Аннотация: Не знаю продовжувати чи залишити так, тому будьте такi ласкавi - пiдкажiть!!!
Канкуна Навi Хава
Бiль. Дикий бiль. Нещадний. Всепоглинаючий. Костi нiби вивертало, кров ошпарювала ссередини, а легенi пекло через неможливiсть зробити вдих. Перед очима потемнiло, навернулися сльози. Нарештi вона змогла судорожно вдихнути.
- Нi...- прошепотiла дiвчина, коли нарештi повернулась здатнiсть говорити,- Нi.. Цього не може бути! Нiii!
Дiвчина через силу, перемагаючи бiль, пiдвелася. Мати, батько, маленькi братик з сестричкою, Рада, друзi, родичi, знайомi... За вiдчуттями все мiсто.. Нi... Нi, вона так цього не залишить! I хай у неї немає сили, вона все ж вiдiмстить!
Швидко почала одягатись. В кiмнату увiрвалось п"ятеро. Двоє хлопцiв, троє дiвчат. Нащадки членiв Ради. Дiти достойнiших з її народу. Останнi його представники... Хто б мiг подумати, що Вер"єр, мiсто посеред хмар, мiсто польоту, мiсто еринiй, буде пiдкорене?
- Ваша Високосте! Що..
Владним помахом руки зупинила мовця. Ранiше вона нiколи не дозволяла собi так поводитись з ними, її друзями, якi до слова були старшими за неї на столiття, але не сьогоднi.
- На мiсто напали. Ви негайно перенесетесь у Альварен, в замок Його Величностi i розповiсте йому все. Я вiдправлюсь у мiсто. I жодних але,- перебила вона знову обурених товаришiв.- Я кронпринцеса, i пiсля смертi своїх батькiв маю повне право роздавати такi накази. Я знаю, що роблю i про що говорю,- i на що йду. Вони знищили мiй народ. Я знищу їх,- Нi в якому разi, поки не пройде три днi, ельвардеки не мають сюди прийти. Просто розкажiть їм все. Жульєн.
- Так, Ваша Високосте.
- Якщо я не повернусь, ти лишаєшся за старшого,- дiвчина гiрко посмiхнулась. Цьому довготелесому брюнету вона довiряла. При iшних обставинах вiн мiг би стати головою Ради, але не тепер.
- ваша Високосте!,- хором вигукнули усi.
- I ще одне - я спiвчуваю вашiй утратi.
I не чекаючи, вона вислизнула за дверi. Принцеса знала - друзi не посмiють ослухатись.
Цього ранку, вони всi прокинулись вiд невимовної болi. Болi, через втрату рiдних. Еринiї, як i ельвардеки, тонко вiдчували рiдню i не могли не вiдчути їхню загибель.
Вона, принцеса, яка згодом мала стати королевою, вiдчула гибель усього народу. Вони всi були її рiднею. Вона знала кожного з них. Вона не могла залишити їх невiдомщеними.
Мов у снi, застрибнула на коня, вiдчуваючи як меч боляче вдарив по бедру. За всi цi роки вона так звикла до цього вiдчуття.
Дiвчина пришпорила коня i понеслась згори униз по крутiй гiрськiй дорозi, як i всi дороги поблизу Вер"єра. Вiдчула спалах сили за спиною. Отже друзi вже телепортувалися.
Вона та п"ятеро її друзi три днi тому приїхали в цей дiм, за кiлька годин їзди вiд Вер"єра. Якби вона знала, то нiзащо не поїхала б! З iншого боку - завдяки цiй поїздцi, альг"ярди, дiти членiв Ради, отримали шанс вижити, а от же i її народ - вiдродитись.
Дивна рiч, але страху не було. Так, вона любить життя, але зупинити їх може лише вона. I вона зробить це. Навiть цiною свого життя. Заради того, щоб жили вони. Тi, хто мають вiдродити її расу. Заради того, щоб не довелось жертвувати собою йому. Тому, кого вона кохала, бiльше за життя. Рiку. Александру. Коханому.
Смертежери. Одвiчнi вороги еринiй. Колись давно, об"єднанi сили еринiй та ельвардекiв вигнали смертежерiв з цього свiту, але як видно, вони повернулись, щоб помститись.
Вона доїхала до окраїни мiста i зiскочила з коня.
- Тiкай, мiй хороший, поки можеш. Тiкай,- шепнула вона бiлоснiжному коню, подарунку Рiка.- Тiкай i завжди нагадуй йому про мене.
