41. Судовi статути 1864р. х змiст та iсторичне значення.
42. Судовi органи за реформою 1864 року.
43. Особливостi проведення судово реформи 1864 року в Укранi
Судовi статути - у дореволюцiйно Росi офiцiйна назва законiв, затверджених 20 листопада 1864 року: "Заснування судових установлень", "Устав про покарання, що накладаються свiтовими суддями", "Устав карного судочинства", "Устав цивiльного судочинства". На пiдставi Судових статутiв була проведена судова реформа. Вона проголошувала демократичнi прин?ципи: виборнiсть мирових суддiв i присяжних засiдателiв, незалежнiсть i незмiннiсть суддiв, рiвнiсть усiх перед законом, гласнiсть, уснiсть. Також заснувалася адвокатура, була проведена реорганiзацiя прокуратури. Але все ще залишалися становi суди - церковнi, вiйськовi, волоснi, а також окремий порядок розгляду справ про службовi злочини.
В ходi реформи 1864 р. створювалася подвiйна система судiв: мiсцевi - одноособовий мировий суддя, повiтовий з"зд мирових суддiв i Сенат, а також загальнi суди - окружнi суди, судовi палати й Сенат.
Зазначимо, що в окружних судах при розглядi кримiнальних справ запроваджувався iнститут присяжних засiдателiв, списки яких, погодженi з губернатором або градоначальником, складали земськi та мiськi управи.
Дiя судово реформи поширювалася переважно на центральнi губернi. В чотирьох губернiях (Полтавськiй, Херсонськiй, Катеринославськiй,Таврiйськiй) створювалися мiсцевi та загальнi суди.
44. Реорганiз прокуратри i заснування адвокатури за судовою реформою 1864р
Велике значення для незалежностi суду i змiцнення принципу законностi в карному i цивiльному процесах дореволюцiйно Росi мало створення адвокатури i реорганiзацiя прокуратури. Адвокатура, створена судовою реформою, вiдразу заявила про себе рiшуче i смiло.
Адвокатура за судовими статутами була двох категорiй. Адвокатами вищо категорi були присяжнi повiрники, що об'єднувалися в корпорацi по округах по округах судових палат. Присяжнi повiрники обирали Рад, що вiдав прийомом нових членiв i наглядом за дiяльнiстю окремих адвокатiв.
Другу, нижчу категорiю адвокатури складали приватнi повiрники. Вони займалися незначними справами i могли виступати в тих судах, при яких состояли.
Велике значення для затвердження нових демократичних принципiв судочинства мала i реорганiзацiя прокуратури. Пiсля судово реформи прокуратура звiльнилася вiд функцi загального нагляду, дiяльнiсть обмежувалася тiльки судовою сферою. Якщо до судово реформи прокурор повинен був виступати в судi "як стягувач покарання i водночас захисник безвинностi", то тепер головним його завданням ставав нагляд за дiзнанням i слiдством i пiдтримка державного обвинувачення в судi. Нова прокуратура створювалася при судах.
45. Загарбання захiдноукр-ких земель Австрiєю та його юридичне оформлення.
46. Апарат управлiння Галичиною (1772-1848рр.).
Чималу роль у реалiзацi загарбницьких намiрiв Росi щодо Украни вiдiграли подiли Польщi. Скориставшись нестабiльнiстю внутрiшньополiтично ситуацi в цiй кранi, Росiя разом з Австрiєю та Пруссiєю у 1772 р. пiдписали акт про подiл польських земель. До Австрi вiдiйшла частина Галичини. У 1774 р. Австрiя захопила й Буковину. Тобто пiсля першого подiлу Польщi пiд владу Австрi потрапила вся територiя Руського (без Холм-сько землi), Волзького та захiдних районiв Волинського i Подiльського воєводств. Уряд Австрi штучно об'єднав захопленi землi Украни з польськими в коронний край iз центром у Львовi.
В адмiнiстративному вiдношеннi край подiлявся на 19 округ. До Схiдно Галичини входили Золочiвська. Тернопiльська, Чорткiвська, Жовкiвська. Львiвська, Бережанська, Коломийська, Станiславська, Стрийська, Самбiрська округи та частина Сяноцько i Перемишльсько.
