- Я розповiм про себе... Я живу майже вiчнiсть. Але не у прямому змiстi цього поняття. Рiч у тому, що я зараз сплю. Сплю цiлу вiчнiсть. Насправдi, великий промiжок вiчностi, такий собi добрий шматок. За допомогою охолодженого сольового розчину температура мого тiла була швидко понижена до кiлькох градусiв вище точки замерзання. Завдяки цьому клiтинна активнiсть завмерла, я практично впала в анабiоз. Навiщо менi це? Зараз вiдповiм. Для того, щоб перемiститися на велику вiдстань у пошуках нової планети. Якщо конкретно, то планету знайшли. I навiть не одну. А кiлька тисяч потенцiйно придатних для нас планет. Вони розмiстилися насамперед у сонячних системах, якi знаходяться мiж рукавами галактики. Подалi вiд Чорної дiри, молодих зiрок, наднових зiрок, якi вибухають, подалi вiд гамма-випромiнювання. Тому що саме бiля Чорної дiри сконцентрувалося багато молодих та наднових зiрок (а також у самих рукавах галактики безлiч молодих i наднових, тому небезпечних зiрок), там дуже агресивна радiацiя, кружляє багато пилу, який iнодi загорається через велике тертя, яке завдає нескiнченна гравiтацiя Чорної дiри. А ще Чорна дiра горить, коли вона з"їдає-поглинає бiльше, анiж може втримати своєю гравiтацiєю. Тодi Чорна дiра випускає два протилежних променя аж до кордонiв сусiдньої галактицi, створюючи її новi зiрки, допомагаючи оформитися своїй сусiдцi у величезний диск. Може i не в диск. А в охайну кулю. Байдуже. А ось моя галактика у формi диска. Гарного. Величезного. Вона створювалась за допомогою iнших галактик, менших, якi наближувалися i переставали самостiйно iснувати. Моя галактика їх поглинала, збiльшуючи свої кордони. Але це не буде завжди так. До нас наближається така ж величезна галактика, рiвна по розмiрам i величi. Тодi нiхто не виграє, не буде переможцiв. Двi галактики перестануть iснувати. На їх мiсцi народиться нова галактика, у центрi якої буде нова Чорна дiра, утворена об"єднанням двох Чорних дiр, одна з яких тримає порядок у моїй галактицi. Але це буде потiм. Зараз, що вiдбувається, так це те, що моя цивiлiзацiя потребує нових планет, багато нових планет, щоб розмiстити усiх своїх представникiв. Бо нас стало дуже багато. Пiсля того, як винайшли спосiб бути безсмертними, вимикаючи гени, якi вiдповiдають за старiння та смерть, бiльше нiхто не старiв. I бiльше нiхто не вмирав своєю смертю. Звiсно, це не протрималось довго, уряд видав закон, який забороняв проводити процедуру безсмертя. Але вже стiльки людей встигло це зробити. А про самий метод дiзналося багато вчених, деякi з них продовжили проводити процедуру безсмертя, незважаючи на заборону, отримуючи великi кошти, мiняючи своє iм"я та продовжуючи жити на супутниках нашої сонячної системи, якi погано контролюються самим урядом. Тому уряд вирiшив колонiзувати новi планети, якi так само розташованi мiж рукавами галактики, як i наша сонячна система, щоб розмiстити на нових планетах усiх зайвих i тих, хто хоче обходити закон. Для цього спочатку треба пiдготувати знайдену планету, а потiм вiдправляти цiлi експедицiї з пасажирами на борту. Для цього прибудуть на новi планети та їх супутники першi кораблi з бактерiями та нанороботами з записаними на жорсткий диск геномами людини та дев"яти мiльйонiв видiв, якi мешкають на нашiй розвиненiй планетi. Планета називається Ельза. Це - величезна куля масою приблизно двадцять чотири на десять у двадцять четвертiй ступенi кiлограмiв. Ельза - одна серед так званих суперземель, на яких життя iснує в найкращих умовах. Ельза обертається навколо зiрки красного карлика - найпоширенiшого типу зiрок в нашiй галактицi. Завдяки своїй величезнiй масi та обертанню навколо своєї осi планета має величезне магнiтне поле, яке захищає вiд смертоносних спалахiв зiрки, яка знаходиться так близько. Я кожен день насолоджувалася небом, в якому грало на низькiй висотi чудове полярне сяйво найрiзноманiтнiших кольорiв. Уся поверхня планети покрита дiючими вулканами, їхнi гази живлять надщiльну атмосферу. На моїй планетi завжди стабiльний та помiрний клiмат. Велика гравiтацiя тисне на гiрськi ланцюги, тому вони низькi. Згладжене дно океану, дрiбнi моря зi ланцюгами вулканiчних островiв - це все було менi рiдним, воно було моїм. Звiсно, дiючи вулкани завдавали багато лиха, але розвинена цивiлiзацiя навчилася з цим жити. Будинки будувалися на рухомiй платформi, якi рухалися