Аннотация: Глава ХХХ-4 из неоконченного романа, работа над которым продолжается
Глава ХХХ-4
Якщо дорослий чоловiк, навiть якщо вiн офiцер Радянської Армiї, побачить Стража i при цьому обмочиться або з ним навiть приключиться iще щось гiрше - не треба глузувати з нього! Звичайна людина, побачивши Стража, вiдчуває такий жах, який не можна потiм нi з чим порiвняти.
Довгих сiм рокiв вiн не мав спокою. Вночi вiн взагалi боявся засинати. Якщо вдень це йому вдавалось, то часто-густо примари настигали його й тут.
Вiн вважав за щастя, коли перейшовши до того дивного свiту, його зустрiчали самi тiльки величезнi жовтi мухи, величезнi кам"янi колеса - жорнова котилися просто на нього , темно-жовтий пiсок, такого ж кольору небо, рiдкi чорнi дерева без листя, пiвтемрява завжди, навiть вдень.
Але вiн радiв, що принаймнi немає Стража.
Малий Барбосс за часи свого дитинства виходив до того жовтого свiту сотнi разiв, та бачив Стража разiв приблизно тридцять, але так i не звик до цього.
А ще треба було пiсля всього цього щодня ходити до школи. Тому Малий Барбосс за цi роки майже звiвся нанiвець - стращенно схуд та майже зовсiм перестав їсти.
Коли Добра Матуся Аля насильно пхала йому до рота шматок чудового смаженого в сухарях сома - вiн в останнiй момент бачив перед внутрiшнiм взором вусату огидну смердючу пику Стража, та починав брутально блювати проста на пiдлогу.
Спочатку його намагались годувати силомiць, а потiм
всi поступово звикли i покинули цi марнi спроби, а вiн перейшов на самi тiльки кавуни та газовану воду з сиропом, яку за три копiйки купував на базарi, йдучи додому зi школи.
Матуся Аля важко працювала пiдчас Великої Вiйни та внаслiдок цього мала досить слабке здоровя, особливо її пiдводила нервова система. Оскiльки грошiв у сiмї завжди було нiкуди дiвати, вона мала змогу щороку по кiлька разiв їздити до санаторiю по путiвках, що їх дiставав Винищувач Сашко.
На час цих вимушених поїздок Малого Барбоса треба було кудись дiвати на мiсяць, тому у його вихованнi завжди брали активну участь тiтки - сестри матусi, особливо середня - Маруся.
Ще коли Барбосс був зовсiм малий, люблячы тiточки, купаючи, роздягали його догола, з цiкавiстю мацали йому чоловiчi "причандали" та по черзi брали їх до рота.
А Маруся,починаючи з п"яти рокiв, коли Матуся Аля вiд"їжджала на лiкування та зоставляла його Марусi на виховання - кожну нiч брала його до себе в лiжко, клала й садовила на себе, i вiн весело грався, тручись об її жорстку мохнатку.
Цiкаво, що вiн потiм матусi нi разу нiчого про це не розказував - мабуть, чоловiчий iнстинкт майбутнього гуляки й розпусника пiдказував йому, що саме їй цього краще не казати.
Итак, долго всё шло хорошо и Мама Аля отдавала его тёте Марусе с большим удовольствием, чтобы пойти куда-нибудь вечером в гости или уехать на несколько дней. А Маруся его безотказно и с удовольствием брала. Тем более что в придачу ко Барбоссу мама оставляла ей более чем щедрые средства на моё пропитание и другие нужды.
Но всё хорошее когда-нибудь кончается. Однажды мама с отцом уехали на неделю в гости к его родителям. Конечно же, с первой же ночи Барбосс, как всегда стал спать с Марусей. Но беда была в том, что симпатичная незамужняя Маруся, работавшая машинисткой в военном училище, часто или даже очень часто "давала" молодым курсантам, так что к ней , думаю, в училище была запись по очереди.
