Чернецкий Сергей Яковлевич : другие произведения.

Роман "Гравiтон", украинская версия

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Видавництво "Астропринт", ISBN: 966-318-095-1, Жанр: роман, Рiк випуску: 2004 Кiлькiсть сторiнок: 176, Обкладинка: тверда

  Сергiй Чернецький
  
  Г Р А В I Т О Н
  
  Роман
  
  Глава 1.
  Молодий чоловiк задумливо дивився у вiкно, за яким пролягла одна з тихих вулиць старовинного мiстечка. Гучно буркотали та поблискували чудернацьким гiллям блискавок надвечiрнi хмари, наповнюючи повiтря запахами озону та мокрого листя. Поодинокi перехожi, хто пiд парасолькою, а хто втягнувши голову в мокрi плечi (начебто так можна сховатися вiд крапель теплого липневого дощу!), незграбно обходили старенький автомобiль, що стояв на тротуарi бiля скромно майстернi-магазину з гучною вивiскою 'Техноторговий центр 'Електронсервiс''.
  Зi старо тополi зiрвалося кiлька важких крапель i поштовхом вертлявого вiтру гучно ляснули молодика по лобi. Спроквола посмiхнувшись, той зачинив вiдкриту половинку вiкна, обтерся рукавом синього комбiнезона i пiдiйшов до лабораторного столу, на якому розмiстився розiбраний телевiзор, поблискуючий червоними вогниками панелi управлiння. Взявши до рук паяльника, чоловiк почав зосереджено розплавляти срiблястi краплинки в блоцi живлення. З глибини майстернi, вiд напiвосвiтлених стелажiв з вiдремонтованою технiкою, долинала тиха лiрична музика.
  Задзвонив телефон. Чоловiк, здригнувшись, вiдклав свiй iнструмент i пiдiйшов до апарату.
  - Електронсервiс? - хриплясто полинуло з трубки.
  - Саме так, - вiдповiв чоловiк i зблiд, впiзнавши вочевидь голос.
  - Богдане Яковичу, ми так не домовлялися... Сьогоднi яке число? П'яте... А ми з вами на коли вирiшували? Га?
  - На двадцять восьме ...
   - Ну, i у чому ж справа?
  - Та-а... знаєте, Юрiю Васильовичу...
   - Я вже, шановний, нiчого не хочу знати! Якщо не можете щомiсячно платити вiдсотки, то повернiть менi мо шiсть тисяч - i я вас не знаю, а ви мене не бачили!
   - Може ви ще трохи зачекаєте? Щось продасться, i тодi ...
  Але на другому кiнцi дроту вже кинули телефонну трубку. Вислухавши тривожний звук вiдбою, схожий на завивання сирени пожежно машини, Богдан глибоко зiтхнув i повернув трубку на апарат. Щойно телефонував один з його чисельних та давнiх кредиторiв. Суворих кредиторiв...
  А тодi, чотири роки тому, розпочинаючи свою власну справу на теренах продажу та ремонту побутово електронно технiки, Богдан i гадки не мав, як легко можна потрапити в борги, сплачуючи щомiсяця пристойнi проценти власникам чужих грошей. Товарообiг його фiрми був невеликим, позаяк продати, скажiмо, телевiзор чи вiдеомагнiтофон комусь у цьому невеличкому мiстечку, де майже нiхто не отримував своєчасно зароблених грошей, а то i взагалi вже не працював, було доволi складною справою.
  Деякi метикуватi Богдановi земляки здебiльшого здили за iмпортними телевiзорами до великих мiст. I хоча рiзницi в цiнах майже не вiдчувалося (Богдан закуповував технiку за гуртовими цiнам i продавав  за середньомiськими роздрiбними), земляки залишалися вкрай задоволеними з того, що придбали технiку на якийсь десяток-другий гривень дешевше. Однак, згодом, значна частина власникiв 'Акав' чи 'Фунав' все ж заглядали до Богданово майстерню i слiзно прохали вiдремонтувати телевiзора, який чомусь швидко переставав працювати. На Богдановi запитання, щодо гарантiй, клiєнти здебiльшого розводили чи махали руками, або патякали щось на зразок того, що, мовляв, трохи дорогувато везти апарат в мiсто, а потiм знову хати за ним. До того ж невiдомо, чи не звинуватить х якийсь недобросовiсний продавець в порушеннях рiзноманiтних правилах експлуатацi чи ще в чомусь, аби лишень вiдмовити у безкоштовному ремонтi. Мiсто є мiсто, i всiм добре вiдомо, як там ставляться до шкарубкоруких та обвiтренолицих селян. Зрештою, всi як один, патетично та щиро заявляли, обов`язково перед цим демонстративно зiтхнувши, що лiпше б вони придбали новий телевiзор у Богдана , а вiдтак, не мали б надалi нiякого клопоту.
  У таких випадках Богдан, зазвичай, мовчки лагодив iмпортну технiку, знаючи  слабкi мiсця а, також i деякi мiсця, де такий телевiзiйний мотлох складають. Далеко i не треба ходити, як мовиться. Ось хоч би i Сергiй Зiнченко - товариш, з яким Богдан разом навчався у полiтехнiчному iнститутi, той володiв трьома (!) пiдпiльними цехами в Одесi. I, мабуть не було тако моделi, яко не могли б зiбрати його 'пiдпiльники'. Для цього спочатку бралася фiрмова модель телевiзора i демонтувалася для технiчного аналiзу на основнi складовi: корпус, кiнескоп, друкованi плати, блоки та дрiбницi - гучномовцi, шлейфи, шнури та пристро живлення i т.п. Через рiзнi канали, у тому числi i контрабанднi, все це замовлялось, дiставалось та збиралось до купи, регулювалось, пiсля чого потрапляло у торгiвельну мережу. Такi ж необхiднi речi, як iнструкцi та картонне упакування, постачалося мiсцевою напiвпiдпiльною друкарнею. Зiнченко, щоправда, вже давненько пропонував Богдановi, аби той брав у нього продукцiю на реалiзацiю, проте Богдан уперто вiдмовлявся вiд пропозицiй, добре знаючи, що потiм йому доведеться повсякчас 'латати' цю чудо-технiку самому, хоча необхiдних для ремонту запчастин було б удосталь. Пристати ж на iншу пропозицiю Сергiя - очолити один зi складальних цехiв, Богдан взагалi вiдмовчувався, або вiдбувався жартами.
  - Ну ти й телепень, хто ж так поводиться? Слухав би Сергiя, то може й не ходив би по кiлька рокiв в засмальцьованих джинсах з порожнiми кишенями. За сiм`ю подумав би - донечка ж бо зростає, а ми все в боргах ... Та й менi цiкаву роботу Сергiй обiцяв пiдшукати, - не раз повчала Богдана його вродлива, проте дещо запальна дружина Оксана, - iнший на твоєму мiсцi вже давно погодився б перехати до Одеси, а ти...
  А вiн, Богдан, був занадто великим патрiотом свого мiстечка, аби ось так, одним махом, взяти й кинути все. У цьому, затопленому зеленню вiковiчних дерев й оточеному звiдусiль чистими вологими шибами озер та ставкiв мiстечку, вiн з`явився на свiт. Тут вiн зустрiв своє перше кохання, i саме тут жили його старенькi батьки. Тут вiн мав багато друзiв та товаришiв, з якими разом вчився, бiгав у футбол, мокнув до зубоцокотiння у примiських ставках, грав на електрогiтарi у вокально-iнструментальному ансамблi. А ще, робив першi кроки в радiоефiр, змайструвавши власного середньохвильового радiопередавача, за що вiдважного 'радиста', разом з двома мiшками рiзноманiтних радiодеталей, забрали вперше до мiлiцi. Стривожена Надiя Петрiвна, Богданова мати, бiгла тодi за дiльничним iнспектором, стареньким капiтаном Залiзняком, i благала, щоб вони хоча б не били невдаху, - це вона обiцяла зробити власноруч вдома...
  Шиплячий посвист електричного чайника вiдiрвав Богдана вiд спогадiв. Знявши з невеличко полички алюмiнiєву кварту, вiн всипав до не дрiбку цукру, залляв свiжим окропом i, вкинувши торбинку 'Лiптона', поклав на край столу. Сам присiв на стiлець поруч i закляк замислено, бовтаючи ложечкою напiй.
  'Єдиний вихiд для мене в цiй ситуацi з боргами це: перепозичити у когось грошi на якийсь там час, - невесело розмiрковував Богдан, - та "злiзти" з вiдсоткiв. Але для цього потрiбен знайомий та щедрий багач... Еге ж, такий собi Сорос, приятель амнезi...'
  Зробивши ковток густого, запашного та пекучого напою, Богдан дiстав з пачки 'Арсеналу' останню сигарету i неквапно запалив. У головi трохи прояснiло, однак думки були невеселi та хаотичнi. Вони водночас дивували i жахали свом абсурдним хитросплетiнням безсилля, активного початку та фiлософського переливання iз пустого в порожнє. I лише одна думка з помiж iнших надавала хазяну хвацько бадьоростi та безпечно слiпо вiри у щось невiдоме i недосяжне. Кружляла вона завжди навколо одного фiзичного закону, точнiше - загальновiдомого вiдкриття Ньютоном сили земного тяжiння. Саме ця сила багато рокiв не давала молодому iнженеровi спокою. Загальновiдомi формули всесвiтньо механiки були безсилими пояснити чому, наприклад, неможливо екранувати (нейтралiзувати) якимось чином дiю гравiтацiйного поля навколо довiльного предмету, а ще краще - мати змогу керувати напрямком дi цього поля на предмет та силою? Вирiшивши хоча б одну з цих проблем, людство впевнено розпочало б вiдлiк часу ново, гравiтацiйно, ери!
  Богдан пiдвiв голову i сумно поглянув на верхню полицю лабораторного столу.
  Там вiдлежувався предмет зовнi схожий на старий транзисторний радiоприймач 'ВЕФ', тiльки набагато важчий, з безлiччю кнопок, важiльцiв та регуляторiв. На боковiй стiнцi видiлявся давно зроблений Богданом напис - 'Гравiтон', який навiть крiзь шар осiлого пилу загадково поблискував вiдполiрованими металевими лiтерами. Ставши на стiлець, Богдан, пiднявся навшпиньках та обережно, наче важке немовля, дiстав прилад. Зiскочивши зi стiльця, поклав його на вiльний край столу i взявся лагiдно протирати свiй технiчний витвiр носовичком.
   Прилад, власне, був майже готовий. Не вистачало лишень кiлькох деталей - магнетрона, лазерного елемента та деяких дрiбниць, яких за браком коштiв Богдан так i не спромiгся придбати. Ще дещо потрiбно було б доробити й вiдладнати, аби прилад мiг утворювати навкруг себе потужне i кероване гравiтацiйне поле, яке давало б змогу змiнювати форму електронних 'хмаринок' (впливаючи на х траєкторiю) в атомах будь-яко матерi. Хоча сукупна маса електронiв й набагато менша маси ядра атома, цi мiнiатюрнi ексцентричнi маховички, 'обертаючись' з величезною швидкiстю, штовхатимуть макротiло в апогейну сторону штучного видовження орбiт. Вiдтак, змiнюючи положення апогею та регулюючи величину видовження електронних орбiт вiдносно ядра, стане можливим орiєнтувати перемiщення кожного атома у просторi, що призведе зрештою до руху предмета-власника всiх тих атомiв у заданому напрямку!
  Теоретично Богдан вже знав, як працюватиме 'Гравiтон'. Недарма ж стiльки часу проведено за пiдрахунками, створенням власних теорiй, формул та вiдпрацюванням маси гiпотез. Навiть старенький комп`ютер не витримував навантаження, створюючи математичну, а надалi - вiртуальну та технологiчну моделi приладу, за що його системний блок i одержав декiлька механiчних пошкоджень, а Богдан - розпухлу руку...
  (Кожен-бо користувач комп`ютера ('перса', 'пенька', 'компа' i т.п.) знає, до якого сказу, неконтрольовано лютi та ще там чого, може iнодi довести людину це 'залiзо', особливо коли воно починає нi з того нi з сього 'зависати', манiрно забуваючи зберегти файл, що створювався годинам напружено працi, або вже не 'баче' дискети чи компактдиска, з якими роками працював i т.i.)
  Взагалi Богдановi не дуже вiрилося у те, що його 'гравiтон' бездоганно працюватиме, а власна теорiя гравiтацi принесе йому Нобелiвську премiю в галузi науки. Хоча вiн десь вичитав, нiби розмiр тiє премi складає суму в кiлька сотень тисяч доларiв! А, може й бiльше... Непогано б, звичайно, отримати такi грошi. I тодi - роби все, чого тобi жадається, та що тобi подобається: твори, подорожуй свiтом, смачно харчуйся, гарно одягайся, вчи дiтей, доглядай достойно батькiв...
   Роздуми винахiдника зненацька розвiяло тривожне калатання дзвiночка вiд 'донки', прилаштованого на вхiдних дверях, котрий сповiщав про появу кожного клiєнта.
   До майстернi повагом запливла двiйка невiдомих мiцних молодикiв у шкiряних
  куртках-безрукавках i чорних джинсах. Навкруги могутнiх волохатих ший незвичайних вiдвiдувачiв виблискували товстеннi ланцюжки з жовтого металу. На пальцях хнiх великих рук сяяло по кiлька срiблястих каблучок, а на головах "жачками" стирчало темне волосся.
  Пройшовши по майстернi та кинувши по зверхньо-байдужому поглядовi на Богдана, здорованi розвалилися на двох стiльцях бiля входу, наче перед початком кiносеансу. Смачно позiхнувши, один з них недбало кинув:
  - Слишиш, мужик? Ти шеф етой кантори, iлi работяга найомний?
  - Я власник, працюючий, - знiчено протягнув Богдан, марно намагаючись вгадати-пригадати, що це воно за однi, але так i не змiг. Отже - незнайомi, до того ж, нiби i не мiсцевi...
  - Ясно... Праблєми с кришей iмєєш? - продовжували цiкавитись гостi, з
  поблажливими посмiшками роззираючись навкруги та зупиняючи погляд на силу-силенну телевiзорiв, магнiтофонiв та радiоприймачiв, розкладених на саморобних стелажах i полицях.
  - Вже нi... Позаторiк перекрив. Замiнив половину шиферу i чотири крокви...
  Здорованi спочатку здивовано глипнули на "шефа кантори", пирснули зi смiху, а вже за хвилю зайшлися могутнiм неконтрольованим реготом. А той здоровань, що запитував, навiть затупотiв ногами i злегка просльозився. Регiт ущух так само раптово, як i почався. Той, що запитував, зробив глибокий вдих i протяжно зiтхнув. Дiставши носовичка та витерши ним обличчя, вiн вже поблажливо продовжив:
  - Чудак ти! Тєбя спрашивают - каму ти платiш за ахрану сваєво бизнеса? Кто твая кри-ша... Понял?
  'Понял, понял, не дурний, - промайнуло у Богдановiй головi, - ти ба, вже й сюди добралися рекетири, паразити клятi. I як х тiльки земля носить? Однi люди працюють, а iншi ... Нiби середньовiччя якесь, щоправда демократичне '. Трохи отямившись, Богдан спокiйно, проте з певними нотками зухвалостi, вiдказав:
  - Нiкому поки-що... А надалi навiть i не збираюся. Тут допоки посплачуєш податки та усiлякi штрафи байдужiй державi та ледачим чиновникам теж дещо пiдкинеш, то й без штанiв надалi працюватимеш. А безштанних хто ж охоронятиме ?..
  Гостi загрозливо пiдвелися i стали перед дверима, злегка поводячи плечима. Запанувала гнiтюча тиша. Хазян, намацавши тим часом на столi велику викрутку з масивним металевим рукiв'ям, почав потроху вiдступати назад. Раптом, радiсно дзеленькнувши двiком, вiдчинилися дверi i з-помiж кремезних хлопцiв до майстернi прослизнула струнка i плечиста чоловiча фiгура, одягнута у темний джинсовий костюм. Фiгура, доброзичливо всмiхнувшись Богдановi, приємним баритоном промовила:
  - Богдасю, не впiзнаєш ? Мамцю моя, невже товаришiв почав забувати...
  - Тебе, Сергiю, впiзнаю, а ось цих...
  - А-а! Не бiйся, це ж мо хлопцi. Трохи пожартували, аби пiдняти тобi настрiй, а то ти якийсь геть змучений. Краще познайомся - Антон, а це Степан.
  Здорованi винувато посмiхнувшись, подали руки Богдановi. Потиснувши х, наче двi сапернi лопатки, 'шеф контори', перевiвши подих, запросив усiх присiсти. Сергiй Зiнченко енергiйно вiдкрив пачку 'Данхiла'. Пригостивши господаря, запалив i сам. Випускаючи першу хмарку запашного диму, швидко почав:
   - Є деякi проблеми, Богдане, потрiбна допомога...
   - Щось трапилось? - запитав Богдан, знаючи, що такi люди допомоги просто так не просять, - невже я тобi у чомусь можу бути потрiбен?
   - I те i друге, Богданчику, - вiдказав, спохмурнiвши Сергiй, - але давай все по порядку. Зараз у мой машинi одна людина спливає кров'ю...
  
  Глава 2.
   Справи у товариша насправдi були кепськi. Приблизно мiсяць тому Сергiй почав зауважувати, що власники деяких торгiвельних точок, куди вiн поставляв зiбранi його цеховиками телевiзори, всi як один, почали вiдмовлятися вiд товару. Знизивши цiну, Зiнченко все ж таки збув всю партiю "Шарпiв", однак, при черговiй спробi збути партiю "Самсунгiв" з росiйським телетекстом, iсторiя повторилася знову. Пiдрахувавши збитки, Сергiй зрозумiв, що хтось владно та нахабно влазить в його бiзнес, навiть не рахуючись з ним самим. На двох останнiх партiях телевiзорiв, зданих з великими знижками у торгiвлю, вiн недодержав бiльше кiлькох тисяч доларiв. Звiсно, грошi для нього невеликi, однак, якесь дивне неприємне вiдчуття, схоже на те, нiби хтось дивиться тобi в потилицю, починало його не на жарт тривожити. В його бiзнесареалi починали вiдбуватися якiсь небезпечнi змiни, i вiн х вiдчував, бо вже не перший день знаходився в ньому, дiючи смiливо, активно та успiшно.
  Почавши у серединi 80-х, "перебудовних" рокiв, з кiлькох тисяч радянських карбованцiв, вiн умiло х 'розмножував'. Спочатку торгував радiодеталями та електронними блоками, що скуповував у Львовi, Харковi та Києвi. Згодом почав возити до Польщi на замовлення невеликих приватних фiрм-майстерень запчастини майже до всiх типiв 'радянських' телевiзорiв, доволi розповсюджених на той час у Польщi, а звiдти власним мiкроавтобусом привозив 'варенi' джинсовi костюми та iнший модний i ходовий товар, який одразу ж збував гуртовим покупцям. Заробивши таким чином трохи стартового капiталу, Сергiй орендував пiдвал напiвзруйнованого будинку на Молдованцi i налагодив власний випуск дефiцитних на той час кольорових телевiзорiв "Електрон" з iмпортними кiнескопами та дистанцiйним керуванням, збираючи х iз готових блокiв. Тут у пригодi стали знайомi хлопцi зi Львова, Києва та Харкова, якi й поставляли йому все необхiдне.
   З появою попиту на iмпортнi моделi, Зiнченко, з насолодою окрiплого й метикуватого бiзнесмена, задовольняв його за допомогою двох, а далi - трьох пiдпiльних цехiв. I задовольняв успiшно. А нинi це задоволення у нього хтось посмiв вiдiбрати. Але не на того напали! Сергiй почав вiдпрацьовувати власнi контрудари...
  Спочатку його хлопцi вислiдили вантажiвку 'КАМАЗ' з вiнницькими номерними знаками, що розвозила телевiзори якраз саме по всiм тим торгiвельним 'точкам', де почали вiдмовляти в прийомi товару вiд Сергiя. Пiсля того, як вантажiвка спорожнилася i спокiйно попрямувала на пiвнiч вiд мiста,  затримали на трасi Одеса-Кив, неподалiк повороту на Iванiвну.
  Це була трiйця Сергiйових хлопцiв, одягнутих у вiйськовий камуфляж, з автоматами на грудях. Водiй та експедитор вантажiвки i уявити собi не могли, що через якихось двадцять хвилин опиняться у брезентовiй палатцi на березi мальовничого озера, начебто туристи, що прихали трохи вiдпочити, але зi зв'язаними руками та розгубленими наляканими обличчями. Їхнiй 'КАМАЗ', за обiцяний ящик горiлки, завзято розбирався в тракторнiй бригадi мiсцевого колгоспу з великодушного дозволу бригадира Iвана Сазоновича, затятого борця iз 'зеленим змiєм'.
  Спочатку лисий експедитор в окулярах довгенько не бажав пригадати телефон свого шефа, однак, зауваживши, що водiй чомусь "не хоче" випiрнати з зеленкувато води озера, куди його повели 'скупатися' двоє 'шварценєгерiв', зненацька згадав. Тремтячими руками вiн взяв протягнутий йому мобiльний телефон i швиденько набрав номер. Тоскно залунав виклик...
  - Леонiде Мойсейовичу? - запитав експедитор i, дiждавшись ствердно вiдповiдi, передав трубку Зiнченковi. Той похмуро скреготнув зубами i зневажливо сплюнув убiк.
   - Привiт iз Одеси, шановний! - ввiчливо почав Зiнченко. - Не стану вас запевняти у тому, що я радий чути ваш голос. По правдi, я й бачити вас не волiв би, але доведеться. Якщо, звiсно, ви не проти. Заодно i владнаємо деякi непорозумiння стосовно вашого, чи вже нашого, товару - як вам зручнiше вважати. Адже вашу виручку ми змушенi вiднести на власнi витрати... Самi розумiєте, що нiхто задурно не збирається ловити ваших курчат, вчити х
  (Сергiй кивнув мимоволi в бiк озера, де 'купався' водiй) плавати та пiрнати, а вантажiвку здити без колiс...
  Трубка нарештi не втрималася i бляшаним голосом зарепетувала:
  - Хто ви, в бiса, такi?! I що собi дозволяєте?!
  - Я? Ну, скажiмо - Робiн Гуд. Звичайнiсiнький собi Робiн Гуд...
  - Облиште сво балачки! Де i коли ми зустрiнемось?
   - Завтра, о десятiй ранку. На роздорiжжi кивсько траси та дороги Криве Озеро - Балта. Там стоятиме ваш водiй. Подальша iнформацiя надiйде вiд нього. Все!
  Сергiй вимкнув телефон i задумливо вийшов з палатки. Солодко потягнувшись, почав роздягатися. Зоставшись у плавках, вiн, неквапно ковзаючи босими ногами по росистiй травi, подався до озера, виблискуючого дрiбними хвильками в променях надвечiрнього сонця. Назустрiч йому з води вийшов водiй вантажiвки у супроводi 'шварценєгерiв'. Нiхто, звичайно, не збирався топити неабияк наляканого водiя, худорлявого та невинного сiльського парубка. То був такий собi жарт, що допомiг розв'язати язика впертому експедитору. Психофiзичний маневр, одним словом. Адже бiзнес, то є гiркосолодка сумiш з вiйни, спорту, розрахунку та бажань!
   - Як водичка? - чемно поцiкавився Сергiй. Не дочекавшись вiдповiдi вiд знесиленого та задиханого "плавця", на ходу зронив команду:
   - Туристiв гарненько нагодувати-напоти i вкласти до спальних мiшкiв...
  А сам поволi почав заходити в воду, занурюючись водночас у давнi спогади дитинства, що промайнуло неподалiк моря у примiському будинку дiдуся та бабусi, викладачiв консерваторi. Тодi вiн був милим та ввiчливим хлопчиком, з семи рокiв вже пристойно грав на фортепiано та мiг спiвати улюбленi пiснi з репертуару вiдомо групи 'Бiтлс'. Особливо припала йому до душi хня пiсня 'Мiшель', пiсля виконання яко вiн завжди ледь не плакав. У нiй йшлося про милу дiвчину - стюардесу повiтряного лайнера, на якому прилетiли 'бiтли' на гастрольнi концерти. Зустрiчати х зiбралася чимала юрба шанувальникiв, знавiснiлих вiд появи кумирiв. Саме та безсердечна юрба миттю збила з нiг та затоптала невинну квiтку на iм`я Мiшель, що трапилася м на шляху до музикантiв. В однойменнiй пiснi, присвяченiй пам`ятi Мiшель, 'бiтли' просили пробачення в не...
   Окрiм музики, Сергiйко полюбляв читати книжки. Особливо кохався у фантастицi, детективах, казках та пригодницьких iсторiях. Книги любив обирати сам, нi з ким не радячись i нiкого не слухаючи. Твори класикiв чомусь завше обминав, чи то за академiчну сухiсть, чи може тому, що дiти багато чого ще не розумiють. Якось бабця, все ж таки вмовила його взяти до рук томик Чехова. Малий, щоб не ображати стареньку, таки взяв книгу, але лишень для того, аби вкласти туди 'Голову професора Доуеля' Бєляєва. Так з дитинства вiн взявся за освоєння азiв дипломатi та компромiсу. Бабуся, однак, помiтила , що обкладинка одна, а текст зовсiм iнший, проте педагогiчно змовчала. А ще було у нього...
  Сергiй мрiйливо плив, то лягаючи на спину, то повертаючись на живiт та занурюючись у лагiдну i мляву прохолоду. Невдовзi з берега, що вже зостався далеко позаду, полинув смiх. Сергiй, кiлька разiв пiрнувши, неквапно поплив брасом на нього. Тепла надвечiрня вода м`яко та лоскiтно масажувала молоде тiло, додаючи йому впевненостi та якогось надзвичайно приємного заряду, який можливо отримати тiльки наодинцi з природою. Дiставшись берега та вийшовши з води, молодий стрункий чоловiк декiлька разiв пострибав, наче хлопчак, по-черзi то на однiй, то на iншiй нозi, аби витекла вода з вух, i подався до розвеселого гурту, в якому вже й годi розiбрати де сво, а де 'туристи'. Виконуючи його команду, 'шварци' , судячи по всьому, трiшки перестаралися.
   Розчервонiлий водiй зi склянкою коньяку в руцi наполегливо розповiдав Степановi старого анекдота про коханцiв. Язик у оповiдача потроху заплiтався. Мабуть бiльше за всiх заливчасто реготав експедитор, погикуючи й не випускаючи сигарету з рота. На складному столику, серед гори продуктiв, стирчало двi напiвпорожнi та ще пара повних пляшок коньяку 'Чайка'. Свiжi терпкуватi огiрки та соковитi помiдори були акуратно порiзанi на рiвнi шматочки та притрушенi зеленню. Копчена 'червона риба' матово блищала тонким шаром духмяного жиру, над яким Антон легкими помахами велико долонi, розганяв бажаючих i собi поласувати комах. Пiдкопчене сало, шинка, ковбаса та довгокоса свiжа цибуля зручно вмостились помiж салямi та бляшанками з чорною та червоною iкрою. Нiжнi курчата, засмаженi до золотавого блиску, лежали трохи осторонь, схожi на втомлених вiдвiдувачiв сауни, загорнутих у простирадла зi срiблясто фольги.
   Глянувши на цей гастрономiчний натюрморт, Зiнченко згадав, що останнiй раз бачився з продуктами харчування рано-вранцi. Присiвши на невеликий розкладний стiльчик i випивши поданих йому пiвсклянки коньяку, вiн почав потроху спрощувати натюрморт, знищуючи деякi його елементи.
  - Зроби гучнiше, Антоне, - попросив Сергiй, вiдламуючи м`яке куряче стегенце.
  З 'Нiсан Патрола', що стояв поряд з 'дев`яткою', залунала гучнiше композицiя iрландського музиканта i спiвака Крiса Рi 'На березi', немовби на замовлення спрагло душi Сергiя. Спокiйний, впевнений та хриплуватий голос Крiса розслабляв i водночас допомагав складати план завтрашньо зустрiчi-розмови з новоявленим конкурентом з Вiнницi, вийти на якого виявилось не занадто складною справою.
  Набагато важче вийти на хазяна мiсцевого пiдпiльного цеху, бо проконтролювати появу нових конкурентних формувань було справою певного часу. Щойно про його мiсцезнаходження дiзнавався хтось, окрiм працiвникiв, цех термiново згортався та перездив на заздалегiдь пiдготоване резервне мiсце, залишаючи по собi, у кращому разi, невинну 'бiлу' фiрмочку з виробництва, скажiмо, дитячих гойдалок, iграшок чи стiльчикiв. Цехи могли знаходитись де завгодно: i в мiстi, i в передмiстi, i в селi, займаючи пiдвали i звичайнi примiщення, квартири та будинки, або вивiльненi виробничi примiщення на територi якого-небудь занедбаного заводу чи фабрики.
  Цехи могли бути i без примiщень, використовуючи для свох цiлей житлову площу 'надомникiв', яким поставлялися необхiднi матерiали, заготовки, iншi деталi та частини, з яких потiм i виготовлявся необхiдний товар. А вже з асортименту виробiв 'пiдпiльникiв' можна було б скласти чималенький каталог товарiв, такий собi тiньовий 'Отто' чи 'Квеле'.
  Однак, самi зони збуту вироблено продукцi вже достатньо чiтко контролювалися. Продати не в свой зонi партiю саморобного товару, або "самопалу", було справою важкою i небезпечною, особливо коли цiна була демпiнговою (заниженою). Кожний хазян цеху знав власну зону продажу i контролював  за допомогою надiйних хлопцiв, якi одержували свiй вiдсоток вiд реалiзованого, вiдпрацьовуючи зв`язки з рiзноманiтними контролюючо-караючими органами та допомагаючи уникати можливих неприємностей. На цьому фонi доволi несерйозно та дещо абсурдно бовванiла одинока постать нахабно демпiнгуючого гастролера, малознайомого конкурента - продавця з Вiнницi. Такого собi Леонiда Мойсейовича...
  Наллявши ще по склянцi 'Чайки' водiєвi та експедиторовi, не забуваючи при цьому й про себе, Зiнченко, нiби помiж iншим, запитав:
   - Цiкаво, хлопцi, а цей ваш Леонiд Мойсейович законослухняний, чи може вже сидiв?
  - Нi -нi... Хто ж його по-по-садить, вiн же... ги-и! - таємниче гикнув експедитор, а
  Сергiй жартiвливо продовжив славнозвiсну фразу з кiнокомедi 'Джентльмени удачi':
   - ... пам`ятник!
  - ... про-ку-рор! Ги-и!
   - Та-а ну?! Дiючий, чи мо' вже на пенсi?
   - То-точно, - пiдхопив водiй, - тiльки н-на вiйськовiй. А слу-служив вiн, здається у Московському вiйськовому окрузi. Одержав на-навiть звання генерала у вiдставцi, але все одно потягнуло на ба-батькiвщину...
   - Де мешкає нинi?
   - Десь нiби у ра-районi старого мiста Вiнницi...
  Сергiй добре знав одного молодого авторитета з Вiнницi - Сашка Бабенка, на кумедне прiзвисько Бабай. З ним вiн служив у однiй вiйськовiй частинi, що базувалася в Архангельську, тiльки Сашко - в телеграфному центрi, а Сергiй - в пiдроздiлi радiобюро. Колишнiй вправний сержант Олександр Бабенко нинi так само гарно керував декiлькома 'бригадами' в Вiнницi, а отже напевно повинен щось та знати про таку фiгуру, як оцей Леонiд Мойсейович. Ти ба, колишнiй вiйськовий прокурор! I цей в бiзнес нахабно лiзе...
  Ввiвши спецiальний код до свого мобiльного телефону, Сергiй вивiв на його табло номер Олександра. Натиснувши кнопку автоматичного набору, Сергiй вiдiйшов вiд палатки. Дiстав сигарети та запальничку. Слухаючи вечiрнiй плюскiт риби, неквапно закурив i зручно вмостився на старий вербовий пеньок. У темнiй водi коливалося сузiр`я Орiона, легенькi подихи вiтру шурхотiли очеретом, здмухуючи з нього невагомий пух на поверхню води та встеляючи ним дрижачу мiсячну дорiжку. Вологе озерне повiтря з рибним присмаком незвичало своєю чистотою, заплутуючи хiд часу в головi та навiваючи безкiнечнi фiлософськi думки...
  Виклик тривав довго. Нараз у трубцi клацнуло i залунав хриплуватий голос:
   - Алло? Це ти, Серього ? Давненько ж не дзвонив..
   - Так, це я! Вiтаю, друже! Послухай, менi потрiбна твоя допомога ... - почав Сергiй. - Маю нагальну справу до тебе...
  Уважно вислухавши спiврозмовника про суть справи стосовно новоявленого конкурента, Олександр вiдповiв:
  - Знайома постать! Пiвтора роки тому Леонiд Мойсейович на прiзвище Перельман дiйсно оселився у нас в районi старого мiста, привернувши мою увагу насамперед тим, що придбав там у мого знайомого самий шикарний та дорогий триповерховий будинок, а в центрi мiста - п`ятикiмнатну квартиру. Вiдтак, почав через свох довiрених осiб та посередникiв скуповувати акцi великих приватизованих пiдприємств, усiляких акцiонерних товариств, майновi та компенсацiйнi сертифiкати. Невдовзi з аукцiонiв фонду Держмайна його представники придбали значну частину магазинiв Облспоживспiлки. Здавалося, нiби за ним стоть хтось з фiнансових олiгархiв! Я спочатку, навiть, був упевнений в цьому. Однак, як згодом з`ясувалось, головним диригентом та композитором усiє цiє опери був саме вiн, маючи для  постановки пристойнi, як на вiдставника, грошi. Звiдки, запитаєш ти? Отож бо й моя цiкавiсть спонукала мене до вiдповiдних дiй. Цiкавiсть, як правило, породжує цiкавiсть. Одразу ж мо люди встановили за Перельманом, його будинком та квартирою спостереження. Маючи iнформацiю про те, що кожно суботи Перельман здить вечеряти до ресторану готелю 'Пiвденний Буг' i повертається щоразу з iншою жiнкою, яку пiд ранок вiдвозить таксi, мо хлопцi взяли з собою сканер i зробили копi всiх паперiв, якi тiльки-но могли знайти в будинку. Довелося, щоправда трохи подлубатися з iмпортними дверними замками та шифром величезного сейфу, вмонтованого в пiдлогу кухнi, саме пiд газовою плитою. Нiчого не взявши нi з речей, нi з грошей, яких у сейфi було щось бiля 50 000 нiмецьких марок, хлопцi заклали кiлька 'радiожучкiв' в кiмнатах, i ' вiдеожука' в кабiнетi.
  Ознайомившись з тими копiями документiв, я все одно не мiг нiяк второпати, звiдки у вiдставного прокурора з`явилися такi грошi. Чималенькi грошi...
  Згiдно з паперами, а це були рiзноманiтнi акцi наших та iноземних фiрм, борговi зобов`язання, консигнацiйнi угоди, коди анонiмних рахункiв нiмецьких, польських та швейцарських банкiв та залишки на рахунках тощо, набiгало не багато i не мало десь бiля чотирьох мiльйонiв американських доларiв по курсу.
  Зв`язавшись зi своєю людиною в росiйськiй столицi, я роздобув вiд не додаткову цiкаву iнформацiю. З'ясувалось, що саме наш Перельман очолював комiсiю, якiй було доручено розслiдування у справi ? 1278/1. Це була справа по звинуваченню офiцерiв з вищого ешелону групи радянських вiйськ у Нiмеччинi в розкраданнi вiйськового майна. Розкрадання мало пристойнi розмiри i вiдбувалось в процесi виводу вiйськ з цiє крани. Перельман особисто допитував головних звинувачуваних по справi. Згодом, з якихось вiдомих тiльки йому причин, вiн почав ретельнiше займатися лишень одним полковником-iнтендантом, вiддавши решту свом слiдчим. Спочатку, я так здогадуюся, Перельман склав протокола на певну кiлькiсть розкраденого скарбу, згiдно попереднiх зiзнань того iнтенданта. А потiм, пiсля вiдповiдних процедур фiзичного та психологiчного впливу, полковник - iнтендант, 'розколовся' на значно бiльшу кiлькiсть розкраденого. Про це було складено iще одне зiзнання, до якого в додаток ввiйшли всi тi папери, якi ми знайшли в сейфi Перельмана, приховуванi iнтендантом в депозитарi одного з комерцiйних банкiв Москви. Чи то внаслiдок нервового зриву, чи з iнших невiдомих причин, полковник - iнтендант почав так дивно себе поводити, що одного ранку, гарного для Перельмана, того бiдолаху-iнтенданта знайшли в слiдчому iзоляторi без ознак життя. Щось нiби нiчного серцевого нападу... Цiкаво те, що сам факт другого зiзнання був вiдомий тiльки Перельмановi, який його просто приховав вiд власного начальства та пiдлеглих. Тепер зрозумiло, звiдки у нього з`явилися такi шаленi грошi перед самою вiдставкою. I звичайно, що доволi таки розумно з його боку було перехати в незалежну Украну, яку , до речi, вiн покинув ще випускником однiє зi шкiл Немирiвського району. Ось поки що i все...'
  - Цiкавенька iсторiя, - пiдсумував Сергiй, змiнюючи вираз обличчя з серйозного на дитячо-бiснуватий. Сяйво молодого мiсяця вiдбилося в його зiницях двома маленькими мерехтливими та серпастими iскринками. Жваво переклавши трубку до iншо руки, по-змовницьки продовжив:
  - Може влаштуємо його викрадення,? Як гадаєш? Узавтра у нас з ним зустрiч о десятiй ранку бiля повороту на Криве Озеро...
  - Можна, чом би й нi? Але ще трохи зачекаємо. Та й сам вiн, iмовiрнiше за все, не приде - пришле когось за себе. Тим бiльше, що за людьми такого рангу, навiть за пенсiонерами, час вiд часу ведеться таємне спостереження вiдповiдною службою, знайомство з якою тобi мало сподобається...
  - Гаразд, вирiшуй сам... Одне тiльки прохання - пiдстрахуй на завтра. Вiдiшли за ним, чи за його посланцями, слiдом свох хлопцiв. Людина вiн неординарна, може щось вiдповiдне й викинути. Добре? Я в боргу не залишусь, сам знаєш...
  -Та знаю, диваче! Ну що ж... У такому разi, за його 'тачкою' поде назирцi наша темно-синя 'Аудi 100' в розривi десь бiля кiлометру. Ближче пiд`здити не буде, а у разi потреби, блимнеш дальнiм свiтлом. Про всяк випадок мо будуть спостерiгати за вами у бiнокль, аби вчасно допомогти, коли вже й блимнути не зможете. Ха-ха-ха... Ну, бувай, чортяка одеська...
  -Еге ж, бувай i ти, вiнницька...
  Сергiй i собi посмiхнувся, згадавши на мить, як вони познайомилися з Олександром в далекому Архангельську, холодному взимку та бiлонiчному, зеленозапашному влiтку, трохи не побившись iз-за якось дрiбницi в учбовiй ротi. Звiдти ж отi й чортяки...
  Зiнченко вимкнув телефон i подався до гурту. Вечеря закiнчилася, принаймнi для водiя та експедитора, якi навперемiнно похропували в спальних мiшках бiля палатки. Залишивши Антона та Степана наглядати за 'туристами' та давши деякi розпорядження стосовно завтрашньо зустрiчi, Сергiй разом з Романом, який був йому водночас радником, водiєм та охоронцем, одразу ж вирушив 'Нiсан Патролем' до мiста. Потрiбно було владнати ще деякi справи в третьому цеху, що працював у двi змiни.
  Джип Зiнченка вибрався невдовзi на трасу, полишивши за собою кiлька кiлометрiв бездорiжжя i вiльно помчав нею у напрямку Одеси. Сергiй ввiмкнув радiоприймач, звiдки одразу ж залунав молодий та дещо нахабний голос дiджея радiостанцi 'Європа плюс', нагадуючи слухачам про те, що взавтра кожному непогано було б мати при собi парасольку, вирушаючи з дому. За ведучим вже Алiса Фрейндлiх почала пiд музику доводити слухачам, нiбито у природи немає погано погоди.
  Назустрiч хало дедалi менше i менше машин. Зате в мiсто iскристою металевою гадюкою сунув потiк бажаючих залишитися там на нiч. Узавтра понедiлок, важкий день, як зазвичай говорять, але для Сергiя, працюючого без вихiдних майже по 14 годин на добу, а то й бiльше, днi подiлялися, в основному, на результативнi та нерезультативнi, або ж на вдалi та невдалi. Мiсто наближалося з кожною хвилиною, неначе велетенський кажан на пiвнеба, завислий попереду свiтла i прострiлений з мисливського дробовика. Нарештi 'кажан' заглитнув джип та змiшав у своєму черевi з iншими автомобiлями.
  
   Глава 3.
   В окулярах дванадцятикратного бiнокля чiтко вимальовувалась злегка згорблена чоловiча постать в синiй джинсовiй куртцi та спортивних шароварах кольору молодо редиски. Постать поволi проходжувалась, попихкуючи цигаркою i попльовуючи в бiк автобусно зупинки з великими лiтерами на нiй - КРИВЕ ОЗЕРО. Бiля постатi зупинилася чорна 'Волга 3110' i через заднi дверi, що прочинилися, поглинула . Звернувши з автотраси Кив-Одеса, автомобiль неквапно покотився в напрямку мiстечка Балти.
   Зiнченко опустив бiнокль i, притримуючи його лiвою рукою, поволi зiйшов з невеликого забур`яненого пагорба на перехрестi лiсосмуг.
   - Отже, Iване, ми з тобою домовилися, - сказав Сергiй експедиторовi, встромлюючи тому в нагрудну кишеню пiджака декiлька стодоларових банкнот, - щойно щось цiкаве для нас почуєш вiд свого шефа, даси знати ось по цьому факсу...
   Сергiй вивiв пальцем шестизначний номер на запиленому бiчному склi джипу i за якусь мить витер його. Експедитор кiлька разiв мовчки поворушив губами, повторюючи про себе номер, i ствердно кивнув головою. Вiдтак, крекчучи, лiг обличчям в траву, розкинувши ноги та поклавши обидвi долонi на потилицю. Тим часом Антон та Степан, дiставши з 'дев`ятки' два автомата 'АКМС' з вiдкидними прикладами, присiли з ними по рiзнi боки автомобiля.
  Роман став поруч Сергiя, тримаючи в руках за спиною 'ТТ'. Чорна запилена 'Волга', з`хавши нарештi з дороги, помчала вздовж лiсосмуги, здiймаючи хмару куряви.
  За крокiв двадцять до 'Нiсан Патролу' вона рiзко зупинилася. Заднi дверi 'Волги' поволi прочинилися. З темряви салону з`явилося щось дуже схоже на дуло великокалiберного кулемета. Всi насторожено зацiпенiли... В наступну мить 'дуло' поволi опустилося i вперлося в землю, перетворившись в звичайний iнвалiдний цiпок, який тримав середнього зросту товстун у сiрому костюмi та свiтлiй сорочцi без краватки. Дiставши з боково кишенi носовичка, вiн витер ним спочатку великi окуляри з товстими скельцями. Почепивши х на перенiсся, обтер шию та лоба i сховав носовичка.
  Iз-за скелець на Сергiя несамовито втупились два витрiшкуватих сiрих ока удава, що ось-ось кинеться на свою жертву, або ж сама жертва влiзе йому до пащi. За мить iз 'Волги' вийшло ще троє пасажирiв у спортивних костюмах, тримаючи правi руки в кишенях широких шароварiв, i завмерли бiля не.
   Товстун зашкутильгав назустрiч Зiнченку, продовжуючи колоти того недобрим поглядом. Зiнченко теж зробив кiлька крокiв вперед, назустрiч товстуновi.
   - Хто ви в бiса такi? - нервово почав заводитись товстун, зупинившись на вiдстанi доброго стрибка вiд Сергiя i спопеляючи його свом гарячим та лихим поглядом, пiдсиленим збiльшувальними лiнзами окулярiв.
   - А ви, напевно i є той самий Леонiд Мойсейович Пе-рель-ман? - по-одеськi (питанням на питання) невимушено вiдповiв Сергiй, злегка прижмурюючи сво великi сiро-зеленi очi, немов голодний лев пiд поривом зустрiчного вiтру.
   - Моє прiзвище то не ваше дiло, - вiдрубав товстун, достеменно як нечемна квiткарка мiс Дулiтл з 'Пiгмалiона' Бернарда Шоу, щойно переступивши порiг будинку професора фонетики Хiггiнса, i продовжив:
   - Я вимагаю пояснень! На правах власника вантажiвки i...
   - I телевiзорiв, що в нiй були, так?
   - Саме так, i телевiзорiв! А по якому праву ви...
   - Чудово, чудово... Але менi дуже хотiлося б, щоб за такими заниженими, демпiнговими, цiнами х купували вашi земляки та одержували подвiйну насолоду. Тому, прошу вас якнайскорiше, можна i сьогоднi, вилучити х iз торгiвельно мережi нашого мiста, iнакше це доведеться зробити мом людям. У нас, шановний Леонiде Мойсейовичу, є власний товар, на який з нетерпiнням чекають оде-си-ти!
   - Та ви що-о! У нас вiльна крана i вiдтак ви не вправi менi заборонити продаж. Я змушений буду доповiсти про вас кому слiд...
  - Не раджу. З однiє просто причини - тi, кому слiд, зможуть ненароком дiзнатися
  також i про те звiдки ця технiка взялася у вас, зникнувши перед цим з системи вiйськторга в Нiмеччинi...
   - Та як ти смiєш, сопляче! Я  закупив у вiдомо фiрми з ...
   - Пане-товаришу Перельмане! Про сво закупи можете плести казки кому завгодно, мене вони не цiкавлять. Давайте-но краще забудемо ваше минуле i попрощаємось, виконавши те, про що я вас прошу. Iнакше, якщо ви будете неслухняним, доведеться справу, здається номер дванадцять сiмдесят вiсiм дрiб один, доповнювати деякими деталями не на вашу користь...
  Товстун раптово зблiд, нижня губа його обвисла i заслинилася, неначе у змиленого коня. Вiдкривши рота i вирячивши, наче риба, очi, вiн смикнувся правою рукою до власно кишенi. Сергiй обома руками вхопив товстуна за цю руку i спробував  викрутити. Однак товстун, завдяки розбурханiй лютi, виявився напрочуд сильним i з його кишенi поволi все ж почав з`являтися пiстолет. Гримнув пострiл, але завдяки зусиллям Сергiя, куля вилетiла кудись убiк. Спортсмени товстуна миттю впали в траву i повиставляли вперед обидвi руки з пiстолетами. Якби не зброя, могло б здатися, що вони виконують вправу по стрибкам у басейн. Антон одразу ж дав коротку чергу з автомата над хнiми головами, пiсля чого в 'басейн ' вони все ж таки пiрнули. Степан за мить, кiлькома стрибками, опинився перед плавцями i, стрiльнувши в землю поряд з самими носами 'олiмпiйцiв', наказав, наче пустотливим дiтям, скласти зброю.
  Тим часом Сергiй, давши колiном товстуну в 'грiшне' мiсце помiж здоровою та кульгавою ногами, вiдiбрав нарештi у нього iменний пiстолет, який все ж таки встиг пiдло вистрiлити. В цiй метушнi нiхто навiть не звернув уваги на те, як мовчки, зцiпивши зуби вiд болю, Роман, який стояв до того в кiлькох метрах вiд Сергiя, почав поволi опускатися в густу смарагдову траву. Лiва холоша його модних свiтлих брюк поволi змiнювала колiр на червоно-брунатний. Полишивши зiгнутого в три погибелi Перельмана, Сергiй вiдчув, що з Романом щось негаразд i пiдiйшов до нього. Свом пострiлом товстун таки зачепив нижню частину лiво ноги трохи вище ступнi. Оглядаючи поранення i запримiтивши двi дiрки в холошi, що означало - куля пройшла навилiт, Сергiй поволi почав заспокоюватись.
  Антон тим часом вправним ударом ноги футболiста по виставленим перельманiвським сiдницям, припасував зiгнутого жаком товстуна до групи 'плавцiв'. Степан зостався стерегти лежачих, а Антон, швидко дiставши з 'дев`ятки' автомобiльну аптечку, заходився бiля пораненого. Куля зачепила лише трохи тiла на Романовiй нозi, але кровi чомусь було занадто багато - певно розiрвало одну або кiлька артерiй. Антон затягнув гумовий джгут трохи нижче колiна, старанно обмив рану гiдрооксидом водню i обережно забинтував . Взявши одноразовий шприц, вiн зробив укол новокану iз невелико ампули в ногу.
   Роман лежав, стогнучи, в одних плавках та тенiсцi на травi. Антон, пораючись бiля його ноги, потроху щось лагiдно бурмотiв тому, вiд чого Роман почав поволi заспокоюватись i виходити з шокового стану. Потрiбно було щось робити з полоненими. Трохи повагавшись, Сергiй по-черзi пообмотував липкою стрiчкою, 'скотчем', всiм гостям руки аж до лiктiв. Потiм по смужцi наклев на губи. Водiя 'Волги' вiн всадовив на його мiсце, примотавши тому праву руку до важеля перемикача швидкостi, а лiву - до керма автомобiля. Завiвши двигун, Сергiй наказав рештi гостей забиратися до 'Волги'. Останнiм в салон влiз Перельман, ненависно смажачи Сергiя презирливим поглядом. В салонi зробилося занадто тiсно, так, що Степан насилу зачинив дверi. Сергiй вдарив долонею по капотi - рушайте, мовляв - i 'Волга' велетенською чорною черепахою натужно попливла вздовж лiсосмуги, час вiд часу шкребучи трубою глушника ґрунтову дорогу. Роман чомусь нi з того нi з сього засмiявся, але одразу ж зойкнув вiд пекучого болю, пiднявшись i обiпершись на дужi плечi хлопцiв. Тримаючись за них, поволi заплигав до джипу на здоровiй правiй нозi. Зiбравши всю зброю, Степан викрутив декiлька гвинтiв з внутрiшньо обшивки 'дев`ятки' i порозпихував  в порожнечi кузова. Сiвши сам за кермо 'дев`ятки', вiн завiв двигун i повiв автомобiль слiдом за джипом, що вже зрушив з мiсця, ввiбравши до себе Сергiя та Антона з пораненим Романом. Теплий липневий дощ з-пiд навислих вайлуватих та сiрих хмар закапотiв м вслiд, прибиваючи до землi куряву. В супроводi дощу Сергiй зi своми хлопцями в`хав в невелике мiстечко, де мешкав Богдан...
   Богдан, вислухавши розповiдь Сергiя, одразу ж зателефонував знайомому хiрургу, аби той оглянув Романову ногу, нiбито необережно зачеплену електричним рiзаком - 'турбiнкою' у процесi розпилу металевого кутника в Богдановiм гаражi. Хiрург сказав, що чекає в ординаторськiй вiддiлення i Антон зi Степаном одразу ж повезли Романа до мiстечково лiкарнi.
   Вiдправивши пораненого з хлопцями до лiкаря, товаришi зосталися вдвох. Бачилися вони в останнiй раз аж гей-гей коли, рокiв зо два тому, ось Сергiй i поцiкавився, як справи у Богдана. Дiзнавшись з невесело Богданово розповiдi про реальний стан речей, про скрутне фiнансове становище хазяна майстернi-магазину, Сергiй мовчки дiстав з кишенi пачку доларiв з портретами Франклiна i поклав на стiл поруч з 'гравiтоном'.
   - Тут дванадцять тисяч, - спокiйно промовив Сергiй, - остання Перельманова виручка, за якою вiн навряд чи коли-небудь з`явиться. Ти поки що злазь з процентiв, а там видно буде - може колись i мене виручиш, хтозна як воно в життi може статися. До речi, що це в тебе за штуковина така гра- вi- тон? Ти ба...
   Щиро подякувавши за несподiвану, проте своєчасну допомогу, Богдан коротко розповiв товаришу про свiй винахiд, заiнтригувавши уяву Сергiя, який мало не впав з обертового лабораторного стiльця.
   - Богдане, я тебе прошу! Закинь все, а прилад дороби!, - гарячкуючи та вчепившись обома руками за плечi спiврозмовника повчально заговорив Сергiй, - Ти навiть не уявляєш, якi шаленi грошi можна заробити на цьому дивi! Нобелiвська премiя в порiвняннi з цими грiшми - це як копiйки на снiданок школяревi! Нi, потрiбно дiяти по-iншому, а то знову сидiтимеш без гроша в кишенi, такий собi винахiдник - альтруст, жертва податкового пресу. Склади-но хутенько перелiк необхiдних деталей i взавтра вони лежатимуть на твоєму столi, тiльки 'запусти' прилад! А я, власне, продумаю, якi саме моделi необхiдно створити спочатку, прорахую оптимальнi канали збуту, прибуток i таке iнше . Ми поставимо його на 'конвейєр'!
  Богдан завжди захоплювався органiзаторським та бiзнесовим талантами Сергiя, його вмiнню з будь-яко речi робити грошi та матерiалiзовувати безперечно мiфiчнi iде.
  I ось тепер, Богдан навiть i не мiг уявити собi, що його прилад так зацiкавить Сергiя. Ще бiльше йому сподобалася iдея заробити купу грошей з допомогою непоказного на вид 'гравiтона', про постiйну нестачу яких годi й говорити. Богданова дружина майже щоденно та монотонно допiкала його, за те, що вiн не вмiє достойно заробляти тi самi клятi грошi.
   'Подивись-но як iншi люди вмiють 'крутитися' - мають все. А ти, окрiм боргiв та своє фiрми не маєш нiчого! Мали ми гарну машину - продали, мали вiдеокамеру - продали, мали дачу - продали! А де ж отi всi грошi подiлися, га? Може ще квартиру продамо? Ага, зараз...
  Сусiд наш Василь, вже третю машину купує, має два будинки i жiнка його ходить розодягнена, наче артистка якась! А знаєш, чому? Та тому, що вiн не займається рiзними електронними дурницями, як ти там на свой фiрмi в дротах та паяльниках, а вiдкрив два продовольчих магазина та бар, ще й поставив на базарах свох реалiзаторiв. I нiяких iнститутiв не закiнчував. Живе i не роздумує, як ти, а робить грошi. А ти, нехитрий ледар, скоро босий ходитимеш на свою збанкрутiлу фiрму. Бачиш, що тво телевiзори не продаються - займись продовольчими товарами. Люди ж бо хочуть, i будь певен - завжди хотiтимуть, пости та випити! Ти ж бошся перетрудитися фiзично. Все головою вiн буцiм-то думає, сердешний; а менi здається, що сiдницями... Ох, нагородив же мене бог чоловiчком !'- повсякчас завчено бурмотiла невдоволена Оксана, немов стара теща. Пiсля таких 'мозкових атак' Богдан i сам iнколи задумувався - а чи не варто було б зайнятися iншою справою, бiльш прибутковою, але висококласного електронника чомусь не тягнуло до 'барно' та 'базарно' групи процвiтання. Його вабило в загадковий свiт друкованих плат та блокiв. Принциповi схеми вiн, неначе вiртуозний музикант, читав з 'листа'. За такого спецiалiста на Заходi варто було б вiддати декiлькох найкращих. Але в себе на Батькiвщинi, як i мiльйони його колег-iнженерiв, вiн не був потрiбен нiкому...
   За вiкном добряче засутенiло i якби не шум двигуна 'Нiсан Патрола', що пiдкотив до дверей майстернi, його самого, наче товсту чорну акулу з поруччям вiд старого нiкельованого лiжка в зубах, годi було б розгледiти в темрявi. Сергiй пiдвiвся i посмiхнувся на прощання .
  - Богдане! Я вже хатиму, -сказав вiн, вiдкриваючи дверi майстернi, i додав:
  - А ти, все ж послухай мене та берись до роботи над завершенням 'гравiтона', про
  який нiкому i нiчого не патякай. Це наш бiзнес 'фифтi-фифтi'. Прибуток, якщо все складеться так, як я мiркую, будемо дiлити на двох. До речi, на дверях повiшай табличку
  'Ремонт примiщення', наприклад, аби нiхто тебе не турбував зайвий раз i помiчника свого вiдпусти на мiсяць погуляти, аби не плутався пiд ногами й не заважав думати. Свiй антикварний телефонний апарат викинь - взавтра я передам тобi факс з автовiдповiдачем та мобiльний телефон. Нiби все, бажаю тобi творчих успiхiв i удачi. Ну, бувай наразi ...'
  Мiцно та тепло потиснувши Богданову руку, Зiнченко щез у вечiрньому мороцi пiд звуки далеких розкатiв грому та переблимування поодиноких блискавок на небокра, наче таємничий Мефiстофель, впустивши в прокурене примiщення замiсть себе, знадвору, вологу озонову струмину чистого повiтря. Автомобiль-акула, склавши дверi-плавники, поволi вiдплив вiд техноторгового центру 'Електронсервiс'.
  Богдан деякий час постояв на високому ґанку, проводжаючи поглядом зникаючого в кiнцi темно вулицi джипа i подався до примiщення, краєм ока вмiтивши швидко промайнулу пiд вiкном майстернi темну постать, що нiби привид, одразу ж розчинилася в темрявi...
  
