Ехо вибухiв, удари гармат
Лякають моїх отцiв.
Моє серце - мiй каземат,
Крикiв орочий спiв.

Не солдат я, та воїн.
Потопаю в зибучих пiсках.
Не один я й нiякої зброї
Не вистачить щоб стерти нас в прах.

Ми не тiнi - потопленi душi,
Розхристанi дiти зими,
Хрестоликi до правди байдужi,
Як i ми глухi до вiйни.

Приглуши корабельнi снаряди,
I гвинтiвку з набоями скинь.
Ми живемо тiльки заради
Вже забутих розбитих святинь.