Ариэль Ярина Мор : другие произведения.

Ангели i Демони. Шлюб за розрахунком. Перша версiя

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Стара версiя роману, не серйозна. Сюжет то й самий, що й у новiй версiї. але нова версiя - серйозна.
   Ангели i Демони
   Шлюб за розрахунком
  
  
  
   Не закохуйся в обличчя,
   Не закохуйся в вбрання,
   А закохуйся в ту душу,
   Що потрiбна для життя!
   Бо краса - це сон зрадливий,
   Раз присниться тай нема.
   А душа - це все на свiтi,
   Що потрiбно для життя...
  
   Богдан Ступка
  
   Пролог
  
   В любовної iсторiї зi щасливим кiнцем немає шансу увiйти в iсторiю...
   Цинiчний менестрель
  
   - Я не дозволю тобi це зробити!
   - А я тебе i не питаю! Хай краще смерть - нiж бути з тобою! Ненавиджу!
   - Пiд стрiли кинешся?
   - Так! Може хоч пiсля смертi не зустрiну тебе!
   - I не надiйся, маленька! Я вiд тебе так просто не вiдчеплюся! I ти вiд мене нiкуди не подiнешся! Ти створена для мене!
   - Створена, створена, створена! Я не рiч! Я хочу кохання! А не договору про купiвлю-продаж! Ненавиджу!
   - Я це вже чув!
   - Я за тебе рада! Зрозумiй, прошу... Я даю тобi шанс... Ти купив мене, а так... А так дозволиш покохати... Благаю...
   - Я не хочу тебе втрачати!
   - Ненавиджу! Як же я тебе ненавиджу!
   I спалах телепорта. Вiн нiчого не встигає зробити! Лиш вiдчути бiль втрати тiєї, яку фактично сам i вбив. Своєю гордiстю, пихою, егоїстичнiстю...
   - Я зроблю як ти хочеш, маленька... Я виконаю твою волю... Лиш потiм не суди мене - я вiдiмщу їм за твою смерть...
  
  
  
   Роздiл 1
   Початок подорожi.
   Арiєль
  
   - Я ЦЬОГО НЕ ЗРОБЛЮЮ-УУУ! Ясно?! Я не вийду за демона!! Тим бiльше за демона, якого я в очi не бачила! Я зневажаю шлюби за розрахунком i нiколи не братиму участь в одному з них! НННIIIII! I чути нiчого не хочу! Я цього не зроблю! Нiзащо! Нiхто не змусить мене це зробити! Нiколи!
   Батько, який весь цей час спокiйно сидiв в крiслi i спостерiгав за моєю iстерикою, раптом стукнув долонею по столу. Стiл трагiчно крякнув i розвалився на куски. Упс. Що називається - довела предка, раз батько наполовину трансформувався1.
   - Тодi, люба моя доню, ти зробиш це добровiльно, заради нашого народу! Ти прескрасно знаєш, що значить для всiх шефiскiв цей союз! Я теж не дуже хочу, аби ти виходила за когось, кого ти толком навiть знати не будеш, але ти мусиш це зробити! Заради народу! Ви, тисячне поколiння. Тринадцяте тисячне поколiння! I саме за вашого правлiння об"єднаються ангели i демони, знову ставши одним цiлим, єдиним народом шефiскiв! Люба, зрозумiй, - вже лагiдно почав батько, - наш роз"єднаний народ гине. Ми вироджуємося. Ваш шлюб - останнiй шанс це змiнити! В пророцтвi, як ти пам"ятаєш, сказано, що тiльки пiд час правлiння тринадцятої пари тисячних поколiнь нашi народи об"єднаються остаточно! Зрозумiй, мила моя, це необхiдно нашим пiдданим. Нашiй сiм"ї! Ми покликанi турбуватись про них i якщо ти не зробиш цього, не вийдеш за Рейдарiона, то..
   - Сама знаю. Пробоч, тату. Я розумiю, що цього шлюбу не уникнути нiяким макаром, але.. Ну хоч випустити пару я можу?
   - Звiсно, сонечко. Ходи до мене, - я пiдiйшла до батька i ми кiлька простояли, мiцно обiйнявшись, потiм я вивiльнилась.
   - Я пiду, гаразд?
   - Звiсно, йди. Я радий, що ти мене зрозумiла, Арi.
   - Ну я ж уже доросла!, - я задрала голову i стукнулась нею об дверi. Н-да. Через мою манеру задирати нiс, яку я виробила навмисне, щоб смiшити близьких, я набила вже немало гуль. Батько засмiявся. Я тихо вислизнула з кабiнету. Ну що ж. Ця гуля, була варта, того, щоб її набити. Пiд час розмови зi мною, батько виглядав, ледь не на свiй справжнiй вiк - десять тисяч рокiв. Посiрiле лице, погаслi очi - i це через мене. Тато знає, що я мрiю, нi тепер вже мрiяла, бо це менi не свiтить, вийти замiж по любовi.
   Е-ех. Чортове пророцтво, так його раз так, три рази через колiно, навколо власної осi! Щоб воно провалилось! Але батько правий - вiд нашого з цим чортовим принцом демонiв шлюбу залежить надто багато - доля нашого народу. Iншого виходу немає. Хоча... Якщо я не можу вiдмовитись вiд цього шлюбу, то чому я маю провести, той час, що залишився до одруження прiсно, знайомлячись з майбутнiм чоловiком? Я хмикнула. Ну що ж. Тiкайте всi - я iду. Принцеса з буйною фантазiєю i активним характером, яка найближчим часом виходить замiж за незнайомця! Вирiшено! Тi три мiсяцi, якi залишились до весiлля я проведу в мандрах, живучи справжнiм, насиченим життям, про яке завжди мрiяла. М-дам. Картина маслом - близиться Армагедон, бо найближчi три мiсяцi я буду абсолютно вiльна! Ссссссссввввввввооооооооооооббббббббоооооооооооддддддддааааааааа! Ггуурраааааааа!
  
  
   *********************************************
  
   Решта вечора пройшла у приготуваннях. Фрейлiни поскладали ледь не всi мої туалети! Тьма, якби я не вирiшила тiкати до цього, то дивлячись на всi цi збори, точно втекла б. Паралельно iз цим збиралась i я. У свою улюблену сумку, яка може вмiстити необмежену кiлькiсть речей, зберiгаючи початковий невеликий розмiр i важачи рiвно, стiльки, скiльки важить остання рiч покладена в неї. Мiнус цього дорожнього дива полягає у тому, що там важко щось знайти. Але нiчого - на безриб"ї i краб риба. В сумку, я звично, не вперше тiкаю, але здається востаннє, поклала два комплекти одягу, бiлизни, улюбленi чоботи зi срiбним каблуком, у якого довжина i форма змiнюється за бажанням власника, купу зброї - мiй меч, лук, перев"язь з кинжалами, парочку метальних ножiв, улюбленi заколки у формi пташиного пера, якi при невелкому руху долонь перетворюються в смертоноснi бумеранги, кiлька срiбних браслетiв-накопичувачiв. Злив у них вдома трохи енергiї, ну чи не трохи, i при потребi любесенько ними користуєшся. Коли тато зайшов я була повнiстю готова - сидiла в улюбленому костюмi, який доводеться викинути пiсля втечi i дулася. Сумка дожидалась свого зiркового часу пiд лiжком.
   - Тату! Ну скажи їм щось! Ну нащо менi стiльки суконь? Я за все життя стiльки не вдягала!
   - Ну от, маєш шанс надолужити втрачене!, - характером я пiшла в татуся - теж страшенно люблю когось нервувати. Я фиркнула i вiдвернулась.- Арi, - голос батька з насмiшливого раптом став серйозним. в мене з несподiванки навiть iкота почалась.- Я тебе прекрасно розумiю, але вiд цього залежить доля нашого народу. Ми вимираєм, хоч i повiльно. Нам потрiбно об"єднатись i чи зробимо ми це залежить тiльки вiд вас, вашого союзу. Ти принцеса, тринадцята тисячна принцеса i тому твоє життя ще з народження належить всiм шефiскам, без виключення. Просто прийми це, доню.
   Батько мовчки встав i вийшов. Я зiтхнула. Чортове пророцтво! Але батько правий - вiд того чи виконаєм ми його залежить доля усього народу. Напевно, варто розповiсти вам, що це за пророцтво таке.
   Колись давно, багато мiльйонiв рокiв тому, бо шефiски живуть довго - моєму батьку десять з половиною тисяч рокiв, а в перекладi на людський вiк - це всього лиш тридцять. Так от, тодi наш народ був єдиним. Шефiски2. Дивовижнi iстоти, якi володiли Магiєю Початку i Магiєю Кiнця. Саме так звучить назва нашої магiї в перекладi на загальну, мiжрасову мову. Люди називають нас володарями Магiї Життя i Смертi, але вони помиляються. Вони говорять, про життя i смерть людини, ельфа, дрiади, гнома, вампiра i т.д. i т. п. Початок i Кiнець є у всьому - ми були першою расою, яку демiгур створив на землi. I ми були останньою расою, яка на нiй залишилась. I нам була дана магiя схожа на його - творити i знищувати нашi творiння. Ось, що означає Магiя Початку i Кiнця. Нам пiдкоряється будь-яка магiя в свiтi. Раси-довгожителi краще розумiють могутнiсть нашої магiї, але й вони не можуть осягнути її цiлком, хоча б тому, що навiть нашi наймогутнiшi чаклуни не можуть того, що мiг зробити наш народ колись. Ми й досi можемо захистити себе, але ми потроху вироджуємося.
   Як я вже сказала - шефiски колись були єдиним народом. Ми подiлялись на два клани - Ангелiв i Демонiв. Завжди на тронi в нас сидiли двоє - один Ангел, iнший - Демон. Частою практикою у нас були змiшанi шлюби, особливо мiж королями. Одного разу, в королiвськiй парi Демона i Ангела народились близнюки - хлопчик i дiвчинка. Молодих наслiдникiв любила вся країна. Коли їм виповнилсь по тисячi рокiв їхнi батьки влаштували свято. На змаганнях у стрiльбi з лука хтось хтовхнув маленьких принца й принцесою вперед, пiд стрiли. Вони загинули. Король звинувачував у тому, що сталось Королеву, вона - його.
   Розпочалась вiйна. Кривава i жорстока. Ангел йшов проти Демона, брат проти брата, чоловiк проти дружини, сiм"я проти сiм"ї. Довгих п"ять тисяч рокiв тривала ця вiйна. Рiки стали чорними вiд кровi, земля перестала плодоносити i вiдмовлялась далi поглинати кров. Зникли рослини, тварини i навiть iншi раси. Ми знищили все живе у свiтi. Але народ, зайнятий вiйною, не помiчав цього.
   I от, коли на бiй зiйшлись залишки обох армiй, загальною чисельнiстю у кiлька тисяч з"явився Вiн - демiург. Нiхто не пам"ятає його iменi, нi того, як вiн виглядав, можливо, вiн сам стер погляди про свiй вигляд. Побачивши його, обидвi армiї зупинились.
   - Ви першi, кого я створив. Я створив вас по своїй подобi, давши силу, схожу на мою. Я надiявся, що ви оцiнити свою роль, оберiгатимите цей свiт, замiсть того, щоб знищити! Погляньте навколо!, - у розпачi кричав вiн, - Ви знищуєте цей свiт! Я довго не вмiшувався в надiї, що ви самi зупинитесь, але ви продовжували боротьбу. Моя кохана дружина вирiшила помирити вас, а ви її вбили, не давши сказати й слова, бо вона стояла на шляху ваших армiй! Я проклинаю вас! Ви заплатите за те, що зробили! Ви, вiдновите цей свiт, свiт, який ви знищили! Ви дасте життя, тим расам, якi ви знищили! А потiм, потiм ви помрете! Ваш народ, роздiлений вiйною повiльно вироджуватиметься. Ви, Ангели, проклинатимете Демонiв, а ви Демони до останньго проклинатимете їх! Ви помиратимете, але не покличите на допомогу один одного! Вас вб"є ваша гордiсть! Але, вона, не пробачила б менi такого. Я дам вам шанс, всього один шанс. Та й то, лише, тому, що вона була однiєю з вас3.
   Сказавши це, демiург ввiткнув собi в серце кинджал. З його грудей витекли три каплi кровi i впали на землю. В ту ж мить демiург розчинився зоряним пилом, а на тому мiсцi, куди потралила його кров з"явився напис:
  
  
  
   Народи два, що на початках були єдинi,
   Сьогоднi, мають вiдродити свiт.
   Прокляття над ними буде тяжiти
   Й будуть проклятi всi дiти
   I нащадки їх.
   Та проте i для них настане сонячний день
   I новий свiтанок, подарує їм щастя.
   Їм дана сила демiурга - сила їх батька i творця,
   Тож хай тепер вони за нього, новий в вiдплату створять свiт.
   I вiдтепер нехай єднаються король i королева,
   Народу того, що колись був єдиним,
   Що тисячу поколiнь, хай буде новий союз,
   Союз мiж чорним i бiлим.
   I тринадцята пара в мудростi ясних
   Об"єднавшись дiстане прощення.
  
  
  
