В безпросторностi вiчного хаосу,
В кристальнiм ритмi творення буття
Порядком його думки станув космос
I запалав життям §§ чуття.
Отак, побравшись ослiпом творiння,
Демiургiчний дух замкнули в плоть,
З"єдналися законами тяжiння
Богиня-Матiр i Отець-Господь.
Розплющили зiрок численнi очi,
Дали планетам сталий шлях орбiт
I запалали свiтлом в вiчнiй ночi,
Зцiпивши душi в єдний монолiт...

Танок життя i смертi безперервний,
I над матерiєю владний час.
Те, що зросло з хаосу, бути певним
Нiяк не може - нi в богiв, нi в нас.
Розходяться чуття i думка в танцi,
Руйнується гармонiя стихiй.
Не навпiл - вщент - союз розпався,
У божевiллi колькiм i сухiм. 

I чистий дух руйнує спазми серця,
Кристалiзуючи п"янкий танок,
Замотуючи в бiлий кокон смертi,
Хоч ще живе i дихає воно.
Не завмирають, пломенiють ритими
В тугiм полонi мертвих почуттiв:
Назовнi рветься - подолать, злетiти! -
Поранених жадань неситий гнiв. 

Отак, з єднання болю i кохання,
Розколюючи снiв тугий полон,
В первiснiм палi лютого страждання
Розправив крила i постав дракон.
Вiн затiнив од краю i до краю
Палаючi квiтки горючих зiр,
I блиском заслiпивши виднокра§,
Шугнув у вiчностi холодний вир.