Така собi сором'язлива осiнь,
Калюжами босонiж проминають днi.
I у блакитну неба просiдь
Влiтають гомонливi буселi.
Такая собi дiвчинонька-руденька,
Волося - наче сонця промiнцi.
Десь поруч соловейко щось забренькав,
Вона тримає його настрiй у руцi.
Художниця! Картину малювала,
Але всi барви розлилися по лiсах.
З дерев листочками до нiг злiтали,
Лягали ковдрою казковою в садах.
Така собi сором'язлива осiнь -
Усмiхнена кума диво-краси,
У дощика турботи трохи просить
I небо чує iї нiжнi голоси.
Щоб кожним подихом з тобою вiдчули ми -
Повiтря пахне нiжнiстю в передчуттi зими...