   Цi слова означають, що кожну тисячу поколiнь королiвськi чада Ангелiв i Демонiв мають одружуватись, а тринадцята пара, тобто тринадцятитисячне поколiння, одружившись отримає прощення демiурга i наш народ почне вiдроджуватись i не кане в небуття.
   Отак ми i живемо з тих пiр. Ангели i Демони вiдродили таки свiт, створили новi раси i поселились, якнайвiддаленiше одне вiд одного вважаючи винними у своїх бiдах тих, що ще вчора були братами. Навколо мiсця, де з"явилось пророцтво збудували храм. Вiн стоїть на рiвнiй вiддалi вiд королiвства Свiтла(ангелiв) i королiвства Тьми(демонiв). Саме в цьому храмi i проводяться всi важливi обряди i ми часто зiхтовхуємось там один з одним.
   З часом наша неприязнь одне до одного почала зменшуватись - з"являлись першi союзи мiж ангелами i демонами серед решти народу, а не тiльки королiв i не тiльки тисячних. Моя матiр, наприклад, була демоницею. Я її зовсiм не пам"ятаю - вона померла народжуючи мене. Батько дуже любив її. Можливо, саме тому я не вiдношусь до демонiв з неприязню - вони також частина нашого народу, її повноправнi члени, як i ангели. Але я не хочу виходити за того, кого не кохаю. I навiть, якби вiн був ангелом, я б також противилась. Ех. I чому все так швидко? В мене не було навiть часу пiдготовитись! Якби я з народження знала, що приречена на цей шлюб, можливо, i встигла б змиритись. Але батько повiдав менi це лише в день повнолiття - тисячу рокiв. З тих пiр пройшло п"ятсот рокiв, але я так i не змирилась. Мрiї, вони i у демонiв мрiї.
   З такими фiлосовськими думками я заснула. "Я подумаю про це завтра".
   А завтра.... Завтра почалось пекло.
   - Ваша Високосте! Ви принцеса i не можете їхати на конi i тим бiльше, в чоловiчому сiдлi! Ваша сукня...
   - Моя сукня?! Я не збираюсь їхати в цьому нарядi для катувань! Я вдягну штани, сорочку i куртку! Ясно?! I переконати вам мене не вдасться!
   - Але Ваша Високосте!, - знову занудили придворнi дами. Ооооооооххххх! Як же я ненавиджу цей чортiв етикет! Млинець! Прибила б того, хто вигадав, цi iдiотськi правила поведiнки!
   Правду кажучи, моя поведiнка, зовсiм не вiдповiдає принцескiй. I не тiльки тому, що я довгий час, близько восьмисот рокiв, провела далеко вiд палацу. Нi. Просто... у мене такий характер. Зi значно бiльшим задоволенням я б валандалась по дорогах, а не сидiла б у палацi. Я занадто люблю свободу. Тато каже, що це в мене вiд мами. Вона теж була такою - волелюбною. Її важко було втримати у палацi i часто можна було побачити поза його межами. Вона ненавидiла сукнi i не рахувалась з заборонами. Характер в неї невгамовний. Вона була задирою, але вона вмiла цiнувати дружбу i любов. Менi жаль, що я не знала її особисто, як матiр, а лише чула розповiдi батька i придворних.Жаль, що я бачила лише її портрет, а не її живу. Жаль, що не вiдчула тепла її рук, жаль, що вона для мене назавжди залишиться лише королевою, а не мамою.
   Батько ж... Батько також терпiти не може заборони i етикет, але вiн має рахуватись з ними - кiнець кiнцiв, вiн король. Характером я здебiльшого пiшла у нього. Характер же ж на рiдкiсть впертий. Така ж вперта, ненавиджу вiдповiдальнiсть, але коли потрiбно я, на здивування всiх оточуючих i самої себе можу бути вiдповiдальною. Тато теж так вмiє, але побути безвiдповiдальним, вiн рiдко коли собi дозволяє. Вiн також цiнує дружбу i я з гордiстю можу сказати, що унаслiдувала цю рису вiд нього та матерi. А щодо мрiйливостi.... Тато каже, що коли мама залишалась з ним наодинцi або у колi добрих друзiв, то ставала собою, Рен, а не королевою Ренеалiвасiан. Ставала доброю, щирою, милою, романтичною i мрiйливою. Я така ж. Я рада, що вона моя матiр. Я дiйсно пишаюсь своїми батьками. До речi, про батькiв. Поки я тут розбирала свiй паршивий характер з точки зору наслiдностi, зайшов батько.
   - Що сталось? Що за шум? Що за крики?
   Звiсно цi свинi, яких помилково iменують придворними дамами, вiдразу ж мене здали з потрохами. Але, як то кажуть, на убогих, дiтей i придворних дам не ображаються, окрiм того їх, як видно, провидiння мозгами обдiлило конкретно. Намагатись запихнути мене в сукню! Та таке навiть на балах рiдко вдається( Можливо, тому, що я на них рiдко з"являюсь, тому й не познайомилась досi з женихом, бееее. Вiн-бо до нас часто на бали заглядав)!
   - Гм. Знаєте, я думаю, що принцесi дiйсно буде краще без плаття, - гурра! Покажiть менi того iдiота, що пiде проти короля! Дякую, татусю, що зберiг менi нерви, а тоб я з ними до хрипоти сперечалась. Ов, а от i той самий iдiот, чи точнiше кажучи iдiотка?
   - Але Ваша Величносте, принцесi не пристало їздити в чоловiчому костюмi! Тим бiльше, коли вона збирається на зустрiч з Його Високiстю принцом Темного престолу!
   Ой. дарма ти це сказала. Тато недобре так подивився на графиню Дюдевалiнсiан i сказав:
   - Стiльки рокiв їздила, а тут раптом не пристало? Чи ви думаєте, що пiсля замiжжя моя дочка перестане носити штани, графине? Ви прекрасно знаєте, що нi, графине, то навiщо розчаровувати принца? Хай вiдразу бачить кого вiн бере за дружину!, - вiд цих слiв менi гора з плiч спала. Найбiльше я боялась розчарувати батька, але дiйсно, хай принц бачить - хай знає, що в мене за характер!
   А характер в мене ще той! Батькова впертiсть, мамина невгамовнiсть i мрiйливiсть, природна вреднiсть, добавте до цього капельку божевiлля i отримайте вибухову сумiш. Чесно, нiколи не можна вгадати, як я поведу в наступну мить. Можу мило посмiхнутись, а можу( лише з друзями) налетiти з криком: "Уб"ю!" i ганятись за кимось шпурляючись пульсарами або тим, що пiд руку потрапить, в тому числi i домашнiми тваринами.
   Так от, побачивши батькiв погляд, баронеса стушувалась i вiдступила. Не буду розповiдати, як ми збирались далi, але це був кошмар. До своєї гордостi можу додати, що переспорити мене не змiг нiхто. Опiвднi ми нарештi виїхали за межi мiста, бо телепортуватись нi в ньому, нi з нього неможливо i поблизу теж, захист, тьма його побери, хоча менi це було лище на руку. Ми, це я, моя свита i охорона. Батько залишився в мiстi, сказавши, що прибуде потiм. Все складається якнайкраще. Вiд"їхавши за кiлька кiлометрiв вiд столицi i ми надибали гарненьку полянку i стали лаштуватись на зупинку. Невгамовнi графинi, герцогинi, баронесси i т.д. i т.п. вирiшили влаштувати пiкнiк перед тим, як телепортуватись до демонiв. Скориставшись метушнею я, створила iлюзiю себе, посадила її на деревi i накинувши на себе справжню "Полог невидимостi" прослизнула в лiс. Мого зникнення нiхто непомiтив, всi були зайнятi якнайкращим влаштуванням придворних дам, якi почали охати, ахати i корчити страшнючi мiни. Чесно, зустрiнеш таку в темному провулку i все - iнфаркт забезпечений. Хоча з iншого боку, вони по темних провулках не шастають, ну хiба що у погонi за принцом. Але ж не всi наслiдники такi невгамовнi, як я. Хоча кiлькох назвати можу. Саме до них я й направлялась. Нечесно з могу боку вирушати в мандри без них - вони образяться на мене, якщо пропустять всi веселощi, якi обов"язково будуть, якщо в мандри вирушаю я. Так от, вийшовши на якусь невелику галявину я швиденько побудувала телепорт. Ну що, хе-хе! Мандри починаються! До всiх iстот зi слабкими нервами прохання забиратися з дороги, бо пiсля зустрiчi зi мною їхню крихку психiку не врятують навiть найкращi цiлителi. Не вагаючись я ступила пiд темну арку телепорту, який тут же закрився за мною.
  
  
  
   1 - У всiх без виключення шефiскiв, рiдше наших полукровок вiд iнших рас, є друга iпостась. В нiй у нас є мiцна чешуя, кiгтi, клики i хвiст. Також ми здатнi на часткову трансформацiю, тобто в нас можуть виростати лише клики, або кiгтi, або хвiст, або крила. Так-так, крила! Покритi пiр"ям, бiлi у агелiв i чорнi у демонiв, хоча у мене ангела, все таки в моєму родоводi ангелiв було бiльше, крила чорнiшi за нiч. Також в своїй другiй iпостасi ми в десятки раз сильнiшi, швидшi i т.д. i т.п.
   2 - Народ Шефiскiв це загальна назва нашої раси, яка подiляється на два народи - Ангелiв i Демонiв. Демони вважаються покровителями темної сторони, а ми свiтлої. Вони створили раси, яких притягує чорна магiя, як от дроу, вампiри, гноми, перевертнi-ссавцi, тролi, орки, а ми тих, кого бiльше притягує бiла магiя( хоча по-моєму, все галюцинацiї рудої кобили - i в тiй i в тiй магiї є i смертоноснi i цiлительськi закляття, i та i та магiя може творити i знищувати) свiтлих ельфiв, дрiад, друїдiв, перевертнiв-птахiв, нiмф, русалок. Створенi нами раси також не дуже люблять один одних, я маю на увазi дроу не в захватi вiд свiтлих i навпаки, але воєн хвала Творцю(демiургу) ще не було. Людей творили разом, тому вийшло чортi-що. I звiсно ж раси не знають, що створили їх ми! В бiльшостi демонiв, окрiм деяких полукровок темне( чорне, каштанове) волосся, темнi( чорнi, карi, хоча трапляються i темно-синi) очi i смугла шкiра. В ангелiв свiтле( блонд i русявi вiдтiнки) i свiтлi( свiтло-синi, зеленi, сiрi) очi, алебастрова шкiра, хоча у мене вона смугла.
   3 - Досi так i невiдомо до якого народу належала дружина Творця, до його заяви про неї нiхто навiть не знав, але кожен народ вперто заявляє, що вона була представницею саме ангелiв/демонiв.
  
  
  
   Роздiл 2
   Зустрiч з друзями або прощай розум, здрастуй шизофренiя!
   Арiєль
  
   - Ел, як ти могла?, - Ес ходила туди сюди по кiмнатi у низькопробнiй тавернi де я орендувала кiмнату.- Нi, от скажи менi як ти могла?
   Я щойно розповiла подругам, таким самим безшабашним принцесам, як i я, про те, що сталось i чому я опинилась тут. I тепер ельфiйка i дрiада поливали мене докорами.
   - Чесно, Ел. Мене твоя поведiнка теж дивує. Чому ти жодного разу за цi п"ятсот рокiв не розповiла нам про цього свого нареченого?,- подруги i не подумали сварити мене за те, що я втекла в мандри, як зробив будь-хто нормальний на їхньому мiсцi. Але то нормальнi. Як то каже одна людська приповiдка, скажи менi хто твiй друг i я скажу хто ти. Ес i Лiя такi ж безсабашнi i трохи менш божевiльнi, нiж я. Обожнюю своїх подруг. Вони прекрасно розумiють моє прагнення свободи. Самi такi ж.
   - Чесно кажучи, й сама не знаю. Спочатку дико хотiлось подiлитись усiм з вами, але довелось би розказати все про пророцтво i iже з ним i я просто не наважилась. Отака я. В бiйку лiзу ледь не щодень, а розповiсти про щось дiйсно важливе не можу.
   - О-о-ох, Ел! I що нам з тобою робити?
   - Змиритись i жити?,- наївно захлопала вiями я в надiї, що пронесе.
   - Ага, три раза! Фiг тобi! Поняла? Ми йдем з тобою!
   - I навiть не намагайся вiдмовитись! Ми з пелюшок знаєм тебе i твоє пронесе! Сама до жутi хочеш, щоб ми з тобою пiшли, а сказати боїшся! Хвилюється вона за нас, млинець з повидлом тобi в рот! А ми за тебе нiби нi?
   - Все! Ми їдем з тобою! I протести не приймаються!
   - Та якi, к демону протести?! Нiби з вами вони можливi! I з чого ви взяли, що я хочу, щоб ви їхали зi мною?,- вже чисто для вигляду бурчала я, в душi радiючи, що подруги самi захотiли поїхати зi мною i це пiсля того то, як я розказала їм правду про їхнє походження! Хоча, в цiй iсторiї нiчого такого i нема. I хай я за них хвилююсь, дуреп малолiтнiх, але при цьому гаряче мною любимих, проте ми звикли битись спина до спини. А коли вони будуть далеко, я за них хвилюватимусь, ще бiльше. I буде не так скучно. Хоча, яке скучно поруч зi мною? Скорiше - страшно, вiд розмаху моїх глупостей.
   - Ай, ладно. Розкусили ви мене, як вампiр невиннiй дiвi шию! Спать! Завтра рано вставати!
   - Так, мiй капiтане!,- витягнулись по струнцi дiвчата, радi, що я вiдкинула серйозний тон, яким користувалась рiдко, а значить причина дуууже серйозна, i знову повернулась до образу балагурки.
   - Пiду перемовлюсь з хазяїном на рахунок завтрашнього вiд"їзду. На добранiч.
   - Спокiйних снiв, Ел.
   - Слиш, хор, кiнчай концерт. Ви в дуетi не дуже гарно виглядаєте.
   - Ах ти ж.., - дiвчата не стали договорювати хто я i попросту запустили в мене подушками. От зарази! Але я увернулась. Х-ха! Не втрачаю форми! Але шумiти не варто - сусiдiв побудим.
   Була четверта ночi. Звiсно хазяїн закладу був страаааааашееено радий побалакати зi мною "за життя" i пообiцяв, що до нашого вiд"їзду все буде готово. Ну i чудово. Вiд"їзд, то за п"ять хвилин. Н-да, говорили, знаю - стерва. Дiвчата-то позасинали, але я просто обожнюю їх дразнити i не могла не пiддатись спокусi.
   - Рота, падйом!
   - А? Що? Де? Га? Твiй жених об"явився чи шо?, - запитання сипалися градом iз вуст Ес та Лiї, а я скромно посмiхалась.
   - Нi. Не приперся. Але все може бути. Краще виїжджати негайно. Змiнимо зовнiшнiсть, то биш амулети личин натягнемо, вiд"їдемо подалi, влипнем в якусь iсторiю на скору руку...
   - О, в iсторiї ти в нас влипаєш професiйно! I пояснюю, якщо ти ще незрозумiла - ти влипла!, - до Ес нарештi дойшло, що вони щойно лягли.
   - Сильно так влипла, - пiдхопила Лiя, - в iсторiю свого вбивства.
   А менi раптом стало так добре, так розпирала нiжнiсть до них, до моїх дiвчат, до моїх абалденних подружок, схожих на яких нема нi в кого! Я знаю їх. як облуплених, а вони мене. В принципi, ми один одного не раз лупили, i не тiльки по задн.... задньому мозку i не тiльки прутом, а взагалi, що пiд руку попаде i куди дотянемся.
   - Дiвки!,- торжественно видала я. Дiвки випали в астрал. Ше би. Намiчається потасовка, якi я просто обожнюю, а я не верещу i не бiгаю, i не смiюся вiд задоволення, i не намагаюсь покуситись на їх життя шляхом лоскоток.- Я вас люблю!,- i полiзла обнiматися. Дiвки полiзли вiдпихатися - мало шо, може я неадекватна, що часто правда, i придушу в поривi нiжностi! А я раптом заревiла. Отак взяла i заревiла. Вперше в життi. Чесно. Ранiше нiколи не ревiла - принцесi не пристало та й взагалi, це не моя життєва позицiя... А тут на те...
   - Я-а-а лю-юю-уб-б-о-о-овiii х-ооо-очу-у-у...,- проревiла сяк-так я. Дiвки переглянулись i самi заревiли. За компанiю. Вони в мене такi. Компанiйськi. Та й шкода їм мене, як видно. Ревiли ми довго. Потiм, коли до нас постукав хазяїн i попросив не проводити некромантських ритуалiв з кривавими жертвами, ми почали ржати, як конi. Кобили. А-а-ай! Один фiг! Одним словом, пiдняли дуже голосний i дуже непристойний смiх з елементами похрюкювання i сльзами щастя. Коли хазяїн постукав вдруге i наважився висловити вголос те, в чому вже давно був упевнений, а саме нашу психiчну неврiвноваженiсть i хворобу, ми сяк так подавили смiх, в основному через обурення. Посидiвши хвилин п"ять в суворiй медитацiї, то биш осмислюючи, який саме сенс ховається за настiльки закрученою i незрозумiлою навiть для нас безсмертних(!) нецензурною фразою трактирщика( видно у вiдвiдувачiв набрався), ми нарештi пiднялись з мiсця нашого проживання протягом останнiх двох годин, тобто пiдлоги, на якiй ми фiлосовськи провели залишок ночi, ревiли i ржали, дурiли одним словом i вийшли таки з номера( Хвала Творцю!), не забувши прихопити речi. Трактирщик чекав нас сильно злий, аякже, я ще й не так злилася б, якби мене збудили нi свiт нi зоря i змусили готувати їжу в дорогу, приводити в порядок коней i решта схожих тирок-пирок, але хвала Творцю таких божевiльних ще не знайшлось. Ой, i не треба так губки дути, нiби ти сам це робив! Прислуга для чого? А проте вiн сильно здивувався, коли я протягнула йому важкенький такий, зараза, мiшечок з золотом i томненько так сказала:
   - Прошу пробачення за причиненнi нами незручностi, шановний, - у шановного аж щелепа вiдпала, ше би милий я сама в шоцi вiд того, що зараз белькочу, - думаю вмiст цього, - промовисто вказую на мiшок, ой ну ладно, мiшечок, па-а-аа-адумаєш! - змусить вас забути про них, точно так само, як i про наше iснування i перебування у вашiй тавернi?
   - Т-так, з-звiс-сно, - ледь не подавився слюною корчмар. Ше би! В любовнiй магiї я завжди була сильна!
   - Ну що ж? Тодi в путь?
   - А то! Ти ще сумнiваєшся?
   - Е-е-е-ес! В нашiй компанiї слова сумнiваюсь не iснує! Точно так само, як i неможливо!
   - Тодi вперед!, - Лiя пришпорила коня. Ми з посмiшками послiдували за нею, на зустрiч пригодам.
  
