Ми лежали обоє на пiску i мовчали в глибинi серцевини нашого буття, що протiкало обабiч дороги. Стрiлочки лились з одного рядка в iнший i зупинити їх потiк було неможливо для нас, та й взагалi чи потрiбно було це робити?
- Пiдемо?
- Не знаю, я б хотiла дочекатись поки всi люди заберуться геть, не люблю слiдiв вiд купальника.
- Та не звертай на них уваги. Ти ж прекрасно знаєш у мене на це комплексiв нема. Ти тiльки моя?!
Ми обоє засмiялись, ще один наслiдок кокаїну годину тому.
- Ти дiйсно менi довiряєш?
- Ну взагалi-то я жiночiй расi з шiстнадцяти...
- Знаю, можеш не продовжувати. Ok. Сам напросився...
Я повiльно пiднялася з м'якого рушника з фотографiєю Nirvana, ще раз попроси -
ла змазати мене кремом i почала повiльно стягувати бiкiнi. Чомусь-то всi вiдразу повернулись у нашу сторону i повiдкривали пики на стотридцять градусiв.
- Ну от бачиш, будь-ласка розстiбни менi защiпку на спинi.
- Ти прекрасна. Лягай, я зараз розчiпну. А вони скоро заспокояться, не звертай жодної уваги.
- Та добре, менi якось все-одно.
Я лягла поруч i занурилась обличчям у м'яку тканину, що пахла морською сiллю та трiшки вчорашньою травою. На душi було легко i свiтло. Почувала себе Євою, що тiльки-но була створена з ребра Адама. Адам торкнувся своїми пальцями моєї спини i защiпка вмить вiдкрила свою суть перед ним. Його тепла рука ковзнула по моїй ще вологiй вiд крему шкiрi. Легким рухом витягнула з-пiд грудей лiфчик чорного кольору i грайливо кинула його Адамовi в обличчя.
- Ну як менi? - подивився на мене запитливо, наче дитина, яка чекає , що її похвалять за винахiд.
- Супер. Шкода, що ти трохи змiнився вiд часу нашого першої зустрiчi.
- Хiба? Вам жiнкам кльово з грудьми, але менi все-одно без них краще.
Знову лiг бiля мене увiмкнув CD i ми поринули в свiт dreams... Прокидатись зовсiм не хотiлось, але голоси, що пробивались крiзь плiвку сну, не давали спокою. Вiдкривши очi побачила пiсок, океан i корабель... вiн ще досi лежав поруч i навiть не думав прокидатися. Пiдняла голову, повернула влiво ( голоси лунали саме звiдти), побачила зграю хлопчакiв, що очманiли вiд моєї дупи.
- Вам щось треба?
- Нi!!! - хором прокричали тiнейджери.
- Ну то вперед, валяйте. Чого причепились?
- Ок...
Довелось його збудити i зняти ковдру з бiлої шкiри. Оскiльки вiн нiколи не любив засмагати. Шкiра кольору молока - вiзитна картка. Розтулив помалу повiки. Усмiхнувся. Розумiюче допомiг вдягнути сарафан, мовчки зiбрали речi i пiшли куди очi бачать <= їсти захотiлось. Пiд час дороги до найближчого бару доводилось разiв сто отряхувати його шорти. Оскiльки кожної хвилин валив мене в пiсок. Я його тягнула за собою i потiм ще по декiлька хвилин валялись, цiлуючись. Вирiшив пожартувати стягнув сарафан з мого голого тiла, злостi не було меж. Зняла його шорти по колiна, i поцiлувала. I знову тi самi iгри в гарячому, пекучому пiску.
- Свиня, поцiлуй мене в писок, а то я пiску нажерлась.
- Та невже? А я думав ти вже подавилась тим пiском, хотiв похорони справляти, а виходить ще не до кiнця замочив?
- Бе на тебе... Козел в подраних шортах!
- Подраних, де? Та ти що... Як же я додому пiду, а що мама скаже, ото люди засмiють. Може ти сходиш в магазин купиш голку з ниткою? Ну то як?
- Так, так. А якого кольору? А голку якого розмiру, тут як раз бiля пляжу магазин по продажу голок всiх асортиментiв зi всього свiту?
