Нi свiт нi зоря,
Як ще думи свiтають
Скажи менi, друже:
Я йду, чи блукаю?

В туманнiм степу останнi роки доживаю.

Перед собою бачу фрагменти подiї,
Де всi вже завмерли мов з камню скульптури.
Нi в одних очах я не бачу надiї,
Лиш горе, страх й душевнi тортури.

Не жеврiють тут сталевi котли
Та й грiшники вiд батогiв не палають.
Нема тут нiкого, лиш ми та цей свiт,
Однак i у тишi в стражданнях вмирають,

А я все блукаю й не можу злягти.