   Глава 4.
   По великому строкатому килиму власного домашнього кабiнету, обставленому безлiччю книжних полиць, шкiряним диваном з кiлькома крiслами, просторим письмовим столом, на якому можна було б грати в настiльний тенiс, походжав, злегка шкутильгаючи Перельман з трубкою радiотелефону бiля великого волохатого вуха. Почувши нарештi довгоочiкуваний сигнал виклику, вiн впав на диван i важко засопiв, вслуховуючись в першу телефонну фразу:
   - Слухає помiчник прокурора Демченко!
   - Вiкторе Михайловичу! Вiтаю! Скiльки ж часу не бачилися, гей-гей ... Перельман турбує. Допоможи з деякою iнформацiєю...
   - А-а, це ви , Леонiде Мойсейовичу, радий вас чути. Як там живеться самотньому холостячку? Жiночки не докучають, га? Ха-ха-ха...
   - З цим все гаразд - докучають шмаркачi з вашого сонячного мiста ...
   - Якi проблеми, Мойсейовичу? Тiльки назвiть прiзвища i ми швиденько х поставимо на мiсце так, що й забудуть ...
   - Та нi, не треба. Це ж дрiбнота, що корчить з себе бозна - що. Я й сам з ними розберуся ... Менi б iнформацiю про власника автомобiля, номерний знак З 17-30 ОД, чорного джипа марки 'Нiсан Патрол'. Зможете ?
   - Звичайно, зачекайте хвильку, зараз ввiйду до бази даних ДАI...
   Перельман пiдвiвся з дивану i подався до письмового столу, припадаючи на лiву ногу. Ось вже двi недiлi минуло з того часу, як вiн, бавлячись з однiєю пишногрудою та прудконогою блондинкою у власнiй саунi з басейном, пiдвернув на мокрiй слизькiй кахлi собi ногу, яка чомусь занадто повiльно вiдновлювала сво функцi, а це в свою чергу вже починало не на жарт дратувати ...
   - Алло, Леонiде Мойсейовичу! Записуйте... Кондратюк Семен Васильович, 1929 року народження, проживає по вулицi Хiмiчнiй в будинку номер сiм, квартира три. Має автомобiль марки 'Запорожець' ЗАЗ 968 А, кузов номер... Щось не те...
   - Стiйте, стiйте! Досить, дякую. Цi молокососи мене таки розiграли... 'Запорожець', швидше за все, стоть десь пiд будинком без номерiв... От чорти, та й годi. Вiкторе Михайловичу, якщо вам не важко, скиньте менi краще список всiх власникiв джипiв чорного кольору марок 'Нiсан Патрол' ...
   Через кiлька хвилин перед Перельманом вже лежав довгий сувiй факсового термопаперу з потрiбним списком.
   - Дякую, Михайловичу, виручили ви мене, - потираючи пiдборiддя замуркотiв товстун, - заздiть в гостi! В мене для вас є та-а-ка молодичка ! Так, що чекаю. Всього вам найкращого, ще раз красненько дякую i до побачення ...
   Закiнчивши розмову, товстун почав уважно вивчати в першу чергу iмена власникiв зареєстрованих автомобiлiв. Зi слiв експедитора Перельман знав, що його конкурент мав древньоримське iм`я - Сергiус, або ж Сергiй, що в перекладi означає - вельмишановний. ' Буде тобi моє шанування, ще й яке... Ось тiльки знайду тебе...' - вирувало в Перельманiвськiй головi, а злегка тремтячий тоненький олiвець тим часом по черзi викреслював з одержаного списку людей з рiзними iменами, окрiм 'вельмишановних'-Сергiв. Залишилося шiсть Сергiв. Перельман продовжив викреслювати з них спочатку найстарших. Залишилося три чоловiка, двоє з яких були за вiком старшi вiд конкурента на якийсь десяток-пiвтора рокiв. Отже, залишився Зiн-чен-ко ! Вельмишановний Сергiй Тарасович, 1967 року народження, прописаний за адресою: м. Одеса, проспект Миру, 7/24 !
   Перельман задоволено розм`як, наче велетенський хом'як на диванi, вiдкинувши вбiк олiвець та список. Вiн таки вирахував свого ворога! В його головi, ще в загальних рисах, визрiвали плани помсти. I вiн селектував х, смакуючи кожний, комбiнуючи х в рiзноманiтнi варiанти букетiв, отримуючи манiакальну насолоду. Суперник має бути по-ка-ра-ним! Спочатку постраждає його бiзнес, а потiм i вiн сам... А-мiнь...
   Перельманове обличчя пройнялося єлейнiстю iнквiзитора. Взявши спокiйно трубку радiотелефону, що лежала поруч на диванi, вiн почав набирати якийсь телефонний номер...
   За годину в кабiнетi мелодiйно засюрчав дзвоник, кнопка управлiння яким знаходилась бiля вхiдних ворiт будинку. Автоматично ввiмкнувся вiдеофон i на його екранi з`явилися двi кремезнi постатi чоловiкiв, одягнених в темнi тенiски та свiтлi штани.
   Перельман натиснув бiлу кнопку - ворота поволi прочинилися, впустивши гостей. За якусь мить чоловiки вже стояли в кабiнетi, принiсши з собою терпкий запах мiцних сигарет та тонкий аромат чоловiчих парфумiв, змiшаний з ледь вловимим спиртним видихом.
  Хазян гидливо поморщився i, запросивши гостей присiсти, одразу перейшов до справи.
  - Потрiбно розшукати в Одесi ось цього пацана, - товстун подав гостям заповнений
  дрiбними лiтерами блокнотний аркуш, - i зробити так, щоб про його бiзнес стало вiдомо всiм фiскальним органам. Для цього потрiбно буде знайти хоча б один з його пiдпiльних заводикiв чи цехiв. Самого хазяна поки що не чiпати... Хоча полякати не завадить.
  - Це буде коштувати Вам п`ять тисяч доларiв, - промовив хриплуватим голосом один iз гостей, певно старший, i впевнено продовжив:
   - Надто ризикована справа ... Та й чималi витрати будуть, самi розумiєте...
   - Гаразд, - просопiв товстун i, дiставши iз шухлядки письмового столу зелену пачку папiрцiв, повiв далi :
   - Тут двi з половиною, решту одержите, як i годиться, пiсля закiнчення справи.
   Гостi мовчки взяли грошi i, попрощавшись з господарем, нечутно вислизнули iз кабiнету. Вiдеофон, показавши наостанок свiтлого 'Мерседеса', що повагом поглинув двi чоловiчi постатi, вимкнувся, полишивши на сiрому екранi зiрчасто-голубу крапку.
   Перельман вдоволено вiдкинув гладке тiло на спинку м`якого крiсла i приплющив очi, переглядаючи подумки рiзноманiтнi варiанти знеславлення та знищення своє жертви...
  
  
  
  
   Глава 5.
  Молоденька та вродлива медсестра хiрургiчного вiддiлення Ольга Фiлатова нетерпляче поглядала великими сiрими очима на стрiлки настiнного годинника. ЇЇ чергування в хiрургiчному вiддiленнi ось-ось повинно було закiнчитись, а змiнницi все ще не було. Нарештi дверi ординаторсько вiдчинилися i через порiг неквапно переступили 'платформи' Надi Василiвни, вже немолодо повненько блондинки.
  - Що, Олечко, заждалася? Ну бiжи вже, не гай часу, а то твоя подружка вже чекає. Он лишень поглянь, - приємним материнським голосом проворкотiла 'сестра на нiч', як iнодi полюбляла жартувати з себе - нiчно чергово медсестри Надiя Василiвна, вказуючи крiзь вiкно ординаторсько на струнку дiвочу фiгурку бiля ворiт лiкарнi.
  Ольга , краєм ока глянувши у вiкно, хутенько скинула бiлий халат i взула замiсть легеньких босонiжок моднi лакованi туфельки на тоненьких пiдборах.
   - Спокiйного вам чергування, Надiє Василiвно! - проспiвала Ольга i, блиснувши чарiвною дiвочою посмiшкою, випурхнула з примiщення. Ї туфельки гучно зацокотiли по коридору i за якусь мить вже були на вуличному асфальтi, поряд з такими ж туфельками Нiни, найближчо подруги та колеги по медицинi. Взявшись пiд руки, дiвчата, неначе тягнучи кудись одна одну, поспiхом задрiботiли в напрямку залiзничного вокзалу.
  Поодинокi перехожi чоловiки почувалися вкрай незграбно пiд вражаючими натисками молодих посмiшок та привабливих осяйних дiвочих очей. Пружнi, випромiнюючi здоров`я та безтурботнiсть молодостi фiгури красунь, невидимою силою примушували обертатися чоловiчi голови, для того, щоб глянути хоча б iще раз услiд досконалим створiнням природи. I чим старша голова оберталася, тим бiльш глибшим та сумнiшим було  зiтхання - пройшла молодiсть...
  Фiрмовий потяг 'Чорноморець' (Кив - Одеса), як i належить всiм фiрмовим, нечутно та плавно порiвнявся iз довгим пероном. Дверi тамбура шостого вагону м`яко вiдчинилися, пiднявши i вiдвiвши вбiк металевий порiжок. Добряче нагрiтий сонцем, пропилений та зморений, вагон почав жадiбно ковтати крiзь вiдчиненi дверi свiже надвечiрнє повiтря чистого провiнцiйного мiстечка, розраховуючись за цю насолоду прибулими пасажирами. З-помiж них всiх найцiннiшим та найдорожчим для дiвчат був стрункий чорновусий юнак у формi вiйськового з валiзою в дужих руках. Опустивши на сiрий асфальт перону валiзу, красень-гусар пiдхопив обома руками пiдбiглих до нього дiвчат за тендiтнi талi i з веселим смiхом легенько пiдняв х. Вiд двостороннього поцiлунку обличчя випускника вiйськового училища запломенiло невимовною радiстю та теплими плямками вiд губних помад.
   - Гвардi лейтенант Фiлатов прибув у ваше розпорядження, - жартiвливо вiдрапортував офiцер i акуратно опустив струнконогих щебетух долу.
   Ольга та Нiна обидвi були палко закоханi в цього чудового хлопця, але любили його рiзною любов`ю. Ольга - як сестра, а Нiна - як наречена. Олег Фiлатов прибув до мiстечка, де жила його з Олею бабуся Вiра Тихонiвна i куди пiсля закiнчення медучилища за направленням прихали подруги. Працювали вони медсестрами в мiськiй лiкарнi i жили разом в кiмнатi Ольги на другому поверсi затишного будинку покiйно матерi Ольги та Олега. Матiр Олега та Ольги померла пiд час важких пологiв, встигнувши дати життя м обом. Батька вони майже не пам`ятали. Вiн, будучи вiйськовим, через кiлька мiсяцiв по смертi дружини, одержав призначення в Ленiнградський вiйськовий округ. З того часу вони ще малими дiтьми бачили його кiлька разiв, а згодом дiзналися, що тато оженився на доньцi вiдомого маршала. З тих пiр вiн вже й не признавався до свох дiтей.
   Бабуся Вiра змушена була продати свiй невеликий будиночок на околицi мiстечка i переселитися до онукiв. Дiд Кирило,  чоловiк, з вiйни не повернувся, тому вона вдовувала в доньчинiй хатi, вiддаючи всю свою нiжнiсть та нерозтрачену любов маленьким сиротам, якi, виростаючи, до болю ставали схожими на  коханого чоловiка та х милу донечку, що залишили  назавжди...
   Вiра Тихонiвна, сидячи пiд крислатим горiхових деревом на широкiй лавi, застеленiй домотканим килимком, завчено прислухалася до далеких звукiв залiзнично станцi, пошепки вiдзначаючи про себе коли i який потяг зупинявся та вiдправлявся. На подвiр`, пiд густою зеленою виноградною аркою горiла невелика електрична лампа, кидаючи поодинокi тiнi лапатих листкiв на великий овальний стiл. На столi акуратно, немов у ресторанi, були розкладенi старовиннi тарiлки, ножi, виделки й ложечки. Велика супниця, дбайливо огорнута в кiлька шарiв вишитим рушником, зiгрiвала в собi смачну святкову вечерю. В центрi столу величалася пiвторалiтрова карафа з домашньою горiлкою-малинiвкою поряд з такою ж сусiдкою, але наповненою старим запашним вином з винограду сорту 'Лiдiя'. В глибокiй тарiлцi, немов рубiновi бiльярднi шари, виблискували соковитi помiдори. Смарагдового кольору огiрки разом з довгокосою молодою цибулею сховалися знiяковiлими молодятами пiд бiлоснiжною серветкою...
   Довгождано скрипнула хвiртка, впустивши нарештi на подвiр`я заливистий i щасливий дiвочий смiх уперемiш з бадьорим парубочим тенором. Бабуся Вiра поволi пiдвелася i незчулася, як опинилася в обiймах любого онука Олега. На  сяючих очах з`явилися сльози, сухенькi руки нiжно обхопили хлопцеву шию.
   - Рiдненький мiй, ось ти вже який став... - тремтячим голосом привiтала Вiра Тихонiвна онука, на якусь мить зацiпенiвши в небуттi. Далi, спохватившись, заметушилася i вже до всiх:
   - Що ж це я... Сiдайте, мо дорогенькi, сiдайте любi, будемо вечеряти!
   Всi дружно й гамiрно розмiстилися навкруг столу. Олег опинився навпроти бабусi,
  оточений з обох бокiв ромашковими посмiшками дiвчат. Вiдкривши свою валiзу, дiстав звiдти три рiзних пакунки для милих його серцю жiнок. Цiлуючи кожну з них, вручив м подарунки. Опiсля дiстав свiй диплом i демонстративно пiдняв його вгору. Дiвчата навперебiй почали тягнути матову, малинового кольору, книжечку кожна до себе, але Олег, засмiявшись, простягнув  бабусi. Старенька, дiставши з кишеньки вбого кофтинки окуляри, почала урочисто розглядати документ, тихим голосом переповiдаючи його змiст. Дiвчата, пригорнувшись до Олега, принишкли i з цiкавiстю слухали.
   -... присвоєно звання лейтенанта, - вдоволено закiнчила читати Вiра Тихонiвна.
   На очах старенько знову заблищали сльози. Чомусь пригадався й такий же офiцiйний стиль 'похоронки', що повернулася з вiйни замiсть  загиблого Кирила... Втерши сльози, бабуся повернула Олеговi диплом. Сховавши окуляри, вона пiдвелася i мовчки поцiлувала онука. Вiдтак вже веселiшим голосом промовила:
   - Сину мiй, нехай тобi щастить в життi. Будь завжди молодцем i нас нiколи не забувай. Давайте-но , любi мо, вип`ємо за нашого молодого лицаря!
   Всi дружно зацокалися наповненими келихами, ожило зашумiли. Тепло вiд нагрiтого за день кам`яного будинку лагiдно випромiнювало якусь свою невловиму нiжнiсть, зiгрiваючи тiла, душi та серця...
   - Нареченим гiрко-гiрко ! - спохватившись, задиркувато та весело гукнула Ольга i
  разом iз усмiхненою бабусею почала плескати в долонi. Олег i Нiна, трохи знiяковiвши, пiдвелися та лагiдно поцiлувалися. Нiна почала зустрiчатися з Олегом ще зi школи, з дев'ятого класу. Своє кохання вони зберiгали незайманим всi цi роки Олегового навчання, пiсля якого домовилися одразу ж побратися. Звiсно, що Ольга трохи заздрила свой подрузi - такого хлопця, як  брат, варто було б пошукати та й не так просто знайти. А всi отi претенденти на , Ольги, руку та серце виглядали доволi жалюгiдно в порiвняннi з Олегом, як iдеалом справжнього чоловiка, тому не мали нiяких шансiв на здiйснення свох бажань.
   'Де ж той єдиний, мiй... Та що це я - радiсть така в домi! А вiдтак, непогано було б послухати якусь веселу музику, а там i лiричну... для себе', - промайнуло в дiвочiй головi i Ольга пiдвелася, аби принести стареньку магнiтолу, однак одразу ж пригадала, що вона в ремонтi, а забрати  вони з Нiною чомусь весь час забували.
   ' Що ж, доведеться якось сходити самiй, а то Нiну вiд брата вже нiякою силою не одiрвеш. Почнеться кохання з вечора до рання... Ну i нехай, зрештою вiддати брата найкращiй подрузi це не найгiрший варiант!
  Буде потiм у кого запитувати та визнавати, яке ж бо воно подружнє життя з усiлякими там чоловiчими та жiночими подробицями...' - подумки зiтхала Ольга, запропонувавши всiм заспiвати, позиркуючи на враз розквiтлу маслооку подругу, що не вiдпускала Олегово руки, тулячись весь час до нього. I , наче справжнiсiньке трiо Мареничiв, дiвчата з Олегом, обнявшись , заспiвали в три голоси:
   ' Тиша навкруги ... Сплять в росi луги.
   Тiльки ти i я, та ясна зоря...
   Розкажи менi, розкажи...'
  Подих теплого вiтру пiдхопив пiсню i легко та грайливо полетiв з нею, немов iз нiжною коханою, в оповитий мiсячним туманом далекий чарiвний луг.
  
   Глава 6.
   Вже другу недiлю Богдан завзято вовтузився з 'гравiтоном' зранку й до вечора. Пристрiй вже був практично повнiстю укомплектований, але нiяк не вдавалося вiдрегулювати рiвень биття частот, який чомусь був занадто низьким i нестабiльним. Нарештi на екранi осцилографа С1-65 з`явилася бажана осцилограма i завмерла, чiтко засинхронiзувавшись.
   Богдан вдоволено пiдвiвся i, дiставши з кишенi пачку 'Мальборо', вийняв з не сигарету, хруснув запальничкою i спрагло затягнувся ароматним, з присмаком кави та шоколаду, димом. 'Гравiтон' теоретично i практично вже мiг працювати. Нетерпiлося перевiрити його дiю наочно на мiзернiй потужностi, спочатку на якомусь легкому предметi, от хоча б i на старiй коробцi звичайнiсiньких сiрникiв.
   Винахiдник взяв до затремтiлих вiд хвилювання рук теплий важкенький прилад i урочисто навiв його у бiк лежачо на столi коробки сiрникiв, натиснувши кiлька кнопок управлiння. На превелике його здивування, напiввiдкрита коробка продовжувала незворушно лежати, нiби глузуючи й показуючи Богдановi свого язика. Богдан знову заклацав кнопками, засовгав важельками, збiльшуючи таким чином вплив 'гравiтону' на непiддатливу коробочку. Нарештi -о, диво! - коробка зачала поволi рухатися, злегка вiбруючи i ворушачи в собi сiрниками. Довiбрувавши до самiсiнького краю лабораторного столу, вона рiзко вiдiрвалася вiд нього i... гучно та важко ляснулась на пiдлогу. Винахiдник - випробувач отетерiв вiд голосного звуку падаючо коробки, що одночасно скидався на сумiш хрускоту паперового мiшка, наповненого макаронами та ляскоту великого батога по спинi бегемота...
   '... або ж великого вiслюка', - подумки завершив опис звуку падiння Богдан, переводячи подих та змахуючи з чола краплистий пiт. Замiсть того, щоб плавно та легко пiднятися над поверхнею столу, коробка навпаки, важко впала додолу. А це означало, що полярнiсть збуджувача штучного гравiтацiйного поля в приладi була встановлена невiрно.
  Богдан , вiдгвинтивши масивну кришку приладу, почав зосереджено розглядати нутрощi 'гравiтону', перепаюючи деякi з чисельних дротiв.
  Затьохкав мобiльний телефон, подарований Зiнченком. Телефонував сам Сергiй, повiдомляючи, що за хвилин десять вiн вже буде у нього - довелось бо затриматися перед самим в`здом до мiстечка на посту ДАI, якому мiсцевi автолюбителi давали влучнi назви на зразок девiзу: 'дай i часу не гай'. Дехто просто називав його -'дай', а хто - 'до', вiд дiєслова 'доти'. Зазвичай, водi не боялися його прожджати, але коли на пост заступали чужi, невблаганнi 'даiшники' з сусiднiх районiв, його обминали десятою дорогою, зберiгаючи негусте 'грошовите' молоко для власних потреб. 'Даiшники', цi державнi 'королi' дорiг, замiсть пильнувати безпеку дорожнього руху, стан розбитих дорiг та невпорядкованiсть всього iншого, методично збагачували власний бюджет за рахунок водiв стареньких вiтчизняних автомобiлiв. При бажаннi, звичайно, в будь - якому транспортному засобi не занадто багатого водiя можна знайти яку-небудь штрафну ваду, на зразок 'лисо' гуми, вiдсутностi вогнегасника чи знаку аварiйно зупинки, або ж вiдверто прадавностi автоаптечки та вiдсутностi талону щодворiчного здирницького техогляду. А ще ж i вiдповiдний подих пiсля вчорашнього свята, хоч нi для кого не секрет, що здити п`яним-п`янiсiньким можна тiльки м, 'королям' дорiг, працiвникам мiлiцi та ще рiзноманiтнiй братi типу: депутат, прокурор, слiдчий, суддя, великий начальник тощо. Може й звичайний чоловiк бути напiдпитку, але, маючи в кишенi зелене посвiдчення Франклiна (сто доларiв), за яких тебе - благодiйника, 'даiшники' супроводять прямо до само домiвки, побажавши чемненько добро ночi...
   Богдан закiнчив паяти i знову повернувся до невдало закiнченого випробування. Нацiливши знову 'гравiтон' на коробку сiрникiв, що так i лежала на пiдлозi, вiн чомусь згадав, що сам процес паяння можна ще називати дивним, прийшлим та запозиченим вiд полякiв, правильним на думку деяких теоретикiв укрансько мови словом - лютування!
  Звичайний паяльник при цьому величався лютовником. ' Цiкаво, що змiниться пiсля мого, так би мовити, лютування?' - подумав Богдан i посмiхнувся про себе, пригадавши, як вiн декiлька разiв на запитання товаришiв, чим вiн займається, вiдповiдав, що лютує, тобто - паяє. Всi, як один, його заспокоювали, радили берегти нервову систему i вважали за доречне не з`являтися йому на очi деякий час.
   Коробка з сiрниками знову зашарудiла i ... легко вiдiрвалася на декiлька сантиметрiв вiд пiдлоги. Нарештi!!! Богдан збiльшив трохи потужнiсть - коробка пiднялася ще на пiвметра i завмерла. Обличчя молодого iнженера засяяло широкою посмiшкою щасливого батька, вдоволено спостерiгаючого за веселими перевертами свого малюка на м`якому килимi у власному будинку. Богдан додатково задав 'гравiтону' режим обертання i зачудовано дивився, дивився, дивився... Картина нагадувала невагомий рух предмета на борту орбiтально космiчно станцi. Це довгоочiкуване диво марилося i снилося йому майже щоночi; i ось нарештi вiн власноруч має змогу створити локальну невагомiсть, змiнюючи напрямок та силу гравiтацiйного поля навкруги окремого предмета...
   Нарештi до Богданових вух дисонансом донiсся монотонний стук у дверi майстернi, на який вiн вже близько хвилини не реагував, перебуваючи пiд сильним враженням вiд роботи 'гравiтону'. Богдан вимкнув 'гравiтон' - коробка з сiрниками одразу ж впала додолу - i, обережно поклавши, наче заснуле дитя, прилад на полицю, пiшов вiдчиняти дверi Сергiю.
   Однак, на порозi, замiсть його товариша Зiнченка Сергiя, стояла вродлива темнокоса дiвчина, зросту вище середнього з виразними променистими сiро-зеленими очима на правильному овалi нiжно-чистого обличчя, чорними дугоподiбними бровами, акуратним прямим носиком i м`якими рожевими, дещо дитячими, губами. Ситцеве плаття свiтлого кольору особливо чiтко вiдтiняло засмагле та гнучке тiло. Гарно розвиненi пружнi груди величаво здiймалися над мiнiатюрною талiєю, що плавно переливалася в округлi стегна. З лiвого боку на стегна спадала густа блискуча темно-каштанова коса, чудово пасуючи до лакованих чорних туфельок на струнких ногах. Вiд дiвчини пахло ледь вловимим свiжим квiтковим букетом, нагрiтим сонячним промiнням пiсля лiтнього дощу. ЇЇ нiжнi руки тримали невелику жiночу сумочку. Гарне дiвоче обличчя вiд чудово невимушено посмiшки, стало ще прекраснiшим...
  
   Глава 7.
   В затишнiй спальнi невелико трьохкiмнатно квартири Зiнченка, майже в самому центрi мiста, потроху починало розвиднятися. Сам хазян лежав на правому боцi i ледь чутно сопiв. Ковдра, як завжди, валялася на пiдлозi бiля лiжка, немов велика вовняна ганчiрка для натирання паркету. Бiля не гiгантським завмерлим кольоровим метеликом розпластався вiдкритий журнал 'Радiоаматор'. Вранiшню тишу зрiдка порушувало поодиноке неголосне перегукування ще сонних двiрникiв та ритмiчне пошкрябування об асфальт хнього реманенту. Поступово до цих звукiв приєднувалися ранковi переспiви мiських птахiв i вiддалене кигикання чайок та бакланiв. Зненацька в це напiвсонне звукове марево ввiрвалося рiзке й тривожне калатання дзвоника.
   - Ма-алла-ко-о! Ма-алла-ко-о! Свєжеє мал-лак-ко-о!.. - несамовитим бiснуватим воланням якийсь чолов`яга сповiщав сплячих мешканцiв декiлькох багатоповерхових будинкiв, тягнучи за собою на невеликому вiзку сорокалiтровий молочний бiдон з припасованим за ручку пом`ятим алюмiнiєвим черпаком.
   Сергiй вiд такого дурнуватого горлання, як завжди, прокинувся розлюченим... Якби не цей 'молоковоз', нi, якби не цей 'молокосос', можна було б ще трохи поспати, а так... Як i всi 'сови', на вiдмiну вiд 'жайворiв', Сергiй вкладався спати не ранiше першо, а то i друго години ночi, зате вранцi прокидався дуже важко та з неохотою, хоча спав, як i подобає всiм нормальним людям, не бiльше семи - восьми годин на добу. Спав, допоки не об`явився, цей вранiшнiй молочний... , вiдбираючий щоденно у Сергiя години двi сну. Врештi решт, не всiм же бути Наполеоном, що спав всього чотири години на добу, а всiх, хто дозволяв видiлити собi п`ять годин на сон - називав жiнками. Тi ж , хто спав шiсть i бiльше годин, були вже для нього iдiотами!
   - Ма-алла-ко-о! Ка-а- му ма-алла-ко-о! Свєжеє мал-лак-ко-о!.. - не вгавав 'молочний бiзнесмен', щосили калатаючи саморобним, але напрочуд проймистим та заливистим дзвоником, одержуючи якусь садистську, мабуть - Наполеонiвську чи пiвнячу, насолоду, пробуджуючи сотнi людей.
   - А щоб ти заллявся отим свом молоком, гад проклятий... - нiби якусь молитву, чи закляття, щоранку стиха пробурчував Сергiй, насилу розплющуючи очi, знаючи, що сон вже не повернеться, так само як i продане з бiдона свiже молоко. Цiкаво, кого бiльше на свiтi - тих, хто любить молоко, чи тих, хто - нi ? Сергiй чомусь не любив молока ще з малечку. Його мати одержала влучний удар по власнiй головi вiд свого первiстка першою ж пляшечкою, наповненою цiєю рiдиною, намагаючись привчити того до нематеринського молока. Надалi вiн вiдвертав голову вiд будь - яких страв з молоком. В дитячому садку Сергiйка все ж таки намагалися примусити спожити цiлющий нектар, але малий вперто стояв на своєму. Остаточно вiн зненавидiв молоко, а заразом i манну кашу, пiсля насильно та вдало спроби виховательки нагодувати його манною кашею на молоцi. Якось одного разу, знову залишившись наодинцi з тарiлкою кашi в молоцi, вiн, як завжди, довго i стiйко 'голодував', допоки нянечцi не набридло його чекати. Вiдтак, забравши з-пiд носа 'дока' тарiлку, вона вигорнула  змiст у вiдро для харчових вiдходiв, а малого вiдпустила до решти дiтей, якi вже пiвгодини гралися. Ощасливлений такою подiєю, Сергiйко не довго побував на 'волi'. Мiцнi та невблаганнi пальцi виховательки вiднайшли його вухо серед iнших вух любителiв молочних продуктiв i потягли за нього назад - ой, леле! - до обiднього столу. Нянечка, щоправда, розвела руками - немає, мовляв, вже кашi - вся закiнчилася. I тодi... Бр-р! Тодi розлючена вихователька власноруч насипала малому хитруну в чиюсь брудну тарiлку кашi iз ... помийного вiдра i використавши перевагу в силi, таки не залишила хлопця без обiду...
   Автоматично запрацював домашнiй факс, показуючи зi свого чорного вузького роту -щiлини короткий язик бiлоснiжного аркушика термопаперу. Чиркнув механiзм самовiдрiзу i аркушик впав на журнальний столик. Виплюнувши свiже повiдомлення, факс теж об`явив 'голодування', блимаючи червоною лампочкою сигналiзацi , сповiщаючи про закiнчення термопаперу.
   Вимкнувши блимаючий апарат, Сергiй зосередився на одержаному повiдомленнi
  наступного змiсту без пiдпису вiдправника:
   ' ЧЕКАЙТЕ НА ДВОХ ГОСТЕЙ НА БIЛОМУ 'МЕРСЕДЕСI ', НОМЕР Н 48 - 44 ВI. ВОНИ - ПРИВАТНI ДЕТЕКТИВИ. МАЮТЬ ЗВ`ЯЗКИ В КРИМIНАЛЬНОМУ СВIТI. ЇМ ДОРУЧЕНО ЗНИЩИТИ ВАШУ СПРАВУ, МОЖЛИВО Й ЗА ДОПОМОГОЮ ФIСКАЛЬНИХ ОРГАНIВ, ЯКИМ ВОНИ НАДАДУТЬ ВIДПОВIДНУ IНФОРМАЦIЮ ПРО ВАШ БIЗНЕС. ГОСТЯМ ВIДОМА ВАША АДРЕСА, ТЕЛЕФОН, ПАСПОРТНI ДАНI. ГОСТI ВИЇХАЛИ З НАШОГО МIСТА О ШОСТIЙ РАНКУ.'
   Це було повiдомлення Iвана, експедитора Перельмана. Сергiй подумки похвалив себе за виявлену обачнiсть. Не даремно ж вiн пообiцяв експедиторовi, що в разi одержання вiд нього тривожного сигналу, Сергiй додасть до тих п`яти сотень, ранiше одержаних Iваном, iще стiльки ж. Розрахунок на жадобу до грошей спрацював по тривiальнiй схемi: - iнформацiя - грошi - iнформацiя - ...
   Вiдтак, потрiбно було щось робити. Сергiй ще раз уважно прочитавши повiдомлення експедитора, зателефонував Романовi i наказав тому негайно прихати. Пройшовши на кухню, Сергiй ввiмкнув електричну кавоварку i зготував собi декiлька бутербродiв; оживив радiоприймач i, налаштувавши його на 'Русское радио', сiв снiдати, слухаючи музику вперемiш з набридливими рекламними мiкропостановками.
  Не встиг Сергiй дости останнього бутерброда, як защебетав вхiдний сигналiзатор. На порозi з`явився впрiлий та задиханий Роман. Дожовуючи, Сергiй жестом запросив гостя до кухнi i ознайомив зi змiстом вранiшнього повiдомлення. Обговоривши новину, молодi чоловiки почали складати план свох дiй в цiй складнiй та небезпечнiй ситуацi. Особливо чiтко створювати плани всiляких операцiй, не тiльки бiзнесових, i не менш результативно органiзовувати х виконання вмiв тiльки Роман. Сергiй же завжди виступав у ролi опонента, такого собi песимiста, генеруючи зустрiчнi варiанти рiзноманiтних перешкод, на що Роман завжди знаходив адекватну вiдповiдь - протидiю. Ось i зараз, трохи подумавши, Роман почав:
  - Гадаю, нам потрiбно органiзувати 'дзеркальний' контрудар на випередження. Оскiльки вони вирiшили нас пiдставити, то чому б нам не пiдставити х самих? Я так мiркую, що 'гостi' спочатку встановлять спостереження за твом будинком. Далi будуть вiдслiдковувати всi тво поздки для створення карти маршрутiв, за допомогою яко спробують встановити i мiсцезнаходження наших цехiв...
  - Значить ми повиннi м у цьому завадити, чи не так?
  - Зовсiм нi! Навпаки - ми водимо х за нiс, безтурботно демонструючи 'фальшивi'
  цехи, а тим часом пiдводимо пiд монастир х самих. Головне - не дати м зрозумiти, що ми знаємо про хнє iснування, не сполохати одним словом. Тим часом, про всяк випадок, тимчасово згорнемо виробництво, а всiх працiвникiв вiдправимо кудись вiдпочити з сiм`ями за рахунок фiрми, аби подалi з мiста. Думаю, що хлопцям це сподобається ...
  - Ясно i логiчно, нiчого не скажеш... Так i вчинимо, але доведеться це доручити тобi,
  бо я ж вiдвiдуватиму несправжнi цехи. А що ти там ще говорив, як гостей самих ...
  - ...пiдставити пiд прес правосуддя? Елементарно, друже. Для цього, сам знаєш, iснує
  рiзноманiтний арсенал. Наприклад, можна пiдкинути м в машину щось заборонене, ну хоча б наркотики, зброю, патрони, щось iз закривавлено одежi, фальшивi грошi тощо.
   - Але ж вони не вилазитимуть з машини, може й спатимуть в нiй по-черзi ...
  - Правильно, але тiльки у тому випадку, коли вони знатимуть про нашi намiри. Тому встановимо непомiтне контрспостереження i при першiй же зручнiй нагодi, а це може бути i хня обiдня зупинка бiля якогось кафе, або спроба заночувати в якомусь готелi, можливо й пляжна стоянка, на яку х попросять пiдкинути двоє гарненьких та невiдмовних дiвчат, зрештою - куди ти, туди й вони. Думаю, що заманити х кудись ми все ж таки зможемо. А торбинку iз забороненими речами, якщо не вдасться розмiстити в салонi чи багажнику, пiдкинемо знизу пiд капот за лiченi секунди. А тодi викликаємо з телефона-автомата 'Беркута', або телефонуємо в звичайну мiлiцiю, дублюючи сигналом в СБУ i вже гостi матимуть проблеми, а не ми. Поки вони будуть доводити органам, що вони не такi вже й поганi хлопцi, ми матимемо достатньо часу, аби ще щось цiкаве втнути ...
   - Ну, гаразд, Романе, дь i займайся необхiдними приготуваннями, а я буду вдома, заодно спробую зателефонувати Сашковi з Вiнницi, може вiн щось знає про тих детективiв, свох землякiв. У разi чого, дам тобi знати...
  Провiвши Романа та зачинивши за ним масивнi металевi дверi своє квартири, Сергiй подався до спальнi. Зробивши декiлька марних спроб додзвонитися до Олександра, вiн ввiмкнув телевiзор i впав на лiжко, напружено обмiрковуючи ситуацiю. На екранi з`явився один з чисельних закордонних серiалiв, в якому гонораристi кiнозiрки клели з себе дурнiв. Непоганий заробiток напевно мав i сценарист, який з невмирущою енергiєю писав i писав навнi життєвi сцени, в яких актори 'налiво i направо' жбурляли величезнi купи грошей, зраджували по кiлька разiв один одного, а то i посягали на життя iнших людей. Сергiй скiльки не аналiзував всi подi, що вiдбувалися на телесторiнках цього та iнших серiалiв, нiяк не мiг второпати, чому доброму та гарному вiн вчить глядача. Нiяких благородних, шляхетних, чи м подiбних вiдчуттiв серiал не викликав. Кожний крок геров був спрямований на пiдлiсть та помсту i брехню. Кожна помста, розпочинаючись, як правило шантажем чи гарно спланованою безвихiдною ситуацiєю, закiнчувалася то комiчно, а то i трагiчно. Грати в таких серiалах та ще за гарнi грошi, змiг би хто завгодно, а вже такий чоловiк, примiром, як вiн - Зiнченко Сергiй - гарний, стрункий, обдарований приємним голосом - тим паче! Ще й без зайво скромностi! Ех, немає у свiтi справедливостi...
  Але натомiсть вiн був 'технiчною зiркою' пiдпiльного свiту, бо вiдпрацювавши спочатку цiлком законно та легально на протязi трьох рокiв у власному малому пiдприємствi 'Електротовари', що розмiщалося в невеликому орендованому примiщеннi неподалiк 'Нового ринку', вiн, як i тисячi iнших його колег - бiзнесменiв, дещо таки зрозумiв. Це 'дещо' можна було приблизно описати такими фразами: ' З посткомунiстичною державою в бiзнесовi iгри не грай (все одно програєш). Якщо хочеш все ж таки грати, чи то пак вести якусь бiльш менш прибуткову дiяльнiсть, старайся i пiклуйся, аби вона про це не знала i не взнала. Тому, що правила гри вона може змiнити в будь яку мить, а граючому з нею не залишає нiколи жодного шансу на перемогу...' За весь час тiє легально бiзнесгри, Сергiєве мале пiдприємство витримало декiлька рiзноманiтних реєстрацiй - перереєстрацiй, велику кiлькiсть комплексних районних, мiських та обласних перевiрок тощо. В середньому, за кожну недiлю доводилося приймати кiлькох перевiряючих з чисельних iнстанцiй, кожний прийом яких, обходився пiдприємству, а точнiше - його власнику, в кругленьку суму штрафу, або ж хабара. В той же час вартiсть оренди та рiзноманiтних лiцензiй, патентiв i усiляких дозволiв зростала з кожною черговою спробою чиновникiв - законотворцiв 'пiдсобити' бiзнесовi. Перевiряючий люд, вже й не криючись, розповiдав, що в кранi склалося вкрай важке ( а iншого нiколи й не було) економiчне становище, слабкий бюджет, мовляв, тому м нiбито довели план на штрафи. Тому фiрма така-то повинна щомiсяця штрафуватися на таку-то суму. Ще бiльше бiзнесменiв дивували 'новизною' авансовi платежi на прибуток майбутнього перiоду, якого ще не було, та й не могло бути одержано нiяк. Мiськi чиновники до того ж, за кожний свiй пiдпис, рiшення, дозвiл вимагали вiд бiзнесменiв 'добровiльнi' пожертви в рiзнi фонди. Дива творились i в iнших бiзнесових сферах, скажiмо в облiкових. Взяти хоча б таке. Три роки, без єдиного збою пропрацював у Сергiя в магазинi касовий апарат всесвiтньовiдомо японсько електронно фiрми 'Касiо', бездоганно працюючий в магазинах усiх всiх кран свiту, який у нас чомусь не можна вже використовувати, його доведеться просто викинути, а замiсть нього встановити пролобiйований вередливий вiтчизняний. На вiдмiну вiд 'Касiо', вiтчизняна 'Ера' бiльше полюбляла вiдпочивати в ремонтi, нiж працювати, а Сергiй, iнженер-електронник, не мав права його навiть вiдкрити. Апарат 'сипався' на очах i майстер-флегмат з сервiсного центру, якого доводилося по кiлька разiв на тиждень викликати, з величезними труднощами лагодив його трясучими руками випускника ЛТП. Це продовжувалось би без кiнця, якби Сергiй одного разу не вiдправив 'спеца' в сусiднiй бар 'посидiти' за рахунок свого пiдприємства. Через три години майстер повернувся i ледве потрапив свом пломбiратором з пластилiном в пломбувальний отвiр налагоджено Сергiєм 'Ери'. З того часу апарат так i не потребував бiльше вiзитiв 'спеца', хоча той все ж таки щомiсяця навiдувався.
   - Майстра викликали? - щораз поважно запитував вiн, дивлячись в напрямку бару i продовжуючи дотепно жебракувати:
   - Нi? У такому разi платiть за 'ложный вызов' ! Хе-хе ...
   Тицяючи майстру в руки грошi на випивку, Сергiй з полегшенням вiдправляв того вiдвiдати алкогольнi напо до закладу сусiда-бармена.
   Трубка радiотелефону, заблимавши зеленим вогником, наповнила спальню тривожним тьохканням. "Певно, Олександр..." - подумав Сергiй, хапаючи трубку i притискуючи  до вуха. Але з трубки полинув схвильований i такий знайомий жiночий голос:
  - Сергiю, це ти, синку ?
   - Так, це я , мамо! Щось трапилось?
   - З батьком, синку, дуже погано! Якщо можеш, то придь! Швидку допомогу я вже викликала ... Придь, синку, а то може вже й не заста-анеш йо-го...
   - Не плач, мамо, я вже ду, лишень зателефоную товаришевi, а ти ... ти будь бiля батька. Добре? I чекай мене, скоро буду...
   Марно кiлька разiв спробувавши додзвонитися до Олександра, Сергiй вибiг з квартири i помчав, нiби покотився, схiдцями вниз, все вниз та вниз ...
  
  
   Глава 8.
  
   Перельман нервував. Вся його лють потрохи, день за днем, трансформувалася в нездоланне бажання, навiть не бажання, а некероване жадання якнайскорiшо помсти тому жовторотому одеситику. I як на зло, ось вже восьмий день вiд його посланцiв до Одеси не було жодно звiстки. Останнiй хнiй дзвiнок коротко проiнформував його про те, що спостереження за 'клiткою пташки', тобто за будинком Зiнченка , ведеться вже третiй день, але 'пташина' ще не прилiтала. I все, а далi - затяжне мовчання...
   Лаючи той день i ту годину, коли вiн надумав все ж таки послати одну зi свох вантажiвок з телевiзорами до 'перлини бiля моря', цього мiста пройдисвiтiв i авантюристiв, Леонiд Мойсейович поволi зiйшов сходинками свого будинку i попрямував до 'Волги', яка наче спутаний спраглий кiнь, понуро стояла неподалiк басейну, не маючи змоги занурити своє розпечене та запилене тiло в чисту прохолоду огорнуто керамiчними плитками води. Впустивши до себе в середину хазяна, автомобiль, ревонувши, немовби вiд жахливого болю, миттю вирвався на вулицю крiзь прочиненi автоматикою ворота, розлякуючи неуважних пiшоходiв, i помчав у напрямку центра мiста.
   З вiдкритого автомобiльного люку в салон проникав тугий струмiнь нагрiтого за день повiтря i час од часу пiдiймав та опускав, тереблячи та пестячи рiденькi пасма волосся колишнього вiйськового прокурора, який нинi був змушений (кому сказати - не повiрив би) шукати справедливостi у ... кримiнального авторитета!
   До зустрiчi з отим авторитетом, що мала вiдбутися в невеликому приватному ресторанi, залишалося ще доволi часу ( сорок хвилин) i Перельман загальмував бiля мiського парку. Йому раптом захотiлося стати знову малим хлопчиськом, бiгаючим колись потайки вiд батькiв у цей парк, аби вiдчути себе мужнiм льотчиком, бодай на п`ять хвилин, вiдриваючись вiд землi в невеликому лiтачку та схвильовано i зачудовано стискаючи слабкими дитячими руками атракцiонного штурвала. В спомин дитинства, вiн купив собi порцiю фруктового морозива у лiтньо лоточницi, що торгувала в тiнi крислатого дерева рiзними солодощами i поволi пiшов перевальцем загадково затемненою алейкою у глибiнь парку.
  Троє задеркуватих хлопчакiв, весело перегукуючись, обiгнали його i повернули на бiчну дорiжку, що вела до найближчих атракцiонiв. Перельман, зачувши наростаючий бiль у лiвiй нозi, вмостився на давно не фарбованiй лавi, виставленiй бiля перехрестя паркових дорiжок i вiдречено втупився кудись у паркову напiвтемряву. Свiже та вологувате, з присмаком таємничо цвiлi, паркове повiтря поволi вивiтрювало з розпаленого мозку поганi та безнадiйнi думки, полишаючи вiльне мiсце для спокiйних фiлософських роздумiв звичайно лiтньо людини. I вiн поринув у них...
   Товстун, як йому здалося, по хвилi стрепенувся i поглянув на свiй наручний годинник - до зустрiчi залишалося трохи бiльше семи хвилин! Вiн важко зiтхнув i паркова лава, пружна та замерзла, тихим скрипучим жалем розпрощалася з великим теплим тiлом, що задрiмало на нiй пiд одноманiтний шелест листя...
   Столик в ресторанi, до якого провiв Перельмана офiцiант, був накритий на двох осiб i знаходився в найдальшому вiд iнших столикiв, напiвтемному кутку. В простору затишну залу ледь долинав веселий смiх та жвава розмова дiвчат-студенток, що пили каву на терасi, обвитiй звiдусiль прозорим листям винограду. Всi столики в залi, на вiдмiну вiд тераси, були кимсь зарезервованi, про що свiдчили вiдповiднi таблички.
  З тераси до зали ввiйшов високий i кремезний молодий чоловiк рокiв трохи бiльше тридцяти, в темно-зеленому костюмi, бiлiй сорочцi з чорною краваткою на ши. Розгледiвшись i напевно побачивши, що всi столики замовленi, вiн попрямував до Перельманового.
   - Доброго дня вам! Ви не заперечуєте? - чоловiк з мужнiми рисами обличчя над чорною краваткою ввiчливим жестом вказав на вiльне мiсце за його столиком.
   - Даруйте, але в мене тут зустрiч, - пихато пирхнув Леонiд Мойсейович i, повернувшись у бiк тераси, вже спокiйнiше порекомендував:
   - Здається там, на терасi, є ще вiльнi мiсця...
  Однак молодик, iронiчно посмiхаючись та не звертаючи щонайменшо уваги на одержану фактичну вiдмову, впевнено вмостився навпроти. Його поведiнка чимось скидалася на поведiнку iноземця, який дуже погано знає мову спiврозмовника i тому, майже завжди, дурнувато всмiхається, або ж старанно похитує головою в випадку, коли чогось не розумiє. Приблизно так само поводиться випускник школи глухонiмих...
   - Давайте поцiнуємо наш з вами час. Мене звуть Олександром. Я весь увага, - спокiйно та впевнено промовив чоловiк i почав розглядати список ресторанних страв. - До, речi, що вам замовити, пане м-м...?
  Перельман трохи знiяковiв. Домовляючись через посередника про зустрiч, йому важко було уявити 'паханом' аристократичного вигляду молодого чоловiка з гарними рисами обличчя, чимось схожого ( мабуть ровесники, ну й шмаркачi - ти глянь!) з тим, одеським жовтопузом. Ще краєм ока товстун зауважив, як двоє здорованiв зайняли вiльний столик на терасi i по черзi споглядали в хнiй бiк, мляво перемовляючись.
   - Леонiд Мойсейович Перельман, генерал у вiдставцi, - поважно вiдрекомендувався товстун, з приємнiстю помiчаючи, як вiд здивування його спiвбесiдник злегка округлив очi i здiйняв догори брови, ледь схиливши набiк голову, немовби поважно киваючи, i продовжив нотками в`дливостi:
   - Вибачте, але я вас таким не уявляв. Признатися ...
   - Ви, Леонiде Мойсейовичу, певно чекали на появу тюремно 'горили' з татуюванням по всьому тiлу та металевими зубами, - блиснув посмiшкою Ален Делона Олександр, пiдзиваючи порухом пальця офiцiанта, застиглого на шанобливiй вiдстанi в очiкувальнiй позi.
   Офiцiант нечутно пiдiйшов i ввiчливо поцiкавився, що будуть сти та пити гостi. Записавши замовлення, вiн, по-старомодному вiдкланявшись, хутко зник за перегородкою, що закривала вхiд до кухнi. Запаливши по сигаретi, спiврозмовники деякий час мовчали, оглядаючи бездоганний iнтер`єр зали з невеликими старовинними картинами на тьмяних дерев`яних лакованих стiнах, мабуть, мiсцевих художникiв минулого столiття.
   Олександр продовжив, нiби читаючи застрягле в Перельманiвськiй головi запитання:
   - У наш час, шановний Леонiде Мойсейовичу, все може здiйснитися! Є навiть пiдлiтки-мiльйонери! А для того, аби контролювати деякi подi в окремо взятому мiстi, нинi зовсiм не обов`язково вiдсидiти пiвжиття за ґратами. Нинi всi, як формальнi так i неформальнi структури, неодмiнно прагнуть щось контролювати, ми теж не виняток, але... Iстотна рiзниця полягає у тому, що ми контролюємо справедливiсть у суспiльствi, принаймнi, намагаємось це робити.
   - Цiкаво. Хто б мiг подумати... - зауважив Перельман, гасячи недопалок сигарети об денце кришталево попiльнички, вже по-iншому дивлячись на Олександра.
   - Тепер слухаю вас уважно, - промовив Олександр, оцiнюючи реакцiю Перельмана .
   Поклавши ногу на ногу, вiн вiдкинувся на барильце ресторанного стiльця i з пiдбадьорливим виразом обличчя зiбрався вислухати спiврозмовника.
   Вiдставник, то затинаючись вiд гнiву, а то продиховим поспiхом, почав розповiдати свою iсторiю з Зiнченком...
   Звiсно, все це було добре вiдомо Бабаю, але вiн, не подаючи виду, схвально та скрушно кивав головою, iнодi вставляючи доречнi запитання по ходу розповiдi. Його, нiби Робiн Гуда, перед усiм, цiкавило бiльше всього безпосередньо Перельманiвське багатство, особливо питання - яким таким чином те награбоване добро розлучити з теперiшнiм власником та правильно пiдiбрати нового ...
   - А чому ви, Леонiде Мойсейовичу, не звернетеся в офiцiйнi органи по допомогу? До того ж я певен, що в них працює багато ваших старих друзiв, товаришiв, - цiлком слушно зауважив Олександр.
   Перельман трохи знiяковiв i засовгався на стiльцi.
   - Справа в тому, - неохоче продовжив вiн, переводячи важкий подих схвильовано огрядно людини, - що моєму супротивнику вiдома, за його словами, деяка iнформацiя вiдносно моє служби вiйськовим прокурором. А в прокурора, нехай навiть вiйськового, завжди знайдуться, як ви знаєте, вороги, якi нiколи не вiдмовляться вiд нагоди помститися.
  Що то за iнформацiя менi достеменно невiдомо, та й що вона зможе менi, вже вiдставниковi, попсувати окрiм решток здоров`я та доброго iменi. А на старiсть тiльки це й залишається та ще хiба що пенсiя . Але пенсiю ж не вiдберуть, ну ... можливо знизять . Вона в мене хоч i не погана, та все ж не така вже й достатня.
  Тому то й взявся я оце за торгiвлю, аби ще дещо заробити до тiє пенсi. Позичив у знайомих грошi, закупив товар, а тут цей шмаркач звiдкiлясь взявся... Отже, офiцiйно я не хотiв би з ним змагатися, як ви зрозумiли, та й затягнутися це може невiдомо наскiльки. Тому я змушений шукати захист та справедливiсть саме з вашою допомогою. За цiною я не постою, це вже справа честi - мерзотник повинен бути покараним!
   Перельман дипломатично випустив той факт, що до Зiнченка вiн вже послав двох мстителiв, але вiд тих поки що, на жаль, нi слуху нi духу. Той шмаркач може кудись похав вiдпочивати, хтозна, а без нього важко буде вийти на його бiзнесовi поля... Що ж, нехай, вiдпочине перед потужним ударом, а може й перед двома! А цей Олександр справляє враження серйозно та розсудливо людини. Звичайно, що з людьми його кола Перельмановi не годилося б мати справу, але в реальному життi, та же й в такiй ситуацi, коли якийсь там жовторотик має на тебе вбивчий компромат, зовсiм не хочеться офiцiозу...
   Олександр тим часом налляв собi та майбутнiй жертвi трохи горiлки, яку вони замовили i залпом висушив чарку, побажавши перед тим справедливого вирiшення справи. Трохи заспокоєний Леонiд Мойсейович теж пригубив напiй, коли раптом задзвонив його мобiльний телефон. Ледь помiтно здригнувшись вiд несподiванки, вiн пiднiс трубку до вуха. Телефонувала одна з його приятельок, з якою вiн частенько бавився у власному лiжку, i якiй вiн мав необачнiсть дати номер свого мобiльного. I ось саме зараз, вона, без угаву, муркотiла йому у вухо рiзнi пустотливi нiсенiтницi, настирливо наполягаючи на швидкому побаченнi з ним, зi свом нiжним Пусиком.
   Вимкнувши нарештi надокучливий телефонний голос, наобiцявши перед тим все те, чого бажала коханка, Перельман повернувся до розмови, перепрошуючи Олександра, який з чемностi закурив i вiдiйшов вiд хнього столика - подався розглядати зблизька картини на стiнах ресторану. Але нi Олександр, нi тим бiльше Перельман, й гадки не мали, що те, про що вони зараз домовляться зробити з супротивником i хнiй план дiй полетять пiд три чорти, давши мiсце зовсiм iншим подiям...
  