- Трiєчку. Ok. I димедролу не забудь...
Залахали, знову звалились на пiсок, почались смоктатись i насолоджуватись взаємною присутнiстю. Вечiр, рожеве небо, запах океану, безмежнi простори i вiн - це все, що менi було потрiбно тодi...
- Iдемо?
- Та ти це питав ще три години тому!
- Та нi, я серйозно! Я їсти хочу.
- А я що тебе затримую, сам почав мене роздягати в громадських мiсцях! Збоченець.
- Та iди...
- Iду, а ти хочеш залишайся, будеш голодувати. Тобi лише трiшки схуднути, будеш на дистрофiка смахувати. Супер шоу, навiть нiяких ефектiв не треба. Фотомонтаж до дупи! Прикол? Правда?
Все-таки пiднялись i знову пiшли вперед, до бару залишалось десять метрiв. Але я все бiльше вiдчувала, що ми туди скоро не дiйдемо. Особливо мої передчуття посилились, коли я побачила Freda.
- Ну от, тепер нам точно не вийде похавати. Тiльки не треба зараз вiдриватись. Тобi сьогоднi на конференцiю, через годину, до речi. Так що шли його подалi i вперед до бару.
- Та добре вже тобi. Я тiльки хвилинку з ним переговорю i пiдемо.
- Привiт, - сказав "оброблений" Fred i подивився у якусь точку мiж нами. Хлопець не мiг сконцентрувати свого погляду, червонi жилки пояснювали ситуацiю до кiнця.
- I тобi привiт. Розумiєш, сонечко, ми поспiшаємо. I нiхто не має часу на забави, давай зустрiнемось сьогоднi пiсля конференцiї, може тодi гульнемо, а? - я намагалась швидше вiдкараскатись.
- Перестань вiдповiдати за мене, я здається ще маю голову i розум для розмови з Fredom.
- Ok, не лiзу в чоловiчi розмови, - iронiчно сказала я i покотилася зi смiху, 14 днiв кайфу давались взнаки.
Вiдiйшла вбiк, дiйшла висновку, що зараз краще не втикатись. Сiла на землю i почала рахувати розсипанi насiнини, не знаю скiльки часу пройшло, але вiн пiдiйшов, подав руку i ми рушили вперед. Йшли за руки, на плечi вiн нiс шкiряну сумку оливкового кольору, на якiй звисало моє бiкiнi, що почало вигорати на сонцi.
- Котра година? Ми ще встигаємо?
- Що саме?
- Бляха, ну чого ти тормозиш? У нас напевно навiть на це часу нема. Ти спецiально знущаєшся?
-Так! А ти хiба не ловиш кайф?
- Нi. То ми встигнемо ще напхатись, прийняти душ i понiжитись в лiжечку?
- Ну на рахунок лiжечка я не впевнений, до того ж тобi потрiбно попрасувати костюм!
- Твiй?
- Нi, Папи Римського!
- Я не збираюсь цього робити! Менi свого одягу вистачає. Хочеш проси Луїзу.
- Я її вiдпустив сьогоднi з Трейдом.
- Ну i молодець, я навiть задницi не пiднiму, щоб прасувати твiй костюм. Я думаю, тобi i пом'ятий пiдiйде. Зробиш ще одне шоу.
- Ти ж знаєш...
- Та знаю... Просто менi впадло прасувати... Може ти в шортах пiдеш? А? Ок, все збиваюсь прикалуватись, я попрасую. Але з одною умовою!
- Якою? Тiльки не проси купити екстазi! Тут в клубi ментiв повно, хiба що завтра!
- Та хай йдуть вони всi в дупу. Скiльки можна знущатись з молодих починаючих зiрок?
- Ти менi лестиш! - поцiлував у скроню, похлопав по задку. Зайшли в дверi.
Перед очима вiдкрився нiкудишнiй краєвид: обiдранi де-не-де шпалери просвiчували покритi грибком стiни. На фронтальнiй стiнi вiдклеювався плакат з водоспа -
дом Вiкторiя. По кутках стояли пальми, на кожному столику по вазi з трьома орхiдеями в кожнiй. Мила офiцiантка з фальшивою американською посмiшкою, що нагадує молоду кобилу при першому статевому актi ( iржання чути за три милi), лiниво пiдносить свiй задок з подраного дерматинового крiсла i крокує до нашого столика.
