестi, щоб розрушити весняну iдилiю i красу.
   Завтра я буду змушена зустрiтися ще з деякими iз клану вiдьом. Цi зустрiчi завжди закiнчуються подряпинами та сильним виснаженням. Адже вони пiдкоряються темним силам,i володiють темною магiєю. Цiєї ночi вони допомагатимуть вiдкритись порталу у пекло. Ну а моя задача i так зрозумiла,я маю їх зупинити. Менi згадалась наша перша зустрiч. Це було досить складно i страшно,бо я ще не володiла досить добре своїми силами. Зустрiлись ми на "Лисiй Горi" (куди я забрела у пошуку полину).
   Коли я черговий раз нахилилась за стеблиною рослини надi мною роздався грiм. Я здивовано пiдвела очi до неба,яке було далi синiм,як волошки i на якому не було навiть натяку на грозову хмару.
   Я розвернула бо звук роздався iз-за моєї спини. На краю гори стояла молода дiвчина у чорному вбраннi,її волосся кольору воронячого крила були заплетенi у двi тугi коси,а з прядками якi вибились з них балувався вiтерець. Вона була надзвичайно красива,бiла нiби мармурова шкiра свiтилась на сонцi,чорнi очi були обрамленi густими вiями,пухкi губи складались в iдеальне сердечко. Вона була досить мiнiатюрною,тонкi руки,тонкий стан,я навiть почала заздрити її красi ,якби не рiзке вiдчуття того що красуня наче витягує мою силу.
   Спочатку я не знала як це зупинити,але все таки у моїй кровi тече свiтла магiя. Я почала шепотiти якiсь слова, сенсу яких я загалом зрозумiти не могла,їх менi пiдказувало серце i сама земля. Моя суперниця робила теж саме. Вiтер почав сильнiшати,i ледве не збивав з нiг своїми поривами. Синє небо затягнуло чорними хмари i то тут то там спалахували блискавицi, вуха закладало вiд звуку грому який роздавався прямо над нами. З кожною секундою мої сили танули i я розумiла що перемога на її сторонi. Але раптова небо прорiзали яскравi сонячнi промiнцi. Останнiй раз прозвучав грiм i моя суперниця зникла,а я впала без сил на землю. Прийшла я до дому пiзно в ночi з безкiнечною кiлькiстю подряпин i порiзiв. Ось так я вперше зiткнулась з нею,потiм я дiзналась що звати її Iрма,i що вона надзвичайно сильна чорна вiдьма.
   Весняний ранок не передвiщав нiяких сильних змiн в погодi. Узявши кошик та переглянувши свої запаси, вирiшила чого менi не вистачає. До обiду є час, не хотiлося б вiдкладати цю справу, збирати iнгредiєнти для рiзноманiтних заклинань чи просто в лiкувальних цiлях, менi подобалося. На полянах я вiдчувала себе частинкою природи, я полюбляла лiс за його мужнiсть та дари.
   Дорога до найближчої, потрiбної, поляни зайняла бiля двадцяти хвилин. Присiвши над розлогими листками конвалiй, розпочала збирати їх. Дивне вiдчуття переслiдувало мене, ще як тiльки зайшла у лiс, здалося що хтось наглядає, хоча я знала цей лiсок i мешканцiв, зараз же вiдчуття ставало ще сильнiшим, нiби за моїми рухами уже давно слiдкують. Але я не особо звернула на це уваги. Тому продовжила далi збирати рослини мугикаючи веселу пiсеньку. Наповнивши корзинку я пiшла до добре знайомої менi рiчки щоб промити листочки. Через декiлька хвилин я дiйшла до одного з берегiв, присiла i взялась за роботу, так я працювала протягом 5 хвилин, поки з кущiв не вилетiла злякана пташка i мене це насторожило.
   - Хто тут?- голосно крикнула я, але вiдповiдi не було.
   Вiдповiдi не було,але з кущiв чувся шум. Це мене стривожило.
   "Раптом це не ворог,а друг якому потрiбна моя допомога" - подумалось менi.
   Тому зiбравши всю свою смiливiсть,я обережно пiшла до кущiв. Iнтуїцiя мене не пiдвела,з кущiв на мене дивились великi темно-карi оленячi очi. Це була дуже гарна тварина. Темно рудого кольору шерсть виблискувала на сонцi. Великi роги свiдчили про благороднiсть цiєї тварини,яка просто заворожувала своєю красою. Але тут було щось не так, я це зрозумiла коли опустила очi до низу. З плеча тварини стирчала стрiла iз зеленим пiр'ям на кiнцi.
   - Тихiше, тихiше не бiйся тихо почала говорити я,щоб заспокоїти ранену тварину.
   На диво вiн не злякався навiть не ворухнувся. Я пiдiйшла ближче i оглянула рану. Стрiла сидiла не глибоко, тому надрiзу робити не потрiбно, легко взявшись за неї я що сили потягнула її на себе. Тварина вiд болю стала дибки,але не втiкала,з рани цвиркнула кров скроплюючи землю i снiг який ще не розтав.
   - Пробач,я зробила тобi боляче,- прошепотiла я до тварини. Тодi почала шукати спецiальний мiшечок з травами якi дезiнфiкували i спиняли кров.
   - Постiй тут,менi потрiбно розвести трави,- промовила я знову хоча сумнiвалась в тому чи розумiє вiн мене,по крайнiй мiрi так здавалось.
   Я знову повернулась до рiчки, висипавши на свою долоню трохи сухих i потовчених трав, iншою зачерпнула чистої води i вилила до них, вони одразу ж намокли i утворили потрiбну менi консистенцiю, щоб замастити рану.
   - Зараз тобi стане легше - примовляла я намазуючи мiсце де був порiз - Тiльки не сiпайся.
   Слова заспокоювали бiдолашну тваринку. Тварина тихо фиркала,i легко била копитом,їй явно не подобалась ця процедура. Коли я закiнчила,олень зiгнув свою голову у поклонi i легким кроком помчав у гущу лiсу. Я заворожено дивилась йому вслiд.
   "От би менi таку грацiю"- подумалось менi. Але я швидко прогнала цi думки i пiшла до рiчки де залишила свої трави. Коли я туди пiдiйшла,їх там не було. Я злякано озирнулась по сторонах,але нiчого дивного не помiтила.
