Актуальнiсть теми полягає в тому, що, незважаючи на декiлька столiть вивчення, мiсце захiдноєвропейського мегалiтизму в iсторi§ не є сталим. Мета статтi полягає в розглядi iснуючих гiпотез щодо генези мегалiтизму та виявленнi недолiкiв цих гiпотез.
Мегалiтами (вiд грецьких слiв μεγας - великий, λιθος - камiнь) називають археологiчнi пам"ятки, спорудженi з одного або багатьох блокiв дикого чи обробленого камiння [20, 258]. Як спiльне поняття для мегалiтiв та мегалiтичних культур у романомовнiй iсторiографi§ використовується поняття "мегалiтизм" (фр. - mégalithisme [2]; iсп., порт. - megalitismo [4]).
Мегалiтичнi пам"ятки поширенi на декiлькох асинхронних географiчних ареалах. Найстарiший з них - захiдноєвропейський - датується 7-3 тис. до н.е. Окрiм Захiдно§ Європи вiн також поширений у Пiвнiчнiй Африцi, Сиро-Палестинi, Еге§дi, Пропонтидi, на Аравiйському пiвостровi та на узбережжях Чорного моря. Iншi рiзновиди мегалiтизму датуються так: схiдноазiйський - 6-3 тис. до н.е., центральноафриканський - 2-1 тис. до н.е., iндiйський - друга половина 1 тис. до н.е., тихоокеанський - 1 тис. н.е., латиноамериканський - 6-15 ст. н.е., малагасiйський - 2 тис. н.е. [1].
На теренах Укра§ни мегалiтичнi пам"ятки (антропоморфнi стели, цисти й навiть кромлехи) були дуже поширенi, але §хнє похождення та мiсце у свiтовому мегалiтизмi понинi вивчене недостатньо. Щодо укра§нських мегалiтiв iснує три головнi гiпотези - автохтонне [9, т. 1, с. 306], кавказьке [9, т. 1, с. 316] та захiдноєвропейське походження [23, 125; 24, с. 106].
За останнi 80 рокiв висунуто багато гiпотез щодо походження мегалiтизму, найпоширенiйшими серед них є такi:
1) орiєнтальна гiпотеза (Д. Форде [3]);
2) гiпотеза дифузi§ релiгiйно§ iде§ [1];
3) гiпотеза мiграцi§ дольменно§ культури з Пiвнiчно§ Африки на захiдне узбережжя Чорного моря (В. Марковiн [16; 17]);
4) гiпотеза палеолiтичного походження мегалiтизму (Е. Лаєвська [15]);
Орiєнтальна школа, що набула популярностi в першiй половинi минулого столiття, виводила походження майже всiх феноменiв європейсько§ культури вiд реальних чи вигаданих прототипiв у культурах Близького Сходу. [3]. У 1929 р. Г. Чайлд увiв до наукового обiгу поняття "європе§зацiя Європи", яке мало описувати процес мiграцi§ носi§в цивiлiзованостi зi Сходу на Захiд, до Європи [27, с. 446-449]. У 1939 р. Д. Форде висунув теорiю орiєнтального походження мегалiтiв, що базувалася на таких положеннях [3]:
1) мегалiтизм Iберiйського пiвострова демонструє не поступове формування мегалiтичного неолiту, а лише розвиток його локальних форм;
3) вiдсутнiсть на Iберiйському пiвостровi промiжних форм мiж раннiми та пiзнiми (за його класифiкацiєю) стадiями мегалiтизму вказує на зовнiшнє походження мегалiтiв.
Головними аргументами проти гiпотези Д. Форде є такi [3]:
1) довiльнiсть класифiкацi§ мегалiтiв, перш за все хронологiчно§, невеликi розмiри захiдноєвропейських мегалiтiв не є ознаками §х вторинностi чи деградацi§, а навпаки свiдчать про автохтонну еволюцiю мегалiтизму в цьому регiонi;
2) близькосхiднi мегалiти за С14 молодшi за iберiйськi, тож мiграцiя можлива лише у зворотному напрямi;
3) iснують великi розбiжностi в матерiальнiй та духовнiй культурах мiж Анатолiйсько-Дунайським та захiдноєвропейським неолiтами, якi не дозволяють вважати анатолiйський неолiт материнським стосовно мегалiтизму;
4) єдиним шляхом мiграцiй Передньоазiйського неолiту був суходол, але мегалiтичнi мiграцi§ - морськi та рiчковi.