- Що замовите?
- Ти що хочеш?
- Можливо фрайс, вiдбивних подвiйну порцiю, мандариновий сiк з горiлкою. I ще можна фруктовий салат, додайте папайї.
- А ви?
- Те саме, тiльки на вiдмiну мандаринового соку краще було б Мартiнi i морозиво з домiшками фруктiв.
- Добре...
Коли дiвчина зайшла за дверi кухнi, я спитала:
- Як тобi її цицьки?
- Нiчого такi, проте усмiшка просто чарiвна!
Обоє смiялися добрих п'ять хвилин, якийсь пiжон навiть пiдiйшов, попросив заспокоїтись. Ми б напевно не змогли б цього зробити, якби не прийшла дiвчина - коняка i не поставила б на стiл наше замовлення. Їсти хотiли, як голоднi вовки, отож розмовляти навiть не намагалися. За вухами аж трiщало, особливо весело було, коли я так спiшила, що аж поперхнулась своєю папайєю. Довелось мене бити по спинi i приводити добрих три хвилин до тями.
- Побiгли, треба переодягнутись. Ти прийдеш десь через годину? Зустрiнемось в холi. Якщо я спiзнюсь, то зачекай десять хвилин, якщо ситуацiя не змiниться iди в номер. Я зайду за тобою, як тiльки конференцiя закiнчиться.
- Ну звичайно. Ти так зайдеш, як i вчора: двi години чекала, а потiм являється чудо в пiр'ях, що двох слiв до купи не може злiпити, рже безперестанку i падає через кожнi три кроки... То сьогоднi те саме?
- Та нi. Я зайду... Якщо мене о десятiй не буде, то прийдеш сама!
- Дякую, якось переб'юсь. Нема менi чого робити, лише ходити i шукати тебе по клубах, чи часом копи не схопили, чи слiдчi собаки не загризи...
- Фу, перестань, не псуй травлення.
Зайшли в готель трохи похитуючись, залiзли в лiфт, менi чогось-то так спати закортiлось. Повiки почали злипатись, ноги згинатись мимоволi в колiнах, язик з того всього викотився на поверхню обличчя i продемонстрував свою кульку з титану. Вiн легко нахилився до мого обличчя, торкнувся губами кульки i прошепотiв:
- Я думаю, що ми встигнемо попеститись в лiжку.
- Я казала понiжитись, а не попеститись. Це здається зовсiм рiзнi речi.
- Це тобi тiльки так здається, у них все-одно спiльна мета.
- Та невже? - лукаво спитала я i вiдвернулась задом, лiфт якраз розчинився i я вийшла.
- Та невже, - перекривив вiн i обняв за талiю.
- Не кривись. А то взагалi не пущу в кiмнату! Ще одне кривляння...
- I що буде? Може ти мене прив'яжеш до надувного матрацу своїм шкiряним ременем з металевими шипами, чи може ти будеш хлистати мене шнурками для гадiв. О, нi, ти порiжеш моє тiло на шматочки пластмасовими ножицями твого дитинства, якими ти розрiзала туалетний папiр, а потiм запхнеш шматки тiла у пакети з Mc Donald's i будеш роздавати дiтками на Halloween!
- Ну ти i видав, оце загрузив. Буду онукам розповiдати, що був у них колись дiдусь-мазохiст, який просив вашу бабцю мучити його грiшне тiло.
- Чекай це, а чого саме ти розповiдатимеш їм цю бiлiбурду?
- А хто це має робити? Ти ж будеш мертвий по пакетиках лежати!
- Точно, sorry, я забув...
В кiмнатi було темно i прохолодно. Я на своє щастя звикла до Америки,
кондицiонери тут нiколи не вимикають, але в нас була одна проблема: потрiбно було встигнути зробити всi справи за двадцять хвилин.
- Я iду в душ! Ти пiсля мене?
- Який ти дурний. Кмiтливостi нуль. Може замiсть пестощiв у лiжку ми виберемо пестощi у душi? Яка рiзниця горизонтально чи вертикально?