   ********************************************
  
   - Ел, сонечко, а чому б тобi було не наслати заклинання забуття на корчмаря, а не викорстовувати афродизiак?
   - Лi, мила, тому, що разом з корчмарем менi б прийшлось наслати закляття забуття на всю корчму i мiстечко, яке повiр довго не забуде нашого короткого вiзиту! Але це просто опустошило майже весь мiй енергетичний запас, а вiн нам у дорозi, я просто не сумнiваюсь у цьому, ой як знадобиться! А до того часу, як туди добереться пошукова група, бiльшiсть, якщо не всi постояльцi пiдуть, їх замiнять iншi, тi що нас не знають, а мешканцi мiста нас толком в очi i не бачили, так що менi легше було заплати корчмарю. Ясно?
   - Ага,- кивнули прибалдiлi вiд такої лекцiї з моїх вуст дiвчата. Н-да. Розсудливiсть на мене рiдко находить. Напевно, з"їла щось не те.
   - Так!,- рявкнула я, засмучена тим, що скоро матиму розлад шлунку,- менi треба подумати!,- сказала i сама iкнула, що вже й про дiвчат говорити, вони взагалi, вон, роти порозкривали. Н-да. Точно щось не те з"їла. Млинець. I коли умудрилась-то? Все вирiшено! Вiдзавтра сiдаю на дiєту, а то вон - пхаю всяку заразу до рота i людей лякаю. Там глядиш, ще й потовстiю i взагалi чорте-шо буде, а не принцеса! Н-да. Хто б говорив. Шось мене не в тi дебрi понесло. Та-е-ек-с. Поки докiнця не здурiла, обдумаю вчорашнiй день, глядиш чого нового надумаю. Бажано, не настiльки екстремально, як рявкання про те, що менi треба подумати. Так! Стоп! Вчорашнiй день! Треба його обдумати! "А пошукати не пробувала?",- обiзвався єхидний внутрiшнiй голос. Млинець, та шо ж таке!Й подумати спокiйно не дають! Ходять тут всякi, коментують!
   - Ой. Я, що, це в голос сказала?, - судячи по ошарашеним фiзiономiям дiвчат i якось демона-красеня, так. На лице всi прояви шизофренiї. Таак! Стоп! Демона!!! Я повернулась в його сторону, нахилилась до нього i витрiщила очi. Спiдний, тобто бiдний демон, аж шарахнувся вiд такого видовища. Знаю, милий, морда в мене повний аврал, особливо спросоння. Дзеркала регулярно лопаються вiд такого видовища. Але ж, кiнець кiнцiв, це не привiд так очка витрiщати! Вони i вивалитись можуть ненароком. вiд таокї цiкавостi!
   М-да. Мої "добрi" побажання явно не прийшлись демонятку до душi.
   - Е-е-е, дiвки, а шо я вчора пила?
   У вiдповiдь дiвки заржали, як конi. А конi зi сраху, тобто, пардон, страху, заржали, як дiвки. I понесли. Вперед. Нас. Так. А мене то за що? "А за всьо хороше",- знову нагадав про своє iснування внутрiшнiй голос. А ти взагалi мовчи я з сама з собою розмовляю, а не з тобою. Голос хрюкнув i вiдключився.
  
   - Млинець, дiвки. Та я вас за своїм фiрмовим рецептом приготую! Ви чє, ваще здурiли?
   Погляд демона бiгав з одної на iншу, а потiм повертався до мене. I вiн явно намагався опинитись подалi. Не розумiв, бiдненький, як я, людина( ой ну личина в мене така i що, та й акцент на селянський схожий, а скiльки я його в свiй час виробляла, мама моя! Так, хватить спогадiв. Вони до добра не доводять, а доводять до неуважностi i розсiяностi, що доводить присутнiсть демона. Млинець, я сама то, поняла, чо сказала? "По ходу, шо нє". Млинець, голос, закрийся, а?) можу бути головною в цiй компашцi. Ладно. Вiдкладемо розбiрки з дiвчатами на потiм i займемось проблемами насушчними, то биш демоном. Подарувавши дрiадi з ельфiйкою ба-аа-аагатообiцяючi погляди я повернулась до демона. Той явно не був радий такiй увазi з моєї сторони. Нiчо, милий, потерпиш. Ти менi теж не сильно подобаєшся. Судячи по витянутiй мордашцi демона, я знову сказала це вголос. Млинець! Здраствуй, шизофренiя, шо називається! Демона, судячи по вигляду зараз кондрашка хватить.
   - Ел!,- простогнала Ес, згинаючись вiд смiху. Воiстину, я знала, що дрiади гнучкi, але щоб настiльки!,- кiнчай знущатись над "бiдненьким демоном", а то його дiйсно "кондрашка хватить"!
   - Ой!
   - Н-да уж! Ой!,- мене передразнили,- Ти просто природжений оратор, Ел!, - на цей раз слово взяла Лiя. Ах так! Я вiдвернулась вiд дiвчат i потрапила пiд прицiл синiх насмiшливих очей демона. Зустрiлась з ним поглядом i поплила-а. В сенсi, що впала в ступор при чому далеко i надовго.
   - Ви пробачте, з нею буває. Стреси, переїзди, - крiзь шум у вухах я почула голос Лiї. Вона разом з Ес пiдхопила мене пiд бiлi руцi i потягла в кущi, благо епопея наша розгорталась бiля буйної рослинностi. Оскiльки я ще не вiдiйшла менi вiдвiсили пару затрiщин. А я вирiшила вiдразу ошарашити їх признанням:
   - Дiвки, я по ходу влюбилась.
   - Точно здурiла. Шизофренiя, вона правильно пiдмiтила.
   - Ей!,- образилась я, - Я вам тут не заважаю себе обговорювати? Може менi, вон до демона приєднатись, щоб ви могли поплiткувати? Я мiж iншим серйозно!
   - Та не заважаєш, не парся!
   - А до демона краще не ходи поки, ти на нього i так справила незабутнє враження!
   - СТОП! ЩО? ТИ ЦЕ СЕРЙОЗНО?
   - Ага, - спокiйно сказала я. Доперло на кiнець. Водночас, як то в них часто буває,- Серйозно. Кохання з першого погляду.
   - Млинець, Елька, ти мене з котушок знесеш?
   - Ти думаєш?
   - Знесеш-знесеш!
   - Нi, ти певна, що ще досi не знесла? I звiдки вiн узагалi взявся?
   - Поки ти займалась глибоким внутрiшнiм просвiтлененям, тобто думанням, вiн пiд"їхав до нас. Виявилось, що ми їдемо в одному напрямку i ми вирiшили подорожувати разом.
   - Так, а чого це ви вирiшили i мене не спитали?
   - Ми намагались, але ти так глибоко пiрнула в закроми своєї душi, що вiдкопати тебе з них не являлось можливим.
   -А-а, ну тодi ясно,- глибокодумно прорекла я.- Ладно пiшли.
   Ми вилiзли з кущiв i пiдiйшли до демона.
   - Сонце скоро зайде. Пропоную знайти якусь зручну полянку, щоб заночувати, - ой, вже захiд! А я й не помiтила... "Та ти рiдко щось помiчаєш". Млинець. Я щас точно здурiю.
   - Привiт,- пiдiйшла до демона, - мене звуть Ел i як ти вже зрозумiв я трохи божевiльна. Не звертай уваги.
   - Без проблем. В кожного свої таракани. Рей. Рейдар,- вiн протягнув руку для потиску. Рейдар. Захисник. Воїн. Красиве iм'я.
   - Ага. Питання в тому наскiльки вони великi,- я потиснула протягнути руку, а ця сволоч чорноволоса не вiдриваючи вiд мене погляду насмiшливих очей поцiлувала менi руку! Гад! Ще як би вiн нахилився! Так нi! Ця скотина лiнива просто пiднесла мою руку до своїх губ! Уб"ю! " А як же любов до гроба i тири-пири, шури-мури?" Я заричала. А демон ще раз глянув так насмiшливо i пiшов до свого коня. Гад. Добре, що вiн не чув моїх слiв, Лiя здогадалась поставити протопрослуховувальний контур.
   - Рей!
   - Так?
   - Не жартуй з вогнем. Ел i прибити може.
   - Не зли її.
   - Н-да?
   - Н-да. I нема чого дивитися на мене, як на кiмнатну болонку! Покусаю!
  
   Нiчлiг ми знайшли через годину. Сонце якраз зайшло. Дрiада пiшла за водою, яка текла десь недалеко, ельфiйка пiшла шукати хмиз, а я почала ставити охоронки.
   - Я так розумiю менi ви залишили роль кухаря?,- насмiшливо поцiкавився демон. Якраз бiля мого вуха. Його руки обвили мою талiю, буйна фантазiя вiдразу намалювала купу картинок непристойного змiсту... А цей гад ходячий пiдняв мене вiднiс в центр стоянки i поставив на ноги!
   - Думаю справедливiше буде, коли їжу готуватиме жiнка.
   - Хочеш щоб я всiх отравила?
   - Невже тобi не шкода подруг?,- знущається, це ясно бiлий день.
   - Ну їх я допустм пожалiю, а тобi пiдсиплю проносне,- пригрозила я, але демон зробив недовiрливу мiну i вiдвернувся. Дарма ти так, милий, дарма. Я володарка буйної фантазiї i злопам"ятностi.
   - Нарiкай на себе,- в разi чого з мене взяти нiчого - я попередила. Хоча сумнiваюсь, що це зупинить демона вiд помсти, думала я дiстаючи припаси. Повернулись дiвчата. За пiвгодини казанок парував.
   - Їсти!,- я гепнула ложкою по стiнцi казана. Ефект, що треба. Всi кинулись до казана. Поївши я дiстала один цiкавий вiдварчик i запропонувала дiвкам прогулятися.. В кущах ми зробили по ковтку i повернулись до демона, який нiчого не пiдозрював.
   - Ум. Вечiрнiй моцiон закiнчився так швидко.
   - Ага. Холоднiє,- з садистським задоволенням сказала я.
   - Як вiдiварчик?
   - Кльово. Чє?
   - Я в Академiї теж цим порошком розважався.
   - Гад стоячий! Сволоч ходяча! Скотина крилата! Дебiл недоципаний! Придурок безхвостий!,- накинулась я на демона з кулаками.
   - Такий вже й безхвостий?,- припiдняв вiн одну брову i обвив хвостом мою талiю. Йоє-моє. Добре Ес i Лiя не знають шефiської мови жестiв. Якби вони знали, що вiн менi зараз, зараза така, запропонував!
   - Ану пусти! Пусти негайно! Пусти тварь демонська!
   - Н-да. До чого ж схоже на ангела!1,- вiн вiдпустив мене i пiшов у лiс, а я залишилась стояти на мiсцi мов громом прибита.
   - А-ангел?
   - Х-хе. А з тебе личина спала, а ми й не помiтили...,- подруги, здається, вирiшили до центру землi носочками чоботiв докопатися, так завзято колупали вони покриту травою поверхню.
   - Млинець, дiвки, млинець. Повний.
   - Та що сталося?
   - Кiнець-кiнцiв, Ел!
   - Нiчого. Просто я його зараз дуже сильно образила. Давайте спати дiвки. Спокiйних снiв.
   - Ага. На добранiч.
  
   Дiвчата вже давно позасинали, а я все лежу з закритими очима. I демона все нема. " Не заслужила ти на демона!" категорично вiдрiзав внутрiшнiй голос. ВГ то биш. "ЧЄ?! ЯКИЙ ЩЕ ВГ? Я ВНУТРIШНIЙ ГОЛОС I ВСЕ ТУТ! ЯСНО?!" У вiдповiдь я порадила пiти йому далеко, надовго i глибоко. I почала думати про Рея. А вiн таки ще той красунчик! Високий, мускулястий, смаглявий, але вiдтiнок набагато темнiший, нiж в мене. Очi синi, просто до неможливостi. Довге, як i заведено чорнюще, як сама нiч волосся. На губах грає вiчна усмiшка. Риси обличчя правильнi, я к i у всiх шефiскiв. Прсто в кожного вони правильнi по-своєму. Ну що тут ще можна сказати. окрiм - красунчик?
   Раптом я вiдчула як на мене опустилось покривало, яке я крутячись зсунула. Я рiзко вiдкрила очi. Прямо навпроти мого лиця було лице демона i воно зовсiм не було здивоване. Знав, що я не сплю. В очах танцювали смiшинки. Вiн мiцно Й водночас нiжно обiйняв мене i не даючи змоги вирватися поцiлував. Класно так поцiлував, скажу я вам, я аж абалдiла. Правда тут же прийшла в себе i почала з неменшою пристрастю цiлувати його у вiдповiдь. Демон вiдсторонився.
   - Солодких снiв,- а почула, як мене окутують соннi чари. Ееееех! Била-не била! Так вже тому й бути - я подумаю про це завтра!
  
  
  
   1 - моя зовнiшня схожiсть на демона могла б обманути багатьох магiв i немагiв свiх рас, крiм найсильнiших. якi могли б вiдчути вiдголосок моєї сили. Але жодного шефiска не можна обманути зовнiшнiстю - ми чуємо запах сили. У кожного цей запах свiй. I не тiльки у нас, ангелiв i демонiв, а й у представникiв всiх рас. Але у представникiв окремої раси у запаху є щось спiльне. Оте щось i допомагає визначити приналежнiсть шефiска до ангелiв чи демонiв. Iнших iстот доволi легко вiднести до тої чи iншої раси за зовнiшнiм виглядом.
  
  
  
   Роздiл 3
   Не на тих напали або не ставайте на дорозi буйної принцеси
   Рей
  
   Коли я прокинувся всi ще спали. Я кинув короткий погляд на дрiаду та ельфiйку, а потiм довго сидiв i дивився на Арiєль. Неймовiрно. Я так довго її чекав! I от, вона поруч, нас роздiляє якихось жалюгiдних пiвметра, а я навiть не можу сказати їй хто я! Та й учорашнiй поцiлунок був помилкою. Великою помилкою.... Я не мав її до чогось пiдштовхувати, знову пiдштовхувати, хай сама робить свiй вибiр, як i хотiла, а я.... Iдiот i придурок. Мало менi першого разу, так я ще й тепер зглупив! Чекав її безмежно довго, щоб знову напоротись на стiну ненавистi, холоду, байдужостi?! Iдiот!!!
   О, небо! Яка iронiя долi! Я, той хто має знати все краще за iнших не знаю нiчого! Не знаю як з нею поводитись, що їй говорити.... Та я тепер не знаю як їй в очi пiсля вчорашнього дивитись!
   - Не витрiщайся так. Я знаю, зранку виглядаю паршиво, але не до такої ж
   степенi!
   Вона вже прокинулась, а я й не помiтив. Чорт, зберися Рей! I менi здається чи в неї дiйсно зляканий голос? Невже вона боїться мене? Як жаль, що вона все має згадати сама... I вибрати. тепер вже сама. Так довго чекати...
   - Думаю ти про себе поганої думки. Цього ранку ти виглядаєш дуже навiть непогано.
   - Це комплiмент?
   - З моїх вуст? Безперечно!
   Вона тихо засмiялась. Я змусив себе закрити рот поки вона не помiтила i встати.
   - Пiду вмиюсь.
   - Ага. Удачi тобi в цьому важливому дiлi.
   Насмiхається? Навряд. З дiвчатами вона поводиться схоже, також жартує, веселиться, щохвилини грозиться вбити всiх i вся, але ... але дивиться на них вона iнакше. Знати б, що це означає i цiни б менi не було.
   - Дурак ти Рей, дурак, а це, як вiдомо, стан душi, тому й не лiкується.
  