разом зi стрибками тектонiчних плит. Споруди витримували сильнiшi поштовхи, коли з дахiв сипався бруд, а самi споруди при цьому залишалися повнiстю цiлими. Мостiв майже не будували. Та i не було потреби в них. У кожної добре працюючої родини був хоча б один авiамобiль, який дозволяв прибути до будь-якої точки планети за кiлька годин. Звiсно, за всiм не угледiти, тому частiше такими авiамобiлями керували автопiлоти, якi враховували траєкторiї усiх учасникiв повiтряно-дорожнього руху. Та i правил автопiлот дотримувався краще за людину, яка iнодi забувала цiлi роздiли цих правил, якi розмiстилися на тисячi сторiнок електронної книги. Саме електронної книги, тому що iншi результати видавничого дiла, серед яких паперовi та каучуковi, давно залишилися тiльки в музеї. Або в домашнiх бiблiотеках як релiквiї та пам"ятки iсторiї. Що стосується мене, я - звичайна представниця своєї цивiлiзацiї. Середнiй зрiст один метр та два сантиметри, червоноока з темним волоссям, зi зеленою шкiрою та мiцної статури, враховуючи гравiтацiю нашої рiдної планети. Але планета, до якої ми вирушили, у чотири рази менша за масою. Тому прийдеться пройти деякi процедури адаптацiї заздалегiдь, до висадки на обрану планету, щоб адаптували свiй органiзм до iнших умов iснування. Спочатку до iншої гравiтацiї та атмосфери, а потiм, пiсля прибуття, вже видозмiнюватися на самої планетi для того, щоб бути схожими на мiсцевий вид людини, щоб особо не видiлятися серед мiсцевих i не привертати зайвої уваги. Нанороботи з генетичним матерiалом людини та дев"яти мiльйонiв видiв повиннi були приземлитися на знайдену планету два с половиною мiльярда рокiв назад на космiчне тiло, яке до цього моменту мало б пiвмiльярда рокiв уникати руйнуючих подiй, та запустити процеси появи життя. Спочатку мiкробiв, потiм багатоклiткових, риб, ссавцiв, а вже наприкiнцi i самої людини. Термiн, за який все це вже вiдбулося чи нi, залежить вiд самої планети та агресивного середовища - Космосу, який постiйно намагається вбити життя в будь-якiй його формi. Процес освоєння планет був запущений ще на початку нашої цивiлiзацiї, ще до проблеми перенаселення, як перспективу мандрувати на далекi вiдстанi з можливiстю проведення якогось часу на iнших планетах, якi вже пiдготовленi для вiдвiдування туристами. Але так сталося, на жаль, що цей проект з пiдготовленими заздалегiдь планетами став ключовим при вирiшеннi перенаселення нашої рiдної планети. Був швидко сконструйований двигун деформацiї простору, який ранiше був лише запатентованим винаходом без самої реалiзацiї в реальних масштабах простору та використаний лише для перемiщення у Космосi нанокораблiв. Вiдчутна ж рiзниця: побудувати двигун деформацiї простору для нанокораблiв чи для тисяч живих пасажирiв?! Прийшлось комусь виконати цю нелегку роботу. Але це не єдиний вид двигуна на цьому кораблi. Ще космiчне судно використовує термоядерний синтез. Це коли атоми водню стикаються один з одним, звiльняючи енергiю. З таким двигуном не треба брати з собою увесь запас палива, тому що заправлятися можна прямо в Космосi мiжзоряним газом. I це не всi цiкавi та важливi данi. Сам корабель, в якому зараз я знаходжусь, будувався в самому Космосi з виростанням корисних копалин з астероїдiв та планет-карликiв. А щоб пасажири судна не загинули вiд довготривалої вiдсутностi гравiтацiї, її створює корабель штучно, використовуючи центр обiжну силу, яка виникає при обертаннi. Захист вiд космiчного випромiнювання нам забезпечую вода. Вона поглинає частки високої енергiї, блокує гамма-промiнi в достатньому об"ємi. Тому на кораблi двi обшивки. Одна обшивка заповнена водою. А поверх неї - друга обшивка з запасом водню для реактивного двигуна. Дивно, якщо я зараз про це все думаю, навiть говорю сама з собою шепотом, значить, я повiльно, непомiтно для самої себе, виходжу зi стану сну, майже вiчного, як i сама ця подорож... Тривайте! Почекайте! Менi холодно. Менi вже некомфортно! Зараз менi стане погано. Вже нудить. Хтось випустить мене з цiєї капсули! Гей, роботу! Випусти мене! Вiн мене навiть i не чує! Але ж це вiн мене розбудив. Навiщо? Невже ми прибули до пункту призначення? Невже свобода близько? Менi вже тепло. Затишно, комфортно. Ось так... Добре. А ось i капсула вiдкрилась. Нарештi... Марсiя! - Звернулася сама до себе дiвчина. - Ти вiльна! Тепер ти можеш починати нове життя.