- Менi нема рiзницi, так тiльки часу бiльше буде, але ще краще було якби ти за цей час попрасувала менi штани i сорочку, ну i пiджак заодно.
- Дзуськи, я хочу в душ!!!
Вода була гаряча, довелось почекати хвилину, щоб вона охолола до бажаної кондицiї. З пристрастю торкнулась його грудей, нiжностi не було меж, виснажливий день на спекотному сонцi розморив моє тiло на дрiбнi частинки остаточно, хотiлось спокiйного сну i побiльше холоду. Втомленi, розгарячiлi тiла вiддавались одне одному спокiйно i ритмiчно. Помiтна була грацiйнiсть в рухах i динамiка бажань росла. Його довге волосся було провiдником подорожi холодних крапель на мої засмаглi, навiть трiшки почервонiлi плечi. Руки сплелись на талiї, фiзична близькiсть супроводжувала райськi вiдчуття первинностi. Здавалось, що я тiльки-но народилась i це все вiдбувається вперше.
- Менi потрiбно йти прасувати. Даю тобi ще три хвилини i виходь, бо спiзнишся! - довелось його ще раз поцiлувати, щоб вiдпустив.
Боса зайшла в спальню, номер люкс поряд iз моїм тiлом нагадував дешевий мильний серiал про багатих шизикiв. Легко замотала бiлий рушник над грудьми, пройшлась боса до шухляди, витягнула праску i увiмкнула її в розетку. Довелось почекати пiвхвилини в повнiй тишi, потiм вийшов вiн i закурив.
- О, я теж хочу. Дай будь-ласка.
- А як же здоров'я майбутньої дитини?
- Ти мав на увазi ненародженої майбутньої дитини? Я правильно тебе зрозумiла?
- Ну чому вiдразу так? Я нiчого не мав на увазi до твого вiдома.
- Ну тодi перестань знущатись над болючою для мене темою, менi не приємно.
- Ок, замнувся...
- Тримай! - подала йому чорний атласний костюм з червоною сорочкою, оскiльки бiлої так i не найшла.
- До речi, краватки чорної нема?
- Не знаю, зараз гляну, - порившись в сумцi найшла аж двi, - тобi яку?
- А яка тобi бiльше до вподоби?
- Оця, що справа!
- А вона чимось вiдрiзняється вiд тої, що злiва?
- Нi, просто ту, що злiва, тобi подарувала Ненсi.
- Хто?
- Фанатка, з якої ти провiв нiч, через три днi пiсля того, як ми почали зустрiчатись.
- Обов'язково було нагадувати?
- Ну а що я винна, що ти сам не мiг пригадати хто така Ненсi?
- Ок, давай не будемо про це. Можеш викинути ту краватку. Вона i так якась "лєва".
Йому так личило чорне, а червона сорочка просто доповняла ансамбль з червоними пасмами посiченого бритвою волосся. Натягнув свої улюбленi черевики на платформi. Пройшовся перед дзеркалом, сiв на лiжко i став чекати.
- Треба?
- Ага, чорну пiдводку принаймнi.
- Гаразд, зараз принесу косметичку, а ти її де , до речi, залишив?
- У ваннiй.
Намазюкала його прекрасне i без гриму обличчя, хоча з косметикою воно ставало ще краще, перед мною наче з'являвся демон, який спокушував мою психологiю.
- Все бiжи. Я за годину зiйду вниз. Попередь Боба, що сьогоднi нiякої коки чи там ще чогось!
- Ок. Я пiшов.
Залишитись самiй -було найвищою насолодою, особливо сьогоднi, коли у мене розколювалась голова (напевно сонячний удар) i натертий мозоль не давав спокою. Набрала води, лягла у ванну, на п'ятнадцять хвилин вiдключилась, прокинулась цiлком випадково i була дуже щаслива, що не проспала зустрiч в холi. Пiсля вiдпочинку у водi почувала себе значно краще, враховуючи те, що ароматизованi свiчки заспокоїли розхитанi останнiми днями нерви. Скоро почнуться мiсячнi, всi признаки наяву: близькiсть тринадцятого числа, роздратованiсть, присутнiсть чорного гумору у спiлкуваннi, потреба тишi i спокою, бажання спати шiстнадцять годин на добу, депресивний стан через непорозумiння на рахунок майбутньої дитини, яка могла б у нас бути, але напевно, що не буде.
