Фэл, Ладимира : другие произведения.

Останнiй Учiга

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Поколiння змiнюються, учителi передають учням знання i владу. Умирають друзi та близькi, ростуть їхнi дiти. Змiнюються правозори. Як виховати того, хто буде достоєн змiнити тебе? I що якщо не вдасться?

    Поколения сменяются, учителя передают ученикам знания и власть. Умирают друзья и близкие, растут их дети. Сменяются идеалы. Как воспитать того, кто достоин будет тебя сменить? И что если не получится?

  Вони кажуть, що баба вчадiла. Смiються з високої зачiски i складних одежин, iз суворого обличчя й наличчя. Цивiльна, невiстка-примара, зачманiлая. Каґамi каже: "мама".
  
  Вона має бiльше за пiв столiття, i її ровесникiв у Листвi безмаль не зосталось. Тих, хто колись переступив через себе в iм"я миру. Каґамi сорока лiт минуло, п"ятнадцять лiт вiн очолює клан Учiг. Вiн - iз першого поколiння, народженого в мирi. Вiн знає мзду, яку довелося заплатити. Вiн знає, вiд чого захистив його i тих, хто молодшi, Сенджю Хашiрама, Шьодай-Хокаґе Прихованого Листвою Селища.
  
  Це не змiнює того, що Учiзi Акемi дiти кричать у спину: де була ти на тiй вiйнi? Це не змiнює того, що суперництво, хоча згубило в крови, по-давньому гостре i страшне, тепер не тiльки iз Сенджю, а зi всiма листовськими кланами.
  
  Сенсей Сенджю Тобiрама мертвий давно, Сару-кун є хокаґе, а Акемi-каасама, перша любов i його, i Дандза з Мiтокадом, i Торiфу, не молодшає.
  
  Де була на тiй вiйнi його матiр, очiльниця мережi розвiдки? Чому не виносяться напривселюд її здобутки?
  
  Каґамi мовчить. Матiр усмiхається дiтям сумно, ходить на кладовище дедалi частiше. Її серце там, i вона часом шепоче в забуттi: дiждiться мене, хлопчики, я скоро прийду.
  Дiти нового свiту не зрозумiють, навiть якщо сказати їм.
  
  Каґамi навчає наступника, ганяє хлопчака совiсно. Але Фуґаку-кун хоч вiрить сенсею, а не може зрозумiти його.
  
  Годi зрозумiти тих, хто, ненавидячи, так утомився вiйною, що змiг опустити зброю i жити поряд. Щоразу стримувати руку, що мимохiдь тягнеться до куная. Пам"ятати про те, навiщо вони роблять це. Утриматися вiд крови, в якiй усi вони ледве не потонули. Каґамi забирає матiр iз кладовища, вiд строгого обелiска. Там немає могил, на якi стара Акемi могла б ходити. Але погляд її спрямований удаль, i там вiдображається не небо свiту, а те мiсце, куди та хоче пiти.
  
  За мiрками шiнобi вона не просто стара - вона древня руїна, що обманула шiнiґамi.
  Його друзi i рiй правлять селищем. Торiфу, як i вiн сам, очолив свiй клан, стежить за медикаментами, свариться з постачальниками. Сару є хокаґе, що грузне в павутинi мiжкланової дипльоматiї, i молодi Сенджю сичать на нього, що не вiн, а один iз їхнього клану мусив був стати Сандайме. Мiтокадо i Утатане суть при ньому радники, тримаються разом, ведуть справи, що за купою дипльоматичних обов"язкiв не встигає Сару.
  
  I Дандзо, старий друг, як i вiн сам, тоне в омутi параної, що всiм їм щедро залишив у спадок Тобiрама-сенсей, разом iз селищем, боргом i розумiнням, вiд чого вберегла їх, перших дiтей миру, Листва.
  
  Сарутобi пiдтримує зв"язок iз друзями, чiпляється за них. Тяжко, напрочуд тяжко, заледве розмiнявши другий десяток, одержати на плечi величезне явiрне селище. Он воно, явориться i пахкотить.
  
