Дубинская Анна Абрамовна :
другие произведения.
Цикл української поезiї
Самиздат:
[
Регистрация
] [
Найти
] [
Рейтинги
] [
Обсуждения
] [
Новинки
] [
Обзоры
] [
Помощь
|
Техвопросы
]
Ссылки:
Оставить комментарий
© Copyright
Дубинская Анна Абрамовна
(
duns37@mail.ru
)
Размещен: 25/12/2004, изменен: 17/02/2009. 12k.
Статистика.
Поэма
:
Поэзия
Ваша оценка:
не читать
очень плохо
плохо
посредственно
терпимо
не читал
нормально
хорошая книга
отличная книга
великолепно
шедевр
Аннотация:
Представленi українськi вiршi, писанi трошки задавно
***
Цiкаво знати, який вiк у вiршiв?
Вiк вiд народження - день, два або тиждень?
Чи це мiй вiк - близько тридцяти або трохи бiльше...
Чи вони мають власний час, у якого iнший вимiр?..
Тодi - хто вони i звiдки?
1977
***
Так, так, аби всяк,
Аби всяк, хто благий,
Хто комусь дорогий...
Аж так, як зiрки,
Тим, хто мають дiрки
Замiсть рiжних чудес...
Так, так, до небес,
В кого дух вже воскрес,
Кому святечний пан
Насилає жупан.
Вiчний син молодий -
Всiм, кому дорогий...
1978
***
То ж люди були...
Були - загули,
У прах потонули,
У Безмiр...
А воно все веде,
Сердешне,
Веде та веде...
I бубонить все,
Розбирає на букви -
Бо ж воно
Ще й читати не вмiло...
Як дитину малу бавили,
Всмiхаючись -
Щоб читало,
Ще може й навчиться...
Чи може - уклiнно,
Щоб не ховать...
Чи мо...
Не дай того, боже!
Аж люди...
Свiти...
1978
ВАР
?
ЯЦIЇ ТРИХУБОВI
1.
Ото люде-людоньки
Живi з пам
?
ятi моєї
Сходять у Безмiр...
2.
Уквiтчував життя
Пробуджував
Горiв на тлi безоднi
Нескiнченно
Шаленим палом
Осягав свiти
Геть збившись
В нетрях сьогодення...
3.
Варьяцiї прадавнi туги
Реальностi мiнливi
У патьоках слiв...
З пiсень нечуваних
Звиваються свiти -
Досвiтнi мари,
Що несуть неспокiй,
Де немає краю,
А тiльки вираз.
I по ньому
Знаходить шлях собi
Знедужана душа
В неспокiй...
Чи кiнець?..
4.
Тебе прошу
Тебе...
Се - час...
Не розтавай
У придорожнiй млi,
Чекай...
У час тужливий,
У темрявi курнiй -
Iди
На жалiсний той вогник.
Що йому судилось
Всесильним полум
?
ям
Поєднувать свiти.
Чи зможеш?..
Згасає темрява
Примарою задухи...
Не залишай на тих шляхах,
Що їх судилося знайти...
5.
Себе тримати вдало на мотузцi,
Щоб часом не урвався
Той привчений стрiй,
Що його шатньо Часом називаєм...
То, боже, нам не дай!
6.
А що ж, як є драбина -
мусить буть щабель!
Бо ж в муках знецiненних
драбина без щаблiв...
То ж дух без тiла,
запал без горiння,
То пристрасть палка,
знижена до болю!
О, то цiлий свiт
На зламанiм щаблi...
То де ж вони?!
Та хто?
...А що ж, як є драбина -
мусить буть щабель...
7.
Л
юбая реальность
В силу своей конечности -
Абсурдна,
Поскольку она оперирует
Величинами конечными.
Единственное,
Что она может предложить -
Это дурную бесконечность,
Бесконечное повторение
Конечных величин.
И в этом смысл истории!
Березень 1978
СМУТОК
Сивий. Сивий смуток смерековий, срiблий.
Похилились верболози, лози, бiллю.
Гей, то сiль везуть, най бiг, вози iз сiллю.
За насiннячком з очей впаде насiння,
Та на шлях торований, на чумацький...
Ой, всвiти, мiсячику, людськi хащi!
Освiти здичавiле те насiння,
Най-то милiсть божа вдасть йому терпiння
Прорости господнiм дитинчатком,
Свiтла сяйного зелененьким хлоп
?
ятком.
Червень 82
СПОГЛЯДАННЯ
В єдину мить проносяться свiти,
Єдину мить очам їх неосяжнiсть.
З усiв куткiв багатi голоси
Несуть снаги високу рiзнобарвнiсть.
Вогонь життя. Безмежжя рух стрiмкий,
Людських зворушень частi поривання.
I на окраїнах, де гасне плин вiкiв,
В правiчнiй тишi - шепотiнь зiтхання.
В єдину мить все поєднат
ь
в собi,
В єдину, зоряну, почуть її благання.
I навмання, крiзь очерет хиткий,
До плеса вийти, i знiмiть в свiтаннi.
07.82
ДИТЯТКО
Моє дитятко золоте,
Прийдешнiй птах в краю печалiв...
Мiж золотавими дощами
Чим твоє серце проросте?
Достиглi зорi в свiт обтяжний
Впадуть мiж росами буття.
Моя дитина бiдолашна,
Тоненька гiлочка зiлля.
О, серця рай в скорботнiм краї,
Чи свiт посiяний зiйде?..
Дитина свiту золотава!
Де й голiвонька припаде...
Серп. 82
ВИРIЙ
Скiльки в сьому просторi всього, що було на просторi!
Тихо конi iдуть у туманi шукать водопiй,
Тихо ворон злiта, шукаючи кращої долi,
I лiтають лiта по луках, випасаючи кращiї днi.
Похилились. I крячуть, i плачуть,
I шепочуть iз вiтром - вставай i зростай...
Ще у вирiй далекий не збиралося заспане лiто.
Тихо конi в туманi iдуть - i не чуть.
1983
ПIСЛЯ
I зостанеться тiльки сум
В чорних дiрах срiблястим димом.
Той, останнiй акорд вiдгув,
Звук трагiчний у прiрву злинув.
Шерхiт тишi, що Всесвiт п
?
є,
Мов туман розповзається смуток.
Хто до пам
?
ятi припаде,
Де та пам
?
ять - тужливий трунок...
Час зринає в Колодязь кiнця,
Десь гуркоче в холодний простiр.
I немає сили Творця,
Щоб спiралi зiгрiти плоттю.
Хто вiдтворить серце нове,
Щоб почуло i свiт зродило...
Ще насiння глухе й слiпе,
I немає землi, де б жило.