Бадьора встала ногами на плитку i вiдразу вiдчула реальнi фiзичнi вiдчуття. Пошкандибала трiшки хромаючи, через болючий мозоль до шафи. Витягнула темно-синю суконку з величезним вирiзом на спинi, подертi кiнцi сукнi торкались де-не-де пiдлоги, а довжелезнi (майже по колiна) рукави, нагадували П'єро. На ноги змогла натягнути лише на маленькому каблуку шльопанцi з довгим, гострим кiнцем. На рахунок макiяжу, спромоглася намалювати губи чорно-сiрим блиском i покрити тушшю вiї. Не встигла я вiдiйти вiд дзеркала, як почула звуки шарудiння ключа у дверях.
- Це я. Конференцiя трiшки ранiше скiнчилась. Можемо iти, всi вже чекають, ти готова?
- Так, тiльки я дуже змучена i сумнiваюсь, що зможу бути довше нiж до пiвночi. Голова обертом iде, напиватись менi зараз не варто, а про героїн не може й бути мови.
- Добре, коли схочеш пiти, скажеш, я пiду з тобою.
За довжелезним столом сидiла купа народу. Здається вони щось святкували, тiльки, що саме я так i не зрозумiла. Напевно, це щось, стосувалось його, хоча я не впевнена. Цiкавитись причиною їхньої гулянки менi не хотiлось. До того ж це були такi люди, якi завжди могли придумати повiд. Або й взагалi вони не потребували причини для випивки чи чогось iншого.
- Тобi погано?
- Не знаю, - невпевнено сказала я i вiдчула як нудота пiдступила до моєї горлянки.
Виригнути у свої тарiлку... Не найкраща подiя року... Але нiхто i оком не повiв. Все це сприймалось нормально, особливо , якщо ригала дiвчина, що зустрiчалась з таким хлопцем, як я.
- Iдемо! - попрощавшись, вiн взяв мене пiд руку i вивiв з накуреної зали, - що з тобою? Ти щось не те з'їла?
- Нiчого я не їла вiдтодi, як ми були в барi бiля пляжу.
- Ну то що це таке може бути?
- Токсикоз...
- Ти так не жартуй.
- А я i не збиралась жартувати. Хоча це може бути сонячний удар. Я не впевнена. Але що тут поганого, якщо це вагiтнiсть?
- Що тут поганого? Ми ж здається говорили на цю тему i ти все зрозумiла.
- Нiчого я не зрозумiла. Я хочу мати дiтей, можливо не сьогоднi. Не цього мiсяця, можливо через три роки, але все-одно хочу. Розумiєш?
- Ну то вперед, будь-ласка, дорога вiдкрита. Iди i роби собi дiтей.
- Перестань. Ти прекрасно знаєш, що я хочу дитину вiд тебе i тiльки вiд тебе!
- Я б це сприйняв за комплiмент, якби ти говорила не на рахунок дитини.
Лiфт розчинився, ми зайшли, було пусто.
- Ну то що робити, якщо я вагiтна?
- Жити далi!
- А потiм?
- Я не хочу дiтей! Скiльки ще раз повторювати?
- Нiколи?
- Нiколи не кажи "нiколи". Знаєш таке?
- Я не хочу робити аборт!
- Я теж багато чого не хочу робити!
Вiн був для мене усiм - початком i кiнцем, золотою серединою i цiллю мого перебування на Землi, але оцей розкол мiж нами на рахунок дитини був найгiршим для мене. Ця щiлина, що трiснула при першiй розмовi про дитину кожного дня розросталась у все бiльшу дiрку. Я так любила його очi, його губи, нiс, ноги, руки, волосся, пальцi, зуби, я любила всього його, без винятку. Але ця розбiжнiсть поїдала мене кожного дня все бiльше i бiльше. З раннього дитинства я мрiяла про таку людину, як вiн. I коли ми познайомились я з самого початку знала, що ми будемо разом, що ми створенi одне для одного. Я навiть подумати не могла, що моє бажання народити дитину так вплине на нашi майбутнi вiдносини.