  Поодинцi вони не впорались би.
  
  Сенсей обмовився був, що його брат став головою клану в шiстнадцять, а йому самому тодi було чотирнадцять. Каґамi не може уявити, як вони впорались удвох лиш. Вони наразi вдвiчi старшi, їх шестеро - i вони безсилi перед молодим поколiнням.
  
  Каґамi не знає, як передати учню та клановiй молодi своє розумiння.
  
  Однедавна вiн чув од хлопчака, що якби був живий Мадара - вiн би всiм показав учiзьку силу. Матiр смiялася, вперше за останнi роки, i тiльки вдома сказала, як сплюнула, що Мадара-сама таких дурнiв просто вбивав. Iдзуна-данна не вбивав - кликав дурнилами та ганяв самовбивчими мiсiями.
  
  "Це селище прогнило"! "Вони утискають нас"! I самому Каґамi хочеться вiдважити тяжкого потиличника недолiтнiм придуркам. Не знають, що таке гарувати. Навiть вiн не знає; Каґамi щоразу чує зарозумiлий холодний голос однiєї Сенджю, що докоряє сенсею щодо того, що той трясеться над своїми учнями, як рiдкiсна квочка.
  
  Каґамi розумiє, як розумiють i його друзi: незалежнiсть i особистi амбiцiї кожного клану суть те, чого довелося зректися ради майбуття.
  
  Бо першими їх зрiклися цивiльнi - i заледве не пiдiм"яли пiд себе шiнобi остаточно. Заледве не зробили великi клани ланцюговими псами при дворi даймьо.
  
  Вiн розповiдав про це Фуґаку. Але той, майже на жах Каґамi, не втямив. Повiрив на словах, але так i зостався при думцi, що даймьо-то легко придушити, якщо треба.
  
  Авжеж, шiнобi впораються. З людиною, загоном, вiйськом. Сутки, мiсяцi. А потiм настане зима, не буде чого жерти. Тварини скiнчаться, а здумав би вiн чогось ростити - його вбиватимуть. Тi ж самi цивiльнi, яких багато, набагато бiльше, якi лiпше органiзованi, якi не мають обмежень за чакрою, але мають вiпчу нейтральнiсть. Якi нiтрохи не тварини, досить у станi зiцькувати мiж собою всiх їх. I ось тодi запанує пекло.
  
  Втiм, даймьо - кумедний чоловiченько. А хтось бурчить, що, мовляв, i чого там завдання виконувати тому даймьо? Ех, настав час героїв!
  
  Колись сенсей рявкнув їм, ще геть хлопчиськам: я не волiю, щоб вам довелося геройствувати. "Герої суть наслiдок чийогось провалу".
  
  Каґамi розумiє, розумiють усi вони. Їм довелося геройствувати. Вони, на свiй жаль, розумiють, що є герой вiйни. Про те, як тим, кого вголос нiколи не назовуть героями, знають лише Каґамi з Дандзом i Сарутобi. Їм за посадою гоже. Дандзо очолює СТЛБ. Тiнь Тiни Огню. Вiн нiколи не буде героєм. Страховищем буде, жахом, тим, про кого не говорять уголос. Вiн дивиться на примару-невiстку, глупу "цивiльну" бабу, що вчадiла через прожитi роки, i бачить у нiй своє майбуття. Це моторошно, але вiн є шiнобi. Це є його селище, i в iм"я його захисту вiн не пожалiє нi себе, нi кого iншого. Як заповiдав Хашiрама-сама: хто б не загрожував селищу, бодай то друг, брат чи син - я прикiнчу того, не замислюючись.
  
  А те, що залишиться вiд нього в пiдсумку... Хiба важливо це, якщо на пiдсумок дивитиметься хтось, хто пiдхопить таке мерзенне, темне знам"я.
  
  Адже свiт дiзнається тiльки про провали. Про перемоги нiкому нiколи не стане вiдомо.
  Про Акемi дотепер майже нiхто не знає. Нiхто не спiввiднесе її з Акемi-таю.
  