   Глава 9.
  Весiлля Нiни та Олега вирiшено було вiдсвяткувати в кiнцi вересня, 28 числа. Не маючи достатнiх коштiв, нареченi сподiвалися на допомогу батькiв Нiни, яких чекали в суботу. Тому Ольга, аби було хоч трохи веселiше проводити 'нараду' з батьками молодо, вирiшила сама сходити та забрати магнiтолу з ремонту. Нiна ж, вiдколи прихав Олег, майже забула про свою подругу i вже анi на крок не вiдходила вiд коханого.
   Ось i цього разу, на пропозицiю Ольги сходити разом до майстернi, Нiна дала вiдмовку, чим дуже засмутила, а втiм, не здивувала подругу.
   'Здрастуй, свобода - прощавай дружба ', - гiрко подумала дiвчина i вийшла зажурено на вулицю. Пройшовши метрiв сорок, засмучена Ольга згадала, що забула вдома сумочку разом з квитанцiєю та гаманцем. В руках лишень телiпався порожнiй пластиковий пакет. Довелось повернутися - невдачi вже точно не минути - i заодно запитати у бабусi, що ще купити з продуктiв на вечерю.
   Розмiрковуючи над недалекою перспективою самотностi, Оля навiть i не зчулася, як опинилась перед дверима майстернi 'Електронсервiсу'. Зеленi металевi дверi майстернi були зачиненi . Приклеєний до дверей пожовклий аркуш паперу сповiщав про те, що розпочався ремонт примiщення, а також i про те, що клiєнти можуть забрати ранiше вiдремонтовану технiку. Ольга постукала в дверi - тиша... Трохи почекавши, вона знову почала стукати, але нiхто не вiдчиняв. Ще кiлька разiв стукнувши, Ольга зiтхнула i завмерла, прислухаючись до якихось звукiв за дверима - значить хтось там таки є, отже потрiбно трохи зачекати.
   За хвилину по той бiк дверей почулися швидкi впевненi кроки, якi завмерли бiля дверей. Кiлька разiв клацнув замок i на порозi з`явилася кремезна чоловiча постать в синьому комбiнезонi, зi стирчачим з усiх кишень рiзноманiтним iнструментом. На симпатичному, мiсцями обмурзаному якимись темними масними плямами, обличчi чоловiка iскрилися втомленi ясно-сiрi очi та жеврiла вiтальна посмiшка, яка одразу ж i зникла. Не звертаючи особливо уваги на дiвчину, чоловiк мовчки взяв у не з рук квитанцiю, роздивився  i подався вглиб майстернi до стелажiв з вiдремонтованою технiкою.
   За якусь мить в руках Ольги опинився  вiдремонтована магнiтола, магнiтофон - радiоприймач 'Фiшер'. Не приховуючи власно радостi, вона подякувала i простягнула чоловiковi грошi за ремонт. Той, не рахуючи, встромив х до нагрудно кишенi помiж викрутками та пiнцетом i подякував у вiдповiдь, зачиняючи за собою дверi. Ввiчливо попрощавшись, Ольга обережно почала вкладати магнiтолу разом з iнструкцiєю та касетою в свiй пакет...
   Тим часом до майстернi пiд`хав великий чорний автомобiль з широкими колесами, з рiзким присвистом гучно загальмував бiля сходинок майстернi, здiйнявши кiлька невеличких хмаринок куряви. Вiд несподiванки Ольга злегка здригнулася i повернула голову.
   З автомобiля виплигнув стрункий молодий чоловiк i поспiхом подався до дверей майстернi, що вже почали зачинятися. Ольга, закинувши свою сумочку на лiве плече, взяла в праву руку пакет з магнiтофоном i зробила перший крок. У цей же час молодий чоловiк, що хвацько виплигнув з машини, побiг й назустрiч сходинками вгору до дверей майстернi. Обминувши Ольгу, вiн ненароком перечепився власним колiном за пакет з магнiтофоном, втримати який дiвочi руки вже не змогли. I - от нещастя! - вiдремонтований магнiтофон - приймач 'Фiшер', поблискуючи чорними боками, вислизнув з пакету та немовби камiнь пiд час гiрського обвалу, поволi перевертаючись, загупав об бетоннi сходинки донизу.
  Добравшись до останньо, наче переспiлий кавун, апарат розколовся на декiлька частин, показавши молодим людям сво електроннi нутрощi. Як i буває в таких незручних випадках, запанувала гнiтюча тиша-пауза. Стало чути звiдкiлясь далекий дитячий гамiр i смiх, брязкiт порожнього вiдра, падаючого в глибiнь криницi на сусiднiй вулицi, глухий стук сокири i собаче погавкування десь аж ген на околицi мiстечка. На широко розплющених сiро-зелених дiвочих очах помалу почали проступати тремтливi сльозинки, чорнi оксамитовi брови зажурливо пiднялися, нiби для того, щоб не заважати м вiльно скапувати на щоки. Стрункий чоловiк, першим вийшовши з оцiпенiння, прожогом кинувся пiднiмати залишки колишнього пристрою для вiдтворення та запису звуку. Через якусь мить хнi погляди: збентежений чоловiчий та розпачливий дiвочий зустрiлися i зачудовано завмерли, обмiнюючись вiковiчною пiдсвiдомою iнформацiєю.
  Ольга потроху почала рожевiти, проте Сергiй Зiнченко злегка зблiд. Йому чомусь невблаганно зажадалось, аби цей, нiби тисячолiття тому втрачений ним, знайомий до якогось кривавого болю, жiночий погляд, вже не полишав його нiколи. З Ольгою теж щось раптово сталося, щойно вона почала вдивлятися в цього збентеженого невiдомця неподалiк свох нiг, там внизу, зненацька вiдчула, як кожна клiтина  молодого, ще незайманого, тiла приємно та нiжно i тоскно починає вiбрувати в такт з кожним новим поштовхом дiвочого серця .
   - Вибачте менi, будь ласка - я зовсiм не хотiв цього ... - спочатку промимрив Сергiй, пiднiмаючи розламаний магнiтофон з асфальту, а далi вже дiловито продовжив:
   - Я вам його власноруч вiдремонтую... Хоча... Нi, я... краще придбаю вам новий!
   - Що ви, хiба вiн того вартий... - сумно промовила Ольга притихлим лагiдним голосом i, витерши долонею очi, вже голоснiше додала:
   - Це я, неуважна, у всьому винна! Так менi й треба...
  Богдан, що повернувся на гуркiт за дверима, з непiдробним жалем прощання з покiйником на цвинтарi, втупився на останки апарата, з яким вiн вовтузився мало не пiвдня, допоки нарештi полагодив його. I ось, маєш тепер... Сум майстра був нiяк не меншим вiд розпачу його клiєнтки.
   - Богдане, послухай-но, в тебе в магазинi часом немає якогось подiбного нового магнiтофона? - поцiкавився Сергiй у товариша, винувато дивлячись на Ольгу.
   - Нi, Сергiю, такого нема.
   - М-мм... А що ж тодi в тебе є з музично технiки?
   - З музично? Власне тiльки музичний центр 'Самсунг' чотириста сороково моделi. У ньому вмонтовано лiчильник бiоритмiв, який керує еквалайзером, подвiйна магнiтофонна панель, всехвильовий приймач та програвач лазерних дискiв. Вихiдна потужнiсть, здається , по двадцять ват на канал. Ну i дистанцiйне керування до того ж.
   - Чудово! Давайте в такому разi, будь ласка, зайдемо в магазин, прошу вас, шановно панi, - ввiчливо звернувся до дiвчини Сергiй i, назвавшись та представившись, поцiкавився:
   - Мене звуть Сергiй Зiнченко. Я з Одеси, займаюсь електронним бiзнесом. А як вас звати - величати ?
   - Оля... Ольга Фiлатова, медсестра мiсцево лiкарнi. Сергiю, пробачте менi, але я
  впевнена, що мiй магнiтофон далеко не вартий цiлого музичного центру...
   - Олечко, це ви менi пробачте за те, що ваш магнiтофон вже нiчого не вартий i моя в тому вина. Прошу вас, ходiмо до магазину...
   Богдан вiдчинив дверi магазину техноторгового центру 'Електронсервiс' i Сергiй разом з Ольгою переступили порiг. Дiвчина збентежено та розгублено дивилася на заставленi електронною технiкою полицi магазину. Чого тут тiльки не було! Внизу, на мiцних пiдставках знаходилися телевiзори рiзних фiрм та моделей, трохи вище на полицях - вiдеомагнiтофони, вiдеоплеєри, рiзноманiтнi iгровi телевiзiйнi приставки, телефони, калькулятори i ще якiсь цiкавi речi, призначення яких вона навiть не уявляла.
   Богдан, зайшовши за прилавок, зупинився бiля гарного, темно-матового кольору музичного центру з написом 'Самсунг' з двома звуковими колонками обабiч. Натиснувши кнопку на музичному центрi, вiн подав Сергiю пульт дистанцiйного керування. На прозорiй панелi центру загорiлося безлiч зелених та червоних вогникiв - крапочок, частина яких одразу ж пiсля вмикання зникла. Сергiй почав розповiдати вкрай знiяковiлiй дiвчинi про те, як правильно керувати цим музичним електронним дивом. Ольга, наче увi снi, уважно слухала Сергiя, вiдзначаючи потай про себе, що й приємно слухати його теплий голос, приємно вiдчувати поруч себе сильне, молоде i гарне чоловiче тiло ...
   - Ну ось, Олю, ви вже трохи зрозумiли що i до чого. Тепер спробуйте-но самi, - Сергiй простягнув дiвчинi пульт, весело та пiдбадьорливо посмiхнувшись й. Ольга заворожено дивилася i слухала, як змiнюються рiзнi режими. Музичнi хвилi, якими вона керувала, то затихали, а то шумно здiймалися, змiнюючи ритм та тональне забарвлення. В такт з ними пульсували рiзнобарвнi загадковi вогники iндикатора панелi управлiння.
  Ольга випадково натиснула на якусь червону кнопку i музичний центр враз замовк. На iндикаторi одразу ж загорiвся якийсь напис англiйською мовою i за декiлька секунд щезнув зовсiм, полишивши за собою горiти зеленi пульсуючi цифри годинника.
   - Ой, я щось зламала !? - стривожилася Ольга, повернувши погляд свох гарних та по-дитячому трохи сором`язливих очей до Сергiя.
  - Нi, що ви, Олю! Центр просто попрощався з вами i все. Якщо ж натиснути ось цю кнопку, вiн привiтає вас i почне знову працювати, - вiдповiв Сергiй, лагiдно та повчально, достеменно як  старий шкiльний учитель фiзики Григорiй Iзрайльович Шрайбер, шанований та улюблений всiма учнями.
  Богдан мовчки дивився та задивлявся на цих двох гарних молодих людей, що могли б стати чудовою нерозлучною парою, i подумки по-дружньому - тепло та щиро, бажав м щасливого майбуття, незважаючи на те, що познайомились вони лишень з чвертьгодини тому. Але для кохання час немає жодного значення i закоханi його, як вiдомо, нiколи не помiчають, коли вони разом. А коли вони в розлуцi, то навпаки, час нiби навмисне, аби повернути своє втрачене, починає тягтися безмiрно. Богдану чомусь враз примарилось, нiби вiн в просторiй церквi i тримає над головою Сергiя вiнчальну корону. Священик, огорнутий прозорими та запашними золотисто-сизими хмаринками ладану, урочисто запитує молодих, чи згоднi вони зв`язати шлюбними вузами сво самотнi долi в одну - сiмейну ...
  Марево зникло i Богдан, зiтхнувши, попрямував до невеликий пiдсобного складу за пакуванням вiд музичного центру. Ох, оженити Сергiя було справою марною. Чим бiльше Сергiй парубкував, тим важче йому було знайти собi пару. I не тому, що нiхто з представниць протилежно статi не звертав на нього увагу. Зовсiм нi! Молодi жiнки та дiвчата завжди заглядалися на цiкавого i гарного молодого чоловiка. Дехто з них активно нав`язували йому свою дружбу i кохання, але Сергiй залишався вiрним вiльному холостяцькому життю i разом з тим своєму трагiчно обiрваному першому коханню ...
   Найтривалiший з його романiв, точнiше щось подiбне до роману, пiсля того, справжнього першого, тягнувся аж... два тижнi.
  Саме стiльки Сергiй дозволив собi колись вiдпочити в зимових Високих Татрах, куди його майже силомiць повiз Богдан з дружиною Оксаною, дiставши в райкомi комсомолу три путiвки, що на той час зробити було доволi важко. I не дивно, що гарненька дiвчина - студентка на iм`я Алiца, що пiдробляла гiдом-перекладачем хньо туристично групи, одразу ж закохалася в веселого й привабливого Сергiя. Однак товстошкiрий парубок спочатку не помiчав гiрську красуню. I тiльки пiсля неочiкуваного освiдчення Алiци вiн, аби не ранити дiвочу душу, був завжди поруч, вiд чого променистi карi очi юно словачки iскрилися радiстю та надiєю. Вже потiм вона писала йому листи, сповненi любовi та вiдчаю на протязi кiлькох мiсяцiв, але не дiждавшись вiд Сергiя жодно вiдповiдi, мабуть змирилася i бiльше не турбувала свого колишнього коханого...
  Богдан принiс зi складу паперовi коробки вiд музичного центру i чекав вiд Сергiя команди пакувати апарат. Але Сергiй зовсiм не помiчав товариша. Захопившись розмовою з дiвчиною, вiн iнодi нiяковiв, чого ранiше за собою не помiчав. У свою чергу нiяковiла й Ольга, картаючи себе в душi за те, що вже майже погоджувалася взяти взамiн поламаного магнiтофону ось цей дорогий музичний центр. Вона ще нiколи не була такою безпорадною i безвiльною пiд поглядом, нехай i гарних, чоловiчих очей. Нiхто й нiколи не змусив би  взяти в дарунок (бо хiба ж це рiвноцiнний обмiн?) таку дорогу рiч, особливо коли дарувальник - незнайома людина. Але дiвчинi здавалося, нiби цього хлопця, чоловiка, вона звiдкись знала все своє недовге життя, чи може вiн з  майбуття, що колись було вже минулим, хтозна... Одне лишень напевно, це те що вона колись ждала його - i ось вiн тут! А ще певне й те, що ждатиме вона його й надалi, завжди ...
   - Ну то як, подобається? - запитав враз притихлу дiвчину Богдан i продовжив, звертаючись до Сергiя, що саме розповiдав й щось кумедне:
   - Складати, Сергiю, чи що ?
   Сергiй ствердно кивнув головою, але дiвчина раптово стрепенулася i спохватилась :
   - Нi -нi ! Я не можу взяти таку дорогу рiч! До того ж, що я скажу своєму братовi та бабусi? Хто ж менi повiрить, нiби незнайомий принц ...
   - Чудово, молодець, Олю! Отак i скажеш, мовляв, прихав принц на бiлому, пардон, на чорному конi, i нiби ненароком розбив старий магнiтофон, аби ти не вiдмовилася взяти вiд нього казковий музичний центр. А щоб ти без того принца не сумувала, його голос линутиме до тебе щоночi з цього самого чарiвного музичного сувенiра ... - весело i виразно та протягло, нiби актор казково вистави, проказав вже Богдан, з почуттям вказуючи рукою в бiк чорного лискучого джипа Зiнченка, що незворушно та впевнено чекав хазяна бiля магазину.
  Старання Богдана вмовити Ольгу на обмiн, здається, принесли свiй позитивний результат. Ольга весело засмiялася з кумедного Богдана-актора, i в свою чергу, вже певно змирившись з цiєю казковою для не ситуацiєю, грайливо чи то сказала, чи запитала:
  - Якщо ж вони не повiрять, то принц сам м усе розповiсть, або зачарує тай годi. Правда ж, ясновельможний зоряний принце Сергiю?
  Сергiй вкотре почервонiв, заклiпав очима, нiби очi його насправдi засипало казковим зоряним пилом, а Оля знову засмiялася, цього разу вже про себе, по-подружньому злорадно, уявивши собi на мить округлi вiд здивування очi тiє зрадницi Нiнки... Чомусь саме Нiнi вона хотiла довести, що вона комусь теж потрiбна, що i в не теж є хлопець, нiчим не гiрший вiд Олега, принаймнi зовнi.
   - Добре, нехай буде по-вашому, - урочисто промовила дiвчина i додала:
   - Тiльки будемо вважати, що я просто взяла його послухати. Згода? А то наше сватання без музики - нiби поминки...
  Сергiй пiсля цих слiв увесь якось мляво осунувся i засмутився, потупивши очi додолу. Богдан i собi теж скрушно та непомiтно зiтхнув, замало не поклавши пульт керування мимо картонно коробки.
   - Ну , значить, Олю... Бажаю вам щастя та палкого кохання на все життя ... - промимрив стиха Сергiй i взяв до рук одну з коробок, аби нести до машини.
   - I я теж бажаю вам i вашому нареченому усього найкращого... - завторив Богдан.
   - Менi? А я тут при чому!?- здивувалася Ольга. - Сватається мiй брат Олег, а за наречену у нього - моя подруга Нiна.
  У Сергiя вiдлягло вiд серця. Цiкаво, ну хто б мiг подумати, що йому, знайомому з
  цiєю чудовою дiвчиною якихось пiвгодини, буде боляче слухати про  сватання, i взагалi про будь кого з суперникiв-чоловiкiв бiля не. Невже вона йому не байдужа? Богдан, непомiтно посмiхнувшись, бадьоро понiс решту коробок до 'Нiсан-Патролу'. Невдовзi джип поважно рушив, виблискуючи лобовим склом пiд променями надвечiрнього сонця. Усмiхнена та розквiтла Оля прощально помахала рукою Богдановi, нiби давньому знайомому. Сергiй теж посмiхнувся, даючи знати, що скоро повернеться.
  Джип, вихавши на широку вулицю, спокiйно рушив нею все далi й далi. Мiсцевi перехожi зачудовано оглядалися на великий гарний автомобiль, що вiз усмiхнених молодих людей в напрямку залiзнично станцi, тягнучи за собою, наче казкова комета, довгий пиловий iскристий шлейф, схожий на весiльний, що неспiшно розсiювався, лягаючи тоненьким шаром цього чарiвного зоряного пилу на листя i квiти придорожнiх трояндових кущiв...
  
   Глава 10.
  Костас Гродберг, директор однiє з найбiльших у Нiмеччинi експериментально лабораторi з проектування та дослiдження транспортних засобiв пiдвищено прохiдностi понуро вислуховував чергову промову свого генерального директора. Шеф вкотре риторично допiкав його за те, що перспективне замовлення вiйськового вiдомства на пробну партiю всюдиходiв-болотоходiв так i залишалося на аркушах технiчного завдання.
  Цi триклятi болотоходи, згiдно замовлення, мали бути економiчними, безшумними та мiцними машинами-амфiбiями, спроможними нести на собi тактичну ядерну зброю. I у разi потреби, вони повиннi були занурюватись, маскуючись вiд супротивника i оберiгаючись вiд вибухових хвиль, в болото чи воду, залишаючись в такому станi на термiн не менше години. Цифра, що скромно стояла в технiчному завданнi навпроти графи 'Швидкiсть' з позначкою ' на болотистiй мiсцевостi', вже остаточно добивала Гродберга: 140-150 кiлометрiв за годину! Досягти тако швидкостi навiть на звичайному бездорiжжi було проблематичною справою, а на болотистiй мiсцевостi - повний нонсенс! Костас Гродберг разом з колективом своє лабораторi вже проектував подiбнi речi, але то були гiгантськi всюдиходи - платформи на повiтряних подушках та варiанти на реактивних двигунах-подушках. Однак, цi розробки не 'вписувались' в нове технiчне завдання, порушуючи параметри: безшумнiсть, економiчнiсть, габарити ...
   - Мабуть ви вже трохи засидiлися в своєму кабiнетi, гер Гродберг, - закiнчуючи свою iнквiзиторську промову, пiдсумував шеф i єхидно продовжив:
   - Є чудове народне прислiв`я - Wolf im Schlaf fing nie ein Schaf ('вовка ноги годують'). То чом би вам, шановний колего, не навiдатися на яку-небудь конверсiйну виставку чи салон, скажiмо в одну з колишнiх кран СРСР Росiю або Украну? Iнодi там можна побачити дещо цiкаве для нас, хiба не так? До того ж поспiлкуватися з розумними та винахiдливими, навiть i генiальними людьми, яких серед слов`ян, як на мiй погляд, занадто багато. Далося взнаки, мабуть минуле. Адже десятки, може й сотнi, древнiх народiв змiшали сво гени iз напрочуд сильними слов`янськими i передали цьому народовi усiлякi можливi i навiть неможливi таланти. Щоправда, цивiлiзованостi так i не привили... Але це я так, промiж iншим. Вам же раджу не баритися, гер Гродберг. Iнформацiю щодо виставок та всього iншого знайдете в нашому iнформацiйному вiддiлi. На розмiрковування, як ви розумiєте, час вже витрачено, отже - дiйте негайно! Рiвно за мiсяць основнi iде проекту повиннi лежати на моєму столi. I пам'ятайте - Zeit ist Geld ( "час-грошi")! Бажаю удачi! В мене все, йдiть...
   Поправивши на своєму кирпатому та широкому носi окуляри в класичнiй оправi, шеф вказав Гродберговi на дверi.
   Вийшовши з приймальнi, Костас понуро подався до iнформацiйного вiддiлу, подумки викликаючи цього вайлуватого телепня-шефа, вже у свiй кабiнет, скажiмо Прем`єр-мiнiстра Нiмеччини, i даючи тому спокiйнiсiньким голосом термiнове технiчне завдання на... ну хоча б на швидкохiдний комфортабельний автомобiль на квадратних колесах, i до того ж - тiльки на двох колесах! Ага, i пiдкреслити, що це особисте, iндивiдуальне завдання, так би мовити, тiльки для нього, талановитого спецiалiста. Цiкаво ж буде спостерiгати, як мокрiтиме його лисина, а може й штанцi. I тодi вже можна буде поцiкавитися у шефа, чи не засидiвся вiн сам, бува ...
   Роздобувши невдовзi рiзноманiтну необхiдну iнформацiю, якою його похмуро надiлила пишногруда блондинка з аналiтичного сектору, чимось схожа на невдоволену самку будьдога, засмучений Костас пiдiйшов до лiфту i натиснув кнопку з цифрою ' 6 '. Дiставшись до свого кабiнету, що бiльше нагадував музей iграшкових всюдиходiв та амфiбiй, Гродберг почав уважно розглядати одержанi списки-каталоги автомобiльних та всiляких технiчних виставок, впавши на своє мiнiатюрне та скромне, в порiвняннi з шефовим, крiсло.
  Натиснувши на пультi кнопку виклику секретаря, вiн замовив чашку кави з коньяком.
  За декiлька хвилин пiдстаркувата фрау Шуман, його секретарка, що пропрацювала з ним бiльше дванадцяти рокiв, поклала на стiл невелику порцелянову чашку кави з коньяком та мовчки вийшла, нечутно зачинивши за собою дверi. Вiдпивши кiлька ковткiв п`янко сумiшi, Гродберг дiстав позолочену запальничку i пiдпалив сигарету.
  Випустивши на волю кiлька кiлець та хмаринок тютюнового диму, вiн пiдiйшов до вiкна i замислився, машинально споглядаючи вже давно обридлий пейзаж. Перспектива хати в Украну на найближчу велику автомобiльну виставку його зовсiм не радувала. Костас волiв би за краще кiльканадцять разiв майнути до Францi, чи залюбки вiдвiдати Iталiю або Швецiю. Одна тiльки згадка про стан укранських автомобiльних шляхiв та ледачу байдужiсть корумпованих чиновникiв цiє крани, примушувала iнстинктивно здригатися тiло директора
  лабораторi, вкриваючи його холодним та липким потом. Двiчi побувавши в Укранi на власному автомобiлi, хати в третiй раз Гродберг бажав би хiба що свом конкурентам. А вiдтак залишалося два варiанти: хати потягом або летiти лiтаком. Глянувши на похмуре небо, Гродберг вирiшив похати потягом аби мати можливiсть виспатися в дорозi i трохи розважитись.
   Викликавши знову фрау Шуман, директор доручив й замовити два квитки на потяг до Києва. Потрiбен був ще технiчний перекладач, точнiше - перекладачка. Цю справу директор вирiшував завжди сам, як i личить справжньому чоловiковi. Давши ще декiлька доручень секретарцi щодо пiдготовки необхiдних паперiв для вiдкриття вiзи, Гродберг вiдпустив свою помiчницю. Дiставши власного електронного записника, вiн швидко знайшов номер однiє з перекладацьких агенцiй, який нiяк не мiг запам`ятати, хоча цю агенцiю, власне, торiк придбав його друг, економiст за фахом, Ганс Трiгер, не без фiнансово допомоги Костаса. Друзi - компаньйони, вивчивши скрутне фiнансове та матерiальне становище придбано агенцi, а також провiвши необхiднi маркетинговi дослiдження, в тому числi i в середовищi потенцiйних клiєнтiв, прийшли до дуже простого та оригiнального висновку: залучити до роботи... перекладачок - красунь! Звичайно, володiння мовами на найвищому рiвнi залишалося саме по собi обов`язковою рiччю, як i те, що перекладачки повиннi бути незамiжнiми. Таким чином, з десятка-другого претенденток вибиралася найвродливiша молода жiнка з сучасними поглядами на життя, а зрештою i на iнтимнi стосунки. Розмiр додатково плати значною мiрою ставився в залежнiсть вiд ступеня вдоволеностi клiєнта -замовника.
   Використовуючи такий пiдхiд до пiдбору кадрiв та розiславши всiм потенцiйним клiєнтам рекламнi буклети з фотографiями перекладачок, агенцiя дуже швидко почала одержувати силу-силенну замовлень на переклади, точнiше - на перекладачок. Особливою популярнiстю користувалися переклади, зв`язанi з тривалими вiдрядженнями за кордон.
   За нацiональними ознаками склад працiвниць агенцi дублював майже повнiстю Органiзацiю об`єднаних нацiй, хiба що в мiнiатюрi. Витрати на утримання агенцi не йшли нi в яке порiвняння з тим прибутком, який вона приносила свом власникам. Частина прибутку одержувалась вiд замовникiв готiвкою. А майже вся решта суми за оплату послуг агенцi перераховувалась клiєнтами в банки офшорних зон, що давало певну змогу зменшити сплату податкiв цiлком законним способом.
   Гродберг набрав номер агенцi i вдоволено розм`як в обiймах затишного шкiряного крiсла, нагадуючи рiзнобарвним екзотичним рибкам, що зачудовано споглядали на нього з освiтленого люмiнесцентними лампами акварiуму, великого темного восьминога.
   - Халло, Гансе! Як йдуть справи ? - привiтно почав Гродберг, зачувши дружнiй голос.
   - Алєс гут, нiби все нормально, а в тебе як?
   - Намiчається одне вiдрядження до Києва, а отже потрiбна перекладачка! Є щось свiженьке?
   - Ображаєш... Звичайно ж є! Коли задеш подивитися? Сьогоднi? Навiть зараз? Звичайно ж, чекатиму...
   Гродберг кинув телефонну трубку на апарат i швиденько допив ледве теплу каву. 'Буде щось цiкаве на виставцi, чи нi, - мiркував вiн, полишаючи свiй кабiнет на церберство фрау Шуман, - а трохи вiдпочити та розважитись за рахунок фiрми не завадить ...'
   За годину Костас Гродберг вже був бiля сучасного триповерхового будинку на Блюменштрассе з хвилеподiбною неоновою вивiскою - ' Iнтермова'. Припаркувавши свiй срiблястий 'БМВ - 740' останньо моделi обабiч гарно пiдстриженого газону, вiн неквапно ввiйшов до будiвлi.
   В приймальнi директора агенцi Ганса Трiгера було свiжо i просторо та водночас затишно. Вздовж стiни, навпроти величезного овального вiкна, вишикувались в масивних дубових лакованих дiжах невеликi пальми, лимоннi деревця, фiкуси та ще якiсь екзотичнi представники рослинного свiту. Свiтло-зеленого соковитого кольору м`яке покриття пiдлоги справляло враження поля для гри в американський гольф. Пiд величезною картою свiту, що займала майже всю стiну i була всiяна рiзнокольоровими магнiтними прапорцями, розташувався широкий та довгий стiл. На столi розмiщався комп`ютер, копiювальний та факсимiльний апарати, невеликий внутрiшнiй телефонний комутатор. З-за столу пiдвелася лiтня симпатична жiнка, секретарка Трiгера i, привiтавшись ввiчливо з Гродбергом, прочинила йому дверi в кабiнет директора. Сам директор, не перериваючи телефонно розмови з кимсь iз клiєнтiв, повiльним рухом вiльно руки, запросив компаньйона присiсти в крiсло навпроти себе. Закiнчуючи розмову, Трiгер подав Гродберговi солiдний альбом з фотографiями перекладачок та деякою iнформацiєю про них самих. Вибравши нiмецько-укранський роздiл, Гродберг почав розглядати фотографi, начепивши на носа окуляри в золоченiй оправi. Пiд кожним знiмком знаходився прозорий пакетик, до якого вкладалася iнформацiйна картка, в якiй зазначалися данi про зайнятiсть перекладачки...
   Поклавши нарештi телефонну трубку, Ганс, пiдморгнувши Костасу, запитав:
   - Ну що, вибрав? Дивись, не закохайся лишень! Слов'янки однi з найгарнiших жiнок...
   - Та я х щось не дуже... А нiмкенi є? Ага, ось бачу ... Жа-аль, всi зайнятi.
   - Твоя дружина Ельза вдома ?
   - Нi, похала до нашо дочки в Мангейм провiдати онукiв та свох батькiв. Недiлi три-чотири пробуде, я так мiркую...
   - А-а, ну тодi вибирай собi втiху пильнiше.
   - Запроси-но, Гансе, ось цих двох фройлен ...
   Гродберг вказав по черзi на два фото i, вiдклавши вбiк альбом, пригубив чашечку кави, яку щойно занесла секретарка Трiгера. Теревенячи з Гансом то про те, то про iнше, як i подобає друзям, що деякий час не бачились, Костас Гродберг не мiг навiть уявити собi, чи вiдчути якоюсь мiрою iнтутивно, що вибиратиме вiн собi втiху востаннє...
  
   Глава 11.
   Старенький пошарпаний автомобiль 'БМВ - 520' синього кольору поволi й натужно пробирався каменистим пiдйомом вгору, до лiсу, важко обминаючи запиленi вибони старого шляху. Розiгнавши спочатку автомобiль на третiй швидкостi до вiсiмдесяти кiлометрiв на годину перед самим початком затяжного пiдйому, Богдан по якiйсь хвилi вже був змушений перейти спочатку на другу, а згодом i на першу передачу. Цей пiдйом молодий винахiдник вибрав не випадково. Завдовжки бiля кiлометра, пiдйом мав усi якостi звичайно занедбано дороги: ями, горби, нахили та болотистi баюри. Богдан робив ось вже третю спробу взяти якнайшвидше цей пiдйом звичайним автомобiлем, щоразу записуючи витрачений на це час. Стрiлка датчика температури охолоджувально рiдини двигуна ввiйшла в червоний, небезпечний сектор. Опустивши бокове скло, Богдан ввiмкнув вентилятор автомобiльно пiчки, вiдкривши повнiстю кран циркуляцi рiдини крiзь не. Бувалi водi чинять саме так, щоб трохи понизити температуру занадто гарячо рiдини, яка вже ось-ось почне закипати.
   В салонi одразу ж зробилося душно i гаряче, нiби в непоганiй саунi, проте стрiлка датчика, що завмерла в червоному секторi, помалу почала повертатися на своє звичне, нормальне мiсце. Спiдометр вже показував швидкiсть трохи бiльшу за десять кiлометрiв на годину. Настав час випробування спецiально автомобiльно модифiкацi 'гравiтону', яку Богдановi запропонував розробити Зiнченко i обiцяв  згодом випробувати на своєму джипi. Богдан натиснув кнопку на 'гравiтонi', який було мiцно закрiплено помiж двома переднiми сидiннями до дна автомобiля i вкрито, про всяк випадок, кiлькома порожнiми мiшками. Кнопка була з позначкою 'нейтралiзацiя ваги'. Богдан задав режим початкового ступеня нейтралiзацi ваги, рiвний десятьом вiдсоткам повно невагомостi. Таким чином, при вазi автомобiля, наприклад, в одну тону при звичайних умовах, пiд дiєю зустрiчного штучного гравiтацiйного поля протилежно орiєнтацi, яке випромiнював 'гравiтон', повинна нейтралiзуватися десята частка його ваги, тобто автомобiль повинен втратити у свой вазi приблизно сотню кiлограмiв.
  Автомобiль, пiсля натискання кнопки, пiшов легше, наче з нього зiйшов шестипудовий пасажир. Богдан вiдтак задав другий, двадцятивiдсотковий, а далi й третiй режими нейтралiзацi i в нього склалося дивне враження, що нiби ще два товстуна залишили авто. Стрiлка спiдометру впевнено добралася до позначки двадцяти кiлометрiв на годину i продовжувала простувати далi вгору. Швидкiсть автомобiля плавно наростала. Двигун, що перед цим несамовито ревiв, починав потроху заспокоюватись. Температура впала майже до норми, але пiдйом, однак, закiнчився. Прохавши ще метрiв двiстi по прямiй дорозi, Богдан зупинив зморену 'шкрябачку', як вiн iнодi ще називав свiй стареньког автомобiля, i вийшов з нього.
  Пiднявши автомобiльний капот, аби охолодити розгарячiлого двигуна, Богдан вiдiйшов на узбiччя молодого лiсу i впав на жовкнучу траву. Експеримент проходив вдало, залишалося ще спробувати дiю 'гравiтону' на бiльш високих режимах нейтралiзацi. Самим небезпечним на пiдйомi був десятий, або режим повно, стовiдсотково нейтралiзацi, при якому повинно цiлком зникнути зчеплення спочатку заднiх, а потiм i переднiх колiс. Ось цього i побоювався Богдан, бо у його 'шкрябачки' був класичний варiант заднього приводу.
  'Небезпечно... Може кинути кудись вбiк, перевернути або ж закрутити, як на зимовiй дорозi, - роздумував Богдан, - але випробування потрiбно буде завершити до кiнця..."
  I знову автомобiль взявся долати пiдйом. Цього разу Богдан розпочав рух одразу ж нейтралiзувавши наполовину вагу авто. Отако! Машину нiби пiдмiнили! Вона мчала через зустрiчнi ями, наче шикарний джип по автотрасi. Богдан задав нарештi режим повно нейтралiзацi. Одразу ж задня частина автомобiля вiдiрвалася вiд дороги, а за декiлька секунд трохи пiднялася над поверхнею дороги i передня частина. Автомобiль, наче велика повiтряна кулька, сповiльнивши рух, завис майже в самому кiнцi пiдйому i не крутився, чого так побоювався Богдан. Двигун автомобiля спокiйно працював на холостих обертах. Ще раз впевнившись, що автомобiль не рухається, Богдан задав режим перемiщення вперед. Автомобiль рiзко смикнувшись, полетiв у заданому напрямку, iнодi чиркаючи переднiми колесами та здiймаючи малесенькi хмарки дорожнього пилу. Подолавши таким чином закiнчення пiдйому вiн, наче важкий таємничий птах, понiсся над лiсовою дорогою. Коректуючи з допомогою вiдповiдних важелькiв напрямок руху, Богдан мчав, або ж дуже низько летiв на своєму старенькому 'БМВ', майже не торкаючись землi з пристойною швидкiстю. Вимкнувши звичайну автомобiльну передачу i зменшуючи потроху ступiнь нейтралiзацi, Богдан вiдчув, як зашурхотiли, зiткнувшись з дорогою колеса. Стрiлка спiдометра одразу ж пiдскочила до позначки - дев`яносто кiлометрiв на годину ! Машина, наче справжнiсiнькiй лiтак, що зайшов на посадку, почала котитися, стишуючи хiд. За десять секунд вона зупинилася неподалiк лiсово кринички. Хмара густого пилу, що наздогнала автомобiль, дбайливо огорнула звiдусiль його залiзнi боки, наче попона, вкриваюча змиленого коня. Тремтячи вiд нервового збудження, заморений та щасливий Богдан покинув автомашину i знесилено подався до криницi. Дiставши пiввiдра крижано води з плюскотливо глибини, вiн iз задоволенням умився i припав жадiбними ковтками до вiдра. Чиста, з запахом та присмаком лiсового моху, вода судомила зуби, не даючи напитися вдосталь.
   Здалеку почулося кумедне чмихання мотоциклетного двигуна i за якихось пiвхвилини на лiсовiй дорозi з`явився 'тяжолий', як iнодi його називають в народi, мотоцикл 'Урал' з коляскою, в якiй сидiла дебела жiнка тутешнього лiсника. Мотоциклом поважно керував сам лiсник Iван, добрий знайомий Богдана. Порiвнявшись з криницею, мотоцикл зупинився i перестав чмихати. Лiсник, перекинувши праву ногу через сидiння, сплигнув на дорогу, пiдiйшов до Богдана i поздоровкався з ним, обмiнявшись рукостисканнями. Усмiхнена лiсничиха теж голосно привiталася, не вилазячи з мотоциклетно коляски.
   - Але ти ж i гнався, Богданчику! - нацiлюючи округлi очi спершу на Богдана, а далi
  на його автомобiль, голосно загудiв басом, нiби ведмiдь, лiсник Iван. - Пропелера нiби не видно, а швидкiсть була, наче в лiтака!
   - Що ти, Ваню! Це тросик акселератора зало, все нiяк не зберуся замiнити його. - схитрував Богдан, знову схилившись до вiдра, аби лiсник не побачив глузуючого виразу його веселих та лукавих очей. Зробивши кiлька ковткiв кринично води, Богдан ще раз вмився, нiби остаточно змиваючи лукавство з обличчя.
   - А - а ... Он воно що. Було колись i в мене таке. Як почав якось на лiсоскладi мiй мотоцикл ревiти, насилу заглушив... Послухай, Богданчику, добре що я тебе зустрiв. Глянь, будь ласка, наш телевiзор, а то малi мене вже геть замучили - недiлю не працює. А в лiсi, сам знаєш, якi ввечерi розваги. Ставлю гарний могорич, ну то як?
   - А чом би й нi? Люди, Iване, повиннi допомагати одне одному. Якраз я взяв iз собою свою валiзку з iнструментом та деталями. Гайда, рушай-но вперед, а я за тобою!
   Мотоцикл, весело зачмихавши знову, звернув з дороги i замиготiв серед дубових дерев. За кiлька хвилин Богдан в`хав на величезну галявину, в кiнцi яко стояла лiсникова хатина, позад яко розмiстилася простора конюшня та ще декiлька рiзноманiтних пiдсобних господарських примiщень. З хатини, в супроводi грайливого щеняти нiмецько вiвчарки, вибiгло двiйко дiвчаток-близнюкiв дошкiльного вiку i вiдразу ж обступило мотоциклетну коляску, весело галасуючи. Лiсничиха, дiставши з чимало торби два 'Снiкерса', вручила х дiвчаткам. Тi, пiдстрибуючи та допомагаючи матерi тягти торбу з коляски, з цiкавiстю позиркували в Богданову сторону.
   - Будете тихесенько сидiти? Якщо не пустуватимете - дядько Богдан вiдремонтує вам телевiзора, - муркiтливим голосом люблячо матерi-ведмедицi проказала дебела лiсничиха i в супроводi малечi, що учепилась, допомагаючи, за торбу, неквапно подалася до хатини.
   Дiти одразу ж позамовкали i, всiвшись на високому тапчанi, тiльки тихенько перешiптувались. Але вже за пiвгодини, щойно Богдан налагодив телевiзор, вони знову весело залементували, але вже вiд того, що на його екранi з`явилися братчик-кролик та кумедний ведмедик з вiдомого мультфiльму про Вiнi Пуха. Богдан вдоволено поглядав на близнючок, вкладаючи до валiзи iнструменти. Дитячi оченята випромiнювали таку щиросердечну радiсть захоплення, що  вистачило б на всiх присутнiх дорослих.
   Вдоволенi господарi запросили Богдана до столу, устеленого безлiччю рiзнокалiберних тарiлок. У центрi столу парувала велика пательня зi смаженим м`ясом та картоплею. Навкруг пательнi-тарiлки з маринованими огiрками, слизькими пiдпеньками, нарiзаним салом з часником та велика миска з квашеною капустою та помiдорами.
   Ще на двох тарiлках лежало декiлька кiлець запашно копчено домашньо ковбаси та великi шматки шинки. Скрипнувши дверима, з сусiдньо кiмнати з`явився лiсник, тримаючи в руках чималу пляшку настояно на лiсових травах домашньо горiлки-самогонки, якiй лiсник Iван дав влучну назву 'лiсова пiсня'. 'Лiсова пiсня' помандрувала спочатку в гранчастi стограмовi скляночки, а згодом, пiд веселе й завзяте побажання здоров`я та добра, залишила х. Пiсля третьо склянки, Богдан зрештою зрозумiв, чому ця мiцна, з терпким запахом лiсових трав, приємна на смак горiлка має таку поетичну назву - лiсник з дружиною, а разом з ними й гiсть, невимушено заспiвали старовинну тужливу укранську пiсню...
   Глава 12.
  
   Поправивши батькову подушку та розрiвнявши трохи ковдру на засинаючому хворому, Сергiй тихенько вийшов з кiмнати. В коридорi медсестра вже закiнчувала взуватися. Подавши й благеньке пальто, Сергiй дiстав з кишенi грошi i розрахувався з нею за уколи, якi вона щойно зробила хворому батьковi. Випровадивши жiнку, вiн пройшов на кухню, де сидiла згорблена та заплакана матiр, що нiяк не могла змиритися з дiагнозом, поставленим лiкарями  чоловiковi - iнсульт, i як результат - паралiч лiво частини тiла ...
   Обнявши матiр за зiщуленi плечi, Сергiй мовчки присiв поруч. Вiн аж нiяк не чекав застати батька хворим знову. Недiлi двi вже минуло з того часу, як з батьком стався серцевий напад. Тодi Сергiй швидко дiстав необхiднi лiки та уколи i, за декiлька днiв , тато вже з посмiшкою та гарним настроєм гуляв на свiжому повiтрi з улюбленим песиком -Жучком. А зараз батько, ось вже другий день, лежав прикутим до лiжка i тiльки важко хрипiв. Пiсля уколiв вiн, майже одразу ж , поринав у важкий сон. Лiкарi попередили, що коли на протязi декiлькох днiв вiн не почне одужувати, прийдеться готуватися до найстрашнiшого...
  - Синку, що ми робитимемо без батька ? - схлипнула матiр , глянувши на Сергiя своми почервонiлими вiд слiз очима.
  - Мамо, не думай про погане... Дасть бог i батько видужає. Будете ще разом няньчити онукiв!
  - Якби ж то ... Хiба я проти? Але, мабуть, ми обоє не дiждемось цiє подi...
  - Дiждетесь неодмiнно! Я вас невдовзi познайомлю з чудовою дiвчиною, щойно батько одужає. Здається менi, що саме вона зможе розлучити мене з моєю холостяцькою свободою.
   - А звiдкiль вона? З Одеси? - запитала мати i обличчя  на мить прояснiло.
   - Оля з Богданового мiстечка. Працює медсестрою в лiкарнi. Проживає з бабусею. Мати померла, а батько десь в Росi. В нього iнша сiм`я. Правда , має вона рiдного брата. До речi , вiн запросив мене до себе на весiлля - зробити вiдеозйомку...
   Сергiй пригадав знайомство з Олею i мрiйливо всмiхнувся. Пiсля того, як дiвчина все ж таки погодилася прийняти музичний центр, Сергiй вiдвiз  разом з ним до будинку, де вона мешкала. Йому пригадалась теж, якими великими очима на нього, на його джипа та музичний центр дивилися брат Ольги i його наречена Нiна. Наче загiпнотизованi, вони допомогли йому занести технiку в дiм i мовчки дивилися, як вiн все це складає до купи та пiдмикає рiзнi шнури.
   Першою тодi з оцiпенiння вийшла Нiна. Дякуючи  приязному патяканню та жартiвливим запитанням, всi присутнi, а до кiмнати увiйшла ще й бабуся, поволi почали розслаблятися. Дiвчата пiшли до кухнi готувати каву, а Олег почав допомагати Сергiєвi трохи вiдсунути вiд стiни книжкову шафу, що не давала змогу дiстатися до електророзетки. Мiцний Олег так легко i швидко пiдняв шафу зi своє сторони, що Сергiй навiть не встиг зреагувати на падiння велико дерев`яно статуетки у формi орла з розправленими крилами, що знаходилася зверху на шафi. Падаючи, орел вдарився об скроню Cергiя, що саме зiгнувся, беручись за низ шафи. ' Це вiн менi мстить, мабуть, за розбитий магнiтофон ...'- прийшла тодi в голову думка.
  Не звернувши на це уваги, хлопцi , вiдсунувши шафу, ввiмкнули центр. На мелодiйний звук приємно музики прибiгли з кухнi дiвчата.
  - Ви що, вже встигли побитися? - стривожено запитала Ольга, вказуючи пальцем на Сергiєву скроню, з яко вже починала тоненькою цiвкою текти кров ....
   - Та нi, це якось воно так вийшло ... - почав виправдовуватись Олег, пiднiмаючи орла та встановлюючи того на звичне мiсце.
   - Хоча б вибачився! Ото вже ведмiдь! - Оля чистим носовичком охайно витерла кров i принесла трохи спирту. Вмочивши чистою стороною носовичка в розчин, вона, дмухаючи на рану, почала зволожувати  потроху спиртом, вiд чого в Сергiя в очах з`явилося декiлька темно-червоних хмаринок. Однак дотик дiвочих рук та нiжний подих були набагато приємнiшими за пекучу бiль.
   Згодом вони всi разом сидiли за столом i пили каву. Сергiй, зi шматочком лейкопластиру на скронi, почувався наче в гостях у старих добрих друзiв, огорнутий турботливою увагою. Саме тодi вiн, довiдавшись, що на весiллi Олега та Нiни не буде вiдеозйомки, раптом пригадав, що у нього є чудова вiдеокамера. Олег з Нiною, перезирнувшись, в один голос зачали його прохати, щоб вiн хоч трiшки познiмав х на пам`ять. Сергiй згодився, але за оплату i чути не хотiв. Самого цього запрошення було цiлком достатньо для того, щоб вiн мав змогу зустрiтися з милою його серцю дiвчиною, хоча, лишень годину назад, про не вiн i гадки не мав. Глянувши на зарожевiлу та знiяковiлу Ольгу, вiн тодi зрозумiв - вона теж бажала, аби хня наступна зустрiч обов`язково вiдбулася ...
  З батьково кiмнати почувся протяжний стогiн . Пiдвiвшись, мати швиденько пройшла туди. Сергiй теж подався слiдом. Невдовзi стогiн припинився - мабуть батьковi просто щось примарилось. Мати залишилася сидiти бiля хворого, а Сергiй повернувся на кухню. Дiставши мобiльний телефон, вiн набрав номер свого третього цеху. Звiстка , отримана з вуст начальника цеху, порадувала його - перша партiя 'гравiтонiв' для оснащення автомобiлiв, в кiлькостi п`ятдесяти штук, вже була готова...
  Проте персонал цеху i гадки не мав, що це фактично за пристрiй. Сергiй умiло розробив послiдовнiсть виготовлення 'гравiтонiв'. Перший та другий цехи виготовляли блоки, а третiй монтував х в корпуси. Зiнченко навмисне проiнформував весь персонал третього цеху про те, що вони виготовляють пристрiй, нiби необхiдний для проведення медичного обстеження з допомогою комп`ютерного рентгенографа. Щоб зменшити цiкавiсть персоналу, всiм видали важкi свинцевi нагрудники (начебто для захисту вiд незначного випромiнювання) i за 'шкiдливiсть' пiдвищили в два рази зарплатню. Кiлькiсть бажаючих зайвий раз навiть доторкнутися до 'гравiтону', без вiдповiдно на то потреби , знизилася до нульово позначки. Кожний з працiвникiв мав у нагруднiй кишенi iндивiдуальний дозиметр. I хоча дозиметри завжди показували норму, iнакше й бути не могло ('гравiтон' абсолютно не мав у своєму складi радiоактивних елементiв), сам факт знаходження в кишенi цiє штуки надзвичайно суворо дисциплiнував весь персонал.
  Одержавши неабияке задоволення вiд телефонно розмови, Сергiй ввiмкнув електричну кавоварку. Вiдчинивши кватирку, вiн дiстав з пачки сигарету i задумливо запалив . Настав час займатися збутом 'гравiтонiв'. В Укранi це робити було справою нереальною, враховуючи той простий факт , що придбати таку рiч спромiгся б не кожний, навiть доброго достатку , клiєнт.
  До того ж, 'свiтити' винахiд теж було небезпечно та безглуздо - вiдповiднi органи, при бажаннi, доволi швидко добралися б i до винахiдникiв , i до пiдпiльних цехiв. Чим би це все змогло б закiнчитися - сказати важко. Швидше за все - нiчим хорошим. Тому сама по собi виникла думка про експорт 'гравiтонiв' за кордон. Знайшовши пристойного оптового клiєнта, або посередника , це було б цiлком можливою та реальною справою. Саме транспортування, власне, можна було б органiзувати з допомогою декiлькох каналiв, демонтувавши пристро на складовi блоки i, вiдправивши кожний блок окремо, одержати х усi на одну адресу за кордоном. В митних документах всi цi блоки можна було б називати як завгодно: блоки для станкiв з ЧПУ(числовим програмним управлiнням), комп`ютерiв, рiзноманiтних лiнiй телеавтоматики i т.п. Тому Сергiй конкретно зосередився на одному питаннi: де знайти зацiкавленого оптового клiєнта з великими грiшми? Враховуючи те, що Богдан, поки що, розробив серiйний варiант 'гравiтону' для автомобiля i одержав вражаючи результати, потрiбно було б 'вийти' на представника саме велико автомобiльно фiрми. Адже, велика фiрма - великi грошi. Найбiльшi та найближчi фiрми - продуценти автотехнiки, знаходяться в Нiмеччинi. Отже, коло звузилось. Сергiй продовжував думати далi . Якщо об`здити всi заводи в Нiмеччинi, можна було б знайти зацiкавлених клiєнтiв, але для цього потрiбно безлiч часу. Так-так.... А що, як х усiх зустрiти одночасно? Чи можливо це? Так! Звичайно, що так! Саме для цього й влаштовуються рiзноманiтнi виставки та автомобiльнi салони. Iнформацiю про них дiстати вже абсолютно просто. Сергiй одержував щотижневик 'Бiзнес', журнал 'Капiтал' та 'Сигнал' . Здається там є вся необхiдна iнформацiя . Зрештою, iснує ще безлiч iнформацiйних джерел, найголовнiшими з яких Сергiй вважав бiблiотеку та Iнтернет. Було б на краще , аби яка-небудь автомобiльна виставка найближчим часом проходила б в Укранi.
  Зiнченко-молодший пiдвiвся i пройшов тихенько до батьково кiмнати. Пообiцявши матерi захати взавтра та попрощавшись, вiн вирушив до читально зали мiсько бiблiотеки. Саме з не Сергiй вирiшив розпочати пошук необхiдно йому iнформацi. А вже потiм вiдвiдати iнтернет-кафе в провулку Матросова, неподалiк Полiтехнiчного унiверситету.
  