   - Куди ж вони подiлись я точно пам'ятаю,що вони були тут, - промовила я у пошуках пропажi. - Це чийсь злий жарт,але чий? Нечесть вийти ще не могла, бо до пiвночi ще далеко.
   - Ха, то ти вiдьма?-з цим криком з кущiв вискочив хлопець,чим налякав мене ледь не до смертi. Вiд страху я за стрибнула у рiчку,i холодна вода одразу ж заповнила мої старенькi черевички.
   "Клятий жартiвник,тепер ще й захворiю"- про себе подумала я i пiдняла очi на розбишаку.
   - Так. Я вiдьма! А ти хто такий?- Гордо випалила я,намагаючись справити враження на хлопця,але вийшло не дуже. Вiд холоду зуби стукали i мене трясло.
   - От тебе менi i треба. Та вилазь ти звiдти,я не кусаюсь. - ледь стримуючи усмiшку промовив вiн.
   Я хотiла чимось в нього запустити,щоб знав що над вiдьмою смiятись негоже,але пiд руками нiчого пiдходящого не було.
   - Ельф - тихо промовила я, не вiдриваючи очей вiд симпатичних вушок нового знайомого.
   - Ельф, ельф. А тепер вилазь iз водойми, ти вже тремтиш - з посмiшкою хоча й суворо промовив вiн.
   Його слова нiчого не змiнили, тому пiдiйшовши вiн пiдхопив мене на руки й винiс з рiчки. Вiд хлопця йшло тепло, хотiлося насолоджуватися ним й запахом ,що так манив мене.
   - Так, ти мене чуєш? - вивiв з думок голос
   - Що? Пробач
   - Питаю чи пiдеш сама, чи донести - лише зараз я вiдчула на собi його мантiю
   - Дiйду. А де мої трави? - почала оглядатися в пошуку добутого.
   Поставивши мене на ноги,вiдiйшов у бiк, показуючи мiсце, де нещодавно я створювала лiки. Ноги не хотiли слухатися, а лише пiдкошувалися вiд холоду. Здається постояла трiшки, а вони льодянi.
   'Допомоги просити не хочеться, та i пройтися далеко не зможу' - промайнула думка
   Золотоволосий знову посмiхнувся та забрав трави, пiдiйшовши до мене вiддав їх та знову пiдняв над землею мене.
   - Постав! - викрикнула я - Я i сама дiйти можу.
   - Я бачу - ця посмiшка вже сидiла в печiнках - Як ти сама та i дiйдеш. Куди нести?
   - Я можу - опустивши голову промовила
   - Куди?
   Пояснивши як пройти до хатини, я розслабилася в мужнiх руках. Вiн тихо смiявся, а я робила вигляд що нiчого не помiчаю. Все таки це через нього я замочила ноги i зараз трясусь вiд холоду.
   Через декiлька хвилин ми були бiля моєї хатини. Ельф поставив мене на ноги, щоб я вiдкрила замок, руки тряслись настiльки що я декiлька хвилин не могла попасти ключем у замкову щiлину. Нарештi хлопець не витримав,вирвав ключа з моїх озябших рук, i швидко вiдчинив дверi, розпахнувши їх навстiж, пiдхопив мене на руки й занiс у середину.
   Посадивши мене на лiжко,зачинив дверi i заходився хазяйнувати на моїй кухнi.
   Через пiв години я сидiла на тому ж таки лiжку завернута в ковдру i сьорбала гарячий трав'яний чай. Навпроти мене сидiв мiй довговухий приятель i роздивлявся в'язанки засушених трав пiв стелею.
   - Як тебе звати? - нарештi порушила тишу я.
   - Данiель - промовив пiдiймаючись з лiжка хлопець.
   - А мене... - не давши договорити вiн забрав чашку.
   - Я знаю як тебе звати, 'сонячна' вiдьмочка - посмiхнувся вiн та вийшов з кiмнати.
   З кухнi донiсся звук води i вже через декiлька хвилин Данiель сидiв на попередньому мiсцi, не забувши перед цим поправити сповзаючу ковдру.
   - Що тебе привело сюди? - порушила я знову пануючу тишу.
   - Переворот - лише губами прошепотiв вiн.
   - Пробач, але я не розумiю.
   - Скiльки рокiв ти вже вiдмочка? - раптом вiн нахилився, так що його обличчя було в двох сантиметрах вiд мого.
   - А що за питання, я ж дiвчина, а ти такi питання задаєш... - посмiхнувшись прошепотiла йому в губи.
   Хлопець вiд цього потягнувся до мене ближче, вiдчувши дискомфорт, вiдштовхнула його й вiдсiла
   - П'ять - побачивши його злий погляд промовила - А що?
   - Так от чого ти нiчого не знаєш про переворот. Це ж раз у десять рокiв... - Данiель пiднявся на ноги та почав розхожувати по кiмнатi.
   - Агов, ельф! - махала я перед обличчям цього...
   Хлопець дивився в бiк, не вiдводячи погляд вiд печi, вогнянi бiсенята гралися в 'перегони'. Вогнянi чоловiчки танцювали свiй дивний танець,розпалюючи вогонь все сильнiше. Їхнiй танець заворожував,але коли придивитись ближче то нiяких чоловiчкiв не було,був звичайний вогонь. Який заворожував своєю мiнливiстю,i заглиблював у транс даючи волю думкам.
   - Нда, толку вiд тебе вухастий - мало, доведеться поки самiй пошукати про це.
   Покинувши гостьову я направилася до читальнi, там були старовиннi книги, ось там я i надiялася на потрiбну менi iнформацiю. Так як залишати незнайомця на довгий час без нагляду не хотiлося, я швиденько пройшлася по поличках. Зупинивши погляд на старiй шкiрянiй, мiсцями зовсiм затертiй палiтурцi, книгу. Цей гримуар дiстався менi вiд бабусi. Протягом столiть ця книга передавалася з рук в руки вiд вiдьми до вiдьми.
   З того, що я взагалi знаю, Перевороту - немає. Про нього нiхто нiколи не говорив i, пiдозрюю, що або це таємниця страшна або в Ковенi (де не останнє мiсце займали мої батьки) i, взагалi в спiвтовариствi магiв, про нього не знають. А ось це вже погано, все було почерпнуто iз старовинних хронiк. А тодi, коли писалися вони, цiлком можливо, що Перевороту i, правда, ще не було.
