Я п'ю вино зi смаком смертi,
        Ковтаю свiтло, простiр, час,
        I кожну мить у коловертi
        Лечу до неба, як Пегас.

        Б'ю крилами та гiмн спiваю,
        Я -- думка, тiнь, i дежавю.
        Нема нi пекла та нi раю,
        У кожнiй митi я живу.

        Скiнчилась мить -- i я вмираю,
        Менi лунає пiсня сфер.
        Усе, вiд краю i до краю,
        Менi вiдомо вже тепер.

        Мова диявола та бога,
        На голцi танки янголят,
        Всесвiтня таємниця строга --
        Мої, як череда ягнят.

        Мить почалась -- i знов у небо
        Лечу я, начебто як птах.
        Пiсень нема, але як треба!
        Бажання є лише, та страх.

        У промiжмиттi є пiзнання,
        I є неволя, смерть без дiй.
        А в митi є живе бажання
        Обмежене знанням подiй.

        Чи дiяти менi, чи знати?
        Заборонив Господь нам сам
        Плоди життя вiдкуштувати
        Як плiд знання вiд'їв Адам.

        Я проклинаю Нiльса Бора,
        I Гейзенберга я кляну
        Наряду з тим кого нам Тора
        Дала пiзнати глибину.

        Людинi не дана тотальнiсть.
        Разом знання та дiй нема.
        Уважна всесвiту нейтральнiсть
        Нам заперечує сама.