Ми зайшли до номеру, не вмикаючи свiтла я добралась до лiжка i рухнула на нього.
- Може тебе роздягнути...
- Може...
Я вiдчула, як його довгi, вмiлi пальцi заковзали по атласному одязi у темнiй кiмнатi. Знявши мої шльопанцi, стягнувши сукню, вiн допомiг менi зручнiше розмiститись на лiжку. Через декiлька хвилин вiн стояв у пiжамi з мiнеральною водою в руцi i просив випити хоч трiшки. Не кажучи жодного слова я випила до дна рiдину, безсильно вiддала йому горнятко i знову завалилась на подушку.
- На добранiч, - тихо прошепотiв у темрявi, розмiстився поруч мене i заснув.
Я ще довго не могла стулити повiк, денна втома десь зникла i я ще добрих двi години страждала вiд безсонницi. В головi крутились рiзнi мрiї на рахунок майбутнього. Я вiдчувала, що завтра буде складний день, що потрiбно буде йти до лiкаря i провiрятись. Менi вже самiй не хотiлось тої дитини, оскiльки б зараз вона зiпсувала менi все, що можна. У мене ще жеврiла надiя на рахунок нього, можливо вiн змiнить свою думку на рахунок дiтей i в ньому прокинуться батькiвськi iнстинкти. А поки що я повинна чекати i молитись. Менi i так було жити непогано, особливо цього лiта. Майже всю свою увагу вiн придiляв менi, група залишила його в спокої. "Нi, я повинна вибачитись перед ним i згодитись на можливий аборт, все-таки вiн стiльки для мене зробив, не можу ж я зараз стати йому поперек горла i зiпсувати кар'єру, бо ж дитинi потрiбна батькiвська увага, а де я її вiзьму пiд час турне?.. " - з такими думками я поглинула в сон, на душi було бiльш-менш спокiйно. Я переживала тiльки за аборт, бо боялась, що вiн може вплинути на моє здоров'я ( а воно менi потрiбно, якщо я збираюсь бути згодом матiр'ю).
- Hi! - сказав вiн i нiжно поглянув на моє заспане обличчя.
- Привiт, як спалось?
- Чесно?
- А що це так серйозно? Невже тебе не було в кiмнатi? Де ж ти провiв нiч гультяй?
- Ну от!
- Я жартую, ну як же тобi спалось, розповiдай! Я нiкому не розпатякаю.
- Та я вiрю, просто... - якось невпевнено промимрив вiн i подивився на мене ще бiльш нiжно. Менi стало страшно, здавалось, що вiн хоче повiдомити, що йому залишилось жити ще два днi.
- Що сталось?! - я перейшла на крик, бо не могла стримувати нетерплячки.
- Нiчого особливого, менi приснився сон...
- Сон?
- Так. Ми були на небi... Ти стояла передi мною вся в бiлому. З крильми за спиною... так страшно. Я вiдчував твiй холод i ненависть, яку ти випромiнювала зi своїх очей. Я знав, що не заслужив мiсця на хмарi, менi просто дали короткий термiн, щоб ще раз побачити тебе, востаннє...
- Що ж ти таке зробив? Чому ти не мiг бути зi мною?
- Не перебивай, я ще не закiнчив. Просто я вбив нашу дитину...
- У нас була дитина? Ти її вбив? Чим?
- Я не мав на увазi, що я її реально сам вбив...
- Ти замовив кiллерiв? - я спецiально намагалась звести все на смiх, оскiльки менi було страшно дивитись на його серйозне обличчя, складалось враження, що вiн дiйсно цiєї ночi когось вбив i тепер вiдчуває вину.
- Fuck, скiльки можна мене перебивати?! Нi, просто я сказав тобi, що не хочу мати дiтей i ти зробила аборт.
- Ти ж нiколи не вiрив у Рай, то чому ти так перейнявся?
- Не знаю, але менi було тяжко дивитись на твiй вираз обличчя на небi, то було гiрше пекла. Розумiєш?
- Не зовсiм. Я перший раз бачу тебе таким. Невже цей сон дiйсно на тебе так вплинув?
- Я ще не знаю, давай краще одягнемось i пiдемо до лiкаря.