   Схопивши книгу я попрямувала назад у гостьову. Данiель все так же дивився на пiч. 'Ну що ж, займуся i я своїм' - промайнуло у думках. Пiдiйшовши до столу, я дiстала трави та почала розкладати їх для сушiння, забравши тi, що уже була сухими. Через пiв години, закiнчивши справи, я все ж вирiшила порушити 'транс' ельфа.
   - Данiель! - закричала йому на вухо
   Хлопець 'ожив' та поглянув на мене.
   - Нiколь, я пiду, повернуся вечором - промовив вiн та покинув дiм не давши нiчого сказати.
   Щоб не гаяти часу, я узялася за читання. Через годину я вже зрозумiла, що занадто багато чого хотiла. У цiй старiй i, без сумнiву, безцiннiй книжцi було стiльки всього, що на її вивчення пiшли б роки й роки безперервного читання. I як менi розiбратися? Щоденники бабусi, були набагато легшими i орiєнтувалася я там прекрасно. Я не знала їх напам'ять, але, де що написано уявляла. А тут? Книга товста з жовтими сторiнками, що я i думати не хотiла, з чого вони зробленi. Написано дрiбним почерком з вензелями i карлючками. Кошмар !!!
   'Невже змiст зробити було не можна? Щоб вiдкрив на першiй сторiнцi i тобi вiдразу все зрозумiло, де чого шукати? I як у свiй цiй книженцiї знайти про Переворот?' - Бушувала я, кинувши книгу на диван, i не вiдразу помiтила, як книга засвiтилася.
   - Оп-пачки! А це що? - Я обережненько пiдiйшла до нього. Нiчого надприродного не сталося, книга просто рiзко розкрилася десь посерединi, i свiтiння пропало, - Ого, так ти у нас чарiвна, хоча що я кажу...Звичайно що ж так, а предки не дурними були, знали для кого вона треба буде.
   Схилилася на книгою i стала читати. I розчарувалася. Нiчого нового я там не вичитала. Все це я вже знала.
   Збiсившись, захлопнула книгу та взялась розбирати сьогоднiшню корзинку iз свiжих листочкiв готуючи вiдвар, який допомагав вiдновити магiчнi сили досить швидко.
   Коли вiдвар був майже готовий, я помiтила що у мене немає ялинових бруньок, якi були необхiдними для придання 'чудо-напоєвi' своєрiдного смаку. Так як вiдвар потрiбно було зготувати сьогоднi, вирiшила вийти на двiр, де недалеко вiд дому росли ялини. Накинувши кожух, i взувши легкi чобiтки я вийшла на порiг.
   На вулицi була тиха свiтла нiч. Небо було всiяне дрiбними зорями а в самому центрi розмiстився круглий наче фарфорова тарiлка - мiсяць. Вдихнувши холодне нiчне повiтря я попрямувала до старих високих ялин,якi росли на самому краю лiсу. Пiдiйшовши до них я почала обривати з нижнiх гiлок бруньки. Коли раптово, навколо все почорнiло, мiсяць закрили важкi хмари. Це тiльки означало одне, у мене гостi.
   Iрма вийшла з лiсу гордливо, з високо пiднятою головою. Її чорне волосся роздувалося на вiтрi, даючи можливiсть роздивитися обличчя дiвчини. Маленький носик, тоненькi губи i такi чорнi,як нiч очi. На перший погляд це проста дiвчина 20-ти рокiв, що одягається в готичному стилi. Сукня, що доходила до землi, була прикрашена кружевом, на руках красувалися рукавички.
   Постава виказувала її характер i силу. Вдягнена вона була у довге чорне плаття, талiю затягував розшитий корсет. На плечах у неї була хутряна накидка. У правiй ручi вона тримала скiпетр який у ночi свiтився яскравим червоним свiтлом,складалось враження що вона тримала у руцi палаючу палицю.
   - Я попереджала тебе - її голос у ночi звучав як пiсня-це моя територiя.
   - Нi це не твоя територiя, тут споконвiку царювала свiтла магiя - мiй голос проти її звучав наче каркання ворони.
   Її очi недобре зблиснули.
   - Тодi ми будемо боротись за цю територiю прямо тут i прямо зараз.
   Не давши вiдповiсти, вона метнула у мою сторону двi вогнянi кулi, на щастя я встигла пригнулась, але одна iз них таки пiдпалила мiй рукав.
   "Ну що ж менi так щастить то сьогоднi" - про себе подумала я, кидаючи корзину i снiгом погашаючи рукав.
   Я пiдняла голову дивлячись на свою суперницю, навколо неї купчилась темна сила яка електризувалась i то тут, то там поблискувала розрядами. Натомiсть я була цiлком беззахисною, за цi пару рокiв я так i не освоїла бойової магiї, хоча чого себе обманювати, я i захисною толком не володiла. Тому менi зараз приходилось молитись Боговi i надiятись на те, що моя кончина не буде швидкою.
   Я уже майже попрощалась iз життям коли раптом iз найближчих заростiв вискочив мiй знайомий ельф i з криком "банзай" вирвав скiпетр з її рук i перекинувши його менi, прижав вiдьмочку до ялини.
   Скiпетр на дотик був дуже холодним, хоча спочатку здавалась що вiн має бути дуже гарячим. Його було не приємно тримати, дерево, з якого складалася ручка, було рiзьблене дрiбними лусочками. "Наче тримаєш змiю" - подумалось менi.
   А бiля ялини тривав запеклий "бiй" вiдьма пручалась i сипала на увсебiч прокляттям, Данiель тiльки ухмилявся. Через кiлька хвилин такого пручання вона напевно зрозумiла, що марно i спокiйно завмерла у його руках, злiсно поглядаючи у мою сторону. Раптово вiн розiмкнув свої сталевi обiйми i вiдiйшов. I глянувши на неї промовив:
   - Ти можеш бути вiльна, вiдьма! - останнє слово прозвучало як образа, мене навiть зморозило.
   - Але... - почала своїм мелодiйним голосом Iрма, але Данiель зупинив її жестом.
   - Вiн залишиться у нас,а зараз iди поки я не передумав.