   Глава 13.
  Сьогоднiшня зустрiч та досягнутi при цьому домовленостi з "авторитетом справедливостi", як отой жовторотий Олександр сам себе величав, вселяли таку-сяку надiю i знiмали тривожну напругу з Перельманово душi. Щоправда й цiну за сво, так би мовити, послуги той чолов'яга заломив пристойну, але що вдiєш... Автомобiль Леонiда Мойсейовича впевнено рухався по вулицям вечiрнього мiста, затиснутими з обох бокiв ланцюгами вуличних лiхтарiв. Бiля свого помешкання Перельман зупинив авто i натиснув кнопку дистанцiйного керування брамою. Однак брама залишалася незворушною. Спробувавши ще кiлька разiв, вiн вийшов з 'Волги' i попрямував в свiтлi фар до брами. З`ясувалось, що пiд нею лежало декiлька важких каменiв, вочевидь пiдтягнутих туди дiтлахами - аби було зручнiше заглядати на подвiр`я. Таке вже траплялося . Подумки вилаявши сусiдських пустунiв, Леонiд Мойсейович почав вiдкидати камiння в рiзнi боки. Раптово потемнiшало. Озирнувшись назад, Перельман побачив двi чоловiчi постатi, що закрили йому свiтло фар.
   - Ви Перельман Леонiд Мойсейович? - офiцiйним тоном запитав чоловiк i, дiждавшись ствердно вiдповiдi, сухо продовжив:
   - Полковник служби безпеки Клiмов. Ось моє посвiдчення, а ось ордер на обшук вашого будинку.
  Дiставши тремтячими руками з бiчно кишенi футлярчик з окулярами, Перельман вiдчув як великi краплi поту почали заливати йому очi. Лiтери розпливалися i пiдскакували, неначе субтитри фiльму на екранi погано працюючого телевiзора. Пiдiйшовши ближче до свiтла фар та трохи зосередившись, вiн уважно почав вивчати посвiдчення та ордер на обшук.
   - В чому, власне, справа!? Я вимагаю пояснень! - голос колишнього вiйськового прокурора набув врештi впевненостi та рiшучостi.
   - О, пробачте, мало не забув, - втомлено промовив Клiмов i простягнув Перельмановi ще один папiрець, за пiдписом обласного прокурора, дозволяючий арешт Перельмана Леонiда Мойсейовича, проживаючого за адресою: м.Вiнниця, вулиця...
   Ноги товстуна враз здалися хньому володаревi двома порожнiми трубами, крiзь якi власна душа поволi зiллялася в п`яти, а далi вже в землю.
   - Леонiде Мойсейовичу, давайте краще пройдемо до помешкання i не будемо гаяти часу. Тим паче, що ми з вами починаємо привертати увагу, - вивiв Перельмана з оцiпенiння спокiйний голос полковника.
  - Я мушу зателефонувати обласному прокуроровi! Вiн не мiг таке... на мене пiдписати... Це якась прикра помилка! Цього бути не може... - Перельман смикнувся до кишенi i видобув з не мобiльний телефон. Натиснувши серiю кнопок товстун з нетерпiнням почав чекати сигналу виклику.
   Клiмов дiстав сигарету та з насолодою запалив, не заважаючи товстуновi дзвонити. Аж ось лице Перельмана змiнилося i вiн з полегшенням видихнув:
  - Ал-ло ! Ярославе Васильовичу, це ви? Доброго вечора...
  - Так , я слухаю ...
  - Це вас турбує Перельман! Сталося якесь прикре непорозумiння. Нiби з вашого дозволу... якийсь обшук та арешт. Ми ж з вами ...
  - А-а, це ви, Леонiде Мойсейовичу... Ну що ж, я в курсi вашо справи, але, нажаль, вже нiчого не можу вдiяти. Навiть не розраховуйте, тому поводьтеся пристойно. Зустрiнемося взавтра вранцi у мене в кабiнетi. Вас доставлять, на все добре...
  Перельман збентежено опустив додолу трубку, тоскно скиглячу короткими сигналами. Наче в якомусь маревному та тихому божевiллi, вiн вiдiмкнув вхiднi дверi брами, впускаючи на велике подвiр`я невiдомих йому людей. А далi ввiйшов разом з ними до будинку...
  В примiщеннi будинку полковник Клiмов наказав закрити важкi вiконнi портьєри, зачинити дверi i приступити до проведення обшуку. Двоє сусiдiв - пенсiонерiв, чоловiк та жiнка, зi стурбованими але цiкавими обличчями понятих, скромно розмiстилися на високих дерев`яних, обшитих тьмяною iталiйською шкiрою, стiльцях неподалiк дверей, крадькома та беззвучно про щось перешiптуючись. Четверо молодих хлопцiв розпочало свою справу. Один з них складав перелiк принесених йому iншими трьома коштовностей, грошей (в тому числi iноземно валюти). Всi цiннi папери та документи заносилися в iнший, окремий список.
  Вiддавши з величезним небажанням ключ вiд потаємного сейфа, який все ж таки знайшли, Перельман знервовано засовгався на стiльцi, запропонованому Клiмовим, споглядаючи за дiями свох нежданих, а тим паче - непроханих гостей. Впевнившись через деякий час, що на нього i полковника Клiмова, статного та шляхетного сiроокого красеня рокiв сорока, що сiв поруч з ним, нiхто особливо уваги не звертав, Перельман притихлим, дещо змовницьким i миролюбним тоном запитав того, нiби мiж iншим :
  - Пане полковнику, якi саме звинувачення проти мене висунуто? I хто це мене, якщо не секрет, 'пiдставив'? Ми ж з вами не простi люди, а в деякiй мiрi навiть колеги...
  Клiмов, дивлячись на стiл, куди зносилися i зносилися черговi речовi докази, трохи завагався, однак вiдповiв :
   - Леонiде Мойсейовичу, самi зрозумiйте, я ж на службi i тому багато про що вам не
  повинен говорити, тим бiльше, що взавтра обласний прокурор все вам особисто розповiсть, вiн же у вас нiби в товаришах ходив, чи не так? Мабуть i вiдпочивали та веселилися разом... А тепер... Де вже та дружба подiлася? Чисто по-людськи, менi вас, звичайно, жаль...
   Перельман, обхопивши тремтячими пальцями скронi з набухлими артерiями, стиха заскреготав вiд лютi зубами. Климов скрушно зiтхнув i з розумiнням промовив:
   - Ну добре, добре, взавтра все одно довiдаєтесь... Вся справа в тому, що ви трохи необачно вирiшили поквитатися з одним iз одеських бiзнесменiв. Вашi люди вкрай необережно спланували та провели вiдповiдну операцiю, яку ви м доручили. Одначе, той бiзнесмен виявився занадто обачливим. З нього все i почалась. Нам нiчого бiльше не залишалося, як здiйснити за його заявою хнє затримання. В ходi попереднього дiзнання вони вас i 'здали'. Але це ще не все. Ми зв`язалися з нашими колегами з ФСБ у Москвi, знову ж таки, завдяки одержанiй вiд того бiзнесмена iнформацi. Вiдтак, виявилося, що вони вас вже певний час розшукують по всiй територi Росi у якiйсь справi, речовi докази яко, цiлком iмовiрно, лежать вже на цьому ось столi.
  Полковник жестом вказав на стiл, за яким сидiв описувач. Перельман, схиливши голову, гарячково мiркував, як йому краще себе поводити та що i як чинити далi. От вже сволота, той одеський шмаркач, так сволота... Запустив-таки, негiдник, покидьок машину... Машину-бульдозер, що керувалась законами двох держав, безжальну й тупу... I зупинити , а вiн знав це напевно, вже не було нiяко можливостi. Навiть обласний прокурор, з яким вони частенько здили то на риболовлю, то на полювання, а то i до солодких та стогiнких столичних дiвчат, враз вiдвернувся вiд нього, нiби й не знав нiколи. Значить - справи кепськi...
  Перельман добре знався на психологi щойно впiйманого злочинця, а вiдтак знав рiзноманiтнi моделi його адекватно поведiнки, або попросту, що мiг би скоти злочинець, перебуваючи на його, будь воно прокляте, мiсцi. Перебираючи в розпаленому та болючому мозку рiзноманiтнi вiдомi варiанти поведiнки затриманого, Перельман, випалюючи пiдряд вже третю сигарету, зупинився на останньому - втечi. Гаразд, однак, куди? Хоча це було поки що завчасне питання. Та куди завгодно, аби лишень звiдсiля! Однак спочатку потрiбно вирiшити - як? Яким саме чином можна вирватися з власного зачиненого дому, коли навкруг тебе четверо молодих спортивних хлопцiв та ще цей полковник. Добре що хоч отих сусiдiв-понятих щойно вiдпустили, суворо наказавши, для збереження таємницi попереднього слiдства, нiкому не розповiдати про те, що бачили. Еге ж, так вони вас i послухали, хоч i пiдписку вiдповiдну дали. Взавтра все Старе мiсто буде знати! Знайшли партизанiв...
  - Леонiду Мойсейовичу, а вам вже час збиратися... Вiзьмiть деякi теплi речi. Де вони у вас - у спальнi, чи в iншiй кiмнатi? Вас проведуть, але не гайтесь. Думаю, що хвилин п`ять вам вистачить! -Розпорядився по-вiйськовому Клiмов, знайомлячись зi списками цiнностей та паперiв.
  Понуривши голову, Перельман у супроводi плечистого парубка, спроквола потелiпався до спальнi, що розмiщалася на другому поверсi будинку. Клiмов тим часом чiтким голосом доповiдав по телефону комусь з начальства, що, мовляв речовi докази зiбрано i заарештованого через хвилин десять вiдправлятимуть. Супроводжуючий Перельмана хлопець, оглянувши мимохiдь спальню, мовчки вийшов i пройшов кiлька крокiв в напрямку велико настiнно картини iз зображенням голих жiнок на березi мальовничого озера. Зупинившись, вiн почав милуватись полотном. Перельман якомога тихше причинив дверi спальнi, вiкно яко виходило у двiр будинку. Металевi грати товстун встановив тiльки на першому поверсi, за що подумки себе похвалив. Миттю стягнувши з просторого лiжка рожеве покривадло, вiн двома мiцними вузлами прив`язав один кiнець до труби радiатора, а iнший, безшумно прочинивши вiкно, обережно опустив донизу...
   Хвилин через п`ять, супроводжуючий хазяна будинку парубок , заглянув до спальнi. Кинувши оком на вiдкрите вiкно i впевнившись , що Перельмана i слiд охолов, хлопець побiг до Клiмова доповiсти про те, що трапилось. Полковник вiдправив хлопцiв на подвiр`я та на вулицю. За мить вони повернулися i повiдомили, що чорна 'Волга', на якiй прихав Перельман теж зникла. Полковник голосно та смачно вилаявся, гучно ляснувши об стiл долонею. Одразу ж спорядивши двох чоловiкiв в погоню за Перельманом, вiн почав набирати вiдомий йому телефонний номер, подумки оцiнюючи реакцiю спiврозмовника та гучнiсть його голосу на тому кiнцi дроту, вбираючи в груди повiтря i мимоволi, наче винуватий школяр, прикриваючи власнi очi.
  
   Глава 14.
  
   Щойно споруджений намет-шалаш вже був повнiстю готовий до прийому весiльних гостей. Олег зi своми шкiльними друзями постарався на славу. Споруда, довжиною метрiв пiд тридцять та шириною близько дванадцяти метрiв, спроможна була розмiстити впродовж довгих столiв на вкопаних в землю лавах, щонайменше з пiвтори сотнi гостей. Вкритий зеленим брезентом i уквiтчаний свiжими сосновими гiлочками та горiховим листям шалаш, зовнi був дуже схожий на великий замаскований армiйський намет. На вiдстанi декiлькох крокiв вiд 'намету' розмiстилась 'польова кухня' - споруда, в якiй повним ходом йшов процес приготування весiльних страв, простих та вишуканих. Жiноцтво завзято поралося на кухнi, брязкаючи посудом та невпинно балакаючи.
  Олi з Нiною, за тимчасовим браком жiночих рук, було доручено термiново почистити цибулю, вiд чого хнi гарнi дiвочi очi час од часу наповнювалися великими прозорими краплями слiз. Подруги, весь час пiдбадьорюючи одна одну, насилу начистили величезну миску сльозоточивого овочу. Вiдклавши вбiк ножi, щедро змащенi олiєю, дiвчата вирiшили подихати трохи свiжим повiтрям, а заразом i оглянути збудований хлопцями шалаш .
  - А твiй Сергiй точно приде? - запитала подругу Нiна, з цiкавiстю поглядаючи на Олега, який про щось домовлявся з хлопцями бiля ворiт, смiючись та енергiйно жестикулюючи.
  - Обiцяв же... - сумно стрепенулася Ольга. - Спочатку вiн повинен захати до Богдана, того, що лагодив наш магнiтофон, познiмати на вiдео його автомобiль. А задля чого - не второпаю. Може для реклами...
   - Щось ти, подруженько, якась невесела та засмучена, - в'дливо та задиристо поцiкавилась Нiна, - чи бува вже не хочеш впiймати мого весiльного вiночка взавтра?
   - А чому б i не спробувати! Хiба може в тебе сил його пiдкинути пiсля любощiв бракуватиме, - вже веселiшим голосом вiдповiла Ольга, жартiвливо пiдштовхуючи подругу. Оля i гадки не мала, наскiльки рiзко змiниться  безтурботне дiвоче життя за наступну годину. Не вона, а котрась iнша ловитиме пiдкинутий Нiною позад себе весiльний вiночок. Не вона , а iнша буде старшою дружкою у Нiни. Не вона ... Не вона...
  В хню розмову поступово почав вплiтатися наростаючим дисонансом гучний гуркiт автомобiльного двигуна десь на вулицi. Старенький пошарпаний 'Москвич' зеленого кольору з причепом, ущерть наповненим рiзноманiтним домашнiм скарбом, зупинився бiля ворiт будинку Фiлатових. З автомобiля поважно вийшов середнiх лiт чоловiк з великою бородою та вусами в довгiй чорнiй рясi священнослужителя. Охайно пiдправивши на грудях масивний срiбний хрест, вiн зайшов на подвiр`я, тричi перехрестившись. Пiдiйшовши до розгублених дiвчат, ввiчливо привiтався i запитав:
  - Чи можу я бачити Ольгу Фiлатову, та порозмовляти з нею?
  - Так... Це я, - зчудовано вiдповiла дiвчина i, схаменувшись, додала:
  - Проходьте, будь ласка, в дiм ...
  - Вибачте менi, панi Ольго, що не представився, - вже в будинку, перехрестившись та сiдаючи на стiлець бiля столу, промовив незнайомець:
  - Я протоiєрей Георгiй, священик...
  - Ви наш новий священик?
  - Саме так, але прихав я до вас, шановна панi Ольго, в справi вашого знайомого - Сергiя...
  - Скажiть, святий отче, з ним щось трапилось? - ледь чутно запитала дiвчина, поволi опускаючись на лаву бiля стiни.
  - Нi, панi Ольго, зовсiм нi! З ним усе добре, насправдi добре. Велике нещастя могло спiткати мене i мою родину: дружину Клавдiю та трьох наших дiточок, якби всевишнiй вчасно не послав нам пана Сергiя - нашого вiдважного рятiвника.
  I священик, кiлька разiв перехрестившись i нерозбiрливо прошепотiвши про себе кiлька слiв з молитви, розповiв Олi про хню пригоду...
   Священик разом зi своєю сiм`єю, гостював два днi у батькiв, що проживають в одному з сiл Гайсинського району, що на Вiнниччинi. Повертаючись з гостей додому, отець Георгiй вирiшив забрати з собою власний причiп, який було наповнено рiзноманiтними домашнiми речами, картоплею та бiдонами з медом. Заливаючи в порожнiй паливний бак свого автомобiля десятилiтрову канiстру бензину, отець Георгiй вважав, що палива вистачить до найближчо автозаправки. Але цього не сталося. Як на бiду, старенький автомобiль священика був надзвичайно ласим до бензину i споживав його завжди бiльше норми. Особливо, при доланнi затяжних пiдйомiв з важким вантажем. I ось, в кiнцi одного з таких пiдйомiв, перед самiсiнькою заправною станцiєю, двигун автомобiля, декiлька разiв чмихнувши та смикнувшись, раптово заглухнув. Авто зупинилося. Отець Георгiй одразу ж рвонув на себе важiль малоефективного стоянкового гальма 'Москвича', але машину почав тягнути назад важкий причiп. До того ж, вимощена гладеньким гранiтним камiнням-кругляком поверхня крутого пiдйому була мокрою i слизькою вiд щедрого дощу, що саме пройшов вранцi. Дiти на задньому сидiннi дрiмали, а Матiнка Клавдiя, яка сидiла поруч, зблiдла i зачала хреститися. 'Москвич' почав невблаганно набирати швидкiсть, наближаючись з кожною секундою до прiрви, дно яко зловiсно ощирилось гострим камiнням....
  До жахливо катастрофи залишалося всього кiлька секунд. Матiнка Клавдiя, кинулася помiж переднiх сидiнь до дiтей, немовби в останньому захисному жiночому поривi, i мiцно пригорнула х в нестямi до грудей, нiби велика крилата птаха з несамовитими вiд розпачу й безвихiддя очима. Отець Георгiй у вiдча щосили тиснув на педаль гальма, позаяк вакуумний пiдсилювач при недiючому двигуну не працював, однак автомобiль його вже не слухався i все швидше i швидше зсувався донизу...
  I раптом - о, диво! - авто рiзко i зненацька зупинилось, гучно грюконувшись об щось невидиме причепом. Це щось було... великою автомашиною, що стала стiною мiж стареньким автомобiлем отця Георгiя та глибокою прiрвою, рятуючи життя його п`ятьом пасажирам. Матiнка Клавдiя, заледве вийшовши сама та витягши дiтей з "Москвича", що трохи не став зеленою труною для всiє сiм', на тремтячих кволих ногах пiдiйшла до водiя автомобiля-рятiвника i впала перед ним на колiна, дякуючи йому за спасiння...
  Водiєм того автомобiля-рятiвника був... Сергiй Зiнченко, який, не зважаючи на небезпеку полетiти разом з 'Москвичем' у прiрву, вiдважно i спокiйно скерував своє авто навперейми смертi...
  Отець Георгiй, дiставши зi своє валiзи невелику старовину iкону, пiдiйшов до Сергiя. За християнським звичаєм, отець Георгiй та матiнка Клавдiя попрохали свого спасителя стати м названим сином. Сергiй спроквола погодився, хоча i вважав себе за звичайного атеста i власнi вчинки нiколи не пiддавав релiгiйнiй моралi, поволi з тихою безмiрною радiстю усвiдомлюючи для себе найголовнiше: що всi живi i не покалiченi. А щодо iмпровiзованого релiгiйного обряду, подумав про себе: '...робiть, що хочете, милi мо ... Головне, що ви всi живi !' Священик тричi його поцiлував i вручив iкону... Матiнка Клавдiя теж, тричi поцiлувавши названого сина, урочисто повела його знайомити з дiтьми, весь час плачучи ...
   Очi отця Георгiя, при згадцi про пережитий кошмар, теж заблищали слiзною плiвкою, але швидко опанувавши себе, вiн попросив покликати всiх рiдних Ольги. За хвилину Вiра Тихонiвна, Олег та Нiна вже були в кiмнатi. Чемно привiтавшись зi священиком, всi присiли на велику лаву бiля стiни. Ольга, невiдомо з яко причини, стала неподалiк дверей.
   Отець Георгiй, познайомившись з кожним iз присутнiх, приємним лагiдним голосом, урочисто й натхненно розпочав :
  - Шановна Вiро Тихонiвно, шановнi нареченi - Олег та Нiна, шановна Ольго! Приймiть мо найщирiшi побажання добра, радостi, щастя та злагоди всiм вам. Нехай Господь почує мо молитви i зробить ваш шлюб, дорогi нареченi, мiцним , щасливим i вiчним на землi та небесах. В добрий час благословляю вас! Амiнь!
   Нiна з Олегом пiдвелись i перехрестившись , вдячно вклонилися священику.
   - Благодать господня послала менi спасителя, раба божого Сергiя. Вiн врятував мою сiм`ю вiд страшного нещастя, - продовжив отець Георгiй. - Одначе, душу мого названого сина тривожать сум`яття та журба. Всю , до останку, заполонила чиста любов. Всi його свiтлi помисли - про єдину жадану дiву на свiтi - рабу божу, нашу земну сестру Ольгу. Маючи для того боже знамення , вiд iменi мого названого сина Сергiя , дозвольте просити для нього руку та серце раби божо Ольги i вашо на те згоди, дорогi браття та сестри...
  ' Браття та сестри' збентежено поглядали одне на одного, а 'раба божа Ольга' мало не впала вiд несподiванки, встигнувши завчасно притулитись до одвiрку. Ї щоки миттєво зачервонiлися, нiби невинна господня кров, а серце ... Серце по-зрадницьки забилося, гучно видаючи дiвочим грудям своє рiшення: так - так...
  Трохи оговтавшись , 'браття та сестри ' дружньо витрiщилися на 'рабу божу' , що ледве трималася на струнких ногах, опустивши донизу голову. Але, все ж таки , розгледiвши на малинових дiвочих губах слiд ретельно замасковано умиротворено посмiшки, всi з полегшенням зiтхнули.
  - Якщо Олечка дає свою згоду, то i я не проти ... - Вiра Тихонiвна почала витирати краєм хустки зволоженi очi.
  - Ми теж , - в один голос поважно промовили нареченi, пригорнувшись одне до одного, готуючись кожно митi пiдвестися та розцiлувати збентежену Ольгу. За хвилину так i сталося - 'раба божа' дала свою згоду на заручини з Сергiєм. Отець Георгiй, заледве приховуючи радiсну посмiшку в густiй бородi, поблагословив рiшення дiвчини i по-батькiвськi тричi  поцiлував. Перехрестившись та вклонившись всiм присутнiм, священик прийняв з рук дiвчини хустку - символ добро волi та ознаку  згоди ...
  Через хвилин двадцять пiсля вiд`зду отця Георгiя з`явився щасливий Сергiй з великою картонною коробкою в руках i вручив  разом з несмiлим поцiлунком свой нареченiй, привiтавшись з усiма присутнiми. - Що це, Сергiю? - запитала знiяковiла пiсля першого поцiлунку Ольга.
   - Твоя весiльна сукня i лакованi черевички, - вiдповiв Сергiй, насиляючи на тендiтний дiвочий палець золотий перстень з невеликим осяйним дiамантом. Взявшись за руки, Сергiй та Ольга пiдiйшли до бабусi. Вклонившись, вони попросили Вiру Тихонiвну благословити х.
  - Благословляю вас, дiти мо! - промовила зворушена старенька. - Бажаю вам щастя, здоров`я та сiмейно злагоди. В життi все може трапитися, тому бережiть, любiть та поважайте одне одного. Щастя вам!
  Погожого ранку наступного дня дрiмотну тишу понад мiстечком розбурхали веселi звуки вiдомого музичного гурту братiв Мазурiв, що супроводжував незвичну весiльну процесiю, на чолi з двома майбутнiми подружжями Фiлатових та Зiнченкiв. Здавалося нiби сам бог послав на землю двох янголiв, надiливши х бiлоснiжними крилами весiльних суконь та оточивши з усiх бокiв прекрасними букетами щасливих та веселих облич рiдних i друзiв ...
  
   Глава 15.
  
  Ось вже другий день директор нiмецько лабораторi з проектування i дослiдження автомобiлiв пiдвищено прохiдностi гер Костас Гродберг вештався зi своєю перекладачкою територiєю колишнього вiйськового танкового полiгону, що аж кишiв вiд рiзних iноземних гостей та спецiалiстiв. Були тут негри та бiлi, араби i євре, вузькоочi азiати та поважнi європейцi, завжди усмiхненi американцi.
  Серед безлiчi рiзнокольорових флагштокiв, рекламних щитiв та численних банерiв розкинулись глядацькi трибуни, з яких можна було спостерiгати за рухом рiзноманiтних транспортних засобiв пiдвищено прохiдностi, починаючи з 'уазикiв' i закiнчуючи монстрами-амфiбiями на повiтряних подушках. Товариська i занадто балакуча перекладачка Свiтлана, час вiд часу губилася серед гостей, що майже всi були представниками чоловiчо статi. Спочатку Костас трохи нервував, а потiм i сам дав й завдання - уважно прислухатись до дiлових розмов.
  Свiтлана чудово володiла шiстьма європейськими мовами: нiмецькою, англiйською, французькою, польською та росiйською i укранською. Однак, природа надiлила  не тiльки здiбностями полiглота , а й гнучким жiночим тiлом спортсменки-гiмнастки , яке прикрашалося гарненькою голiвкою зi звабливими меткими очима та бiлоснiжною посмiшкою. Невимушена iнтелiгентнiсть та тонке почуття гумору робило Свiтлану центром уваги будь-яко чоловiчо компанi.
  Ось i зараз, перекладачка ввiчливо спiлкувалася з кiлькома солiдними чоловiками європейсько зовнiшностi, а Гродберг вiдверто нудьгував. Нiчогiсiнько нового серед представлених експонатiв вiн не помiтив, хiба що його увагу спочатку привернув надлегкий вiйськовий всюдихiд-амфiбiя, сконструйований на базi укрансько моделi 'ЛуАЗ' , з кермом по центру. Проте, ознайомившись з тактико-технiчними даними того лiлiпута-позашляховика, Гродберг скрушно зiтхнув - жоден iз параметрiв цього кумедного мiнi-всюдиходика директора не змiг зацiкавити. Його лабораторiя проектувала набагато досконалiшi всюдиходи-амфiбi, що могли б стати чудовою основою для вiйськового болотоходу, але...
   - Гер Гро-о-дберг, - мелодiйний голос перекладачки змусив його змiнити хiд думок, - тут один укранський пiдприємець бажає з вами зустрiтися i поспiлкуватися!
  'Пiдприємець? Цiкаво... Напевно якийсь дрiбний посередник, бажаючий перехопити декiлька тисяч доларiв чи марок i одержати дiлове запрошення. Що у них пiдприємець, то у нас жебрак!', - подумав про себе нiмець, але вголос сказав:
   - Гаразд, можна i поспiлкуватися, чом би й нi? Тiльки недовго. Через кiлька хвилин скажеш йому, що нiби-то в мене по розкладу важлива зустрiч i 'вiдфутболиш' його чемненько. Гут ?
  Свiтлана кивнула гарненькою голiвкою i зникла. Гродберг солiдно позiхнув - жiночка була активна не тiльки вдень, а i вночi... Ще раз позiхнувши, Костас для поважностi дiстав свого шкiряного записника i, начепивши на широкого носа окуляри Cartier, почав чекати.
  За хвилину перед ним з`явився стрункий молодий чоловiк трохи вище середнього зросту з приємним вiдкритим обличчям. Привiтавшись, вiн вiдрекомендувався пiдприємцем Сергiєм Зiнченко з Одеси. Костас, теж пробурмотiвши у вiдповiдь своє прiзвище, посаду та назву фiрми, спроквола налаштувався вислухати пропозицi спiврозмовника .
   - Ми з колегою працюємо над пристроєм, що має здатнiсть змiнювати стан гравiтацiйного поля навколо окремого предмету, механiзму... - розпочала перекладати Свiтлана, з жiночою цiкавiстю поглядаючи на Сергiя.
   - Дивно, i яке це має вiдношення до всюдиходiв, i взагалi - до автомобiлiв, пане... Сiнченко? - сухим тоном професiонала кинув Гродберг, стримуючи непереборне бажання знову позiхнути .
   - Саме безпосереднє, гер Гродберг!
   - Цiкаво, яким чином ви збираєтесь менi це довести?
   - Справа в тому, що будь-який автомобiль, обладнаний нашим пристроєм, зможе долати абсолютно будь-якi перешкоди: гори, рiвчаки, болота, водоймища. При збiльшеннi потужностi живильного генератора приладу, що в свою чергу вимагає теж незначного збiльшення потужностi автодвигуна, пристрiй здатен пiднiмати в повiтря автомобiль i скеровувати його в довiльному напрямку. Фактично, автомобiль може лiтати на невеликiй, до одного метру, висотi з пристойною швидкiстю!
   Свiтлана все це перевела Гродберговi , який чомусь одразу ж почав смiятися. Сергiй обурено пiдвiвся i вже хотiв було попрощатися з пихатим нiмцем. Але Гродберг, раптом замовкнувши, попрохав жестом Сергiя залишитися. Свiтлана перевела його слова:
   - Вибачте менi, будь ласка, за таку мою реакцiю на вашу розповiдь. Десятки тисяч вчених всього свiту марно б`ються над розв`язанням проблеми земного тяжiння . Поки що ми навчилися лише його долати, але керувати ним, навiть в невеликих зонах навколо предметiв - це нонсенс! Проте якщо все, що ви сказали - правда, то ви з вашим колегою - генi столiття, можливо i тисячолiття. Але, якщо це, пробачте за банальнiсть, увертюра перед авантюрою, то прошу вас, гер Сiнчеко, мене бiльше не турбувати.
   - А якщо це все чистiсенька правда?
   - У такому разi, я маю повне право вiд iменi своє фiрми, придбати пробну партiю таких приладiв для оснащення наших всюдиходiв. До речi, а чому ваш пристрiй не встановлено нi на одному з цих транспортних засобiв?
  Гродберг порухом руки обвiв всi експонати, що знаходились на полiгонi .
   - Якщо ми з вами дiйдемо згоди, я вiдповiм на всi запитання. Але спочатку хотiлось би вам показати деякi вiдеозаписи, зробленi з мiсць випробувань одного автомобiля. У мене з собою, в автомобiлi, є невелика 'вiдеодвiйка' на чотирнадцять дюймiв, яку ми зможемо, звичайно з вашого дозволу, ввiмкнути у вас в готельному номерi.
  Гродберг дiловито погодився, i через деякий час вже з цiкавiстю спостерiгав за чудесами на екранi телевiзора, якi демонстрував старенький Богданiв автомобiль, хвацько долаючи затяжнi пiдйоми, каменисту мiсцевiсть, болото та воднi перешкоди...
  - Розумiєте, пане Зiнченко, при тому високому рiвнi комп`ютерно технiки, який ми маємо зараз, створити такий ось вiдеофiльм зможе навiть школяр. На мене можуть вплинути тiльки бiльш вагомi докази. Поки що все це схоже на цiкаву фантастику, казку i не бiльше. А я - переконаний матерiалiст!
   - Ви прихильник органолiптичного методу?
   - Мабуть, що так. Як iнженер-механiк я звик все мацати своми руками. I, повiрте менi, що не один десяток автомобiлiв було зiбрано мною власноруч!
   - Ну що ж, гер Гродберг, я занадто поважаю таких спецiалiстiв як ви, тому давайте-но зробимо невелику подорож за мiсто на моєму автомобiлi. А чарiвну панi Свiтлану, я думаю, ми залишимо трохи вiдпочити в своєму номерi. Щойно ми повернемось, вона, i я в цьому переконаний, нам стане в пригодi. Як перекладач, звiсно. Їдьмо!
  Вдоволена увагою Свiтлана, кокетливо посмiхнувшись Сергiю, подалася до свого номеру, що знаходився поряд iз Гродберговим ...
  Потужний 'Нiсан Патрол' вихав за мiсто. Прохавши кiлометрiв десять трассою, Сергiй звернув вправо на звичайну дорогу, що вела до придорожнього лiсу. В`хавши в самий лiс, автомобiль зупинився бiля велико, широко та довго ями з рiдкою грязюкою, що перетнула м дорогу. Костас почав хвилюватися, оглядаючись на всi боки. Його охопив жах - а раптом це кiнець? Приготувавшись до найгiршого, вiн уважно почав спостерiгати за рухами Сергiя , який навмисне захав в багнюку i почав поволi просуватися нею. Джипом почало кидати зi сторони в сторону .
  I ось, у самому центрi велико баюри, автомобiль сiв повнiстю на власне дно та перестав просуватися вперед. Двигун ревiв надсадно, колеса закидали розчинену в дощовiй водi землю разом з листям аж на дах автомобiля, який вже нiяк не мiг зрушити з мiсця . Глушник зник пiд шаром грязюки i, трохи побулькавши, наче невеликий паровий гейзер , замовк. Наступила лунка лiсова тиша. Сергiй опустив скло бiчних дверей. В нагрiтий салон автомобiля увiрвалось свiже, п`янке та вологе повiтря, змiшане з випарами пального. Костас продовжував спостерiгати за дiями водiя. Сергiй артистично пiдняв догори вказiвний палець право руки, наче чаклун, i опустив його на невеликий пульт помiж переднiми сидiннями. Вiдразу ж якась безшумна невидима сила почала впевнено витягати автомобiль з багнюки вгору. Костас виглянув з вiкна. Колеса, поплямкуючи грязюкою, по-черзi визволились з не. Автомобiль повис над багнюкою, злегка погойдуючись, неначе iграшкова повiтряна кулька. Вiд здивування Костас ледь не позбувся свох дорогих окулярiв Cartier, що почали було з'жджати зi спiтнiлого перенiсся. Знявши х та протерши обличчя носовичком, Гродберг продовжив спостереження за дiями водiя, не зводячи з нього очей, що стали завбiльшки з п`ятимаркову монету. Сергiй впевнено продовжував чаклувати над пультом керування. За кiлька секунд автомобiль плавно поплив над грязюкою, поволi набираючи швидкiсть. Проминувши баюру, вiн рушив над лiсовою дорогою, час од часу зачiплюючись дахом за звисаючi вiти дерев. Всi регулятори напрямкiв перемiщення були виведенi на кермо, яке нещодавно прийшлося трохи модернiзувати, пiсля чого воно почало скидатися на штурвал лiтака. Потягнувши кермо на себе можна було скерувати автомобiль вгору, штовхнувши вiд себе - вниз. Рухаючи кермо влiво чи вправо - вiдповiдно регулювати кут поперечного нахилу, а, обертаючи кермо, - повертати i крутити автомобiль. Всi цi можливостi, за допомогою виразних жестiв, демонстрував Сергiй зачудованому Гродберговi .
  - Алєс гут! Зер гут! - схвально та вдоволено промовляв щоразу нiмець.
  Сергiй завiв двигун , щоб не розрядити акумулятор i , розвернувши автомобiль, промчав у зворотному напрямку через грязюку до визду на трасу. Вихавши , або точнiше, вилетiвши з лiсу, автомобiль поволi опустився на тверде покриття дороги. Сергiй вимкнув 'гравiтон' i в`хав на трасу. Вiн вдав, нiби миється в лазнi пiд душем i вказав пасажировi на рекламну вивiску автомобiльно мийки, що знаходилась перед самим в`здом до мiста. Гродберг зрозумiв i схвально кивнув - автомобiль , пiсля таких випробувань , потрiбно гарно помити ...
  Залишивши вимите авто на стоянцi, Сергiй жестами запросив Гродберга до себе в готельний номер, але нiмець вiдмовився . Натомiсть вiн запросив Сергiя до себе. Той погодився i вже через кiлька хвилин в Гродберговому номерi з`явилася перекладачка i дiлова розмова почалася. Першим почав Костас .
   - Не перебiльшуючи, скажу: ваш пристрiй, пане Зiнченко, мене надзвичайно зацiкавив. Бiльше того - я згоден негайно ж придбати першу пробну партiю автомобiльних 'гравiтонiв' . Сто штук скажiмо, це можливо?
   - Нi, на жаль. Поки що ми виготовили лише пiвсотнi. Бракує фiнансування, тобто грошей, - вiдповiв Сергiй, вiдводячи погляд вiд глибокого декольте Свiтлани, яка почала потроху кокетувати з ним, додаючи декiлька слiв вiд себе при перекладi ( 'Ви милий....', 'А я вам подобаюсь ?')
   - О, пане Зiнченко, з цим проблем нема! Долари, євро, фунти, йєни, не кажучи вже за вашi гривнi та росiйськi рублi! Готiвка, кредитнi картки, переказ на рахунок в будь-який банк земно кулi, - все до ваших послуг! Скiльки ви хочете одержати за вашi першi п`ятдесят 'автогравiтонiв'?
   Сергiй трохи знiяковiв - Свiтлана при перекладi знову додала вiд себе фразу: ...при умов, що Свiтлана не нудьгуватиме ...'
   - Нам здається реальною цiна одного пристрою - сорок тисяч марок. Отже, партiя з п`ятдесяти штук коштуватиме два мiльйона нiмецьких марок. З цiє суми менi потрiбна половина готiвкою, бажано в доларовому еквiвалентi. Iншу половину потрiбно буде перерахувати на кредитнi картки та на декiлька анонiмних рахункiв в будь-який нiмецький банк ...
   - Добре, вважайте що сума контракту мене влаштувала. Готiвка буде, картки та рахунки будуть вiдкритi. Що iще?
   - Потрiбно зробити нiмецьке громадянство чотирьом особам: менi i моєму колезi, та нашим дружинам, про всяк випадок...
   Це дрiбниця, тим паче, що такi спецiалiсти нам дiйсно конче потрiбнi.
   Гродберг налляв собi i Сергiю по чарчинi коньяку i промовив:
   - За нашу результативну спiвпрацю! А зараз, шановнi, ходiмте всi до ресторану - повечеряємо та обговоримо нашу майбутню спiвпрацю та ще деякi дрiбницi. Прошу!
   Свiтлана грайливо пiдвiвшись, загадково посмiхнулась i подалась в свiй номер, плавно вихляючи округлими стегнами....
   Глава 16.
  Богдан боляче зойкнув i заскреготав зубами. Четвертий день вiн отримував болючi уколи. П`ять рокiв, вiдпрацьованих без вихiдних та вiдпусток дали про себе знати - не витримало серце. Знайомий лiкар-кардiолог, оглянувши хворого, суворо наказав днiв десять не вставати з лiжка i прописав ось цi болючi уколи, якi робила Богдановi Ольга, молода дружина Зiнченка.
   - Олечко , може вже не будеш мене колоти? Я чудово себе почуваю !
   - Ще шiсть днiв i курс лiкування буде завершено. Нiчим не можу допомогти, -
  строго промовила Ольга, але, не витримавши, посмiхнулась.
   Богдан важко зiтхнув i демонстративно розгорнувши комп`ютерний журнал 'Чiп',
  почав знайомитись з новим сiмейством цифрових вiдеокамер.
  Ольга, побажавши Богдановi повного та швидкого одужання , подалася на кухню , де  вже чекала Оксана, дружина Богдана, аби випити кави та поласувати смачними домашнiми тiстечками. Оксана була неперевершеним кулiнаром i з задоволенням дiлилася своми секретами з дружиною Сергiя, яка й одразу ж припала до душi. Хоча хнє знайомство вiдбулося нещодавно на весiллi, м здавалося , що вони знають одна одну вже давно .
  Ольга навiть завела собi товстий зошит для того, щоб записувати туди всiлякi
  кухоннi рецепти, якi з задоволенням диктувала й Оксана. Ось i зараз Ольга, сьорбнувши ковток гарячо кави i вiдкусивши шматочок заварного тiстечка, аж заплющила очi вiд задоволення. Дiставши свiй зошит, вона приготувалась записувати рецепт .
   - Спочатку пож, потiм запишеш, - посмiхнулась Оксана, але, побачивши, що Ольга i не думає ховати свого зошита, почала диктувати:
   - Влити в каструльку двi склянки води, додати двiстi грамiв вершкового масла та половину чайно ложечки солi. Щойно сумiш закипить , всипати двi склянки борошна. Варити двi-три хвилини, старанно перемiшуючи. Знявши з вогню, по-черзi вкидати по одному яєчку i теж старанно перемiшувати. Достатньо буде приблизно п`ять яєць. До речi, тiсто повинно стати тягучим. З нього потрiбно наробити невеличких булочок та спекти х. Випеченi булочки розрiзати з одного боку та начинити кремом. Рецепт крему я тобi, здається, позавчора диктувала. Ось i все.
  У вiтальнi задзвонив телефон i Оксана пiшла вiдповiдати. Телефонував Сергiй Зiнченко, життєрадiсний та завзятий, як завше.
   - Привiт, Оксано, Богдан вдома? Я телефонував кiлька разiв до нього на роботу, але нiхто не вiдповiдає...
   - Захворiв наш Богдан. Серце. Вже четвертий день лежить вдома. Твоя Оля йому ставить уколи ....
   - Оксано, а ти не ревнуєш ?
   - А ти? Залишив молоду дружину одну, а сам повiявся на недiлю в столицю...
   - Зате часу не марнував! Всi справи владнав i ду вже до вас. Готуй, Оксано, святкову вечерю! Є дуже гарнi новини. Ящик шампанського та ще дещо вже в машинi. Богдана не турбуй - нехай мiй призд стане йому сюрпризом. А мой коханiй скажи, що я вже ось-ось буду. До зустрiчi!
   Оксана повiсила трубку i подалася до Ольги в кухню.
   - Олечко, менi потрiбна твоя допомога. Будемо готувати святкову вечерю разом. Твiй коханий вже де. Справи, начебто, всi владнав. Сказав, що має для всiх приємнi новини i ящик шампанського ...
   - Слава богу! Я вже починала турбуватися. З чого почнемо, шеф - кухарю?
  З кухнi до спальнi, де лежав Богдан, долинув завзятий брязкiт посуду. За хвилину вже
  почулося шкварчання та стукiт ножiв об дошки для нарiзання овочiв i м`яса. Але Богдан мiцно спав. Пiсля уколiв, а серед них, напевно, були якiсь заспокiйливi, вiн дуже швидко 'вiдключався' i спав години три-чотири пiдряд. Прокинувся вiн аж пiд вечiр вiд протяжного сигналу дверного дзвiнка .
  В коридорi почувся веселий голос Сергiя та завзятi жiночi вiтання. Життєрадiсний гамiр не вщухав. Богдан, поволi пiднявшись, попрямував i собi до вiтальнi.
  Сергiй, широко усмiхаючись, стояв з великим картонним ящиком в руках, поверх якого лежало два великих трояндових букета. На плечi висiла пухка туристична сумка. Опустивши все додолу, вiн урочисто вручив дамам букети, а Богдановi мiцно потиснув руку. Поцiлувавши та обiйнявши Олю, Сергiй одразу пройшов з Богданом до зали. Жiнки подались до кухнi. Зручно вмостившись на диванi, Сергiй коротко розповiв Богдановi про зустрiч з Гродбергом .
   - Богдане, швидше одужуй, - поплескуючи товариша по спинi, пiдсумував Сергiй. - Через недiлю Гродберг пришле до нас три мiкроавтобуси, в якi ми завантажимо блоки вiд 'гравiтонiв', або , як нiмець влучно сказав: 'автогравiтонiв'. Вiдправимо х через рiзнi митницi. Першу партiю будемо складати ми з тобою на однiй дочiрнiй фiрмi Гродберга, що в Ганноверi. Заодно навчатимемо його спецiалiстiв .
   - У мене ж нема закордонного паспорту, вiзи - теж ...
   - Про це потурбується Костас. На завтра будуть потрiбнi нам та дружинам кольоровi фотографi розмiром три на чотири, по чотири штуки, та ксерокопi укранських паспортiв. Все це забере працiвник нiмецького посольства, теж завтра. За недiлю всi ми матимемо нiмецьке громадянство. Наше, звiсно, теж залишиться. В Ганноверi житимемо всi разом на замiськiй вiллi Гродберга . Нашим дiвчатам вiн дасть в розпорядження автомобiль i водiя-гiда, нам з тобою - теж. До речi, готiвка буде у нас на руках тiльки-но ми завантажимо мiкроавтобуси . Частину грошей я залишу 'цеховикам' для розрахункiв за комплектацiю на чотири з половиною сотнi 'гравiтонiв'. Саме таку кiлькiсть поки що замовив Гродберг .
  А з часом, лiквiдувавши 'пiдпiльнi' цехи, ми перенесемо все виробництво до Нiмеччини - нiмець недорого продасть нам свою дочiрню фiрму, де ми з тобою складатимемо першу партiю 'гравiтонiв' та монтуватимемо х на його всюдиходи.
   Богдан заворожено слухав Сергiя. Перспективи вiдкривалися чудовi, хоча i з деякими елементами райдужностi. Втiм, життя є життя, потрiбно ризикувати, iнакше не матимеш нормального iснування, не говорячи вже за хороше повнокровне життя. I як би там рiзнi фiлософи та релiгiйнi дiячi не вихваляли переваги злидарювання та скромно бiдностi, будь- кому, а вже поготiв i найбiднiшому жебраку, кожно митi жадається стати забезпеченою пристойною людиною. Богдановi, навiть, пригадалася фраза одного актора з комедi : ' Я не люблю грошi, я люблю все те , що за них можна придбати ...'
  - Ходiмо до жiнок , - Сергiй перервав фiлософськi роздуми Богдана , - порадуємо х i вiдзначимо початок нового, цiкавого та насиченого життя .
  Товаришi пiдвелися i подалися до кухнi, де на них вже чекала святкова вечеря та милi обличчя коханих жiнок. За темними вiкнами стривожено плюскотiв осiннiй дощ, кидаючись холодними краплями в вiдчинену кватирку, а за столом було затишно, гамiрно та весело. Але iнколи обличчя молодих чоловiкiв ставали враз серйозними та задумливими, мабуть тому, що попереду, в недалекому майбутньому, на них чекало щось невiдоме, загадкове i небезпечне...
  
   Глава 17.
  Поплавок кiлька разiв смикнувся i щез пiд водою, однак рибалка не зреагував на цей факт. Через декiлька секунд поплавок вже 'виклався'. Перельман рiзко смикнув вудку до себе i трохи в бiк, пiдсiкаючи непотрiбну здобич. Є! Волосiнь на вудцi напружилась, скидаючи у воду дрiбнi краплi i великий карась впав, наче пухка паляниця, на забур`янений берег ставка. Вiдчепивши здобич, рибалка поправив на гачку старого зморщеного черв`яка i знову понуро закинув вудку. Неголене обличчя Перельмана повернулося до розстеленого на пожухлiй прибережнiй травi рушника, на якому було розкидано декiлька помiдорiв та огiркiв, великi куснi хлiба, розкрита рибна консерва, поламанi кiльця домашньо ковбаси, абияк порiзана шинка. В центрi iмпровiзованого столу стояла почата лiтрова пляшка горiлки з перцем 'Немiров'. Вiдклавши вбiк вудку, Перельман потягнувся знову до пляшки i зробив гарний ковток горiлки. Кривлячись та ставлячи пляшку на мiсце, вiн рiзко надкусив великого соковитого помiдора, який в свой овочевiй агонi чвиркнув червоним соком в рiзнi боки, не поминувши звичайно очей Перельмана. Леонiд Мойсейович, спроквола лайнувшись, втерся долонею. Запаливши сигарету вiн знову взяв до рук вудку.
  - А у вас, бачу, непогано клює, - заздрiсний чоловiчий голос змусив Перельмана здригнутися, - ви не дозволите розмiститися поруч з вами ?
   - Раз ви прийшли, то - прошу, - буркнув, не обертаючись Перельман.
  Незнайомець розмотав вудку i, начепивши на гачок хлiбну кульку, закинув свiй поплавок неподалiк Перельманiвського.
  'Який нахаба!', - подумав Леонiд Мойсейович та неприязно глипнув у бiк незнайомця, що був одягнутий в старенький вилинялий плащ-дощовик непевного кольору з пiднятим капюшоном i синього кольору спортивний костюм з бiлими лампасами на шароварах. Високi гумовi чоботи, мабуть сорок шостого розмiру, були напрочуд чистими, що означало
  самий початок риболовлi для хнього хазяна.
  Неголене обличчя незнайомця, що вiдкинув капюшона, здалося Перельмановi знайомим. Ще раз кинувши оком в бiк непрошеного сусiда, Леонiд Мойсейович здивовано закляк - поряд з ним сидiв на розкладному стiльчику ... полковник Клiмов i дружньо та загадково посмiхався йому! Товстун полiз до кишенi за носовичком та окулярами. Клiмов нараз спохмурнiв i притримуючи лiвою Перельмана за руку, що зникла в кишенi, правою дiстав з власно кишенi пiстолет i нацiлив його на оторопiлого Леонiда Мойсейовича.
  - Давайте без дурниць, Леонiде Мойсейовичу. Про те, що я тут не знає нiхто, навiть моє начальство. Все це моя власна iнiцiатива, повiрте менi, i проявив я  задля вашого ж благополуччя та, так би мовити, з доброю метою: вiдiгнати вiд вас хмари правосуддя. Звичайно, я не фiлантроп чи альтруст, хоча як колегу-вiйськового менi вас жаль, тому послуга за послугу. Але спочатку заспокойтеся, нiхто вас не збирається заарештовувати, скорiше навпаки.
  Перельман потроху почав приходити до тями. Приємний та спокiйний голос полковника зi щирою, майже дружньою iнтонацiєю, викликав у нього боязку довiру та надiю на щось краще, анiж теперiшнє становище невпiйманого втiкача.
   - Ви... Ви... Я-ак ме-ене ззна-айшли? - тремтячим фальцетом пiдлiтка, мокнучого в крижанiй водi, пробелькотiв Перельман.
  - Не забувайте, Леонiде Мойсейовичу, що я професiонал своє справи, або як модно нинi казати - профi. Було б дивно, якби я вас не знайшов. Проте, якщо хочете, вважайте, що ви ще вiльна людина. А в тiм, давайте краще перейдемо до справи.
  Клiмов неквапливо дiстав з внутрiшньо кишенi дощовика декiлька сiруватих листiвок
  з портретом Перельмана та красномовним написом вгорi : ' РОЗШУКУЄТЬСЯ НЕБЕЗПЕЧНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ' i простягнув х блiдому та все ще схвильованому Леонiду Мойсейовичу. Той мовчки почав знайомитися зi змiстом оголошення для розшуку, дiставши нарештi з кишенi окуляри i накинувши х на вогкого носа.
  - Як бачите самi, справа ваша безнадiйна, - тим часом продовжував Клiмов, дiстаючи пачку сигарет з кишенi дощовика. Запаливши ту, що найбiльше висунулася пiсля рiзкого струсу всiє пачки, вiн розпочав паузу в спiлкуваннi, випускаючи в бiк ставка тоненькi та довгi цiвки запашного диму, якi одразу ж вiдносив до очеретiв, шматуючи на льоту, грайливий вiтерець. Першим закiнчив паузу товстун.
   - Я згоден вислухати вашi пропозицi...
   - Ну, ось i добре. Справа в тому, що на вашу нерухомiсть: будинок та квартиру, накладено арешт. На вилученi нами при обшуковi матерiальнi цiнностi - теж. Все це вже, ясна рiч, анi вам, анi менi не дiстанеться, а перейде у власнiсть держави Украни або й Росi. Який саме термiн ув`язненя за всi вашi провини та грiхи на вас чекає, ви, як юрист, зможете пiдрахувати на дозвiллi й самi. Мене ж бiльше цiкавить iнша сторона медалi, даруйте за банальнiсть. Нiхто не знає про деякi речi, якими ви володiєте неофiцiйно, а х, за моми власними даними, чималенько. Це декiлька магазинiв, два бари, велика автостоянка i мережа автозаправних станцiй 'Енергiя плюс' по всiй областi. Все вищезгадане оформлене на бозна-кого, тiльки не на вас, а вiдтак i конфiскувати все це нiхто не зможе. Тому пропоную вам розпрощатися зi всiм цим добром взамiн на нове прiзвище, деяку суму грошей, автомобiль та квартиру десь на пiвднi, скажiмо в Миколаєвi. А розшуки володаря всього того майна - злочинця Леонiда Мойсейовича Перельмана, в зв'язку зi смертю останнього, будуть припиненi i ваша кримiнальна справа з часом фактично буде закрита.
   - Зi смертю? Ви сказали зi смертю ? - отетерiло запитав ще живий Перельман i вже
  в'дливо додав, дiставши з кишенi пачку сигарет та запаливши:
   - Менi здається, що ви занадто багато хочете, товаришу Клiмов. До того ж не ботеся, що про нашу розмову довiдається ваше начальство...
   - У свiй час ви вчинили набагато гiрше, я ж вам пропоную суто дiлову угоду. Ви можете навiть внести сво пропозицi, скромнi звичайно, iнакше, якщо ви взагалi не погодитесь, менi доведеться вас негайно ж заарештувати. Але з того менi, хiба що недбала похвала мого начальства, нiчого не перепаде. А попереду, через якихось десяток рокiв, на мене чекає скромна вiйськова пенсiя, яко навiть на лiки та пiсну жу не буде вистачати. I повiрте, менi, як то кажуть, начхати на те, що ви там в Росi натворили в свiй час, того все одно вже не змiнити. Всi ми люди, тому завжди зможемо домовитися. Я виручаю вас - ви допомагаєте матерiально менi, на знак подяки. Що може бути бiльш логiчним? Вiдносно ж мого начальства. Якщо у вас пiсля арешту з`явиться бажання чи намiр розповiсти тому начальству про нашу розмову, то майте собi на увазi - воно вам, злочинцю, якого я власноруч впiймав, все одно не повiрить. А знаєте чому? Та хоча б тому, що я начебто вiв з вами провокацiйну, а нашiй службi, самi знаєте, багато чого дозволено, бесiду з єдиним намiром: довiдатися якомога бiльше про ваше iстинне нерухоме майно, список якого пiсля вашого арешту ляже на стiл моєму шефу i так само буде спочатку заарештоване, а потiм i конфiсковане. В результатi ви попадете за грати, а я залишуся бiдним. Державi, чи державам, вiд вашого майна користi буде стiльки ж, скiльки добрiй коровi вiд якось там однiє травинки. Чи не так? До речi, вашу 'Волгу' доведеться теж конфiскувати пiсля вашо 'смертi'.
   - Так я i знав ! Я вам все подарую, а ви мене ...
   - Вгамуйтеся, Леонiде Мойсейовичу! Нiхто вас не збирається насправдi знищувати, це буде всього лишень iмiтацiя вашо смертi, не бiльше. А ви розпочнете iнше життя пiд новим прiзвищем - ось i все. Якщо остаточно домовимося, одержите десять тисяч доларiв для початку i зможете навiть зайнятися дрiбним бiзнесом - на прожиття заробите. Взамiн 'Волги' у вас буде iнший автомобiль, зареєстрований на ваше нове прiзвище, так само як i однокiмнатна квартира. Головне, щоб ви бiльше нiколи не бачилися з вашими знайомими та родичами. Попрацюйте трохи над зовнiшнiстю: схуднiть, вiдпустiть бороду та вуса, ходiть з окулярами, одягайтесь в якомусь iншому стилi. Захочете - створите собi нову сiм`ю. Як бачите, не все ще втрачено для вас i я пропоную вам таки чудовий варiант...
   - Цiкаво, яким саме чином ви плануєте влаштувати мою смерть ? Знадобляться ж вагомi речовi докази, а найголовнiший доказ - це наявнiсть iдентифiкованого тiла ! Невже якось бiдоласi доведеться розпрощатися з власним життям ?
   - Я ж не кровожерливий звiр, Леонiде Мойсейовичу. Для того iснує багато способiв знайти вiдповiдне тiло. Не забуваймо, що з того часу, вiдколи наша крана почала стрiмко капiталiзуватися, з`явилося дуже багато збiднiлих та кинутих напризволяще бездомних 'бомжiв', що не вiдзначаються особливим довголiттям та мiцним здоров`ям i гинуть, наче метелики - одноденки. Трупарнi, себто - морги, деяких мiст переповненi хнiми тiлами, особливо взимку. В пресу даються вiдповiднi повiдомлення, однак мало хто хоче впiзнавати 'бомжа', а тим паче брати на себе всi витрати на поховання. От якби розшукувалися родичi загиблого мiльйонера, круглого сироти, то обов`язково х знайшлася б сила - силенна. Якщо ж родичi бомжа-голодранця не знаходяться, мiсцевi властi повиннi брати всi витрати по органiзацi поховання на себе, а враховуючи хнi фiнансовi можливостi, можна на всi сто вiдсоткiв прогнозувати, що вони з радiстю вiддадуть останки для поховання будь-яким 'родичам', навiть - 'знайомим'. Окрiм цього iснує ще багато способiв розжитися на мерця. Це i свiжi могили на кладовищах, i студенти-медики з 'анатомок', бажаючi заробити кiлька сотень доларiв. Я не говорю вже про те, що придбати такий товар можна й за допомогою 'джентльменiв удачi', або й торговцiв людськими органами. Маючи схоже тiло, можна буде iнсценувати спотворюючу загибель в автомобiльнiй катастрофi, утоплення, згорання, самогубство по типу 'Ганни Каренiно' - вибiр немалий. Головне, щоб паспорт, чи якийсь iнший потрiбний документ, залишався в результатi трагедi бiльш-менш цiлим i хоча б хтось змiг впiзнати в останках колишню знайому людину. Вiдносно ж вашо 'загибелi'. Розпiзнає 'вашi' останки хазян, в якого ви зараз знiмаєте квартиру, частину свох старих документiв та дещо з власних речей залишите в нього, а iншi документи вiддасте менi. Ось i все. Питання є? До речi, якщо захочете, то матимете нагоду самому подивитися на 'власне сконання'.
   - Нi, дякую, в мене й так вже серце розривається...
   - Ну що ж, тодi змотуємо вудочки i ходiмо. Мiй автомобiль стоть неподалiк. В ньому знаходиться валiза з вашими майбутнiми документами на прiзвище пана Власенка. Фотографi для них я прихопив у вас вдома при обшуковi. Як бачите - згодилися...
   Непотрiбний вже нiкому слизький та холодний карась на березi, трiпнувши мляво хвостом, затих назавжди.
  