Наконец как-то в обеденный перерыв на столе в архиве темпераментный юный курсант во время впрыскивания спермы заразил Марусю гонореей, а вечером она положила на себя Барбосса и заразила тоже.
Уже наутро у него начались проблемы в виде рези, болей и всего прочего. Маруся с перепугу не знала что делать, в результате не делала ничего. Когда дня через три вернулись его родители, процесс был в самом разгаре и Барбосс крутился от болей, как карась на сковородке.
А Малий Барбосс крутився вид болю , як карась, якого у сметанi смажать на сковорiдцi.
Звiсно, були вжитi рiшучi заходи пов"язанi з щоденними походами до вендиспансеру, де за грошi, що їх давав Винищувач Сашко, Малого Барбосса лiкували - густо мазали смердючими мазями, давали гiркi пiгулки, кололи боляче голками пенiцилiн у худi сiдницi. Та нарештi лiкарi об"явили, що малюк здоровий.
zzz
Через рiк пiсля того, навеснi матуся Аля написала листа до його бабусi Серафiми Йосипiвнi та запросила ту приїхати до неї у гостi. На цей раз вона бабусю запросила дiйсно щиро у гостi, а не для того щоб використати її у своїх справах - бо сiм,я Барбоссив була на тi часи вельми заможна, а бабуся жила досить далеко у маленькому старовинному мiстечку Кукуєвi на мiзерну пенсiю, так що вона охоче приїхала на початку травня i насолоджувалася товариством своєї молодшої нелюбимої дочки та онука.
Побачивши Малого Барбосса - свого нелюбимого онука - Серафима Йосипiвна, яку пiсля голодовки 1946 року не так просто було здивувати, жахнулася: -"Що це ви зробили з дитиною?"
Малий Барбосс, який перед тим взимку, гасаючи на ковзанах, якраз iще й схопив запалення легенiв та пролежав мiсяцi зо три у лiкарнi, був дуже схожий на живий скелетик, що рухається.
Лежачi у лiкарнi, вiн теж частенько i подовгу мандрував до астралу, i в нього вiд спiлкування з тамошнiми мешканцями ще й почалися серцевi напади, вiд яких медики лiкували його краплями валерiани з ландишем. Незважаючи на це, його мандри продовжувалися регулярно, повторюючись принаймнi 2-3 рази на мiсяць.
Малий Барбосс не був одинокий у своїй справi - бо
в Матусi Алi, незважаючи на лiкування, регулярно повторювалися приступи iстерiї. Пiд час цих приступiв вона, молода, гарна, завжди ретельно зачесана та модно вдягнена жiнка раптово падала горiлиць на брудну пiдлогу, билася в судорогах, кричала високим несамовитим голосом i била ногами об пiдлогу.
Малий Барбосс при цьому дуже лякався, падав на любу матусю, намагаючись їй чимось допомогти, цiлував їй руки, а потiм кидався як маленький хижий звiр на Винищувача Сашка, який завжди безпорадно стояв поруч, i бив його маленькими кулачками по колiнах, благаючи допомогти матусi i звинувачуючи у бездiяльностi та у всьому, що вiдбувається.
Проживши у гостях мiсяць та надивившись на усi цi страхiття, Серафима Йосипiвна твердо вирiшила рятувати онука i для цього повезти його з собою до Кукуєва, щоб показати знаменитiй "ворожцi" - вiдьмi Прасковiї, що жила на Преображенцi, якраз навпроти цвинтаря та церкви
разом iз своєю старшою сестрою Дашою - яка, на вiдмiну вiд Прасковiї, була чорною вiдьмою та мала погану репутацыю. Люди били iм вiкна.
На цю поїздку треба було ще наважитись, бо батько малого Барбосса - Винищувач Сашко - був на той час вже пiдполковником i полiтруком авiацiйного полку реактивних винищувачiв, i якщо його партiйне керiвництво хоча б одним вухом почуло, що полiтрук вiрує у якiсь забобони i лiкує свого сина у вiдьми-ворожки - йому довелося б розпрощатись з дорогоцiнним партiйним квитком та й взагалi з офiцерськими погонами.