Глава 1
- Привiт! Думки в голос? - Спитав хлопець, стоячи в сусiднiй капсулi, яка тiльки що вiдкрилась. - Менi теж набридло стiльки часу мовчати. Хочеться почути хоч яку мову, нехай це буде хоча б власна. Мене звуть Рафаель. Я щось не пригадую, як тебе охолоджували. Я i подумати не мiг, що бiля мене буде знаходитись така гарна сусiдка.
- Спасибi. Приємно отримати комплiмент у такий момент. А мене звуть Марсiя. - Вiдповiла дiвчина. - А як ти сюди попав. Ну, на цей корабель?
- Я не пам"ятаю. - Проговорив Рафаель. - Я знав, що уряд готує цей проект. Що чекають добровольцiв. Видно, добровольцiв не дочекалися. I якимсь чином взяли мене, не спитавши у мене нi згоди, нi моєї думки про все це.
- I мене нiхто не питав. Я знаю про цей проект усе, тому що працювала над ним. Але я не давала згоди. Я лише працювала на державну установу. - Замислилася Марсiя. - Як там не було, але нам з тобою жити тепер в новому свiтi. Сподiваюсь, вiн буде привiтним для мене.
- А я працював математиком. Менi навiть збиралися нагородити премiєю. Але все скiнчено. Премiя далеко. Як у просторi, так i у часi. Така iронiя долi. - Поскаржився хлопець. Дивись! Все iншi теж прокинулись. Пiшли знайомитися...
- Пiшли.
На кораблi було зiбрано кiлька тисяч рiзних спецiалiстiв. Вони майже всi не розумiли, що ж роблять на цьому космiчному суднi. Нiхто, як оказалось потiм, не давав згоди на присутнiсть на цьому транспортi та на участь в проектi освоєння нових планет. Що ж... В життi буває рiзне. Iнодi приходиться починати усе з бiлого аркуша, причому в деяких випадках поняття "починати з бiлого аркуша" буде означати суть буквально. I нiчого з цим не подiєш. Жити хочеться. Тому миришся з усiм. Приймаєш усе, як є.
Глава 2
- Я зiбрав вас усiх для того, щоб познайомитись. Я - той, хто буде вас змiнювати протягом тривалого часу для того, щоб ви усi змогли нормально адаптуватися до нових умов, якi подарує вам усiм нова планета. - Почав розмову робот з чотирма руками та трьома ногами. - Я зроблю вас вище, тонше та, головне, мiцнiше. I це буде початком змiн. Планета, до якої ми наближаємося, має вагу меншу за планету Ельза у чотири рази. Магнiтне поле тому менше, а отже, захист вiд своєї зiрки має слабший, але це компенсується бiльш вiддаленим розташуванням своєї орбiти навколо зiрки. Двi третини поверхнi займає вода. Одна третина - це суша. Щоб дiзнатися, в якому станi само людство, яке вiдтворили посланi ще мiльярди рокiв тому нанороботи, треба пiдiйти ближче, включивши режим невидимки. Та поспостерiгати за життям нової цивiлiзацiї. Ну все! За роботу!
- А на якому рiвнi ця цивiлiзацiя? Вони розвиненi чи нi?
- Цього нiхто не знає. Ми дiзнаємося про це, коли пiдiйдемо ближче. - Вiдповiв робот.