- Ти дiйсно хочеш цього, саме сьогоднi?
- Так.
- А може краще почекати, ми ще встигнемо зробити аборт, я не хочу собi псувати вiдпочинок, нам як раз залишилось ще три днi. А пiслязавтра прощальна вечiрка, пiсля операцiйного лiжка навряд чи я зможу, щось робити. Чи ти хотiв сказати, що я тiльки перевiрюсь?
- Не знаю, я просто хотiв пiти до лiкаря...
- Ти зараз, як маленька дитина. Що тобi дасть, що ти знатимеш чи я вагiтна? Тiльки настрiй зiпсує!
- А може навпаки пiднiме?
- Ти маєш на увазi, що надiєшся, що все обiйдеться?
- Нi!
- А що?
- Нiчого, забудь...
Я присiла на краю лiжка i почала натягувати на себе джинси. Вiн ще досi продовжував лежати. Прикрив очi долонями i наспiвувати одну зi своїх улюблених пiсень.
- Ти не бачив моєї майки?
- Якої?
- Coma Black.
- Вона пiд лiжком вчора була...
- Прекрасно. Ти не мiг її витягнути звiдти?
- Нi.
- Вставай, досить строїти з себе турботливого чоловiка... Тут здається, якщо хтось вагiтний, то це я. I звiдси можна вивести, що я повинна переживати, бо тобi нiчого не витягатимуть щипцями з утроби, нiхто не ритиметься у твоїй серединi, i ти не почуватимеш себе матiр'ю -вбивцею.
- Перестань, мене i так нудить вiд цього всього.
- Супер, то може ти також вагiтний, токсикоз в обох. Коханнячко моє, а де ти встиг нагуляти дитинку? Невже поза моєю спиною?
- Заткнись!
- Вибач, бiльше не буду. Тiльки ти вставай. Я не хочу туди сама iти. До речi, як ти думаєш, коли ми зможемо забрати результат?
- Не знаю, думаю, що сьогоднi.
Коли ми обоє були готовi йти в лiкарню, вiн раптом мiцно стиснув мене в обiймах i сказав, що любить. А у лiкарнi було гаряче i пахло всiлякими хiмiчним сполуками. Людей практично не було.
- Зачекай, я пiду сам.
- Ok.
Чекати довелось недовго, через хвилину вiн вже стояв бiля мене з лiкарем i
закликав зайти всередину. Кабiнет нагадав менi психiчну лiкарню, в якiй довелось проходити обстеження декiлька рокiв тому, спогади однi не з найкращих. Лiкар виявився стареньким чолов'ягою в окулярах з роговою оправою, час вiд часу хитрувато посмiхався i розумiюче заглядав в очi.
- Результат ви зможете вже сьогоднi о п'ятiй забрати, вам пiдходить?
- В принципi так, - невпевнено сказав вiн i стиснув мою руку, напевно переживав за мене.
Коли ми вийшли, вiн ще раз поглянув на мене i сказав :
- Нам треба поговорити.
- Нам? Чи тобi? Якщо тобi цiкаво, що я про це все думаю, то я можу дещо тобi сказати... По-перше, я не хотiла б сьогоднi тебе бачити. Менi потрiбно прийти до тями, зiбратись iз силами. Розумiєш, я зроблю аборт заради тебе, але спробуй поставити себе на моє мiсце. Менi важко це зробити... Але я тебе люблю...
- Знаю. Про це я й хотiв поговорити, iдемо на пляж.
- Iдемо... - втомлено побубнявiла я, взяла його за руку i поплелась в кiнець коридору.
Океан сьогоднi був напрочуд спокiйним, на вiдмiну мого внутрiшнього стану. Скинувши капцi я вiдчувала гладесенький пiсочок пiд своїми стопами, сонечко було блiдо-жовтим, хмари час вiд часу закривали його поверхню. Я б не сказала, що було холодно чи спекотне повiтря не давало дихати. Просто було тихо i спокiйно. Наче я дивилась на намальовану картину i все застигло. Ми сiли на пiсок i я почала засипати свої ноги золотим порошком, що випромiнював казковiсть i нереальнiсть життя на Землi. Я мовчала. Оскiльки все, що могла сказати, вже сказала i доповнювати свої погляди не мала бажання. Бо знала, що i так у мене вибору нема. Вiн почав перший:
- Я тут подумав... I вирiшив, що краще було б... - довго мовчав i пересипав пiсок з одної долонi в iншу. Так тягнулось добрих п'ять хвилин, як вiн насмiлився закiнчити речення, - ну краще було б для тебе , ну можливо i для мене, якби ти все-таки народила цю дитину.
