Гонитва тривала вже три години. Корабель злочинцiв - полегшений ваговоз "Ванесса" - вiдчайдушно маневрував, виринав з пiдпростiру та одразу пiрнав назад з ризиком перегрiти гiпер, намагався сховатися у скупченнях пилу. Але переслiдувачi - полiцейський крейсер з катерами пiдтримки - невпинно наздоганяли.
Леда, що керувала "Ванессою", брудно вилаялася:
- Вони стрiляють!
- Що?! - перелякався Шен, який був за пасажира. - Ти впевнена?!
- Так! - сердито вигукнула Леда. Вона щойно бачила на монiторi зовнiшнього огляду, як спалахнули у променi лазера декiлька космiчних порошинок. Близько, якби на останньому маневрi не затрималася на долю секунди, пострiл влучив би у борт.
- Може здатися? - безпорадно запропонував Шен. Його губи тремтiли, обличчя зблiдло, свою металеву валiзку вiн притискав до живота обома руками, нiби сподiвався цим захиститись.
Дивно бачити такий жах у високого, мужнього на вигляд атлета. Сама Леда ще не встигла злякатися - була надто зайнята керуванням, та й повiрити не могла, що це по нiй стрiляють, по її кораблю. Невже полiцейським не жаль новий ваговоз?! Це ж неабияка цiннiсть у наш час!
- Нi, ми не можемо здатися, - бурмотiв Шен. - Не встигнемо, вони одразу стрiляють... I навiть не намагалися вийти на зв"язок! Може одразу на Сарг? Звiдси можна...
- Вже! - вiдбила Леда. Вона думала про Сарг з початку гонитви, а пiсля пострiлу шукала шлях туди. Краще невiдомiсть, нiж вiрна загибель.
Хоч би хвильку, щоб зорiєнтуватися...
Шен, який сидiв на мiсцi другого пiлота, не зважаючi на переляк (а може завдяки йому), дiяв швидко й правильно: знайшов у базi необхiднi данi й налаштував гiперпривiд "Ванесси" так, щоб її зносило до пiдпросторового вузла Сарг. Молодець, спрацював за штурмана.
Оцiнивши вiдстанi, швидкостi "Ванесси" та переслiдувачiв, Леда розвернула корабель на Сарг i включила форсаж. Полiцейськi розумiли, куди прямують злочинцi, бачили, що не встигнуть наздогнати. Але нiчого не могли вдiяти. Здається, крейсер випустив кiлька ракет - дарма, без гiпера у пiдпросторi не прицiлишся з такої вiдстанi. Та й був би на ракетах гiпер, все одно не встигали наздогнати.
Чого тi полiцейськi причепилися? Досi переслiдують, припустимо, тому, що хочуть пересвiдчитися, побачити, як корабель злочинцiв вирине у Саргу. Але навiщо витрачати ракети? Невже знають, чому з Саргу не повертаються кораблi? Вiрнiше - знають, що кораблi там не гинуть, а навпаки? Тодi у Леди та Шена є непоганi шанси.
Шен тихо бурмотiв, заспокоював сам себе:
- Нiчого там нема... Нiчого такого небезпечного. Мiжзоряний космос, планет нема... нiчого нема, iнакше б побачили у телескоп. А кораблi зникають - то може там так добре, що нiхто не хоче повертатися!
Але, коли наближалися до вузла, Шен замовк i зiщулився.
Та й Леда засумнiвалася: якщо прямо зараз виринуть до Саргу, то, не виключено, зараз же й загинуть, а якщо проскочать повз, то протягнуть ще годину або й двi. У крайньому випадку, можна буде потiм повернутися до цього вузла.
I все ж переслiдувачi лякали сильнiше: вони вже стрiляли, i наступного разу могли влучити. Та й стомилася Леда. Вiд втечi i просто так. Тому потягнула за ручки керування.
Шен придавлено зойкнув i заплющив очi. А Леда навпаки дивилася дуже уважно, напружено, була готова зманеврувати. Бо це i є Сарг, звiдки нiхто не повертається. Вловила, що на екранi зовнiшнього огляду звичайне зоряне небо, на радарi - якийсь масивний нерухомий об"єкт.
Пройшло кiлька секунд, як "Ванесса" виринула з пiдпростору. I без усяких аварiйних сирен згасли одразу усi екранi пульту.
- Що сталося?! - вигукнув Шен.
Дiйсно, що? Леда навiть потягнулася до клавiатури - послати запити про стан корабля. Та не було в цьому сенсу, бо екран нiчого не показував, лише вiддзеркалював негарне носате обличчя Леди. Одразу згадалася одна з байок про Сарг, нiби там невiдомо куди зникає уся корабельна енергiя. Проте зараз явно не вся зникла: стеля рубки свiтиться, система життезабезпечення шумить. Тiльки пульт керування не працює. Дивно, бо навiть якби вийшов з ладу генератор, аварiйне живлення повинно було забезпечити енергiєю бортовi комп"ютери з периферiєю.
Шен вихопив свiй КПК, почав щось набирати - ймовiрно, хотiв пiдключитися до корабельної електронiки. Але пульт ожив сам - усi екрани засвiтилося. I блимало червоним аварiйне повiдомлення: вiдмовив гiпер. Згорiв через перевантаження. Не дивлячись на те, що корабель у звичайному космосi, коли гiпер працює у режимi охолодження.
- Сарг, - промовив Шен i почав вiдчайдушно калашматити по клавiшах. Майже одразу сповiстив: - Схоже, це ми... наш головний комп"ютер перевантажив гiпер. Подав максимальну напругу на рiзнi контури так, щоб спровокувати позитивний зворотнiй зв"язок. I контури згорiли.
