Аннотация: первая часть дилогии (вторая - среди дождя)
Огидні в своєму жахові бридкого сну, ми порпаємося тілами в замалому для двох ліжку. Сахаємося своїх і чужих оголених рук, стегон, грудей; відганяємо спекотні простирадла, навіюємо один на о одного огиду своєю вологою шкірою, тріпотливим тілом, нестриманим виявом жаху.
Усе в кімнаті бачить наш ляк і, радіючи з нього, сунеться на нас сивою мовчазною навалою. Мороком клаустрофобічної темряви, її в’язкою сутністю зв’язують нас речі, що не сплять. Не дають залишити замале ліжко, де волого і гаряче, але набагато безпечніше, ніж у невидимому, і тому ніби не існуючому просторі.
І от ми на маленькому ліжку-човнику просуваємося ніччю, що спливає часом, жахом і потом. І скоро вона, як пісок у клепсидрі, переллється чи то у минуле, чи то у майбутнє — до того часу, як світло дня знову заповниться часточками темноти. І ми знов сховаємося від неї під теплими ковдрами у неспокійних снах.