- А що ми будемо робити на новiй планетi?
- Просто жити. Пристосовуватися. - Пояснив робот. - А зараз ми почнемо пристосовуватися з процедур перетворення. Слiдуйте за мною до лабораторiї.
Усi пiшли слiдом за роботом, щоб почати своє перетворення.
Глава 3
- Ну що? Ви навiдали цю планету? Що там? - Спитала у Рафаеля Марсiя. - Де ви були? Якi там люди? Якi вони?
- Зараз вони такi, як ми. Мають такий самий вигляд. - Вiдповiв Рафаель. - А коли ми лiтали близько над поверхнею у мобiльному кораблi, то обов"язково всi дивувалися та знiмали на свої камери. Ми для них диво. А для мене диво - це саме вони. А про все iнше розповiсть сам робот. Потiм. Вiн збирав матерiали з поверхнi для вивчення. Вiн проаналiзує геологiю планети. Iсторiю її виникнення та розвитку. А потiм нам усе розкаже та прокоментує. Зараз робот працює над зiбраними даними.
- Як цiкаво. - Промовила Марсiя.
- Цiкаво. - Погодився Рафаель. - Але мене зараз цiкавить iнше. Давай з тобою просто пройдемося по кораблю та прогуляємося. Я хочу тебе запросити на побачення.
- Добре. Пiшли. - Погодилася Марсiя.
I друзi пiшли гуляти просторами корабля, тримаючись за руки.
Глава 4
- Я зiбрав вас усiх, щоб розповiсти про отриманi та опрацьованi мною данi. - Почав розповiдь робот. - Планета, яку ви зараз бачите на екранi та в iлюмiнаторi, iснує чотири цiлих п"ятдесят чотири сотих мiльярдiв рокiв. Життя з"явилося на цiй планетi завдяки нашiй цивiлiзацiї за допомогою нанороботiв з генетичним матерiалом людини та дев"яти мiльйонiв видiв, якi приземлилися на її поверхнi два с половиною мiльярдiв рокiв тому. Але не все пройшло гладко. Планета пережила кiлька льодовикових перiодiв, гамма-випромiнювання та падiння астероїдiв. Правда, саме падiння астероїда шiстдесят п"ять мiльйонiв рокiв назад було невипадковим. Наша цивiлiзацiя вiдстежує своїх пiдопiчних планет та контролює увесь процес. Через червоточини роботи-розвiдники прибувають до дочiрнiх планет та повертаються назад в одну мить. Червоточини - ризикований спосiб перемiщення у просторi та у часi, тому для цього способу використовують саме роботiв. Мої володарi були незацiкавленi в тому, щоб планетою правив iнший вид, нiж людський, тому, коли динозаври почали господарювати на планетi, причому досить довго, прийшлось застосувати такий страшний спосiб лiквiдацiї.
- Але це жорстоко!
- А до нас теж будуть застосованi такi методи, якщо ми чимось не сподобаємось?
- Я не можу нiчого гарантувати. - Вiдповiв робот. - У мене завдання привести пасажирiв на цю планету, пiдготувати їх. Я свою роботу виконую. У мене не має запитань до хазяїв. I не повинно бути. Я лише робот.
Глава 5
- Привiт! Ти бачив гостей на нашому кораблi? - Спитала Марсiя у Рафаеля.
- Нi. А про яких гостей ти говориш? - Здивувався Рафаель.
- Робот з поверхнi взяв кiлька представникiв рiзних видiв, у тому числi двох людей, чоловiка та жiнку. Зараз вони у лабораторiї. Робот їх вивчає.
- Вiн не зашкодить їм?
- Думаю, нi. Повивчає та вiдпустить. - Вiдповiла Марсiя.
- Але ж вони пам"ятатимуть, що з ними було? - Уточнив Рафаель.
- Звiсно, що нi. Робот зiтре у них пам"ять. - Пояснила Марсiя.
- Усю?
- Не знаю. Може тiльки частку. Ту, де зараз залишаються спогади про цю подiю. Усе залежить вiд побажання робота. - Промовила Марсiя.
Глава 6
- Марсiю та Рафаелю! - Звернувся до них робот. - Ви зараз спуститеся на поверхню планети та проживете кiлька днiв там. Я для вас вибрав країну та мiсто. Бажаю успiхiв!
- А як? - Захвилювалась Марсiя. - Ось та? Без нiчого? А що ми будемо їсти? Де будемо жити?