   Глава 18.
  За два днi до останньо рибалки Леонiда Мойсейовича, аналiзуючи вдало проведену операцiю, в результатi яко всi Перельманiвськi коштовностi, грошi та цiннi папери разом з документами, перейшли до його рук, Олександр (Бабай) задумав здiйснити ще одну - вирiшальну. В результатi цiє операцi, Перельман повинен позбутися всiє нерухомостi, перелiк яко саме й розглядав "авторитет справедливостi". Окрiм будинку та квартири , в ньому значилося декiлька магазинiв , два бари, платна автостоянка та мережа автозаправних станцiй. Проте справа ускладнювалася тим , що всiм цим добром, окрiм житла, Перельман офiцiйно не володiв. Його iнтереси представляли пiдставнi особи, в основному родичi та знайомi одного з приватних нотарiусiв, що був у дружнiх стосунках з Перельманом. Якби не 'прокол' з телевiзорами, допущений Перельманом в Одесi , вся його бiзнесова мережа в Вiнницi була б не помiтна навiть Олександру. Але все таємне, з часом, перестає ним залишатися i стає вiдомим.
  Олександр пiднявся з крiсла i солодко потягнувся. Розминаючи закляклi вiд довгого сидiння ноги, вiн подався до столика, на якому знаходилася пляшка джину та рiзноманiтнi закуски. Наллявши собi трохи рiдини, Олександр вкинув до склянки два шматочки льоду i з задоволенням вiдпив трохи мiцного напою з присмаком соснових шишок. Дверi кiмнати прочинилися i порiг переступив один з його помiчникiв - Юрiй Тушин.
  - Заходь, заходь, Тушканчику! - весело промовив Олександр i голосом Висоцького в ролi Глiба Жиглова з кiнофiльму 'Мiсце зустрiчi змiнити не можна' прохрипiв :
  - Вiн же адвокат Степанков, вiн же - страховий агент Тищенко, вiн же - полковник СБУ Клiмов! (Кличка Тушканчик трансформувалася з прiзвища Юрiя - Тушин).
  Потиснувши шефовi руку та наллявши з його дозволу i собi трохи джину, Тушканчик солiдно розмiстився на зручному крiслi. Бабай доручав йому найбiльш вiдповiдальнi ролi в важливих операцiях, бо саме Юрiю довiряв найбiльше .
  Тушканчик був його другом дитинства, чудово грав на гiтарi , акордеонi, роялi та натхненно спiвав, блискуче iмiтуючи спiв будь-кого з вiдомих спiвакiв. Закiнчивши iнститут культури, Юрiй деякий час працював в обласному драматичному театрi актором, який згодом залишив пiсля пропозицi Олександра одержувати рiчну зарплатню провiнцiйного актора, але... за тиждень . Роль полковника Клiмова була саме останньою 'роботою' талановитого актора.
   - Нових ролей, поки що нема, - хитрувато посмiхнувся Олександр, - тому продовжимо роль полковника Клiмова.
  - Навiщо? Що це тобi дасть ?
   - Все дуже просто, "пане полковнику мiй синьоокий". Зараз я тобi дещо розповiм, а ти вже сам метикуй, яким чином-робом все це, так би мовити, сценiчно вiдобразити.
   - Ага , значить ця остання наша операцiя буде мати продовження, другу серiю?
   - Саме так! Справа в тiм, що Перельман тодi втiк, але не далеко. Переховується зараз в Тульчинi, наче Суворов, але у зовсiм незнайомих людей. Зняв квартиру з гаражем. Ходить пiшки рибалити - маскується. Йде рано - вранцi, а пiзно ввечерi повертається, немов би справжнiсiнький фанат рибно ловлi, що навмисне тiльки для цього й прибув ...
   - Значить вiн все ж таки повiрив, що тодi, на початку операцi, вiн дзвонив справжньому прокуроровi областi?
   - Схоже на те. Вiн i подумати не встиг та й не здогадався, що голос прокурора було
  синтезовано нами з допомогою монтажу на цифровому обладнаннi, а частоти радiотелефону нам вже були давно вiдомi. Ми контролювали в обов`язковому порядку i телефонну лiнiю , так що голос прокурора звучав би, в разi чого, i звiдти...
   - Отже, вiн на всi сто вiдсоткiв повiрив, що обшук в його домi проводився справжньою службою безпеки. Еге ж ? Значить, я так тебе розумiю, що при появi 'полковника Клiмова' зi своми 'спiвробiтниками' вiн все знову сприйме за чисту монету ...
   - Майже так , але 'спiвробiтникiв' не буде. Працюватимеш сам !
  - Ага, аг-га, починаю розумiти... Я з`явлюся до нього не як офiцiйна особа, а як простий, звичайнiсiнька людина, що бажає йому допомогти. Попередивши про те, що вiн знає все, в тому числi i те, як знайти втiкача тепер i надалi, Клiмов вже як приватна особа, що бажає пiдробити копiйчину на цiй справi, запропонує товстуновi сво послуги, за якi Перельман повинен буде розрахуватися. Правильно я щойно мiркував?
  - Ну ти i дiйсно видатний психолог, вгадав! Нас цiкавить його нерухоме майно та пiдприємства. Ось перелiк - читай.
  Юрiй взяв поданий Олександром аркуш i з цiкавiстю почав його вивчати. Вiдiрвавшись невдовзi вiд аркушу, вiн з натхненням продовжив своє прогнозування:
  - Свобода взамiн нерухомостi? Вiрно?
   - Знову в десятку! Молодець! Деталi продумай та склади перелiк документального та технiчного забезпечення операцi. Подумай також, може для прикриття вiзьмеш когось з собою... Данi осiб, на яких потрiбно буде переоформити право власностi, я пiдготую сам. До речi, автостоянку можеш оформляти на себе, або на когось зi свох родичiв, друзiв . Це i буде твом гонораром за завершення ролi Клiмова. Але - за успiшне завершення. Зрозумiв? Часу в нас не так i багато. Кожно митi Перельман може щось запiдозрити. Тому його страх потрiбно гарненько пiдiгрiти, щоб вiн нiколи бiльше не згасав. Доби на пiдготовку вистачить?
  - Двi доби повинно вистачити, а однiє може бути замало...
  - Гаразд , нехай буде двi, тодi берися за справу! Зустрiнемося взавтра, о цiй же порi.
  Тушканчик допив свiй джин та, попрощавшись з босом, подався до себе додому . Очi його свiтилися якимось дивним сяйвом азартного пiднесення, що притаманне людям талановитим, але також i психiчно хворим особам...
  Зоставшись на самотi, Бабай почав складати список 'спадкоємцiв' Перельманово нерухомостi. I тут вiн згадав Зiнченка. Набравши номер його мобiльного телефону, Олександр почав чекати на вiдповiдь. Виклик зiрвався. Прийшлося повторити все з початку. Нарештi в трубцi почувся голос Сергiя.
  - Слухаю, Олександре. Привiт !
   - Здоров буль, Серього, десь ти пропав, не телефонуєш старим друзям. Або маєш проблеми , або ...
  - Нi, все нормально, Саня! Одружився я, нарештi. Вибач що не запросив на весiлля. Все вирiшилось за якихось кiлька днiв, навiть батьки ще не знають, але я не жалкую. Цю подiю ми з тобою обов`язково вiдзначимо, готуй весiльний подарунок...
   - Ну ти даєш друже! То тебе нiяк не засватаєш, а тут раптом - 'сам собi режисер'!
  Що ж, прийми мо найщирiшi вiтання! А дружина , напевно, схожа на кiнозiрку, еге ж?
  - Чистiсiнька правда, ти ж мене знаєш. За тиждень демо у весiльну подорож до Нiмеччини. Слухай, а як там мiй конкурент?
  - Накивав п`ятами. Вiн нiкому вже не конкурент. Навiть хоче тобi подарувати щось зi своє нерухомостi....
  - Дякую, Сашко, але менi це нi до чого, вiзьми собi, гаразд ?
  - Нехай буде по-твоєму! Сергiю, зачекай хвилину...
  Бабай раптом згадав про анонiмнi рахунки в декiлькох нiмецьких банках, що дiсталися йому вiд Перельмана. Поклавши на стiл трубку , вiн вiдiмкнув дверцята сейфу i дiстав список з номерами всiх банкiвських рахункiв та паролями до них.
   - Сергiю, матимеш час - перевiр суми на ось цих рахунках, записуй, - Бабай почав
  чiтко диктувати адреси банкiв, номера рахункiв та парольнi коди...
   - Записав! Придемо з весiльно подорожi - одразу ж будемо в тебе. Матимеш вичерпну iнформацiю.
  - От i добре, чекатиму. На разi в мене все. Бажаю гарно провести медовий мiсяць. I як кажуть в таких випадках, подумки я завжди з тобою. Дивись-но, не пiдведи чоловiчий рiд. Бувай! Всього найкращого!
  Закiнчивши телефонну розмову, Бабай знову повернувся до складання списку майбутнiх 'спадкоємцiв' нерухомостi та пiдприємств колишнього вiйськового прокурора...
  
   Глава 19.
  Ольга з цiкавiстю розглядала знiмки з фотоальбому Сергiя. З кожною перегорнутою сторiнкою альбому немовля виростало. Вставало навкарачки, починало бiгати. З портфеликом в руках та букетиком квiтiв йшло до школи. На кожне святкування Нового року зупинялося бiля святково ялинки, щораз в iншому маскарадному костюмi, розмiр якого дедалi бiльшав i бiльшав. Хлопчаком грало у футбол з ровесниками, впевнено бiгло зi спортивним номером на грудях до фiнiшно стрiчки. З електрогiтарою в руках веселилося на шкiльних вечорах. Маючи вже невеликi юначi вусики, обнiмало дiвчат...
   - А хто це? - ревниво запитала Оля, вказуючи чоловiковi на замрiяну красуню поряд з ним, юнаком, на знiмку студентсько пори.
   - Це, Олю, моє справжнє перше кохання. Дiвчина звалася Наталкою. Вчилася вона в нашiй з Богданом групi, але була старшою вiд мене на два роки. Зустрiчалися ми з нею майже половину десятилiття, але ...
   - З нею щось трапилося ? - запитала Оля, погладжуючи цю сторiнку альбому.
   Сергiй ствердно кивнув головою i продовжив:
   - Темою нашого спiльного дипломного проекту була розробка системи оперативного монiторингу, контролю стану радiацiйно обстановки навколо атомно електростанцi. Одержанi результати оброблялися комп`ютером та вiдображалися на великому екранi. Радiодатчики цiє системи розмiщувались по периметру умовних концентричних кiл. Перше коло мало дiаметр близько одного кiлометра, а найбiльше - бiля двадцяти. Центром кiл являлася, власне, сама електростанцiя ...
   - Чорнобильська ?
   - Нi , пiсля аварi на Чорнобильськiй атомнiй станцi тодi минуло якраз чотири роки. Наталка було саме на переддипломнiй практицi в Запорожжi, на атомнiй електростанцi. А я мав прихати туди через деякий час пiсля операцi - лiкарi рекомендували видалити гланди...
   - Вона, напевно, одержала смертельну дозу радiацi i ...
   - Все набагато простiше, люба. Якийсь нелюд-покидьок, вистеживши Наталю, зґвалтував  i перерiзав ножем горло. За iронiєю долi, менi якраз в цей час теж робили операцiю ...
   - Вибач, що я завдала тобi болю своєю цiкавiстю.
   - Не зважай, Олю. Таке життя... Мiж iншим, ти надзвичайно схожа на Наталю, як зовнi, так i характером. Побачивши тебе, я одразу ж вирiшив, що нiкуди i нiколи тебе не вiдпущу вiд себе ...
   На очах у Сергiя з`явилися двi маленькi краплинки. Оля легенько зняла х кiнчиками пальцiв i нiжно поцiлувала коханого.
   - Якщо у нас, любий, з`явиться першою дiвчинка , назвемо  Наталочкою, згода?
  Сергiй посмiхнувся i обняв дружину за тендiтнi дiвочi плечi. Як добре, що нарештi вiн привiз  до свох батькiв. Дверi в кiмнату, де вони розглядали сiмейнi фотокартки, прочинилися i почувся радiсний голос матерi Сергiя:
  - Дорогенькi мо, батько вже прокинувся i дуже хоче вас бачити! Ходiмте!
  Оля почала хвилюватися . Ввiчлива свекруха прийняла  дуже лагiдно та привiтно, вибачившись за те, що не змогла побувати на хньому весiллi - доглядала хворого. Батьковi вже стало набагато краще. Функцi лiво частини тiла потроху вiдновлювалися i вiн вже мiг самостiйно вставати, тримаючись за що-небудь. За кiлька днiв лiкар йому вже дозволив починати ходити з цiпком.
  Сергiй та Оля обережно ввiйшли в батькову кiмнату. Батько, одягнений в випрасуваний коричневий костюм та бiлоснiжну сорочку з краваткою, стояв наче вартовий, тримаючись за бильце лiжка. Обличчя трохи схудло та помарнiло, але сiрi, в зеленувату крапку очi, як завжди, свiтилися лагiдно i весело. Молоде подружжя пiдiйшло до батька i вклонилося йому. Той тричi розцiлував х, спочатку молоду невiстку, а потiм - сина. Знесилено присiвши на лiжко, вiн скрушно зiтхнув:
   - Пробачте, любi мо, я ще трохи нездужаю ...
   - Сиди, сиди. Ми теж присядемо поруч з тобою, промовив Сергiй , притримуючи батька за руку.
   - Хочемо з матiр`ю вам побажати всього найкращого в життi, - продовжив, трохи вiддихавшись, батько. - Бережiть одне одного i дай вам бог всього, чого ви забажаєте... Ми з дружиною прожили нелегке життя, але виростили та вивчили тебе, синку. А тепер маємо вже й дочку. Любiть одне одного i не забувайте про нас...
   - Крiпися, тату. Вiдчуватимеш себе краще - подеш з мамою в санаторiй, - Сергiй дiстав з кишенi двi лiкувальнi путiвки i подав батьковi.
   - Спасибi тобi , синку ...- вiдповiв тато i знесилено прилiг .
   - Що ти, тату, це дрiбниця Ти ось краще лягай i вiдпочивай, - сказав Сергiй i додав, - а ми з Олею пiдемо на екскурсiю - я й покажу наше мiсто. А ввечерi ми всi зберемося за скромним святковим столом. Згод ?
  Батько у вiдповiдь на мить ствердно заплющив очi. Молодята тихенько вийшли з кiмнати i пошепки про щось перемовляючись, нечутно вислизнули з квартири. Вони пiшли, горнучись одне до одного, спокiйно i неквапно, ховаючись пiд парасолькою вiд дрiбного одеського осiннього дощу по Пушкiнськiй в напрямку Приморського бульвару.
  
  
   Глава 20.
  Шеф - в котрий раз! - з дитячою цiкавiстю переглядав вiдеозапис, привезений Гродбергом з Києва. На екранi телевiзора миршавий автомобiльчик витворяв чудеса, долаючи рiзноманiтнi перешкоди у виглядi ям, високих горбiв, стрiмких пiдйомiв та звивистих крутих спускiв. Наче важкий птах, що не може вiдiрватися вiд поверхнi води, а деякий час летить низько-низько над нею, автомобiль таким чином швидко долав вiдстань вiд одного берега невеличкого озера до iншого. Так само легко авто залишило позад себе великий болотистий мочар. Шеф, не вiдриваючись вiд екрану, час од часу пригублював прозору чашечку ароматно кави з лимонним лiкером.
  Вдоволений, з поважним виглядом, Костас трохи зверхньо спостерiгав за реакцiєю начальства, теж сьорбаючи подану йому каву. Останнiй раз вiн смакував шефову каву рокiв вiсiм назад, позаяк його шеф пив каву тiльки з переможцями ...
  - А я, грiшним дiлом, гер Гродберг, збирався вiдправляти вас на пенсiю, - пiдлесливо розпочав шеф, вимкнувши вiдеоустановку i обертаючись на великому крiслi до Костаса, - але бачу, що зробив би величезну помилку. Все, що ви менi розповiли про цей укранський 'гравiтон', заслуговує надзвичайно уваги. Його винахiдникiв потрiбно негайно переманити до нас i створити м найкращi умови для роботи, не жалкуючи нiяких грошей для цього. Представники ж вiйськового вiдомства таки приймуть у нас першу партiю 'болотоходiв'. Я чомусь впевнений, що м наша гравiтонна технiка прийдеться до смаку. Не в прямому, звичайно, розумiннi. Хе-хе-хе....
  Шеф, наче хлопчисько, задиристо засмiявся. Костас з солiдарностi i собi хихикнув.
  - Грошi у наших вiйськових друзiв є чималi. До того ж невдовзi розпочнеться розпродаж застарiлих моделей всюдиходiв вiдсталим кранам та тим, що розвиваються. Якщо все так станеться, як ми прогнозуємо, то будьте певнi - решта кран НАТО не захоче телiпатися в хвостi технiчного прогресу. I тодi солiднi шматки вiйськових бюджетiв цих кран почнуть злiтатися до нас! Слава богу, що укранськi хлопцi-винахiдники запросили таку смiшну цiну за тi сво 'гравiтони' . Звичайно, для них це величезнi грошi. Реальна ж вартiсть одного пристрою, як мiнiмум, в кiльканадцять разiв вища. Однак, для того, щоб пiдтримувати цю вартiсть на високому рiвнi, а в результатi i нашi прибутки, ми повиннi дотримуватись всiх правил суворо секретностi. Конкуренти, на жаль, не сплять. Наше подальше процвiтання цiлком залежатиме вiд результатiв випробувань першо партi 'болотоходiв'. Тому всi сили, гер Гродберг , ви повиннi прикласти для того, аби цi результати були однозначно вiдмiнними. А вiдтак, кожного дня ви будете особисто менi доповiдати про стан справ, наголошу- реальний стан !
  Шеф пiднявся, Гродберг змушений був зробити те саме.
   - Мало не забув! - приємно посмiхнувшись та пiднявши догори вказiвний палець, пiдлесливо промуркотiв шеф:
   - Якщо ця справа з 'гравiтонами' буде просуватися так, як я волiв би, то на вас , гер Гродберг, невдовзi чекатиме мiсце мого заступника з питань науки та новiтнiх технологiй. Отже, бажаю успiху!
  Шеф потиснув Костасу руку i той енергiйно попрямував до виходу. Все складалося просто чудово! Тiльки б його не пiдвели винахiдники-укранцi... Загалом, укранцiв теж можна зрозумiти - схiднi європейцi, а живуть, наче негри в пустелi. Все в них є: родючi землi, повноводнi рiки, пишнi лiси, природнi ресурси та непоганий промисловий потенцiал. А ось розпорядитися всiм цим та жити не гiрше за iнших щось м не дає. Комусь, мабуть вигiдно тримати в покорi жебракуючий народ, нiби неосяжне стадо роботящих, покiрних та заляканих людей. Маючи, в еквiвалентi, в середньому по кiлька нiмецьких марок в день на прожиття, вони, нiби млявi воли, ще тримаються. Затримують м по кiлька мiсяцiв мiкроскопiчну зарплатню - вони тримаються. Не виплачують пенсiй ( !!!) - вони тримаються. Пiднiмають на все цiни - вони тримаються . Пiдприємцiв розчавлюють податками, не дають нормальних кредитiв - вони все одно працюють, поволi занурюючись в 'тiньову економiку'. Вчителям роками не платять мiзерно зарплати - вони все одно вчать дiтей. Непосильнi злиднi охопили всi без винятку прошарки населення цiє мальовничо крани. Вченi, iнженери, iншi спецiалiсти, викинутi на вулицi, продають сигарети, горiлку, рiзне ганчiр`я, миють автомобiлi, торгують китайським непотребом тiльки для того, аби не загинути з голоду . В той же час кримiнальнi угрупування займаються в нечуваних масштабах розтягуванням майна, розкраданням мiжнародних кредитiв та реалiзацiєю державних енергоресурсiв. На Захiд ешелонами вiдправляються чорнi та кольоровi метали, зерно, рiзноманiтна сировина та багато, багато чого iншого. Проте грошi за це все прямують до кишень купки олiгархiв.
  Дивний народ, що має розвинутi космiчнi та ядернi технологi, висококласних спецiалiстiв та вчених з усiх галузей науки та народного господарства, не може себе прогодувати-одягнути, пролiкувати та навчитися нарештi хоча б елементарним речам з областi ринково економiки. Навiть при наявностi чисельних атомних та звичайних електростанцiй, чиновники умудряються продавати електроенергiю за кордон, щоденно примушуючи сидiти в темному мороцi мiльйони спiввiтчизникiв.
  Нiмеччина пiсля друго свiтово вiйни швидко пiднялася з рун i стала взiрцем економiчного розвитку для всiх кран свiту. Майже всi крани з колишнього соцiалiстичного табору, скинувши iдеологiчнi пута, зажили набагато краще. Одна тiльки Украна почала падати в економiчну безодню. Цей феномен Костас нiяк не мiг собi пояснити. Колишнi комунiстичнi лiдери як правили так i правлять замордованою краною, гальмуючи будь-якi прогресивнi реформи, керуючись власними полiтичними амбiцiями та потроху, за допомогою метикуватих i злодiйкуватих друзiв-промисловцiв та комерсантiв, поповнюючи власнi рахунки в європейських та свiтових банках. Марiонетки-мiнiстри та депутати-циркачi грають в полiтичнi iгри для власного задоволення та матерiального забезпечення себе та свох сiмей. Iснує, щоправда, прогресивно настроєна частина депутатського корпусу, але  'затягали' по судах, зацькували , а декого з депутатiв просто лiквiдували. Гарна i страшна, багата i водночас бiдна
  крана, цiкава та безлика ...
  Задумавшись, Костас i незчувся, як опинився вже у власному крiслi i потягнувся
  до кнопки виклику секретарки...
  - Я вже тут, гер Гродберг. Не тиснiть, будь ласка так довго кнопку. Може вам погано?
   - О нi -нi, фрау Шуман, це я тохи замiркувався. Чого це я вас викликав? М...м... Ага! Ось номера телефонiв та адреса електронно пошти нашого нового партнера пана Зiнченка з Украни. Органiзуйте з ним розмову о дванадцятiй нуль-нуль та проконтролюйте прихiд перекладача.
   - Вiдеоконференцiю чи звичайну?
   - Звичайну, звiсно. I , будь ласка , чашечку кави з коньяком - Буде зроблено, гер Гродберг. Я можу йти?
   - Гродберг кинув головою , повiльно ослаблюючи краватку на довгiй ши та вдоволено випростовуючи ноги пiд великим столом чорного кольору, що наче павук завмер в кiнцi килимового покриття кабiнету.
  За пiвгодини вправна фрау Шуман з`єднала свого шефа з укранським партнером, запросивши щойно прибулу перекладачку з ' Iнтермови'.
  - Пане Зiнченко ? Я радий вас вiтати , - почала перекладати Свiтлана, пiднявши трубку паралельного телефону i кокетливо простягаючи Костасу гарненьку ручку для привiтального поцiлунку.
   - Гер Гродберг? Я теж радий вас чути! Ваше замовлення виконано. Чекаємо на транспорт! Документи на вантаж попередньо вже оформлено митницею... Сам вантаж опломбовано. Закордоннi паспорти з вiзами вже у нас...
   - Добре, дуже добре! Отже, я негайно висилаю мiкроавтобуси до Одеси. Щойно вони прибудуть - зателефонуйте менi. Те, про що ми з вами домовлялись, буде у них. Моє начальство повнiстю пiдтримало мою iнiцiативу вiдносно нашо з вами подальшо спiвпрацi i бажає з вами особисто познайомитися.
   - Зрозумiв. Вiдправивши транспорт, ми вирушимо теж .
   - От i добре! Чекаємо на вас та вашого колегу. Отже, до зустрiчi!
   - До побачення , гер Гродберг...
   Розмова пройшла вдало. Костас вдоволено посмiхнувся до Свiтлани i промуркотiв:
   - Ви просто чудово виглядаєте сьогоднi, Свiтлано! I я вже не в змозi протистояти вашим чарам. Як ви дивитесь на те, щоб продовжити нашу сьогоднiшню зустрiч? Наприклад, в ресторанi 'Товстий Ганс' , або десь ....
   - О, я в захватi вiд вас , гер Гродберг, - важко вдихнула повiтря Свiтлана i вдавано засумувала , - признатися, я вже почала думати, що ви мене вже геть забули ...
   - Що ви люба, Свiтлано! Сьогоднi у нас буде шанс знову згадати нашi романтичнi укранськi ночi... Отже, до зустрiчi в 'Товстому Гансi' о сьомiй. Я замовлю столик i попереджу бармена про вас. Чекатиму з нетерпiнням. А зараз, пробачте, я маю закiнчити деякi справи.
  Костас винувато розвiв руками i, пройшовши вперед, вiдчинив Свiтланi дверi кабiнету. Перекладачка грайливо попрощалася з ним i затрималася вже бiля столу фрау Шуман, очiкуючи на чек з винагородою за переклад.
  Гродберг, наче молодий спортсмен, пружно подався до свого крiсла , з захопленням
  пригадуючи безтурботнi i блаженнi iгри кохання з перекладачкою в Києвi. Сьогоднi вiн вiдчував в собi всеохоплююче бажання i неприборкану чоловiчу силу, аби продовжити х в Гановерi. Давши необхiднi вказiвки начальнику транспортного вiддiлу вiдносно поздки в Украну, яка вже була ретельно спланована i чекала на своє здiйснення, Костас вiдкинувся на спинку крiсла i жадiбно запалив сигарету. Кiльця тютюнового диму чомусь одразу ж нагадали йому округлi вiд здивування очi шефа пiсля першого перегляду вiдеозйомок випробувань миршавого автомобiльчика i вiн поблажливо посмiхнувся ...
  
   Глава 21.
  Лiтак чартерного рейсу 'Одеса-Ганновер' плавно полишив зльотну смугу. З усiх iлюмiнаторiв на притихлих пасажирiв нiби прощально споглядали поодинокi яскраво-бiлi хмаринки, поволi падаючi донизу. Набравши необхiдну висоту, лiтак почав вирiвнюватись. Хмаринки i собi перестали падати та теж вирiвнялися, по черзi заглядаючи в середину, наче перехожi (чи може - перелiтнi?) снiговi баби. Богдан вперше подорожував лiтаком, тому з дитячою цiкавiстю спостерiгав згори за мiнiатюрними ниточками шосейних дорiг з мурахами- автомобiльчиками. Густий осiннiй лiс скидався на великий клапоть жовтуватого моху з дрiбними крапельками та краплями озерам. Але, зовсiм скоро, нахабнi хмаринки закрили все собою i Богдан, зiтхнувши, почав розглядувати пасажирiв лiтака.
   - Костюмчик не тисне ? - запитав бiлозубий Сергiй , що сидiв поруч.
   - Та трохи незручно, звичайно. Ти ж знаєш, я звик до свого комбiнезону .
   - Нiчого, звикай ... Краватку трохи послаб.
  Їхнi дружини, що сидiли в крiслах попереду, одночасно обернулися до них, зачувши чоловiчу розмову.
  - Як ви там, шановнi панi, ся маєте? Не загойдалися часом? - жартiвливо поцiкавився Сергiй i поважно продовжив:
  - Мабуть з усiх вас тiльки я старий 'повiтряний вовк' ...
  Всi весело засмiялися. Гарненькi стюардеси в коротких спiдничках почали розносити всiм пасажирам на невеликих тацях щось смачне, певно обiд.
  - Непогано було б, Богдане, спробувати дiю 'гравiтону' на невеликому лiтаку, - замислено промовив Сергiй, а потiм i на ....
  - Космiчному кораблi, еге ж?
  - Звичайно! Чом би й нi?
  - Поки що я не готовий до вiдповiдi, але, думаю, що це може бути небезпечно. Хоча на лiтаковi, що має властивостi доброго планера, чому б i не спробувати, взявши з собою парашути. А от, як ти кажеш, на космiчному кораблi, прогнозувати дiю 'гравiтону' доволi важко. Корабель може зостатися в якiйсь точцi Всесвiту, де результуюча всiх гравiтацiйних полiв може зрiвнятися з нулем. Щоправда ймовiрнiсть цього надзвичайно мiзерна, але  потрiбно враховувати. З цiє точки можна буде вийти звичайним способом - ввiмкнути на деякий час двигун - i все! 'Гравiтон' дiє в основному як нейтралiзатор гравiтацiйного поля. Тому, якщо, припустимо, ми ввiмкнемо ракетний двигун i подолаємо деяку вiдстань, 'гравiтон' почне нейтралiзувати найближче гравiтацiйне поле i ми повернемося знову в зону 'гравiтацiйного штилю'. Тому, поки що, наш прилад допоможе нам здолати земне тяжiння i забезпечити м`яку посадку на бiль-менш придатну для цього планетну поверхню.
  - Ага , зрозумiв ... Тодi для руху, скажiмо, вiд планети А до планети Б , потрiбно буде два прилади: нейтралiзатор тяжiння планети А, та прискорювач чи пiдсилювач тяжiння планети Б ?
  - Ти правильно мислиш, але це справедливо в тому випадку , коли гравiтацiйнi сили iнших планет та зiрок набагато меншi , нiж сили наших планет. Якщо знайдеться, наприклад , зiрка чи планета з бiльш сильним тяжiнням , всi нашi спроби дiстатися до планети Б будуть марними. В кращому випадку, ми будемо просуватися по зигзагоподiбнiй траєкторi , на що буде витрачено безлiч часу ...
  За iлюмiнаторами, далеко внизу, з`явилися хмари, що iнколи яскраво спалахували. На землi розпочинався дощ .
  - Цiкаво, де ми зараз знаходимося ? - запитав Богдан, чомусь завзято позiхаючи.
  - Щойно проминули польсько-нiмецький кордон, - вiдповiв Сергiй, поглядаючи на власного годинника . - Ще трохи i будемо приземлятися.
  За хвилин двадцять лiтак раптом добряче струсонуло. За якусь мить почало здаватися, нiби вiн падає в прiрву . Богдан вчепився за сидiння . Зовсiм скоро падiння рiзко припинилося. Сергiй посмiхнувся :
  - Перепади тиску, температури та густини повiтря, або ж - 'повiтрянi ями'. З лiтаками це явище iнколи трапляється, невже забув термодинамiку? Не хвилюйся, краще перевiр документи, друже. Невдовзi на них чекатиме паспортний контроль.
  Лiтак нарештi приземлився. Прибулi почали поволi пiднiматися i збиратися на вихiд. Стюардеса вiдкрила дверi лiтака i першi пасажири зникли за ними . Замiсть звичного для всiх трапу, як часто показують по телевiзору, до дверей був припасований отвiр великого тунелю, схожого на розтягнутi мiхи велетенського акордеону . Iнший отвiр був прилаштований до входу в термiнал аеровокзалу. Процедура паспортного контролю та митного огляду зайняла всього декiлька хвилин, що приємно всiх здивувало. Взявши дорожнi валiзи, якi невдовзi випливли на стрiчцi багажного транспортера, молодi люди попрямували до зали очiкування.
  З юрби зустрiчаючих навперейми Сергiю та його компанi подався Костас Гродберг у супроводi перекладачки Свiтлани. Радiсно привiтавшись з усiма, вiн мiцно потис хлопцям руки, а жiнкам - ввiчливо поцiлував.
  - Вiтаю вас, дорогi панi та панове, в нашому прекрасному мiстi! До ваших послуг автомобiль. Вiн вiдвезе вас до замiсько вiлли, де все вже приготовано для таких почесних гостей. Перекладач панi Свiтлана поде з вами, а я слiдом на своєму автомобiлi ...
  Всi подалися до виходу, роззираючись довкола. На виходi Богдан зненацька широко розплющив очi, бо перед ними постав бiлоснiжний автомобiль-лiмузин довжиною метрiв десять, не менше. Водiй шанобливо вiдкрив широченнi дверi пасажирам, а сам почав вкладати хнi валiзи в просторе багажне вiддiлення. Перекладачка вмостилася на переднє сидiння поруч з водiєм, а приголомшенi гостi розмiстилися на м`яких крiслах в просторому салонi. Вiдтак дивовижне авто м`яко рушило. Крiзь краплi дощу , що стiкали з вiкон, мерехтiли рiзнобарвнi вогнi великого загадкового мiста. В салонi було так тихо, що можна було розмовляти пошепки. Хлопцi переглянулися i мовчки закурили. Автомобiльний кондицiонер i собi затягнувся тютюновим димом , видихнувши натомiсть чисте свiже повiтря. Збентежене жiноцтво тим часом крутило головами на всi боки, оглядаючи вiтрини, перехожих, будинки та мiський транспорт. Нарештi все це потроху зникло - автомобiль став вижджати з мiста на автобан, швидкiсну автомагiстраль. Прискорення почало зростати, але авто йшло м`яко та тихо. Богдан з цiкавiстю глянув на спiдометр i охнув - майже двiстi з гаком кiлометрiв на годину! Нiмцi таки вмiють робити гарнi автомобiлi та дороги, не те що...
  Укранським пасажирам стало трохи моторошно, але звуки приємно музики, що долинали з усiх куткiв автомобiля, потроху всiх заспоколи. Стишивши хвилин за двадцять хiд, автомобiль, з'хавши з автобазу та проминувши невеличке придорожнє село, невдовзi мляво пiдкотився до величезного трьохповерхового будинку.
  - Вiлла гера Гродберга! Ласкаво просимо , панове ! - промовила Свiтлана, обернувшись до пасажирiв та з жiночою цiкавiстю оглядаючи Богдана з нiг до голови.
  Молодi люди, наче вiдомi голлiвудськi кiнозiрки, неспiшно покинули салон довжелезного бiлого автомобiля i зробили першi кроки в невiдоме та таємниче майбуття ...
  
   Глава 22.
   ' Водi , будьте особливо обережними на дорогах ! З настанням осiннiх дощiв та туманiв почастiшали випадки заносiв автотранспорту на автошляхах , що є однiєю з причин збiльшення числа аварiй . Так напередоднi , 11 листопада цього року , пiсля сильно зливи, водiй Перельман Л.М. , не впоравшись з керуванням власного автомобiля 'Волга', на поворотi дороги неподалiк селища мiського типу Чечельник, Вiнницько областi, з`хав з прожджо частини. Автомобiль, в результатi падiння в глибокий придорожнiй яр , загорiвся та вибухнув . Водiй Перельман Л. М. трагiчно загинув .'
   Колишнiй вiйськовий прокурор склав газету i замислено зiтхнув. Ось i все - немає бiльше Перельмана Леонiда Мойсейовича, колись могутнього та шанованого. Натомiсть з небуття виринув добродiй Власенко, який де собi потягом до Миколаєва, де й поселиться в однокiмнатнiй конурi, придбанiй нiби-то за його дорученням якимось хвацьким агентом з нерухомостi. Немає бiльше нi грошей, нi будинку, нi квартири, нi iншо нерухомостi. Немає нiчогiсiнько з того, що ранiше було. А все через отого триклятого одеського бiзнесмена. Знайти б його та розчавити , наче таргана ...
  Нахабний молодий чоловiк, ставши своми брудними черевиками на пасажирськi лави плацкартного купе, в якому знаходився Перельман - Власенко, завзято почав закидати на верхню полицю латанi мiшки з картоплею та замизганi чималi сумки з казна-чим . Це був типовий представник нового суспiльного прошарку - 'мiшочник'. Прошарок 'мiшочникiв' створився в результатi довгих роздумiв на порожнiй шлунок представникiв рiзноманiтних верств населення, починаючи з безробiтних робiтникiв та колгоспникiв i закiнчуючи сiльською iнтелiгенцiєю: вчителями , лiкарями i т. п.
   'Мiшочники', в основному, займаються перевезенням рiзноманiтно сiльськогосподарсько продукцi, вирощено власноруч, або ж закуплено в iнших селян . Основним транспортним засобом 'мiшочникiв' був i є потяг, що дозволяє доставляти вантажi на ринки великих промислових мiст, де завжди знаходяться пристойнi покупцi з грiшми, бажаючi поласувати 'натурпродуктами' . Як правило, 'мiшочники' надзвичайно витривалi люди з мiцним здоров`ям, нахабним голосом та швидкою реакцiєю . Елiта 'мiшочникiв' формується з асiв мiжнародних потягових перевезень. Однак, пiсля створення сили - силенно рiзноманiтних митниць та контрольних постiв ( ветеринарних , екологiчних , санiтарних i т. п. ) елiтнi ряди 'мiшочникiв' помiтно порiдшали. Працюючi на росiйському напрямку 'мiшочники', в основному возять копченостi , сало, ковбасу, масло, сир та олiю .
  Опанувавши польський напрямок, працюють з таким асортиментом , як от: лущенi горiхи, етиловий спирт, лiкарськi рослини ( шипшина, наприклад ) тощо.
   Всього цього колишнiй вiйськовий прокурор не знав, тому дозволив собi зробити зауваження нахабному 'мiшочнику'. Але на його щастя 'мiшочник' виявився доволi ввiчливою людиною ( або боягуз, або з iнтелiгентiв ). Вибачившись перед пасажиром , вiн витер засмальцьованим рукавом джинсово куртки слiди вiд черевикiв на дерматиновому сидiннi. За якусь мить 'мiшочник' вже сидiв на тому мiсцi , яке щойно витирав.
  Перельман-Власенко, гидливо поморщившись, вiдвернув голову до вiкна, за яким сумно рухалися майже голi та мокрi безлистi дерева на фонi туманистого крайнеба .
   ' Ось i моє бурхливе та цiкаве життя сплило, залишивши мене голого, наче ось цi дерева за вiкном... Не дай, боже , на старостi лiт заробляти грошi так, як цей бiдак зi своми мiшками ' , - тужливо думав товстун, прямуючи потягом до малознайомого мiста, де на нього чекала нова оселя. Ключ вiд однокiмнатно квартири лежав у нього в кишенi разом з паперами на володiння нею. В iншiй кишенi знаходився техпаспорт автомобiля ' Газ -3102' на його iм`я та невеликий пакуночок з грiшми на суму в десять тисяч американських доларiв. Полковник Клiмов виявився, все ж таки, порядною людиною. Все, що обiцяв - виконав .
   Товстун, вiдвернувшись вiд завiконного пейзажу , вже спокiйно запитав 'мiшочника' :
   - Скажи, будь ласка, ти до самого Миколаєва ?
   - Так, я там мешкаю разом з дружиною, - охоче вiдповiв той i розстебнув пропахлу соняшниковою олiєю куртку, вдоволено вiдхекуючись.
   - Не пiдкажеш, бува, де знаходиться вулиця Бiла?
   - Чом би й нi? Саме на цiй вулицi я проживаю, будинок номер 63, неподалiк магазину 'Меблi вiд Валентини'.
   - Цiкаво ... Значить ми з тобою сусiди! У тебе який номер квартири?
  Розмову перервала своєю появою гарненька молодичка, що пiдiйшла до 'мiшочника' i щось зашепотiла йому на вухо. Той мовчки дiстав з кишенi десятигривневу банкноту i вiддав  молодичцi, яка одразу ж кудись зникла, рiзонувши товстуна нищiвним поглядом прекрасних жiночих очей .
  Товстун за звичкою швиденько надав вайлуватому тiлу iмпозантного вигляду i продовжив розмову, в ходi яко з`ясувалося, що 'мiшочника' звуть Вiктором i мешкає вiн з дружиною Оленою поверхом вище. Одруженi вже п`ять рокiв. Живуть самi - дiтей нема, роботи теж. Тому доводиться кожну недiлю здити до тещi в село. Там закуповують у селян сало, м`ясо, сир, моркву, часник та картоплю, зрiдка соняшникову олiю . Торгують цим добром на невеликому критому базарчику, неподалiк висотних будинкiв. На прожиття вистачає, а те, що не продається йде в харчовий рацiон ...
   Пiдiйшла зморена Олена. Знявши благеньку курточку, знесилено сiла на край сидiння.
   - Вiддала провiдниковi грошi. Хотiв паразит ще п`ятiрку зверху, але обiйдеться, -промовила Олена , знову вражаючи свом поглядом товстуна .
   - Це така такса - з кожного мiшка по двi, iнодi по три гривнi, дивлячись який провiдник. Не даси - буде знущатися: викличе мiлiцiю, почне знiмати з потягу. Лементу може бути досхочу! - пояснив Вiктор i запитав Олену:
   - Ти не голодна ? Може давай помо трохи. Цiлiсiнький день на ногах, i не присiли. Дiставай-но тещин пакет. Ви дозволите ? - Вiктор вказав на столик, об який терся черевцем Перельман - Власенко .
   - Звичайно ж, прошу! Будь ласка! - ввiчливо промовив товстун, забираючи зi столу свою газету. Хвильку повагавшись, вiн повернув газету на мiсцi, розгорнувши  повнiстю.
   - Я мабуть теж з вами за компанiю попом. Ви не проти? В мене дещо є для знайомства ...
   Олена з Вiктором почали дiставати з торби, що спакувала м на дорогу Оленина мати, домашнiй хлiб, сало, цибулю, квашенi огiрки та варенi яйцi . Товстун в свою чергу поповнив меню смаженою куркою, свiжими помiдорами, апельсинами, ковбасою, сиром та великим шматком шинки. На довершення харчового достатку , наче крапка в кiнцi довгого речення, на столi з`явилася лискуча шоколадна пляшка коньяку.
   - Мене звуть Iван Степанович, - почав знайомитись товстун, вiдкриваючи пляшку.
   - Дуже приємно, а мене Олена, - весело промовила молодичка, пiдсуваючись поближче до столу.
   - Оленко, виявляється, що Iван Степанович наш сусiд по будинку, мешкає поверхом нижче. Який тiсний свiт! - фiлософськи промовив Вiктор, приймаючи з рук Iвана Степановича одноразовий пластиковий стаканчик, до половини наповнений корисним в невеликих дозах алкогольним напоєм.
   - Будьмо! За знайомство! - смачно процямкав товстун i всi, дружно опорожнивши посуд, взялися до щедро закуски.
   За хвилин двадцять трiйка пасажирiв вже весело та жваво спiлкувалася , знищуючи продовольство та зiгрiваючу рiдину. Час од часу розчервонiлий товстун, невтомно сиплячи дотепами, кидав маснi погляди на Олену, подумки роздягаючи  та нiжно пестячи молоде жiноче тiло...
  
   Глава 23.
   Ольга з Оксаною здавалося потрапили в казковий свiт. За двi недiлi свого перебування в Ганноверi вони не встигли оглянути навiть десято частини визначних мiсць, музев, театрiв, виставок, магазинiв та супермаркетiв цього старовинного i красивого нiмецького мiста. Кожен день х возив та супроводжував напрочуд балакучий росiйськомовний гiд-водiй Карл Мiллер, колишнiй росiйський нiмець, призначений для цього Гродбергом. 'Шестисотий' Мерседес щоранку пiд`здив до вiлли i чекав, допоки не з`являться його улюбленi пасажирки, до яких вiн звик i за якими навiть сумував довгими осiннiми ночами, дрiмаючи в просторому гаражi. Вранцi вiн одразу ж заводився вiд чвертьоберту ключа i весело мчав до свох щебетух, похапцем снiдаючи високооктановим бензином де доведеться. Завжди лискучий вiд чистоти, вiн з нетерпiнням чекав тiє митi, коли з`являться молодi жiнки. Вiдкриваючи дверi-обiйми, Мерседес м`яко приймав молодi жiночi фiгурки на сво шкiрянi нутрощi затишного салону i огортав х диханням кондицiонеру та лiричними звуками музичного центру останньо моделi.
  На автобанi Мерседес, що побував одразу ж пiсля свого народження в умiлих руках спецiалiстiв Брабуса, вже почувався справжнiм джентльменом - ввiчливим, але гордим i пильним красунчиком. Нiкому вiн не дозволяв обiгнати себе, а зрештою i свох гостей. Трапився якось, щоправда, такий собi жевжик - спортивний Феррарi яскравого червоного кольору, задиркувато - динамiчний, що спробував його, тюнiнгованого 'шестисотого', залишити позаду на одному з поворотiв дороги. За кiлька хвилин нахаба вже плентався далеко в хвостi, ковтаючи крiзь свiй повiтряний фiльтр залишки оксидiв вуглецю, якими щедро дiлився з ним 'шестисотий .
  Але одного разу Мерседес захворiв на декiлька годин. Захворiв несподiвано - заблокувалась охоронна сигналiзацiя, паралiзувавши при цьому систему запалювання. Впавши у вiдчай, вiн тодi мало не спалив власну нервову систему (електричну проводку), хвилюючись, що його водiй Карл раптом зажадає термiново замiнити його iншим автомобiлем. Але впевнившись, що той i не думає вiд нього вiдступатися, дiлячись iнформацiєю вiдносно поломки з автомобiльним лiкарем, електромеханiком, швиденько оговтався i за допомогою квалiфiкованого втручання свого цiлителя знову став на колеса...
  А ще, найбiльше за все, йому подобалося поглинати свом багажним вiддiленням рiзноманiтнi коробки, згортки та пакунки чергових закупiв привабливих супутниць. До того ж 'шестисотому' було надзвичайно приємно спостерiгати за тим, як заздрiсно своми очима - фарами споглядають на нього та його наполовину заповнений пасажирський салон рiзнокольоровi порожнi 'Тойоти', 'Мазди', 'Опелi' та 'БМВ' з зустрiчних автомобiльних стоянок.
  Щоб залишатися в гарнiй формi, бути розкутим та динамiчним, Мерседес навiть вирiшив прочистити своє серце - двигун, змiнивши свiчки, мастило та кiлька фiльтрiв. Скориставшись автомобiльною косметикою, трохи вiдполiрувався i засяяв, наче нова монета. На додаток поповнив свою колекцiю лазерних музичних дискiв, додавши до не шлягери вiдомих слов`янських спiвакiв та гуртiв.
  Пасажирки-супутницi були в захватi вiд нього, iнодi погладжуючи йому двернi ручки та роблячи приємний голковий масаж килимовому покриттю днища високими тоненькими пiдборами свох новеньких модних черевичкiв. З почуттям виконаного приємного обов`язку, вдоволений Мерседес щовечора вiдправлявся на вiдпочинок майже з порожнiм шлунком - паливним баком i натрудженими ногами-шинами. Дiстаючись до гаража, вимикав свого розгарячiлого за день двигуна, мовчки гасив фари та одразу спокiйнiсiнько засинав, марячи новими цiкавими поздками...
  