   Чорна вiдьма подивилась на нього спопеляючим поглядом, але мiй новий друг мужньо вистояв i зi словами "ви про це ще пошкодуєте" розчинилась у ночi.
   Данiель повернувся до мене обличчям, там вiдобразилася злiсть, байдужiсть але в той час i переживання. Нiчого не промовивши, схопив мене за руку i поволiк до будинку. Я й не намагалася опиратися, а просто йшла за ним, подих видавав його, нiби спокiйний ельф, але вiн боявся сьогоднiшньої сутички. I не зрозумiло за що чи кого?
   - Ти взагалi головою не думаєш?! - закричав вiн пихнувши на диван моє тiло.
   - Я... - лише хотiла промовити, як вiн жестом мене перебив
   - Я i слухати не хочу що ти..., якби не я, ти б зараз не ясно чи у живих була б, а якби i була то твiй стан вiд овочу був не далеким! - вiдвернувшись вiн пiдiйшов до вiкна
   - Дан - 'спробувавши на смак' скорочене iм'я я пiдiйшла та поклала руку на плече хлопця, вiн лиш спробував скинути її - Я ж бачу що Ця, i тобi в чому напакостила, розкажи, стане легше...
   - Нiколь... - лише потряс вiн головою.
   - Я не заставлятиму - вiдiйшовши промовила - Захочеш подiлитися проблемою, я тут - розвела я руками
   - Нiколь, менi зараз дуже важко про це говорити, колись я тобi обов'язково розповiм - не глянувши на мене вiд дiстав iз-за пазухи потерту книжку, поставши її на стiл, вийшов з будинку.
   Я стояла i тряслась чи то вiд страху,чи то вiд пережитого,чи вiд того що моє замерзле тiло почало вiдiгрiватись у теплому домi.
   - Ех, а бруньки я так i не назбирала - тяжко видихнула я, скидаючи мокрi вiд снiгу чобiтки i шубку.
   Зiгрiвшись гарячим чаєм, я вирiшила поглянути, що принiс ельф.
   На столi лежала книга у потертiй мiсцями порванiй шкiрянiй палiтурцi, нiяких написiв на нiй не було, а якщо i були то вони давно були стертi безжальним часом.
   Узявши книгу повернулася на диван. Згадався вислiв 'Не суди книжку лише за обкладинкою'
   - I що ж ти нам вухастий принiс? - поцiкавилася сама у себе вiдкриваючи книгу.
   На форзацi був ледь помiтний - затертий герб.
   Посерединi красувався благородна тварина - олень, лежачий посеред поля у блакитному спектрi, з вузькою облямiвкою, та золотим вiнком з квiток на шиї. Сам вiн був бiлоснiжно-срiбний, з красивими гiллястими рогами.
   Бабуся в дитинствi розповiдала про такого оленя. Що гуляючи поблизу водойми, Юна дiвчина знайшла раненого оленя, щоб допомогти, потрiбно було пiдiйти, але нiхто не наважувався на це. При видi дiвчини, котру вважали усi злочинницею i нищою, вiн поклонився та уперше за час дозволив доторкнутися до себе. I коли хотiли страти її, олень допомiг в втечi i притулку. З того часу дiвчина i олень жили разом.
   З її ж слiв я знала i про символи : Лежачий срiбний олень з золотим вiнком (символом шани i поваги) на шиї, озирається на пройдений шлях, символiзує спокiй i вiдпочинок.
   Зелена земля i золотий вiнок з квiтiв показує, природне багатство. Також символ здоров'я. Блакитний колiр поля герба - символ краси, бездоганностi, пiднесених устремлiнь, чесноти, символ чистого неба. Срiбло символiзує чистоту, мудрiсть, шляхетнiсть, досконалiсть, свiт. Золото - символ багатства, стабiльностi, поваги, iнтелекту.
   Уся книжка була розподiлена по роздiлах. Судячи по гербу вона належала давньому ельфiйському роду.
   -Хм цiкаво де її взяв цей гостровухий-про себе хмикнула я.
   У першому роздiлi описувалось про створення свiту. Це була красива легенда про двох духiв якi спустились на пусту землю i створили все живе. Першими вони створили ельфiв i людей.
   У наступному роздiлi описувалась iсторiя вiд початку до 15 столiття. У цей перiод було дуже багато злетiв i падiнь ельфiйського свiту. Вони воювали з людьми i силами хаосу якi хотiли зробити Переворот.
   Пiсля цього у мене почало все складатись як пазл. Отже Переворот це нiби кiнець свiту. Якщо все станеться так як треба темним силам то на землi пануватиму хаос i розруха. Але кожного разу на завадi ставали свiтлi сили. I зараз цiєю силою мала стати я.
   Вiд цього у мене пробiгли мурашки шкiрою i стало дибом волосся.
   Я гортала сторiнки,але вже не сприймала нi тексту нi iлюстрацiй.
   За вiкном вже почало свiтати,наступав ранок,а я досi не заплющила нi разу очей. У мене залишилось одне нерозгадане питання. Чому цей ельф так рветься допомагати менi? I чому всiх врятувати маю саме я?
   Плюнувши на цi всi думки я солодко потягнулась i пiдiйшла до вiкна. Де на огляд вiдкривалась картина:
   за нiч випало багато снiгу i в самiй найглибшiй кучугурi тирчав Данiель i комусь щось кричав благим матом. У затiнку дерев стояв величезний вовк i офiгiвав з того, яка нечемна йому попалась здобич.
   Посмiхнувшись я затулила шторами вiкно, сонце так i норовило попасти у шибки, та зручно вмостилася на лiжковi.
   'Можливо хоч трiшки забуду усi цi проблеми' - промайнуло у думках
   Лише голова доторкнулася подушки, як провалилася у Морфей.
   Я знову побачила вовка, що стояв поряд з деревом, на снiжнiй землi, лежало бездиханне тiло Данiелем, вiн поглядав на нього як на друга та вив.
   Рiзко випрямившись я оглянула кiмнату, тут нiчого не змiнилося, окрiм ельфа, вiн спав сидячи у крiслi. Тихо встала, намагаючись не збудити гостя та вийшла з кiмнати де направилася у бiблiотеку.