Так, вiн програмiст, то нехай копирсається, краще йому не заважати. А роззирнутися, що тута є, бо раптом знову виключиться контроль.
Якщо вiрити датчикам та радару, космос був досить чистий, нiчого масивнiшого за порошинки до "Ванесси" не наближалося, нi радарами, анi лiдарами нi хто корабель не опромiнював. У радiодiапазонi лише звичайний галактичний шум. У восьмиста двадцяти кiлометрах радар намацував щось масивне i безформне, Леда навела оптику. При максимальному збiльшеннi побачила велике тiло, схоже на звичайний залiзо-нiкелевий астероїд. Вiд нього, на манер кометного хвоста, тягнулася хмара об"єктiв поменше, деякi схожi на зорельоти, деякi нi. Важко сказати, що там - i оптика недостатньо потужна, i свiтло зiрок заслабе. Леда навела гравiметр i виявила, що астероїд на кiлька порядкiв легший, нiж здається, мабуть - пустий всерединi. Тодi зрозумiло, чому iншi об"єкти просто висять поряд, а не рухаються орбiтами навколо нього. Хоча б щось зрозумiло.
- Здається, я розiбрався, - повiльно вимовив Шен. - Це програма-троян. Її активiзували координати Сагра. Щойно курсопрокладник та навiгацiйнi програми їх вирахували, вона спрацювала - вiдключила пульт, щоб ми не могли втрутитись, i перевантажила гiпер.
- Та звiдки в нас такий троян?!
- Завжди був. Вiн прописаний у навiгацiйних програмах, у всiх одразу. Ось чому тут зникають кораблi: щойно виринають, одразу спрацьовує троян та спалює гiпер.
- Що, у всiх, хто тут зник, один i той самий троян?! - не вiрила Леда.
- Та я ж кажу, вiн прописаний у навiгацiйному софтi, - терпляче пояснив Шен, - а той увесь написаний на основi старого республiканського. Рокiв двiстi вже не пишуть нових програм, лише доповнюють бази, сенсу нема.
- Але... навiщо був той троян? - розгубилася Леда.
- Не здогадуєшся? - посмiхнувся Шен. - Це ж контроль! Тепер трояни у всiх до останнього корабельних комп"ютерах!
I то правда, усi користуються старими республiканськими навiгацiйними програмами. Не лише Конфедерацiя та Директорат, якi вважають себе наступниками Республiки й претендують на увесь її спадок, а й Союз Неприєднаних, що звинувачує давно вже мертву Республiку у всiх своїх бiдах. Дивно, що трояна не використовували пiд час Громадянської вiйни. Хоча, може й використовували, може тому вiйна скiнчилася такою масштабною катастрофою.
- А в нас троян спрацював тому, що тут був розташований якийсь секретний об"єкт? - припустила Леда.
- Це очевидно! - розмашисто кивнув Шен. - Нiчого складного нема у тому, щоб забити у троянську програму координати всiх секретних мiсць!
Отже, всього лише давня пiдлiсть з навiгацiйними програмами. Нiяких у Саргу космiчних монстрiв, фiзичних аномалiй, божевiльних бойових роботiв, пiратських гнiзд або сектантських поселень. Взагалi не тут проблема, її кораблi з собою возять. Причому усi. Але тодi всерйоз постає питання, яке непокоїло вiдпочатку: чому так тихо у ефiрi, чому нема радарних та лiдарних променiв? Iнакше кажучi: де тi, хто зник у Саргу? Їх же чимало, сотнi рiзних невдах, роззяв та втiкачiв. Зорельоти, до речi, є - висять у вакуумi бiля того порожнього астероїда. I мовчать. Леда перевiрила навколишнiй простiр ще й дозиметром. Йде з боку астероїда слабенька радiацiя, характерна для корабельних генераторiв. Щоправда, не скажеш точно, працюють вони чи нi. Та навiть якби працювали, це б ще не значило, що у Саргу є живi люди. А якщо їх нема, то куди подiлися? Раптом все ж таки монстр? А через троян у навiгацiйних програмах зорельоти навiть втекти не здатнi. Або не в монстрах справа: усi, хто потрапляє до Саргу, банально й страшно вимирають вiд голоду. Чи вiд нестачi кисню.
- Як ти вважаєш, люди тут могли вижити? - спитала Леда в Шена.
Той був спокiйний, розслаблений, навiть веселий, нiби не тремтiв щойно вiд жаху. Аж навiть з оптимiзмом заговорив:
- Звичайно! Дивись на цi зорельоти, як вони вишикувалися. Самi по собi розлетiлися б на всi боки, а щоб просто втримати, їх достатньо було б зiбрати разом та закрiпити. Хоча б на тому астероїдi. Так їх розташували, щоб зручнiше було розбирати на частини. Розвертати, коли треба.
Вiн був правий: на космiчних звалищах зi списаними кораблями поводяться приблизно так само - вiдводять подалi та копирсаються. Щоправда, здебiльшого по одному.
- Якщо тут є люди, то чому вони не виходять на зв"язок? - поставила Леда слушне запитання.
Шен знизав плечима:
- Бо обережнi. Приглядаються, бо не знають, чого вiд нас чекати. До речi, якби вони були злi, то вже могли б нас атакувати - тут i бойовi кораблi застрягали не раз. I з лазерами, i з торпедами, не кажучи вже про рiзний дрiб"язок на кшталт кулеметiв. Злi та агресивнi спочатку атакують, а потiм розпитують.
I все ж Леда сумнiвалася. Вирiшили наблизитись до того порожнього астероїду та придивитися уважнiше.
- Не уявляю собi, як тут можна було вижити, - роздумувала Леда. - Хiба що ця таємна республiканська база була обладнана для життя багатьох людей.
