***
Повiтря так наповнене озоном
Що нiби вiдчуваєш його дотик
В душi твоїй тремтить незгасна жага дiй
Але позаду бiй
I з тебе звiр виходить
Наповнюючи бiллю пустоту
Ти бачиш друга поруч
Неживого
Не вiриш ти очам
Але логiчний мозок
Вбиває факти мов розжаренi цвяхи
I балансуєш з божевiллям на межi
Надiючись на диво
Погоджуєшся в жертву дати час
Що вiдбиває серце метрономом
Наближуючись до страшного визнання
Сторiччям пролине уклавшись в мить
Та думка, - Все! Кiнець! Iдемо жити далi...
I рана ще одна
Кривавим шрамом
Довiчно залишається в душi...
(11.07.2013)