   Глава 24.
   Туман над засекреченим вiйськовим полiгоном потроху розсiювався. Сонячнi променi i вiтер дошматовували останнi сiрi клаптi, вичавлюючи з них на поверхню землi дрiбну росу. П`ятдесят зелених болотоходiв, вкритих чорними та жовтими маскувальними плямами, вишикувалися в одну лiнiю i чекали команди на початок демонстрацi свох можливостей представникам замовника-покупця. Всi вони повиннi були пройти складну звивисту трасу з багатьма природними та створеними штучно перешкодами загальною довжиною в дев`яносто кiлометрiв за вiсiмдесят хвилин. При цьому за кiнцевий результат брався час приходу до фiнiшу останнього болотоходу.
  Костас Гродберг, одягнутий в непромокальний темний плащ з капюшоном, з бiноклем на ши, вiдверто хвилювався - представники вiйськового вiдомства, як завжди, були занадто прискiпливими замовниками. З першого разу вони майже нiколи не приймали технiку, а вiдправляли  на рiзноманiтнi доопрацювання, складаючи довжелезний перелiк вад, усунення яких вважали за необхiдне. Випробування будь-яко технiки здiйснювали лише вiйськовi водi-випробувачi. Iнодi за кермо чи важелi сiдали i поважнi старшi офiцери. Кожна демонстрацiя записувалася на кiноплiвку та дублювалася вiдеозаписом.
  Нарештi в небо здiйнялися три червонi ракети - маршовий старт!
  Болотоходи по-черзi заворушилися i по-одному, звертаючи вправо, почали заходити на трасу, витримуючи дистанцiю в двiстi-триста метрiв. З висоти пагорба, де розташувався спостережний командний пункт, чудово було видно весь полiгон, що складався з декiлькох десяткiв випробувальних смуг, слiдуючих одна за одною з невеликим iнтервалом, розташованих паралельно i завдовжки в три кiлометри кожна. Це давало змогу одночасно спостерiгати за рухом всiх транспортних засобiв, що пересувалися трасами-вулицями полiгону. Перша вулиця полiгону була звичайнiсiнькою дорогою з чудовим асфальтобетонним покриттям. Друга вулиця скидалася на фрагмент пiщано пустелi, третя - кам`янисто. Четверта i п`ята являли собою силу - силенну рiзноманiтних пагорбiв, яркiв та ям. За ними йшли вулицi повнi води, грязюки, глибоко переоранi, з поваленими стовбурами дерев, рiзнокалiберними пеньками, залишками понiвечених будинкiв, фрагментами ворожо технiки тощо.
   На пристойнiй швидкостi болотоходи промчали асфальтобетонною вулицею i невдовзi першi з них вже почали долати пiсок друго, не зменшуючи швидкостi. П`ять десяткiв плямистих болотоходiв на вiдстанi скидалися на колону рухливих фарбованих тарганiв, чимчикуючих на обiд в студентську дальню пiсля гарного вiдпочинку, але набридло дiєти в убогих студентських кiмнатах.
   Гродберг одним оком спостерiгав за реакцiєю вiйськових, якi не могли вже приховувати своє збентеження та здивування - швидкiсть, що розвивали болотоходи, була просто вражаючою i не залежала вiд типу дорожнього покриття! Машини легко проносилися вуличками полiгону, х не зупиняли, навiть i не затримували, анi пiски, анi болота, анi воднi та iншi рiзноманiтнi перешкоди.
   - Або вашi болотоходи, гер Гродберг, дiйсно такi вже чудовi, або траси нашого полiгону добряче 'втопталися', - звернувся до Гродберга голова приймально комiсi, гонористий та пiдстаркуватий атлет, генерал Шварц, i додав:
   - З вашого дозволу, я волiв би слiдом за болотоходами послати декiлька звичайних всюдиходiв, для контролю стану трас полiгону. Ви не заперечуватимете?
   - Що ви, гер Шварц! Звiсно, що не заперечуватиму! Менi й самому теж буде цiкаво дiзнатися, але не про стан трас, а про рiзницю в часi проходження всiх трас мiж болотоходом та звичайними колiсними та гусеничними всюдиходами.
  За чверть години вслiд за болотоходами вирушили три гусеничних та два колiсних
  всюдихода найновiтнiших моделей...
  Нарештi останнiй болотохiд перетнув фiнiшну пряму. Всi присутнi майже водночас
  поглянули на велетенське цифрове табло, що височiло на двох десятиметрових металевих стовпах, i навперебiй загомонiли, висловлюючи кожний свою думку - таймер показав, що з моменту старту першого i фiнiшу останнього болотоходу пройшло всього сорок вiсiм хвилин та двадцять шiсть секунд! Це була фантастична швидкiсть, але гер Шварц не роздiляв загального захоплення, або ж, принаймнi, не показував своє справжньо реакцi на радiсну, насамперед для Гродберга, подiю, i вперто та затято мовчав, ховаючи здивованi очi за окулярами рогатого перископу. Гродберг же подумки голосно реготав з нього, але теж не подавав виду.
  Минуло вже пiвтори години, та жоден зi звичайних всюдиходiв, посланих за пропозицiєю Шварца, до фiнiшу ще не дiйшов. Гродберг вже вiдверто почав нудьгувати. За цей час кави вiн випив зо п`ять порцiй i приблизно стiльки ж випалив сигарет. Йому вже хотiлося смачно пообiдати, але доводилося стовбичити ось тут, бо що вдiєш - робота є робота. Тим часом минуло сто шiсть хвилин з моменту старту 'звичайних', поки нарештi перший з них, забрьоханий багнюкою та оповитий клубами пару гусеничний всюдихiд, зупинився за фiнiшем.
   - Ну що ж, гер Гродберг, таки ваша взяла! - риторично, хоча дещо скрушно, промовив Шварц i енергiйно потиснув Костасовi-переможцю правицю.
   - Дякую, гер Шварц! А чи не настала пора нам з вами пообiдати? - всмiхнувся у вiдповiдь Гродберг, вдоволено спостерiгаючи за розгубленим та збентеженим виразом обличчя не так давно ще 'залiзного' Шварца.
  Шварц мляво погодився i незабаром вони з Гродбергом вже перехилили по чарчинi шнапсу i взялися за фiрмовi страви затишного примiського ресторану, розташованого за кiлометрiв двадцять вiд полiгону на пласкому пагорбi, з двох бокiв до якого майже впритул пiдступав старий соснового бiр, а з iнших двох крiзь склянi стiни-вiкна вiдкривався мальовничий краєвид на вигадливо форми тьмяне озеро, а далi - на затуманене, далеко внизу, мiсто.
  - Розроблений вашими спецiалiстами новий болотохiд нас повнiстю влаштовує, але, скажiть-но, гер Гродберг, у чому його секрет? Чим вiн принципово вiдрiзняється вiд вашо попередньо моделi 'В- 47'. Зовнi вони виглядають iдентично, - поцiкавився порожевiлий Щварц, неквапно роздiляючи скиргикаючим ножем притрушений зеленню соковитий бiфштекс.
  - Все це завдяки одному нашому винаходовi, сутнiсть якого ми поки що не хотiли б розголошувати, побоюючись конкурентiв. А вiдрiзняється новий болотохiд вiд вiдомо вам моделi наявнiстю в ньому тако собi герметично коробки типу 'чорного ящика', яка за допомогою роз`єднувачiв пiдключається до спецiального потужного генератора та додатково панелi управлiння, розташовано бiля керма. Щодо самого вмiсту тiє коробки. Вiн являється нашим власним технiчним секретом, так би мовити нашим останнiм ноу-хау. При виходi з ладу 'чорного ящика', ми його безкоштовно замiнюємо на протязi всього термiну служби болотохода. Тепер щодо його роботи. 'Чорний ящик' фактично виконує функцiю частково нейтралiзацi гравiтацiйного поля, що дає в результатi змогу транспортному засобу, на якому його встановлено, рухатися над будь-якою поверхнею, змiнюючи за допомогою вiдповiдних кнопок панелi управлiння глибину нейтралiзацi та  напрямок. До речi, при спробi вiдкрити цей герметичний 'ящик', його вмiст моментально знищується завдяки дi спецiально швидкоплинно хiмiчно реакцi. Таким чином будь-якi намагання супротивника, до рук якого потрапить болотохiд з 'чорним ящиком' на борту, розiбратися в його начинцi не увiнчаються успiхом, позаяк спрацює ще й дублююча вибухова система самознищення. До речi, у випадку виходу з ладу 'чорного ящика', чи навiть частково втрати його функцiй, ми його не ремонтуватимемо, а будемо повнiстю замiнювати на новий, оскiльки вищезгаданi системи самознищення вже неможливо нiяким чином вiдключити.
   - Зрозумiло, але на випадок ведення реальних вiйськових дiй...
   - Це ми теж передбачили. У випадку вiйни чи ведення локальних вiйськових операцiй та дiй, постачання 'чорними ящиками' буде здiйснюватися так само, як i доставка на фронт рiзноманiтних боєприпасiв з тилових заводiв, а непридатнi - знищуватимуться на мiсцi. Все, про що я вам щойно розповiв, буде вiдображено нами в спецiальному секретному додатку до технiчно документацi болотохода моделi 'В-47С'.
   - Гаразд, то вже справа спецiалiстiв. Цю партiю болотоходiв ми забираємо для спецiального учбового пiдроздiлу, в якому навчатимемо майбутнiх водiв, чи може правильнiше, водiв-пiлотiв, i вводимо в дiю наступний контракт на п`ятсот одиниць болотоходiв. Взавтра ж обумовленi у ньому кошти надiйдуть на вашi рахунки. Незабаром розпочнуться навчання груп сухопутних вiйськ НАТО, i я собi уявляю, якими величезними здивованими очима дивитимуться партнери на наш чудо-болотохiд. Але ви, гер Гродберг, в першу чергу будете виконувати всi нашi замовлення. I тiльки пiсля того, як ми укомплектуємось повнiстю, ви одержите вiдповiдний дозвiл на виконання замовлень вiд наших партнерiв. А замовлень, будьте певнi, у вас налiчуватиметься пристойна кiлькiсть.
   - Дякую, гер Шварц. До речi, я взяв на себе смiливiсть запропонувати вам, в якостi невеликого дружнього презенту, звичайно, ось це ...
  Гродберг поклав перед Шварцем на стiл запрошення та пластикову кредитну картку в прозорому конвертi. Шварц завагався. Запаливши сигарету, вiн мовчки чекав пояснень.
  - Не хвилюйтесь, гер Шварц. Це всього лише дисконтно-дебетовий рахунок модного жiночого салону i запрошення на показ ново колекцi. Ваша дружина, мабуть як i всi жiнки, цiкавиться рiзноманiтними модними речами вiд вiдомих французьких кутюр'є. Передайте, будь ласка й цю картку та запрошення вiд мене особисто...
   - Ну що ж, раз так, то вiзьму для подарунку вiд вашого iменi мой Кетрiн. Хоча, стривайте... В суботу ми з нею святкуватимемо наш ювiлей - 'срiбне весiлля', то ж запрошую i вас з дружиною.
   - О, неодмiнно будемо, гер Шварц, в суботу о...
   - О шостiй вечора. До речi, тодi й подаруєте Кетрiн цю картку та запрошення.
  Обiд не закiнчувався, обiд тiльки починався - Шварц i Гродберг були палкими цiнителями шнапсу та справжнiми ресторанними гурманами. На честь таких поважних та пристойних завсiдникiв заграв невеликий ресторанний оркестр i повногруда бiлява солiстка з неприхованим почуттям заспiвала лiричний шлягер.
  
   Глава 25.
  Сергiй з Богданом схилилися в просторому технiчному кабiнетi над складними кресленнями, разом розмiрковуючи над деякими нюансами конструкцi нового цiкавого пристрою, експериментальну модель якого вони планували невдовзi створити, а надалi й запустити у виробництво в недалекому майбутньому. Його функцiональну схему та саму iдею, молодi чоловiки поки що тримали в таємницi.
  - Я впевнений, що потужнiсть такого електричного генератора, працюючого вiд гравiтацiйно енергi, з часом можна буде значно пiдвищити, - промовив Богдан, пiдводячи голову з втомленими очима. - Уявляєш, Сергiю, який величезний крок вперед зроблять всi без винятку галузi свiтово економiки та науки, маючи майже безкоштовну електроенергiю, вироблену в результатi трансформацi енергi гравiтацiйного поля в електричну енергiю?
   - Ти маєш на увазi створення гравiтацiйно електрично станцi?
   - Саме так ! Це буде найбезпечнiша з електростанцiй на нашiй Землi ...
   - А доставлятиме вона вироблену електроенергiю споживачам традицiйним способом - за допомогою дротяних лiнiй електропередач, чи може якось iнакше ?
   - Спочатку мабуть таким способом, хоча вiн не занадто ефективний, сам знаєш, що по дорозi до споживача губиться значна частина електроенергi. Взагалi, найкращим з варiантiв, на мою думку, стане виготовлення гравiтацiйних електростанцiй рiзно потужностi, або ж ГравЕС, скажiмо вiд кiлькох кiловат до сотень мегават, в залежностi вiд потреб користувачiв. Для невеликого села, наприклад, ГравЕС матиме потужнiсть кiлька сотень кiловат, для середнього районного мiстечка - кiлька десяткiв мегават i так далi. Високовольтнi магiстральнi опори стануть непотрiбними, адже кожен населений пункт матиме власну електростанцiю, а надалi, можливо, i кожний iндивiдуальний дiм. У такому разi зникнуть i вуличнi стовпи. Такi мiнiелектростанцi будуть незамiнними для потреб, скажiмо, фермерiв, аварiйних, ремонтних та iнших служб. Окремим напрямком згодом зможуть стати мiкрогенератори, якi можна буде використовувати, наприклад в звичайних кишенькових лiхтариках, приймачах, мобiльних телефонах взамiн традицiйних елементiв живлення та рiзноманiтних акумуляторiв, працюючих на основi хiмiчних реакцiй...
   - В недалекiй перспективi вiдтак вiдпаде, мабуть, повнiстю потреба в змiнному струмi - людство користуватиметься постiйним, який видаватимуть гравiтацiйнi генератори. А цей вид струму можна накопичувати - акумулювати. До того ж вiн не випромiнює шкiдливi електромагнiтнi поля...
  Сергiй пiдвiвся i, поглянувши на свого годинника, спохватився:
  - Час вирушати до Гродбергово вiлли на прощальну вечерю. Нашi жiнки вже, мабуть, заждалися. Цiкаво, чи встигли вони вiдвiдати всi магазини в мiстi ?
  Чоловiки разом посмiхнулися. Сергiй тим часом натиснув кнопку виклику хнього службового автомобiля i вже за кiлька хвилин бiля входу в офiс дочiрньо фiрми Гродберга 'Delta-Auto', де саме закiнчували свiй черговий трудовий день Сергiй з Богданом, стояв темно- зелений автомобiль 'Аудi ' з нечутно працюючим двигуном та бiлявим коротковусим водiєм за кермом. Щойно чоловiки вийшли з офiсу, як дверi автомобiля автоматично вiдчинилися i вiн поглинув х в своє просторе шкiряне лоно, ховаючи за тонованими шибками салону,
  Чоловiки мовчали, а 'Аудi' спокiйно та впевнено набирав швидкiсть, прямуючи в напрямку Гродбергово вiлли, акуратно витираючи своми 'двiрниками ' дрiбнi краплi нiмецького дощу, наче рясний пiт чи сльози з лобового скла.
   - Значить взавтра вранцi рушаємо до Одеси... Доведеться нам ще трохи там попрацювати та владнати деякi справи. А головне - пiдготувати та вiдправити останнiх пiвтисячi гравiтонiв Гродберговi, - задумливо промовив Сергiй, - та й готуватися до остаточного перезду.
   - А що робитимеш зi своми пiдпiльними цехами? - запитав Богдан, милуючись добротними нiмецькими будинками, що пропливали казковими острiвцями за боковим склом автомобiля.
   - Звiсно що - закрию, а свох найкращих спецiалiстiв вiзьму в нашу нiмецьку фiрму працювати по контракту. Спочатку на рiк, а далi видно буде. Ти не заперечуватимеш, партнере?
   - Нi звичайно. Менi навiть легше буде з ними працювати, та й з технiчною мовою проблем не буде. Хлопцi тво, я так собi думаю, з задоволенням подуть - зарплатня хоча б в кiлька тисяч марок на мiсяць - щоденна казкова мрiя для кожного з них. Тим паче, що жити є де - невеликий готель з двадцяти кiмнат на територi дочiрньо фiрми Гродберга. До речi, а вiн вже переписав  на нас?
   - Так, в рахунок взаємозалiку за 'гравiтони'. Двi тих вiлли-близнючки, що ми з жiнками оглядали позавчора, теж вже нашi. Моя лiворуч, твоя - праворуч. Все просто, наче в казцi...
   - Це добре... Батька з мамою забереш з собою, чи ще не вирiшив?
   - Я ще з ними про це не говорив, все якось нiколи було. Хотiлось би, але ти ж знаєш старих - можуть i не забажати кидати власну домiвку. Якщо залишаться, буду нажджати до них в гостi та допомагатиму грiшми.
   - Я свох теж запитаю, може згодяться на перезд, хоча це важке питання. Свiй 'Електронсервiс' я, напевно, подарую своєму товаришевi Дмитру. Купити вiн його не зможе, та й навiщо менi тi сльози, тому хочу зробити йому приємний сюрприз...
   - Це той чоловiк, що орендує в тебе гаражний бокс пiд шиноремонтну майстерню i пункт екологiчного контролю? Здається, в нього старенька жовта 'двiйка'.
   - Еге ж, це вiн. Чудовий хлопець! В свiй час його брат Василь здорово мене виручив, то ж зроблю i я цим людям добро...
  Нарештi автомобiль нечутно зупинився бiля вiлли Гродберга, щойно розминувшись з 'шестисотим' Мерседесом, що вже, мабуть, рушав до свого гаражу.
  - О восьмiй вечора нас вiдвiдає Гродберг, - нагадав Сергiй, виходячи з теплого автомобiля в прохолодний бридкий морок .
  - На прощальну вечерю? - висловив припущення Богдан, дiстаючи сигарети та прямуючи з товаришем до невелико альтанки, що сховалася збоку вiлли, серед пишних ялинок та сосен. На свiжому прохолодному повiтрi, пiд округлим дахом альтанки з газовим камiном - шашличницею, який в таку пору чоловiки iнодi вмикали, випалити по сигаретi - другiй було таки приємною справою. В кiнцi кожного дня, Сергiй та Богдан вiдпочивали в цiй альтанцi, пiдводячи пiдсумок проминулого дня i плануючи наступний. Однак, все спланувати та передбачити неможливо, в чому невдовзi реальне життя - в котрий раз! - люб'язно надало можливiсть пересвiдчитись...
  
  
   Глава 26.
  Скликаючи в своєму кабiнетi невелику оперативну нараду, полковник служби безпеки Олександр Кравченко помiтно нервував - прибули всi, за винятком запрошеного представника обласно податково адмiнiстрацi. Щойно стрiлки настiнного годинника вiдлiчили шiстнадцяту годину дня, призначений час, полковник вiдкрив свою зелену папку i розпочав нараду.
  - Ну що ж, будемо працювати в такому складi, - звертаючись до присутнiх промовив Кравченко i продовжив, уважно обводячи всiх чiпким поглядом каштанових очей з ледь помiтною червоною сiткою на бiлках:
  - Кримiнальна обстановка в нашому курортному мiстi була завжди напруженою та непростою. З подальшою капiталiзацiєю крани вона продовжує ускладнюватись та видозмiнюватись. Все бiльше i бiльше iноземного капiталу вливається в укранську економiку взагалi та в економiку Одещини зокрема. Частина його легальна та узаконена. Це менша частина. Iнша, набагато бiльша, i це не секрет, має пристойний обiг в ' тiньовiй економiцi' нашого регiону, обслуговуючи незаконнi спекулятивнi та контрабанднi операцi, в тому числi продаж збро, вибухових та радiоактивних речовин, торгiвлю наркотичними i сильнодiючими речовинами, мiжнародну торгiвлю пiдлiтками та жiнками. Окрiм вищезгаданого, з'явився i новий вид людсько контрабанди - добровiльна емiграцiя. Це стосується незаконних транзитних мiгрантiв, що перетинають нашi кордони в напрямку на Захiд. Однак, контрабандними шляхами, аби уникнути митних зборiв, бiльше всього до нас надходить звичайних речей: продуктiв харчування, алкогольних та тютюнових виробiв, одежi, взуття, електронно, побутово технiки та маса рiзноманiтних дрiбниць. Завдяки нашим постiйним зусиллям та дiям вiдстежуються всi незаконнi канали iмпорту та згодом перекриваються. В свою чергу 'тiньова економiка ' реагує на це i дає поштовх для розвитку пiдпiльного виробництва рiзноманiтних пiдробок, сурогатiв, фальшивок. З цiєю метою кримiнальними структурами, а частiше i просто бажаючими заробити, створюються пiдпiльнi 'цехи' та мiнiфабрики, навiть мiнi- заводи. Якщо такий цех, або мiнiфабрика, виготовляє, скажiмо, жiночу бiлизну та спортивнi костюми пiд 'Адiдас',"Найк" чи 'Пуму' - це одна справа. Зовсiм iнша справа це пiдпiльнi формування, що спецiалiзуються на рiзноманiтних механiчних, електричних та електронних пристроях, використовуючи новiтнi науковi досягнення, прогресивнi технологi та високоточне обладнання з комп'ютерним керуванням, на якому виготовляють зброю, матрицi для виробництва фальшивих документiв, цiнних паперiв i банкнот, монети, не говорячи вже за звичайнi речi. Не дивно, що продукцiя таких цехiв користується пiдвищеним попитом як у нас в кранi, так i в державах ближнього та дальнього зарубiжжя.
   Нещодавно ми з вами провели вдалу операцiю 'Синтез', в результатi яко виявили та знешкодили низку пiдпiльних хiмiчних лабораторiй, що виробляли сильнодiючi психотропнi препарати надзвичайно високо якостi. На черзi операцiя пiд назвою 'Технологiя'. Основна мета  - виявлення та нанесення нищiвного удару по високотехнологiчним пiдпiльним цехам, частина яких контролюється кримiнальними угрупуваннями, а iнша, згiдно з нашими оперативними даними, самостiйна та незалежна, створена звичайними безробiтними iнженерами та вченими, бажаючими прогодувати сво сiм' ...
   Дверi кабiнета полковника прочинилися i в шпарину просунулася коротко пiдстрижена голова капiтана Мороза, помiчника Кравченка.
  - Олександре Миколайовичу, щойно прибув представник податково адмiнiстрацi, - ввiчливо проiнформувало рум'янощоке чорновусе обличчя капiтана i, пiднявши догори густi темнi брови, завмерло в очiкуваннi.
  - Запросiть...- невдоволено пробурмотiв полковник, невдоволений запiзненням податкового чиновника.
  Як кадровий вiйськовий, вiн зневажав ледачий, але спритний та хитромудрий, чиновний люд, що тiльки й думав над тим, як в державний робочий час вирiшувати сво особистi перманентнi проблеми, та ще й не за власний кошт. Тримаючи в свох руках владнi, фiнансовi та економiчнi важелi, чиновництво процвiтало та корумпувало, створюючи образ невтомного борця за народнi iнтереси, спотвореного 'стаханiвською' працелюбнiстю.
  Сам Кравченко, навпаки, весь свiй час, серед якого майже зовсiм не залишалося мiсця для вiльного, присвячував службi. Довготривалi небезпечнi операцi, конспiративнi зустрiчi, збiр, перевiрка та аналiз рiзноманiтно оперативно та агентурно iнформацi, спiвпраця з мiжнародними службами - все те займало його чи не цiлодобово.
  Спритне ж чиновництво в той самий час жирувало, вiдпочиваючи на престижних курортах, здило на Захiд за державний кошт 'переймати досвiд '; будувало собi та свом нащадкам в курортнiй зонi шикарнi дачi, багатоповерховi будинки та вiлли за хабарi й 'навари'; пересувало натрудженi сiдницi на iномарках останнiх моделей i володiло таємними валютними рахунками за кордоном та добре замаскованими кривками дорогоцiнних металiв i коштовного камiння в свох володiннях...
  Тому, проводячи будь-яку операцiю, Кравченко напевне вже знав, що i цього разу в справi фiгуруватиме хтось iз корумпованого чиновництва, за "вiдмазування" якого обов'язково турбуватиметься хтось з "вищележачого" владного прошарку.
  На спiзнiлого представника обласно податково адмiнiстрацi вже було заведене спецiальне досьє в зв'язку з чисельними скаргами пiдприємцiв мiста i областi на його хабарництво, зловживання та ще на дещо... Вищезгаданий представник податкового вiдомства Петро Макарович Шульга, пройшов шлях вiд звичайного колгоспного рахiвника до бухгалтера, а далi - до завiдуючого вiддiлом обкому партi. З настанням незалежностi держави Украни, його, колишнього вiдданого ленiнця, товариш-комунiсти не залишили без портфеля. Деякий час вiн носив його в обласнiй радi, облесливо зазираючи в вiчi начальству, потiм - в облдержадмiнiстрацi, що дало змогу без зайвих зусиль потрапити до обласних податкових органiв. Згiдно з останнiми повiдомленнями кiлькох незалежних iнформацiйних джерел, Шульга отримав в дарунок вiд представництва однiє вiдомо iноземно корпорацi, що займається торгiвлею рiзноманiтними видами сiльгосптехнiки на всiй територi Украни, такого собi "невеликого презента" - легкового автомобiля, пiд сидiнням якого дивним чином "завалявся" пакунок з солiдною сумою в iноземнiй валютi...
   Спочатку полковник Кравченко не бажав участi в новiй операцi цього улесливого перевертня. Однак, обмiркувавши дещо, вирiшив навпаки - залучити Шульгу до участi в нiй з користю для справи, встановивши за ним спостереження. Контролюючи його перемiщення, зустрiчi та телефоннi розмови, Кравченко планував одержати додаткову iнформацiю, яка в свою чергу допомогла б накреслити схему дiлових контактiв Шульги, а згодом i вивести на слiд його спiльникiв та покровителiв. Хоча схоже було на те, що Шульга працює самостiйно. Проте не виключалась можливiсть знайти i тих, кому вже Шульга був за шефа - покровителя...
  - Так ось, - продовжував полковник, - операцiя 'Технологiя', згiдно з нашим планом, проходитиме не блискавично, по однiй простiй причинi - взявши декiлькох цеховикiв, ми розполохаємо решту. Тому тривалiсть проведення цiє операцi - три мiсяцi. За цей час ми повиннi зiбрати якомога бiльшу кiлькiсть iнформацi про пiдпiльникiв, асортимент хньо продукцi та зовнiшнi зв'язки. Нагадую, що нас в першу чергу цiкавлять 'цехи' високотехнологiчних процесiв. Звичайно, в ходi операцi фiксуватиметься все, проте особливу увагу слiд зосередити саме на них. Як вiдомо, 'цехи' потребують для свого функцiонування певну сировину, комплектуючi вироби та напiвфабрикати. Тому нам слiд досить таки ретельно вiдстежувати зв'язки пiдпiльних виробникiв зi своми постачальниками та збутовиками. Не виключається той факт, що на крупнi 'цехи' працює декiлька дрiбнiших. Слiд врахувати i те, що для збiльшення прибуткiв власники пiдпiльного виробництва вишукують якнайдешевшу сировину. А звiдси можливий такий висновок: сировина або крадена, або контрабандна.
  Тепер зосередимося на тактичних завданнях. Нашi люди повиннi проникнути в 'цехи' пiд виглядом бажаючих пiдзаробити. А ними повиннi бути висококласнi спецiалiсти, з вiдповiдною освiтою та досвiдом. Основнi хнi "легендарнi" мотиви та причини для влаштування на роботу приблизно такi: скорочення за штатом на попередньому мiсцi роботи, довготривалi затримки з виплатою зарплатнi i мiзерний  розмiр i т.п. Канали, якими вони спробують проникнути в пiдпiлля, найрiзноманiтнiшi: через знайомих, через пiдприємцiв, за допомогою iнших доступних джерел iнформацi, що пропонують високооплачувану роботу, в тому числi i складання якихось приладiв чи пристров вдома, нарештi, це стосується тiльки мiлiцi та пенiтенцiарно царини, - через кримiнальнi структури. Далi. Потрiбно буде зайнятися пошуком вже працюючих в пiдпiллi людей з метою отримання вiд них вiдповiдно iнформацi. Податковiй адмiнiстрацi разом з представниками комiтету з питань захисту прав споживачiв рекомендую провести серiю спiльних рейдiв по всiй торгiвельнiй мережi регiону, включаючи промисловi, оптовi та унiверсальнi ринки, з метою непомiтно фiксацi, наголошую - лише фiксацi, поки що, наявностi в продажу контрафакцiйних товарiв складного асортименту i встановлення х реальних постачальникiв. Сам товар нi в якому разi не чiпати - це одразу ж вiдлякає пiдпiльникiв та хнiх торгових агентiв.
  Митниця разом з прикордонниками повинна звернути особливу увагу на дрiбних
  'човникiв', а також i на офiцiйних експортерiв та iмпортерiв високотехнологiчно продукцi та комплектацiй до не. Мiлiцi потрiбно буде також створити власну оперативну групу 'пiдприємцiв' та "дiлових людей", якi працюватимуть на ринках та базарах в ролях нiбито крупних покупцiв. Можливий варiант гри i в 'продавцiв' дешево сировини та комплектуючих виробiв з метою знаходження вiдповiдних 'покупцiв' з пiдпiлля. Для цього до справи можна пiдключати i рiзноманiтних посередникiв, за якими надалi встановити спостереження. До речi, аналогiчнi операцi, тiльки в рiзний час i пiд рiзними назвами пройдуть ще в декiлькох регiонах крани, в яких, поки що невiдомо. В кого будуть запитання?
   - Олександре Миколайовичу, - звернувся до полковника представник органiв внутрiшнiх справ, - чи варто залучати до операцi наших iнформаторiв в слiдчих iзоляторах та в'язницях? Зараз серед покараних порушникiв велика кiлькiсть колишнiх пiдприємцiв, в тому числi й колишнiх 'пiдпiльникiв'...
   - Обов'язково. Iнформацiя тiльки в окремих рiдкiсних випадках буває зайвою, тому було б непогано, аби вашi люди заприятелювали саме з 'високотехнологiчними пiдпiльниками', термiн ув'язнення яких вже закiнчується, а при необхiдностi його можна зменшити i штучно, спецiально для проведення операцi. Iмовiрнiсть того, що колишнi порушники вiзьмуться за старi пiдпiльнi справи досить висока . Є ще запитання? Нi? В такому разi дякую за увагу. Збираємось в такому ж складi рiвно через недiлю. До зустрiчi всiм, окрiм ...
  
   Глава 27.
  Однокiмнатна миколавська квартира, в яку недiлю тому вселився Перельман-Власенко виявилася цiлком придатною для проживання. Був навiть добре засклений та утеплений балкон, що виходив у затишний двiр. В просторiй кухнi стояла майже нова газова плита з духовкою та холодильник 'Днiпро- 2'. Знаходився тут i мiцний кухонний стiл з чотирма табуретами та декiлька шафок для кухонного причандалля, яке власне складалося з старо чавунно пательнi, кiлькох каструльок, пiвдюжини тарiлок та десятка виделок i ложок.
  Житлова кiмната мала пристойну площу. В нiй розмiстився звичайний розкладний диван та зовнi досить таки непогана меблева 'стiнка', шпонована червоним деревом.
  З кутка кiмнати стирчало два обiрваних дротика, що вказували на колишню наявнiсть телефону. Загалом же квартира потребувала ще багато чого необхiдного для бiльш-менш комфортного проживання в нiй. Та й новому хазяну дуже вже кортiло запросити до себе в гостi, в затишну оселю з гарними та модними речами, молодих людей, з якими вiн познайомився в потягу, дучи сюди, в Миколав. Найбiльше товстуновi сподобалося те, що вони були його сусiдами. Згадуючи осяйний та проймаючий погляд Олени, вiд якого його серце солодко завмирало, а тiло зачинало по-юнацькi шаленiти, вiн жадав нових зустрiчей з нею, але, певна рiч, без Вiктора. Спочатку, звичайно ж, вiн запрошуватиме х разом, а там ... Головне - завести з ними дружбу, а далi буде видно. Старий ловелас уявляв собi рiзноманiтнi сцени невтримного кохання, де головними дiйовими особами був Вiн та Олена. Розкiшна Олена... Було б непогано кудись на деякий час вiдправляти  чоловiка. Враховуючи те, що живуть вони досить скромно, Олена надалi i сама могла б посилати Вiктора кудись самого, без не, нiби хворо, скажiмо за товаром на день другий. А Вiн навiть великодушно позичить Вiктору на той товар сякi-такi грошi, мовляв, коли зможеш, тодi й вiддаси, тiльки працюй, рухайся. А Вiн тим часом залюбки порухається з Оленою. Е-ех...
   Останнiх декiлька днiв Перельман-Власенко обiйшов чимало рiзних мiських магазинiв, оглядаючи рiзноманiтнi товари. Зрештою придбав гарне килимове покриття на всю кiмнату та на коридор, пару шкiряних крiсел, антикварний лакований дубовий стiл для кiмнати, пiвдюжини стiльцiв, ошатнi штори та модне вовняне покривало для дивану. Змiнив кухонне начиння на iмпортнi сервiзи та рiзноманiтнi набор. Великий отвiр в меблевiй 'стiнцi' затулив кольоровим телевiзором 'Панасонiк' останньо моделi з чималим екраном. В кутку, бiля дивану, на оригiнальнiй склянiй пiдставцi розмiстив потужний музичний центр з функאцiєю 'караоке' та чейнджером на п'ять лазерних дискiв. Холодильник зостався той самий, але нарештi наповнився всiлякими делiкатесами, напiвфабрикатами, рiзноманiтними напоями, свiжими овочами та фруктами.
   Товстун нiколи не був проти смачно попости, може й тому вмiв неперевершено готувати рiзноманiтнi страви i кохався в цiй справi. Ось i сьогоднi вiн вже з самiсiнького ранку не вiдходив вiд кухонного столу та газово плити, готуючи на святкову вечерю з приводу власного новосiлля кiльканадцять вигадливих страв за вiдомими, мабуть, тiльки йому одному, рецептами. На сьогоднiшнiй вечiр Перельман-Власенко запросив до себе в гостi тих самих знайомих молодих сусiдiв, для яких вiн i готував все це, маючи надiю вгледiти вогники здивування та захвату вiд його кулiнарно майстерностi в очах Олени. Адже жiнку-самку, яка починає захоплюватися вмiнням та неабиякими здiбностями облесливого самця, а це старий гультiпака знав напевно, вже набагато легше зваблювати та, зрештою, i повнiстю покорити.
  Коли велика стрiлка нового настiнного кухонного годинника почала вiдлiчувати першi хвилини восьмо години вечора, все вже було готове до прийому Олени та  чоловiка. Товстун швиденько скинув з себе кухонного фартуха i пiшов одягатися в нещодавно придбаний модний iмпортний костюм-трiйку, в якому вiн виглядав не таким вже й старим, а навiть i цiкавим, мужнiм чоловiком, молодим генералом у вiдставцi. Поряд з ним, цей сухоребрий та сутулий Вiктор виглядатиме ну просто зашмарканим сiльським новобранцем.
   - Але... Стоп, генерале! Пригадай, хто ти... правильно! Ти - Власенко! Власенко Iван Степанович, колишнiй дрiбний чиновник, а нинi звичайнiсiнькiй пенсiонер, що прихав з Москви ось сюди, в пiвденне мiсто Миколав, де мабуть i доживатимеш свого другого вiку, якщо, звичайно, тобi добряче поталанить... А на краще, якщо ти не останнiй дурень, пане генеральчику, мусиш "валити" якнайшвидше звiдсiля i з'явитися в невiдомiй спокiйнiй мiсцинi, тiльки тобою обранiй, скажiмо якимось Петренком, чи Степаненком! Ось так-то, дурнику! - Внутрiшнiй голос товстуна швиденько та владно поставив того на мiсце i кудись зник, але за хвильку, нiби поспостерiгати та ще трохи познущатися над свом недолугим господарем, повернувся та забуркотiв знову...
   Невдовзi довгождано щебетнув квартирний дзвоник, полохаючи та проганяючи пiдлий внутрiшнiй голос, а самого причепуреного хазяна змушуючи щодуху бiгти вiдчиняти дверi. На порозi стояв бiлозубий Вiктор з пакетом i пляшкою шампанського в однiй руцi та буханцем свiжого хлiба в iншiй. Усмiхнена iскристоока Олена, в зеленому короткому платтi i зi скромним букетиком троянд, стояла поряд з ним. Об  засмаглi стрункi ноги без колготок, муркочучи та задерши догори вусату голiвку, терлося руде кошеня - ще один традицiйний новосiльний подарунок. Хазян теж гарно та щиро всмiхнувся i, шанобливо привiтавшись з молодими сусiдами, запросив х до кiмнати, де на всiх вже чекав святково накритий стiл. Руде кошеня, кумедно збрикнувши, одразу ж помчало на кухню i зникло, десь собi затавшись.
  ' Боже ж мiй, яка вона гарна ! О, цей стан, ноги, груди i обличчя красунi з неповторною магiчною посмiшкою! - Дав волю свом думкам товстун. - Я мабуть таки збожеволiю, якщо не зацiлую все це неймовiрне та спокусливе жiноче добро...'
   - Шановний Iване Степановичу, - урочисто перервав козлячi думки товстуна Вiктор, заледве переступивши порiг кiмнати i завчено продовжив:
  - Ми з Оленкою вiд щирого серця вiтаємо вас з Днем народження i новосiллям. Бажаємо вам мiцного здоров'я, щастя та активного довголiття!
  Олена блискавично цмокнула товстуна в ретельно виголену щоку, приємно пахнучу новими iмпортними парфумами, i урочисто вручила йому квiткового букета. Вiктор по-чоловiчi потис хазяну руку i простягнув, витягши з пакета, подарунок - невелику, зi срiбним вiзерунчастим обiдком, кришталеву вазу для квiтiв.
   - Дякую, любi, це саме те, що менi потрiбно, - манiрно засмiявся 'Iван Степанович', вкладаючи колючi троянди до вази, - проходьте i влаштовуйтеся, а я тим часом наповню ваш подарунок водою. I того рудого подарунка, що втiк, зараз чимось смачненьким пригощу...
  Гостi знову засмiялися, всiдаючись за стiл. Товстун подався до кухнi i невдовзi повернувся з наповненою водою вазою, яку одразу ж поставив на широке пiдвiконня, поряд горщечка з колючим та невмирущим алоє.
   - Це ви-и все самi готували? - не втрималась захоплена Олена, запитливо поглядаючи на стiл, на якому не було жодного порожнього квадратного дециметра.
   - О, любi та шановнi гостi, це ще не все, - зовнi скромно, а про себе - самовдоволено, вiдповiв хазян, - декiлька мох, так би мовити, фiрмових страв я подам трiшечки пiзнiше. А поки що пропоную скуштувати цi!
  З цими словами товстун гучно вiдкоркував пляшку, що змусило Олену весело зойкнути а Вiктора - примружити очi, i акуратно розiлляв шипучий напiй по келихах.
  День народження Перельмана, щоправда, минув ще в травнi, зате паспортнi данi Власенка вказували саме на сьогоднiшнє число. Так що все було, з якось точки зору, правильно, без облуди. Ну, а новосiлля - то вже очевидна i неминуча рiч в очах молодих сусiдiв.
  Задзвенiвши, всi келихи повернулися на стiл вже порожнiми, окрiм напiвпорожнього та комизливого Олениного. Господар, гостинно припрошуючи гостей, i собi накинувся на жу - протягом дня вiн нiчогiсiнько не в, хiба що пробував на смак майже всi страви. Вгамувавши трохи власний голод, вiн долляв Оленi ще шампанського, а Вiкторовi запропонував випити горiлки. Той погодився i хазян разом з ним розпочав дорогу пляшку горiлки 'Гетьман', невпинно жартуючи, закушуючи та знову пiдливаючи напо всiм гостям, не минаючи iнодi й себе. Зовсiм скоро атмосфера за столом стала по-сiмейному затишною. Худорлявий Вiктор вже був трохи напiдпитку i намагався щось вiд себе вставити в красномовнi дотепи господаря, але з ним годi було й тягатися. Оленинi щоки повнокровно зарум'янились, а виразнi очi звабливо iскрилися, не в змозi приховати палкий жiночий темперамент. Старий шанувальник та знавець слабко статi помiтив це i ввiмкнув лiричну танцювальну музику.
   - Вiкторе, ви не ревнуватимете, якщо я з вашого дозволу запрошу Олену на танок? - ввiчливо, по-джентльменськi поцiкавився хазян, пiдливаючи Оленi ще шампанського, а Вiктору знову горiлки.
   - До вас ревнувати? Звичайно ж не буду! Танцюйте, а я поки пiду на балкон - трохи покурю ... - язиком, що вже почав заплiтатися, пробелькотав той i, вихиливши чарку почав закушувати якимось вигадливим грибно-м'ясним делiкатесом, однiєю з фiрмових страв хазяна.
  Товстун галантно пiдiйшов до дами, вклонився i простягнув й праву руку, лiву ж артистично притиснув до власних грудей. Олена, чарiвно посмiхнувшись у вiдповiдь, кокетливо пiдвелась, пiдiгруючи в тон кавалеровi. За якусь мить вправний розпашiлий господар кружляв у грайливому танцi зi своєю гостею по всьому вiльному мiсцi кiмнати. Вiктор, похитуючись наче старий морський вовк, подався на балкон, 'задравши' за собою дверi. 'Iван Степанович' почав вбирати в себе живiт, аби хоч краєчком власних обвислих грудей торкатися по-дiвочому пружних Олениних. Партнерша потроху й сама почала мiцнiше пригортатися до кавалера, але скорiше тому, що той почав несамовито кружляти  в танку все швидше та швидше.
   - Оленко, ви сьогоднi такi чарiвнi! В танцi ви нiби богиня, - почав товстун, поволi
  опускаючи лiву руку по жiночiй спинi все нижче й нижче, вiдчуваючи як поволi погiршується зв'язок мiж розумом на невтримно-споконвiчним чоловiчим бажанням.
  - Дякую, а я навiть i не уявляла собi, що ви такий вправний кулiнар, до того ж ще й прекрасний танцюрист.
   - О, ви мене ще не знаєте. Я вправний в багатьох речах, навiть в коханнi ...
   - Навiть в коханнi? Цiкаво, i чим же ви вiдрiзняєтесь вiд iнших чоловiкiв, що зазвичай плутають кохання з ритмiчною гiмнастикою?
   - О! Я вас розумiю як нiхто. Кохання - то для мене чарiвне мистецтво чутливо душi i тiла, небесна гармонiя та солодка гра двох обранцiв долi.
   - Ви так цiкаво розповiдаєте, що хочеться вам, Iване Степановичу, вiрити...
   - Вiрте та не бiйтеся, люба Оленко, довiритися менi i згодом ви вiдчуєте неземне блаженство. На вiдмiну вiд iнших чоловiкiв, що думають лише за власне задоволення, я жертовний i вiдданий в коханнi, проте невтомний та винахiдливий ... Менi вiдомо багато iнтимних речей, вiд яких в захватi завмирає подих моє обрано богинi, i про якi бiльшiсть жiнок навiть не здогадується.
  - Он як... Iване Степановичу, ви мене, замiжню жiнку, дедалi бiльше i бiльше iнтригуєте. Що ж то за речi? Хоча, я розумiю - то ваше танство справжнього чоловiка ...
   - О, мила Оленко! Ви, як завжди, правi. Справжнi чоловiки не розкидаються своми таємницями, вони трепетно зберiгають х лише для свох, єдиних, обраних принцес та королев, що цiлковито повелiвають хнiми помислами i серцями ...
  Дверi балкону скрипнули i в кiмнату ввiйшов Оленин чоловiк. Похитуючись, вiн пройшов на своє мiсце за столом i важко сiв на диван. Музика закiнчилася i господар, вiдводячи розгарячiлу Олену до столу, запитав:
   - Вiкторе, ви себе добре почуваєте? Я вам в такому разi принесу склянку мiнерально води з льодом. Вам, Олено, теж?
   - З превеликим задоволенням освiжусь, - промовила задихана жiнка, а  чоловiк лише ствердно кивнув та щось пробурмотiв на знак згоди.
  Перельман-Власенко добре знав свою справу. Старий спокусник i розпусник завжди доводив розпочате дiло до логiчного та приємного для себе завершення. Поклавши собi за мету звабити чергову жертву, вiн нiколи не вагався, а вперто просувався до намiченого фiналу, особливо якщо на звабу не було взаємно згоди. Не будучи зовнi занадто привабливим i зазвичай перепробувавши весь власний чималий арсенал залицянь, на якi всi охочi до любовних вправ жiнки, як правило, вiдповiдають добровiльною згодою, вiн iнодi все влаштовував за допомогою деяких сильнодiючих медпрепаратiв, використовуючи для досягнення бажано мети завжди голодного на злягання самця транквiлiзатори, а iнколи збуджуючi речовини, залежно вiд обставин. Частуючи невблаганну жертву такими ось 'наживками', далi можна вже не турбуватися - вона твоя !
  За хвилину вже добряче сп'янiлий Вiктор на прохання дружини, кривлячись, осушив до дна склянку мiнерально води з льодом та високоефективним снодiйним, а розпашiла вiд танцю, говiрка та весела Олена, що взагалi нiчого не пiдозрювала, маленькими ковтками смакувала свою мiнералку, в складi яко знаходилася збуджуюча речовина.
  Господар надалi поводив себе надзвичайно чемно, гостинно та весело, продовжуючи пригощати гостей своми смачними вишуканими надками та частувати напоями. Знесилений по вiдомiй причинi Вiктор, потроху починав засинати за столом, поволi перекидаючи власну голову, що дедалi важчала, з одного гострого худорлявого плеча на iнше.
   - Ми мабуть вже пiдемо, Iване Степановичу, - стурбовано промовила враз принишкла Олена, скрушно спостерiгаючи за поведiнкою чоловiка за столом i додала, зiтхнувши:
   - Ви не допомогли б менi довести Вiктора до нашо квартири, а то вiн вже геть сп'янiв. Боюсь, аби не впав зi схiдцiв. А я ж його сама не втримаю...
  'Снотворне вже подiяло, а збуджувач - ще нi.', - подумки констатував товстун, обводячи уважним поглядом гостей, а вголос, iмiтуючи щире ображення, додав:
   - Звичайно, Оленко, допоможу. В чому справа ! Однак пообiцяйте менi, що ви повернетесь, хоча б на хвильку, i скуштуєте мiй 'фiрмовий' торт.
   - Гаразд, ну хiба що на кiлька хвилин ...
  'Iван Степанович' разом з Оленою обережно пiдвели напiвсонного Вiктора - з ким не буває! - i повели його вiдпочивати. Впоравшись з п'яним, вони повернулися до святкового столу. Прибравши зi столу дещо з посуду, господар урочисто розмiстив на вивiльненому мiсцi чималу тацю з розкiшним, власноруч приготованим, тортом. Взявши нiж та спецiальну лопатку, товстун вiддiлив найсмачнiшу частину для Олени. Молода жiнка з задоволенням почала ласувати, запиваючи шматочки торту мiнеральною водою.
   - Подобається ? - поцiкавився господар, пильно вдивляючись в великi зеленуватi Оленинi очi, що вже починали збуджено та неприродно поблискувати.
   - Дуже смачно ! Ви просто неперевершенi ! - голосно промовила жiнка i, зачувши приємну лiричну мелодiю, яку ввiмкнув товстун, раптом безконтрольно додала:
   - Хочу, хочу танцювати! Ви мене не запросите? Така приємна нiжна музика ...
   Товстун охоче пiдхопився i пiдiйшов до Олени. У вiдповiдь жiнка, нiби булгакiвська Маргарита, весело та моторошно засмiялася, грайливо подаючи йому руку, i вони знову закружляли в танцi, але вже в якомусь несамовитому та непристойному. Безвiльно пiддаючись чоловiчiй силi, Олена почала в свою чергу злегка погладжувати спочатку плечi, потiм шию 'Iвана Степановича', який тим часом неквапно та впевнено проводив однiєю рукою по талi партнершi, а iншою вже добирався до омрiяних, тремтячих та пружних грудей молодо вродливо жiнки. Впоравшись з кiлькома ґудзиками на платтi, товстун нарештi зi спраглою насолодою припав соковитими губами до теплих, пахнучих недорогими парфумами та паморочливим дiвочим духом, свiжих та молочно-бiлих Оленчиних грудей . Вiдкинувши назад голову з довгим розсипчастим волоссям, молода жiнка в жагучому та нестримному поривi, вигнувши вперед спину, нестямно та конвульсивно обхопила нiжними руками шию партнера. Товстун, пiдхопивши однiєю рукою  за спину, iншою трохи вище задньо частини колiн, понiс в'юнке та жадане молоде жiноче тiло на просторий диван...
  'Взавтра я обов'язково мушу бути в Одесi ...' - промайнула в головi Переламана-Власенка думка i швидко зникла пiд натиском iнших, iнстинктивно свавiльних, вправно керуючих дiями чоловiчого тiла для звершення похiтливого та нестримного бажання ...
  