- Не обов"язково, - заперечував Шен. - Тут застрягли два колонiальних транспорти, а на них були гiдропоннi ферми, планктоннi садки, навiть м"яснi цистерни. I енергiя не проблема, бо на кожному кораблi є генератор, i працює вiн переважно на гiпер. Нi, енергiї тут бiльше, нiж треба. Та ще й з"являються час вiд часу новi зорельоти. Тут в людей бiльше шансiв добре влаштуватися, нiж в якiй небудь далекiй колонiї пiд куполом! Звичайно, довелося б добре попрацювати, щоб налагодити замкненi цикли.
Леда, подумавши, заперечила, що добре попрацювати можна лише гуртом, тобто знадобилася б сильна i жорстока влада. Яка залишиться такою, навiть коли це буде вже не потрiбно, ще й посилиться. Вже не раз подiбне траплялося. Та взагалi невiдомо, як влаштоване мiсцеве суспiльство. Може вцiлiла лише купка найзлiших та найбезсовiснiших, i живуть вони за рахунок нових застряглих зорельотiв, могла утворитися страшненька секта, та могло дiйти й до людожерства.
Шен все одно був повний оптимiзму, логiчно заперечував, що до Саргу потрапляли переважно космонавти, якi поважають дисциплiну та субординацiю. А капiтани зорельотiв знають, чому не можна зловживати владою та привiлеями. Звичайно ж, не варто чекати в Саргу усiх звичних зручностей, але те, що є, має бути розподiлене справедливо. Просто заради виживання.
Тим часом пiдлетiли достатньо близько, щоб розгледiти зорельоти. Деякi виглядали цiлими, у деяких були грамотно знятi енергоблоки, а деякi виявилися сильно ушкодженими, та не акуратно порiзаними або пошарпаними зброєю - здавалося, нiби їх гризли черви. Знову ворухнулася думка про космiчних монстрiв.
- Нiчого собi! - це Шен звернув увагу на iншi об"єкти, тi, що безформеннi.
Якщо придивитись, можна було побачити, що вони з"єднанi попарно. Тоненькими прямими лiнiями, але зважаючи на вiдстань, насправдi це товстелезнi канати або джгути. Пари повiльно оберталися навколо центрiв тяжiння - як велетенськi космiчнi бола.
- Диви, як викрутились, - хитав головою Шен. - Щоб не ганяти дарма гравiкомпенсатори, пристосували стару добру вiдцентрову силу.
I то правда: людям потрiбна гравiтацiя хоча б у третину "же", роками жити в невагомостi надто шкiдливо для здоров"я. А корабельнi гравiкомпенсатори нерiдко ламаються, навiть старi республiканськi, хоч якi вони надiйнi, але вже вiдпрацювали ресурс. Отже мiсцевi мешканцi пiдвiсили на канатах свої домiвки, розкрутили, та й живуть - Шен розрахував, що вiдцентрова сила складе приблизно половину "же" на легших кiнцях обертових пар. На важчих - по-рiзному.
"Ванесса" наближалася до "бола", скоро втiкачi змогли розгледiти їх уважнiше. На важчих кiнцях були пiдвiшенi по декiлька зчеплених разом корабельних енергоблокiв - правильно, не треба, щоб вони пiд вухом гули та всяке рiзне випромiнювали. А коли раптом якийсь генератор втратить стабiльнiсть, то можна його вiдпустити, нехай протiкає чи вибухає подалi вiд людей.
З легшими кiнцями "бола" складнiше. Видно, що там пiдвiшенi герметичнi секцiї вiд зорельотiв - на двох "бола" вiд колонiальних транспортiв, ще на двох вiд танкерiв, на рештi трьох по декiлька вiд ваговозiв. Але знизу до цих секцiй гронами та китицями налiпленi якiсь вiдносно невеликi штуковини - за формою схожi на соняшниковi насiнини, обтiчнi, блискучi, аж зорi вiддзеркалювали.
Шен припустив, що це якiсь контейнери чи цистерни. А Леда не могла вiдiгнати думку про монстрiв, бо щось було у штукенцiях пiдозрiло бiологiчне - чи не яйця це космiчних чудовиськ?
Потiм придивились до найближчого "бола", розгледiли свiтло в iлюмiнаторах на "житлових" кiнцях, кiлька шлюпок, пришвартованих до спецiального причалу у центрi тяжiння. Шен оцiнив потужнiсть енергоблокiв i сказав:
- Непогано, мабуть, тут живеться, якщо витрачають стiльки енергiї.
Леда, втомившись вiд сумнiвiв та страхiв, рiшуче вийшла у ефiр:
- Малий ваговоз "Ванесса", шкiпер Леда Кру, загальний виклик!
Майже одразу прийшов запит на лазерний зв"язок. Радiо не довiряють. Бояться, що хтось пiдслухає, чи, як усi диспетчери, вважають лазер надiйнiшим?
Щойно встановився зв"язок, з динамiкiв зазвучав спокiйний жiночiй голос:
- Вiтання! - зрадiла Леда. - Чому ви не вийшли на зв"язок одразу?
- Порядок такий, новачки мають заговорити першими, а ми тим часом придивляємося. То ви втiкачi, вантажу в вас нема?
- Так.
- Ет, а ми все сподiваємося, що хтось привезе законсервований гiпер. Роль скинете?
- Ролi нема. Але нас на борту всього двоє, я та Шен Шу.
Коли Лариса дiзналася, що Шен професiйний програмiст, то дуже зрадiла:
- От кого нам найбiльше не вистачає! - i спрямувала "Ванессу" на Синкорум - "бола", де засiдає головне мiсцеве начальство.
