Аннотация: Вольнодумие о поводу истинного места человека во Вселенной. Ченнелерам и ньюэйджерам рекомендуется перед чтением запасаться нитроглицерином.
СІТКА ЛОВЦЯ
I -Аномалія-
Перші візити землян до Обителі нічого значного із себе не уявляли. Але вже тоді стало зрозуміло, що на цій планеті не все так просто, як вважалося з початку. Тому ніхто не здивувався, коли військовий інженер капітан Антоніо Санчес запропонував встановити в якомусь страшно секретному місці архіпелагу Ізасу-о-к"нга автоматичний контролер дуже дивно§ конструкці§, котрий повинен був реагувати на емоційний фон, що утворюється людьми, які мають знаходитись на даній планеті. Корінне населення не заперечувало. Напроти, навіть запропонувало застосовувати цей прилад... для контролю будь яких кораблів, що мають прибути з Землі! І ось оттепер жодний земний корабель, що приймається на прикордонній базі О-Нава-§ль та великому космічному порту власно Ніасу, не залишався не запеленгованим і не вивченим разом із усіма пасажирами й вантажем аж до останнього атома. У полі зору приладу знаходилась також вся поверхня планети із усім §§ "земним" населенням. Деякі люди аж казилися, кажучи, що це все - чистий якби не фашизм. Але переконати в тому, що ці експерименти - зайва річ, ніхто не мав можливостей. Зупинити відносини через ці перевірки намагались, але переконливіше виглядали підстави тих, хто був не проти експерименту. Сам сеньйор Санчес мотивував свою поведінку тим, що людина - істота неврівноважена. Вона тільки но вийшла у космос, тільки но зустріла в ньому собі подібних і виявилось, що для того, щоб з ними спілкуватись, людині дуже сильно бракує знань про себе саму. Потрапляючи в умови іншо§ планети, вона дуже часто поводить себе суто афективно, так, що сама не може зрозуміти, чому вона це зробила. Тому, саме для безпеки людей, а не для того, щоб хтось над ними експериментував, встановлено було цього дивакуватого приладу. Правда, врівноваженості людям цей факт не додав. Образи й лайки, до речі, теж було віднесено до "неврівноважено§ поведінки"...
Але це тільки спочатку виглядало як чисто§ води маразм. Далі було гірше. Одного разу на островах було вбито земним військовим істоту, що належала разом із сайна до корінного населення Ніасу. Винний у вбивстві потрапив до лікарні в тяжкому психічному стані, нічогісінько не пам"ятаючи із того, що трапилось... І тут почалось найдивакуватіше... Прилад сам собою почав демонтуватись, перетворюючись на груду металобрухту.
На цьому дані про пригоду вичерпано. Проте, прибувши до першого контрольного посту Гіссамерійського мосту, ми відчули на собі "теплесенький прийомчик". Чи може мені це здалося? Але від процедури контролю на розташованих через кожні пів-метри пунктах мізки денатурувались!
Пам"ятаю, як по прибуттю з прикордонно§ бази до Центрального КП десь в межах планетно§ системи Карін Амі, звідки ця "дорога скорботи й сліз " розпочиналась, до нашо§ експедиці§ приставили у якості "почесного ескорту" цілу ланку, яку складали чотири бойових важковантажних катери, що так і дерлися до геро§чних вчинків. Вся процедура проходження контролю відбувалась від початку і до кінця при незмінній присутності капітана флагману, що прийняв нас на борт, другого офіцера та трьох пілотів - членів екіпажу. Оцей другий на ім"я Елкі Тіну весь час глузував, мовляв, були собі уфологи. Що мав на увазі - чорт зрозуміє. Але образливо...
- Що, аномалі§ відшукуєте? І як справи?
У відповідь - вибух реготу. Поганець... Чи ми не усвідомлюємо, куди потрапили? Я, до речі, усвідомлювала набагато краще, ніж, можливо, будь хто з них собі уявляв. Більше - знала, що з цим робити... Але це мало статись пізніше. Тепер можете реготати хоч і до гикавки... У мене колись давно викликала почуття непорозуміння манера поводитись у тутешніх військових. На перший погляд - повна відсутність дисципліни. Але ж потім я зрозуміла, що сво§, земні стереотипи до них відносити неможливо. Така, на перший погляд занадто вільна поведінка, обумовлена традиціями, котрі у них дуже відрізняються від наших. І це аж ніяк не відображується на дисципліні якісно. Ще один привід начхати на все, що я тут зараз бачила і чула.
Ось так ми й прибули до Обителі...
Командир ланки, він також Оа Ма, вже був попрощався, тільки раптово зупинився і, обдививши уважно всю групу с голови і до ніг, замислено промовив:
- Хлопці, в нас тут буде, мабуть, спекотно...
Нас попереджали, що на Ніасу на всіх широтах панує вічне літо. Всі були спокійними за себе і відповіли, що нічого справді небезпечного подібні кліматичні особливості для більшості з нас не уявляють. Решта ж, яка страждає на зайву білошкірість, заздалегідь запаслася усілякими кремами тощо. Та Оа Ма не вгамовувався:
- Хлопці, у нас ДУЖЕ СПЕКОТНО, - вимовив він із натиском.
- Так що, може нам летіти геть? - не утримався дехто і рявкнув знервовано.
- Убережи Боже! Та от тільки ми смажених людей вже два роки як не §мо - статут не дозволяє!
