Дуванский Владимир Петрович. Метелиця

Дуванский Владимир Петрович : другие произведения.

Метелиця

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками

Оставить комментарий © Copyright Дуванский Владимир Петрович (natalya_dv@mail.ru) Размещен: 07/04/2009, изменен: 07/04/2009. 9k. Статистика. Стихотворение: Сказки		Ваша оценка:

Дуванський В. П.

Метелиця

Жив-був добрий чоловiк,

гарну мав дружину,

та недовгим був їй вiк -

злягла в домовину.

Полишила пiсля себе

дочку-семилiтку,

в неї очi - синє небо,

гарна, наче квiтка.

Стало важко, що й казати,

то ж для сиротини

батько змушений узяти

новую дружину.

Привела вона з собою

ще й дочку пихату,

та лiнивi так обоє,

годi вже й казати.

От живуть тепер Оленка,

добра трудiвниця,

поруч Марфа, що як ненька,

працювать боїться.

Роботяща рано вранцi

мов бджола працює,

а ледаща на лежанцi

сном мiцним смакує.

Вiд роботи у небоги

все болить та ниє,

злая мачуха до того

ще й б`є, не жалiє.

Якось, трапилось, упало

в криницю вiдерце,

злая мати накричала:

"Вирву тобi серце!"

Бiдолашнiй стало лячно,

скочила в криницю,

раптом, що так пахне смачно?

Може це їй сниться?

Все навколо зелениться,

сонце виграває,

пiч, неначе молодиця,

весело спiває:

"Дiвчинонька моя мила,

чудовiї коси,

пирiжкiв я налiпила,

та вогню недосить.

Допоможеш, бо я бачу -

добреє сердечко,

я за це тобi вiддячу

смачним пирiжечком.

Щиросерда трудiвниця

всю зробила справу,

вийшла добра паляниця

й пирiжки на славу!

Пiч за помiч надавала

дiвчинi гостинцiв,

тая в кошик їх поклала,

пiшла по стежинцi.

Йде, милується довкiллям,

знову пiсня ллється,

бачить яблуньку, що гiллям

аж додолу гнеться.

"Дiвчинонька моя мила,

виручи, благаю,

стiльки яблук я вродила -

гiлля поламаю".

Трудiвниця позривала

яблука червонi

вiд роботи аж палали

маленькi долонi.

А їй яблунька за теє -

яблук повний кошик

за сердечко золотеє,

за руки хорошi.

Знову бiдная дiвчина

йде вiдро шукати,

привела її стежина

до якоїсь хати.

Бiля ганку на ослонi

старенька бабуся

каже так їй: "Тебе, доню,

я жду не дiждуся.

Притомились твої нiжки,

то ж спочинь. Потому

попрацюєш в мене трiшки

й вернешся додому.

Як нам добре поведеться,

я тобi вiддячу,

поверну твоє вiдерце

i щось на додачу".

Дiвчинонька козенятком

скочила у хату

розпочала в нiй кiмнатку

мити-прибирати.

От швиденько все прибрала,

вже нiде нi пилу,

щось смачне приготувала,

їсти запросила.

Пирiжками смакували,

яблучок поїли,

як зi столу все прибрали,

бiля хатки сiли.

Тут дiвча i запитало:

"А скажiть, бабусю,

чом менi морозно стало?

Я не застужуся?"

"Нi, не бiйся, в цюю пору

я вiдпочиваю,

пройде осiнь - йду нагору

i людей вiтаю.

Маю там свої турботи:

замете хурделиця,

знай, що то моя робота.

Я Зима-Метелиця!

Добре, час вже спочивати,

моя помiчниця,

тож iди, вкладайся спати,

в мене добре спиться".

От дiвча погостювало

ще два днi i ночi

i хазяйцi нагадало,

що до тата хоче.

Та у вiдповiдь сказала,

витерши сльозинку:

"Ось вiдро, що ти шукала,

ще дарую скриньку.

Бачу, що ти не ледача,

а життя, як нива,

видно, в тебе добра вдача,

будеш та щаслива".

Попрощались i дiвчина

вже iде додому,

мабуть через цю причину

геть не чує втоми.

Вдома скриню вiдчинила,

в нiй - по вiнця повно,

аж всiм очi залiпило,

камiнцiв коштовних.

I пита зрадiлий тато:

"Ти моя хороша,

де зумiла це дiстати,

то ж великi грошi?"

I Оленка вечiр цiлий

їм розповiдала,

як вiдро дiстать хотiла,

де три днi бувала.

Мати каже: "Марфо, дочко,

це ж i нам згодиться,

що сидиш ти, наче квочка,

бiжи до криницi!"

Марфа хутко йде по воду,

ляду вiдчиняє,

та вiдро кида i сходу

вслiд за ним плигає.

Пiдхопилася i чує

пiсню пiч спiває,

Марфа часу не марнує,

її проминає.

Далi йде, про допомогу

яблунька так просить,

Марфа каже: "Не до того,

вдома яблук досить".

О, нарештi видно хату,

пiдбiга охоче,

бачить бабу, ще й горбату,

хитро мружить очi.

Марфа каже: "Гей, вiтаю,

часу в мене мало,

я вiдеречко шукаю,

що в криницю впало".

А бабуся: "Рада чути,

хочу запитати,

чи не хочеш тут побути

та погостювати?"

Марфа мовить: "Полишаюсь",

поруч хоче сiсти,

замiсть цього враз питає:

"Чи нема що їсти?"

Їй бабуся: "Вiзьми просо,

на вiкнi - олiя,

кашу звариш, це ж бо просто".

Марфа: "Я не вмiю".

Так нероба i проспала

у гостях три ночi,

в руки вiника не брала,

їла все охоче.

Час прийшов назад вертати,

Марфа пiдхопилась:

"Там мене чекає мати,

тут я засидiлась.

Дай вiдро i дай гостинцiв,

їх побiльше треба.

Полишайся наодинцi,

побiжу до себе".

Зима сумно посмiхнулась,

вийшла на хвилинку,

та з вiдерцем повернулась

ще й принесла скриньку.

Марфа теє пiдхопила,

нiколи прощатись,

i щосили полетiла

до своєї хати.

Вдома скриньку вiдчиняє

i що ж вона бачить?

Рiзнобарв`ям щось там сяє,

камiнцi неначе.

Всi побачили, камiння

тануть починає,

злiсно Марфа з тої скринi

воду виливає.

Стало добре зрозумiло -

камiнцi iз льоду.

Мабуть Марфа так робила -

заробила воду.

Мати з дочкою в скорботi,

але що казати,

бо яка була робота,

отака i плата.

Оставить комментарий
Размещен: 07/04/2009, изменен: 07/04/2009. 9k. Статистика.
Стихотворение: Сказки

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"