Потiм Леда з пiдказки Шена спитала, що за порядки у колонiї, Лариса вiдповiла:
- Пряма представницька демократiя. Голосувати може будь хто, але голосiв у всiх рiзна кiлькiсть, залежить вiд вiку, заслуг, є ще ситуацiйнi голоси. За пару рокiв розберетеся.
Шен зауважив, що непогано тут живеться, раз така складна полiтика розвилася. I спитав, чи справдi тут була секретна база республiканських спецслужб.
- Так, - пiдтвердила Лариса, - сховище бiологiчної зброї. Але її усю знищили, коли лiквiдували базу i забралися.
А координати у навiгацiйному троянi залишилися.
Потiм Лариса здала "Ванессу" швартувальнiй командi, з якою спiлкувалися вже по радiо. Штатно причалили, одягли скафандри, включили кiгтi на чоботях та вийшли. Шен прихопив свою валiзку, а Леда взагалi з пустими руками.
Обмiнялися вiтаннями з швартувальниками. Помилувалися широким джгутом, що тягнувся на сотнi метрiв у обидва боки, озирнулися на сiрий конус "Ванесси", поглянули на сусiднє "бола", яке виразно крутилося зi швидкiстю секундної стрiлки. Нова домiвка, тут тепер жити.
Драбиною всерединi джгута направилися до житлового кiнця, Шен, був, полiз головою вперед - не збагнув, що попереду низ. Дорогою розпитували провiдника про мiсцевi порядки, лише заплуталися.
Сходи привели у стандартний шлюз великого колонiального транспорту. Чистенький, не захаращений, як буває, на стiнах кольоровi картинки з квiтами, метеликами та пташками.
А на виходi зi шлюзу Леду та Шена чекали п"ятеро. Троє мiцних хлопцiв явно за охорону, хоча навряд це їх основна професiя, очi не тi. У всякому разi, роботи в них небагато. Та й не на них треба дивитися, а на двох iнших. Показний добродушний дядько був, певно, за головного, а згорблений зморшкуватий дiдок поза сумнiвами керував мiсцевими вояками та полiцейськими. Так i виявилося: дядько представився Грегором Констанца, прем"єром колонiї, дiдок - Те Iдо, головою служби безпеки та оборони. Вiн одразу сказав охоронцям, що можуть бути вiльнi, i тi, козирнувши на прощання, пiшли.
Констанца гостинно запросив гостей повечеряти. Спустилися лiфтом на нижнiй ярус, потiм ще прокаталися електрокаром. Звичайна корабельна обстановка, нiяких слiдiв занепаду. Один раз проїхали через ангар, у якому була розбита чи то гiдропонна ферма, чи то оранжерея, але чом би й нi, якщо зорелiт вже не лiтає?
Дорогою розмовляли. Ще у лiфтi Констанца проникливо поцiкавився:
- То ви нижчої раси? Знову Конфедерацiя затягує гайки?
Леда розповiла. Як, не попередивши, прийняли нову поправку до законiв: люди нижчої раси не можуть працювати на посадах вище одинадцятого ступеня. Пiлот ваговоза це дев"ятий ступiнь, програмiст на державнiй службi - десятий, а оскiльки поправка дiє з моменту, як її приймуть, Леда та Шен одразу стали злочинцями. Шен якось дiзнався, встиг втекти i навiть попередити Леду, з якою був знайомий через сiть. Потiм зустрiлися, Шен зламав коди доступу до управлiння "Ванессою", Леда сiла на кермо. Сподiвалися дiстатися Директорату - всього й треба було, що проскочити два-три пiдпросторових вузли. Але полiцейськi помiтили втечу ранiше та мiцно сiли на хвiст, ледь не наздогнали.
Iдо пообiцяв, що потiм розпитає докладнiше. А Констанца похвалився, що у Саргу зовсiм немає расових законiв.
- Ви тут непогано влаштувалися, - зробив комплiмент Шен.
- Нам пощастило, - сказав Констанца. - Енергiї повно, замкненi цикли налагодженi. Частина повiтря витрачається безповоротно, але в нас його запас на двiстi рокiв, i з кожним застряглим тут кораблем поповнюється. Навiть у нашiй iзоляцiї є плюси.
- Якi?! - здивувалася Леда.
Констанца вiдповiв непрямо:
- Є в нас проект побудувати велику антену та транслювати попередження про трояна у навiгацiйному софтi. У напрямку найближчого вузла, це тринадцять свiтлових рокiв. Рано чи пiздно хтось почув би. I ресурси є. Але значна частина мiсцевих жителiв втiкачi, як ви, отже, щойно знайдеться спосiб повернутися з Саргу, до нас завiтає крейсер Конфедерацiї. Цього не хоче нiхто. Ми не вiримо, що життя стане краще, якщо Сарг вiдкриється.
За розмовами вони спустилися до найнижчого ярусу транспорту. А потiм драбинкою ще нижче через два люки, звичайний корабельний та дiафрагменний, вiд якого повiяло високими технологiями Республiки. I опинилися у досить просторiй кiмнатi з накритим столом та зручними диванчиками, Леда здогадалася, що знаходиться в серединi однiєї з тих штукенцiй, якi гронами звисають на жилих кiнцях "бола". Доволi затишно: лимонного кольору стiни, на яких свiтяться три монiтори, скругленi кути, стеля м"яко свiтиться. Стiл, очевидно, складається, а диванчики можна розкласти у повноцiннi лiжка.
Пригощали складними стравами з м"яса, риби, овочiв, фруктiв та водоростей. Продукти, звичайно ж, гiдропоннi або синтетичнi, але доволi смачно, грiх жалiтися.
- То де це ми? - поцiкавився Шен. - Що це... за примiщення?
Констанца знову вiдповiв непрямо:
- Ви знаєте про механозародки?