За найпопулярнiшою в сучаснiй європейськiй археологi§ концепцiєю поширення мегалiтичних пам"яток у Європi пов"язується з дифузiєю релiгiйно§ iде§ без мiграцi§ §§ носi§в [1]. Але ця концепцiя має декiлька важливих недолiкiв, якi перетворюють §§ на недостовiрну. Передумовою мiграцi§ мiфоритуальних iдей є розмивання етнiчних меж, перш за все, бiнарно§ опозицi§ "ми - вони", оскiльки для людини традицiйно§ культури копiювання iншокультурних мiфiв є неприпустимим. Це ще точнiше, коли йдеться про поховання родича за обрядом iншого народу [17, с. 289].
Також слiд зазначити таку важливу особливiсть етнокультурного запозичення, як iзоморфiзм: культура-перцепiєнт, зазвичай, повнiстю копiює елементи культури-донора та запозичує значний пласт елементiв культури. Прикладом може слугувати запозичення християнства народами Старого Свiту в I - на поч. II тис. н.е., яке призводить до переходу вiд кремацi§ чи ембрiонального трупоположення до однакового на всьому ареалi поховального комплексу з витягнутими трупоположеннями та значним збiдненням iнвентарю [9, т. 1, с. 407]. Та ж картина унiфiкацi§ поховального обряду за запозиченим зразком притаманна й християнiзацi§ Латинсько§ Америки в XV-XVII ст. н.е.
Мегалiти Захiдно§ Європи навпаки демонструють полiморфiзм - значне розходження форм, що не можуть зводитися до одного прототипу культури-донора - тобто на мегалiтичному ареалi вiдбувається не запозичення та трансляцiя прототипно§ культури, а самостiйний розвиток рiзних генетично спорiднених форм одного спiльного для мегалiтичних народiв мiфоритуального комплексу. Iсторичним прикладом полiморфiзму може слугувати давньоєгипетська духовна культура: поховальнi споруди (мастаби, пiрамiди, скельнi комплекси), заупокiйнi тексти ("тексти пiрамiд", Книга Мертвих [22], заупокiйнi написи на статуетках Нового та Пiзнього Царства [18]) - всi вони демонструють полiморфiзм вираження одного мiфоритуального концепту (забезпечення якнайтривалiшого посмертного iснування померлого). Є в давньоєгипетськiй культурi й приклади iзоморфiзму: кушитськi племена, що захопили Єгипет, вiдтворювали в себе на батькiвщинi єгипетський поховальний канон таким, яким вiн був за сотнi рокiв до них, за що кушитська династiя в Єгиптi здобула славу ревнителiв вiри [13].
Радянський археолог В. I. Марковiн вважав, що культура дольменiв Захiдного Кавказу неавтохтонно кавказька, а привнесена мiгрантами iз Захiдного Середземномор"я. [16; 17]. Слiд зазначити, що цiкавлять Марковiна лише дольмени, якi вiн видiляє iз захiдноєвропейського мегалiтизму, а також те, що Марковiн використував лише одну групу джерел (археологiчнi), що значно звузило його дослiдження етнiчних процесiв у добу палеометалу. Наслiдуючи Л. I. Лаврову [14, с. 103], Марковiн об"єднує в одну генетично спорiднену групу дольмени Кавказу, Пiвнiчно§ Африки, Сиро-Палестини й островiв Захiдного Середземномор"я та пов"язує §х спiльне походження з мореплавними народами; але заперечує спорiдненiсть цiє§ групи з дольменами культури Кулястих Амфор [17, с. 311]. Генетична спорiдненiсть дольменних культур Кавказу й Захiдного Середземномор"я, за Марковiним, визначається не тiльки за формою поховальних пам"яток, але й за iнвентарем - спiльнi форми мають кремнiєвi черешчатi наконечники стрiл, кам"янi клиновиднi сокири, чашi з дзьобоподiбними носиками, жбани з ручками-виступами, бронзовi спiралi та скроневi кiльця. На мiграцiю дольменно§ культури також указує наявнiсть ланцюжка пам"яток, що визначає шлях мiграцi§ культури: Захiдне Середземномор"я => Еге§да => Пропонтида => Тракiя => Захiдний Кавказ.
