Ми йшли по пiску. Я i вона. Все було так просто. Майже так, як я мрiяв. Майже - тому що сумнiваюся, що нашi мрiї збуваються повнiстю. Так навiть цiкавiше. Звiсно, гiрше, але....
- Ти не знаєш, як менi все це набридло. - Опустивши очi, сказав їй я. - А я ж досi не знайшов тебе. Але все ще продовжую жити... Заради чого? Заради зустрiчi з тобою? А якщо ми нiколи не зустрiнемося?!
- Думаєш, менi краще? - уїдливо вiдповiла вона.
- Не знаю. - Вiдповiв я, потупивши погляд. - Я ж досi не знайшов тебе.
- I що менi з того... - хмикнула вона, наче їй було начхати на те, якою буде наша доля.
Скiльки вже людей побажало менi вдачi вiдтодi, як я почав свої пошуки... Напевно, колись я надавав цьому слову значення. Менi здавалося, що це справдi працює. Тепер...
- А якщо ти пропустив мене? - усмiхнувшись, запитала вона.
- Не розумiю, про що ти... - спробував ухилитися вiд питання.
- Може ти вже знайшов мене, але втратив через свою дурiсть? - спитала вона i лунко розсмiялася.
- Дуже смiшно. - пробурмотiв я собi пiд нiс.
Так... Люди навколо дивували мене. Але я дивував їх незрiвнянно бiльше. Що може бути дивовижнiше за дитину? Тiльки доросла дитина. Чи заздрили вони менi? Можливо. Байдуже - менi вiд того нiчого...
- А якщо й пропустив? - я пiдняв голову i насторожено глянув їй у очi. - Невже ти не могла мене зупинити?
- Я могла робити тобi не менше натякiв, нiж ти менi. - Прошепотiла вона.
- Ти обвинувачуєш мене у тому, що я не змiг зрозумiти тебе... Але чому я не можу звинуватити тебе у тому самому? - продовжував я.
- Досить. - Усмiшка зникла з її обличчя.
Равлики. Ось вони i їхнi мушлi. Мушлi гарнi - вони єдинi з равликами, але без них вони мертвi. Вiдокремлюючи вiд свiту, захищають. Але щоб пiзнати свiт, потрiбно залишити раковину. А потiм поєднатися...
- Твоя правда. - Сказав я i зупинився.
- Що робитимеш далi? - запитала вона, а смiх затаївся десь у куточках її очей, десь поряд зi смутком.
- Продовжу пошуки. - Сказав я, намагаючись не дивитися на неї.
- Удачi. - Сказала вона.
Ми iшли по пiску. Пiсок часу на березi рiчки нескiнченностi у вигаданому мною свiтi. Але тепер нас не було разом. Так було чеснiше. I так у нас з'явився ще один шанс. Знайти те, що ми шукаємо...