- Так, - кивнув Шен. - Залишки втрачених технологiй Республiки, в нас на Касiї були такi.
- А про механозародки домiв?
- I такi були... з горiх розмiром, кидаєш їх на землю, i виростає халупка. А якщо у воду кинути, то виростав плiт з халупкою.
- Халупка, - з усмiшкою повторив Констанца.
Шен знизав плечима:
- Вiд дощу сховатися можна. А можна й зiгрiтися, якщо дрова є. Тi механозародки наводять, як приклад надмiрностi - високi технологiї, а результат примiтивний. Чекайте... то це житло, в якому ми сидимо, теж виросло?!
Констанца кивнув:
- На сушi халупка, на водi плiт, а у космосi - житловий кесон.
- Ну?! - не повiрив Шен, навiть озирнувся з пiдозрою.
- Можна навiть серйознiше, нiж кесон, якщо забезпечити вiдповiдними матерiалами, - продовжував Констанца. - Так от, матерiали, з яких будують зорельоти, цiлком пiдходять. Хоча механозародки в нас iншi, космiчнi. Навiть за розмiром вони з апельсин, а не з горiх. Пощастило нам, що у Саргу застряг корабель контрабандистiв з двома десятками тисяч цих механозародкiв. У громадянську вiйну це було. Бачте, виростає не халупа, а повноцiнне космiчне житло, ми його називаємо пе-де-у - пересувний дiм унiверсальний. З замкненим циклом життєзабезпечення, навiть їжу синтезує. До речi, спробуйте, - вiн запропонував Ледi та Шену жовтувате желе. На смак було нiчого, як сир з морепродуктами.
- Ми називаємо це манною, - розповiдав Констанца. - Доки не налагодили гiдропонiку, вона рятувала нас вiд голоду. Ох i насточортiла тодi... А зараз просто популярна їжа. Ще й цiнителi з"явилися, вiдтiнки смаку розрiзняють, дегустацiї влаштовують.
- Тобто цикл не такий уже замкнений? - зауважила Леда.
- Вiрно, - погодився Констанца. - I це теж можна успiшно використовувати. Наприклад, розташувати пе-де-у в досить великому примiщеннi, вiдкрити люки, i пе-де-у буде вiдновлювати повiтря у всьому примiщеннi.
Констанца вiдкинувся, вiдпив синтетичної кави:
- Але є i проблеми. Ми не можемо використовувати усi функцiї пе-де-у, бо не маємо доступу. Навiть не знаємо, що треба для доступу, пе-де-у нiяких паролiв не запитують, просто не реагують на запити.
Шен, двiчi клiпнувши очима, красномовно поглянув на один з монiторiв.
- Фактично, усе, що нам доступно, це керувати люками, - розповiдав Констанца. - Та й там є обмеження, у вакуумi обидва шлюзовi люки одразу не вiдкриються. Але же не може бути, щоб складна, "розумна" система пе-де-у зовсiм не передбачала вибору для користувачiв. Скажiмо, вона завжди забезпечує температуру повiтря у двадцять один градус та вiдфiльтровує вуглекислоту, а на гiдропонних фермах бажана вища температура i вуглекислота потрiбна рослинам. Та й охолодження часом не зайве. Крiм того, усi пе-де-у виростають однаковими, одне велике примiщення зверху та три маленьких iз санузлами внизу. Але ж майже напевно можна виростити бiльший пе-де-у, по iншому спланований. Це ж технологiя псевдожиття, можливостi повиннi бути величезнi! Подивитись хоча б, скiльки пе-де-у споживає енергiї!
- На життєзабезпечення? - здивувався Шен.
- На саме по собi життєзабезпечення витрачається небагато, але пе-де-у можуть запасати неймовiрну кiлькiсть енергiї. Власне, скiльки їм постачаємо, стiльки запасають. Повнiстю зарядити не вдалося жоден пе-де-у.
- А не вибухне? - висловив Шен побоювання.
- Це теж важливе питання, - пiдключився до розмови Iдо. - Раптом пе-де-у насправдi мiни? Щоб залишати пiд час вiдступу пiд виглядом житла та пiдривати у тилу ворога. Бо нашi механозародки корпорацiя "Ланчун" поставляла корпорацiї "Арашi" у розпал громадянської вiйни. "Арашi" активно воювали на боцi бунтiвникiв, отож "Ланчун" цiлком могли продавати їм мiни пiд виглядом мирного житла.
- I нiкого не здивувало, що пiд час вiйни торгували... чимось мирним? - спитала Леда.
Iдо похитав головою:
- Таке житло потрiбне, щоб швидко облаштовувати космiчнi бази. I для заможних бiженцiв. Тому механозародки пе-де-у були визнанi стратегiчним товаром, торгувати ними заборонили. I корпорацiї використовували контрабандистiв. Тому ми боїмося пiдключатись до керування хакерським способом, щоб не запустити самолiквiдацiю. I копирсатися в нутрощах пе-де-у теж боїмося.
- То ви хочете, щоб я спрацював за хакера, - зрозумiв Шен, азартно розминаючи пальцi. - Тодi менi знадобиться новий пе-де-у, який ще не встиг накопичити енергiї. Щоб не надто потужно вибухнув, якщо я випадково зачеплю самолiквiдатор.
Iдо схвально кивнув, а Констанца сповiстив:
- Ви у ньому знаходитесь. Ми намагалися дослiджувати iншi новi пе-де-у, але там нiчого не зрозумiло. Знання про псевдожиття втраченi. Навiть не знайшли проводiв, через якi сподiвалися пiдключитися до комп"ютеру. Бачте, гнiзд для пiдключення тут нема, дистанцiйно теж не вдається...