На чолi Галичини був губернатор, якого призначав Вiдень. Буковиною певний час управляла вiйськова влада, а в 1786 р. приєднано до Галичини, разом з якою вона перебувала до 1849 р., а потiм була перетворена в окрему провiнцiю. Закарпаття, у зв'язку з тим, що пiдпорядкування Угорщини Вiдню було дуже умовним, фактично управлялося з Будапешта. Отже, навiть перебуваючи у складi однiє держави захiдноукранськi землi були розчленованi на три частини.
Вищим державним органом управлiння тут була Галицька придворна канцелярiя. Було запроваджено становий сейм, до складу якого входили вищi сановники, церковнi дiячi, магнати i шляхта. Однак скликали його лише один раз - 1780 р.
Владу на мiсцях здiйснювали губернськi управлiння. Фактично вся влада була в руках губернатора, якого призначав iмператор. Галичина подiлялася на 6, а з 1785 р. - на 18 округiв. Вся повнота влади в окрузi належала старостi. Сiльськi громади, залишаючись пiд владою помiщикiв, обирали собi старосту (вiйта) i присяжних. Становище захiдноукранського селянства дещо полiпшилося. З 1768 р. селяни звiльнялися вiк багатьох податкiв, сплачуваних ними помiщикам. Одначе цi реформи пiзнiше було скасовано новим, реакцiйним урядом Австрi.
47. Галицьке намiсництво, його структура i дiяльнiсть.
У 1849 р. на базi губернського правлiння в Галичинi було утворено намiсництво на чолi з намiсником, якого призначав iмператор i який представляв його в крайовому сеймi. На вiдмiну вiд попереднього губернського правлiння намiсник був єдиноначальним главою краю, пiдлеглим безпосередньо мiнiстру внутрiшнiх справ Австрi. Майже всi галицькi намiсники (11 з 17) були польськi магнати, якi вороже ставились до укранського населення краю.
Галицьке намiсництво подiлялося на департаменти, кiлькiсть яких протягом друго половини ХIХ ст. коливалася вiд 8 до 17. На початку ХХ ст. х кiлькiсть зросла i в 1908 р. воно налiчувало 24, в 1910 р. - 25, а в 1912 р. - 37 департаментiв. При галицькому намiсництвi iснувало чимало iнших установ, якi були йому безпосередньо пiдлеглi i через якi воно впроваджувало в життя як закони i розпорядження центральних органiв державно влади i управлiння, так i сво директиви. До них належали: командування жандармерi, крайова шкiльна рада, крайова фiнансова дирекцiя, крайова комiсiя у справi стягнення податкiв вiд продажу спиртних напов, дисциплiнарна комiсiя, крайова рада охорони здоров"я, крайова аграрна комiсiя та iн.
У роки Першо свiтово вiйни з метою вiдбудови зруйнованого народного господарства розпорядженням Галицького намiсництва вiд 25 травня 1916 р. був створений як його складова частина Крайовий центр для господарсько вiдбудови Галичини, а для працевлаштування iнвалiдiв i допомоги дiтям, батьки яких загинули на фронтi, - Крайова комiсiя опiки над iнвалiдами. Для допомоги Центру створено дорадчий орган - Прибiчну раду для господарсько вiдбудови Галичини.
До компетенцi Галицького намiсництва входило пiдтримання встановленого правопорядку, полiцейського нагляду, питання освiти, релiгiйних культiв, торгiвлi, промисловостi, сiльського господарства, будiвництва. Закон 1868 р. уточняв, що до компетенцi намiсництва належать усi тi справи, якi у вищiй iнстанцi входять у коло дiяльностi мiнiстерства внутрiшнiх справ, освiти, землеробства i частково - мiнiстерства крайово оборони. Не пiдлягали намiснику справи спiльних для Австро-Угорсько монархi мiнiстерств (вiйськового, закордонних справ i фiнансiв), а з австрiйських мiнiстерств - фiнансовi, торговi i судовi справи.
Влада намiсника поширювалася на всю територiю краю. Проте iнодi деяким повiтовим старостам доручалося здiйснювати нагляд за сусiднiми повiтами. Галицьке намiсництво припинило свою дiяльнiсть в жовтнi 1918 р. в зв"язку з розпадом багатонацiонально Австро-Угорщини.
48. Крайова конст. для Галичини 1850р, причини видання та основнi положеня.