   Арiєль
  
   Коли я прокинулась дiвчата ще спали. Зате не спав Рей. Вiн сидiв навпроти мене i уважно роздивлявся моє обличчя i вираз його обличчя менi зо-о-о-овсiм не сподобався. На ньому були написанi бiль, розчарування, нерiшучiсть, невпевненiсть, злiсть... Я навiть злякалась трохи.
   - Не витрiщайся на мене так,- порадила йому. Вiн здивовано моргнув,- Я звiсно зранку далеко не красуня, але ж не до такої ж степенi,- я намагалась, щоб мiй голос звучав впевнено, з iронiєю, але нотки того страху, який я вiдчула дивлячись на нього все ж прослизнули у ньому. Його лице перетворилось на маску, як тепер зрозумiла я i за яку вiн менi так сподобався, в очах затанцювали смiшинки, губи усмiхались. Але перед тим я одягнути цю маску на його лицi вiдобразився ще бiльший бiль. Чорт! Невже це через мене? Через тi слова? I чому менi хочеться пригорнути його, обiйняти. сказати. що бiльше так не буду, лиш би йому не було так боляче?! I вбити всiх хто принесе йому бiль! О, Творцю, що ж зi мною твориться то???? Нiколи не помiчала за собою такої кровожерливостi, а тут... Але я й не закохувалася нiколи.... Невже таке твориться зi всiми закоханими??? I ворогу такого не побажаєш! Хоча.... Нi, Ерiмелiї дев*яносто дев*ять цiлих, дев*яносто дев*ять десятих процента побажала б. Хто-хто. а вона того варта.
   - Думаю, ти про себе поганої думки. Цього ранку ти виглядаєш дуже навiть непогано.
   Змусила себе усмiхнутись.
   - Це комплiмент?
   - З моїх вуст? Безперечно!
   Насмiхається? Та нi, не схоже.
   - Пiду умиюсь.
   - Ага, - глибокодумно вирекла я i додала, як завжди дiвчатам,- удачi тобi в цьому важливому дiлi.
   Вiн усмiхнувся i я усмiхнулась у вiдповiдь. Це раптом стало так легко. За нiч я встигла розiбратись з усiм. Я придивлятимусь до нього, адже перше враження буває обманливим, а ну ж вiн не такий чудовий, яким я його собi уявляю? Кохання з першого погляду - любов до зовнiшностi, а вона часто буває обманлива. "Ну хоч одна твереза, тьфу ти!, тобто рацiональна думка!" обiзвалась зараза по iменi ВГ. Невже я така ж язва? "I навiть гiрша",- "заспокоїв" мене ВГ. "Завжди будь-ласка! Звертайся коли що! I до речi, тобi не здається, що пора поїсти?!" Цi слова, тобто думки, одним словом ВГ повернув мене до реальностi. " Ну слава Творцю!"
   - Так дiвки! Падйом!
   - Млинець! Чо так рано? Думаєш твiй батько нас шукатиме?
   - Хто його зна. Перестраховка не завадить.
   - Ти ж йому листа надiслала чи нi?!
   - Надiслала, но не факт, що вiн мене послухає! Є ще ж i король Демонiв!
   - А при чому тут король Демонiв?,- млинець Рей! Спасибi тобi шо так вчасно повернувся!
   - А нi при чом! Просто з вiдрядами ангелiв i демонiв нам краще не зустрiчатись!, - аплодесменти Лiєчко. Може зразу йому все розповiси?
   - А, ясно. Ну ладно.
   Я випала в осадок. Йому що взагалi до фенi чому ми маємо ховатися? Останнє питання до речi, подумавши озвучила.
   - Ага. Це вашi справи.
   - Кльво,- винесла вердикт я i потащила дiвок вмиватися.
   - Ел, Ел, Ел, спокiйно!
   - Ой, пробач. Нерви, - я й не помiтила, наскiльки сильно стиснула руки дiвчат.
   - А точнiше їх дефiцит, - пробурчала дрiада. Лiя кивнула.
   - Ти чого так вiн об"єкта своїх недитячих мрiй тiкаєш?,- єхидно поцiкавилась вона.
   - Перше враження буває обманливим. Я просто була в настiльки сильному захватi вiд його зовнiшностi, що вже нi на що не звертала уваги. А тепер, коли я вже вiдiйшла вiд стресу минулих днiв, то вирiшила за краще придивитись до нього. Вiн менi дуже симпатизує, але не буває такого справжнього кохання прямо iз скелi в сiтi! Кохання з першого погляду це лише дуже сильне захоплення зовнiшнiстю.
   - Правильно. Деколи, Ел, ти вмiєш думати на диво рацiонально. Чого б це?,- задумалась Лiя. Лице ельфiйки було настiльки задумливо-розгубленим, "Н-да, з тобою забудеш про неможливе", що я не втрималась i розсмiялась. Менi вторив смiх дрiади.
   - Нє, ну чо ви ржете, як конi?!
   - Ти не права. Не ми ржем, як конi, а вони, плагiатори чортовi, мають наглiсть ржати, як ми.
   - Н-да. До такого висновку могла дiйти тiльки ти. До речi, а ти написала батьку, що ми пiшли з тобою?
   - Ну треба було ж щось придумати. Ви ж нiчого батькам не пояснили, навiть листiв не лишили.
   - Ну-у-у..
   - Ну-уу-у! Му-уу-у!,- передразнила я.- Пiшли вже вмиватися краще.
   А озеро до якого ми йшли було зовсiм в iншiй сторонi...
  
   **********************************************
  
   Вийшовши з телепорту я до вечора йшла на пiвдень доки не зайшла в крихiтне людське мiстечко на кордонi з Нiчийними землями - притулком розбiйникiв рiзних мастей. Там знайшла корчму, i орендувала в нiй кiмнату на трьох i замовила вечерю. Пiсля ситної i головне смачної вечерi мене потягло в сон. Але я проявила чудеса витримки i не тiльки не заснула, але й написала цiлих три листи!
   "Н-да... Дiйсно унiкальний випадок!" Закрийся, ВГ! "Я не ВГ!" От i закрийся, якщо не хочеш бути ним до кiнця своїх днiв! Тьфу ти! Тобто моїх днiв! Караче, Ваше Сiятельство гер Внутрiшнiй Голос, ви мене поняли? "Зрозумiв я, зрозумiв". Ваще кльово!,- зрадiла я. Але повернемось до наших баранiв.
   Так от, написала Еля три листи. I пiсля цього спати їй рiзко перехотiлося... Перший лист був адресований батьку. Це лист, який я вiдправляю магiчним способом орiєнтуючись на фон аури отримувача. Такий лист не можливо вiдстежити - i вiдправляй ти його хоч з сусiдньої кiмнати, хоч з Чортових Вiжок. Б-рр-р! Жахливе мiсце! Так сказати, столиця Нiчийних Земель. Нiколи там не була i надiюсь не буду. Ну так от - в листi я просила тата не хвилюватись i не шукати мене, завiрила, що зi мною все буде гаразд i я нiкого не вб"ю, що вiзьму з собою дiвчат(Лiю та Ес, то биш) i просила повiдомити батькам горе-мандрiвниць, що вони зi мною.
   А то одного разу, я втекла i також послала листи дiвкам. I шо ви думаєте? Вони, по-вашому, хоча б додумались лишити записку, що з ними все кльово i вони зi мною? Та де там. В результатi, через тиждень в одному мiстi нас таки схопили, коли ми втомившись тiкати вiд рiзношерстих найманцiв, якi без пояснень намагались тюкнути нас чимось важким по головi. Тато був змушений заплатити крупну суму тому немитому барану, який без всякої поваги мене, принцесу!, перекинув через сiдло. Я ледь не вiдкусила йому пальцi. Я вже майже впоралась, коли мене оглушили. Садисти!
   Я щиро надiялась, що нас не шукатимуть, але тато є тато, а король є король. Та й демонiв не варто скидати з рахункiв.
   Два iншi листи були адресованi дiвчатам. В них я написала, що знову втекла, що причина дiйсно дуже серйозна i просила їх телепортуватись туди-то туди-то, то биш в таверну, координати якої я зазначила в листi. Дiвки взяли все необхiдне i прибули до мене. Але на той час я була вже дiйсно втомлена i через кiлька хвилин пiсля їхьного прибуття заснула. Поки я спала дiвчата натягнувши на себе личини купили коней i до них, потiм замовили їжi. На її запах я i прокинулась. Потiм довго пояснювала дiвкам шо й до чого, ну а далi ви знаєте.
  
   **********************************************
  
   Коли ми повернулись на стоянку, виявилось, що Рей вже приготував снiданок. Лапа! "Чия лапа?" О -оох! В сенсi, що вiн молодець, бо додумався сам щось сварганити, а не чекав поки ми повернемось i їсти приготуємо. "Ну-ну!" Ану не нукай тут менi,- розiзлилась я. "Як скажеш, як скажеш". Я фиркнула i без розмов взялася за їжу. Дiвчата поступили так само. Щодо Рея, то його джентельменство закiнчилось на приготуваннi їжi i вiн уже доїдав коли ми приєдналисьдо нього. Поївши вирiшили визначити куди направляємось далi.
   Їхали ми в столицю Темного Королiвства, тобто через людськi землi. Взагалi, в свiтi є п"ять материки i велика група островiв. На островах живуть ерентайри - перевертнi-ссавцi та друїди з дрiадами. На пiвденному материку свiтлi ельфи та нiмфи на пiвднi та дроу i вампiри на пiвночi. На пiвнiчному материку лежать горнi королiвства - гномiв та айранiтiв - перевертнiв птахiв. Мiж цими королiвствами лежать королiвства тролiв та оркiв. Мiста русалiв лежать у морях. На захiдному материку живемо ми, ангели, а на схiдному демони. Навiщо нам так багато площi спитаєте ви, коли нас так мало? Справа в тому, що в другiй iпостасi, повнiстю повнiстю трансформувавшись, ми доволi крупнi. Колись люди побачивши нас в другiй iпостасi називали нас драконами, пiд цим словом вони мають на увазi велетенських лiтючих вогнедишних ящерiв. Брехня! Нiякi ми не вогнедишнi, корiв i овець не їмо, а поля не палимо. Але так ми вже досить довго не перекидались на людях, то "драконiв" вiднесли до розряду легенд. А що в другу iпостась в основному ми перекидаємось будучи злими(дорослi) або для бiльш веселих iгор(дiти або пiдлiтки) i лише в наших мiстах, то можемо забутись i в дрiбних примiщеннях можемо покалiчити iнших. А в велетенських палацах де ми спокiйно можемо пролетiти одне коло ми принесемо не так багато шкоди - принаймнi стiн не знесемо. Ну а на останньому материку живуть люди. Там є чотири крупнi королiвства, не рахуючи Нiчийнi землi, i кожному є безлiч нелюдей, так що ми не станемо виключенням. На цьому ж материку i знаходиться наш Храм. Прямо в центрi.
   На даний момент ми перебуваємо на територiї королiвства Фурайта. До кордону близько двох тижнiв шляху. Перетнути нам доведеться всi чотири королiвства. Ми планували якнайшвидше дiстатись кордону з Каресосейкаєю, королiвством набагато бiльшим за це i де крупних торгових мiст на нашому шляху траплятиметься набагато бiльше нiж в Фурайтi. Рей ж наполягав на тому, щоб заїхати в Норн, велике портове(на рiчцi Мейн, яка перетинає весь материк) мiсто. Це додало б лише три днi (якщо конi тупатимуть кроком) до загального шляху i ми погодились. Нам в принципi без рiзницi.
   I того, загальний шлях складає наш - три тижнi, знову ж таки - якщо конi тупатимуть кроком. Чому так мало, якщо до весiлля ще млинець знає скiльки часу? Ну, як вже було згадано, я, та й що грiха таїти - i дiвки разом зi мною, ну так от - ми влипаємо в рiзнi iсторiї - професiйно. Пора гордитись собою. Так що з таким талантом, як то говориться не пропадеш. 'Ага, пропадуть вороги. В основному - вiд смiху' Бе-бе-бе, ти просто заздриш! 'Хто, я?!' - праведно обурився ВГ. Ти, ти! Ну так от, з нашим вмiнням влипати в iсторiї, ми з легкiсть зможемо заповнити час, вiльний вiд шляху до демонiв. Так що на рахунок часу ми не переживали.
  
   ******************************************************
  
   Через двi години ми вже виїхали на дорогу. Свiтило сонечко, спiвали пташки, скрекотали бабки... "Щось тебе, мать, на букву "С" пробило... Пiдказати кiлька нових слiв?" Ага, шас. Три раза. Я тебе, то биш себе знаю, всi слова, як пити дати непристойнi i нецензурнi! "Ну як си хоч" образився ВГ. Менi то шо?
   Скориставшись нагодою вирiшила поговорити з Реєм.
   - Е-е-е-..., - вот млинець! Тепер не знаю що сказати! "Сказала "А" говори i "Б"!". От спасибi ВГ! ДОпомiг так допомiг, нiчого сказати! "Завжди будь ласка. Звертайся коли що!" Ну що за напасть! У всiх внутрiшнi голоси, як внутрiшнi голоси, тiльки менi бракований попався! "Сама ти бракована!"
   - Ти щось хотiла?,- вiдволiк мене вiд внутрiшнiх терзань Рей.
   - Е-е-ее, мгм, так. Я-а--а ...,- млинець з каменя на кочку! Знов заштопорилася!
   - Що ти?,- тепло усмiхнувся Рей. Смiшинки в очах танцювали вальс. В грудях одразу наче кошеня в клубок скрутилось! "Жiнки!" перезирливо сказав ВГ. Ану не вякай там менi!
   - Я хотiла поговорити про те, що стлаося вчора ввечерi,- ну от. Я це сказала. Аж почервонiла. Млинець. Нiколи не думала, що хтось змусить мене почервонiти, але от цей день настав. Люди в таких випадакх говорять - писець! Не знаю чим не вгодила їм ця мила хутряна тваринка, але факт лишається фактом... Дiвчата раз у життi вирiшили проявити толерантнiсть i вiд"їхали трохи вперед.
   - Так? Я тебе уважно слухаю ухмильнувся вiн дивлячись на мої червонi щоки.
   - Я... Загалом я хотiла вибачитись за тi мої слова. Я поступила недостойно.
   - Вибачення приймаються, та чи приймеш ит мої?
   - З-за що?,- з-заїкаюч-чч-чись, тьфу ти!, тобто заїкаючись спитала я.
   - За ту пропозицiю яку я тобi зробив, промовив вiн, натякаючи на свiй хвiст на моїй талiї. По тiлу пробiгла хвиля тепла. Скажемо так: Я йому дуже симпатизую, а тiло моє не просто симпатизує, а навiть бiльше...,- i за той поцiлунок,- сказавши це на його губах розцвiла коронна, трохи iронiчна, але така прекрасна посмiшка. Я знову почервонiла.
   - Та нiчого. Менi навiть приємна твоя увага.
   - Справдi?,- серце тихо йокнуло i впало в ... загалом далеко. Так! Закохалась! О Тьма! Яка я iдiотка! Стiльки часу мрiяти про любов, а коли вона прийшла боятись її, як вогню? I прийшла згадка - ти скоро виходиш замiж. Чо-оо-орт!
   - Слухайте, не знаю про що ви там воркуєте, але для рiзноманiтностi не завдило б по сторонам дивитися! В нас проблеми!,- гнiвна тирада дрiади привела (чи повернула?)
   - Так, так, так. I хто це в нас тут?,- неприємний чоловiчий голос i не менш неприємний його шафоподiбний власник були на диво гучними. Його товаришi дико заржали. Розбiйники. Рiзних рас. Ми звiсно хорошi бiйцi, але ж не проти п"ятдесяти магiв, якi i не збирались приховувати свою i ауру, i за сумiсництвом явно хороших воїнiв.
   - Їхали б ви звiдси, а то пошкодуєте,- Рей виїхав наперед, типу вiн тут головний. Ага, щас! Три раза!
   - Я не поняв? Ти мене чє, типу посилаєш?
   - Посилаю, тiльки не типу,- ой нариваєшся милий, нариваєшся. Обмiнявшиь тривожними поглядами з Лiєю та Ес, я зрозумiла - пора тащити важку артилерiю.
   - Нариваєшся!,- ух ти! Думки мої читаєш, дядя?
   - Слиш, мужик! Чє надо?
   - Ел!,- попереджуючи прошипiв Рей. "Все буду гаразд. Довiрся менi" прошепотiла я одними губами. Вiн, на диво, послухався.
   - Твоя дiвка? Нiчо така!
   - I тi двi хорошi!,- докинув хтось.
   - А ми так довго жили без жiночої ласки! Не противтесь дiвчатка i ми, можливо, зробимо вам не дуже боляче,- просюсюкав отаман i розбiйники заржали. Рей дьорнувся. Я кивнула дiвчатам.
   - Рей просто повiр їй. Вона знає, що робить.
   - Це ви то не зробите нам боляче?,- заржала я,- Та ви взагалi щось зробити можете? Та в вас генофонд, закладаюсь не коротший пари сантиметрiв. От в нас мужик так мужик! Всiх задовiльняє! А нас навiть вся ваша ватага не зможе!
   - Ти на що це натякаєш? А?
   - А на те й натякаю,- правильно Еля. Йди на пролом не помiчаючи нiчого навкруги.- Нi фiга ви не можете!
   - Та ми!,- бiлугою взревiв отаман. Iншi його пiдтримали. О Свiтло, дай менi сил! Щоб барабаннi перетинки не лопнули. "ГЕР"ЄМНЕ!" голосно сказала я. Це шефiська, її знають лише самi шефiски, а дiвки це слово чудово знають, не вперше я їм це говорю. Означає воно "Приготуйтесь", ну а Рей допетрає, що це означає, тобто до чого я це сказала.
   - Чє ти сказала? Ану повтори!,- а iншi сприймають за особливо нецензурну лайку.
   - А те сказала! Iмпотенти ви всi, того i пiшли в розбiйники!
   - Ану йди сюди я тобi доведу!
   - Ага-ага! Доведеш! В останнiй момент, спорим, не зможеш!
   - Хто?! Я?!
   - Та ви всi!
   - ЧЄ?! Чє ти сказала? Коза грьобана!,- ну всьо. Я зла. Дiвки оцiнили ситуацiю i вiдтiснили мене назад. Я опинилась поруч з Реєм. В ньго був такий засуджуючий погляд, що я вся поникла i почервонiла.
   - А то i сказала! От покажи, а тодi ми вже побачимо чи ви дiйсно такi орли, як кажете!
   Н-да. Хвала тому у вiках, хто придумав "Слабо!" Розбiйники покидали зброю i почали змiмати штани. Дочекавшись, коли вони залишатися в одних трусах я гепнула по крупу коня Рея, пришпорила свого коня, а дiвки своїх. Х-хе. Не на тих напали розбiйнички. Ми з дiвками i не таких обдурювали. Правда в таку пiкантну ситуацiю ще не потрапляли, але все колись стається вперше. До полудня ми гнали коней не зупиняючись, остерiгаючись погонi. Сонце якраз було в зенiтi, коли ми зупинили змилених коней бiля якогось мiста. Прекрасно. Якраз час для обiду. З такими думками я в"їхала в мiсто. Що там було на думцi у iнших не знаю i знати не бажаю. Воно менi нi до чого. Достатньо ловити на собi погляди Рея. Явно нiчого цензурного. Ну i що менi тепер робити? Я не хочу щоб вiн йшов! "Тодi не вiдпускай!" Ух ти! Ну хоч раз в життя мiй внутрiшнiй голос сказав щось вартiсне! Не вiдпущу! Чисто з вредностi. Принцеса я чи хто?
  