Якби ж вона знала, що колись жартома сказанi нею, дитиною, слова про нареченого справдяться!
Згадка про синьоокого ельвардека боляче рiзонула по серцю, але навiть заради нього принцеса не змогла повернути назад. Якщо вона вiдступить - смертежерiв не зупинить нiхто. Не просто так вони повернулися, не просто так. З бiльшою силою, бiльш могутнi. Тiльки вона, Рiк та їхнi батьки могли зупинити їх. Але Рiк та його батько були далеко, а її батьки не могли тодi ризикувати жителями мiста i створити закляття. Їй ризикувати було нiким.
Вона повiльно просувалась до центру мiста. Раптом на дорогу вискочила ваальдека - їздова тварюка смертежерiв - зовнi схожа на пантеру, але замiсть шерстi у неї була мiцна шкiра. З довжелезних, наче мечiв кликiв скапувала отрута. Кiгтi -кинджали вже нацiлились на неї. Стрибок i... i ваальдека падає мертва. Недооцiнила ти люба еринiю-смертницю, а дарма. Принцеса побiгла i з-за рогу на неї вискочив смертежер. Вона вiдбила його атаку, одним ударом вiдсiкла голову i не дивлячись побiгла далi.
Центр мiста. На самiсiнькiй серединi площi зiяла величезна дiра. Там ранiше палав вогонь. Гаснув вiн лише в хвилини великої небезпеки. Лише двiчi за все iснування їхньої раси. Це втретє. На тронi, до якого вели мармуровi сходи. зазвичай бiлi, а тепер почорнiлi вiд кровi сидiв Верховний Смертежер. Високий, смуглявий, з чорними палаючими очима. вiн тримав у руках голову її батька. Навколо стояло безлiч смертежерiв i всi дивилися на неї. Ну що ж. Ну от настала ця мить. Далi дороги нема.
По дорозi до площi їй зустрiлось щонайменше двадцять смертежерiв i зо п"ять десяткiв ваальдекiв. Повсюди лежали трупи. Цiла нацiя...
Верховний пiдняв голову i подав знак. На неї кинулись усi. Вона не думала, а дiяла на банкоматi. Удар, поворот, удар. Ухилитись, вiдбити, вдарити у вiдповiдь. Нарештi вона дiсталась до ями i не дивлячись стрибнула у бездонну темряву.
Так! Вона стрибула у самий центр дiри. Тут могли стояти лише iстиннi королi i королеви. Тут їх коронували. Тут вона помре.
Вона пiдвела голову i зустрiлась з розлюченим поглядом Верховного Смертежера.
- О так. Це те, про що ти думаєш. Ви, жерцi смертi, тут i зараз загинете вiд найсмертоноснiшого закляття. Прокляття душi.
- Ти цього не зробиш! Ти знищиш свою душу! Вона бiльше не вiдродиться! Подумай, що ти робиш, дурне дiвчисько!,- заволав Верховний.
- Мщу.
- Здайся!
- От iще. Щоб ви знищили мою душу? Можеш i не надiятись.
Смертежери кинулись до мене посилаючи закляття. Раптом, з ями вихопився вогонь. Сили мене признали. До вогню доєдналась вода, земля i потоки повiтря. Мелькнули зеленi паростки рослин, багрянi струмочки кровi, якої тут i так уже задостатньо. Усе це почало крутитись, обертатись, перетворюватись у смерч в якому було лише два кольори - бiлий i чорний. Свiтло i Тьма. Смерть i Життя. Сьогоднi тут преможе смерть, заради того, щоб життя перемогло в усьому свiтi.
Дiвчина не бачила цього, з закритими очима шепочучи слова, древнього, як свiт заклинання. Вона похитувалась у трансi, розкачуючи все сильнiше i сильнiше. Раптом, принцеса впала на колiна. Її очi вiдкрились. Замiсть звичних зелених очей - палаючi всiма вiдтiнками синього очнi яблука. Не було райдужки. Сила. Сила Королеви. Цю силу вона використає, щоб помститись. Щоб захистити. А натомiсть заплатить душею. Зате вiдродиться її народ. I не матиме потреби платити душею Рiк. Її ельвардек.
- Пробач,- ледь чутно шепнули губи i дiвчина провалилась у безодню. Бездонне провалля мовчки проковтнуло її тiло i приготувалось було забрати душу, як плату за допомогу сил.
**********************
- Ваша Величносте! Ваша Високосте!