  А якби спiввiднiс - хто є Акемi-таю? Красива цивiльна хвойда, коханка бувшого рисопiльського мiнiстра? Хто з нинiшньої молодi розумiє, що саме це означає, скiльки впливу та тримала у своїх нiжних рученьках, що взагалi означало - бути коханкою мiнiстра, що опiкувався ворожим кланом?
  
  Акемi-таю так i не провалилась. Не оказалась викритою. Дандзо не знає, чи вдасться йому невчинити помилок, через якi його iм"я трiпатимуть набагато гiрше марного стариганя.
  
  Вони смертельно утомились, обидва: i Шiмура, i його друг Учiга. Мир, зiбраний сльозами й кров"ю, розсипається осколками насмiхiв у спину Акемi, гонором молодих i нерозумiнням учнiв. А шкiритися, вимагати крови є кому.
  
  Iншi селища шкiряться. Всiм мало того, що вони мають. Кожному хочеться урвати кусок у сусiда. Багата, благополучна Листва - ласа цiль. Хто з недолiткiв зрозумiє, якою мздою це благополуччя й багатство забезпечено? Хто з них прийме, що всi тi кров i бруд суть єдиноможлива мзда за багатство й благополуччя?
  
  Сенджю пам"ятають. Просто тому що вони мають бiльше старикiв, бо тривалiсть життя бiльша. Але тих - менше. I решти рвуться наперед, довести, якi вони суть, прикриваючи порожнечу, залишену по смерти братiв Сенджю.
  
  Дандзо не глядить на них уже, вiн має iнший клопiт: маленькi незалежнi Вири - кiстка в горлi Прихованого Туманом Селища. Острiв вирiв, мiцнi щити. Один Туман, либонь, не впорається, та от Хмари мають зуб на Листву - наскiльки простiше було б захистити їх. А так - Дандзо дивиться на острiв i бачить, що багрявi гаспиди приреченi. Думає, чи зумiє вiн урятувати бодай частину їхнього спадку, чи гордiсть погубить i їх.
  
  I всi його попередження й рухи зопалу будуть названi юдьбою, а то й пiдставою? А вiн знайомий iз Мiто-самою, згоден iз сенсеєм: люди суть ресурс, i вiн противиться марнуванню.
  
  А Каґамi одного разу зранку знаходить остигле материне тiло, що стоїть на колiнах, схилившись над чайним столиком. Не отрута, не рана i, ба навiть, не вiк. Просто серце, спинене її власною чакрою. Її борг давно виконаний, i ось настав день, коли вона пiшла до своїх любих, утомившись життям. На похорон приходить тiльки Дандзо - Сару не знаходить часу на це. Удвох вони дивляться на могилу з простими знаками iменi. Мовчать. Їхнi очi сухi. Акемi-сан щаслива в чистому свiтi, в цьому впевненi вони обидва. Де би знайти лишень сили не пiти вслiд?
  
  Їх держить борг. Борг, учнi, надiя - наступники зможуть, упораються, не зрадять, окажуться достойнi, як вони самi - достойнi сенсея. Адже достойнi ж?
  Дощу немає, але немає i дороговказного свiтла. Тiльки примарна надiя та власний сталевий стрижень.
  
  Адже одного разу їх знам"я пiдхоплять. Їхня справа буде жити.
  
  У Каґамi зростає син, але той, як i Фуґаку, не розумiє батька та не волiє розумiти. I страшно ображається, що не його бачить наступником батько. Каґамi кривиться лише та сичить зле, ходить до Дандза в пiдземелля попити чаю i побiдкатись на життя. Син Каґамi не успадкував талантiв нi батька, нi дiда, в улозi правителя не гожий. I сам не розумiє це, бiгає в колi дурнiв. I Каґамi зле випльовує - часом всерйоз волiє, щоби клятий дядько його раптово воскрес, в"ясував недолiтнiм дурням, що поклоняються його iменi i славi, який вiн був людина i голова клану.
  