Шен вже дiстав КПК:
- Дистанцiйно можна пiдключитися напевне! Раз доступ передбачений, то його можна отримати не лише з термiналу всерединi пе-де-у. Це хоча б для тестування потрiбно!
- То ви вважаєте, що можна зламати захист? - з неприхованою надiєю спитав Констанца. Ось, чому їх так гостинно зустрiчали - бо Шен програмiст високого класу. Такi, якщо й лiтають космосом, то на розкiшних лайнерах або урядових "кур"єрах", до Саргу не потрапляють. Майже.
- Поза сумнiвами! Вiн же застарiлий. Це буде не стiльки складно, скiльки довго й нудно, - запевняв Шен, поки розкривав свою валiзку, дiставав загадковi пристрої, надягав дуже складної конструкцiї окуляри. Вже взявся до справи.
А Леда вiдчула себе зайвою. I дуже втомленою. Констанце це зрозумiв:
- Ледо, ви можете вiдпочити прямо у цьому пе-де-у, вибирайте будь-яку кiмнату. Либонь, день вийшов напружений.
Попрощавшись, вона спустилася до тiєї кiмнати, що ближче, побачила той самий стиль космiчного мiнiмалiзму. Проте затишно. Прийняла душ - санвузли у ПДУ абсолютно стандартнi - та вiдкинула лiжко. Заснула легко, одразу.
Прокинулася десь за годину-двi, теж одразу. Нiби вiд поштовху. Чи то передчуття розбудило, чи то "бола" труснуло через який-небудь старт або фiнiш корабля. А може розумний ПДУ розбуркав, щоб зустрiчала гостей: ледве розплющила очi, як почула характерний брязкiт - вiдкривали зовнiшнiй люк. I кроки по драбинцi зазвучали якось не по-доброму.
Леда швиденько одiлась, пiднялася до зали. Їжу зi столу вже прибрали, Шен все також сидiв у своїх окулярах перед розгорнутою багатофункцiональною клавiатурою.
А в гостi завiтали Iдо та троє м"язистих охоронцiв. Голова безпеки був ще сильнiше згорблений i чи то злий, чи то наляканий, з Ледою не привiтався, а важко подивився на Шена i тихо, погрозливо спитав:
- Що ви привезли?
Шен, знявши окуляри, безпорадно обвiв руками пристрої, якi виклав на стiл з валiзки.
- Ви вивезли щось таке, через що за вами женеться флот Конфедерацiї, - так само тихо заявив Iдо.
- Полiцiя, - розгублено пiдправила Леда.
- Флот, - наполягав Iдо. - Два iмперськi винищувачi. Десять хвилин тому вийшли з пiдпростору.
- То вони можуть... - почала Леда.
Iдо перебив:
- Нi, вони не можуть вийти з Саргу, їх гiпери також згорiли - нашi фiзики зафiксували характерний сплеск енергiї. I вони не втiкачi, бо не вiдповiдають на нашi запити, хоча цього разу ми ризикнули викликати їх першими. I йдуть бойовим трикутником.
- Двоє трикутником? - невпевнено посмiхнувся Шен.
Леда пояснила:
- Третiй мається на увазi, його позицiя порожня. Може все ж втiкачi, просто обережнi? Якби хотiли атакувати, атакували б одразу, щоб використати ефект несподiванки.
- Я б на це не розразовував, - похитав головою Iдо. - В нас теж є зброя i несподiваники, вони це передбачили и придивляються. - Раптом Iдо прислухався - щось йому передавали у навушник. Пiдняв очi: - Вони щойно включили гравiкомпенсатори у дуже дивний режим i нiби танок станцювали. Вiд цього пiшов гравiтацiйний сплеск. Нашi фiзики вважають, що чутливий гравiметр вловить його й за десятки парсекiв.
Тобто винищувачi подали сигнал, очевидно, це вiн розбудив Леду. Примiтивне повiдомлення, на зразок: "Ми у Саргу, живi, тут усе приблизно так, як припускали". Тобто нiякi вони не втiкачi, немає у втiкачiв сенсу сигналити.
- Але ж вони не можуть повернутися? - не розумiла Леда. - Чи в них запаснi гiпери? Конфедерацiя знає про трояна i про Сарг?
- Скорiш за все вони смертники з промитими мiзками, - спокiйно вiдповiв Iто. - Такi найнебезпечнiшi. То що ви таке вивезли? Якусь iнформацiю, компромат на сенаторiв?
- Та нiчого такого! - злякано вигукнув Шен. - Тобто... я не знаю, я, коли тiкав, скопiював бази даних, смiття позабирав. Я ще не дивився, там дуже багато всього... Може просто вiддамо їм усi мої носiї?!
- Вiддамо, якщо вони погодяться. Якщо взагалi захочуть з нами розмовляти, то ми вимушенi будемо погодитися на будь-що. Зброя в нас є, але нашi поселення - нерухомi цiлi, якщо вони атакують, то загине багато наших людей. Хоча й необов"язково, можливо нам пощастить пiдбити їх ранiше. Дуже сподiваюся, що вони теж так думають i пiдуть на переговори.
Леда поглянула на похмурих охоронцiв:
- Якщо цi смертники вимагатимуть нас iз Шеном, ви нас вiддасте?
- В нас немає вибору, - стомлено зiтхнув Iдо.
- Але ви все одно не зможете їм довiряти! Вiддасте усе, що просять, а вони усе тут рознесуть!
- Можна обговорити умови, влаштувати так, щоб не рознесли. Аби вони нам повiрили. Якщо справа у iнформацiї, то ми не доведемо, що не встигли її скопiювати.