   "Великий унiверсальний сонник " - голосила книга
   Швидко знайшовши слово 'вовк', я занурилася у значення. Хоч я i так знала його, але хотiлося точностi.
   Побачити вовка в снi - символ ворога, злого й нещадного. Бачити його в снi - знак того, що у вас є пiдступний ворог i що ваш близький друг може зрадити або обкрасти вас. Якщо вовк у вашiм будинку, то друг зрадить вас. Багато вовкiв бачити в снi - передвiсник того, що незабаром хтось викличе сильний спалах вашого гнiву. Якщо в снi вас переслiдує вовк (або вовки), то очiкуйте сутички з ворогом не на життя, а на смерть. Те ж саме означає сон, у якому ви ловите вовкiв. Перемогти або вбити його в снi - знак перемоги над труднощами або сильними ворогами в реальному життi. Вовчу зграю бачити в снi - до пограбування або збиткiв. Вовче виття в снi означає, що вам загрожує небезпека через таємну змову ваших ворогiв i збитки.
   Хм теж менi новина я захлопнула книгу, вернула її на полицю.
   Данiель i далi спав кумедно водячи вухом у вiснi.
   "Цiкаво що йому сниться"
   Зараз вiн виглядав юним i безпечним,хотiлось сiсти i любуватись цiєю мiфiчною iстотою.
   Но ця "iстота" раптово розплющила очi, вiд чого я пiдстрибнула i поспiшно вiдвела очi, втупившись у носки своїх домашнiх капцiв.
   - Пробач що розбудила? - тихо прошепотiла я продовжуючи роздивлятись носки.
   - Та добре - вiдповiв менi хлопець i потянувся вiд чого роздався хрускiт кiсток i його протяжне "ой"
   Я тихо засмiялась i подивилась на ельфа.
   Вiн стояв з перекошеним лицем i тримався однiєю рукою за пояс.
   - Сколiоз замучав - весело пiдморгнув менi вiн - Я так бачу ти почала читати книжечку яку я принiс?
   - Так пiв ночi читала,-чесно вiдповiла я i пiдiйшла до чайника щоб розiгрiти воду на чай.
   -I як тобi? Зрозумiла тепер що таке Переворот?
   - Книжка цiкава, кому вона належала?-я поставила чайник на плиту i повернулась до Данiеля.
   -Вона належала моєму родовi,а тепер належить менi. Ти не вiдповiла на моє питання!
   -Ем не зовсiм, але суть вловила. Якщо я програю то всiм настане каюк.
   -Хм молодець,i довго ти думала?
   -Ночi вистарчило. А ти не мiг менi це сам сказати?-сердито глянула я на ельфа,який розвалився на крiслi i усмiхався.
   - Ну i молодець, а сказати мiг... Але читаючи ти сприймаєш iнформацiю краще нiж слухаючи її - поглянув вiн на мене
   - I звiдки ти ж такий фiлософ узявся... - задала я собi питання, але ельф почув його
   - Там де я був, мене уже нема - коварно посмiхнувшись вiн пiднявся - Чайник кипить
   Снiданок проходив у мовчанцi, я не знала як розпочати розмову, да i вiн не намагався прояснити нiчого.
   - Данiель, а що то був за вовк? - нарештi у головi сформувалося питання
   - Який? - хлопець аж поперхнувся
   - Ти з ним нiби про щось розмовляв - невпевнено промовила я
   - Тобi здалося - злiсно сказав ельф, ставлячи в умивальник посуд - Мене не буде до обiду, не втрап нi в що!
   - Як скажеш - прошепотiла я
   'Ну i що я такого спитала, що вiн такий злий... Не хоче розповiдати, а винна я'
   Настрiй був зiпсований. Читати не хотiлось,так само як i сидiти дома. Тому я вирiшила прогулятись до свого улюбленого струмка. Вдягнувшись я вийшла на вулицю. Там яскраво свiтило сонце i виспiвували пташки. Весна була у самому розпалi. Всюди було видно пари птахiв i тварин. Я почала наспiвувати веселий мотив i вприприжку помчала до водойми. Лiд тонкою скоринкою тримався бiля берега(нiчний мороз давався в знаки).
   Я присiла на гiлку верби яка росла бiля рiчки i милувалась природою. Вода виблискувала на сонцi нiби була коштовним камiнням. Всюди панувала весна.
   Маленькi потiчки, збiгалися в одну суцiльну, живу, водяну лiнiю, утворюючи щось на подобi маленького озерця, в далечинi виднiлися пташки, їх спiв нагадував колискову, ось i ведмiдь прокинувся, та напивається пiсля сплячки.
   Здавалося, немає нiчого гарнiшого, цiєї картини.
   Хотiлося не зводити очей вiд цiєї красивої мiсцевостi.
   Але доля часто грається з нами, дає шанс на виживання. От i зараз цей шанс "висiв" над мною. З кущiв на мене поглядали янтарнi очi, вони захоплювали своїм забарвленням, але там була злiсть i смерть. Нiби самi очi хочуть вбивати.
   Цей хижак наглядав за мною, влiгшись на свої лапи, мiцною головою.
   На вигляд це був багряно рудий вовк, з чорнявими лапами(як я могла це роздивитися), його хвiст колихався зi сторони в сторону, нiби вiн хоче погратися.
   Життя та батьки завжди вчили не приближатися до собак тим бiльше вовкiв, але тут, я вiдчувала себе частиною свiту, й вовкiв уже бачила,хоч i не таких великих як цей, це єдине що вiдрiзняло його вiд здешнiх.
   - Ти заблукав - я присiла бiля нього, в момент вiн загарчав, але все продовжував махати хвостом - Я ж тобi нiчого не зроблю
   Вiн лиш гаркнув на мої слова.
   - Ти що менi не вiриш? - менi здалося саме ця тварина, чудово мене розумiла.
   Його очi були нiби справжнi, людськi...
   Нiби вловивши мої думки, вовк вiдвiв морду i ставши на ноги зник у лiсових хащах.
   "Дивний вiн" - промелькнуло у мої думках.
   Весняне сонечко зiгрiвало мене своїми промiнцями,навiюючи дрiмоту. I я таки заснула пiв спiв пташок i журчання води.
   Цю солодку дрiмоту порушив сильний шум у кущах. Розплющивши очi я поморщилась вiд яскравого промiння,i коли нарештi сфокусувала погляд то побачила таку картину.