- Ти серйозно? - не вiрячи своїм вухам я перепитала так ще два рази, бо не могла зрозумiти, що ж все-таки змусило його змiнити кардинально свої i мої плани.
- Так.
- Може не треба? Все ж таки зараз не зовсiм пiдходящий час: у тебе тiльки нормальна робота з'явилась, а дитина потребує батька вдома.
- Ти що не хочеш дитини?
- Я не хочу, щоб ти жертвував собою заради цього.
- Я не жертвую!
- Неправда.
Обоє замовкли, оскiльки остаточно розгубились.
-Я не хочу цiєї дитини, принаймнi зараз, - сказала я, намагаючись бути якнайбiльш впевненою у своїх словах.
- Брешеш.
- Нi!
- А я сьогоднi зрозумiв, що дитина це вже не так i погано, як здається на перший погляд. Можливо з нею i є спочатку багато проблем, але це компенсується тим, що вона приносить величезну радiсть батькам, - вiн намагався говорити правду, хоча сам прекрасно розумiв, що я йому не повiрю нi на копiйку.
- А ти подумав про те, що коли ти приходитимеш вночi додому i падатимеш з нiг, твоя дитина верещатиме цiлими годинами i я повинна буду колисати її до самого ранку. I ще ми повиннi їздити з нею по лiкарнях, мiняти пеленки, гуляти щонайменше шiсть годин на добу. А менi ще на роботу потрiбно ходити.
- Для цього є нянька.
- Я не хочу, щоб за моєю дитиною доглядала якась чужа менi людина, мало що в неї в головi.
- Чому ти зразу про найгiрше? Таке враження, що тебе цiле дитинство няньки били, ґвалтували i розпинали на дошцi для прасування бiлизни.
- Я просто переживаю за дитину.
Знову мовчанка, це було нестримно, я вже не могла отак сидiти i думати про щось, коли ще сама точно нiчого не знала. До того ж я страшенно розгубилась пiсля його слiв про нову теорiю на рахунок народження немовляти.
- Ну то що робимо? Котра година?
- Третя, пiшли пообiдаємо, у нас ще є час скупатись. Майбутнiй матерi корисно приймати солянi ванни.
- Пiшли.
Знову перекусили у тому задрипаному барi, розмовляти за обiдом не кортiлось, здавалось, що всi можливi цiкавi теми вичерпались. Все що я змогла сказати, так це:
- Я не збираюсь народжувати цю дитину, - вiн нiчого не вiдповiв тiльки гiрко посмiхнувся, розумiючи, що якщо я щось вирiшила для себе, то мене не переконати в протилежному.
Вода була тепла i м'яка. Цього дня, як нiколи вiн поводився зi мною обережно, наче з порцеляною. Менi було приємно бути хоч декiлька годин матiр'ю. Його нiжностi не було краю. Особливо менi сподобалось, коли вiн поцiлував мене пiд водою у живiт.
- Якi у нас плани на сьогоднi, пiсля вiдвiдування лiкарнi? - спитала безтурботно я.
- О шостiй вiдправляємось з хлопцями на обрив.
- Аж туди?
- Так, а що?
- Та нi, нiчого, просто пiсля операцiї...
- Сьогоднi операцiя? Та ти що?
- А коли ти хочеш?
- Я взагалi не хочу...
Цiлу годину ми сперечались, нiхто так i не перемiг, довелося просто встати i попрямувати до лiкарнi, щоб нашi твердження пiдтвердились. Я знову залишилась чекати його в холi, як вiн через пiвхвилини вийшов i сказав, що результат буде за декiлька хвилин.
- Менi страшно, - прошепотiла я i притиснулась всiм тiлом до нього, - я ж нiколи цього не робила, мене знову нудить i голова почала болiти.