Якщо визнати мiграцiю дольменно§ культури iз Середземномор"я до Кавказу виникає декiлька запитань:
1) чому носi§ дольменно§ культури йшли саме в цьому напрямку, немов §м був вiдомий кiнцевий пункт мiграцi§;
2) якi етнiчнi та природнi умови спонукали дольменну культуру до мiграцi§ в цьому напрямку;
3) чому на промiжних стоянках залишилися лише невеликi групи пам"яток;
4) залишилося вiдкритим питання зв"язку дольменiв культури кулястих амфор - чи дiйсно волинськi дольмени були винайденi в цiй культурi самостiйно, чи вони мали якiсь спiльнi з пiвденними дольменами прототипи.
Зважаючи на це слiд зазначити, що виокремлення дольменно§ культури з комплексу захiдноєвропейського мегалiтизму є помилковим, оскiльки крiм дольменiв на мегалiтичному ареалi є декiлька груп пам"яток, що розташованi на значнiй вiдстанi одна вiд одно§: цисти (басейн Сени-Уази-Марни, Крим); менгiри (Бретань, Пiвденна Францiя, Понто-Каспiйськi степи); кромлехи (Португалiя, Францiя, Англiя, Укра§на, Абхазiя), пiдземнi склепи (Iрландiя, Iберiйський пiвострiв, Етрурiя, Грецiя); гiпоге§ (Мальта, Францiя, Оркнейськi острови) тощо.
Якщо розглядати захiдноєвропейський мегалiтизм як цiлiсний комплекс етнiчно спорiднених мореплавних племен, якi мають подiбну матерiальну культуру й подiбнi мiфопоетичний i мiфоритуальний комплекси, то мiграцiя дольменно§ культури постає не спонтанним переселенням племенi в довiльному напрямi чи ланцюжком торгових факторiй, а етносом мiгрантiв, що з часом розподiляється на субетноси з окремими особливостями в поховальному ритуалi (дольмени, цисти, пiдкурганнi склепи тощо).
Е. Л. Лаєвська [15] звернула увагу на спiвiснування у верхньому палеолiтi двох незалежних образотворчих традицiй - передньоазiйсько-балкансько§ та франко-кантабрiйско§, на ґрунтi яких у неолiтичну добу сформувалися два свiти: схiдноєвропейський "свiт керамiки" та захiдноєвропейський свiт мегалiтiв [15, с. 6]. Дiйсно, цi два свiти мають значнi розбiжностi в матерiальнiй та духовнiй культурах, але дуже сумнiвними виглядають спроби визначити беспосереднi зв"язки мiж палеолiтичними та неолiтичними культурами одного регiону: клiматичнi, антропологiчнi, економiчнi змiни, що вiдбулися мiж палеолiтом i неолiтом, унеможливлюють доказ тако§ спадкоємностi. Ще складнiшими виглядають спроби зiставлення орнаментальних мотивiв палеолiту й неолiту [15, с. 168]: навiть у двох синхронних культурах один символ може набути двох чи бiльше значень, що не зводяться один до одного, тому ще скаднiше говорити про спорiдненiсть, коли йдеться про орнаментальнi мотиви племен, що роздiленi в часi й просторi.
Деякi захiдноєвропейськi iсторики вважають мегалiтизм суто "атлантичним" феноменом, що виникає на океанiчнiй межi розселення передньоазiйсько-дунайського неолiту [1]. Але спiльнiсть "атлантичного" мегалiтизму з егейським, сиро-палестинським та циркумпонтiйським дозволяє говорити про мегалiтизм як про окремий мореплавний тип культури, вiдмiнний вiд сухопутного дунайського неолiту.
Переважна бiльшiсть дослiдникiв розглядає мегалiтизм як сукупнiсть мегалiтичних пам"яток, але якщо поглянути на цей феномен ширше, як на особливий тип первiсно§ культури, то виявляється, що в ньому є багато ознак, якi вiдрiзняють мегалiтичний (захiдноєвропейський) неолiт вiд передньоазiйсько-дунайського (схiдноєвропейського).
