- Я лечу у першу свою космiчну подорож, - промовила дiвчинка рокiв восьми, торкаючись маленькими пальчиками великого круглого iлюмiнатора, який був майже на всю стiну космiчного корабля, - сподiваюсь, менi сподобається. Тату, що ти робиш?
- Я програмую автопiлот, щоб саме вiн керував польотом. Пiди, доню, допоможи мамi, якщо тобi набридло дивитися на цi незмiннi зображення ззовнi.
- Я завжди з великим задоволенням дивлюся на цi зорi. Зараз вони ближче, нiж ранiше, на поверхнi рiдної планети. А матусi я допоможу. Iз задоволенням. Мамо, чекай, я теж хочу складати цi речi для подорожi, я допоможу. Iз залюбки.
- Дякую тобi, Софiє. - Подякувала мама. - Ти пам"ятаєш, доню, що пiсля подорожi ми тебе вiдвеземо до Космiчної академiї, де ти залишишся навчатися на пiлота космiчного корабля?
- Так, пам"ятаю. Але я не хочу вас залишати. Я буду дуже сумувати за вами. - Вiдповiла Софiя.
- Ми зi твоїм батьком так вирiшили. Ми думаємо, що так буде краще для тебе. Принаймнi усi канiкули ми будемо проводити разом, а iнодi будемо тебе навiдувати у вихiднi та на свята. Уяви, яке у тебе, доню, буде майбутнє з такою освiтою. Усi дверi будуть перед тобою вiдчиненi.
Софiя тiльки зiтхнула.
Коли Софiя допомогла мамi, вона пiшла до своєї кiмнати. Там вона залишилась мрiяти про своє майбутнє.
Через кiлька днiв космiчний корабель, на якому була Софiя зi своїми батьками, долетiв до планети нової зоряної системи, на якiй розмiстилась Космiчна академiя.
Попрощавшись зi Софiєю та залишивши її у стiнах учбового закладу, батьки полетiли додому, до своєї рiдної планети.
- Привiт! - Поздоровалась Софiя з усiма. - Мої батьки хочуть, щоб я була пiлотом. Тому я з вами.