   Рей
  
   Що ви в чорта робите?! - хотiв крикнути я їм, але не змiг. Той майже благальний погляд, який кинула на мене Ел, погляд яким вона просила довiритися їй не дозволив менi видати й звуку. Все одно я легко можу вiдправити всю цю братiю до Чортових Вiжок, так чому б не дати їм, в сенсi дiвчатам, можливiсть, так сказати, показати на що вони здатнi?
   Я тривожився за Ел. Вона не знає про мої можливостi. Вона завiдомо пiдставляє себе пiд удар, а дiвчата дозволяють їй це робити. Чому?
   Як?! ЯК вона може так говорити?! Невже їй не гидко? Невже вона не проти з цими... з цими?! НЕ ПРОТИ?!!!
   Чего-чего я задовiльняю? Та що вона собi дозволяє? Як вона може? Чому вона так чинить зi мною?! Навiщо робить так боляче? Чому вона не може згадати? Чи згадала i тепер мстить? За бiль. позбавлення вiд вибору. який завжди був для неї найважливiшим? Мстить за всi тi днi, прожитi у ненавистi?
   Раптом ельфiйка i дрiада вiдтiснили її назад. Вона пiймавши мiй погляд поникла i почервонiла. Невже їй соромно? Тодi чому вона так говорила? I чому дiвчата продовжують розвивати цю тему?
   О-о-о. Вони вже роздягаються! Дiвчата всi якось пiдiбрались. Коли цi покидьки залишились в одних пiдштанниках Еля зi всьої дурi, якої в неї вище комина, вдарила коня i пришпорила свого. Лiя та Ес зробили теж саме. I тут до мене, як до iндика дiйшло - вони їх розвели. Iдiот! А таке про них подумав! I це я то! Пiсля всiх своїх втiлень! Придурок! Як я мiг таке про неї подумати?! Про НЕЇ? Та ще й спогади i помсту сюди приплiв! Придурок! Отак, великими буквами: ПРИДОРОК IДIОТОВИЧ ДЕБIЛЬНИЙ! Радий, бляха, знайомству!
   Але ревнiсть все одно, наче черв"як точила мене зсередини. Могла хоча б попередити! Ангел, чорт її забирай! Хай їй грець, якщо я ще хоч раз дозволю їй таке зробити! Вона в минулому. коли ненавидiла не робила такого, а тут... Треба термiново з нею поговорити, благо ми вже пiд"їхали до мiста. Ну зараз вона в мене потанцює. А то я тут з розуму вiд ревнощiв зiйду... Або просто вiд виходок одної напiвкровки з домiнантними генами ангелiв у цьому втiленнi i повнiстю напiвкровки у першому!
  
  
  
   Роздiл 4
   А хто їх тих демонiв знає!
   Арiєль
  
   Ми орендували чотири невеликi кiмнатки, заплатили за снiданок, обiд та вечерю на всiх i вирiшили залишиттись тут на нiч. Окрiм того коней ми добряче загнали. Пообiдавши в загальному залi я пiднялась до себе. Рей вiд обiду взагалi вiдмовився i ми подiлили його порцiю мiж собою. Ми органiзми ростущi - нам потрiбнi вiтамiни.
   Через пiвгодини я переборола малодушнiсть i страх та вирiшила нарештi зайти до Рея i поговорити. Ще пiвгодини топталась бiля дверей i вже розвернулась щоб пiти, коли чиїсь сильнi руки обхопили мене за талiю, а чиїсь, хоча чому чиїсь - Рея, зарази такої!, губи прошепотiли бiля самого вуха:
   - Кудись зiбралась?
   - А... Е.... Оу....
   Вiн засмiявся.
   - Все з тобою ясно!
   Мене пiдхопили на руки i посадили на лiжко. Рей мене так i не вiдпустив й продовжував обiймати сидячи поруч, а точнiше так: вiн сперся на стiну i напiвлежав, а я спиною сперлась об його груди. Нагло. Знаю. Але вiн, по-перше, перший почав, а по-друге, наглiсть друге щастя. Але наглiсть наглiстю, а почути пояснення його поведiнки я почути все таки хотiла.
   - Ну i що це все означає?,- трохи сварливо почала я. "Хороша практика сiмейного життя - сварлива дружина i подружня поза з натяком на близькiсть". Вiд цiєї фрази моєї персональної шизофренiї по тiлу пробiгла дрож, щоки почервонiли до того ж стану, точнiше кольору, що й пiсля цiлоденного сидiння бiля велетенського вогнища в маленькому закритому примiщеннi, а в головi визрiла купа непристойних картинок.
   - Хм... Це все означає, що нам потрiбно поговорити.
   - У такiй позi?
   - А вона тобi не подобається?,- його руки, якi досi мiцно обiймали мене за талiю поповзли в рiзнi боки - одна вверх, iнша вниз. Повний млинець, або я нiчого не розумiю. Чому мене так тягне до нього i я зараз маю на увазi не лише фiзичну близькiсть, а загалом, хоча саме в цей момент, коли одна його рука по-власницьки розташувалась на моїх грудях, а iнша на бедрi, нi про що iнше думати не хотiлось. Нi, думати я могла, але не хотiла! Одним словом, заплуталась Елiчка далеко й надовго. "Ага, i глибоко'. I знаєте, вперше в життi я погодилася iз ВГ.
   - А тепер як?
   - Перед тим було краще,- чесно визнала я. Про те, що краще було для мого здорового глузду я промовчала.
   - А менi так навпаки подобається бiльше.
   Ми замовкли. особисто я вже просто не знала, що сказати. чому мовчав вiн не знаю.
  
   Раптом перед очима постав картина пейзажу, якого я нiколи ранiше не бачила. Видiння? Я нiколи не була сильна в яснобаченнi. Такий дар рiдко трапляється у шефiскiв. I разом з тим в мене було вiдчуття дежавю. Я нiколи не була там, але це видовище було менi знайоме. Що це?
   ....Прекрасна галявина бiля велетенського гiрського водоспаду зусiбiч оточена лiсом. Рiчка, в яку впадає водоспад, по боках заросла бiлими лотосами. Свiтить сонце, щебечуть пташки i вiдчуття, що поруч хтось до болю рiдний, знайомий, дорогий, хтось, на кого можна покластися, хто захистить i кого захистиш ти, хтось, хто, ти точно знаєш, нiколи не причинить болю, але якого ти чомусь ненавидиш i не можеш пробачити.... Дурня якась! Цi твердження просто заперечують однi однi! Так, саме твердження, аксiоми. Я навiть не сумнiвалась, що цi вiдчуття правдивi!.....
   Отямилась я лежачи на лiжку, загорнута в покривало. З одягу на менi була лише бiлизна, а в кiмнатi хазяйнували сутiнки. Нещодавно, був захiд - пiдказав внутрiшнiй компас i годинник за сумiсництвом. От млинець, стiльки часу втратила! Могла б за цей час поговорити з Реєм! "Вiдсутнiсть на тобi одягу, тебе зовсiм не хвилює? Як на мене, то спiлкування вiдбулося i доволi плiдне!" Ти нам свiчку не тримав, так що мовчи! Стоп. Ух ти ж мама моя демониця! Це ж я.... це ж вiн... це ж ми..... Стоп. Фу-у-у-ух! Я з полегшенням вiдкинулась на подушку. Пам"ять послужливо, жаль трохи запiзно, пiдкинула спогади про недавнi подiї. Отже, я заснула на руках у Рея i та галявина менi лишень приснилась! На душi аж полегшало, але десь на задвiрках пiдсвiдомостi ще якiсь думки продовжували бунтувати. "До самої то доперло, що сказала?" Доперло, доперло, не хвилюйся. Одним словом, я мала на увазi, що... "Це вже далеко не одне слово, а цiлих п"ять!,- далеко не ввiчливо перебив мене внутрiшнiй голос,- А це означає, що...",- тут вже його перебила я. А це означає, що я зараз вб"ю один страшно вредний i сильно так бракований внутрiшнiй голос! "А перебивати не ввiчливо!" Хто б говорив! "Ну-ну! Тодi, що ти там бурмотiла про брак?" Ах ти ж... Млинець. Докотилась. Сперечаюсь сама з собою. Шизофренiчка. Ну так от, мене мучило передчуття майбутнiх неприємностей. I воно тiльки посилилось, коли я побачила, що дверi вiдкриваються. Вся пiдiбралась i приготувалась у випадку чого захищатись або тiкати, згадка про те, що в однiй бiлизнi, благополучно втекла куди подалi, i побачивши за дверима сяючого Рея... миттєво заспокоїлась. Такого зi мною не бувало нiколи. Дивно. Та яка рiзниця, кiнець кiнцiв?! Навколо утворилась якась атмосфера миру i захищеностi, захотiлось скрутитись в клубок в його обiймах i замурчати, що я й зробила, як тiльки вiн присiв на краєчок лiжка. Останньою думкою, що наче щури з потопаючого корабля, втекли вiд мене геть, як тiльки я подивилась у його потемнiлi очi була: "Я подумаю про це завтра"
  
   Рей
  
   Вона тихо пiдiйшла до моїх дверей i доволi довго в нерiшучостi топталась там. Врештi-решт, вона глибоко вдхинула i... розвернулась щоб пiти. Цього я дозволити не мiг, сам хотiв з нею поговорити, тому вiдчинив дверi схопив її за талiю i затягнув в кiмнату. Вона намагалась спочатку почати розмову, а потiм замовкла. А я навiть i не пробував. Менi було добре лежати отак з нею в обiймах, вдихати її аромат, невагомо цiлуввати волосся. По грудях розлилось тепло. Руки самi собою поповзли в рiзнi боки. Я мiг годинами сидiти поруч з нею i не хотiти вступати в статевий контакт, ну тобто хотiти то її я буду завжди. але стримати себе то можна. але не тодц, коли вона так сильно пахне бажанням!
   Чорт! Я знову, знову, вже вкотре пiдштовхуюю її, а не даю право на вибiр! Чорт!
   Раптом, вона поривчасто видихнула i завмерла, напружена i натягнута, як струна. Я вже подумав. що вона почне кричати. вириватися, звинувачувати мене у всiх земних бiдах. але вона мовчала. Чорт! Тьма! Я розвернув Елю обличчям до себе i подивився їй в очi. Її широко розкритi очi нiчого не помiчали навколо, вона, нiби дивилась в серединуу себе самої. Я придивився пильнiше. Галявина бiля водоспаду. Наша галявина! Я сперся головою об стiнку. Нарештi! Вона почала згадувати! Її почало трясти. Так, спочатку буде важко. Я подивився їй в очi. Поступово їй ставало легше, напруження вiдпускало i незабаром вона, повнiстю розслабившись, тихо сопiла в мене в обiймах.
   В дверi постукали. Дiвчата. Хвилюються. Обережно поклав мою дорогоцiнну ношу на лiжко i вийшов за дверi. На мене одразу ж накинулись двi обуренi гарпiї.
   - Май на увазi - образиш її i тобi не жити,- люто прошипiла ельфiйка.
   - Своїми руками приб"ю гада, якщо побачу на її обличчi хоча б тiнь страждання через тебе!,- дрiада була не менш зла. Як же чудово що тут у неї є такi чудовi подруги. Можна сказати - компенсацiя за минулi роки.
   - Повiрте, я не збираюсь її ображати i тим бiльше причиняти страждання i бiль. I я вб"ю кожного хто захоче зробити їй щось погане. Я її кохаю, якби абсурдно це не звучало враховуючи час нашого теперiшнього знайомства. Я не дозволю комусь зашкодити їй.
   Дiвчата переглянулись.
   - Рей, розумiєш....
   - Вона.. Для неї обов"язок вищий за кохання...,- дiвчата явно не знали що сказати i їм було не по собi.
   - Розумiєш вона тринадцята... Ох!
   - Вона тринадцята тисячна. Я знаю. Сам такий же.
   - Що?,- в унiсон видихнули дiвчата. Хм. Непоганий з них би вийшов дует.
   - Тихше. Розбудите.
   - Вона знає?
   - Нi.
   - Ти їй скажеш?
   - Коли приїдемо в палац.
   - А чому не зараз?,- я ви-и-и-иразно так подивився на дiвчата i тi зрозумiвши мене правильно з усмiшкою сказали:
   - Ясно. Образиш - приб"єм. Якщо вона сама тебе не приб"є та й нас за одно дiзнавшись особу свого женишка,- дiвчата хiхiкнули. - Окей. Ми пiшли.
   - Умгу,- невиразно буркнув я i повернувся в кiмнату. Вона скрутилась компактним клубочком, обiйнявши подушку. Маленьке беззахисне кошеня, яке так i хочеться обiйняти i нiколи не вiдпускати, але яке в такому випадку вигне спину, випустить кiгтi i злiсно зашипить вимагаючи свободи. Маленька моя. Ти не любила коли тобi наказували. Та й прохання ти рiдко чула. Коли ж ти дозволиш собi визнати, що хочеш побути слабкою i щоб хтось iнший займався твоїми проблемами? Нiколи. Я посмiхнувся i погладив моє маленьке чудо. Моє? Вона не належить нiкому. Вона прекрасно дала менi це зрозумiти минулого разу. Захоче буде поруч, а не захоче i я нiчого не змiню. Звiсно залишається слабка надiя, що пiсля переродження вона змiнилась, пробачила мене, але ця надiя настiльки ефемерна, що марно i думати про це. Вона була створена свободолюбивою i нiщо, жоднi переродження не змiнять її. Вона довiриться тiльки. тодi, коли сама захоче. Коли не буде примусу. Сама зробить вибiр, скiльки не було б протирiч. Сама вибере свiй шлях. I, можливо. я таки буду у ньому цього разу. Добровiльно. I начхати на пророцтво. Не захоче - я не буду змушувати. Дозмушувався вже одного разу - до ненавистi!
   Я повiльно роздяг її i вклав назад на лiжко. Просто сидiв поруч i дивився на неї. Красуня. Особливо в променях захiдно сонця. Колись, в нiй вiдчувався якийсь холод, вона була наче льодяна королева, а тепер... м"яка i тепла. Ну звiсно льодяна королева! Для тебе! Мене тобто! Я ж сам її до такого довiв! До того, що вона втратила себе. Борець. Нескорима - зламалася. Я її зламав. Не допущу! Не допущу цього разу такого! Не дозволю. нi собi, нi iншим! I чого б менi це не коштувало - моя дiвчинка буде найщасливiшою! Вона не буде ненавидiти мене!
   За дверима почувся шум i вовтузiння. Вийшов, хоча й так прекрасно знав, що там побачу. Так i є. Двоє - служанка i якись хлопчисько обiймались у коридорi. Чесно кажучи не тiльки обiймались. Ввiчливо кахикнув i попросив змiнити мiсце свого занняття на бiльш вiддалене. Вони явно не зрозумiли моєї закрученої фрази. Та я й сам не розумiв чого раптом так взвiрився. Невже лише через те, що мене змусили вiдiрватись вiд споглядання її сплячої? А вона там прокинулась. Злякалась. Хочу обiйняти її, заспокоїти. Послав цих двох куди подалi трохи простiшою фразою. На цей раз вони зрозумiли. Зайшовши в кiмнату, спiймав себе на тому, що усмiхаюсь. Моє маленьке персональне чортення в образi ангела на цей раз розслаблено лежало на лiжку. Побачивши мене вона усмiхнулась. Її обличчя неначе осяяло свiтло, моє ж серце затопила нiжнiсть. Ледве я присiв на крайчик лiжка, як вона забралась до мене на колiна i заглянула в очi. Я зрозумiв, що хочу її. Вона потягнулась до мене i поцiлувала.
   - Ел....,- тiльки i змiг прошепотiти я, перш нiж остаточно вiдключитись вiд реальностi. Останньою думкою, що промайнула в головi була: "Вона подумає про це завтра". Хм. У цьому вона не змiнилася.
  