Господарство передньоазiйських i схiдноєвропейських культур доби неолiту-палеометалу визначають як землеробсько-скотарське. Землеробство та найпоширенiший рiзновид ремесла - гончарство - були монополiзованi храмовими господарствами [11, с. 117]. Навпаки господарство мегалiтичних народiв було скотарсько-землеробським, з раннiшим видiленням ремесла (зокрема видобування корисних копалин та металургi§) й торгiвлi.
Схiдноєвропейська керамiка зазвичай має плоскодоннi форми, до того ж §§ горизонтальнi розмiри перевищують вертикальнi. Захiдноєвропейська керамiка впродовж тривалого часу зберiгала арха§чнi гостро- та колодоннi форми, а в багатьох типiв жбанiв (зокрема, дзвоноподiбний i лiйчастий кубки, куляста амфора) вертикальнi розмiри переважають горизонтальнi [19, с. 276]. Схiдноєвропейська керамiка вироблена ретельнiше за захiдноєвропейську, оскiльки посуд на мегалiтичному ареалi мав утилiтарне призначення, а в Схiднiй Європi вiн вважався важливим елементом культу [11, с. 30].
У схiдному неолiтi була озвичаєна дрiбна рогата худоба, у захiдному - велика рогата худоба [11, с. 27; 28, с. 129, 258]. Є вiдмiнностi й у металургi§ бронзи: на схiдному ареалi вiдсутнi родовища олова, тому схiдна бронза тривалий час була мiддю, що легiювалася миш"яком; водночас захiдна бронза була "справжньою" олов"яною [19, с. 2].
Провiдним матерiалом передньоазiйсько-дунайського неолiту була глина, з яко§ будували житло та культовi споруди, виробляли культову пластику, а поховальнi ями обмазували глиною й бiлили [8; 11, с. 30, 52]. Окрiм того, гончарство було сакральним виробництвом, пов"язаним з мiським храмом богинi родючостi [11, с. 117], яка водночас була й покровителькою поселення, i богинею особливого природного об"єкта (наприклад - гори чи рiчки). За вiруваннями, що були поширенi в цих культурах, людина була вилiплена з глини цiєю богинею. На мегалiтичному ареалi провiдним матерiалом був камiнь. З нього будували житло, храми та поховальнi комплекси, з нього створювали антропоморфнi стели i культову пластику. За вiруваннями, що донинi поширенi на мегалiтичному ареалi, людина була створена богами чи першопредками з камiння, в камiння повертається й душа людини пiсля смертi [29, с. 34-42].
Господарська дiяльнiсть схiдноєвропейського неолiту базується на землеробському сонячному календарi, ключовими датами якого є щорiчнi землеробськi роботи [21, с. 320-328], але на мегалiтичному ареалi був поширений мiсячно-сонячний календар, основою якого є проходження Сонцем чотирьох ключових дат (сонцестоянь, рiвнодень). Багато з мегалiтичних споруд було побудовано з метою передбачення сонцестоянь, рiвнодень та затемнень Сонця i Мiсяця [10; 25; 26, с. 239-264].
Основою соцiально§ структури схiдноєвропейських культур неолiту-палеометалу є матрiархальна землеробська громада храмового господарства. Носiями влади в такому суспiльствi були старiйшини найбагатших родiв, до того ж §хнє багатство сприймалося громадою як благоволiння до них богинi родючостi [11, с. 50]. У мегалiтичному суспiльствi ще в неолiтi вiдбувається розшарування на жерцiв, бардiв, торговцiв i ремiсникiв. Носiєм влади були жерцi, що обирали "царя-жерця", носiя родючостi поселення, такого "царя-жерця" вважали солярним героєм, сином мегалiтично§ богинi [12, с. 70].
У передньоазiйсько-дунайських культурах до iндоєвропейсько§ iнвазi§ зберiгався матрiархат, який базувався на вiруваннях у те, що жiнка є носiєм iде§ родючостi [11, с. 5]. У мегалiтичних культурах статевi ролi розподiленi iнакше: ще до iндоєвропейсько§ iнвазi§ вiдбувся перехiд провiдно§ статево§ ролi до чоловiка, що пов"язано з виокремлення ремiсництва та торгiвлi [19, с. 5].