У тронну залу увiрвалось п"ятеро еринiй. Всiх їх i король, i принц знали доволi добре. Чада членiв Ради, друзi Ярини, достойнi сини свого народу. Зараз на них не було лиця, вони задихались. так наче без зупинки бiгли через все мiсто. i судячи з того, що вони ледь не знесли з петель дверi до тронної зали, так i було. А значить сталося щось дiйсно страшне. Кронпринц ельвардекiв Александр марно вдивлявся в їх лиця, шукаючи серед них Ярину. Нещодавно вони разом поїхала в гори, хоча здавалося, куди вже вище. Зараз її з ними не було.
- Де Ярина?!,- вигукнув вiн, вiдчуваючи. що втрачає самоконтроль. Страх за дiвчину поглинав його розум.
- Її Високiсть, вона..
- Що вона?!! Ти можеш говорити зрозумiло?!!!,- хлопець схопив за плечi Жульєна i тряхнув. Замiсть нього вiдповiла Ярослава, висока русявка, яка завжди iдрiзнялась флегматичною вдачею, а зараз ледь стримувала плач.
- На мiсто напали. Ми думаємо, що вбили всiх...
- Ярина...
- Вона вiдправилась туди..
- Сказалав, щоб туди нiхто не вiдправлявся, поки не пройде три днi.
- I.. I сказала, що коли не повернеться, то язалишусь за старшого, але голос в неї був такий, наче..
- ННННННIIIIIIIIIII!!!!!!!!
- Не треба,- подав голос Леонiд - король ельвiрдекiв,- вона знала на що йде.
- Смертежери... Невже вона використає Прокляття Душi?!
- Це її вибiр. Якщо смертежерiв не зупинити там, в горах, то тут ми будемо безсилi - i не зможемо нiчого зробити, Рiку.
- Нi! Я Вiдправлюсь туди! Я не може дозволити їй це зробити!
- Якi смертежери? Яке Прокляття Душi? Нам хтось щось пояснить врештi-решт?! Хто знищив наш народ, чорт забираЙ!?!
Ельвардеки обернулись. Вони й забули, що про це знали лише королi. королеви, кронпринци з кронпринцесами та члени Рад. Жульєн, Ярослава та iншi до жодної з цих категорiй не вiдносились.
- Батьку, я мушу...
Принц не встиг закiнчити, його захлеснула хвиля болi. Ельвардеки теж вiдчували втрату близьких.
- ННННННННIIIIIIIIIIII!!!!!!!!!! РЕНI! НI! НЕ ЙДИ!
До нього донеслось тихе: "Пробач" i його з новою силою захлеснув бiль. Перед очима стояли такi коханi зеленi очi...
... Ось вiн з батьком, друзями,групою придворних їде лiсом. Раптом на нього зi смiхом звiдкись зверху падає маленька еринiя.
- Привiт!,- i вона дзвiнко засмiялась не знати чому.
- Ти хто, маленька?
- Я не маленька!,- вугукнула дiвчинка,-I дякую, що впiймав. Женишок!
Дiвчисько схопилось за гриву коня, той став дибки i скинувши його на землю поскакав вперед, поки вiн з роззявленим ротом сидiв на травi.
Незабаром кiнь повернувся i скоро вони в"їхали в Вер"єр. Королiвський палац, делегцiя придворних еринiй, король з королевою i... раптом з-за дверей вилiтає дiвчина в бiлому платтi в якiй вiн з подивом впiзнає незнайомку з лiсу. Вона перестрибуючи сходинки i чудом не падаючи сходу застрибує на його коня i кричить, вже скачучи:
- Мам, тат, я до вечора вернусь!
А з палацу вискакує розлючений королiвський кухар, весь у кремi.
його батько, смiючись, питає короля еринiїв:
- Невже твоїй дочцi дiйсно шiстнадцять?
- Самому невiриться, але вона ось уже в шiстнадцятий раз вимазує Густаво в кремi святкового торта....
...Весняний сад, захiд сонця. Засмагле обличчя з гострим пiдборiддям, величезними переляканими очима i червоними, трохи припухлими губами, якi горiли пiсля їх першого поцiлунку...
....Гаряча липнева нiч, зiм"ятi простинi i шепiт двох, що зливається в один:
- Люблю...
...Прохолодний осiннiй день. Зруйноване мiсто i тихий шепiт:
- Пробач...
...- Нi... Не йди... Не треба...
***********************
I далеко-далеко, за гранню свiтiв, яка утворилась пiсля розпаду. вiдкрила свої великi зеленi очi маленька, новонароджена дiвчинка.
"ми ще зустрiнемось"