  Або батько - i тодi всi вельми хутко пожалкували б. Мадара ж просто спалював, а в Iдзуни особистим, страшним ворогом був сам сенсей. Або Шьодай - i вони пояснили б йому, що не так iз Листвою, яка вона неправильна, тi, хто в шiсть лiт тiльки вчиться тримати зброю. Вiн сам iз таких, та лиш навiть його напiвцивiльна матiр вперше вбила в сiм. I журилася, що сил фiзичних бракує докинути кунай до дальньої мiшени.
  
  А сам Каґамi що старшим стає, то бiльше розумiє, скiльки в нього вложено. Сил, часу, можливощiв. Матiр"ю, батьком, що не дожив до його народження, але все одно зоставив записи i кров, сенсеєм.
  
  I часом йому вiдчайдушно соромно за те, що вiн є слабший. За те, що не в силi стримати пiд контролем юнцiв - як робив це ти, батьку? За те, що не в силi усмiхатися покидькам, якi сичать йому, що вiн слабкий i не може привести клан Учiгу до iстинної величи, що пiдкоряє клан селищу - мамо, як усмiхалась ти чиновникам, якi сичали тобi про огидливих шiнобi? За те, що не в силi навчити Фуґаку так, аби той насправдi зрозумiв, перейнявся, не намагався б, коли самого Каґамi не стане, привести клан до оманливої величи на кривду селищу - сенсею, як змогли ви донести це до нас?
  
  Коли вони на третi роковини сенсеєвої смерти напилися всiм роєм, Хiрудзена повалила гистерика. Вiн не Шьодай i нiколи не буде ним, не Нiдайме, i сенсеєм нiколи не буде теж.
  Вони не мали вiдповiдей.
  
  Вони заспокоювали його разом тодi. Наразi будь-якi слови здаються безглуздими. Будь-який заспокiйливий засiб не дасть вiдповiдей. Наразi Каґамi дедалi бiльше здається, що клятий дядько пiшов просто тому, що не винiс оцього всього наодинцi.
  
  I дедалi страшнiшi думки про те, що той не був хворий на всi шярiнґани вiдморозок вiйни кланiв, а просто людина. Наодинцi явiрних Учiгiв годi стримати, допоки не придумано засiб масово всiм i кожному втовкмачити мiзки.
  
  I що не просто так матiр до останнiх днiв вiдгукувалася про нього не iнакше як "Мадара-сама".
  
  Поки що вiн не один. Бодай те, що є вiйна i чим вона погана, вiн втовкмачив учню. Вони бiдкаються з Дандзом хором, попиваючи чай, та так, що Сару одного разу вронив, що вони, як Акемi-сан iз сенсеєм. I бiльше вiд усього Каґамi боїться того, що одного разу цього забракне. Що одного разу його воля, його стрижень просто зламається, як спина вельблуда пiд лишньою соломинкою, i тодi вiн, геть як матiр, просто не прокинеться одного ранку. Не буде сил i змислу бачити цi перекошенi мармизи, i вiн просто розплющить очi десь... Не тут. Добре, якщо там буде Дандзо єхидний i рiднi.
  
  А якщо й не буде - бодай i перекошених мармиз не буде теж. А вiн, нарештi, спочине.
  Трохи дивно, але того ж боїться Дандзо.
  
  Що одного разу вiн зостанеться один.
  
  Сару вiддалився вiд них уже, геть загрузнув у павутинi дипльоматiї та взаємних обов"язкiв. Мiтокадо i Утатане з ним, вони мають забагато iнших справ, якi дiлять на двох, Торiфу зовсiм пiшов у справи клану.
  
  Вони вельми довго не стрiчалися вже всiм роєм разом.
  
  Тiльки Каґамi з Дандзом, розгрiбаючи чергове лайно, можуть дозволити собi посидiти iз кухликом чаю. Розвiдка, протирозвiдка, внутрiшня вiйськова полiцiя суть силовi структури однiєї влоги. I якщо Учiга не прокинеться одного разу в себе вдома - клан перейме хлопчак Фуґаку, то що зостанеться йому, останньому iз Шiмур? Тiльки весь бруд розвiдки й протирозвiдки. Як скоро вiн зiрветься й розпочне пiдозрювати навiть тих, чия вiрнiсть не заперечна?
  