На сiмейнiй нарадi вирiшили, що спочатку матуся Аля з"їздить на мiсяць до неврологiчного санаторiю у Сiмеїз та у черговий раз полiкує свою iстерiю, а як вона повернеться - тодi Серафима Йосипiвна вiзьме онука та повезе його таємно лiкувати до ворожки - щоб нiхто не знав.
На дворi був ще тiльки березень, тому Винищувач Сашко легко дiстав у профкомi путiвку в санаторiй для дружини, i вона , набравши повну валiзу суконь та парфумiв, поцiлувала любого синочка та матусю, та вiд"їхала до Криму.
Спочатку Малому Барбоссови було зовсiм байдуже до бабусi - дасть поїсти - i на вулицю, ганяти у футбола.
Квартира їхня на першому поверсi була така, що ванна стояла чомусь проста у кухнi (зараз так вже нiхто не будує). Дверей з вiтальнi до кухнi теж чомусь не було - замiсть дверей висiла важка гобеленова штора.
Одного разу бабуся каже Малому Барбосови: "Ти ж дивись, до кухнi не заходь, бо я буду купатись!"
Якби вона цього не сказала - вiн би на 99% не зiбрався б заходити до кухнi.
А якщо заборонила - звичайно ж, вiн навколiшки тихенько пiдкрався, влучив момент поки вона ввiмкнула душ i тихенько вiдхиливши важку штору, почав спостерiгати...
Вiдразу ж у нього серце так заколотилось, что вiн ледве не знепритомнiв - його поважна бабуся Серафима Йосипiвна стояла оголена у ваннi спиною до нього пiд душем. Це было щось! Вiн побачив добре збудовану повнувату даму 56 рокiв, на зрiст бiля 160см, плечi дещо вужчi за стегна, сiдницi й стегна - з приємними взнаками целюлiту.
Повнi руки були пiднятi вгору та зведенi на потилицi, тому праворуч i лiворуч в неї навiть зi спини були виднi вiдвислi до пупа цицьки п"ятого розмiру, що красиво гойдалися при рухах.
Достойна сивина iї волосся була заплетена у двi коси, якi шпильками були зiбранi на головi у виглядi тої зачiски, яку зараз можна побачити на головi у одного вiдомого полiтика.
Вода з душа струмилася по її тiлу. В Малого Барбосса, незважаючи на дошкiльний вiк, щось пiднялося i закам"янiло, дихання завмерло.
Раптом бабуся витягла шпильки з волосся, i майже зовсiм сива маса волосся впала униз, закривши їй спину до сiдниць.
Якби Малий Барбосс був хоч трохи старший - то мабуть точно злив би сiмя на пiдлогу, але у його вiцi ще нiчого було зливати - так вiн просто трясся, як в лихоманцi, вiд цього видовища.
Тут бабуся стала повертатися, i Малий Барбосс мерщiй вiдскочив вiд щiлини й тихо вiдповз у свою кiмнату, наповнений новими солодкими враженнями.
zzzzzzzzz
Полвека назад пригород старинного города Кукуева - Преображенка славился тем, что здесь жила знаменитая знахарка и ворожка бабушка Прасковья Пугачева. К ней приезжали из Москвы, из Киева и Еревана, привозили детей - и всех она лечила.
Вместе с Прасковьей жила ее старшая сестра Дарья, о которой говорили что она черная колдунья. На всех соседей сгорбленная злая старуха Дарья нагоняла страх. Из местных жителей к ней никто не обращался, но она не сидела без дела - изредка вечером к ней тайно приходили люди, и говорят, что она выполняла за деньги все злое, о чем бы те не попросили.
Бабушка Прасковья жила, не прячась, в аккуратном выбеленном мелом домику под соломенной крышей на улице прямо напротив кладбища, окружавшего Преображенскую церковь.