   Арiєль
  
   Свiтає. Край неба палає. I хтось безбожно голосно шумить в коридорi. Млинець. Хочу спати. Тим бiльше, що заснули ми з Реєм не так давно. До речi про Рея. Повернулась i наткнулась на вивчаючий погляд демона. Посмiхнулась i ткнулась носом йому в плече.
   - Доброго ранку.
   - Та якого там доброго! Може проiгноруємо їх?
   - Я б залюбки, але боюсь причина турбувати нас у них серйозна.
   Мене як вiтром з лiжка здуло. За мить, ну добре не мить - п"ять хвилин, - i я вже одягнена.
   - Ти чому ще не вдягнувся?!
   Рей посмiхнувся, смiшинки в очах затанцювали дивовижно захопливий танець, я поплила... "Ей, мать! Прокинься i не стiй стовпом та ще й з такою дебiльною посмiшкою! Демонятко вже одягнулось! I на цей раз я вам свiчку тримав!" Ах ти ж... Ладно, лiрику в сторону. "То це тепер лiрикою називається?". А хай тобi грець! "Дякую" лаконiчно вiдзвався ВГ. Образився. Теж менi восьме чудо свiту! Хоча тi сiм, що є - просто неймовiрнi i дiйсно заслуговують на увагу. Так. Стоп. Щось мене зовсiм не в тi дебрi потягнуло. "А ти з них вилазила колись?". Стоїчно проiгнорувала ВГ i пiдiйшла до Рея, який ось уже кiлька хвилин чекав мене бiля дверей. Вiн узяв моє обличчя в свої руки i кiлька хвилин уважно дивився в мої очi, а потiм нiжно поцiлував. Раптом закляття на дверях не витримало i вони, себто дверi, пiд натиском Велиикх i Страшних Їх, себто дiвчат вiдчинились. I вони, себто дiвчата, впали прямо на нас. i тут я згадала, що ще вночi, за кiлька годин до свiтанку наклала закляття на дверi, аби нiхто не мiг нас потурбувати. А сьогоднi зранку забула поновити i тому ми змогли почути крики i опинитись на самiсiнькому низу великого архiтектурного шедевру абстракцiонiзму пiд назвою Куча-Мала Мiжрасова Матюкаючася. Н-да. Все життя мрiяла про те, щоб опинитися в такому становищi.
   - А ви що тут робите?,- прикинулась дубом-буком ельфiйка, коли ми виплутались з кiнцiвок один одного i стояли вже бiльш - менш рiвно.
   Рей посмiхнувся i обiйняв мене:
   - А чим, по-твоєму, можуть займатись двоє дорослих тверезомислячих(Ей! Це вiн про МЕНЕ?!) шефiскiв в закритiй кiмнатi?,- дiвчата почервонiли, а Рей їм пiдморгнув i сказав, - На зiрки ми любувались, ясно?
   - Ага. На зiрки,- пiдтвердила я його версiю. Не розумiю чому вiн вирiшив сказати так, але, про мене й фiолетове, яка к чорту рiзниця?
   - А ми той... чого прийшли.... власне...
   - Власне що?,- явно трохи знущаючись протягнув Рей.
   - Там вночi, давнiше, якогось злодiя спiймали. Типу вiн мера пограбував чи що i ми вирiшили, що ви захочете подивитись на нього перед тим як втекти...
   - Слухай, я не настiльки канiбалка, щоб добровiльно йти дивитись на смерть iстоти, яка не є моїм ворогом! I не треба на мене так жалiбно дивитись! Не подiє!
   - Р-розумiєш,- раптом почала заїкатись ельфiйка,- ц-це Вер....
   - Гик!
   - Ага,- похмуро пiдтвердила Ес,- вiн самий. Писець повний i безкомпромiсний.
   - А як вiн взагалi умудрився в це вляпатися?!!
   - Та я звiдки знаю?!,- вибухнула Лiя.- Я його не допитувала i в душу йому не лiзла! Але вiн не злодiй - це я знаю точно! Ел, - вже майже ридаючи простогнала вона,- я н-не м-мож-жу йог-г-г-о там п-покинути! Я кохаю його!
   Я в розгублено подивилась на ридаючу ельфiйку, похмуру дрiаду, яка сама ледь не плакала i насупленого Рея. Рiшення прийшло миттєво.
   - Ми викрадемо його.
   - Правда?!,- для Лiї i цього одного було достатньо, а от дрiада з демоном дивилися на мене не те щоб скептично, а просто як на божевiльну. Ну да ладно - не вперше.
   - Так-с. Бистро збираєм речi, а там дiєм по обставинам.
   - Тобто плану в тебе нема?,- обiзвався нарештi Рей.
   - А навiщо?,- хором вiдповiли ми.
   - В випадку з Ельджиською - спонтаннiсть i ефект несподiванки, навiть для нас самих - найкращий вихiд,- пояснила демону дрiада. Демон дивився все ще дуже скептично. Мене це трохи образило, хоча я прекрасно розумiла його сумнiви. Тому недовго думаючи, "Як завжди!", закрий рот, я пiдiйшла до нього i подивилась в очi.
   - Ти менi довiряєш?
   Якусь мить вiн вдивлявся менi у вiчi, а потiм кивнув.
   - Вiрю. Довiряю.
   За цими словами послiдував поцiлунок вiд якого в мене закрутилась голова i я вчепилась в Рея.
   - Якщо ти мене зараз же не вiдпустиш, то рятувальний похiд доведеться вiдкласти,- пробурмутiв вiн, а я раптом усвiдомила. що мiцно обiйняла його не тiльки руками, а й ногами. Щоки по - зрадницьки почервонiли, i я почала вiдчепляти свої кiнцiвки вiд Рея. Виходило погано, тому вiн почав менi допомагати. Так помагати, що коли я накiнець-то вiд нього вiдлiпилась, то була червоною, як помiдор.
   - Рей....
   - Та-ак, сонечко? Ти щось хотiла?,- вiд його тону я почервонiла i вiдвернулась до... лiжка. Почервонiла ще бiльше i кулею вилетiла з кiмнати. Дiвчата чекали нас пiд дверима iз зiбраними речами.
   - Нi слова,- похмуро попередила їх я.
   Рей з речами приєднались до нас за кiлька хвилин.
   - Що ви про них дiзнались?,- спитала я. коли ми снiдали в залi.
   - Лише те, що повiдомив хазяїн цього закладу. Тут ще брошурка була з його зображенням i тату, тому ми й були певнi, що це вiн,- скривилась дрiада,- його спiймали тиждень тому i сьогоднi стратять на центральнiй площi. Повiсять.
   - Час вiд часу важчий.
   - А хто взагалi цей Вер?,- спитав Рей.
   - Резонне питання. Вер - це Веррен з роду...
   - З роду Асхiл?,- перебив мене Рей i коли я ошелешено кивнула, спитав,- А вiн то як у це вляпався?
   - А я почiм знаю? I взагалi - ти його звiдкiля знаєш?
   - Звiдтiля. В Академiї разом вчились.
   - Млинець песцевий.
   - Писець млинцевий,- не погодилась з подругою дрiада. Мовчала лише я. Напевно саме тому всi подивились на мене.
   - А по - моєму i писець, i млинець по - визначенню, змiшуванню не пiдлягають. Ладно,- бодро вдарила доолнями по колiнах я. Поправочка: колiнах ельфiйки i дрiади, i сказала,- раз всi поїли - пора в путь - дорогу.
   - Бiдна дорога,- пожалiли майбутнє бойовище, ("Ше би! З такою-то мандрiвницею!" пiдтвердив мої печальнi думи ВГ, мої, за якимсь недорозумiнням "Я навiть знаю за яким! Я в ньому Внутрiшнiм Голосом працюю!" додав ВГ i менi одразу захотiлось себе придушити, лиш би вiн замовк!), супутники.
   - Виступаєм!
  