- А якщо з нами щось трапиться? - Запитав Рафаель.
- Я буду вiдстежувати ваше перемiщення та слiдкувати за вами. - Вiдповiв робот. - Якщо ви потрапите у бiду, я прийду на допомогу.
- Добре. Так краще. - Заспокоїлася Марсiя.
Глава 7
- Робот для нас вибрав країну Україну та мiсто Запорiжжя. - Прокоментувала Марсiя.
- Пiшли. Посидимо у кафе. - Запропонував Рафаель.
- Але у нас нема грошей? - Проговорила Марсiя.
- Робот дав нам грошей. На поїсти та переночувати десь нам вистачить. - Вiдповiв Рафаель. - Дивись: у цьому кафе є телевiзор. Можна подивитися мiсцевi новини.
- Добре. Пiшли.
Глава 7
- Чому ти не казав, що людство готується до вiйни? Причому до свiтової вiйни? - Запитала у робота Марсiя, коли вони з Рафаелем вже були на космiчному кораблi.
- Це не було потрiбно розповiдати. - Вiдповiв робот.
- А що вiдбувається? Чому ви допускаєте, щоб почалася свiтова вiйна? - Спитав Рафаель.
- Тому що планета перенаселена людьми. Це тiльки один вид. Усi iншi види зникають. - Пояснив робот.
- Так це ви? Це ви робите? - Здивувалась Марсiя.
- Що робимо? Вiйну? Нi. Наша цивiлiзацiя всього лише дозволила прийти до влади хворому на психiку лiдеру, який бажає за усе на свiтi вiдновити колись могутню державу, нехтуючи кордонами своїх сусiдiв. точнiше, поглинаючи своїх сусiдiв, повертаючи бувалi колись кордони. Цей лiдер наддержави сам виконує всю роботу. Хазяїни майже не втручаються.
- Вмирають же невиннi люди? Бiльша країна ж знищую свого меншого сусiда! - Розiзлилася Марсiя. - Може так трапитись, що Україна програє i не буде бiльше iснувати! Як можна дозволити росiянам знищувати український народ? Росiяни ж вбивають двохлiтнiх дiтей, молодих мам з їх немовлятами та лiтнiх людей, називаючи їх фашистами та безжалiсно розстрiлюючи з важкої технiки! Як це можна допустити?
- У мене завдання. Я його виконую. - Вiдповiв робот. Я повинен був вас привести на цю планету, пiдготувавши, - я це i роблю.
- Ми вже це чули. - Прокоментував Рафаель.
Глава 8
- Ти розiбрався, як цим пристроєм по вiдтворенню червоточини працювати? - Спитала Марсiя.
- Майже. - Вiдповiв Рафаель. - Де будемо зупинятися?
- Кремль.
- Добре. За хвилину будемо там. - Промовив Рафаель.
- Тiльки би вiн був там. - Прошепотiла Марсiя.
- Сподiваюсь.
Через кiлька секунд вони опинилися в iншому мiсцi. Перед ними стояв чоловiк невеликого зросту зi свiтлим волоссям.
- Охрана! - Прокричав вiн.
- Швидше! Марсiя! - Крикнув Рафаель.
Марсiя i Рафаель включили лазернi мечi та проткнули цю маленьку людину, яка спричинила стiльки лиха.
- Вiн ще живий. - Прокоментувала Марсiя. - Треба ще.
- Так! - Погодився Рафаель. - Не залишимо нi одного живого мiсця на ньому!
Вони залишили порiзане на маленькi шматки тiло, коли дверi раптово вiдчинилися.
Рафаель нажав на кнопку на руцi. I Марсiя та Рафаель розчинилися у повiтрi, бачачи та вiдчуваючи, як до них наближаються кулi.
Друзi опинилися десь бiля рiки, дивлячись на греблю.
- Все, тепер нам неможна повертатися на корабель. - Проговорила Марсiя. - Що ж ми тепер будемо робити? Хто ми тепер?
- Бiженцi з Луганська або Донецька. Потiм виберемо. - Вiдповiв Рафаель.
- Нас знайдуть? - Поцiкавилась Марсiя.
- Нi, я видалив усi маркери, по яким можна було б нас знайти. А по зовнiшностi ми нiчим не вiдрiзняємося вiд українцiв. А починати життя спочатку нам не в перший раз. - Пояснив Рафаель.
- З абсолютно чистого бiлого аркуша. А як хоча б нас тепер звуть?