У неолiтi-бронзi єдиним доведеним типом мiграцiй передньоазiйсько-дунайських культур були мiграцi§ суходолом з поступовими перенесенням "фронтира" на вiдвойованi в мезолiтичного населення землi iз середньою швидкiстю 1 км / рiк [11, с. 12]. Основним типом мiграцiй мегалiтичних народiв були морськi (iнодi - рiчковi) мiграцi§, а на нових землях [6] формувалися метиснi культури, подiбнi до "Велико§ Грецi§".
На мегалiтичному ареалi аж до римсько§ доби зберiгається традицiя будiвництва колопланових будинкiв, яка принципово вiдрiзняється вiд прямокутного планування передньоазiйсько-дунайських будинкiв. Стiни мегалiтичного житла, як i стiни культових споруд та поховальних комплексiв, споруджувалися з камiння методом "сухо§ кладки". Схiдноєвропейське житло будували обмазуванням глиною стовпово-плетеного каркасу, прямокутного в планi [11; 18]. Камiння в будiвництвi цього регiону почали застосовувати пiзно й завжди скрiплене воно глиняним розчином.
Зазвичай поселення схiдноєвропейського неолiту локалiзуються на лесових терасах рiчок, а найщiльнiше заселеними є регiони, якi мають достатньо родючо§ землi [11, с. 49]. Поселення мегалiтичних культур локалiзуються на височинах, що укрiпленi рельєфом мiсцевостi, а найщiльнiше заселеними є регiони на перетинах торговельних шляхiв та в гiрських регiонах поблизу родовищ корисних копалин. У Переднiй Азi§ та Схiднiй Європi бiльшiсть поселень достатньо тривалий час були селищами та утворювали телi, життя на яких не припинялося вiд неолiту до античностi [20, с. 206].
Найдавнiшi неолiтичнi поселення Захiдно§ Європи розташованi в печерах. На мегалiтичному ареалi печери залишалися залюдненими до середини минулого столiття. Водночас, анi в Переднiй Азi§, анi в Схiднiй Європi печери нi в неолiтi, нi в наступнi iсторичнi перiоди практично не використовували для тривалого перебування людини. Мегалiтичнi поселення доби палеометалу, зазвичай, обносили масивними стiнами сухо§ кладки та додатково укрiплювали бойовими й житловими вежами, наприклад, нурагами i брохами. На передньоазiйсько-дунайському ареалi головним культовим мiсцем був храм богинi родючостi, який обов"язково розташовувався в центрi поселення та вважався сакральним прапагорбом. У мегалiтичних народiв культовi мiсця розташовувалися за межами поселення.
Мегалiтичнi поховання кардинально вiдрiзняються вiд передньоазiйсько-дунайських iнгумацiйних поховань. За уявленнями схiдного неолiту, царство мертвих є порожниною пiд землею. У Переднiй Азi§ його просторова локалiзацiя не є сталою (пiвнiч, пiвдень, схiд), оскiльки вказує на напрямок окремих мiграцiй. Найпоширенiша його локалiзацiя в Схiднiй Європi - пiвдень (вирiй). Путь у посмертя вважали падiнням у пiдземелля та / чи по§здкою суходолом [8, с. 96-115]. Мегалiтичнi народи вважали, що царство мертвих є островом на захiд вiд свiту живих. Мiфологема цього острова поєднувалася за такими мiфологемами як "острiв жiнок", "мiсто, аналогiчне земному", "райський сад", "родючi поля" [12, с. 115]. Єдиною можливiстю дiстатися того острова було плавання на човнi. А в деяких регiонах мегалiтичнi поховальнi комплекси будують у формi судна (наветас [7]).