   Данiель весь у грязюцi лежав на землi притиснутий до землi сильними лапами i сильно пручався. Вовк в свою чергу не звертав на свiй "обiд" жодної уваги i уважно дивився на мене нiби чогось чекав.
   - Забери його-почав репетувати ельф,помiтивши що я за ними спостерiгаю.
   - Тобто забери?- не зрозумiла я.
   - Ти ж вiдьма?- ще голоснiше прорепетував довговухий iз iстеричними нотками в голосi.
   -Я вiдьма, але не самогубця!- писклявим голосом вiдповiла йому я.
   Вовк ще сильнiше притис до землi свою жертву. Потрiбно було щось робити але що? Батьки колись казали що собака(у моєму випадку величезний вовк) вiдчувають, коли ти боїшся.
   Ельф знов спробував вирватись, але вовк голосно заричав.
   - Данiель,перестань пручатись,просто завмри.
   Хлопець кинув на мене вбивчий погляд, але зробив те що я сказала. Я за той час повiльно сповзла з гiлки i випросталась.
   - Залиш його!- почула я свiй голос - Вiн мiй!
   Такого ефекту я не очiкувала,вовк покiрно зiйшов з притоптаного i пом'ятого ельфа,який швидко зiрвався на ноги i шмигнув менi за спину.
   -Вот це чоловiки,як завжди ховаються за нашими тендiтними жiночими плечима - озвучила я свої думки.
   За спиною голосно фиркнули i пробелькотiли щось нерозбiрливе.
   - Iдемо в будинок - злiсно промовив Данiель, хапаючи мене за руку.
   Вовк знову почав шкiритися, але я швидко вирвала руку iз полону й поглянула на тварину.
   - Вiн нiчого не зробить! Не переслiдуй нас! - промовила я
   Тварина знову зрозумiла слова, за мить i слiд пропав вiд вовка.
   - Я казав щоб ти не вплутувалася у нiчого?! - закричав ельф - Що важко сидiти у будинку? Напевно треба завжди тобi супровiд? То я влаштую!!!! - не перестав 'рипiти' вiн
   - Данiель, перестань! - я закрила вуха руками i ринулася у перед.
   Але за мить мене догнали i схопивши вище лiктя повели прямо.
   - Треба слухатися старших!
   - Ой старший...Що боїться тваринку...Ха ха.
   Ельф рiзко розвернув мене лицем до себе його очi метали блискавки,було видно що мої слова його зачепили.
   -Пробач,-важко видихнула я i опустила очi до низу.
   Хлопець нiчого не вiдповiв,було видно що вiн досi злиться.
   До домiвки ми йшли мовчки. Данiель злився,i вдавав з себе смертельно ображеного. А я думала що ж це за дивне створiння.
   Вiд моїх думок мене вiдволiк скрип дверей. Мене не церемонячись запхнули в будинок.
   - Ти хоч розумiєш що це небезпечно?- почав кричати на мене ельф.-Ти могла загинути!
   - Вiн би мене не зачепив-впевненим голосом промовила я.
   Брови Данiеля поповзли до верху.
   - Звiдки ти це знаєш?- недовiрливiсть звучала у його голосi.
   -Я просто це знаю. Не питай мене звiдки. Я просто знаю i все.
   - Тобi нянька потрiбна! - не перестав кричати хлопець, але зараз голос був схожий на рик.
   Вiн рвав глотку, намагаючись ковтати нецензурщину. Його тiло била хвиля великої тремтiння. Хвиля лютi i страху випалювала до кiсток. Перший раз в життi вiн так боявся за когось. Боявся настiльки, що серце сковувало кригою.
   - Данiель, не злися - я розвернулася обличчя до нього i провела рукою по його грудi, вiн лиш прижав мене до себе, але за декiлька секунд вiдпихнув, нiби я не потрiбна рiч.
   Лиш зараз я помiтила вогонь у його очах, i вiн був скорiше вiд хотiння, а не вiд злостi. I тiло це доказувало, хлопець намагався вiдвести погляд вiд мого тiла. Цей погляд ввiв мене 'у краску'.
   - У тебе ... порiз тут, на грудях. Треба обробити. Де тут ванна?
   Махнувши рукою, вiн сiв на диван, нiби хотiв заспокоїтися.
   - Ось я знайшла зеленку i вату - я кивнула на свої руки
   Я намагалася влаштуватися бiля нього на ручцi того ж крiсла, та провела холодної долонькою по його грудях, Данiель вiдчув як всерединi все запалахкотiло вогненним вихором. До зубного скреготу вiн зцiпив щелепи та мертвою хваткою вчепився в оббивку.
   - Якщо буде боляче, скажи менi, добре? - ледь промовила я
   Варто було доторкнутися ватою до рани i паралельно з цим подути на подряпини, як з його грудей вирвався болiсний, повний шаленого бажання стогiн. Зцiпивши щелепи настiльки, що мiж них проступили вени, вiн рiзко пiднявся на ноги.
   - Все. Не треба бiльше. Далi я сам.
   - Щось не так? Я тобi боляче зробила? - я спробувала заглянути у його очi, але вiн просто вiдсторонився
   - Нi, усе добре. Ти краще про себе подумай! Йди приведи себе до порядку, а то ти уся в листтях.
   Пiднявшись слiдом, я лише ще раз поглянула у його бiк, i вийшла iз вiтальнi. Моя ж кiмната зустрiла мене тишею, вона напрягала i водночас давала шанс подумати про сьогоднiшнє. Цей погляд i його реакцiя, дуже здивували.... Хоча i моя на нього також... невже я закохуюся?
   Але менi не можна в нього закохуватись,не можна..Це суперечить всьому..Я маю сприймати його як друга не бiльше. Якщо я закохаюсь то стану вразливою,а це зараз не вчасно. Я маю забути.
   -Я маю забути-тихо прошепотiла я i пiдiйшла до лiжка.
   Воно було застелене яскраво зеленим покривалом iз великими червоними трояндами. Я впала на нього спиною i почала роздивлятись балки на стелi. Обдумуючи весь сьогоднiшнiй день. Хоча i заборонила собi думати про нього але все одно всi думки повертались до нього.
