(Дiя проходить у виглядi лекцiї викладача з медосвiтою для студентiв одного з медичних ВНЗ. Пiд час лекцiї викладач наводить приклад з практики свого колеги. На сценi перебувають одночасно лектор i дiйовi особи почергово змiнюючи переднiй i заднiй плани)
Викладач:
Психастенiя (вiд психо... i гр. asthИneia -- слабкiсть), хворобливий розлад психiки, що характеризується крайньою невпененiстю, боязливiстю, нахилом до пОмислових i недовiрливих iдей. Описана у 1903 французським лiкарем П. Жане, котрий вважав, що хахарактерне для неї послаблення можливостi до сприйняття реальностi тягне за собою постiйнi вагання, зосередженiсть на вигаданих небезпеках. За I. П. Павловим, в основi П. лежать слабкiсть пiдкорки 1-ї сигнальної системи i, переважання 2-ї сигнальної системи. В сучаснiй медицинi термiн "П" вживається для позначення або однiєї iз форм психопатiї, або неврозу нав`язливих явлiнь у психопатичної особи.
Психастенiки видiляються тревожно-недовiрливим характером, соромливiстю, малою iнiцiативнiстю(при високорозвиненому почуттi обов'язку), педантичнiстю. У них легко виникають болiснi вагання в правильностi прийнятого рiшення, побоювання, що взятi обов'язки можуть бути невиконанi. Через невпевненiсть в собi хворi багаторазово перевiряють свої дiї (наприклад, чи вимкнув газ, чи не опустив листа мимо поштової скриньки). Очiкувана вигадана небезпека для них тяжче вiд реальної. Розумовi здiбностi при П. не страждають i можуть бути на високому рiвнi (рiзко вираженi ознаки П. спостерiгались, наприклад, у Е. Золя у розквiтi його творчостi). Основний метод лiкування П. -- психотерапiя. Застосовують також трудотерапiю та медикаментозне лiкування (психотропнi речовини та iн.).
(До кабiнету психотерапевта хтось постукав, лiкар пiдвiвши голову, звертається до хворого)
Психотерапевт:
Ви по запису? Сiдайте.
Картка з вами? Дiставайте.
Слухаю. Розповiдайте,
Що тривожить вас без меж?
Пацiєнт:
Любов моя притупляється,
Добро моє забувається,
Буденнiсть, бодай їй, вертається.
Усе це навiює жах.
Докiр постiйний з'являється,
Товариш найкращий втрачається,
Терпiння моє обривається...
Перед знайомою страх...
Психотерапевт:
Ну, шановний, не зiтхайте,
Рук своїх не опускайте,
Впевненiше виглядайте,
Чоловiк ви врештi решт.
Пацiєнт:
Серце також сподiвається,
Надiя нА це залишається,
Але щоразу увижається,
Що сам у собi я застряг.
Вiра в майбутнє ламається,
Нiс до колiн опускається,
I знову, i знову думАється,
Що я лише хмара в штанах.
Викладач:
Доречi, про хмару в штанах, панове студенти, давайте пригадаємо Олександра Городницького...
(Викладач бере гiтару i виконує пiсню "Песня искателей урана")