Смерть застала всiх зненацька:
хто пердiв на унiтазi,
хто дрочив у теплiм лiжку,
хто поров свою коханку, 

хто бухав, на все забивши,
хто в кутку тихенько плакав,
хто дивився темний "ящик",
хто читав повчальну книжку...

Тому руку вiдiрвало
iз достоїнством напару,
тому сраку розпороло
i гiвном залило кафель,

тому пляшка в ротi встрегла,
тi смертю царiв померли,
той всi сльози вилив з кров'ю,
того книжка не навчила...

хтось покiнчить з алкоголем,
та печiнку не врятує,
хтось живився iнтелектом,
та не став вiн розумнiшим,

хтось поплакав, та не знає, 
чи поплачуть на могилi,
хтось так i не зауважить,
чи не трiсла часом гумка,

хтось повiк так i не взнає, 
чи "Карпати" гол забили,
хтось на все життя просрався,
хтось дрочити бiльш не буде.

Смерть забрала все з собою:
дружбу, ненависть, кохання,
лиш мене в домi не було - 
я помер вiд позiхання...


(навiяно спогадами про трагедiю 11 вересня 2001 року)

(я не придумував той довгий вiрш,
вiн виник сам в моїй головi, а я просто записав, чесно!)