   Глава 28.
  Солiдний замiський будинок генерала Шварца продовжував приймати гостей, якi все прибували, щоб вiдзначити разом з господарями визначну подiю - чвертьвiковий ювiлей подружнього життя, "срiбне весiлля". Велика, але надзвичайно затишна, зала повнилася лiричними переливами роялю, по клавiшам якого бiгали худорлявi пальцi молодо бiляво жiнки в блакитнiй сукнi. Обкладений вiдполiрованими гранiтними каменями камiн, наче паща казкового дракона, дихав запашним теплом. Гострi трiпотливi язики жовто-червоного полум'я поривалися вгору навперебiй, шиплячи один на одного, з гарячим та нестримним бажанням оглянути розташованi на довгих лакованих столах старовиннi столовi предмети з порцеляни, срiбла i скла. Поважнi предмети, в свою чергу, глузуючи з полум'я, час вiд часу показували камiну своми блискучими гранями та боками невеликi iскристi цяточки, мiнiатюрнi язички-вiдблиски ...
  Гер Шварц, запримiтивши розгубленiсть Гродберга та його дружини, взяв х пiд руки i почав водити вiд однiє компанi гостей до iншо. Познайомивши Гродбергiв з присутнiми, хазян залишив дружину Костаса в товариствi кiлькох дам, якi з радiстю та цiкавiстю  прийняли. Взявши по келиху рожевого вина, чоловiки неквапно подалися в затишний куточок, неподалiк вiд камiну, який займав продовгуватий шкiряний диван з рiзьбленими кривими нiжками. Зручно вмостившись на ньому, вони деякий час мовчки смакували невеликими ковтками ледь тягучий, кислувато-солодкий напiй.
   - Щось я не бачу вашо дружини, гер Шварц, - першим порушив недовгу мовчанку Гродберг.
   - Вона в мене полюбляє поратися та куховарити на кухнi, куди, власне й подалася у перед самiсiньким вашим приздом. Гадаю, що за декiлька хвилин Кетрiн з'явиться знову i я вас нарештi познайомлю. Моя дружина надзвичайно смачно готує, в цьому ви пересвiдчитеся, щойно сядемо до столу...
   - Хiба у вас нема прислуги?
   - Є, звичайно, але моя Кетрiн до кухнi нiкого не пiдпускає. ЇЇ батько, нинi вже покiйний, в свiй час володiв невеличким рестораном в Бременi. Сiм'я в нього була чималенька - дружина, двоє синiв та четверо дочок. Грошей великих вiн не мав, щоб наймати працiвникiв, тому вся сiм'я трудилася у тому ресторанi. Кетрiн, наймолодша з дiтей, виросла в прямому розумiннi на кухнi, допомагаючи сестрам та матерi готувати рiзноманiтнi страви. Покiйний тесть згодом дав своєму ресторановi, зважаючи на пораду власно дружини, нову назву 'Сiмейний затишок' i не прогадав. Кiлькiсть клiєнтiв значно збiльшилась, але старий нiкого стороннього на роботу так i не брав. Невдовзi двi старшi сестри Кетрiн вийшли замiж i продовжували разом з чоловiками працювати в ресторанi. До речi, саме в 'Сiмейному затишку' я i познайомився з моєю дружиною. На той час вона вже була шеф-кухарем, а я зi своми товаришами, молодими офiцерами, саме прибув до Бремена пiсля закiнчення вiйськового училища. У вiльний вiд служби час ми вешталися в пошуках пригод та розваг. Як i всiх молодих хлопцiв нашого вiку, нас цiкавили гарненькi дiвчата i молодi жiнки, вино, шнапс та смачна закуска. А все це, як вiдомо, разом можна знайти в ресторанах. Розтринькавши значну частину свох грошей на щоденнi вечiрки в дорогих фешенебельних ресторанах в самому центрi мiста, ми згодом вирiшили надалi вiддавати перевагу недорогим вiдповiдним закладам. Так ми i стали завсiдниками "Сiмейного затишку". Кухня там була вiдмiнна, а цiни найнижчими в мiстi. До того ж, поряд з рестораном знаходився залiзничний вокзал, що в свою чергу давало змогу знайомитися щоразу з новими дiвчатами та жiнками. I ось одного разу, задля смiху, поки я мав неуважнiсть розглядати якусь цiкаву модну жiночку, що саме зайшла до ресторану випити чашечку кави з коньяком та тiстечком, мо хлопц-лобуряки спритно вкинули до моє тарiлки з наваристим курячим бульйоном монетку в десять пфенiгiв, яку я зрештою мало не проковтнув. Розлютившись, я зажадав негайно зустрiчi з шеф-кухарем закладу. Однак, побачивши невдовзi перед собою стомлену тендiтну дiвчину, яка прикривала благеньким фартушком сво розчервонiлi охайнi, майже дитячi руки, з налиплими на них де-iнде невеликими шматочками якихось овочiв, я одразу ж перестав обурюватись. А вона мовчки чекала вiд мене, галасливого невдоволеного вiдвiдувача, скарги, скромно опустивши додолу великi синi очi пiд веселими та нахабними поглядами мох товаришiв, якi почали один за одним попирскувати а далi й смiятися.
   Менi стало нiяково i водночас соромно за свою поведiнку. Я чомусь пiднявся i, наче справжнiсiнький клоун, подякував  за монетку, яку сховав на пам'ять до власно кишенi. Моє товариство вже лускало зi смiху, а я... Я нiчого не чув i не бачив перед собою, окрiм втомлених сумних синiх очей та ледь тремтячих рожевих дiвочих губ. Вибачившись, я раптом промимрив нi з того нi з цього: 'Ваш бульйон - найсмачнiший з усього того, що я коли-небудь куштував...'
   Дiвчина спочатку ледь всмiхнулася, а потiм, стримуючи сльози, вибiгла на кухню. Я знiчено подався слiдом заспокоти . Там на кухнi ми з нею i познайомились. А ту монетку, на превеликий жаль, я не зберiг... А ось, до речi i моя Кетрiн!
   Шварц пiдвiвся i попрямував до грацiозно красиво жiнки середнiх лiт з нiжними
  волошковими очима, яка щойно ввiйшла до зали. Щось прошепотiвши й на вухо, вiн, взявши  пiд руку, пiдвiв до Гродберга. Той заздалегiдь пiдвiвся i представився, поцiлувавши простягнуту йому тендiтну i вишукану жiночу руку.
   - Гер Гродберг, менi дуже незручно приймати ваш подарунок, який вiд вашого iменi передав Ганс...
   - Що ви, фрау Кетрiн, менi лише хотiлося зробити якусь приємну дрiбничку, тим бiльше, що вам потрiбно хоч на деякий час полишити кухню i згадати про те, що ви чарiвна жiнка! Хоча, слiд признатися, на мiсцi вашого чоловiка я побоявся б вас вiдпускати одну до столицi кохання Парижу. Там, кажуть, сила силенна звабникiв ...
   - О, гер Гродберг, моя Кетрiн вiрна тiльки менi ось вже двадцять п'ять рокiв! Чи не так, люба? - вдоволено розвiяв сумнiви та побоювання гостя господар, теж цiлуючи дружинi руку i всмiхаючись до не.
   - Гаразд, гер Гродберг, я прийму ваш дарунок, якщо ви познайомите мене зi своєю дружиною, - весело та трiшки кокетливо проказала Кетрiн.
   За хвилину Кетрiн вже спiлкувалася з Гродберговою дружиною, а чоловiки тим часом знову подалися в затишний куточок, не забувши прихопити з собою ще по склянцi аперитиву. Повiльна мелодiя вальсу Штрауса бринiла i кружляла залою, пiдводячи з мiсць пари...
  - Гер Гродберг, менi прийшла нещодавно на думку одна цiкава iдея, щодо використання вашого пристрою - 'гравiтону', який так чудово зарекомендував себе на болотоходах, - почав Шварц, вiдкладаючи на невеликий столик келих з недопитим вином та запалюючи сигарету.
   - Я радо  вислухаю, гер Шварц, - пiдкреслено ввiчливо вiдповiв Гродберг, теж вiдкладаючи свого келиха та запалюючи сигарету.
   - Одна з лабораторiй нашого розвiдувального управлiння вже довгий час б'ється над вирiшенням деяких насущних питань, серед яких важливе мiсце займає сучасне ведення достовiрно розвiдки. Технiчнi засоби для збору необхiдно iнформацi морально швидко старiють. Навiть iнформацiя, що отримується за допомогою штучних супутникiв, не завжди об'єктивна та повна i вчасна. Цей вид збору iнформацi загалом непоганий, але має декiлька iстотних вад: залежнiсть вiд метеорологiчних умов, вiд часу доби, способiв маскування об'єктiв та ще багато чого. При веденнi сучасних локальних бов на обмежених територiях, в тому числi i в лiсистiй мiсцевостi, зi супутникiв - шпигунiв користi мало, так само як i з лiтакiв-розвiдникiв. Потрiбно щось простiше та бiльш оперативне, наприклад - невеликi розвiдувальнi капсули з системами збору та передачi аудiовiзуально, радiологiчно та хiмiчно iнформацi. Далi, одержана кожною такою капсулою-розвiдником iнформацiя передаватиметься на базову станцiю, назвемо  умовно 'капсулодромом', де iнтегруватиметься та попередньо аналiзуватиметься i миттєво передаватиметься за призначенням, - розповiв Шварц i надалi витримав деяку паузу, чекаючи на реакцiю Гродберга.
   - Я не спецiалiст з цих питань та проблем, яких ви щойно торкнулися та висвiтлили, гер Шварц, - не забарився з вiдповiддю Гродберг, тягнучись до келиха з вином, - i, чесно кажучи, навiть не розумiю, при чому тут наш 'гравiтон'?
   - Все дуже просто, гер Гродберг. Розвiдувальнi капсули повиннi оснащатися невеликими 'гравiтончиками', що дасть м змогу безшумно пересуватися по будь-якiй мiсцевостi, долаючи воднi та болотнi перешкоди, гори i прiрви. В населених пунктах х можна буде маскувати пiд що завгодно, пiд будь-якi предмети, навiть тварин, скажiмо пiд ворон або пацюкiв...
  Гродберг не втримався i засмiявся, подумки уявивши весь отой розвiдувальний зоопарк. Вiдтак вибачився, але Шварц i собi посмiхнувся, i натхненно продовжив:
   - Капсули можуть виконувати до того ж безлiч iнших необхiдних та надзвичайно
  корисних функцiй. Якщо, примiром, оснастити зграйку капсул, скажiмо мiнiатюрними мiношукачами, то вона за лiченi години, не торкаючись землi, допоможе скласти карту мiнного поля розмiром в декiлька сотень гектар, на що звичним примiтивним способом може згаятись безлiч часу. Капсули зможуть також виконувати роль радiокерованих вибухових пристров, що самi займатимуть визначене для них мiсце вибуху. А збiр розвiдданих з мiсць дислокацiй в мирний час терористичних угрупувань? Що не кажiть, а капсули з вашими 'гравiтонами' - то великий крок вперед у вiйськовiй справi!
  Рояль заграв голоснiше, трансформувавши звичайну лiричну мелодiю в бравурний марш. То був умовний сигнал для гостей генерала Шварта та його дружини займати сво мiсця за святковим столом.
   - Отже, якщо ви не проти, гер Гродберг, то я пiдготую необхiднi папери i ви одержите щедре замовлення на експериментальну розробку та виготовлення декiлькох 'капсулодромiв', спроможних нести по кiлька десяткiв капсул-розвiдникiв. Ваше завдання - забезпечити х вiльне пересування. Електронну ж начинку для капсул: вiдеокамери, аудiопристро, рiзноманiтнi датчики, системи орiєнтацi та мiкрокомп'ютери, вiзьме на себе наша вiдповiдна лабораторiя. Подумайте над моєю пропозицiєю, але вже вдома. А зараз - ходiмо до столу! Настав час забути про справи та згадати молодiсть ...
  Гостi шумно засовгали стiльцями i забрязкали ножами та виделками, задзвенiли бокалами. 'Срiбне весiлля' розпочалося зi скромного поцiлунку 'молодих' - Кетрiн та Ганса Шварцiв...
  
   Глава 29.
   Партiя 'гравiтонiв' у кiлькостi п'ятисот штук була готова i знаходилася в складi третього цеху, чекаючи на вiдправку до Нiмеччини. Необхiдне картонне опакування з пiнопластовими ущiльнювачами повинна була ще вчора пiдвезти в обумовлене мiсце одна напiвпiдпiльна друкарня, що спецiалiзувалась саме на виготовленнi рiзноманiтних упаковок з нанесенням на них будь - яко бажано iнформацi. Сергiй почав хвилюватися. Такого ще не було, щоб старий Абрам Бельдер, власник друкарнi коли-небудь пiдводив його. Значить - щось сталося, скорiше за все, з розряду нежданих неприємностей. Що саме, Сергiй поки що не знав, тому прийняв рiшення - зiбрати, або одержати необхiдну iнформацiю. Користуватися для цього мобiльним зв'язком вiн, з конспiративних мiркувань, не став, так само як i свом домашнiм телефоном. Якщо телефон Абрама хтось i прослуховує, знайти 'дзвонаря', який телефонував з привокзального автомату, буде таки складною справою.
  Пiд'хавши до телефонно будки бiля залiзничного вокзалу, з яко вiн вирiшив подзвонити Бельдеру додому, Сергiй вийшов з 'Нiсан Патрола' i, очiкуючи, допоки якась балакуча студенточка все про все розповiсть у слухавку невидимому абоненту, або ж у не нарештi закiнчаться грошi на телефоннiй картцi, почав розглядати привокзальну юрбу. Юрба як юрба, нiчого цiкавого, такий собi хаотичний соцiальний броунiвський рух. Хоча, якщо прослiдкувати за кожним учасником того руху, виявиться, що всi сво пересування-траєкторi вiн виконує надзвичайно логiчно та цiлеспрямовано, тобто в осмисленому порядку. Вiдтак, можна створити таке собi фiлософське висловлювання: Хаос - впорядковане безладдя. Або: Хаос - невпорядкований порядок. Нi, мабуть описати iдеальний хаос зможе синтезоване фiлософське висловлювання: Хаос - це невпорядковане безладдя.
  Нарештi балакуча дiвчина повiсила телефонну трубку i з розпачливим виразом обличчя ( i грошi в не є, i є про що розповiсти, i на тобi - зв'язок раптово обiрвався!) поринула в невпорядковане безладдя привокзально юрби. Сергiй перехопив трубку i одразу ж набрав телефонний номер Абрама Бельдера.
   - Ал-ло ! Це квартира Мiщенка ? Покличте, будь ласка, Iринку до телефону !
  Телефонна трубка деякий час мовчала, мабуть оцiнюючи обстановку, а за якусь хвильку вже похрипувала амбiцiйно-пафосною, завжди на щось ображеною, а iнодi й блискавично-образливою одеською мовою :
  - Послухайте, молодий чоловiче! Воно вам треба? Ви менi морочили голову на протязi всього минулого тижня ? Морочили ! Я був такий радий, такий радий, вiдколи ви перестали менi набридати. I ось знову! Я вам вже сотий раз повторюю, що це не квартира вашого Мiщенка! I нiяка Iринка тут не живе! Скiльки ж можна ! Набирайте уважнiше номер та дайте менi можливiсть вiдвiдати аптеку i купити собi щось заспокiйливе... Боже, що за молодь, що за молодь...
  Абрам знав, що телефонував саме Сергiй, хоча його вiн мiг розпiзнати й по кiльком фразам. Всiм свом клiєнтам старий добрий єврей, хвилюючись за хню безпеку, дав чужi прiзвища та iмена на зразок пароля. Ось i тепер, щойно Сергiй запитав якогось Мiщенка, Абрам вже знав, що запитувати Iринку Мiщенко може тiльки одна людина - його клiєнт Зiнченко Сергiй. Якщо у вiдповiдi Бельдера звучало слово 'аптека', це означало, що iнформацiйна записка клiєнтовi буде знаходитись саме там, в аптецi Гаєвського, що на Соборнiй площi, де працювала Абрамова сестра. Свою вiдповiдь для Абрама клiєнт мав залишити й. Сергiй не знав, щоправда, якi паролi мали iншi клiєнти Абрама, але то його не обходило. Старий не був занадто балакучим. Вiдсидiвши десять рокiв в таборах ще при Сталiнi, вiн не мав анiякого бажання вiдвiдати х знову. Саме цим аргументом виправдовувалась його зовнi дитяча гра в конспiрацiю.
   За пiвгодини, придбавши в добре знайомiй аптецi пляшечку йоду та пару блiстерiв цитрамону, Сергiй вже читав адресовану саме йому записку:
   - ' Ваше замовлення виконано, але з певних причин доставку органiзувати не можу. Товар знаходиться в гаражах Iзi, що бiля аеропорту. Термiново заберiть. Подробицi передам на мобiльний. Чекайте .'
   Сергiй одразу ж набрав на своєму мобiльному телефон Романа i спокiйно проказав :
   - Слухай мене уважно, Романе. Те, що нам потрiбно, знаходиться в Iзiному гаражi, що неподалiк аеропорту. Термiново органiзуй машину i вивезiть упаковки. Так само швидко дооформiть всi митнi документи. Весь запакований товар перевезiть до Степана на дачу. Дiйте!
  Абрам не змусив себе довго чекати. Так само, як i Сергiй, вiн, скориставшись послугами громадського зв'язку, зателефонував клiєнтовi.
   - Ал-ло, це Мiщенко?
   - Мiщенко, Мiщенко. Що у вас там трапилось?
   - Розпочалася операцiя по знешкодженню пiдпiлля. Рекомендую впасти на дно. Вiдпустка може тривати кiлька мiсяцiв. Висновки робiть самi...
   - ???
   - Тi-тi-тi ... - вже лунало з мобiльного.
   Сергiй все зрозумiв. Облави для нього не були чимось незвичним. Приблизно раз чи два на рiк йому доводилося вiдпочивати, вимушено припиняючи дiяльнiсть свох цехiв максимум на одну-двi недiлi. Але це слово ОПЕРАЦIЯ, що пролунало навзамiн звичного, розбишакуватого - ОБЛАВА, сприймалося вже досить таки холодним та безжальним. Наставав час 'зимово сплячки'. Всi цехи повиннi бути термiново замаскованi. Персонал негайно ж вiдправлявся в таких випадках у вiдпустки з виплатою вiдповiдних сум, необхiдних для прожиття. Вiдкликати з вiдпусток працiвникiв мiг згодом вiдповiдний начальник цеху.
  "А може воно i на краще', - подумав Сергiй. Так чи iнакше, але з 'пiдпiллям' вiн
  планував i сам розлучатися, але зi своми спецiалiстами - зовсiм нi! Їх необхiдно буде, кров з носа, забрати згодом з собою . Скорiше б вже повнiстю осiсти i працювати в Нiмеччинi, де тобi нi дурнуватих 'облав', нi iнтелектуальних 'операцiй'...
  
   Глава 30.
  Старий лис, як то кажуть, нiби завжди вiдчуває пастку i, вiдтак, поводить себе так, аби в не не потрапити. Повернувшись пiсля наради в полковника Кравченка, замiсник начальника обласно податково адмiнiстрацi Петро Макарович Шульга швиденько взявся до справи i через якийсь десяток - другий хвилин текст спецiально закодованого комп'ютерного файлу для подальшо передачi його змiсту 'пiдопiчним' бiзнесменам був готовий. Дiючи саме таким чином, Шульга планував впiймати двох зайцiв - попередити свох та 'пiдставити' чужих.
  Востаннє перечитавши текст повiдомлення, Шульга залишився вдоволеним. Через якусь хвилину до всiх його 'пiдопiчних' надiйде мiнiатюрне повiдомлення такого змiсту :
   'Перевiрте ПДВ', що означатиме : 'Для вас є повiдомлення в поштовому ящику'. Шульга спецiально вiдкривав безкоштовний електронний поштовий ящик, логiн та пароль якого був вiдомий тiльки йому, i в якому вiн розмiщував необхiдну iнформацiю, робив вiдповiдну розсилку адресатам на хнi, такого ж типу поштовi ящики. Розiславши необхiдну iнформацiю, Шульга тут же знищував повiдомлення а невдовзi i сам поштовий ящик, вiдкриваючи щораз новий. Цього разу це була iнформацiя наступного змiсту:
  'Взавтра розпочинається серйозна масштабна операцiя 'Технологiя'. ЇЇ мета - знешкодження високотехнологiчного пiдпiлля. Термiн проведення 3 мiсяцi. Задiянi всi вiдомi служби..
   Рекомендацi :
  - нiкого не приймати на роботу в означений термiн;
  - 'заморозити' нелегальне виробництво;
  - негайно вилучити з торгiвлi вiдповiдну продукцiю;
  - перервати всi зв'язки з постачальниками та клiєнтами;
  - дотримувалися обережностi при веденнi дiлових розмов;
  - не заводити нiяких нових дiлових контактiв;
  - анонiмно 'здати ' менi свох конкурентiв, що заважають, пiсля цього всi зв'язки зi мною негайно припинiть.
   Це повiдомлення знищити пiсля ознайомлення.'
  Шульга натиснув декiлька кнопок на клавiатурi комп'ютера i той почав скидати файл з цiєю, вiдповiдним чином закодованою, iнформацiєю необхiдним адресатам. Петро Макарович знав напевно, що в ходi операцi його самого контролюватимуть. Тому вiн, попередивши всiх свох 'пiдопiчних', буде займатися хнiми конкурентами. А встановлений контроль за його дiями зможе лише зайвий раз пiдтвердити його рiшучiсть та непримиримiсть до порушникiв закону, проявленi ним особисто пiд час проведення операцi.
   Комп'ютер спокiйно довершував свою справу, а його володар тим часом, використовуючи вiльну лiнiю, набирав номер телефону комiтету з питань захисту прав споживачiв.
   - Шановна Галино Олегiвно, щиро вiтаю вас! Це Шульга вас турбує. Хотiв би з вами зустрiтися сьогоднi. Маєте таку можливiсть? Буду вдячний...
   - Я вас теж вiтаю, Петре Макаровичу . Можливiсть зустрiтися сьогоднi? Гаразд, пiд кiнець дня заду до вас ...
   - О, мало не забув! Якщо вам не важко, то прихопiть з собою копi всiх скарг на недоброякiснi товари складного асортименту за цей рiк.
   - Зрозумiла. Бiльше нiчого?
   - Начебто все. Отже, до зустрiчi, Галино Олегiвно.
  Петру Макаровичу вже давно подобалася ця вродлива жiнка, з якою йому декiлька разiв доводилося перевiряти пiдприємства мiста в складi комплексних комiсiй, тому вiн радiв кожнiй нагодi з нею зустрiтися. А сьогоднi була досить таки чудова нагода.
  Грiшним дiлом, Шульга вже збирався вiдправити поштою на адресу комiтету декiлька анонiмних скарг вiд начебто 'ошуканих та невдоволених споживачiв', розгляд яких був би можливий тiльки з його безпосередньою участю. Слава богу, що Кравченко сам порекомендував йому пiдключити до операцi Галинин комiтет. Це, в свою чергу, давало змогу спланувати спiльну роботу, а отже - частiше зустрiчатися з цiкавою та милою жiнкою. Хтозна, може вдасться зрештою познайомитись бiльш докладнiше з  ... струнким тiлом спортсменки.
  Зухвала думка змусила надати пiдстаркуватому тiлу войовничого молодечого вигляду. Пiдвiвшись, Шульга попрямував до чималого сейфу i взяв звiдтiля пляшку шампанського 'Bollinger', два кришталевих келиха та коробку цукерок. Позбиравши зi столу папери, вiн дiстав концентрований освiжувач повiтря i декiлька разiв натиснув на розпилювач в рiзних кутках кабiнету. Щiльно причинивши вiконнi штори, Шульга запалив невисоку настiльну лампу з рожевим абажуром, в яку було вмонтовано невеликого радiоприймача. Зручно вмостившись в м'якому крiслi, хазян кабiнету ввiмкнув його i налаштував на хвилю радiостанцi, що саме транслювала музичний концерт на замовлення слухачiв. Шульга вiдкинувся в крiслi, заплющив очi i слухав пiснi про чуже кохання, похитуючи в такт ногою та iнколи пiдмугикуючи, впадаючи в стан приємного тваринного трансу...
  - Можна? - несподiвано пролунавши, чуттєвий жiночий голос змусив Шульгу здригнутися. В кабiнет ввiйшла середнього зросту жiнка з хвилястим довгим волоссям кольору кави. На вигляд жiнцi було не бiльше тридцяти. ЇЇ темно-зеленого кольору дiловий костюм з облягаючою фiгурнi стегна спiдницею, чудово пасував до такого ж кольору виразних очей з яскраво-бiлими бiлками. Грацiознi, стрункi жiночi ноги, м'яко ступаючи шпильчастими черевичками по кабiнетному килиму, наблизилися до столу.
  - Звичайно, звичайно, Галино Олегiвно! - пiдхопившись та ковзнувши поглядом справжнього баболюба, знизу догори, вiд шпильок до вродливого жiночого обличчя, перекресленого рiвними дужками чорних брiв, промовив Петро Макарович i додав, милуючись гарненьким носиком та смужечкою слiпучо-бiлих рiвненьких зубiв в оправi рожевих, по-дiвочому навних губ:
   - Влаштовуйтеся зручнiше ...
   Шульга почав коротко пояснювати суть справи, кидаючи хтивi погляди на рiзнi частини жiночих принад, подумки обмацуючи х. Галина Олегiвна, уважно слухаючи, дiстала тим часом зi своє шкiряно течки кiлькадесят аркушiв паперу з текстом i простягнула спiврозмовнику.
  - Дякую, - розглядаючи копi скарг споживачiв на рiзноманiтнi вади придбано складно-побутово технiки, промуркотiв Шульга, - з вашого дозволу це все я залишу в себе для ознайомлення. Гаразд?
  Шульга, швиденько переглянувши всi скарги i не знайшовши в них назв фiрм та пiдприємств свох 'пiдопiчних', задоволено вiдклав папери на край столу.
  - Отже, шановна Галино Олегiвно, ми домовились. Зустрiчаємось о десятiй в кабiнетi директора промтоварного ринку, - пiдсумував Петро Макарович, трохи збiльшуючи гучнiсть радiоприймача, з якого нiжною м'якiстю плинув голос Тасi Повалiй:
   ' Ты мой единственный, хмельной и сладкий грех.
   Твой вкус изысканный понятен не для всех.
   Я растворюсь в тебе... '
   Галина Олегiвна, ледь схиливши голову вбiк, замислено дослухалася до слiв пiснi, яка кожним свом звуком викликала хвилi приємних асоцiацiй та спогадiв з минуло, безтурботно-романтично дiвочо юностi. Вона не помiчала ентузiазму, з яким Шульга порався бiля непiддатливого пляшкового корку, обвитого срiблястим дротом, а замислено дивилася на рожевий вогник абажуру... Рiзкий звук, з яким корок покинув вiдкриту пляшку шампанського, миттю знищив, нiби вбив, розстрiляв, всi видiння далеко юностi.
   - Шановна Галино Олегiвно! Дозвольте вам запропонувати келишок цього чудового напою. Давайте вип'ємо за продовження нашо плiдно спiвпрацi!
   Молода жiнка здивовано поглянула на цього мiшкуватого, пiдстаркуватого бабiя, на келихи з iскристим напоєм i поволi пiднялася, мимоволi здогадуючись, куди й до чого воно все ведеться. ЇЇ розкiшне волосся вiд гордовитого поруху голови, густими пасмами лягло на злегка пiднятi плечi. Вдавано-заклопотано, з почуттям гiдностi, вона промовила:
   - Дякую, Петре Макаровичу, але я мушу вас покинути. На жаль в мене є декiлька термiнових та нагальних справ, тому я змушена буду вас залишити на самотi...
   - Зачекайте ще кiлька хвилин. Трохи посидимо i ... - Шульга явно не ждав такого розвороту подiй.
  - До побачення! - вiдрiзала недоступна жiнка i впевнено вийшла з кабiнету. Опинившись невдовзi на свiжому повiтрi, вона квапливо набрала телефонний номер, який знала напам'ять.
   - Сергiю, це ти? Галина турбує... Вибач, але я... я повинна тобi про щось важливе сказати...
   - Галю?! Щось трапилось ? Кажи ...
  Вiд звуку того молодого чоловiчого голосу обличчя жiнки злегка порожевiло, а
  осяйний погляд променистих очей нiяково опустився додолу.
   - Сергiю, готується якась важлива операцiя, нацiлена на знешкодження високотехнологiчних нелегальних виробництв. Триватиме три мiсяцi. Будь обережний. В разi чого телефонуй, бажано додому ... Ну, бувай...
   - Дякую тобi, Галинко! Спасибi, що не забуваєш. До побачення!
   Забути своє нероздiлене кохання, свою палку студентську любов до Сергiя, Галина
  так i не змогла, як i не змогла його самого забути та викреслити з пам'ятi. Може тому й пульсувало в головi наболiле, не даючи навiть кiлькох секунд спокою:
   'Ты мой единственный, хмельной и сладкий грех ...'
  
   Глава 31
  Сивий туман своми густими пасмами надiйно приховував вiд любителiв прогулянок алеями Приморського бульвару велетенськi океанськi пароплави, якi час од часу, неначе гiгантськi казковi бики, басливо стугонiли своми хрипучими гудками, марно намагаючись вiдiгнати вiд себе сiру й вологу непрогляднiсть осiнньо мряки.
   Перельман-Власенко, обiйшовши пам'ятник герцогу Емануiлу де Рiшельє, або ж просто "Дюку", як його величають одесити, неквапно почав спускатися вниз, до морського вокзалу, знаменитими Потьомкiнськими сходами, чудернацьким витвором iлюзорно перспективи мiського архiтектора середини ХIХ столiття Боффо. Якщо дивитися згори вниз, то складається повна iлюзiя паралельностi узбiч сходiв. Боффо надзвичайно ретельно вiдпрацював пропорцi сходiв, що саме створюють видимiсть паралельностi, в результатi чого сходи виявилися внизу ширшi щонайменше на якихось... вiсiм з половиною метрiв! Дивлячись, так само, згори донизу, неможливо вгледiти... жодно сходинки, а лише сходовi майданчики помiж ними.
  Останнього разу Перельман спускався Потьомкiнськими сходами... бiльше пiвстолiття тому! Так само неквапно, мiцно тримаючись за материну руку та хвацько пiдправляючи власну безкозирку вiн, малий Льонька, пильно вдивлявся в чiтку лiнiю морського небокраю, в надi першому побачити вiйськовий корабель, яким саме мав прибути його батько iз Севастополю. То був, мабуть, один з небагатьох найщасливiших днiв його дитинства...
  Вкотре почав накрапати огидний передзимовий дощик. Подуви вiтру, пропахлого морськими водоростями та цвiлим опалим листям, примусили щойно прибулого до Одеси гостя пiдняти комiр модного шкiряного плаща i щiльнiше натягти на голову шикарного капелюха, схожого на велетенського спiтнiлого метелика. Завершивши манiпуляцi з предметами туалету, який повсякчас поривався, трiпочучи крисами, покинути теплу голову, незваний гiсть приморського мiста став зовнi схожим на iноземного шпигуна. Власне кажучи, й думки пiд тим капелюхом у нього були саме шпигунськi, з диверсiйно-кiлерським нахилом. Зiйшовши нарештi вниз, товстун зупинив новеньке мунiципальне таксi з цифрами 077 на жовтих боках i з насолодою протиснувся в нього.
   В автомобiлi було тепло й затишно, пахло кавою та тютюновим димом. Автоприймач витирликував якусь дискотечну композицiю сучасно групи, що справляло таке враження, нiби ти потрапив в якийсь молотобiйний цех з велетенською циркулярною пилою, що рiзала замiсть дерева залiзобетонну конструкцiю.
   - Проспект Миру, будь ласка, - вказавши таксисту бажаний кiнець маршруту,
  Перельман-Власенко гидкувато поморщився, слухаючи творiння сучасних бахiв-трахiв, розстебнув плащ i зняв з голови промоклого крислатого капелюха.
   - Проспекту Миру, шановний, в Одесi... нема! - повчально повiдомив таксист, вишкiривши жовтi вiд сигарет та кави ослячi зуби. Вiн з насолодою кретина спостерiгав за реакцiєю змоклого пасажира, поволi зрушуючи автомобiль з мiсця.
   - Як це... Як це нема? Ви що, серйозно? - ошелешено перепитав товстун, починаючи нервовими рухами шукати блокнот по всiм кишеням.
   - Старий таксист це знає напевно! - голосом професора ( та ще й на екзаменi!) безапеляцiйно продовжив водiй . - Зате є проспект Олександрiвський, куди ми, власне, i попрямуємо!
  Товстун знехотя всмiхнувся i полегшено зiтхнув. Одесити, потрiбно м вiддати належне, таки вмiють жартувати, там де треба, i там, де є можливiсть без цього обiйтися. За чверть години таксi зупинилося бiля магазину 'Норд'. Товстун, розрахувавшись з жартуном-таксистом, який, мабуть, перестане так тупо жартувати хiба що на власному похоронi, залишив автомобiль i поволi, нiби прогулюючись, пiшов проспектом. Проминувши потрiбний йому будинок, вiн повернув назад. Дощ вже закiнчився i крiзь надiрвану сiру хмаринку блиснули променi дообiднього сонця. Повiтря враз стало теплим, приємним та насиченим рiзноманiтними запахами великого мiста. Дiставши з кишенi плаща газету, товстун розстелив  на однiй з лав, що тягнулись серединою проспекту, i поволi опустив своє м'яке тiло на не. Пiдставивши обличчя осiннiм променям, вiн краєм ока почав спостереження за пiд'здом будинку, що цiкавив його тiльки тому, позаяк у ньому проживав, холера б його забрала, його запеклий недруг - Сергiй Зiнченко. Спостерiгати за ним було б набагато зручнiше з автомобiля, який на жаль вийшов з ладу - заклинив двигун. Перед поздкою до Одеси, Перельман-Власенко забув перевiрити рiвень мастила в картерi двигуна, за що й поплатився i в прямому i в переносному значеннях. Тепер його старенька миколавська 'Волга' теж чорного кольору, кольору скорботи та розпачу, змушена вiдпочивати на СТО до завтрашнього, або й позавтрашнього дня.
   Чому, власне, вiн прибув до будинку свого ворога, Перельман-Власенко навряд чи змiг би комусь чiтко пояснити. Просто його сюди щось тягло, тягло невидимою силою. Чи, може, вже занадто приємною справою було спостерiгати за колишнiм конкурентом, складаючи в головi рiзноманiтнi жорстокi плани помсти. Мабуть... Як там у Пушкiна: '... и тихо думать про себя, когда же черт возьмет тебя!' Генiй, що там i казати...
   НАРЕШТI! Нарештi товстун вперше в Одесi побачив Його, свого кровного ворога, молодого, стрункого та впевненого, сiдаючого в свiй чорний джип з якоюсь дiвчиною надзвичайно краси.
  'Дружина, мабуть, - одразу ж подумав спостережливий старий розпусник, зауваживши блискiт кiльця на правiй жiночiй руцi, а може якась i шлюха, хтозна...'
  Джип поволi вiд'хав, а Перельман-Власенко залишився опецькувато та отетерiло сидiти на лавi, краючи себе за те, що сам - ну хiба не iдiот! - поламав свою стареньку 'Волгу'. Зараз хав би за ними назирцi... Товстун то перебирав в головi варiанти помсти, а то брався знову себе краяти за неуважне ставлення до автомобiля. Час поволi спливав...
  Нарештi, через пiвтори години, Вiн знову з'явився у супроводi тiє ж само гарненько дамочки, дiвчини-жiнки, яка весь час посмiхалася до Нього, не зводячи очей з Його вродливого обличчя. Зовнi пара виглядала iдеально. Саме в ту мить, коли краля в черговий раз засмiялася до Нього, товстун уявив собi з яким вiдчайдушним, розпачливим та скорботним виразом та краля споглядатиме на ще теплi останки Свого коханого i мало й собi не засмiявся, злорадно й вдоволено.
   Пара зникла в пiд'здi, а товстун, зiтхнувши, почав знову перебирати в головi рiзноманiтнi варiанти розправи зi свом супротивником, крок за кроком, методично та розсудливо, знаючи про те, що емоцi в цiй справi тiльки заважатимуть й самiй.
   -... пiстолет, автомат, мисливська отрута, нiж, отрута, удавка, смертельне ураження електрострумом ( нi, це щось не те), автомобiльна катастрофа ( о, це вже цiкавiше, хоча й банально), граната, мiна, вибух газу в примiщеннi (а чом би й нi?), найманий вбивця ( еге ж, забере грошi та ще й тебе тюкне; небезпечно зв'язуватись), утоплення (нiби не сезон), передозування наркотикiв ... - все це стовпилося в головi Перельмана, неначе черга за дефiцитним товаром в старi радянськi часи. Внутрiшнiй голос, що весь час допомагав товстуновi в його розмiрковуваннях, висловлюючи свою власну позицiю, раптово кудись зник. Товстун згадав навмисно ще декiлька варiантiв 'прощання слов`янина ' з життям - голос не вiдповiдав. Зiтхнувши, Перельман-Власенко почав з нудьги розглядати чудернацьке вбрання якось iноземки-азiатки, чи може 'есендовки', яка промайнула поряд з його лавою i чи риси обличчя влучно описувалися жартiвливим одеським: ' Много морды - мало глаз...'
   - Є ! Ось, подиви-ись.. - проспiвав мелодiйно внутрiшнiй голос i з'явився з лабiринту звивин мозку в подобi закамуфльованого терориста, тримаючи в руках ... саморобний вибуховий пристрiй з годинниковим механiзмом - пекельну машину!
  - Ну i де ж я все це вiзьму ? - подумки запитав його товстун, уважно розглядаючи складовi частини пристрою.
   - Сам подумаєш де ... Головне, що його можна зробити власноруч! Нещодавно ти сам дивився телепередачу, щось на зразок кримiнально хронiки, пам'ятаєш? Ну от, в нiй один молодий слiдчий якраз демонстрував саме подiбний до цього пристрiй. Згадав?
   - Ну, то й що? Може пiдкажеш, все ж таки, як його власноруч зiбрати i що для цього потрiбно.
   - О'кей! Тодi зосередься... Зайдеш в центральний унiвермаг, або ще кудись заглянь, i придбай ось що:
   - кварцовий будильничок зi стрiлками, кiлька рiзних викруток, нiж, кiлька десяткiв лампочок до кишенькового лiхтарика, декiлька чорних пластикових пакетiв, клейку стрiчку, паяльний набiр, кiлька метрiв багатожильного мiдного, товщиною приблизно в сiрник, дроту в iзоляцi, елемент живлення на дев'ять вольт i кiлька невеликих гучномовцiв (з них будуть потрiбнi лише магнiти), або, власне, кiлька рiзних магнiтiв.
   - I це все? А як же воно вибухне, га?
   - Звiсно, що все це потрiбно для того, аби привести в дiю десяток, для вiрностi, мисливських набов, якi ти згодом прилаштуєш за допомогою тих самих магнiтiв пiд джиповим баком для пального, второпав?
   - А-а, а де ж взяти набо?
   - Де, де... В мисливському магазинi, звичайно! Пiдiйдеш до продавця, щоб нiхто не бачив, даси йому поверх цiни десятку-другу i спробуєш в такий спосiб якось домовитись. Скажеш, що нiби забув мисливського квитка вдома, в селi, чи ще щось таке, i що, мовляв, хочеться зайця якогось вполювати. Якщо ж не продасть, повештаєшся бiля магазину i знайдеш якогось колегу мисливця, бажано любителя хильнути. Той придбає все потрiбне, особливо, якщо побачить в твох руках кiлька пляшок горiлки та грошi...
   - Припустимо, що все це в мене вже є. Що далi ?
   - Приносиш це добро в свiй готельний номер i за кiлька годин матимеш 'пекельну машину', ось i все.
   - Не завадило б  випробувати десь за мiстом ...
   - I зайвий раз мати клопiт! А в тiм, як хочеш. Канiстра для iмiтацi паливного бака в 'Волзi' здається є, шланг - теж. Наповниш  бензином, припасуєш пристрiй i залишиш десь в полi чи в ярковi за мiстом, завiвши будильничка на спрацювання за хвилин десять . Непогано б це все випробування вчинити рано-вранцi - туману бiльше - людей менше... Як тiльки-но рвоне, одразу ж тiкай звiдтiля...
   - Щось не второпав я принципу дi цього вибухового пристрою...
   - Все дуже просто. Для того, аби набо вибухнули одночасно, порох в них потрiбно також одночасно пiдпалити, що й зроблять розмiщенi в набоях нитки розжарювання лампочок, скло яких потрiбно буде заздалегiдь розбити. До всiх лампочок пiдпаяєш по два дротика i з'єднаєш х всi паралельно, нiби в маленькiй люстрi. Цю, так би мовити, мiнiлюстру потрiбно буде з'єднати послiдовно в електричне коло з елементом живлення та контактом звукового сигнал будильничка. В такому разi, тiльки-но спрацює звуковий сигнал, струм вiд елемента живлення почне миттєво спалювати нитки розжарювання лампочок, що в свою чергу призведе до зайняття пороху i ...
   - Зрозумiло ! А навiщо отi пакети, липка стрiчка, магнiти...
   - Свiй витвiр помiстиш в перший пакет i обмотаєш стрiчкою. Припасувавши зверху магнiти, знову обмотаєш все це стрiчкою i вкладеш до наступного пакету.
   - А, може, про всяк випадок, вивести два дротика, ввiмкнутих в коло послiдовно, щоб в разi чого була б можливiсть роз'єднати його?
   - А ти непогано мислиш! У такому разi - до справи! Дiй!
  Тим часом бiля товстуна почали збиратися перехожi роззяви, маючи цiкавiсть дiзнатися, чи не потрiбна бува якась допомога лiтнiй людинi з заплющеними очима та тремтячими, посинiлими вiд холоду, губами. Якийсь хлопчак з невеличким рюкзаком за плечима, торкнувши товстуна за рукав, голосно запитав: 'Дiдусю, вам часом не погано?'
  Товстун мало не пiдскочив на холоднiй лавi, вирячивши здивованi та очманiлi очi на стоячих довкола нього людей. Йому здалося, що вiн вже впiйманий натовпом з головним речовим доказом - вибуховим пристроєм. Однак, схаменувшись, вiн лагiдно та приязно вiдповiв хлопцев :
   - Нi, дитинко, дiдусь просто трiшечки задрiмав на сонечку та свiжому повiтрi. Все нормально, не турбуйся!
  За кiлька секунд товстун знову залишився сам. Сторожко роззирнувшись, вiн поволi, крекчучи, пiдвiвся i подався вздовж проспекту, розчавлюючи ногами вологе опале листя. А його стомлений вiд пояснень внутрiшнiй голос, навпаки - прилiг вiдпочити на розгарячiлих вiд напруги звивинах мозку...
  
   Глава 32.
  Книги, журнали, довiдники та рiзноманiтнi принциповi схеми, знесенi Богданом до купи, зайняли об'єм трохи бiльший кубiчного метра. Без багатьох речей можна обiйтися iнженеровi, але без спецiально лiтератури - практично неможливо. Колишня дочiрня фiрма Костаса Гродберга, що стала вже власнiстю Сергiя та Богдана, мала чудову сучасну лабораторiю, обладнану найновiтнiшими вимiрювальними приладами та багатофункцiональним високоефективним допомiжним обладнанням, в тому числi й установки для виробництва iнтегральних мiкросхем. Склад лабораторi повнився електронними компонентами та рiзноманiтними пасивними елементами з усiх куточкiв цивiлiзованого свiту. Комп'ютеризована лiнiя-установка чи не найбiльше вразила Богдана. Без зайвих затрат часу вона сама проектувала по заданим функцiональним схемам принциповi схеми i одразу ж виготовляла друковану плату, в отвори яко автоматично вкладалися високоточними щупальцями манiпуляторiв необхiднi деталi i все це iдеально запаювала!
  Зв'язавши шпагатом два перших стоса лiтератури, Богдан понiс х до новiсiнького мiкроавтобусу кольору соковито травнево трави, придбаного ним в Нiмеччинi за порадою того ж самого Зiнченка. Власну стареньку 'шкрабачку' Богдан вирiшив залишити своєму товаришевi Дмитру, разом з подарованим 'Електронсервiсом'. Закинувши до мiкроавтобусу останнiй стосик книг, Богдан випростався i прихилився спиною до його смарагдового боку.
  Тiй людинi, яка не займалася власною справою, мабуть, буде важко уявити той щемливий стан розлуки з власноруч створеною першою майстернею, виробничим цехом, магазином, студiєю, салоном, ательє, фермою, офiсом та фiрмою.
  Чомусь значна частина пострадянського населення, мабуть та, що нiчого не вмiє чи не хоче робити, зневажливо та заздрiсно ставиться до тих, хто своєю завзятою працею, розумом, створює власний добробут, забезпечує роботою та заробiтком iнших, ще й годуючи ненаситний чиновний апарат молодо, але хворобливо, власно держави.
  Податок на додану вартiсть, податок на землю, податок на прибуток, збiр на обов'язкове соцiальне страхування, вiдрахування до пенсiйного фонду, щомiсячна оплата рiзноманiтних торгiвельних лiцензiй та патентiв, комунальний податок, вiдрахунки в iнновацiйний фонд, внески до Чорнобильського фонду, до фонду зайнятостi, до дорожнього фонду, плюс мiсцевi збори та податки, - ось далеко не повний перелiк ненаситних 'рук', що з усiх бокiв невтомно та методично роздягають звичайного громадянина. Того самого, що вирiшив не сидiти на ши у держави, склавши руки в пасивному очiкуваннi щомiсячно смiхотворно подачки вiд центрiв та вiддiлiв зайнятостi населення, яко не достатньо навiть на десяток-другий звичайних чорних хлiбин, а дiяти, створювати власною працею добробут собi та спiввiтчизникам.
  А звiрячi державнi штрафи за кожну дрiбницю, розмiр яких iнодi перевищує весь рiчний прибуток 'бiзнесмена'? Богдан добре пам'ятав, що навiть при розвинутому соцiалiзмi такого жорстокого вiдношення до кооперативiв та iндивiдуально працюючих громадян не було...
  Богдановi на мить пригадалася недавня розмова з Гродбергом, який розповiдав про стан пiдприємницьких справ в свой кранi. Нiмеччина саме тому i вийшла в могутнi економiчнi лiдери Європи та свiту, що не нищила iнiцiативу власних громадян, а всiляко  пiдтримувала. Вона поливала нiжнi паростки свого дрiбного пiдприємництва щедрим кредитним дощем, виривала бур'яни зайвих податкiв, грiла теплим сонцем уважно та розумно законотворчостi...
   Богдан протяжно зiтхнув, споглядаючи на тепер вже колишню свою фiрму, i вiддав ключi Дмитровi, який теж журливо стояв поруч. Якби не Сергiй, то Богдан напевно вже да-авно пiшов би по свiту з дiрявою торбою, схиблено спiваючи пiсень, наче Буратiно в Кранi дурнiв...
   - Ти Дмитре, пiдготував менi список всього необхiдного з iнструментiв та обладнання для повнокровно дiяльностi своє фiрми? - запитав свого засмученого та понуреного товариша Богдан.
   - Так, Богдане, ось вiн, - Дмитро подав йому невеликого аркуша з учнiвського зошита.
   - Еге ж... Начебто все ... - швидко проглянувши список, замислено промовив Богдан, - Напиши-но ще ось тут, внизу, новi банкiвськi реквiзити своє фiрми. Спробую тобi перерахувати з кiлька десяткiв тисяч нiмецьких марок - на 'розкрутку'.
   - Але ж у мене нема валютного рахунку! Тай тяганина ж з ним, сам знаєш яка...
   - А й справдi... Ну що ж, тодi перерахую тобi в гривнi, для нiмецького банку то не є проблемою. Та й взагалi, будь-який нiмецький банк оперує з будь якою валютою, що є в фiнансовiй природi. Так що чекай на фiнанси i не журись. А я трохи обживуся на новому мiсцi i тодi вже й тебе заберу по контракту до себе на роботу.
   - Спасибi тобi, Богдане! Навiть i не знаю, чи зможу тобi коли-небудь хоч якось вiддячити.
   - Працюй, друже! Якщо протримаєшся бодай ще кiлька рокiв на плаву, то зможеш працювати в будь-якiй цивiлiзованiй кранi. Заодно вчи та вивчай iноземнi мови: нiмецьку та англiйську. Щоденно працюй з комп'ютером, читай економiчну та технiчну лiтературу, не пропускай жодно технiчно виставки. Одним слово - не вiдставай вiд свiтового технiчного прогресу!
  Потиснувши Дмитровi велику шорстку долоню, Богдан мовчки почвалав до мiкроавтобусу. Рушивши з мiсця, вiн прощально посигналив Дмитровi, який i собi у вiдповiдь пiдняв догори руку.
  До вiд'зду в Нiмеччину залишалося ще декiлька днiв, якi Богдан вирiшив провести разом зi своми батьками, якi хати з сином та невiсткою до чужо крани поки що не вiдважилися. Богдан, власне, х i не примушував нiякою мiрою, бо мав надiю приздити якийсь раз чи два на рiк до них в гостi, сюди, в невелике провiнцiйне мiстечко... Чомусь йому ще пригадалось оте здивування та обурення Костаса, коли Богдан назвав загальну мiсячну суму пенсiй свох - та хiба лише свох! - батькiв в нiмецькому еквiвалентi, що склала сорок вiсiм марок на двох немiчних пенсiонерiв.
  Гродберг ще тодi перепитав : ' Це в день, чи на тиждень?'.
  Почувши вiдповiдь - 'на мiсяць!', Костас довго лаявся по-нiмецьки. Богдановi, навiть не знайомому з нiмецькою мовою (вiн вивчав англiйську), були зрозумiлi деякi слова : 'нiхт арбайтен', 'швайн', 'мiллiонен бюрократен', 'шнапс, фрау'...
  Богдан залишив свом стареньким батькам вдосталь грошей, проте вiдчував, що полишає саме тут, в цьому забутому богом мiстечку ще й частину власного прожитого життя та бiльшу половину власно душi, яка до смертi журливо кликатиме i кликатиме його сюди, на батькiвщину. I, неначе на пiдтвердження ностальгiчного очiкування, зринуло болем в пам'ятi мелодiйне та тужне Бобулеве:
  ' Як побачу рiдну хату, пломенiю наче цвiт.
  Здрастуй, батьку! Здрастуй, мати!
  I мого дитинства свiт ...'
  
   Глава 33
  Прикривши рожевi сiднички сплячо Свiтлани ковдрою, Костас, вдоволено лежачи поряд з нею в просторому готельному лiжку, ствердно вiдповiв на тихий стукiт в дверi поковки, якiй по телефону, чверть години тому, ним було замовлено вишуканий снiданок на двох. Костас, на знак згоди, бадьоро та доброзичливо гукнув : 'Прошу!'. Дверi одразу ж вiдчинилися i в готельну кiмнату величаво та безшумно в'хав кiлькаповерховий нiкельований вiзок на м'яких гумових колесах з рiзноманiтними стравами, напоями, срiблястою овальною тацею зi свiжими фруктами, блюдцями з тiстечками та двома паруючими чашечками запашно кави. Вiзок штовхала дебела жiнка в тiсному короткому бiлому халатi з фiрмовим сiрим беретом на понуренiй головi.
  Костас дiстав сигарету з пачки, що лежала поруч на тумбочцi. Запаливши, вiн вказав дебелiй поковцi на мiсце бiля лiжка, де потрiбно залишити вiзок. Вона одразу ж пiдвезла його туди. Гугняво та нерозбiрливо побажавши клiєнтам смачного снiдання, вона урочисто i непорушно завмерла. Якби не  часте та глибоке, з ледь астматичним прихрипом дихання, можна було б подумати, що вона вже вийшла з номеру.
  'Чому це вона не йде геть? Га? ... О! Та я старий йолоп - потрiбно ж дати й на 'чай'! Вона он як старалася, аж захекалася бiдолаха ... - промайнула в головi Костаса здогадка i вiн потягнувся до великого власного гаманця, що лежав бiля почато пачки сигарет. Дiставши з нього двi марки, Костас протягнув х поковцi i ... мало не заглитнув димлячу сигарету! На нього - о, милий боже! - з мовчазним докором споглядали заплаканi, немов пара лискучих вiд осiннього дощу щойно вилущених молодих каштанiв, очi Ельзи, його ... дружини!
  ' Кара небесна ! Як...Як вона тут опинилася ? Позавчора сама менi сказала, що де на цiлiсiнький тиждень до своє подруги в польське мiсто Вроцлав !!! Що ж робити...' - блискавичнi думки методично 'знiмали скальп' з голови, рiдке волосся яко настовбурчилося, наче наелектризована суха шерсть наляканого шкiдливого кота.
   Ельза востаннє голосно зiтхнула i зарухалася. Вона, наче у власному домi, спокiйно позбирала з пiдлоги все чоловiче та жiноче вбрання i, вiдчинивши дверi на балкон, мовчки шпурнула оте все з дванадцятого поверху готелю на досинаючу в ранковому мороцi вулицю. Повернувшись з балкону, Ельза знесилено присiла на край лiжка, переводячи подих та збираючись з силами. Отетерiлий Костас тим часом, наче в гарячiй саунi, продовжував щедро пiтнiти пiд ковдрою. Його дружина нарештi пiдвелася. Тремтячими руками вона дiстала з просторо кишенi власного халату невелику подорожню вiдеокамеру i, наставивши  на лiжко, натиснула кнопку запису. Вiльною рукою Ельза щосили, рiзко, стягнула ковдру з лiжка. Пожбуривши  собi пiд ноги, стала на не. А Костас... Костас лежав непорушно на лiжку, наче щойно обмитий в далеку, безповоротну дорогу свiжий мрець, з тiєю лишень рiзницею, що власну 'свiчку' вiн не тримав напоказ, а навпаки - iнстинктивно ховав  пiд долонями обох рук. Та ще, мабуть, друзi чи родичi завчасно не встигли закрити йому засклянiлi очi. Перекладачка Свiтлана, солодко поплямкуючи увi снi, не прокидаючись, почала обмацувати навколо себе лiжко в пошуках зникло тепло ковдри. Не знайшовши , вона пригорнулася до Костаса-мумi, що боявся поворухнутися, наче пiддослiдна тварина в каталепсичному станi. Ельза ж, нiби справжнiсiнький режисер-оператор, невблаганно фiксувала 'нiму сцену' в просторому готельному лiжку, яка вже починала набридливо затягуватися. Аби надати хоч якого-небудь динамiзму свой творчiй роботi, Ельза поволi переклала зйомочний пристрiй в лiву руку, а вивiльненою правицею мiцно схопила бабiя пальцями за вухо i поволi почала витягати з лiжка його, вiдкрившого безмовного 'риб'ячого' рота i болiсно заплющившого до цього виряченi наляканi очi. На другому планi виразностi зйомцi почала додавати Свiтлана, що раптово прокинулася i занiмiло спостерiгала здивованими, ще заспаними очима, за сценою 'ловеласоловлi'.
  Ельза, фiнально задкуючи, вiдiйшла до вхiдних дверей i вiдпустивши м'ясисте вухо баболюба, хряснула дверима - кiнець фiльму! - перед самiсiньким його носом.
  Гродберг знесилено опустився додолу. Якщо не його любовним походенькам, то в усякому разi хньому з Ельзою тихому, безхмарному подружньому життю, настав логiчний кiнець, нiби нiким не бажане, безжалiсне й безглузде завершення доброго та гарного фiльму.
  