  Дандзо не знає. Але йому моторошно з цiєї думки.
  
  А помiж селищами наростає напруга, скоро буде нова вiйна. Нова вiйна, новi втрати, але вони зроблять усе, щоби вiдстояти селище.
  
  I коли вони приходять, Каґамi уходить на передову, а Дандзо не намагається зупинити друга. Вiн потрiбен там зо своєю силою, на передньому краю битви.
  
  Сам Дандзо теж уходить на нечастi завдання. Такi, пiсля яких або не знайдуть його, або не опiзнають, вiн сам потрудився над цим. I навiть якщо хто-будь полонить його, то нiчого не доможеться - на його грудях чорнiють мiтки фуїну, їхнi, листовської системи фуїнджюцу, нової школи. Нове слово, власне, незалежне вiд Удзумакi.
  
  Сенсей був би вдоволений ними. Такi ж мiтки стоять на всiх п"ятьох, i нiхто про них не зможе сказати.
  
  Туман i Хмари, як передбачив Дандзо, прийшли пiд мури Вирiв. Не тiльки вони, але бiльше нiхто нiкого нi опiзнати, нi взнати не вдалося. Дандзо сварився, що це однаково було, що якщо ворог мiг зробити гидоту - вiн зробив її. Але змислу це не мало, адже вiйна. Сарутобi вивертається як може, але Мiто-сама занадто зайнята навчанням наступницi, яка щойно приїхала до Листви, i застара - вона не може вже вести лиса в бiй, як першої вiйни. А примусити гордих багрявих гаспидiв облишити рiдний острiв не в силi навiть їхня спiвдружнiсть.
  
  Їх попереджали, що Листва не встигне прийти на допомогу, що Скеля розчавила Пiски i тепер тисне на Листву iз пiвночи двома джiнчюрiками. Що Кюбi ще не перезапечатаний, i Листвi нiчого протиставити чотирьом бiджю, яких ведуть Туман i Хмари.
  
  Удзушiокаґе непохитний, але частина його радникiв оказуються мудрiшими. Частина багрявих розходиться свiтом: хтось уїздить, хтось просто iде мiсiями "наказом згори". Дандзо грiзно лається, що от що Удзумакi на островi волiють протиставити чотирьом навченим джiнчюрiкам - трьом водним бiджю i Нiбi - якщо тим достатньо залишити вiд довгожителiв випалену бiджюдамами землю задля перемоги? Отруїти землю й води отруйною чакрою, пройтися вогнем - i хоч його, це фуїнджюцу, що збережеться в нечастих полонянах, воно вже нiколи не стане такою потужною, єдиною силою.
  
  I Удзумакi показують що. Опiсля Мiто-сама розповiла учням свояка, що це було. Клан Удзумакi жив пiд долонею Шiнiґамi, а дiти самої смерти цiною своїх душ можуть усе.
  
  В останнiй момент, коли стало очевидно, що захисникiв Вирiв дочавлять, удзушiокаґе за пiдтримки вцiлiлих джьонiнiв прикликнув Шiнiґамi у плоти. I на самому островi, i на десятки кiльометрiв навкруги не вижило навiть тарганiв.
  
  Анi Туман, анi Хмари вiд такого удару не оправились.
  
  Вiдловили бiджю назад, але тут у свiтi вiльно розвернулася Скеля. Двоє джiнчюрiкiв, чотирихвостий i п"ятихвостий, що розпочали вiдточувати мистецтво орудування й користування своїми бiджю: чiтка дисциплiна, лiпша економiчна пiдготовка - i звичне все оскалене на Листву.
  
  Сам хокаґе давно на полi бою. "Корiнь" на чолi з Дандзом метається мiж Дощем i Травою, прикриваючи дiри, i все одно не встигає. Кадровий голод, рiзке падiння численности, кiлька успiшних диверсiй - i все котиться туди, що Каґамi завсiди просив не озвучувати при Утатане.
  