До Шена, схоже, тiльки зараз дiйшло, що ситуацiя кисла й смердюча. Вiн зблiд, спiтнiв, випрямився. Рiшуче вдягнув окуляри i несподiвано твердо сказав:
- Я хочу закiнчити. Я майже обiйшов захист. Я... не хочу, щоб моя робота пропала. - Й заклацав пальцями по клавiатурi.
- Думаєте, у цьому є сенс? - криво посмiхнувся Iдо. - Скiнчилося наше мирне життя. Навiть якщо якось впораемося зi смертниками. Дуже ймовiрно, що не через компромат вони тут з"явилися, просто Конфедерацiї давно вже муляє, що у Сарг втiкають рiзнi... I ваша "Ванесса" була останньою краплею. А тепер... за кiлька мiсяцiв той їх гравiтацiйний сигнал зловлять та й вiзьмуться усерйоз. Будуть закидати сюди смертникiв, потужнi бомби. Самонавiднi ракети чи ще яких бойових роботiв зграями. Або агентiв диверсантiв пiд виглядом втiкачiв. Чи можуть просто загнати сюди флотську ескадру з верф"ю та ремонтними кораблями. З купою спецiалiстiв. Вони i новий гiпер змайструють, i троянiв з навiгацiйних програм повичищають. А нас знищать. Хоча б за те, що в нас немає расових законiв.
- Нiчого, вiддасте їм усiх, хто тут є нижчої раси, i вони вас пожалiють! - злобливо вигукнула Леда.
Iто не став заперечувати, а продовжив нити:
- Якби ж то в нас був час, знання... Сарг був останнiм...
Раптом пiдскочила сила тяжiння - приблизно вдвiчi, якщо вiрити тренованому чуттю Леди. Одразу пiсля цього стiни зали зникли, а на їх мiсцi виникло зоряне небо.
Перша панiчна думка: "Викинуло у космос!" Потiм стало зрозумiло, що це стiни й стеля перетворилися на суцiльний екран. Щоправда, догори дригом: сiра поверхня колонiального транспорту знизу, де пiдлога, хоча в реальностi вона наверху. Сусiднi ПДУ виблискують в рiзних напрямках неподалiк, можна й iнше "бола" розгледiти. А з тяжiнням що?!
- Вибачте, це я включив гравiкомпенсатор, - без тiнi провини сказав Шен. - Погодився, щоб у пе-де-у встановилися стандартнi умови.
Леда тiльки зараз звернула увагу на охоронцiв: вони колись встигли дiстати пiстолети i тримали їх бiля плечей стволами вгору. Обличчя абсолютно спокiйнi.
- Тут є гравiкомпен... - почав Iто, але перервався - прислухався до навушника. Розгублено насупився: - Ми стрiляли лазером?!
- Так, - хрипкувато пiдтвердив Шен.
- Вiдбiй! - скомандував Iто у мiкрофон. - Це був наш пострiл!
- Тут є три лазери... - продовжував Шен. - Це був тестовий пострiл. Вiн же нiкуди не влучив?
- Нi, але ж це бойова потужнiсть! Нашi подумали, що це винищувачi стрiляли, хотiли вiдповiдати! Добре, що здогадалися прослiдкувати, звiдки вдарив промiнь. Так... вiдключiть поки що лазер.
- Я вже зменшив потужнiсть до мiнiмальної. Це простiше.
Iто кивнув i дуже зацiкавлено спитав:
- На iнших пе-де-у теж є лазери?
Але ще до того, як вiн закiнчив говорити, Шен вигукнув:
- Ой!
I Леда краще за iнших зрозумiла, що сталося: вона побачила, як усi зорi блимнули одночасно, це вiрна ознака короткого, на кiлька свiтових секунд, стрибка через пiдпростiр. Крiм того зникли поверхня транспорту, сусiднi ПДУ та "бола".
- То тут є гiпер?! - вигукнула Леда.
- Е... я... - белькотiв Шен. Взяв себе в руки та пояснив: - Ваш пе-де-у запропонував позначити винищувачi, як недружнi об"єкти, поселення та цiлi зорельоти як дружнi, отi погризенi зорельоти як нейтральнi. Я погодився... бо так i є! Потiм вiн запропонував протоколи безпеки, я вибрав стандартний. А вiн включив аварiйну евакуацiю. А вона ось така - через пiдпростiр. В нього й гiпер є, виявляється. Якби ж то в мене час був, щоб розiбратися, а тут винищувачi, смертники!..
Леда повернула щелепу на мiсце першою. Iто ж з охоронцями так i витрiщалися на Шена з розкритими ротами.
- Нам треба повертатися, - нарештi оговтався Iто. - Втекти завжди встигнемо, раз у нас є гiпер.
- Так, звичайно, зараз, - погодився Шен.
Зiрки ще раз блимнули, кiлометрах у п'ятдесяти з"явилися астероїд, зорельоти та "бола".
I знову блимнули зiрки. I ледь не половину поля зору закрила велетенська дзеркальна крапля... Та це ж винищувач! I другий неподалiк видно!
Не встигла Леда злякатися, як ПДУ вкотре скакнув. Не на своє колишнє мiсце, але все ж опинився неподалiк вiд рiдного "бола".
Iдо швидко сказав у мiкрофон:
- Тут. Потiм.
На Шена усi дивилися з нiмим питанням. Вiн, ковтнувши слину, пояснив:
- Оскiльки я наказав повертатися до небезпечної зони, воно запропонувало менi забезпечити безпеку. Я погодився, воно саме вибрало активний спосiб, я не заперечив. А воно стрибнуло прямо до винищувачiв. I обстрiляло їх з лазерiв, хоча вони були на мiнiмумi. I смiттєскид був незаряджений... Тобто насправдi це гармата, потужнiсть у нього... Я колись програмував самонаведення кулеметiв, так вони багато слабшi. А цю можна хоч гудзиком зарядити, все одно страшна зброя.