Всі, хто чув ці слова, майже луснули - хто від сміху, а хто від люті. Ті, що лютували, викликали напад сміху, подібний до істерики. Мені ж це все було надто байдуже. Чи вони просто б тут весь сезон пропустували... Хоча, з іншого боку це був природний емоціональний вихід, необхідний всім нам після перелету. Ми дійсно були надто засіпані...
Після прощань нас вже супроводжала інша особа, такий собі гід-екскурсовод. Вона теж дуже непоко§лась, вже не жартуючи, з приводу відкритих поглядів на те, що в них замість Сонця.
- Але ж воно таке неяскраве... - здивувавсь хтось з нас.
- Я вас прошу цим не обдурюватись, панове! - розтлумачила наш гід. - Може світла у доступному для ока людини діапазоні мало, але для вас воно, я думаю, надто радіоактивне! Ультрафіолет оком неможливо побачити, але він про себе нагадує пізніше. Ще раз прошу поводитись обережніше!
Ну, може ми й не всі разом докупи гехнулись і знепритомніли, але ж дівчина на ім"я Тетяна, наш програміст бази даних, яка, можливо, i вважала себе загартованішою за всіх, це зробила. Трохи пізніше, коли §§ вже мали везти до лікарні, я сама, і не тільки я, відчули, що шкіра на носах в нас геть облупилася. І скільки ми були на сонці? Погано...
Емі - так звали нашу провідницю, - перелякавшись майже до смерті, швиденько почала зв"язуватись із нашою славетною й непереможною гвардією на чолі з незабутнім Оа Ма, яка ще не встигла відбути до бази. Що б там не казали, а відповідальність на першому місці. З цього моменту жарти закінчились назавжди.
- Я ж казав - ці люди тут жити не зможуть! - довго бухтів він, пересвідчившись зайвий раз в тому, що самопочуття пацієнтки не гіршає.
- Не вигадуй! - втрутився Тіну. - Теоретично тут не може вирости жодного дерева, взагалі жодно§ зелено§ рослини. А на практиці ми спостерігаємо просто фантастичну картину. Напевно знати сутність всіх речей у Всесвіті належить лише Творцю, то ж... не вигадуй! Ця дівчинка просто має надто слабенькі судини. Для цього існує окрема терапія...
- Окрема! Терапія! А шкіра? Щоб так горіла, наче папір... В мене цей випадок перший.
- Не згорять. Скільки разів сюди потрапляли люди - ніхто не згорів. Звикали. До речі, ми з тобою теж маємо навіть більш тонку шкіру, ніж вони...
- Всі люди різні. А ми взагалі - сайна!
- Ти можеш хоча б раз прислухатись до того, що тобі говорять? Я розумію, що ти в нас за головного зараз, але скільки ти загалом на службі в цьому підрозділі? Що ти знаєш? Так чого ти мене вчиш? Тобі кажуть, щоб краще втлумачити, а ти тут гарчиш, як скажений! Кажу тобі ще раз - нема кому тебе перетворити на унітаз! Зрозуміло? Ось тепер можеш командувати.
Оа Ма уважно слухав, дивлячись з легкою посмішкою у вічі своєму співбесіднику, склавши руки на грудях. Коли Тіну закінчив, він, витримавши паузу, вимовив:
- Добре. Зараз напишеш мені заяву про те, що відповідальність за наукову експедицію з Землі цілком і повністю береш на себе, гаразд? Вільно...
Тіну лукаво посміхнувся.
До речі, все, як він казав, так і відбулося. З часом всі ми дійсно потроху "окліматизувались", непогано засмагли. Але, як з"ясувалось, довгого перебування на островах Ізасу-о-к"нга не в змозі були витримати найсмаглявіші і найздоровіші. Проблема полягала зовсім не в спекоті й сонячно§ радіаці§. Щось незрозуміле починало ко§тись із психікою людей. Начебто складові частини особистості раптом робилися несумісними, якби вони належали не одній людині, а багатьом, які ніколи раніше не бачили один одного. Корінне ж населення спокійнісінько стверджувало, що саме на Іламмі - найвеликішому острові архіпелагу, - знаходяться "Ворота в небеса".
Блище до континенту прибережні води нібито порізані дрібними смужками білясто§, неживо§ суші. А посеред океану в обрамленні невеличких, з висоти пташиного лету схожих на вкриті пухнастим мохом купини, островків, як у нефритовому намисті, красується Іламма. До речі, це - перекручене на гіссамерійський манер ніасуанське "Гі-л"-оме". Але, мабуть для людей "Іламма" звучало більш звично, враховуючи надто складну артикуляцію ніасуанських діалектів. Тому вони й обрали саме цю версію для свого спілкування. Про це місце ходили недобрі розмови. Дехто вважав навіть, що місце це не інакше як прокляте, бо люди там божеволіють, але не всі, а тільки "порчені" чи "мічені", з "дурною кармою". Але, про прилад і експеримент з контролю емоцій з них мало хто знав. Те, що прилад було встановлено саме в такому, а ні в іншому місці, було більш ніж зрозуміло. Члени нашо§ дослідницько§ групи вважали, що це - цікавий різновид геомагнітно§ аномалі§. Факт, що вона суто виборче реагує на різних осіб, дає можливість використати §§ для поглибленого вивчення людсько§ психіки. