На протязi вiкно,
Сире подерте пiдвiконня,
Давило в скронi,
Я думала десь аж до рання.
Тютюн, коньяк, гаряча кава
Блiк кохання.
Та втома охопила очi,
Я вiдчувала, як вiн там
Сидiв усi цi ночi.
Вiн вив, коли два образа
сплiтались у єдине цiле,
Палив цигарки та хотiв поцiлити,
зцiлити особисте я.
Та розказати всьому свiту,
про культ свого оновлення.
Я вiдчувала на собi ворожi залишки,
вiд посмiшки iз уст, 
якi тiєї ночi всю вкривали,
Тим паче не давали чiтко думати.
У темнотi вели до страти,
Я стала пiдкоряти особисте "поневолення"
Й кричати "хочу ще!" вiд задоволення!
Прощання!
Про сюрреалiю мовчання, бо стерте все ,
Зажоване, як плiвка на касетi...
Як той суботнiй вечiр,
Я в корсетi, на пiдборах, 
Ховала жах, i так зривало дах,
Вiд почуття самотностi iз ним,
Що я хотiла вбити все i насолоджуватись тим...
Вiдкритим новим шляхом у майбутнє,
Де я жива й присутня у думках,
Де я не робот i не "Бу", 
а щось красиве у рядках!