  
   Глава 34.
  Полковник Кравченко розмовляв зi свом начальством. Точнiше не розмовляв , а бiльше слухав сам , приклавши до вуха бiлу трубку вiд апарату секретного зв`язку .
  - Так ось, - продовжувала булькотiти металевим голосом трубка, - розвiдувальне управлiння передало нам деяку цiкаву iнформацiю. Виявляється, що одна з найбiльших експериментальних лабораторiй-заводiв самохiдних транспортних машин в Нiмеччинi, використавши винахiд чи наукове вiдкриття, досягла вражаючих результатiв. Нею вперше демонструвалась пробна партiя всюдиходiв на гравiтацiйнiй подушцi. Вiйськове вiдомство одразу ж замовило серiйну партiю, щось бiля п`ятисот машин, для власних потреб. Це одне. Але є i друге. Нашим iнформаторам вдалося з`ясувати, що винахiдники являються громадянами Украни. Бiльше того, винахiдники - вашi земляки, Олександру Миколайовичу! Можливо, що вони з самого мiста, а може i з районiв областi. Скiльки х - ми не знаємо. За фахом - iнженери електронно технiки. Бiльше нам нiчого не вiдомо, окрiм того, що з`явилися вони в лабораторi на початку вересня , а вiд`хали до Украни в серединi жовтня . В зв`язку з тим, що самi винахiдники нам конче потрiбнi, наказую органiзувати хнiй розшук. Тiльки нiяких там арештiв, залякувань та фiзичних дiзнань! Побiльше делiкатностi. Пояснiть м, що вони володiють вiдкриттям державно ваги. Постарайтеся викликати в них почуття патрiотизму . Запропонуйте гарнi умови для творчо працi в Укранi, пристойне житло та високу зарплатню. Повiдомте , що сам мiнiстр оборони бажає з ними особисто познайомитися.
  Якщо цього буде замало для них, я влаштую зустрiч з президентом. Знайшовши х , органiзуйте за ними цiлодобове спостереження . Нi в якому разi не дайте м вихати з крани. Вiдповiдальнiсть за цю операцiю нестимете особисто. В разi успiху - одержите чергове вiйськове звання та пiдвищення. Якщо ж 'завалите' операцiю, самi розумiєте ... Щоденно iнформуйте мене, скажiмо о шостiй вечора , про стан справ та виконану роботу. Питань нема? В такому разi, до зв`язку!
  Кравченко, поклавши трубку, пiдвiвся i з хрускотом потягнувся. Дiставши з-пiд письмового столу двопудову спортивну гирю, вiн кiлька разiв навперемiнно, то лiвою, то правою рукою, вижав  i поклав на мiсце. Зробивши декiлька боксерських ударiв по удаваному супротивнику, полковник почав поволi походжати кабiнетом, заклавши за спину, наче в`язень, руки. Виконанi вправи пiдняли життєвий тонус i примусили краще працювати мозок.
  Полковник почав невтiшнi роздуми. Добре було столичному начальству - дало команду i чекає  виконання. А виконання завжди лягає на плечi обласних та районних служб . Ще й, до того ж, пiшли чутки, що наближається чергове скорочення штатiв. Звичайно, скоротять в першу чергу ветеранiв. Тодi зникне проблема з хнiм просування службовими сходинками, а разом з нею i безлiч iнших .
  Кравченко навiть почав вже уявляти себе в ролi пенсiонера, сидячого бiля великого полохкiтливого камiну в крiслi-гойдалцi з книгою в руках, але так i не спромiгся. Працюючи день i нiч , майже без вихiдних , вiн просто розучився ... вiдпочивати.
  "Ну що ж, почнемо з найпростiшого ланцюжка-гiлки, що дасть змогу можливо вийти i на стовбур дерева, корiнням якого являються винахiдники, - запрацював полковничий розум , - а для цього потрiбно буде одержати iнформацiю з вiддiлу вiз. Це повинен бути список всiх громадян чоловiчо статi, якi оформляли визнi документи до Нiмеччини, скажiмо з травня до вересня. А ще краще отримати iнформацiю безпосередньо з посольства Нiмеччини, хоча нiмцi можуть  i не надати, здогадуючись про нашi намiри.
  Гаразд, зробимо припущення, нiби список вже лежить на моєму столi. Що далi? А далi проведемо аналiз i 'витягнемо' з нього всiх вчених, iнженерiв, - всiх, хто так чи iнакше пов`язаний з електронiкою. З усiх електронникiв виберемо тих, хто одночасно перетинав кордон, хоча б в одному напрямку. Коло звузиться . Ще бiльше воно може звузитися, якщо винахiдники хатимуть туди й назад разом. А якщо нi ?
  Невiдомий нам i вид транспорту, яким вони перетинали кордон Украни. А це може бути: автомобiль, потяг, лiтак, пароплав, поромна переправа i пiшохiдний перехiд, зрештою. В Нiмеччину вони можуть вирушити потягом, а повернутися, скажiмо на власних , придбаних пiд час своє мандрiвки нiмецьких автомобiлях. На потриманих , звичайно ...'
  Полковник нещодавно теж придбав собi такий автомобiль i залишився ним задоволений. Пересiвши з 'Волги', яка вже починала потроху iржавiти та розсипатися, за кермо могутнього 'БМВ' , вiн вiдчув себе людиною. Справжнiм водiєм!
  Кравченко викликав помiчника i наказав тому термiново знайти конче необхiдного на даний момент капiтана Мельника, спiвробiтника, що займався мiграцiйними питаннями.
  'Зовсiм не погано, що саме нещодавно запущено в дiю операцiю 'Технологiя'. Не виключено, що цi винахiдники, так чи iнакше, пов`язанi з високотехнологiчним пiдпiллям ...' - вiдпускаючи помiчника, розмiрковував полковник. А взавтра вже будуть вiдомi першi результати операцi. Потрiбно буде дати всiм ще одне завдання: вияснити, хто саме з вiдомих вже 'пiдпiльникiв' вижджав до Нiмеччини в вереснi ...
  Задзвонив мiський телефон. Кравченко пiдняв трубку i вiдрекомендувався . Телефонував оперативний черговий по мiському вiддiлу внутрiшнiх справ .
  - Товаришу полковнику, за селищем Лiски, в зонi невелико лiсосмуги неподалiк старо дороги Одеса-Миколав, стався вибух. Жертв не виявлено. Обгорiло лише декiлька дерев. На мiсцi вибуху знайдено понiвечену канiстру вiд пального i залишки невiдомого вибухового пристрою. Наша оперативна вже там...
   - Зрозумiв , вижджаю!
  За хвилин сорок полковник Кравченко з кiлькома своми спiвробiтниками вже був на мiсцi вибуху. Експерт-кримiналiст, знiмаючи з рук гумовi рукавички, проiнформував Кравченка про те, що вдалося встановити:
   - Канiстра була наповнена бензином i мала припасований збоку , за допомогою клейко стрiчки, вибуховий пристрiй. Пристрiй саморобний. Як вдалося з`ясувати, вiн складався зi стрiлочного електронно-механiчного годинника, трьох мисливських набов, начинених дробом, з вмонтованими саморобними пiдпалювачами та елементом живлення типу 'Крона'. Все це було з`єднано мiж собою дротами. Судячи по якостi з`єднань, можна зробити висновок, що все це монтувалося дiтьми, або людиною, яка не вмiє зовсiм паяти. Неподалiк вiд мiсця вибуху знайденi вiдбитки автомобiльних протекторiв. Вiдстань мiж вiдбитками свiдчить про те, що вони залишенi автомобiлем 'Волга' . Знайдено ще декiлька чiтких слiдiв чоловiчих черевикiв сорок другого розмiру . Судячи по глибинi слiду, його мiг залишити чоловiк, вагою не менше центнера. Загальну ж версiю, щодо мети вибуху, можна висловити так - пробний, тренувальний вибух. На справжнiй вибух слiд чекати, iмовiрнiше за все, зовсiм скоро. Не виключено також, що канiстра iмiтувала паливний бак автомобiля майбутньо жертви .
   - А якщо це пiдготовка до терористичного акту, або серi таких актiв? - запитав Кравченко, пiдводячи голову вгору, щоб краще оглянути обгорiле гiлля.
   - Все може статися, - мудро зауважив експерт, вкладаючи сво iнструменти до срiблясто металево валiзи.
   - Краще б нiчого подiбного не сталося, - спокiйно зауважив Кравченко i продовжив, звертаючись до старшого оперативно групи МВС:
   - Спробуйте встановити, якщо це можливо, особу 'пiдривника'. Далеко вiн не мiг утекти тому, що повинен був бачити та чути вибух.
   - Ми цим займаємось. Всi пости ДАI вже повiдомленi. Затриманi 'Волги' пройдуть тест на вiдбитки всiх протекторiв, а х власники - на вiдбитки пiдошв. Нашi люди з фотографiями вiдбиткiв, зробленими спецiальним цифровим фотоапаратом, вже вихали на пункти ДАI. На дорогах ще є певна змога впiймати зловмисника, а якщо вiн повернувся до мiста, то практично неможливо, - вiдповiв Кравченковi старший опергрупи.
   - Гаразд, працюйте. В разi чого, телефонуйте особисто менi, - полковник простягнув старшому блокнотний аркушик з телефонним номером.
   Повертаючись до мiста, полковник пожалкував, що на трасах ще не встановлено вiдеокамер. Переглянувши б зараз вiдеозапис годинно давностi, навiть школяр 'вирахував' би цю 'Волгу' . За кордоном схожi системи працюють вже давно, а в нас, як завжди - нема коштiв. Точнiше - є, але вони викидаються на застарiлi методи пошуку, зате злочинний свiт використовує в свой дiяльностi завжди щось новеньке. А новеньке - то, як правило, продукт новiтнiх технологiй... Еге ж - 'Технологiя'... Познайомимося з  ходом взавтра ....
   'Зовсiм скоро злодi стануть вченими, а вченi, навпаки - злодiями, правопорушниками та зрадниками Батькiвщини', - подумки пожартував Кравченко, виходячи з автомобiля i прямуючи до свого робочого кабiнету.
  
   Глава 35.
  Якесь невiдоме досi тривожне передчуття нещодавно поселилося в душi Сергiя. У тому, що це було бридке та погане передчуття, злий провiсник чогось невблаганного та трагiчного, Сергiй не сумнiвався...
  Дякуючи вчасно одержанiй iнформацi, Сергiй негайно ж лiквiдував сво пiдпiльнi цехи. Всi його спецiалiсти, навiть пенсiйного вiку колишнiй доцент технiчного вузу, виявили бажання працювати з Сергiєм в Нiмеччинi в його новiй фiрмi. Зiбравши хнi данi, Сергiй попрохав 'спецiв' не баритися з отриманням закордонних паспортiв i зайвий раз нiкому не патякати про те, куди саме вони збираються хати на заробiтки, окрiм вузького сiмейного кола, iнакше поздка не вiдбудеться ...
  Залишалося термiново перевезти до Нiмеччини решту 'гравiтонiв' та 'знiматися з якоря' самому. Ольга похала до бабусi та брата прощатися i за кiлька днiв приде з Оксаною та Богданом, який вже телефонував про повну готовнiсть до перезду.
  Сергiй набрав номер службового телефону Костаса Гродберга. Нiхто не вiдповiдав. Тодi Сергiй набрав його домашнiй. Вiдповiла Гродбергова дружина, фрау Ельза. За час свого перебування в Нiмеччинi, Сергiй, на вiдмiну вiд Богдана, вже почав майже все розумiти та трохи розмовляти нiмецькою.
  - Гутен таг, фрау Ельза! Вас турбує Сергiй з Украни, з Одеси! Гер Гродберг вдома?
  В трубцi почулося жiноче схлипування , а далi - уривчаста мова:
   - Мiй Костас знайшов собi молоденьку фройлен-перекладачку. Вiн мене зрадив! Я вiдмовляюся з ним жити надал... Здурiв дiд на старостi лiт. Перед дiтьми та онуками незручно. Де його знайти, навiть не знаю... На роботу ви, Сергiю, телефонували? Тодi спробуйте зробити виклик на його стiльниковий телефон . Ви вже мене пробачте, будь ласка. Якщо той блудник з`явиться, я йому, трясця його матерi, обов`язково передам, що ви телефонували. Гут ? Ауфвiдерзейн !
  Сергiй поклав трубку . От тобi i влип старий! Одне дiло розважатися з перекладачкою за кордоном, де вiдсутнiсть дружини гарантувалась майже на всi сто вiдсоткiв, i зовсiм iнша справа - парубкувати у власному мiстi.
  Сергiй спробував додзвонитися Костасу на стiльниковий телефон, але теж марно.
  'Ось тобi й маєш...- скрушно подумав Сергiй. - Що ж тепер робити? Стривай-но, стривай... Богдан, здається, має телефон головного iнженера лабораторi, з яким заприятелював в Нiмеччинi! Це iдея !'
  Сергiй зателефонував Богдановi додому. Вiдповiла Оксана.
   - Привiт, Оксано! Твiй коханий вдома? Нi? У батькiв... М - м... Знайди його, будь ласка, щонайскорiше. Нехай зв`яжеться зi мною. Я вдома. У вас все нормально? Тодi чекаю! - Сергiй полишив телефонну трубку i раптом згадав, що мав на метi побувати у власних батькiв сьогоднi. Що ж, доведеться х навiстити тiльки пiсля того, як вдасться зв`язатися з головним iнженером лабораторi Гродберга . Ну й старий, ну i кiнь з ...
  Сергiй подався до холодильника в надi чим-небудь поживитися . Зробивши кiлька бутербродiв з залишкiв вершкового масла та 'студентсько'( варено) ковбаси, вiн налляв собi з гарячо кавоварки трохи тягучо ароматно рiдини в порцелянову чашечку.
   Холодний осiннiй вiтер за вiкном, цей вiчний та невтомний iнквiзитор, методично знущався з безлистих дерев, налiтаючи зненацька то з одного, то з iншого боку, щораз болiсно викручуючи гiлля. Змокрiлi вiд дощу та постiйно боротьби дерева, iнодi прихилялися одне до одного, скаржачись на власну долю та назавжди прощаючись з вiдламаними та скинутими додолу безжальним вiтром гiлочками.
  Дрiбний, холодно-хворобливий дощ невблаганно та ретельно змочував 'тюленiв', 'пiнгвiнiв', 'левiв' та 'антилоп'. Саме таким чином спостережливий Сергiй роздiляв пiшоходiв за швидкiстю хнього пересування . Найшвидкiшими, тобто 'антилопами', були для нього школярi, студенти та перехожi, що поспiшали на потяги чи автобуси. До 'пiнгвiнiв', в основному, зараховувались допитливi туристи та гостi мiста, поважнi дiдки та бабусi, пенсiонери. 'Леви' уособлювали гордовитих пiшоходiв, що прогулювалися лише задля того, аби показати всiм себе, а вiдтак i рухалися з помiрною швидкiстю професiйних манекенникiв. 'Тюленi' ж зовсiм не пересувалися. Вони завмирали на мiсцi, когось або щось чекаючи, обiймались, цiлувались, сперечались чи просто розмовляли.
  Сергiй звернув увагу на гладкого 'лева', якого обiгнала зграйка дiвчаток-'антилоп'. 'Лев' в свою чергу, минаючи Сергiєвого джипа, раптом, роззирнувшись на всi боки, перетворився на 'тюленя', начебто зашнуровуючого власного черевика, а тим часом уважно розглядаючого дно 'Нiсан Патрола'. Витративши майже хвилину на 'шнурування' одного черевика , 'тюлень' взявся за iнший, навiть не дивлячись на нього.
   - Цiкаво, що вiн там бажає побачити? - подумав Сергiй i дiстав з кишенi пульт дистанцiйного керування системою охоронно сигналiзацi свого автомобiля. - Доведеться перевiрити, чи мiцно вже зав`язано його шнурки ...'
  Сергiй натиснув кнопку i автомобiль одразу ж щосили заревiв сигналами та клаксонами, блимаючи одночасно всiма фарами та вогниками. 'Тюлень' мало не впав на власний зад з несподiванки, але повiльно пiдвiвшись , одразу ж перетворився на зникаючу за рогом вулицi 'антилопу'.
  Задзвонив телефон. Сергiй похапцем взяв трубку. Телефонував Богдан. Записавши в блокнот повiдомлений ним номер, Сергiй, попрощавшись з товаришем, почав зв`язуватись з головним iнженером лабораторi. Невдовзi той вiдповiв. Привiтавшись з ним, Сергiй поцiкавився, де ж можна знайти гера Гродберга. Той вiдповiв, що гер Гродберг, поки що, проживає в одному з готелiв Ганновера. Сергiй попрохав термiново передати 'шефовi', що його дзвiнка чекає Сергiй з Одеси, а, також, сповiстити про те, що товар готовий до вiдправки, затримка тiльки за транспортом. Нiмець пообiцяв негайно ж зайнятися розшуком зниклого начальства.
   - 'Тiльки б вiн його швидше знайшов', - подумки благав невiдомо кого Сергiй, завершуючи телефонну розмову.
  Якщо 'гравiтони' не пощастить вивезти, почнуться рiзнi неприємностi. Сергiєвi чомусь не хотiлось особливо акцентувати свою увагу на цьому. Але бiзнес є бiзнес, полюбляють говорити американцi, i Сергiй за давньою звичкою почав вiдпрацьовувати рiзнi варiанти залагодження можливих 'проколiв'. Телефон вперто мовчав ....
  
   Глава 36.
  
  Знову Оля вдома. I знову втiшена бабуся горнеться до не, сидячи поряд на диванi. Ось до кiмнати заходять Олег з Нiною, веселi та щасливi, наче великi дiтлахи. Оля зривається з дивану i падає до них в обiйми.
  - А ти, Олю, вбрана, наче Клавдiя Шифер! Одразу ж видно, що була за кордоном, - простакувато, але з ледь помiтними нотками заздрощiв, промовила Нiна, оглядаючи з усiх бокiв шикарний жiночий костюм подруги.
   - Не сумуй, невiсточко, я тобi теж дещо привезла! Краще присядь, люба, а то впадеш.
   Оля дiстала з велетенсько валiзи шкiряний жiночий плащ, чобiтки, декiлька пар легкого жiночого взуття, кiлька престижних жiночих костюмiв та силу-силенну рiзноманiтних дамських дрiбниць, починаючи з колготок та блузок i закiнчуючи косметикою. Нiна в захватi мало не забула подякувати i почала всi подарованi й речi виносити до сусiдньо кiмнати аби примiряти. Олеговi дiсталися: кiлька чудових чоловiчих костюмiв, кiлька пар модних черевикiв та пара фiрмових кросiвок i спортивний костюм. На додачу вiн отримав вiд сестри теплу шкiряну куртку, дюжину модних сорочок та стiльки ж краваток i... невелику плоску валiзу, схожу на звичайний 'дипломат'.
   - А що це, Олю? - не перестаючи дякувати сестрi, промовив ошелешено Олег, зважуючи у руцi валiзу -'дипломат'.
  - Вiдкрий, то й побачиш! - загадково промовила Оля, вiдкриваючи чергову гiгантську
  валiзу та з веселою цiкавiстю поглядаючи на здивованого Олега.
   - Ноутбук! Оце так подарунок! Дякую, моя хороша! Дорожчо та кращо моделi я не зустрiчав! - не контролюючи себе вiд захвату, наче болiльник на стадiонi, зарепетував Олег так, що прибiгла Нiна з сусiдньо кiмнати, наполовину вбрана в костюм.
  Олег у захватi пiдхопив сестру i почав з нею кружляти по кiмнатi, мало не збивши з нiг власну дружину. Нiна вчасно випурхнула з кiмнати. Вiра Тихонiвна почала весело смiятися, спостерiгаючи за онуками, що були й дорожчими за все на свiтi ...
   - А це тобi, мамусю, - вiдкриваючи валiзу з подарунками ( Олег з Ольгою з дитинства кликали бабусю мамою ), лагiдно промовила Оля, дiстаючи черговi подарунки.
   - Дитинко моя, менi вже нiчого не потрiбно...- витираючи радiснi сльози з очей, прошепотiла Вiра Тихонiвна.
   - Мамо, ти в нас ще молода! Ти щоб бачила, як за кордоном одягаються та поводяться жiнки, старшi вiд тебе на рокiв п`ятнадцять-двадцять, то одягла б негайно ж спортивний костюм i побiгла на мiський стадiон. Тамтешнi фрау не думають за старiсть, вони  залишають свом ворогам! Лiтнi жiнки цiкаво проводять час, мандрують всеньким свiтом, водять власнi автомобiлi, полюбляють деякi види спорту, бiгають, плавають, ходять до ресторанiв, танцюють i ... займаються коханням!
   - Оце так! - спромоглася вiдповiсти Вiра Тихонiвна, дивлячись зачудованими очима на Ольгу, яка пустотливо та лукаво поглядала на не.
   - Так що, матусю, вище нiс! Олежко, вийди, будь ласка. Я одягатиму нашу маму ...
  З сусiдньо кiмнати почувся завзятий вереск - Олег, напевно, на радощах лоскотнув чи вщипнув дружину .
  За пiвгодини вся сiмейка, наче жменя свiжих копiйок, влаштувалася за великим овальним столом в кiмнатi, який був вщент заповнений рiзноманiтними заморськими делiкатесами та солодощами.
   - А зараз ми все це скуштуємо, - голосом виховательки дитячого садка промовила Оля i додала:
   - Олежко, вiдкривай шнапс , брендi i 'Мартiнi'! Вiдсвяткуємо мiй призд та 'обмиємо' подарунки!
  Дивлячись на них збоку, можна було б подумати, що вiдбувається якийсь важливий
  прийом в iноземному посольствi, про що свiдчила вишуканiсть одягу присутнiх та пристойна сервiровка столу.
  - Нiмцi полюбляють вживати в жу сирий м`ясний фарш. Я теж пробувала - нiчого, можна сти. Додають iнодi деякi приправи i мастять ним хлiб, наче маслом. А скiльки там сортiв пива - в головi не вкладається ! - щебетала Оля, припрошуючи всiх випити трохи шнапсу. Олег пiдвiвся зi склянкою в руках i промовив:
   - Люба наша Олечко! Ми всi дякуємо тобi за те, що ти нас не забуваєш. Ми дуже задоволенi твоми подарунками, велике тобi за це спасибi! Нам, на жаль, нiчого тобi подарувати, окрiм свох поцiлункiв . За твоє щастя , сестричко!
  Всi випили i дружно розцiлували Олю, яка почувала себе трохи незручно. Те життя, що вона бачила в Нiмеччинi, нi в яке порiвняння з оцим рiдним злидарюванням не йшло. Добротнi будинки, гладесенькi дороги, шикарнi автомобiлi, страхiтливо гiгантськi гiпермаркети, впорядкованi мiста i села, заможнi та працьовитi i розумнi люди. Щоправда,  спочатку вразило трохи зверхнє ставлення нiмцiв до всiх iноземцiв, особливо з пiвденних та схiдних кран. Але згодом, познайомившись ближче з корiнними жителями, це перше враження потроху починало  покидати ...
   - Дай-то, боже, щоб у Сергiя з Богданом все було нормально з роботою, - замислено промовила Оля, - тодi ми вас запросимо до себе в гостi. Сподобається - передете згодом до нас. Звiсно, якщо захочете. До речi, Сергiй обiцяв подарувати вам автомобiль, але потрiбно аби ти, Олежко, сам вибрав модель, яка тобi до смаку. "Вiн що, мiльйонер у тебе? До речi, а чому Сергiй не прихав з тобою?" - запитав Олег, наливаючи всiм скуштувати брендi . Ольга знизала плечима i вiдповiла:
   - Я в його справи не втручаюся, але знаю, що хлопцi розробили якийсь прилад. Нiмцям вiн сподобався i вони запропонували налагодили його виробництво в Нiмеччинi. А де виробництво, там i грошi. Вони з Богданом працюють, як роботи. Неможливо х вмовити вiдпочити. Зараз Сергiй залишився в Одесi , щоб владнати деякi справи . Скоро ми подемо . Менi так вас не вистачатиме . Добре , що хоч Оксана , Богданова дружина теж згодилася на перезд, а то я сама там не змогла б ...
  Ольга змовкла, тужливо оглядаючи дорогих й людей . Деякий час за столом запанувала сумовита тиша. Та сама тиша, коли кожен починає думати за щось своє i водночас за щось незбагненне, тривожне i спiльне.
  - Нiчого, все буде добре! - порушив мовчанку Олег. - Це ж ти не в Америку деш. У разi чого - кiлька дiб автомобiльно поздки i ти вже вдома. А лiтаком - iще швидше. Писатимеш листи нам, а ми тобi. Якщо Сергiй подарує автомобiль, то i ми з мамою будемо до вас навiдуватись. Вiдпочивати теж можна разом , а це майже цiлий мiсяць на рiк . Так що зможемо ще вам набриднути.
  Оля, чи то вiд шнапсу, ачи вiд братових слiв трохи повеселiшала. А й дiйсно! Якби вони з Сергiєм мешкали в Одесi, навряд чи частiше бачили  рiдних. Щоб не роздмухувати зайвий раз журбу та передчасну ностальгiю, потрiбно просто собi уявити, що ти перехала в сусiднє мiсто, ось i все ...
   - Нумо, хорошi мо, заспiваймо щось веселеньке, - промовила Вiра Тихонiвна i, легенько обiйнявши Олю за плечi, почала:
   - Ой , у полi два дубки ...
   Всi дружно пiдхопили пiсню i вона закружляла у веселому танку затишними кiмнатками будинку, даремно шукаючи вихiд в похмуре осiннє надвечiр'я.
  
   Глава 37.
   Переночувавши тричi в тому самому злощасному готелi, Гродберг вирiшив рушати додому i в останнiй раз спробувати помиритися з дружиною. Весь цей час Костас постiйно розмiрковував над своми похiтливими вчинками, здiйснюючи якi, зраджував власну, нi в чому не винну, сiм`ю... Щоночi йому ввижалися очi доньки та сина, вже дорослих гарних людей, що мали вже власних дiтей. Вони скорботно та докiрливо спостерiгали за голими тiлами чоловiка та жiнки, тремтячими в любовному екстазi... Жiночi тiла щораз змiнювались, а чоловiче тiло залишалося тим же - його власним. На килиму, поряд з лiжком, гралося двоє малюкiв, його онукiв - трирiчна Хiльдочка та чотирирiчний Адольфик, незвертаючих анi найменшо уваги на завзятого дiдуся та зойкаючих тiтоньок... Вiдтак Гродберг знесилено прокидався, витирав простирадлом спiтнiле тiло i знову поринав в сновидiння, що повторювалось i повторювалось i повторювалось, наче чисельнi дублi жахливого кiнофiльму ...
   Ось нарештi i знайомi дверi. Трохи повагавшись, Костас натиснув кнопку квартирного дзвоника, ховаючи за спину щойно куплений трояндовий букетик. Дверi вiдчинилися i на порозi з`явилася Ельза, його вiрна подруга, з якою вiн прожив майже двадцять чотири роки. За цих кiлька днiв Ельза доволi схудла, очi стали виразнiшими, але нiс був злегка червонуватий, певно вiд постiйного плачу. Костас понурив донизу голову i поклав троянди прямо бiля нiг дружини. Опустившись на колiна, вiн не смiв пiдвести голови, скорботно чекаючи на вiдповiдь. Дружина мовчки спостерiгала за ним, спокiйно i водночас вороже.
   - Чого тобi, парубче? - єхидно порушила вона мовчанку, презирливо зiщулюючи набряклi повiки.
   Костас не вiдповiдав - язик присохнув до пiднебiння i нiзащо не хотiв рухатися. Дихання чомусь враз стало важким, уривчастим та хриплуватим. Гучно пульсуюча в головi кров, почала поволi вичавлювати з очей першi холоднi краплини. Раптом сiро-червона миготлива iмла застелила все навкруг. Костас розплющив ще бiльше очi, але iмла ставала дедалi все густiшою, затягуючи його в темний, беззвучний морок... Час перестав iснувати... Навколишнiй простiр, заллятий чорно-кривавим драглистим мiсивом, чудернацьким та дивовижним чином вигнувся, з'єднуючи неiснуючий початок з безкрайнiм кiнцем...
   Крiзь морок знову проступили скорботнi очi його дiтей, онуки продовжували бавитися на килимку бiля лiжка. Гродберг важко прохрипiв, скреготнув безсило зубами i мало не заплакав вiд нав`язливого сновидiння. Але цього разу спiтнiле обличчя витирала йому Ельза.
   - Де я , що зi мною? - кволо прохрипiв Костас, поволi повертаючись до свiдомостi.
   - Вдома. Ти трохи перевтомився, вiд чого i зомлiв. А це нашi дiтки та онуки прихали до нас в гостi, на твiй день народження, - пояснила, наче малiй дитинi Ельза, знiмаючи з його лiво руки широкий пояс тонометра, i додала, звертаючись до дочки:
   - Тиск сто сорок на вiсiмдесят, нiби нормалiзувався. Пульс рiвний, бiля семидесяти ударiв на хвилину. Криза минула ...
   Всi з полегшенням зiтхнули, а малi онуки водночас пiдiйшли до лiжка, де лежав дiдусь Костас i почали з ним загравати, мацаючи його за нiс та тягнучи за вуха . Щирий дитячий смiх примусив Костаса i собi посмiхнутися. Вiн почав потроху пiднiматися з лiжка. Малеча прийнялась завзято йому допомагати. Всiвшись на край лiжка, вiн обвiв уважним поглядом всiх присутнiх i зосередив його на Ельзi.
   В головi ще трохи паморочилось, але думки були свiжими та чiткими, наче пiсля гарного та мiцного сну. В кiмнатi, окрiм малечi, була Ельза та хнi дiти i, Костас зважився на каяття:
  - Пробач менi, Ельзо, за все. Ти була менi вiрною подругою, а я ... Я мушу йти...
  - Костасе, залишся... - присiвши поряд з ним , промовила Ельза i заплакала.
   - Тату, ми все знаємо, - почав син, - тому вирiшили дати тобi iще один шанс показати себе справжнiм сiм`янином!
  Ельза кивнула головою, продовжуючи схлипувати. Костас взяв  тремтячу руку i поцiлував.
  - В життi все може трапитися, - продовжував син, - але знай: нiкому ти не потрiбен, окрiм всiх нас. Втiхи та забави минають, наближається осiнь, неминуча осiнь життя. А попереду - зима, сувора та невблаганна. Але вона зовсiм не страшна, якщо поряд з тобою тво рiднi. Зроби м назустрiч свiй крок ...
  Несподiвано Костас i собi заплакав, наче мала дитина. Ельза, продовжуючи лити сльози, боязливо пригорнулася до нього.
  - Любi мо - , - схлипуючи вимовляв Костас, пiдсвiдомо дивуючись з того, що вiн, справжнiй чоловiк-вон, ось так, нi з того нi з цього, взяв i розрюмсався, - я вас усiх люблю i хочу бути з вами до кiнця днiв свох . Вiрте менi, я вас бiльше нiколи не пiдведу - у ...
  Через деякий час, вдосталь наплакавшись, неначе справжнiсiнька знервована жiночка, Костас сидiв за святковим столом поряд з дружиною. Навпроти таємничо посмiхалися хнi дiти, а поважний зять та скромна невiстка, не посвяченi в подробицi сiмейно драми, i думаючi , що Костасовi просто так стало погано, спокiйно споглядали на лiтнє подружжя .
   - О, Костасе, я мало не забула, - схвильовано промовила Ельза, - тобi телефонував Сергiй з Украни. Щось там у нього термiнове. Добре, що згадала. Зв`яжись негайно з ним.
   Костас попрохав пробачення в присутнiх i подався до свого кабiнету . За хвилину вiн
  вже набирав телефонний номер свого одеського партнера .
   - Слухаю! - схвильовано вiдповiв Зiнченко на другому кiнцi дроту .
   - Пане Зiнченко, це вас Гродберг турбує. В мене тут були трапилися деякi особистi неприємностi, але вони, слава богу, вже владнались. Тому прошу мене вибачити. Ви вже готовi до вiд`зду? Нашi вантажiвки в будь-яку мить за вашою командою вирушать до Одеси ...
   - Саме це, гер Гродберг, менi i потрiбно. Вважайте, що команду я вже дав. Треба прискорити процес вивезення товару, тому що мiсцевi умови ускладнюються i подальше виробництво будемо розмiщувати на нашiй нiмецькiй фiрмi. Подробицi при зустрiчi. Щойно транспорт виде, телефонуйте менi в будь-який час . Чекатиму дзвiнка !
   - Гут , пане Зiнченко. Вважайте, що транспорт вже вирушив. З вашого дозволу я закiнчую зв`язок. До зустрiчi!
   Костас поклав трубку, обiрвавши зв'язок на телефоннiй лiнi, i за хвилю знову пiдняв . Набравши номер начальника транспортного вiддiлу, Гродберг дав необхiднi вказiвки щодо негайно вiдправки вантажiвок за кордон. Покiнчивши зi справами, Костас вже знову сидiв з рiднею за святковим столом, не перестаючи подумки дякуючи боговi за збережене сiмейне вогнище ...
  
   Глава 38
   Три вантажних автомобiля з Нiмеччини прибули до Одеси. Завдяки добрiй органiзацi, вже за кiлька години вони вирушили з вантажем у зворотному напрямку, роздiлившись i попрямувавши кожен через заздалегiдь визначену автомобiльну митницю. Документи, оформленi однiєю з митних брокерських контор, свiдчили про те, що все в iдеальному порядку: вивiзне мито сплачено, комплектуючi вироби для комп`ютерно технiки вiдправляються до замовникiв цiлком легально, а грошi за них будуть переведенi на рахунок постачальника одразу ж, щойно замовники отримають вантаж.
  Сергiй попередив водiв, що, перетнувши кордон Украни, вони повиннi одразу ж повiдомити його про це. Дана iнформацiя, за розрахунками Сергiя, може надiйти до нього в кращому випадку не пiзнiше доби, а в гiршому - протягом кiлькох наступних.
  На деяких прикордонних пропускних пунктах iнодi створюються страхiтливi черги-колони, потрапивши в якi, можна згаяти вдосталь часу. Особливо нестерпно простоювати в них холодною порою року. Просуваючись в черзi на десяток-другий метрiв за годину, доводиться доволi часто запускати двигун, що призводить до величезно втрати ємностi акумуляторно батаре. Найбiльш досвiдченi автотуристи, як правило, при просуваннi довгою чергою використовують фiзичну силу, щораз пiдштовхуючи власне авто вперед. Якщо це швидко не зробити, то якийсь нахаба обов`язково займе вiльне мiсце. Iнодi, особливо з настанням обiдньо чи вечiрньо пори, черга-колона починає скидатися на пересувний циганський табiр з безлiччю вогникiв газових та гасових таганкiв, багать, гучними, пiдживленими спиртними напоями, розмовами, а подеколи i пiснями. Той , хто має 'вiкно' на кордонi, перетинає його за кiльканадцять хвилин. Той же, хто не має - стає на деякий час заручником черги-колони. Автомобiлi ж iноземних держав, як правило, перетинають кордон в обох напрямках без зайвих проблем. При умовi, звичайно, що в складi вантажу вiдсутнi забороненi речi...
  Сергiв 'джип' поважно котився мiстом в супроводi чорно 'Волги', яка трималася за ним на вiдстанi кiлькох сотень метрiв, ховаючись поза горбатими спинами автомашин, сунучими попереду. 'Волга' 'ходила' назирцi за 'Нiсан Патролем' ось вже кiлька днiв, наче дружина за зрадливим чоловiком, фiксуючи кожну зупинку, кожну зустрiч, та складаючи щодня схему маршруту. Взагалi-то 'Волзi' було все одно, куди й за чим пересувається 'джип'. Вона за краще волiла б мчати просторою багатосмуговою дорогою, вдихаючи чисте польове повiтря, але гладкий хазян невблаганно спрямовував  вслiд за джипом, примушуючи весь час ковтати чаднi гази iнших авто та наражаючись на постiйну небезпеку бути сплющеною черговим гуртом нахабних автомобiлiв...
   Ввiмкнувши лiвий блимаючий вогник повороту, 'Волга' вирiшила об`хати ледь чмихаючого зеленого 'Запорожця', i заодно впевнитись, що джип простує попереду. Але його там вже не було! Прискоривши швидкiсть, вона почала обганяти всi попутнi авто, однак джипа серед них та попереду не було. Промчавши ще деякий час, вона зупинилась в розпачi бiля невеликого кафе. Товстун, вдаривши спересердя кермо кiлька разiв кулаком, подався до закладу освiжитися чашечкою кави ...
   Сергiй, тим часом згадавши, що йому потрiбно вiдвiдати книгарню, рiзко повернув праворуч i за кiлька хвилин вже був бiля великого книжкового магазину, що на Рiшельєвськiй . Справа в тому , що Костас Гродберг мав тягу до колекцiонування книг, в яких описувались iсторi рiзних мiст свiту. В його колекцi були прекрасно виданi книги з кольоровими фотографiями визначних мiсць майже всiх столиць свiту та великих мiст Європи i Азi. На жаль, жодно книги з iсторi великих мiст Украни, окрiм Києва, в Костаса не було. Саме цю прогалину в колекцi Гродберга Сергiй хотiв спробувати хоч трохи заповнити. На його щастя в книгарнi були книги з iсторi Одеси, Львова, Вiнницi, Харкова та Запорiжжя. Розрахувавшись з гарненькою бiлозубою продавщицею, Сергiй обережно поклав пакет з книгами на переднє сидiння i рушив. Сьогоднi ввечерi повиннi прихати Богдан з Оксаною та привезти довгождану Ольгу.
   При згадцi про кохану людину, серце Сергiя забилось веселiше. Пiд`хавши до готелю 'Чорне море' , Сергiй вийшов з автомобiля . Тицьнувши швейцаровi на входi кiлька гривень, Зiнченко подався до готельного ресторану. Замовивши на восьму годину вечора затишний столик для чотирьох осiб знайомому офiцiантовi, Сергiй повернувся до автомобiля i помчав додому.
   Знову припустився накрапати дрiбний та бридкуватий дощик, марно намагаючись потрапити в теплий та комфортний салон авто . Сергiй ввiмкнув автомобiльного приймача i натиснув кнопку вибору програм . На зеленкуватому iндикаторi приймача затанцювали цифри i зупинилися на частотi 107, 5 Мгц, з якою випромiнював свою енергiю передавач радiостанцi 'Ностальжi - Примор`є' . Ведучий саме закiнчував повiдомляти прогноз погоди на залишок дня: '... а на дорогах областi туман, подекуди сильний . Температура повiтря...'
   Сергiй почав турбуватися . Одного разу вiн сам потрапив в густий осiннiй туман. Пiсля того вiн боявся самого слова 'туман' , наче одиноке дерево на пагорбi - блискавки. Якось його мiкроавтобус , вщент наповнений рiзноманiтним товаром, саме повертався з закордонно поздки. Стояла така ж пiзня осiнь. Вже на територi Украни, неподалiк Хмельницького, щiльна сiра завiса впала перед ним. Прохавши декiлька кiлометрiв за iнерцiєю, Сергiй зупинився i вийшов з мiкроавтобусу . Виходячи з нього, вiн мало не впав в придорожнiй рiв. З`ясувалось, що мiкроавтобус весь час, дякуючи поганiй дорожнiй розмiтцi, прямував смугою зустрiчного руху. Видимiсть була не бiльше десяти метрiв. Вечорiло. Сергiй, повернувшись до мiкроавтобуса , завiв знову двигуна i ввiмкнув протитуманнi фари. За якусь мить йому здалося, що мiкроавтобус плавно рушив - напевно зупинка припала на схил дороги. Сергiй пригальмував, проте мiкроавтобус продовжував котитися вперед. Тодi Сергiй, заглушивши двигуна, ввiмкнув задню передачу i щосили потягнув на себе важiль стоянкового гальма, але мiкроавтобус продовжував сунутися вперед! Добряче наляканий Сергiй виплигнув з салону, прихопивши з собою невеликий ящик з iнструментом, в надi пiдкласти його пiд колеса сунучого мiкроавтобусу. Яким же було його здивування ! Мiкроавтобус стояв на мiсцi, а освiтленi фарами волохатi шматки туману, завдяки подуву зустрiчного вiтру, поволi насувались . З кабiни ж водiя складалося враження, нiби мiкроавтобус де вперед. Звiсно, що й всi спроби його 'зупинити' були марними. Мало не збожеволiвши того вечора , Сергiй назавжди поклявся нiколи бiльш не подорожувати туманними дорогами ...
   'Слава богу , вони вже є !' - промайнула в головi думка-асоцiацiя , щойно Сергiй побачив бiля свого будинку Богданового мiкроавтобуса ...
   О двадцятiй нуль - нуль порiг ресторану 'Чорне море' переступило двi молодi пари з тим, щоб прощальною вечерею вiдзначити свiй вiд`зд до Нiмеччини .
  
   Глава 39.
  
   Наступного дня Сергiю вже стало вiдомо, що вантажiвки благополучно перетнули кордон Украни . Отже настав час збиратися в дальню дорогу. Порадившись з Богданом та жiнками, Сергiй прийняв рiшення вирушати взавтра о п`ятiй ранку, а решту сьогоднiшнього дня присвятити домашньому вiдпочинку та перевiрцi всього необхiдного для подорожi . Хоча Богданiв мiкроавтобус був доволi простим для чотирьох пасажирiв та незначно кiлькостi вантажу, всi одностайно погодилися з тим , що хати двома машинами в дальню поздку набагато зручнiше та й небезпечнiше з технiчного боку . При поломцi однiє з машин, на iншiй можна вирушити по необхiднi запчастини, або транспортувати зламану до майстернi, пiдвезти пальне, мастило. Зрештою, прилягти на вiдпочинок, не завдаючи незручностей iншим. В разi ж аварi чи автокатастрофи, боронь боже, страждає лише частина 'автотуристiв' , решта одразу ж приходить на допомогу...
   Залишивши жiнок на декiлька годин вдома, чоловiки вирiшили захати до знайомого автомеханiка, для профiлактичного огляду транспортних засобiв. В дорозi все може трапитись, але хати на справнiй та доглянутiй машинi завжди безпечнiше ...
  Чорна 'Волга', наче примара, поволi посунула за двома автомобiлями. Товстун, тримаючи кермо, наче американський ковбой вуздечку змореного коня, весело пiдспiвував вiдомому спiваковi, чий шлягер саме лунав з радiоприймача. Перельман-Власенко мав на таку безтурботну поведiнку певнi причини.
  По - перше. Випробування експериментального вибухового пристрою пройшли вдало. Навiть начинена всього кiлькома мисливськими набоями 'пекельна машина' розправилась з напiвпорожньою канiстрою за долi секунди. По - друге. Пристрiй , призначений вже для установки на паливний бак джипу, був готовий ще вчора. Отже, час розплати невблаганно наближався ...
   Товстун зло посмiхнувся, щойно побачив, як автомобiлi зупинилися бiля невеликого ангару з вивiскою 'Автосервiс' . Навряд чи пiсля салюту 'пекельно машини' володар джипу будь-коли зможе вiдвiдати цей заклад хоч раз . А нинi нехай в останнє 'специ' оглянуть його автомобiль, перевiрять всi рiзьбовi з`єднання, рiвень мастила та стан паливно системи.
  Внутрiшнiй голос товстуна почав знову скиглити, що зопалу дезiнформував його. Двигун джипу працював на дизельному пальному, а не на бензинi , як спочатку здалося внутрiшньому голосу. Однак товстун поблажливо його заспоков. Нiчого в тому страшного нема - злетить в повiтря джип все одно, незалежно вiд того, дизельний вiн чи бензиновий! Все ж для впевненостi в цьому, товстун додав до свого пристрою ще декiлька набов, про всяк випадок. До свого витвору Перельман - Власенко припасував ще пружну контактну групу, помiж контактами яко вставив невеликий шматочок цупкого промасленого картону з прив`язаним до нього мiцним синтетичним шнурком . Начепивши на iнший кiнець шнурочка важкеньке рибальське грузило, товстун залишився дуже вдоволеним . Якщо з якось невiдомо причини годинниковий механiзм не спрацює, то грузило, покладене на заднiй мiст автомобiля, вiд дорожньо тряски та маневрiв обов`язково впаде на дорогу , висмикнувши iзоляцiйного папiрця з помiж контактiв. В результатi вони замкнуться i...
   Товстун вирiшив не привертати зайво уваги, тому поволi рушив до свого готельного номера вiдпочивати . Щойно стемнiє , настане прекрасна можливiсть розмiстити пiд баком джипа свiй сюрприз. Це навiть i не погано , що 'Нiсан Патрол' буде зараз ретельно оглянутий автомеханiком . Пiсля таких 'оглядин', власник зайвий раз не зiгнеться задля того, щоб ознайомитись зi станом рiзноманiтного залiзяччя, розташованого пiд дном свого авто.
  ' ...потрiбно перевiрити. Взавтра о п`ятiй ранку вирушаємо ...' - крiзь прочинене скло 'Волги' до вух  водiя долинув шматок останньо фрази.
   'Чудово! - подумав втiшений товстун, - матиму приємну нагоду спровадити тебе, чортiв сину, в останню путь ще й в означений час...'
   Сергiй, ковзнувши побiжним поглядом по брудним металевим бокам 'Волги', яка саме неквапно промайнула вулицею, подумки зауважив, що неголене обличчя цього гладкого водiя в темних окулярах здалося йому до болю знайомим. Однак, на пригадування не було часу - потрiбно було вже заганяти автомобiль на пiдйомник ...
  
   Глава 40.
   - Якийсь дивний сон наснився менi сьогоднi, - задумливо промовила Оля, вкладаючи до дорожньо валiзи речi.
   - Гарний чи поганий? - поцiкавилась Оксана, вiдставляючи вбiк гарно iлюстрований журнал для жiнок .
   - Навiть не знаю... Скорiш за все, якийсь тривожний. А взагалi - недобрий... Начебто йдемо ми з Сергiєм, взявшись за руки, квiтучим лiтнiм лугом. На небi жодно хмаринки. Здiймається вранiшнє сонце, виблискує росинками трава. Аж раптом з тiє трави виринає якийсь чоловiк, обличчя в нього все в кровi, очей не видно, i простягує до нас руки та щось промовляє. Ми починаємо вiд нього втiкати, але вiн ось-ось наздожене. Луг закiнчується i ми опиняємось на самiсiнькому краю глибоко прiрви, дна яко не видно. Повертаємося спиною до прiрви , а той закривавлений чоловiк штовхає нас ...
   - То ви впали в прiрву ? - стривожено запитала Оксана .
   - Я од страху прокинулась ...
   - Прiрва чи велика яма означають смертельну небезпеку. Такий сон перед дальньою дорогою - поганенька прикмета. Однак, сни рiдко коли збуваються, сама знаєш, так що не бери до голови. Їхатимемо не швидко. Я попрохаю Сергiя, щоб ви слiдували за нами, а то вiн любить гнатися свом джипом. Мiй Богдан водить машину завжди обережно i на нормальнiй швидкостi. А кошмарнi сни можуть турбувати i пiсля пiзньо вечерi. Вчора ми повернулися з ресторану коли? О першiй годинi ночi! Тому й не дивно, що тобi наснилося таке.
   Оксана обiйняла Олю за плечi i продовжувала як могла заспокоювати . Посидiвши трохи бiля стривожено Ольги, Оксана пiдвелася i ввiмкнула телевiзор . За мить вони вже обидвi смiялися з дурнуватих дивацтв, якi викаблучував знаменитий Бенi Хiлл в однойменному шоу.
   - Що ж ми розсiлися, люба, - раптово спохватилася Оксана, - скоро вже хлопцi придуть, а вечеря ще не готова. Ходiмо краще в магазин i купимо чогось смачненького до столу та в дорогу. А заодно трохи подихаємо свiжим повiтрям. Ольгу довго вмовляти не довелось. Швиденько одягнувшись, молодi жiнки, весело перемовляючись та жартуючи, вийшли з квартири. Прохолодний осiннiй вiтер накинувся на них, наче кишеньковий злодiй, нишпорячи по кишеням одягу та з цiкавим глузуванням дмухаючи в теплi обличчя ...
  
   Глава 41
  Смачно пообiдавши в ресторанi, Перельман-Власенко з превеликим задоволенням вклав своє дебеле тiло на готельне лiжко. Все начебто йшло добре, залишалося лише зробити останнiй крок - припасувати вибуховий пристрiй до паливного бака джипу .
  Товстун, прислуховуючись до приємного процесу травлення жi у власному черевi, зосереджено розмiрковував над дилемою: пiдкладати свiй сюрприз ввечерi, чи краще вже вранцi, перед вiд`здом жертви? В обох варiантах були сво плюси i мiнуси. 'Вечiрнiй' варiант, пiсля остаточних зважувань, поступився 'ранковому'. В такому разi потрiбно бути поблизу джипу десь бiля четверто ранку, щоб до посадки водiя залишалося вдосталь часу . Стоп! А якщо з ним буде багато пасажирiв? Хтозна, але Зiнченко, як правило, здив свом автомобiлем сам, але iнколи i вдвох з тiєю гарненькою дамочкою. Молода пара, що прихала до них зеленим мiкроавтобусом, швидше за все ним же й вирушить. Це найбiльш вiрогiдно. Залишається гарненька дамочка... Ну що ж, якщо вона замiшана разом з ним в якiйсь бруднiй справi, то так й зрештою i треба. Одним негiдником або негiдницею буде менше, чи бiльше - нема рiзницi. Помста повинна бути безжальною, iнакше тодi це не помста, а щось на зразок злого жарту.
  Наручний годинник, пiднятий лiвою рукою пiд саме обличчя, показав вiсiмнадцять годин i двадцять хвилин. До початку акцi залишалось вже не так i багато часу , тому товстун вирiшив використати майже весь його залишок на корисну i приємну рiч - сон ...
  Рiвно о третiй годинi ранку, гарненько вiдпочивши, товстун був на ногах, а вже за пiвгодини - пiд`жджав до будинку, що знаходився на вiдстанi двох сотень метрiв вiд помешкання жертви. На вулицi було порожньо i тихо. Пiд лiхтарем вуличного освiтлення грiли мокрi металевi спини автомобiлi, залишенi на нiч бiля вiкон будинкiв.
  Заглушивши двигуна, товстун опустив бiчне скло i декiлька хвилин уважно прислухався, спостерiгаючи за вулицею. Все було в порядку. Поодинокi вiкна будинкiв яскраво жовтiли непогашеним свiтлом. Тихенько штовхнувши дверi автомобiля, товстун поволi вилiз iз нього. Причинивши х так само легенько за собою, вiн сторожко пiшов в напрямку будинку своє жертви. Пiдiйшовши ближче вiн з приємнiстю зауважив, що джип стоть на своєму звичайному мiсцi, а поряд з ним мiкроавтобус. Пiдозрiло роззирнувшись на всi боки, Перельман-Власенко дiстав з темного пакету такого ж кольору згорток. Опинившись бiля заднiх дверей 'Нiсан Патрола', товстун миттєво лiг на асфальт i почав заповзати пiд низ задньо частини автомобiля. Нарештi пакунок з вибуховим пристроєм, гучно клацнувши магнiтами об металеву поверхню паливного баку, намертво прирiс до нього. Дiставши з кишенi невеликого китайського лiхтарика, товстун почав освiтлювати дно автомобiля, щоб зручнiше було розмiстити грузило. Знайшовши мiсце, вiн обережно поклав туди грузило i, ще раз все ретельно перевiривши, з`єднав два дротика, щоб перевести пристрiй в робочий стан. Упоравшись iз цим, товстун зiбрався було вибиратися. Але тут до його вух долинуло скрипiння дверей пiд`зду.
  Хтось вийшов з будинку i легкою ходою попрямував до автомобiля, пiд яким ще лежав товстун. Зачувся брязкiт ключiв i клацання центрального замка. Хтось вiдчинив дверi i закинув на заднє сидiння, судячи по звуку, велику валiзу та декiлька пакетiв чи торбинок, або невеликих сумок. Товстун завмер i не рухався. Знесилившись тримати власну голову, вiн опустив  на холодний асфальт. Зуби його почали цокотiти. Одна з сумочок вислизнула з вiдкритих дверей i м'яко та тихо сповзла додолу, опинившись на вiдстанi протягнуто руки вiд товстуна, мало не зомлiлого з переляку. Вiн заплющив очi i почав чекати, здригаючись гладким тiлом, коли його ось-ось почнуть витягати з-пiд автомобiля мiцнi невблаганнi руки... Але хтось, залишивши вiдчиненими дверi автомобiля, поволi рушив знову до будинку, напевно за новою порцiєю валiз та пакетiв. Дверi пiд`зду знову скреготнули. Стало тихо-тихо, лише було чути, як товчеться налякана кров в змертвiлому тiлi. Не вiрячи своєму щастю, товстун зморено видобувся з-пiд автомобiля. Пiдiбравши з асфальту невелику шкiряну сумочку зi срiблястим замочком , товстун м`якими кроками почав задкувати i вже за кiлька секунд вiн щодуху мчав на неслухняних ногах до своє 'Волги'. Впавши на сидiння водiя, вiн став поволi приходити до тями. Наче увi снi вiн спостерiгав крiзь лобове скло, як завантажується джип, як згодом вiн поглинає в себе чоловiчу та жiночу постатi, i як, пропустивши вперед зеленого мiкроавтобуса, рушає й сам ...
  Товстун отямився вже тодi, коли червонi вогники автомашин зникли за рогом сусiдньо вулицi. Взявши себе в руки, вiн завiв 'Волгу' i рушив слiдом, але червонi вогники кудись зникли. Тодi товстун додав швидкостi i за кiлька хвилин його автомобiль вже рухався правим рядом широкого проспекту, на який в`жджали з бiчних вулиць поодинокi автомобiлi. Перед очима виникало все бiльше i бiльше червоних вогникiв. Товстун розгубився, втiм продовжував просуватися проспектом. Раптом один з червоних вогникiв далеко попереду яскраво спалахнув i перетворився на велику жовту кулю, яка в свою чергу викинула догори ще кiлька менших кульок. Товстун рiзко загальмував i зупинив свого автомобiля бiля продуктового кiоску. Крiзь скрегiт гальмових колодок зачувся оглушливий вибух, наче якийсь велетень грюкнув масивним кулаком в гiгантський гонг... Товстун перехрестився i, розвернувши 'Волгу' на проспектi, всупереч усiм правилам, погнав , наче оскаженiлого коня, в зворотньому напрямку. Дiставшись до готельно кiмнати, вiн тремтячими руками вiдкрив почату пляшку коньяка i вилляв весь  змiст собi в горлянку. Вiдтак, не роздягаючись, впав на лiжко i кудись поплив ...
   Глава 42.
   Яскраве пообiднє сонце заглянуло в готельне вiкно. Гладкий чоловiк сидiв за столом, обхопивши сиву голову обома руками. На столi стояла вiдкрита шкiряна сумочка з блискучим замочком. Поряд з нею лежали розкиданi документи, один з яких був розгорнутий.
   - 'Не може бути ... Нi-нi, цього не може бути ... Не може ...Нi ...I - i ...'- в безсилiй божевiльнiй нестямi майже нечутно ворушив губами чоловiк , не вiдпускаючи рук вiд голови.
   Це було звичайне свiдоцтво про народження, видане Фiлатовiй Ользi Леонiдiвнi. В роздiлi 'Батько' гарним калiграфiчним почерком зазначався ...Перельман Леонiд Мойсейович.
  "Мо мрi, мо  весни, моя доня! Мо думи, мо болi, моя доля! Свiтом-пересвiтом вiд зими до лiта, виростають дiти, дiти виростають, а над ними в небесах янголи лiтають..." О.Кононенко.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"