  На кордонi зо Скелею живим щитом стали Сенджю, огризались Учiги, але їхнi втрати не великi - жахливi.
  
  I коли Скеля, остаточно знаглiвши, зiбрала обох бiджю на одному полi бою, супроти них вийшов Каґамi.
  
  Як потiм донесли Дандзу: останнє, що вiд нього чули: я, звiсно, не дядечко, але я покажу вам учiзьку силу!
  
  Його манґекьо не було вiчне, однак його вистачило, щоби пiдкорити п"ятихвостого й вирвати з джiнчюрiки. Його сили вистачило, щоб одним бiджю знищити другого. На мiсцi бою зосталася долина оплавленого камiння. Тiло Учiги Каґамi не знайшли.
  
  Це був його останнiй друг.
  
  Мав би вiн бодай день, бодай годину вiльну - Дандзо напився б на його пам"ять. Але часу немає навiть принести цю новину в Листву особисто, вiн каже, бреше, знову каже. А потiм приходить iз страховинними порожнявими хислами, щоби було бiльше нi з ким говорити. Вiн налаштовує наново захист на одному мiсцi в Травi, про яке не буде навiть звiтiв. Мутить воду в Дощi, ловить туманян, намагається закрiпити успiх Каґамi у Скелi.
  
  Дандзо не знає, хто з них буншiн, а хто первотвiр.
  
  Сарутобi пiдписує мирнi договори, одначе для Дандза вiйна не скiнчиться нi на день. Вiн один - i вiн на самотi зо всiєю розвiдкою i протирозвiдкою Листви. Вiн знає стiльки таємниць, що часом губиться в них, забуває, що не всi його знання - таємнi. Вiн бачив стiльки зрад, пасток i пiдстав, що бачить їх усюди, в кожнiй дурости i кожнiй помилцi.
  
  Дандзо знає, що з"їжджає з глузду. Але його нiким замiнити. На чолi Учiги стоїть хлопчисько Фуґаку, i кармiноокi пiдводять голови у марах про велич i врем"я Мадари. Не такої замiни хотiв би собi Каґамi, i жодному своєму учневi Дандзо не може вiрити. Каґамi стiльки вложив у Фуґаку, обрав на противагу рiдному синовi - i що ж? Варто тому вiддати життя в iм"я Листви, як хлопчисько забув усi учителевi настанови.
  
  I бодай Фуґаку, хлопчак iще, а iншi? Де їхнi мiзки? Де їхня льогiка? Сенджю залишилося менше вiд сотнi. Великий клан, який заснував Листву. Один iз двох. Та Учiгiв менше, нiж трiйки Iношiкачьо!
  
  Сару бариться. Вiн намагається вберегти мир, намагається дати передишку селищу. Дандзо почуває: у повiтрi пахкотить вiйною, у вухах - шепiт. Вiн не слухає цi голоси - Каґамi попереджав про це, сенсей попереджав про це. Надалi буде тiльки гiрше. Третю вiйну розпочинає вiн сам, аби почати її на умовах Листви. Тодi, коли iншi селища не готовi.
  
  Сарутобi не вдоволений, але пiдхоплює зачин - бо куди їм дiватись? Сарутобi ростить собi наступника, молодого некланового хлопця, пророчить йому в жони молоду джiнчюрiку. Дандзо стежить за ними, тихо, пильно, але Мiнато й Кушiна - хорошi шiнобi. Дандзо радiє за бувшого друга, але собi знайти наступника не може.
  
  Один за одним пробилувальники оказуються недостойнi.
  
  Двоє доходять до того, що продають Листву. Буквально. Один продає Хмарам, другий - даймьо Вiтерщини. Дандзо вбиває їх власними руками. I якщо хмаряни обiщались розплатитись тiльки тодi, коли все скiнчиться, то золото Вiтерщини опиняється в Дандзових руках.
  
  Шiмур теж бiльше нема.
  