Iдо швидко проговорив усе це в мiкрофон.
- Але чому ми досi живi?! - пробасив один з охоронцiв, високий та лобастий. Та ще й таким тоном, нiби зволiв би загинути. Пояснив: - У пiлотiв винищувачiв реакцiя в одну двадцяту секунди навiть без стимуляторiв, а ми там пiвсекунди простирчали. Чому вони не стрiляли?
- В нас було стелс-поле.
- Що?! - синхронно здивувалися Леда, Iдо та охоронцi. Генератори стелс-поля мiг собi дозволити не усякий республiканський лiнкор, бо сама лише система охолодження з п"ять ваговозiв за розмiром.
- Воно нестабiльне було, протрималося менше секунди, - продовжив Шен. - Потiм стелс-генератор вимкнувся. Йому треба тридцять вiсiм секунд на охолодження.
Леда фiзично вiдчувала, що її головi теж потрiбен час на охолодження.
Iдо вислухав навушник i наказав:
- Передайте їм, що наступного разу лазери будуть включенi на повну. - Вiдключившись, пояснив: - Винищувачi вийшли на зв"язок. Просто представилися. Але зрозумiло, що вони дезорiєнтованi. Спочатку ми лазером вистрiлили, потiм зникли, потiм їх з нiкуди слабеньким лазером обстрiляли. Якщо ми таке можемо, то нiчого в них не вийде, лише даремно загинуть. А їм наказано в таких випадках вести переговори. Майже напевно наказано, бо це логiчно. Констанца вже за них взявся.
- Проти бойових кораблiв лазер не надто ефективний, - зауважив лобастий охоронець. - Вони добре вiддзеркалюють i швидко рухаються - промiнь лише мазне i нiчого не розiгрiє. Десь один з тисячi влучних пострiлiв щось ушкоджує. Але якщо зрiвняти швидкостi та стрiляти впритул, то можна вицiлити стики, сенсори. Тодi й одного пострiлу досить.
Шен кивнув:
- Так, вони... тобто ми... тобто наш пе-де-у вицiлював стики. I в нас ще гармата.
Леда спитала те, що її цiкавило найбiльше:
- Раз у пе-де-у є гiпер, то ми можемо летiти звiдси? Чи вiн лише для коротких стрибкiв?
Шен щось набрав на клавiатурi, i прямо на столi перед Ледою з"явилося зображення - спрощений пiлотський пульт зорельоту. Дещо застарiлий, i ручок керування не вистачає, але нiчого незнайомого.
- Це тест, щоб пiдтвердити квалiфiкацiю пiлота, - сказав Шен. - Заодно тренажер. До речi, нiяких троянiв тут нема, я перевiрив. Корпорацiя "Ланчун" використовувала свiй навiгацiйний софт.
Леда вже взялася за тест. Нiчого складного: вхiд у пiдпростiр, полiт за даними навiгатора, вихiд. Якщо фiнiшуєш влучно, рiвень пройдений.
Iдо похитав головою:
- Отже, пiд виглядом житла поставляли зброю.
- Штурмовики, - уточнив лобастий. - Атакують зi штурмового заходу, у два стрибка пiдпростором. Дуже ефективнi були, доки проти них не розробили захист. А зараз технологiї втраченi, штурмовикiв уже нема, тому i захисту проти них нема.
- Зброя, - протягнув Iдо. - А ми видiляємо пе-де-у сiм"ям. Вам двом хотiли вiддати цей.
Шен швидко поглянув на Леду:
- Я не проти!
Вона нiчого не вiдповiла з несподiванки. Мабуть, треба погоджуватися, доки Шена не прибрала до рук якась мiсцева красуня - вiн хлопець видний, розумний, захист ПДУ зламав. I нiякий не боягуз - у критичних ситуацiях дiє впевнено i правильно. Просто бiльше спiлкувався з комп"ютерами, анiж з людьми, i не навчився приховувати свiй страх. Але невже Леда справдi йому сподобалася? Вона ж негарна, кiстлява...
Iдо прислухався до навушника. Почув таке, що аж зморшки в нього розгладилися. Порадував:
- Винищувачi здалися. Вони зрозумiли, що їх атакував пе-де-у, побачили, скiльки їх тут, i вирiшили не лiзти у пекло. I Констанца був переконливий. Навiть блефувати не довелося - ми ж справдi можемо їх знищити!
- Ми їх приймемо? - засумнiвався охоронець. - В них же промитi мiзки. Либонь, сподiваються влаштувати диверсiю, щоб виконати своє завдання.
- Так i є, - посмiхнувся Iдо. - Цiкаво буде забруднити та засмiтити їх промитi мiзки.
Тут i Леда порадувала:
- Я пройшла тест! Можемо летiти звiдси!
- Куди? - розгубився охоронець.
Iдо задумливо нахмурився:
- Дiйсно, куди нам податися?
- Подалi вiд Конфедерацiї! - майже вигукнула Леда.
- Знову в iзоляцiю? - похитав головою Iдо. - А хто буде зустрiчати iнших втiкачiв? Звичайно, можемо когось залишити, щоб потiм переправляв на нове мiсце. Але втiкати, вiдгороджуватися - це буде неправильним.
- Ми знаємо про троян, - нагадав охоронець. - Можемо його використати.
- Правильнiше буде його нейтралiзувати, доки нiхто не використав, - заперечив Iдо. - До речi, треба добре поритися у тому, що ви привезли - раптом там дiйсно якийсь важливий компромат, i можна його використати? Але... куд ж нам податися? Щоб i недалеко, i безпечно...
Шен поблажливо посмiхнувся:
- Панове, у нас цiлий флот республiканських штурмовикiв. Нам всюди безпечно.