49. Галицький крайовий сейм, порядок формування, склад i компетенцiя.
Внаслiдок австрiйсько революцi у березнi 1848 р. австрiйський уряд 25 квiтня видав першу Австрiйську конституцiю 1848 р., яка проголосила Австрiю конституцiйною монархiєю i закрiпила деякi демократичнi права i свободи громадян; однак вже 16 травня вона припинила свою дiю. Користуючись конституцiйними свободами, представники галицько iнтелiгенцi i духовенства заснували 2 травня 1848 р. у Львовi Головну руську раду.
Австрiйський монарх Франц-Йосиф I 4 березня 1849 р. видав нову антидемократичну Конституцiю, яка створювала централiзовану владу, в якiй уся влада зосереджувалась в iмператора i його мiнiстрiв та урiзувала права громадян i повноваження парламенту на користь уряду. За Березневою конституцiєю 1849 р. передбачалось отримання усiма 14 коронними краями власних крайових конституцiй.
Галицькому краю i вiдокремленому Буковинському краю Крайовi конституцi були наданi цiсарськими патентами 29 вересня 1850 р. Крайова конституцiя Галицького краю подiлила його на 3 округи: Кракiвський - суто польський, Львiвський - змiшаний польсько-укранський, i Станiславський - суто укранський. Начальником Галицько крайово адмiнiстрацi був намiсник, якому пiдпорядковувались призначенi Сеймовими курiями президенти округiв. Крайове управлiння Буковини очолював крайовий президент. Для уведення у дiю крайових конституцiй для Галичини i Буковини за розпорядженням мiнiстра внутрiшнiх справ Австрi 1850 р. 3 округи Галичини i територiю Буковини було роздiлено на повiти, якi у деяких мiсцевостях називались староствами: у Львiвському окрузi - 19, Кракiвському - 26, Станiславiвському - 18, на Буковинi - 6.
Галицький крайовий представницький орган складався з 3 Сеймових курiй: Львiвсько (50 депутатiв), Кракiвсько (58 депутатiв) i Станiславiвсько (42 депутати); депутати обирались прямими виборами за майновим цензом. Компетенцiя курiй зводилась, головно, до господарських питань, i х рiшення вимагали санкцi iмператора. Виконавчим органом усiх 3 курiй був спiльний Крайовий видiл (комiтет) з 15 членiв, обраних порiвну курiями. Спiльним законодавчим органом курiй був Центральний видiл у складi 33 членiв (15 членiв Крайового комiтету i по 6 депутатiв вiд кожно курi), компетенцiя якого зводилась до розгляду спiльних для усього краю питань. Намiсник краю та президенти округiв i призначенi ними комiсари контролювали дiяльнiсть Сеймових курiй i Центрального видiлу, беручи в обов`язковому порядку участь у х засiданнi.
50. Утворення Австро-Угорсько монархi.
Слiд звернути увагу на те, що в iсторi захiдноукранських земель за часiв австрiйського панування вiдомi два перiоди: 1) вiд першого подiлу Польщi до революцi в Австрi 1848 р.; 2) вiд революцi 1848 р., коли австрiйська держава перетворилася на капiталiстичну крану, а з 1867 р. - у дуалiстичну Австро-Угорську монархiю, до розпаду в 1918 р.
За Конституцiйною угодою 1867 р. була утворена конституцiйна дуалiстична (лат.dualis - двоста, двоєдина) Австро-Угорська держава: Транслейтанiя - Угорське королiвство з Трансiльванiєю, Хорвато-Словенiєю i Закарпаттям, та Цiслейтанiя - Австрiя з Чехiєю, Моравiєю, Сiлезiєю, Герцем, Iстрiєю, Трiєстом, Далмацiєю, Буковиною, Крайною i Галичиною (цi назви виникли, внаслiдок роздiлення Австро-Угорщини на 2 частини рiкою Лейтою). Щоправда, жодна з панiвних нацiй не утворювали бiльшостi: австрiйськi нiмцi в Австрi становили лише 36%, а угорцi в Угорщинi - 45% населення; з 50 млн. населення Австро-Угорщини слов`яни становили близько 30 млн.
Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина i Галичина - до Австрi. Краною управляв один монарх (австрiйський), два уряди i два двопалатнi парламенти.