  Вiн дивиться за глупим сином Каґамi, що склав буйну голову, як батько, супроти бiджю, але, на вiдмiну вiд нього, не впорався. За його внуком, що пiшов навiть не в дiда, а в двоюрiдного прадiда. Кошлатий, смiхотливий, чорноокий, i в Дандзовому умi звучить голос бувшої таю, оповiдаючої про Учiгу Мадару.
  
  Молодь полюбляє страшнi казки про Мадару.
  
  Стара Акемi казала про скуйовдженого дванадцятилiтнього хлопчиська, що прийшов до неї вже не дитиною, але ще не мужем. У хлопчаку Шiсуї Дандзо бачить тi ж риси.
  
  Молодь знає Мадару за моторошними казками, що говорять про нього в те врем"я, коли вiн уже з"їхав з глузду. Дандзо знає його зо словiв тiєї, що бачила, як той дорослiшав. Дандзо бачить передумови.
  
  Вiн навiть пам"ятає рудi хвости. Уже геть смутно, але вiн нiколи не забуде, що Кюбi привiв саме вiн. I дедалi страшнiший шепiт тривоги з темряви збiгається з говором помiж Учiгiв. Кармiноокi не вдоволенi, їм не до вподоби сите життя, у них виживають дiти - а тi волiють до влади, хочуть верховенства, i Фуґаку розправив плечi.
  
  Дандзо п"є в тишi й порожнечi свого усидку чай, другий кухлик котрий рiк порожнiй, i придушити б Фуґаку. Каґамi його зрозумiв би, але вiн iще тут, iще при тямi, вiн зможе вберегти Листву, як би її зсередини не намагалися порвати тi, хто тягне ковдру на себе.
  
  Шiсую дев"яти минуло, i в його очах манґекьо. I Дандзо розумiє, що боїться. Каґамi казав йому, що таке є манґекьо-шярiнґан. Казав, яку мзду бере ця сила, як б"є по психiцi. Мадара здобув манґекьо в шiстнадцять - i обезглуздiв. Iдзуна здобув його в чотирнадцять i доти вже був безумець, що стримував себе на ретязi тiльки завдяки свiтлочолости умовидця. Каґамi здобув манґекьо у вiсiмнадцять - i його стримав сенсей. Шiсуя стримати нiкому, i йому дев"ять. Дандзо знає, що хлопчак уже дощенту юродивий. Питання в тому, як довго той протримається.
  
  Вiн є найгiрший iз юродiв. Вiн усмiхається, жартує, видається нормальним.
  
  Людина, що загубила достатньо, щоб здобути манґекьо. Людина, достатньо свiдома, щоб звинуватити в цьому себе, не може бути такою, якщо вона не схиблена. Гори трупiв i асоцiяльнiсть Дандзо зрозумiв би. М"якi стосунки з другом Iтачi та любов до котiв - нi. Його не боялися пiдпускати до маленьких дiтей, його не сторонилися, Шiсуй видавався абсолютно нормальною дитиною.
  
  Втiм, йому дев"яти минало, в його очах було манґекьо.
  
  I в умi собою оживали сенсеєвi розповiдi про те, як чудово вмiв видаватися нормальним Iдзуна в небойовiй обстановцi, i ба бiльше - приємним i привабливим спiвбесiдником.
  З любов"ю до котiв та iменем Повелителя Жахiв прадiд малюка Шiсуя. Таланти в Учiгiв успадковуються добре.
  
  I хтозна, на що спроможне манґекьо хлопчака?
  
  А потiм це стає загальновiдомо. Шiсуй у змозi змусити будь-кого вiрити в що завгодно. Так, немовбито його власне рiшення.
  
  Ходячий жах, весь у прадiда. В обох.
  