   Перед очима блукали картинки... Оголений торс Данiеля, фрукти, вино, лiжко... - ууу думки побiгли не в ту сторону
   Рiзко вставивши я оглянула кiмнату, чомусь i щось менi не давало спокою... Напевно це той вовк... 'Чому вiн мене слухав?'
   Вiдповiдь я вирiшила знайти у книгах. Коли я вийшла з кiмнати то Данiеля вже не було. Я полегшено видихнула i вирiшила заварити собi духмяного трав'яного чаю.
   За книгами я просидiла до пiзньої ночi, Данiель бiльше не появлявся, за що я йому була дуже вдячна.
   Iз цих старих письмен я дiзналась що у кожної вiдьми є тотем тварини яка захищає її вiд всього i пiдкоряється їй. Такi тотеми є тiльки у бiлих вiдьом якi не можуть причинити болю своєю магiєю. Натомiсть чорнi вiдьми таких тотемiв не мають,оскiльки можуть захистити себе чорною магiєю.
   "Можливо для мене тотемом виявився вовк? Ця розумна й витривала тварина?" - з такими думками я нарештi вiдклала книгу i поринула у "свiт снiв".
   - Скоро усе стане на свої мiсця. Ти лише довiрся своїм вiдчуттям i не вiдштовхуй потрiбну тобi людину... Скоро, уже це буде скоро... - говорив голос iз тьми.
   Я стояла посеред лiсу, навколо лиш темнота...i де-не-де виднiлися золотистi очi, що швидко згасли, наче їх закривали.
   "А погляд як у тварини"
   Але пiсля почутого усе погасло i я опинилася в "глухiй" темрявi.
   - Нiколь - зовсiм поруч пролунав чоловiчий голос
   - Хто ти? - я обернулася на голос
   Зовсiм поруч, в декiлькох метрах, стояв силует. Вiн нагадував чоловiка...
   Не роздумуючи, почала пiдходити. Було дивно що страху не було...
   Це був молодий хлопець, рокiв вiсiмнадцяти.
   Одягнений у все чорне, що дуже пiдчеркувало його спортивну статуру. На його зап'ястi, було маленьке татуювання у виглядi повного мiсяцю.
   - Я твiй... - прошепотiв незнайомець.
   Його очi здавалися до болю знайомими. Хоча у темнотi, яка оточувала нас, було важко роздивитися їхнiй колiр, але вони свiтилися, наче два золотих вогники.
   - Нiколь! - мене знову хтось позвав i почав трусити.
   - Бережи себе. Бувай - так само прошепотiв незнайомець та провiвши по моїй щоцi кiнчиками пальцiв, розтворився у повiтрi.
   - Нiколь!!!
   Я розплющила очi, але менi знову довелося їх закрити вiд яскравих сонячних променiв що 'рiзали' по очах. Нарештi привикнувши до освiтлення, я зосередила свiй погляд на порушнику мого сну. Ельф мiцно тримав мене за плечi, моя голова лежала у нього на колiнах. У його очах читався переляк.
   - Нiколь - з явним облегшенням видихнув Данiель i поцiлував мене у лоб, потiм згрiб в о хапку та притис до своїх грудей, зарившись носом у моє волосся - Я злякався - признався вiн
   Ми так просидiли декiлька хвилин, хоча менi хотiлося залишатися так на довше. В його обiймах я почувалася затишно. Зрештою ельф вiдпустив мене та рiзко пiдвiвся та вiдiйшов до дверей, опершись об косяк, хлопець заплющив очi. Вiн явно злився, можливо i на мене, а може на себе, цi думки перервав його голос.
   - Пробач, я не мав пiддаватися цьому порву. З тобою все добре? - його лице знову стало серйозним, без жодних емоцiй.
   - Так, добре. А що взагалi сталося? - запитала я , хоча на язику крутилися зовсiм iншi запитання.
   - Ти кричала i билася в iстерицi - спокiйно промовив вiн, хоча в його очах була тривога
   - I що тут такого? Наснився поганий сон
   Вiн здивовано пiдняв брову
   - Страшний сон? Ти хоч знаєш скiльки спала?
   - Так, одну нiч - потисла я плечима
   Вiн голосно розсмiявся, хоча це не був веселий смiх.
   - Ти марила три днi.
   - Скiльки? - я рiзко встала з лiжка, вiд чого в очах рiзко потемнiло, i я по шатнулася назад. Але впасти менi не дали сильнi руки, якi схопили за талiю. Вiн обережно посадив мене назад на лiжко.
   - Ну, ну, тихiше. Так ти розповiси свiй страх? - хлопець сiв поруч, та обiйняв мене за плечi приснувши до себе.
   - Не думаю. Данiель, можна я сама побуду, хочу дещо переосмислити, а тодi, навiть можливо i розповiм тобi дещо...
   Я бачила у очах ельфа сумнiв, але вiн все ж погодився з проханням. Хоч i поставив умову, нiякому разi не вiдходити вiд будинки бiльше тридцяти метрiв, а iнакше вiн бiльше нiколи не лишить,як би не просила, саму, нiби наглядачем буде - наївний...
   За цi три днi, що я душевно 'пропустила', не лише у мене сталося щось, але i Данiель вiв себе дуже насторожливо.
   Зараз я сидiла на ганку будинку, навколо лиш єдиний лiс, найкраще мiсце для роздуму...Але саме в даний момент, не хотiлося йти до улюбленого струмка, а лиш просто милуватися природою.
   Не знаю скiльки просидiла, поглядаючи у даль, але вiн роздумiв вiдiрвав звук, що доходив iз будинку, наче хтось пробирався туди. Схопившись, вiдразу зайшла у середину. Нiчого не змiнилося, лише вiкно було легко при вiдкрите, та на пiдлозi лежав перевернутий вазон.
   'Це зробив вiтер' - з цiєю думкою я зачинила вiконце, хоч i на дворi була 'спокiйна' погода.
   Прибравши залишки землi, я вiдкинулась на диван, поруч лежала уже знайома книжка, але на нiй був помiтний маленький клаптик паперу.
   'У кожного є ангел хоронитель,
   Що пише книгу нашого життя,
   А ще є в небi ангел покровитель,
   Що молиться про наше майбуття́.