Серафима Иосифовна приближалась к дому "ворожки" с некоторым опасением, хотя место это было ей до боли знакомое. Дело в том, что на этом самом кладбище, совсем рядом с церковью, по соседству с роскошной гранитной плитой над могилой "Полковника кавалерии графа де Роберти, 1820 год" располагался скромный холмик без креста и даже без звёздочки, под которым в январе 1946 года с помощью солдат она похоронила своего мужа Леонида Николаевича.
Серафима Иосифовна была дама суеверная и набожная, что не мешало ей одновременно грешить обманом, оговором ближних и клятвопреступлением.
Убирая в квартире она находясь даже в полном одиночестве имела привычку распевать вполголоса псалмы, а не какие-нибудь арии из опер или народные песни.
Отец Малого Барбосса - Истребитель Саша - не одобрял предстоящего визита к колдунье, но был вынужден согластиться под давленим жены и тёщи.
Потому, приехав в Кукуев рано утром, прямо с вокзала Серафима Иосифовна , ведя за руку бледную тень Маленького Барбосса, появилась на улице предместья Преображенки, ведущей к старинному городскому кладбищу, расположенного на холме, с возвышавшейся над ним церковцю с тёмно-зеленiм куполом и колокольней.
Старые могилы по традиции обстроенные металлическими ржавеющими оградками, теснились настолько близько друг к другу что пройти между ними и найти что - либо казалось вообще невозможным. Из густых кустов акации, росших повсюду, торчали каменные и металлические кресты, а в основном-вырезенные из жести ржавые пятиконечные звёзды.
Метрах в 50 в сухой траве кое-где одиноко торчали каменные надгробья с непонятными надписями - остатки полуразрушенного еврейского кладбища, которое теперь служило для жителей посёлка местом свалки мусора, который они средь бела дня привозили сюда ручными тачками и ссыпали прямо на могилы.
На одиноких акациях обильно висели гнёзда птиц.
Калитка оказалась незапертой, сторожевой собаки во дворе видимо не водилось. Серафима Иосифовна, держа за руку Маленького Барбосса, поднялась на крыльцо и постучала.
На стук вышла согбенная, маленького роста худая старуха и молча уставилась на пришедших.
-"Когда хозяйка выйдет и сможет меня принять? спросила измученная дорогой и ожиданием Серафима Иосифовна.
"Бабка-яга" посмотрела строго исподлобья и неприятным сиплым голосом сказала:
- "Тут и без тебя посетительниц хватает, всем моя
сеструшка нужна. Одним - погадать, другим головную боль , даже порчу снять. Прасковья все может. Даже сказать по фотографии - жив человек или уже нет его на земле. И все от чистого сердца. Но самый основной ее дар - детишек спасать от судорог, от падучей.
Бывало, привезут издалека младенчика, развернут обоссаную пелёнку - а он там лежит, бедненький, ручки-ножки судорогой скрючены, весь синий. Прасковья пошепчет над ним молитвы Господу нашему Иисусу Христу - и младенчик размякнет, как сухой листочек в воде, задышит, порозовеет кожица - и заснёт спокойно. Вот только вчера такое было, сама видела".
Наконец на крыльцо вышла сама Прасковья.
Она оказалась высокой худощавой женщиной лет 65, с серьёзным благообразным лицом и в круглых роговых очках с толстыми стёклами.
Хозяйка приветливо пригласила гостей в горницу - довольно большую комнату, где на окнах были "выбивные" беленькие занавесочки, на стене висели большие деревянные рамки, в которых под стеклом размещались вперемежку большие и маленькие фотографии.
Отдельно в маленькой рамочке над столом висела фотография жениха и невесты - крепкого парня лет под 30 и его миловидной невесты в наивной деревенской фате, а в углу тикали дешевые часы-ходики.
-"А позвольте спросить, у вас дар такой с самого детства?" - проникновенным голосом опытного подхалима спросила Серафима Иосифовна.