  А хлопчик ходить, усмiхається, iз песиками бавиться, навчає маленького друга, товариство з п"ятьох чоловiк завiв. Дандзо стежить i не вiрить. Не вiрить, що той є нормальний, що той просто милий хлопчик iз манґекьо. Премилий Шiсуй-кун свого часу влаштував Туману криваву лазню. Криваву лазню Кривавотуманищу. Вони досi здригаються вiд Привида, вiд однiєї його тiни. I все. I як вiдрiзало. Песики, дiтоньки, тренуваннячка. Вiн навiть перевiрочний гурт "Кореня", "зрадникiв" не вбив. Такий собi препацифiст.
  
  Вiд жаху волосся дибки стає.
  
  Яке ж чудовисько там приховується, якщо Учiга Шiсуй дедалi сильнiшає?
  
  Убити. Притягнути. Убити. Вирвати очi. Переконати.
  
  Убити. Убити. Взяти очi, собi очi, використати очi на ньому. Убити. Переконати. Завербувати.
  
  В Учiги Шiсуя усмiшка Каґамi та очi Акемi.
  
  Дандзо старiє. Учиняє помилки. Вiн не просто не вiрить у людей, вiн не може змусити себе повiрити навiть у тих, хто надiйний. Шiсуй дорослiшає, Фуґаку готує заколот, остаточно забувши настанови Каґамi, хлопчак Iтачi глядить семпаю, майже старшому брату, в рота та ловить кожнiсiньке слово.
  
  Для Дандза Учiги вже мертвi, його друг був останнiй. Шпана, що прийшла пiсля нього, тiльки ганьбить iм"я великого клану. "Каґамi зрозумiв би мене", - думає вiн, вириваючи око його занадто небезпечному внуку, пiдштовхуючи Iтачi до знищення свого клану.
  
  Вiн не говорить прямо, але Шiсуй мертвий, у цього Учiги в очах трипроменева зоря, i Дандзо геть не дивується, коли клан умирає. Намагається зупинити дивного спiльника Iтачi, але не дивується.
  
  Фуґаку-Фуґаку. Каґамi. Шiсуй.
  
  Шiсуй, ти мiг би зайняти моє мiсце, - в моменти тишi думає Дандзо.
  
  Вiн вiдмовився. Вiд бруду, вiдповiдальности, iнших речей - вiн вiдмовився. Йому вони здалися непотрiбнi, вiн думав про щось iнше - i з його силою добровiльно пiшов на смерть. Сарутобi склав: Орочiмару втiк; остання Сенджю, що розгубила клан в останнiй вiйнi, втекла; учень хiба що радував... Коли вертався. Нечасто, набагато рiдше, нiж варто було б. Не тягнуло їх у Листву, - думає Дандзо, - i випускникам училища вже не одинадцять, а дванадцять. Окрiм "тай, нiн, ґен", якi викладали у врем"я Тобiрами-сенсея, там навчають тактики, стратегiї, маскуванню.
  
  Вони не пам"ятають. Нiхто не пам"ятає.
  
  Сенсей у шiсть рокiв мав маленьке миленьке кладовище. У шiстдесят убив бiльше, нiж вони iз Сарутобi на двох дотепер.
  
  Дандзо вмре стариком, вiд руки останнього з Учiгiв. Хлопчак Саске не викличе в старого шiнобi нiчого крiм зневаги. Саске є Учiга тiльки по крови. Саске має сильнi очi. Але того, що робило Учiгу одним iз найсильнiших кланiв Огеньщини, вiн не має. Дандзо вмре, жалкуючи тiльки про одне: вiн так i не знайшов дiйсно достойного наступника.
  
  Тендзо пiшов. Пiшов за бiлим собакою, не змiг. Сай пiшов за сином Жовтого Блискавця, не змiг.
  
  Вiн не став стримувати їх. Без бажання, без мети, без готовности гарувати, положити на цей свiт життя, душу, серце, тiло, людянiсть - його мiсце годi зайняти. Бо вiн сам теж мiг продатися, мiг зламатися, вiн майже вчадiв.
  
  Iтачi мертвий. Мадара... Вiн намагається вбити його. Шкутильгав, з усiх сил, вiдчайдушно. Страшно.
  
  Мадара неє Учiга.
   Прости, Каґамi. Пробач, старий друже.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"