   Вiн був колись людиною,як ми iз вами,
   I серед людей,таких як ми iз вами жив,
   Лиш Бога вiн любив найбiльше,
   I лиш йому вiн вiрою служив.
   Берiть iз нього приклад та старайтесь,
   Прожити з вiрою усе своє життя,
   Щоби колись Господь вас мiг обняти,
   Й сказати: ти моє дитя!'
  
   'Звiдки це???' - пролунало у думках.
  
   Продовження вiд 10.05
   Я може уже з десятий раз перечитала листа, намагаючись зрозумiти суть написаного. Коли рипнули вхiднi дверi, i в кiмнату швидко зайшов Данiель, я сховала цей клаптик паперу за спиною.
   - Що там у тебе? - моментально запитав мене ельф, який помiтив мiй рiзкий рух.
   - Ем.. нiчого... так ...це...рецепт вiдвару - сказала я, перше що прийшло у голову.
   - Якщо це рецепт, то чому ти ховаєш його вiд мене? - не вiдступав вiд свого хлопець.
   - Бо його не можна нiкому бачити, вiн секретний - вiдповiла помалу вiдступаючи назад.
   Але раптом Данiель зробив декiлька швидких рухiв i опинився у мене за спиною з цим проклятим листком у руках.
   Читаючи його вiн дедалi бiльше хмурився. Трохи подумавши,сказав:
   - Менi це зовсiм не подобається. Збирай речi, я забираю тебе до себе!
  - Ти не можеш вирiшувати за мене! - насупилася я i склала руки на грудях
  - Зараз я можу усе - посмiхнувся хлопець - Збирай речi - лише коротко промовивши, ельф пiдiйшов до камiну та викинув у нього папiрець.
  - Не хочу - категоричним тоном випалила я
  
  Продовження вiд 12.05
  - Ти ж сама напрошуєшся на неприємностi! Невже так тяжко послухати?? - вiн уже пiднявся, але стояв усе ще бiля джерела тепла, дивлячись на тлiючий папiр.
  - Шукай собi покiрну у iнакшому мiсцi! - викрикнула я, i уже тихiше - Як менi ж хочеться вдарити тебе!
  По посмiшцi, зрозумiла що i Данiель почув сказане мною. Хлопець потис плечима пiдходячи.
  - Спробуй... - посмiхнувся кароокий i вказав пальцем на своє обличчя. Цi усмiшки, що вiдбиваються на його обличчi, розлютили ще сильнiше.
  - Козел! - лиш промовила я, та швидко вiдсторонилася
  - Та будь ласка, хочеш чи не хочеш, але ти поїдеш - уже суворо промовив ельф
  - Не поїду я - я швидко покинула гостьову, забiгаючи до своєї кiмнати
  - Чому ж ти не хочеш по-хорошому,уперта... - донеслося менi
  Я сидiла у кiмнатi, чомусь його слова дуже ранили, здається нiчого не було сказано, але я не могла змиритися, що по стороння людина управляла моїм життям... Ось i зараз, вiн стояв по ту сторону дверей, хоч вiн i мовчав, але я вiдчувала це i розумiла.
  Через п'ятнадцять хвилин роздався стук у дверi.
  - Нiколь, вiдчини - ласкаво промовив вухастий
  - Нi!
  - Чорт - з декiлька секунд там була тиша, потiм дверi,якi я вважала щiльно зачиненими, 'злетiли з петель' i на порозi з'явився ВIН.
  Зараз очi хлопця були наче у звiря - чорними, а золоте волосся сiяло наче от-от запалає. З першого погляду вiн був дуже спокiйним, але тяжке дихання здавало його.
  Ось такий вiн навiть лякав, я вiдступала поки не наткнулася на стiл. В думках, шукала вихiд з даної ситуацiї, але як на зло моя 'пам'ять' впала в апатiю...'Виходу немає' - пролунала думка.
  - Я нiчого не зроблю тобi - вiн пiдходив, протягнувши руку - Просто погодься
  Я стояла все ж не розумiючи що ж робити менi. Але хлопець сам 'рiшив' мою долю, за секунду його палець натиснув на шиї i через мить, я зрозумiла, що провалююся в темряву.
  Прокинулася вiд того, що мене сильно трясло. Вiдкривши очi, зрозумiла що знаходжуся у машинi, про це свiдчив пейзаж за вiкном.
  Перевiвши погляд на водiя, побачила там Данiеля, хлопець спокiйно вiв авто, дивлячись вперед, а у салонi звучала легка музика.
  - Що я тут роблю? - ще сонно промовила я, пильно дивлячись на його профiль
  - Їдеш - на мить вiн вiдiрвався вiд дороги, та потиснувши плечима поглянув на мене
  - А мою бути у своєму будинку!
  - Дiм змiниться - 'сухо' вiдповiв вiн
  Раптом його телефон задзвонив, й вiн просто збавив швидкiсть. Маленька швидкiсть, з якою ельф вiв авто, зараз могла б менi допомогти. Я вiдстебнула ремiнь, й уже майже дотягнулася до ручки дверей, як мене зупинив звук клацання.
  - А тепер сядь рiвно i назад пристебнися! - приказав вiн
  Я вiдчувала що вiн находиться 'на гранi'
  - Дай хоча б вiдчинити вiкно - я повернула до нього i й зустрiлася очима з його - Будь ласка.
  Вiн лиш кивнув, а я швидко приспустила вiкно та витягнула руку, насолоджуючись повiтрям, якi нiби гралося зi мною.
  - Нiколь, пристебни ремiнь поки я ще вiдповiдаю за себе - спокiйнiше уже говорив вiн.
  - Бу-бу-бу - стала язвити я - Злий i страшний, - знущалася.
  Швидкiсть на спiдометрi стала рости i рости, i розслаблене тiло ледь не отримало травму.
  - Дибiл - я вiдвернулася до вiкна, так i не закрiпивши безпеку.
  Але i це хлопець помiняв ситуацiю, вiн вiдiрвав одну руку вiд керма i рiшуче наблизився до мене, втиснувши в сидiння i дотягуючись долонею до ременя безпеки. Мимоволi торкнувшись лiктем мого тiла, по якому вiдразу пройшовся жар, не помiтивши напевно реакцiю вiн перегнувся через мене i пристебнув все ж, потiм все ж рiзко вiдсторонився, повертаючись на своє мiсце.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"