У передньоазiйсько-дунайськiй традицi§ дуже поширенi вторинне поховання та поховання неповних кiстякiв, а також тривалий час зберiгається звичай поховання пiд пiдлогами домiвок та у дворах. У межах кожно§ окремо§ культури вiдмiнностi в похованнi дiтей та дорослих є суттєвими. За вiруваннями цих народiв, мерцi шкодять живим, тому змiст поховального ритуалу - унеможливити вихiд померлого з могили [8, с. 39-95]. Навпаки, на мегалiтичному ареалi вважається, що померлi допомагають живим, тому головною метою мегалiтичного поховального ритуалу було збереження цiлiсностi тiла померлого та створення вiчного вмiстилища для його душi. З цим пов"язана й iнша особливiсть деяких мегалiтичних поховань - вони вiдзначаються антропоморфними менгiрами (вмiстилищем душi померлого) та / чи ритуальними площадками перед входом (для спiлкування живих з померлими). Кiстяки зазвичай повнi, але кiстки попереднiх мерцiв у багатокiстякових похованнях лежать довiльно. Немає в мегалiтичних похованнях й рiзницi мiж похованнями дiтей i дорослих [20, с. 258-259]. Центральна вiсь мегалiтичних гробниць, зазвичай, орiєнтована на головнi археоастрономiчнi дати [10; 25], на вiдмiну вiд схiдноєвропейських поховань, якi не мають чiтко§ просторово§ орiєнтацi§.
Релiгiйна система передньоазiйсько-дунайського неолiту базується на культах родючостi, такий пантеон складається з генi§в мiсць i природних об"єктiв, а також з обожнених природних явищ, перш за все пов"язаних iз землеробством (дощ, посуха, снiг, град), а найшанованiшими є солярне божество тепла й свiтла, мати-земля, богиня кохання та родючостi, бог дощу [8, 232-234]. Верховним мегалiтичним божеством є кам"яна богиня поховань, яка поєднує риси богинi кохання та родючостi, а мегалiтичнi поховання часто перекривалися курганами, якi мали iмiтувати живiт вагiтно§. Наслiдками цього є поширення в мегалiтичних регiонах вiри в реiнкарнацiю, а також вiрувань у здатнiсть мегалiтiв надавати родючостi людям, худобi та полям [29, с. 36]. Ця богиня ототожнювалася з тритiлою богинею Мiсяця, а в кожнiй з трьох його видимих фаз убачали три iпостасi мегалiтично§ богинi - богиня народження, богиня кохання, богиня смертi. Сонце в цiй системi вiрувань вважалося сином мегалiтично§ богинi, який щороку вмирає та вiдроджується [12, с. 76].
Це, а також наявнiсть у народiв, що в iсторичну добу мешкали на мегалiтичному ареалi, трiад божеств i тричастинно§ соцiально§ диференцiацi§ дозволяє стверджувати, що сакральним числом мегалiтичних народiв було число 3, яке вони вважали не вертикальною просторовою iєрархiєю (верх-центр-низ), а часовою послiдовнiстю (минуле-теперiшнє-майбутнє) [12]. Символiка передньоазiйсько-дунайського неолiту-палеометалу вказує на те, що в цих культурах велике значення мали бiнарнi опозицi§ та похiдне вiд них чотиричастинне структурування простору (Схiд-Захiд, Пiвдень-Пiвнiч) [8].
Таким чином, жодна з iснуючих гiпотез щодо захiдноєвропейського мегалiтизму не може бути визнана такою, що повною мiрою описує його походження та розвиток. Попереднi дослiдження цього феномену виявили багато фактичного матерiалу, але його аналiз не є достатнiм. Недостатнiсть iснуючих гiпотез щодо походження та поширення захiдноєвропейського мегалiтизму змушує шукати новi шляхи вирiшення цiє§ проблеми, зокрема через аналiз суттєвих вiдмiнностей мiж схiдним i захiдним неолiтом-палеометалом. Розгляд цих вiдмiнностей змушує говорити про належнiсть мегалiтизму та передньоазiйського неолiту-палеометалу до рiзних культурних кiл. Тому перспективними є ареальнi дослiдження залишкiв мегалiтизму як особливого культурного кола, в традицiйнiй культурi народiв Європи.