  
   Роздiл 5
   Азартнi iгри - це вселенське зло у мiфологiї всiх рас
   Арiєль
  
   Виступили. Да так класно, що нас там певно i через сто рокiв не забудуть! Тьфу-тьфу-тьфу, не дай Творцю! Ще раз в це мiсто заїхати! Але так - все по порядку. "А в тебе це хоч колись виходило?". У вiдповiдь я послала ВГ на Чортовi Вiжки. Там йому i мiсце!. "Смiю нагадити, тобто нагадати..." скорше таки нагадити, "Що ти моя хазяйка i я туди потраплю тiльки разом з тобою." Ой да пiшов ти! Якось без мене! Млинець. З повидлом, - похмуро додала я подумки i оглянула нашу компашку i знову утвердилась у думцi, що парi таки азартна гра. Iнкаше пояснiть менi ЯК МИ би до ТАКОГО докотились?!!! "В принципi, в питаннi як ВИ би до ТАКОГО докотились немає нiчого такого. Все простiше простого - ВИ це ВИ." От спасибi! Допомiг, млинець! ВГ називається, хай тобi... В принципi! Бе-бе-бе! А без принципу нiяк не можна? "З ТАКОЮ хазяйкою, як ТИ?! Здурiла чи шо? Ясно, шо нє!" Принципiально! "А то! Поганого не тримаєм! МИ його виганяєм!" Н-да? Хороша iдея, до речi! "Ти про що?" Та так. Задумала вигнати один нехороший внутрiшнiй голос...(тут менi б ще нiжкою пошаркати i очка в пiдлогу втупити, но якшо з очками проблем нема, то пошаркати чимось окрiм, лелiяної мною протягом стiлькох рокiв, п"ятої точки нiчим, то я обiйдусь. "Не треба - не треба! Замовкаю!" Угу. Надiюсь навiки. I все таки - як легко, виявляється його залякати!
   Ладно. Я все-таки остаточно втвердилась в думцi, що парi - це зло i вирiшила подумати, що все-таки привело мене до такої печальної долi на пiдлозi камери i повернулась в недалеке минуле, ну як недалеке, два тижнi всього, але це як для кого, коли наша бойова ескадра готувалась до помпезної рятувальної оперецiї пiд назвою "Ми дебiли i це сила!".
   Для початку напевно варто все таки розповiсти хто такий цей Веррен з роду Асхiл. Рiд Асхiл вже доволi довго сидить на тронi у темних ельфiв, а сам Вер - кронпринц дроу. I те що його затаврували, як злодiя - iнцест. Про це мали повiдомити темних, але Вер не розповiв їм, тобто його тюремникам, хто вiн i тому... I тому. Вiн взагалi ризиковий малий! Раз надiявся, що вибереться сам. Тому що не сам вибрався, а нас дочекався. Нам завжди бiльше всiх треба! Вiчно ми всюди влипаєм! Як i Вер! Карочє, ми одне одного вартi! Вер молодець, що не розказав хто вiн, не хватало дроу скандалу, но дебiл, що влип у цю передрягу. Парi вiн уклав, п'янюга нещасний! А як проспався, то негоже було вiд слова вiдступатися! Повiрив, що його витягнуть, якщо вiн попаде в мавп'ятник! Довiрливий, млинець з варенням йому в рот! Хоча хто б говорив! Так. Стоп. Лiрику в сторону. Стройовим кроком повертаємось до недавнiх подiй! Раз-два!
   Лiя вже давно, на правах принцеси познайомилась з Вером, як i всi ми, правда, особисто я, бачила його вiд сили п"ять разiв. Кажу ж, на балах я рiдкий гiсть. Ну так от - влюбилась наша Лiйка садова, зарраза вухата така! Капловуха. "Да ти, мать, подругу любиш!" Йди ти в сiрчастi копальнi вушних раковин троля! Поняв? "Зрозумiв. Зникаю". Во-во. Вже краще. Надiюсь надовго. "Мечтать не вредно". Да твою ж! "Тихо, тихо. Не злись. Тобi це шкiдливо!" ГА??!!! Ти думаєш, що я - вагiтна!!!? "Ну мать, ти даєш! Я взагалi-то дефiцит нервових клiтин мав на увазi, але тобi виднiше..." Та ну тебе! Налякав, млинець iз сиром на обiд! Фу-у-у-у! Я ледь не родила вiд страху! "М-м-м. То я таки стану.." Нiким ти не станеш! Це зворот такий! Вот же попався ВГ дебiльний! "Вот же попалась хазяйка дебiльна!" Р-р-р-р-р! "Ха! Налякала! Я за стiльки спiльно прожитих з тобою рокiв вже нiчого не боюся! Навiть тебе! Ну-у-у-у... Хiба коли ти п"яна." Млинець. Може, дiйсно напитися з горя чи шо? "А шо, хороша iдея! I свiту таки прийде триндець!" Та ну тебе! Тут i так нема нi ф.. Тобто тут абсолютно вiдсутнi алкоголевмiснi напої. Во. Сама правда з трудом зрозумiла, що сказала, но головне сказала ж! "Н-да-с, мать. Виявляється я тебе i тверезою ще й досi боюся." Я рада, вiриш? "Нє. Такими голосами радiсть не виражають. Ти хоч гаркни для пристойностi." Може, менi тут для тебе ще й канкан станцювати?! Для повної радостi! Сиди i не пизди! Тобто, тойво, не жужи, я хтiла сказати! Во! Карочє, не заважай мудрим ангелам обдумувати ситуацiю, добре? "Та без проблем." Правда? "Ага. Як побачиш мудрих - повiдом." Ах ти ж...! ВГ, млинець, твою налiво, нашим тюремникам у рот!
   Так. Ладно. Про що я там? А-а-а-а! Про тюремникiв. Вилазку нашу героїчну, то биш i наслiдки її героїчнi. "По-моєму це трохи iншим словом, а не героїчнi називається". Героїчнi-героїчнi. Ми тут свої зад..мг-г-г...ля-ля-ля... п"ятi точки одним словом доблесно вiдморожуєм, ну чим не геройство? Га? "м-да... Глибока логiка..." Ага. Глибока. А сунешся провiряти - отримаєш травми середньої тяжкостi i магiчну реанiмацiю дня на три-чотири. Вiддихнеш собi... Як тобi пропозицiя? "Та ти знаєш, я тут пригадав, шо в мене ше справ багато, так шо не до вiдпочинку. Ти думай, думай. А я тойво, пiду попрацюю". Ну-ну, йди. Працюй.
   Ну так от. Приступим-с, так сказати. До обдумування подiй недавнього часу, для того, щоб у разi необхiдностi, я, як їх безпосереднiй учасник могла записати їх для нащадкiв. "Ти хоч сама у це вiриш?" Ясно шо нє, за кого ти мене приймаєш? Но треба ж менi iнтерпретувати цю iсторiю так, щоб тато мене не сильно прибив, коли знайде, пiсля того, як я її йому розкажу. "Треба." Ну от видиш. Радiй, шо я така вумна! "Ага-ага. Така "вумна" шо дальше нiкуди". Но-но-но! Не забувайся! "Про таке чудо як ти забувати, собi дорожче." I це... правильна вiдповiдь! Залiзна логiка, ВГшечка! " Ти правда так думаєш? I я не ВГшечка!" Ага, правда. I ти ВГшечка! "Я радий, що ти по достоiнству це оцiнила. I я Не ВГшечка!" Вгшечка i це не обговорюється, якщо ти звiсно не хочеш, щоб я розiзлилася. А що по достоiнству оцiнили... Ну ше би! Вот шо значить - я-хазяйка! "М-да. Бiдний свiт. Гробарi скоро стануть найбагатшими на свiтi людьми... З такою-то принцесою...". А то! Стараємсi, шановний, стараємсi! Не то шо ви! "Ехххххх!" Хекай-хекай, на здоров"я, а я таки обдумаю недавнi подiї, так шо - не заважай!
   I так. Ми пiшли визволяти Вера. Вiра. Ай, ладно, пофiгу i без рiзницi! Отож. Приперлися ми на площу, з боєм пробилися до помосту i... i. Сидiв Вiрик наш, маленький, так i хочеться сказати, але враховуючи, що в нього рiст метр вiсiмдесят... Сидiв Вiрик бiля ганебного стовпа. Зовнiшнiсть змiнена i не амулетом, як у нас - поки не змiмеш чи тривалiть заклять не закiнчиться, доти i будеш в личинi, а iнша. прив"язана до нього самого, а не до медальйона-амулета, личина. Тут чаклувати довго треба. Мда. Отже, не все так просто. Але ми не були б ми, якби думали. Як ми дiзнались, що це Вiр? А дуже просто. Його портрети, як найпрецендентнiшого злочинця десятилiття в цьому мiстi, ой, пардон, мiстечку!, повiшали на кожнiй будiвлi. Дiвчата, точнiше Лiя, помiтили тонкий шрам на лiвому виску - закляття слiди насильницької дiяльностi не ховає. От родинки - будь-ласка, за дорогу душу, а шрами - нi. Так, звiсно, шрами на лiвому виску можуть бути у багатьох, але у Вiра вiн особливий. Ледь помiтна в"язь лiнiй, якi нагадують троянду. Це знак правлячої династiї дроу, який можуть побачити лише довiренi особи на яких пошрюється закляття. Лiя - одна з них. А на нас шефiскiв така белiберда не дiє. Але є одне не. Куди вже без них. Нормально магiчити ми могли лише в наших мiстах. В усiх iнших - нi. Наложена печать. Щоб не нашкодили ненароком, а то, як я вже казала - ми буйнi. Є, звiсно, точнiше були, i такi, хто печать зняв чи кому зняли - нашi найбiльшi злочинцi, але тi були ще до розколу - зараз ми прекрасно усвiдомлюємо до чого може привести навiть найменше вiдхилення вiд правил - у багатьох ще залишись i залишиться записи предкiв про ту вiйну. Ну i ще ми можемо чаклувати, тобто використовувати нашу природну магiю, а не там - вогник запалити, дверi вiдiмкнути, у мiсцях, якi вiддаленi вiд всiх позначених на картi поселень не залежно яких рас, а таких мiсць дуже i дуже мало. Просто катастрофiчно. Але якщо глянути з iншого боку - це хороший стимул не накоїти дурниць.
   Так. Шось мене не в тi дебрi потягло. Сидiв Вiрик з печальною мордою, пардон, мордаською i злобно дивився на свiт, а як нас уздрiв, так ледве матюкатися не почав. Тiльки ми хотiли щось йому сказати, як влiз глашатай i почав виголошувати список злочинiв. Злочин-то, тьфу! Плюнув i розтер, но для такого законопослушного мiстечка.... М-да. Шо тут скажеш. Нам залишалося тiльки стояти i чесати голови в пошуках пiдходящих версiй з приводу того, яким таким чином Веррен, скалка йому в п"яту точку, в це... гм... в цю коричневу i погану пахнучу субстанцiю вляпався й думали. як його звiдси витягти. Аж тут знову, вже вкотре, в нашi плани, "Шо-шо?! Ну ви даєте! Плани! Ха!" заржав ВГ. Заткнись! Ну так от. Глашатай влiз в нашi плани i сказав:
   - Вирок - смертна кара шляхом повiшення.
   Лiя скрикнула, Ес зблiдла, а ми з Рiком синхронно ступили вперед. Я подивилася на нього благальними очима i вiн з тяжким зiтханням ступив назад. Ну, а я, не була б я, якби не почала грати на публiку:
   - Не так швидко!
   М-да. Шановнi, мiж iншим, нема чого ТАК очка витрiщати! Ну i що з того, що не так часто вам вдається побачти безшабашну дiвчину, яка нагло заявляє при всьому чесному i нечесному народi, що страта злочинця десятилляття не вiдбудеться?
   Вiр тим часом вилупив очi i дико замотав головою. Ой, я тебе прошу! Я сама знаю, що зраня не ахти як виглядаю! А цей теж туди! Баньки вилупив!
   - Так. Таки не так швидко. З усiх сторiн нас оточили десятеро шефiскiв. М-да. Знайшли таки. Сильнi гади. Не пожалiли кадрiв, шоби нас найти! Ладненько. Портальчик вiдкриваєм, потоки магiї маскуєм, Вера, Лiйку, Есюлiка, Рея i себе накiнець туди затягуєм i прощавай мiстечко. В прямому сенсi. Загiн, як побачив, що я портал вiдкриваю, так i почав менi магiю блокувати. Я може i принцеса i сильнiша за iнших, але при умовi, що цi iншi не в такiй то кiлькостi будуть! Плюс до всього ще й закляттями капосними кидатись почали! Нє, ну обнаглiли в кiнець! Я сi прям удiвляю! Закляття Рей вiдбив, дiвки за цей час звiльнили Вера-Вiра. не знаю, як там згiдно з темноельфiйським етикетом правильно скорочувати iмена аристократiв, та менi якось i паралельно й навiть перпендикулярно, я за цей час вiдкривала портал i маскувала координати так, щоб нас не знайшли. Рей ще й прикривати нас всiх умудрявся! Як тiльки ми вийшли з телепорту я впала. Не вiд виснаження, потратила магiї я багато, враховуючи як важко приховати координати, а вiд видiння. Чергового. Гм, це вже входить в звичку. Чи може краще сказати чергових?
   ...Лiтня нiч у якомусь саду. Чудеснi дерева i квiти, якi оп"яняють своїм запахом... Темно-синє небо на якому горять зорi... Я(а чи я?) сиджу на качелi i дивлюся на небо i зорi, вдихаю квiткових аромат. Раптом нiчну тишу, яку до того порушували лиш скрекiт коникiв-стрибунцiв та iнших комашок, розтинають слова. Мої слова:
   - Коли ж ти прийдеш? Я знаю, що десь далеко ти є, я вiдчуваю тепло твоєi душi... Чому ти не приходиш? Менi так сумно.... Я хочу поговорити з тобою, дiзнатися хто ти i чому ти такий дорогий для мене... Прийди, прошу! Я так багато хочу розповiсти!...,- майже нечутно прошепотiла я....
   ....Кiмната в палацi, де зiбралася вся родина i незнайомець... Незнайомець, обличчя якого, я нiколи не бачила, голосу якого, я нiколи не чула, в очi якого, я нiколи не дивилася, але який видавався таким знайомим! I, мов вирок, слова:
   - Вона ваша....
   ...I бiль... Бiль вiд того, що той, кого ти так бажала побачити, той, кого ти так просила прийти, той, про кого думала бiльше за всiх, навiть не бачивши нi разу, отак вчинив зi мною. Позбавив права вибору. Свободи. Забрав усе, що було дороге. Мої принципи. Бажання. Мою родину. Ми нiколи не були особливо близькi iз ними, але те як легко вони вiдмовились вiд мене... Це боляче... Так само боляче, як i те, що тебе продають i купують. як якусь рiч, яка немає права голосу, почуттiв, бажань, мрiй... I хто! Той, бiля кого ти почуваєшся так спокiйно... Захищено... Добре... Той, кого ти бачиш перший раз у життi, але до кого прагнеш усiєю своєю душею... Той, з ким тобi буде Добре... Чудово... Найкраще! I той, який так легко тебе зрадив... Той, до кого ти водночас кохаєш(?) i ненавидиш... Нi.. Зараз це ще не кохання, але незабаром... Незабаром стане... Але куди ж подiти ненависть? Нiкуди...Чому?... Чому ти зробив так боляче менi? Схоже. ти й сам не зрозумiв, що накоїв... Твої очi говорять менi про це...А губи, якi мене цiлують з силою... Пристрастю... Якi хочуть пiдкорити.. Вiд яких по тiлу розливається тепло i починається дрож... Ти не розумiєш, що так зробиш ще гiрше... Ти прагнеш пiдкорити, а я можу i сама здатися... Я прошу лише зрозумiти... Але ти не хочеш... Ти вважаєш, що все про мене знаєш... Це правда. Але ти не знаєш мене. Не бачиш душi... Моєї душi. I твоє лице... Таке далеко i водночас близьке... Чуже i незнайоме... Рiдне... I яке я нiяк не можу роздивитися... Але знаю, коли побачу, то зрозумiю щось дуже важливе... Кохання не можна втрачати...
   Я рiзко пiдхопилася i тут же застогнала й впала назад.
   - З тобою все гаразд?!
   Надi мною схилився стурбований Рей. Руки тремтять, очi, як блюдця, рот привiдкритий i... I я його поцiлувала. Спочатку демон завмер. А потiм... Я думала я добре цiлуюсь. За тисячу то рокiв мала час навчитись. Я сильно помилялась. Тому що це було... Це наче... Це наче свiт зник. Нi. Навiть не так... Це наче вiн зменшився до розмiрiв нас двох... Нас... Яке чудове слово єднання... Вiн - мiй. А я - його. Ми обоє знали це. Отак. Без слiв. Один доторк. Один погляд. Один поцiлунок. I у свiтi є лише ми. I будь, що буде - я сама вибрала цей шлях. Адже головне те, що ми разом i все iнше поруч iз цим втрачає будь-який сенс.
  
  
  
   Роздiл 6
   А ми чекали вас i ви приперлися!
   Арiєль
  
   Менi було тепло. Я почувала себе захищено. Я була щасливою. Зi мною був Рей. Минула нiч, вона... Вона була найкращою в моєму життi. Тому що в цiлому свiтi були тiльки вiн та я. I бiльше нiчого не мало ваги. Тiльки вiн, його губи, руки... Я не могла зрозумiти де закiнчуюсь я i починається вiн. Ми були єлиним цiлим, я була його продовженням, а вiн моїм. I це було чудово. Не зважати нi на що i знати - завжди, щоб не сталося - вiн буде мене любити, захищати i допомагати. Щоб не сталося. I я зроблю теж для нього. Це i є любов. Не завивання пiд балконом пiд акомпанемент стрекоз i комарiв, не слинявi любовнi послання, читаючи якi можна було задихнутися, так едро їх поливали духами i приворотним зiллям, не... Та ще багато не. Любов - це коли ти жити не можеш без однiєї єдиної iстоти а свiтi. I начхати, що вiн не у всьому найкращий - iдеальних не буває. Але бувають тi, якi iдеально пiдходять одне одному. Як ми з Реєм.
   Я лiниво пiдняла голову з його плеча, виводячи водночас на його грудях узори. Ми не спали пiвгодини точно, ну як не вiн, то я. М не спiшили розмовляти. Щоб не порушити iдилiю моменту. То був, хай i короткий, але утопiчний момент. То був мiй особистий рай. Було тепло. Добре i не хотiлось рухатись. Не хотiлось йти, не хотiлось замiж за якогось там принца демонiв назначеного пророцтвом... Не хотiлось нiчого, тiльки бути поруч з ним i радiти життю, йдучи поруч з ним рука об руку.
   Варто менi було тiльки подумати про принца i пророцтво, як все умиротворення, мов корова язиком злизала. Принц... Я повiльно сiла в палатцi, притримуючи покривало. Палатки ми купили в мiстечку, де знайшли Вера... Принц... Не хочу! Я люблю Рея! З ним я хочу провести своє життя! Його дiтей я хочу виховувати! Я не хочу ставати дружиною принца демонiв! Я знала. Рей зрозумiє. Хрозумiє i вiдпустить. Але я не хотiла його вiдпускати! Я не хотiла йти! Я просто хотiла бути з ним! О, Творцю! Невже я так багато прошу? Я просто хочу бути разом з коханою людиною, а не з невiдомо ким i невiдомо навiщо... Хоча нi, вiдомо. Пророцтво. Одне-єдине слово прозвучало як вирок. Пророцтво... Мене з дитинства вчили: обов'язок перед народом, важливiший за все. Важливiший за всi думки, почуття, бажння... I якщо для процвiтання нашого народу було потрiбно пожертвувати кимось одним - це зроблять. Вони пожертвують мною, моїм щастям, моєю любов'ю... Як пафосно i патетично це звучить! Але правда. Гiрка правда. Я кинула погляд на Рея, який припiднявся на лiктi i стурбовано зазирав у моє обличчя. Нi... Я не зможу вiд нього вiдмовитися. Нiзащо. I начхати на все. Любов дорожча. Шукайте собi iншу принцесу для великого призначення, а я - занадто велика егоїстка i своїм щастiм пожертвувати не готова! I я обiйнявши свого коханого за плечi, тихо шепнула:
   - Я нiколи i нiзащо не вiдмовлюсь вiд тебе. Я занадто сильно тебе кохаю...
   I все. Отак просто. I свiт знову зменшився до розмiрiв нас двох.
   - Маленька моя...
   Маленька моя.. Завжди мрiяла щоб мене так називали... Маленька моя... Я завжди була сильною, нiколи i нiколи не показувала своїх слабкостей i вiдчайдушно мрiяла про того, поруч з ким можна буде просто вiдчути себе жiнкою. Слабкою i беззахисною. Але яка знає - вона в безпецi. Бо поруч вiн - той, хто завжди захитить.
   - Люблю.
   Рей дивно зреагував. Та сумiщ почуттiв, яка вiдбилась на його обличчi... Щастя, радiсть, подив, бiль... Перечисляти можна довго... Головним було те, що вiн сказав. Зарившись носом в моє волосся:
   - Я думав, що нiколи не почую цих слiв, кохана моя...
   Кохана... Вiн любить, любить, любить! Вiн любить мене! Не можна передати вiдчуття того щастя, яке затопило мене. Вiн мене любить. I начхати на все - головне те, що мої почуття двостороннi. Я i ранiше це знала, точнiше вiдчувала десь на пiдсвiдомому рiвнi, але тепер, почувши цi слова... Я найщасливiша iстота на свiтi. Поруч кохана людина i я знаю, що Рей теж кохає мене. I вiд одного усвiдомлення цього хотiлося лiтати. Правильно кажуть: любов дає крила.
   - Рей... Я маю дещо тобi сказати...
   - Так кохана,я слухаю.
   Я подивилася в його всерозумiючi синi очi i усвiдомила - вiн знає. Вiн з самого початку знав хто я така.
   - Ти знав?,- хрипкий шепiт.
   - Що ти принцеса ангелiв? Так. Що ти тринадцята тисячна принцеса? Так.
   Його слова рiзанули по серцю. В них не було злостi, засудження чи ненавистi. Нi. Там було тiльки розумiння. I вiд цього було це бiльш паршиво. Що обманiла. I хай хтось спробує сказати - недоговорила! Це такий самий обман!
   - Маленька...
   - Так?
   - Я тебе кохаю.
   - Я теж тебе кохаю любий i... Я не вийду замiж за принца демонiв. Менi... Менi начхати на пророцтво, я хочу бути з тобою, бути твоєю i щоб ти був мiй...
   - Я i так твiй маленька, це було вирiшено ще до твого народження. Я тринадцятий тисячний принц демонiв.
   Вiн завмер в очiкуваннi моєї вiдповiдi, як засуджений на смерть - знаючи, що це неминуче i все ж надiючись на чудо. А я... А менi стало так добре, так легко, як не було до цього нiколи в життi. Ми будемо разом. I нiхто не зможе нам завадити. I плювати на те, що вiн не розказав iз самого початку хто вiн - хiба ж тодi я б послухала? Тодi я навiть не спробувала б зрозумiти. А тепер... А тепер я щаслива... Щаслива, бо у нас попереду вiчнiсть. I я певна - менi нiколи не набридне бути поруч з ним.
   - Якщо ти надiявся, що пiсля цього я втечу вiд тебе свiт за очi - можеш не надiтися. Я нiколи тебе не вiдпущу, мiй вредний синьоокий демоне...
   - А хiба я вiдпущу тебе, мiй чудовий ангелочку?
   I стiльки щастя, полегшення, радостi i любовi в голосi... Ми створенi одне для одного.
   - Люблю.
  