-- "Нет, уважаемая. Я в детстве сама всё болела, слабенькая была. Господь мне и деток долго не давал. А потом, аж через пять лет после замужества, у нас с моим покойным мужем Петей подряд, через каждые два года, родилось четверо ребятишек, но ни один не дожил до года - все померли от падучей.
Четверых подряд я так похоронила, а в живых остался только пятый - самый старший сын Саша, он вот даже женился недавно" - показала она на фотографию молодоженов на стене.
Я все нарадоваться не могу, что хоть он один у меня на свете прижился.
-" А что же вы всех чужих деток спасаете, а своих четверых не вылечили, не спасли?" спросила Серафима Иосифовна.
-" Только когда четверых моих деток господь к себе призвал - появился у меня этот дар - деток лечить. А до того я своих спасти не могла - просто не умела!" спокойно ответила Прасковья.
На чемне запрошення хазяйки Серафiма Йосипiвна сiдає на деревяну лаву до столу, саджає поруч з собою Малого Барбосса i розповiдає, зачим прийшла, просить полiкувати дитину.
Прасковiя своїм добрим поглядом через товстi стекла круглих рогових окулярiв пильно дивиться на дохленького Малого Барбосса, який гойдає ногами сидячi на лавi, та несподiвано вiдмовляється, говорячи:
-" Я бачу, що це у вас така вродилася дитина, що її не можна у церквi хрестити, йому i до церкви взагалi не можна заходити - бо видно, що у нього "дурний глаз", що як вiн на корову, припустимо, подивиться - та може здохнути. Та дай боже, щоб тiльки на корову.
Я лiкую людей молитвами Господу нашому Iсусу Христу
та святим угодникам, тому я не можу його лiкувати та молитви християнськi над ним читати - грiх впаде на мене! Я сама можу захворiти - що я тодi буду робити,
як спасатися?".
Серафима Йосипiвна наполягає, просить. Говорить:
-"Я тобi дуже гарно заплачу, дам цiлих три карбованцi! Тiльки полiкуй мого онука, не дай йому пропасти!(щоб повною мiрою оцiнити пропозицiю Серафiми Йосипiвни дати за лiкування три карбованцi - треба знати, що її жебрацька пенсiя на той час складала всього 10 карбованцiв на мiсяць).
Прасковiя розвела руками й надовго замовчала, а потiм, коли Серафима вже втратила надiю, несподiвано погодилась:
-"Зрозумiй, що як я почну його лiкувати - то менi самiй дуже погано може буде. Але ж все - таки жаль дитину. Будь що буде - почну лiкувати, нехай мене Господь наш простить та допоможе".
Прасковiя встає з лави, ставить на палаючу пiч невеличкий простий глиняний полумисок з водою та кидає в нього чималий шматок воску. Коли вода закiпає i воск розтає, вона виливає рiдкий гарячий воск до чугунка з холодною водою, i продовжуючи пошепки читати молитви, вдивляється у поверхню води, де застиглий воск створює чуднi фiгури та орнаменти.
Ретельно розглянувши тi фiгури, Прасковiя робить для себе висновок про причини хвороби.
Досить довго помолившись та в останнiй раз осенивши себе святим хрестом, Прасковiя кладе Малого Барбосса горiлиць прямо серед горницi на чисту дерев"яну пiдлогу, дає йому в руки по жмутку сухих пахучих трав, такий же жмут сухої трави, завбiльшки з вiник, кладе йому в головах, потiм стає на колiна та шепочучи пiд нiс молитви, заходиться рубати звичайною гострою сокирою траву, що лежала в головах та обабiч тiла дитини.
Сокира з тупим стуком врубається у дошки пiдлоги, суха трава крошиться й розлiтається по хатi. Малому Барбоссови стає трохи страшно, але приємно - вiн дуже полюбляє пригоди, а за своє вже довге життя в астралi вiн i не таке бачив!
Вiн побоюється, власне, тiльки одного - раптом ця добра бабуся в круглих окулярах схибить i попаде йому гострою сокирою у голову!