Лiтература
1. Joussaume R. Le monde megalithique [електроний ресурс] / R. Joussaume. - Режим доступу: http://www.clio.fr/bibliotheque/Le_monde_megalithique.asp
2. Megalithisme [електроний ресурс] / wikipedia.org - Режим доступу: http://fr.wikipedia.org/wiki/Megalithisme
3. Megalitico [електроний ресурс] - Режим доступу: http://antropos.galeon.com/html/megalitico.htm
4. Megalitismo [електроний ресурс] / wikipedia.org - Режим доступу: http://es.wikipedia.org/wiki/Megalitismo
5. Metalurgia prehistorica [електроний ресурс] - Режим доступу: http://antropos.galeon.com/html/mealurgia.htm
6. Lemercier O. Le campaniphorme en Provance [електроний ресурс] / O. Lemercier. - Режим доступу: http://eprints.jiia.it:8080/64/1/Lemercier_Tome1_Volume1_Texte_illustre.pdf
7. Naveta [електроний ресурс] / wikipedia.org - Режим доступу: http://es.wikipedia.org/wiki/Naveta
8. Антонова Е. В. Обряды и верования первобытных земледельцев Востока / Е. В. Антонова - М. : Наука, 1990. - 287 с.
9. Археология Украинской СССР. В 3 т. - К. : Наук. думка, 1985-1986, т. 1. - 574 с., т. 3. - 568 с.
10. Вуд Дж. Солнце, Луна и древние камни / Дж. Вуд. - М. : Мир, 1981. - 268 с.
11. Гимбутас М. Цивилизация великой богини / М. Гимбутас. - М. : РОССПЭН, 2006. - 572 с.
12. Грейвз Р. Белая богиня / Р. Грейвз. - М. : Прогресс-Традиция, 1999. - 591 с.
13. Кацнельсон И. С. Напата и Мероэ - древние царства Судана / И. С. Кацнельсон. - М. : Наука, 1970. - 452 с.
14. Лавров Л. И. Дольмены Северо-Западного Кавказа / Л.И. Лавров. // Труды АбИЯЛИ. Т. 31. Сухуми. - 1960. С. 102-106.
15. Лаевская Э. Л. Мир мегалитов и мир керамики: две художественные традиции в искусстве доантичной Европы / Э. Л. Лаевская. - М. : ББИ, 1997. - 263 с.
16. Марковин В. И. Дольменная культура и вопросы раннего этногенеза абхазо-адыгов / В. И. Марковин. - Нальчик : Эльбрус, 1974. - 54 с.
17. Марковин В. И. Дольмены Северного Кавказа / В. И. Марковин. - М. : Наука, 1978. - 328 с.
18. Матье М. Э. Искусство древнего Египта / М. Э. Матье. - М. : Искусство, 1970. - 198 с.
19. Монгайт А. Л. Археология Западной Европы. Бронзовый и железный век / А. Л. Монгайт. - М. : Наука, 1974. - 408 с.
20. Монгайт А. Л. Археология Западной Европы. Каменный век / А. Л. Монгайт. - М. : Наука, 1973. - 355 с.
21. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян / Б.А. Рыбаков. - М. : Наука, 1979. - 607 с.
22. Тексты пирамид / в пер. А. Л. Коцейовского, под ред. А. С. Четвертухина. - СПб. : Нева - Летний сад, 2000. - 464 с.
23. Формозов А. А. Очерки по первобытному искусству / А. А. Формозов. - М. : Наука, 1969. - 255 с.
24. Формозов А. А. Памятники первобытного искусства на территории СССР / А. А. Формозов. - М. : Наука, 1980. - 134 с.
25. Хокинс Дж. С. Разгадка тайны Стоунхенджа / Дж. С. Хокинс, Дж. Уайт. - М. : Мир, 1984. - 256 с.
26. Хокинс Дж. С. Кроме Стоунхенджа / Дж. С. Хокинс. - М. : Мир, 1977. - 268 с.
27. Чайлд В. Г. У истоков европейской цивилизации / В. Г. Чайлд. - М. : Изд-во иностранной литературы, 1951. - 468 с.
28. Цалкин В. И. Древнейшие домашние животные Восточной Европы / В. И. Цалкин. - M. : Наука, 1970. - 280 с.
29. Элиаде М. История веры и религиозных идей в 3 т. / М. Элиаде. - М.: Критерион, 1999. - т. 1. - 464 с.
Викладено головнi теорi§ походження мегалiтiв Захiдно§ Європи й запропонована нова точка зору на §х генезу.