Двоє друзяк Микола та Степан ходять по магазинах i очам не вiрять. На полицях повно горiлки. Та ще й якої! Тут i "Рiздвяна", i "Українська з перцем", i "Запорiзька сiч", "Стрiлецька", "Чумацька", "Гайдамацька"... Правда цiни... Обидва схопилися за голови. Та зате який вибiр!
- Видно, що новi часи настали, - ковтнув слинку Микола, - а раз з'явилася нова оковита, то потрiбнi й новi тости. Як на мене, то отi "зичимо, перезичимо" вже своє вiдпили, чи то, вiджили. Вигадай, Степане, щось актуальнiше.
Степан подовбав пальцем у вусi i сказав:
- Щоб п'яний бiзнесмен загубив свого кожуха, а я його знайшов, бо в куфайцi холодно!
- Точно! - зрадiв Микола. - А я щоб так напився, що аж в Криму опинився!
- Щоб по радiо у хатi не кричали депутати!
- Давай краще про полiтику не будемо... Ось у мене тост. Щоб жили горiлка, сало i цибуля, а всiм нашим ворогам здоровенна дуля!
- Нехай снiг спускається, а моя жiнка менше лається! Щоб жiнки були милiшi i добрiшi й веселiшi!
- А вiд чого їм веселiшати? Ось у моєї пальто стареньке, чобiтки дранi... А дружина у мене така гарна. Хотiв їй подарунок купити, так грошей катма...
- З цього приводу i тост. Щоб в столицi бюрократи теж сидiли без зарплати!
- Ти знову про полiтику! Кажу ж, не треба.
- Та як же без неї, як вона скрiзь? У цiнах, у горiлцi i навiть у печiнцi...
- Хлопцi, - сказала продавщиця, - ви до того добалакаєтеся, що ночувати в мiлiцiї будете.
У магазин якраз зайшла бабуся з цiпком. I хоч на таємного агента вона була мало схожа, приятелi вирiшили вийти на вулицю. Там Степан сказав:
- А непоганi у нас тости виходять. Давай далi складати. Гей, Микола, пiдкинь прикола!
- Зараз у головi пошкребуся... Щоб проблеми у цiм роцi нарештi владналися, скiльки б лазив через тин, а штани не рвалися!
- Тiльки так. Щоб в садку нiхто у мене бiльш не крав кислицi, бо одержить черевиком нижче поясницi!..
- Шкода тiльки, що оця горiлочка нам не по кишенi.
- А менi все одно. Я власну виготовляю. "Стецько" називається. I така мiцна, що куди тим "Смiрновим" i "Распутiним"! Я навiть замiсть етикетки свою фотографiю на пляшку наклеюю.
- То ти б пригостив!
- А чого ж, ходiмо.
Шлях був не близький. Пiд'їхати було нiчим, добиратися довелося пiшки. Дорогою спiвали: "Автобус не ходить, машини не маю... Чому я не сокiл, чому не лiтаю?", та "Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться... Яйця дуже дорогi - кури не несуться"...
Отож до хати зайшли, коли смеркалося. Швиденько наливши по чарцi, виголосили тост:
- Хоч стомились ми i змерзли, поки добиралися, та запаси оптимiзму ще у нас зосталися.
- Тому хочемо всiм людям зараз побажати, щоб могли ви ось iз нас гарний приклад взяти.
- I якi б там катаклiзми в свiтi вiдбувалися, та до рiдної домiвки завжди добиралися! Будьмо!