   *************************************************************
  
   Минув тиждень. Весь цей тиждень ми розмовляли. Розмовляли про все на свiтi. Пiзнавали одне одного ближче. I старались не розлучатися анi на мить. Так само чинили Лiя i Вер - вони теж зрозумiли, що значать один для одного. Ес же ж ... Дрiада ставала все похмурiшою i похмурiшою кожного дня. Можливо, вона почувалася самотньою, можливо, ущемленою у своїй гордостi чи ще чомусь... Можливо, вона просто нам заздрила... Я не дуже звертала на це увагу - ми з Реєм були разом - i бiльше нiчого не мало ваги. Так я думала протягом того тижня - тижня раю.
   А потiм... А потiм ми зрозумiли - за нами йде погоня. I все. Отак просто - одне єдине слово й нашого спокою, як не було. Ми стали їхати швидше i довше, заганяючи коней, старались взагалi не користуватися магiєю, щоб нас не засiкли, обминали маленькi мiста, адже там всi одне одного знають i поява навiть одного незнайомця-чужоземця, вже цiла подiя, не кажучи вже i про компанiю. Ми їхали лiсом, не виходячи на дорогу, петляли наче зайцi взимку, маскували, як могли всi залишенi нами слiди, постiйно виставляли варту, починаючи перебиватись з хлiба на воду, так як навiть одна вбита тваринка могла вивести на наш слiд - слiди вiд кровi, шерстi, пуху, пiр'я, сильця та iнших пасток. Ми навiть не палили вогнища i спали на голiй землi. Але нiчого не допомогло. Переслiдувачi шли за нами мовби по ниточцi. Ми кинули коней i пропетлявши щонайменше пiвдня, повернулись на попередню траєкторiю руху i йшли далi дуже обережно, стараючись не залишити слiдiв. Але вони все одно продовжували нас наздоганяти. Ми вже давно вiдступили вiд попередньо запланованого шляху, i Норн залишився далеко позаду, як i кордон i зараз ми неухильно наближалися до переправи через Мейн. Просто так рiчку не перетнути - занадто широка, глибока i водяться в нiй чудеснi i дуууже 'дружелюбнi' звiрятка, якi так i прагнуть поближче познайомитися. Моргали. Прозванi так через величезну кiлькiсть очей, яка покриває майже все їхнє тiло. Розмiри... Ну, якщо всю нашу компашку в м'ячик скрутити то десь так буде, як одна доросла особина. Тому плавати в рiчцi рекомендується або самогубцям, якi шукають жорстокої i болючої смертi, або в строго вiдведених для цього мiсцях, загороджених магiчно басейнах, бiля берегiв рiчки. В схожих, тiльки менших прати одяг i бiлизну, в ще iнших рибу ловити. Ну i так далi тому подiбно. Пересiкати рiчку можно було лише на спецiально захищених магiєю човнах i заклинань на них, я вам скажу, було навiшано, мама моя!
   Творцю збережи i сохрани!
   Дивно. Коли я подумала про Творця, Рей дьорнувся i якось дивно на мене покосився. Я так завжди коли хтось з нас згадував Творця. Ала стоп. Я ж просто подумала! Не може ж вiн чути мої думки! Чи може?! Я пiдозрiло на нього покосилась. Вiн лагiдно i сумно на менi усмiхнувся i обiйняв. Я обiйняла його у вiдповiдь. К чорту всi таємницi! Нема чого ними псувати такий момент!
   - Ну що? На переправу?
   - А у нас є вихiд?
  
   Так, йти на переправу було ризиковано, навiть смертельно небезпечно. Так, ми могли зробити плiт, човен, плавальний засiб, одним чи двома словами, i захистити його магiєю, але так на нас вийшли б швидше. А через переплаву... Так у нас залишається хоч трохи часу.
   Переплавлялись ми власне у столицю Каресосейкаї, мiсто Карес. Там у Рея був дiм. I дiм не просто демона Рейдара, а дiм наслiдники Темного престолу. Сумнiваюся, що переслiдувачi побояться туди сунутися, i навiть дуууже сумнiваюся... ' I правильно робиш!' перебив мене ВГ, який останнi кiлька днiв дуже рiдко вставляв свої коментарi. Перелякався мабуть. ' Я перелякався?!' Ого! Оце то рик! Поважаю! ' А то! Стараємсi! Так шо ти там про переляк казала? Нiчого я не перелякався! Я, мойво, стратегiю обдумував! А не то шо ти подумала! Хорошої ж ти про мене думки! Всьо! Я обiдився!' Та на здоров'я! Думаєш вiд того комусь гiрше стане? Та не був би ти тобою, я б тобi ще й спасибi за мовчанку сказала! Але так як ти є ти. То биш найвреднiший внутрiшнiй глос у свiтi. То я скажу тобi спасибi. Я просто тебе проiгнорую.
   I проiгнорувала! До самого Реєвого будинку! Як iгнорувала пiд час нашого з Реєм тижня раю. Спогади про цi чудових сiм днiв навiяли на мене меланхолiя. Мимоволi. Я почала мрiяти, що ми з ним будемо робити, вся ця iсторiя з погонею нарештi закiнчиться... I пропустила момент коли ми опинилися перед самим воротами дому. Хоча... Домом Таке назвати у мене язик не повернеться. Та це справжнiй палац! I як я пiд час колишнiх вiдвiдин прогледiла таке чудо!? I навiть нiколи не чула про нього? I зараз йдучи по вулицi не помiтила його? Адже це не можливо! Здається, я сказала це вголос, тому як Рей усмiхнувся i вiдповiв:
   - Я наклав сильнi маскувальнi чари i всi замiсть того дому, - ага - ага, якi ми скромнi,- що зараз бачите ви, бачать звичайний середньостатистичний дiм мiщанина. Слуг немає, так як це не рацiонально - я рiдко тут з'являюся.
   - Ясноооо... Знаєш, я навiть не буду питатися, ЯК ти змiг наложити такi сильнi маскувальнi, захиснi i атакувальнi чари, бо боюся, що навiть менi, принцесi i майбутнiй королевi, знання цiєї таємницi грозить смертельною небезпекою,- пожартувала я.
   Але Реєвi це чомусь жартом не здалося:
   - Тому я й не сказав тодi i не скажу зараз.
   Вiн промовив стандарту серед ангелiв i демонiв фразу - запрошення гостей у дiм i пройшов вперед, навiть не обернувшись, щоб поглянути на нас. Ми ж промовили такi ж стандартнi фрази - зобов'язання гостей, що не принесемо цьому дому i його господарю нiчого лихого i поспiшили за ним. Не знаю, як iншi, а я задавалася одним - єдиним питанням, яке, на мiй превеликий жаль, залишилося без вiдповiдi:
   - Що це з ним?
  
   Не сказав тодi i не скажу зараз... В тi найпершi днi, коли ми тiльки намагалися вiдiрватися вiд погонi, Рей одразу запропонував нам вiдправитися в Карес, хоч вiн i лежав правiше вiд нашого початкового маршруту, але ми обурилися i вiдмовилися. Ми, бачите, гордi! Вiдiрвемся! Вiдiрвалися, еге ж... I Рея образили... Ну, нiчого, при першiй лiпшiй нагодi вибачусь. Через декiлька днiв. Коли ми все ще нiяк не могли зрозумiти, що вiд погонi ми нiяк вiдiрватися не можемо, мiй демон знову запропонував направитися Карес. I що ви думаєте? Ми знову вiдмовилися! Причиною була знову ж таки гордiсть i наша недалекогляднiсть. Бо якби ми послухали його, то вже давно були б в безпецi i вжк точно не потрапили в таку iдiотську пастку, як ця! Але та де там! Коли ми вирiшили йти далi без коней. Рей заявив, що ми йдемо в Карес i, що це обговоренню не пiдлягає. Ми вже не мали сил обурюватися i тiльки спитали, чому вiн вважає, що саме там, нам буде безпечно. I попали... Чесно, вiд самого народження менi читали нотацiї. Але ТАКЕ я чую вперше. Респект i уважуха, демону, млинець з повидлом нам у рот... Рей двi години розпинався. Двi години! I весь цей час ми продовжували йти! При чому у доволi швидкому темпi. Ну як швидкому, бiгли. Пiд кiнець навiть у мене дихання було як у собаку у жарку лiтню пору, а в нього навiть не пришвидшилось! З його промови ми дiзналися наступне: ми егоїстичнi, самозакоханi, гордi, самовпевненi iдiоти, якi не думають нi про власну безпеку, нi про майбутнє їхнiх країн, яке їх чекає пiсля їх смертi. Вiн встиг навiть пошкодувати бiднi країни i народи. Наслiдниками престолiв яких ми являємося, бо, за його словами, з такими правителями, як ми їм нiчого хорошого не свiтить. Також вiн повiдав нам про високий рiвень захисту у його домi, маскування, яке лежить на ньому ( Я й уявити не могла, ЯКЕ на ньому лежить маскування! На домi в сенсi), про портал в Темне королiвство, який там знаходиться. На моє єхидне запитання, як же йому вдалося i замаскувати i захистити i все це так зробити, щоб нiхто не помiтив, i портал помiстити, менi вiдповiли злим, та яким там злим! Скаженим! поглядом i доволi рiзкими словами:
   - Не твоя справа! Тим бiльше, це не те, що вам слiд знати!
   Я ясна рiч образилася i ми не розмовляли два днi, а потiм я не витримала, ех, все таки не вмiю я довго злитися, щоб там за причина для образи, а частiше за все її або нема, або вона малесенька, прямо мiкроскопiчна, i першою полiзла нього миритися. I, на мiй знову ж таки превеликий подив, вiн одразу ж мене пробачив i взагалi зробив вигляд, що нiякої сварки не було. I менi навiть задалося, що у його очах мелькнули радiсть i полегшення, хоча цi днi вiн навiть не показував, що наша сварка його засмучує чи завдає хоча б найменших незручностей.
  
   Будинок... вражав. Це було неймовiрно красиво. Так просто не буває! Поєднання тих стилiв, якi здавалося просто не можливо поєднати, радувало око. Та яке там радувало! Очi розбiгалися вiд розмаїття вiдтiнкiв, фактур, форм i все це було настiльки гармонiчно поєднувалося одне з одним i виглядало просто iдеально в своєму рiзноманiттi, що здавалося просто не може iснувати в нашому недосконалому свiтi!
   Простора прихожа в бiлих, бежевих, пастельних тонах. Лiпнина на стелi i стiнах, барельєфи i горельєфи, декiлька статуй...
   - В тебе прекрасне почуття смаку! Я навiть у Храмi такої краси не бачила!
   А це, до речi, багато чого значить - наш Храм вважається найкрасивiшою спорудою свiту. Принаймнi, я так вважала до того, як побачила дiм Рея.
   - Радий, що тобi сподобалося. Але ж ти також не весь Храм бачила. Там є кiмнати набагато красивiшi за мiй дiм. Чого тiльки варта зала Пророцтва!
   - Ти там був?!,- ще б пак. Туди рiдко кого пускають. Лице демона спохмурнiло.
   - Так. Був. Тiльки, можна я з твого дозволу не буду пригадувати всiх обставин своїх вiдвiдин?
   - Добре... Не злись...
   Я була розгублена. I чого вiн так на мене визвiрився? Схоже, спогади про вiдвiдини зали були не з найкращих.
   - Пробач.
   - Та нiчого. Я теж винен. Погарячкував. I ти пробач.
   - Я тебе люблю. А я тебе.
   Ми вже були зробили крок один одному назустрiч, з усмiшками на обличчi, якi могли посперечатися в сяяннi з небесним свiтилом, коли нас зупинив злий голос дрiади:
   - Може, Рей спершу видiлить нам всiм кiмнати i вже потiм ви будете усамiтнюватися, а не станете посвячувати нас у таємницi вашого милування зiрками?!!!
   А вона чого така зла? Рей заспокiйливо обiйняв мене за плечi i пригорнув до себе. Спокiйно вiдказав:
   - Так, звiсно. Пробач, не стримались. Ходiмо, я покажу вам вашi кiмнати.
   Дiм Рея був дiйсно велетенським. I дууже красивим. Але описувати його я вам не буду, бо жоден опис не зможе зрiвнятися з цим дивом, якщо ви побачите його на власнi очi.
   Лiї та Веру вiн видiлив одну кiмнату на двох, що змусило ельфiйку почервонiти, а всiх єхидно, але по доброму, заусмiхатися. Ес дiсталася кiмната з видом на рiчку, а нам з Реєм розкiшнi хазяйськi покої. Коли всi влаштувалися, то приповзли на кухню попїсти, мiсце розташування якої Рей показав нам до того, як вiдвести в кiмнати.
   Пiсля ситної вечерi, яку ми приготували вся разом, не роблячи подiлу на жiночу чи чоловiчу роботу ми ще трохи поговорили i поповзли спати. Завтра ми вiдправляємося В столицю Темної iмперiї. Це ми вирiшили за вечерею. Зараз всi дуже втомленi i тому ми вирiшили вiдкласти телепортацiю. В кiмнатi ми з Реєм зайнялися набагато цiкавiшими речами, нiж просто спостереження за зiрками. Особисто в мене перед очима весь час було лише його лице. Навiть коли я х закривала. Останнє, що я прошепотiла, засинаючи повнiстю виснаженою. Але непристойно задоволеною було:
   - Я тебе кохаю.
   Й провалюючись у сон почула вiддзеркалення своїх слiв:
   - А я кохаю тебе, маленька моя.
  
   А прокинулись ми... Не знаю, де прокинулись всi iншi, а особисто я прокинулась закутою у ланцюги у камерi. Сама. Раптом. Дверi вiдчинилися. На порозi стояла... Нi! Тiльки не вона!
   - Як добре, що цей дурень Веррен погодився на те парi. Iнакше. Ми ще б довго не побачилися тут.
   I презирлива посмiшка й процiджене крiзь зуби:
   - Принцесо...
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"