МЕЗАЛЬЯНС
Твоє кохання зрання-нiби рана,
Шалений спалах вiльних почуттiв,
I килим бiлих пелюсток троянди
Пiд ноги стелеш-але скiльки ж в них шипiв!

Ти раниш поглядом, руйнуєш недоречнiстю,
Ти-катастрофа, вiтер, ураган,
Ти легко пройдешся по серцю iз безпечнiстю,
Слова твої мов пострiл мов наган

I важко дихається серцю в дикiй повiнi,
Хоч сняться ще i синiй птах i рай,
Ловлю останнi теплi чорнi променi,
Душi наказую терпи i невмирай.

Я ще на сходi- ти уже на заходi,
Я пещу квiти- ти смiєшся вслiд,
Стою навколiшках- ти ж зневажаєш заповiдь,
Я ще пливу ти переходиш вбрiд.

I небо хоче нас розбить- все марить хмарами,
Але нам є з тобою що дiлить,
Ти зранку напоїв мене туманами,
Подарував зорю спинивши мить.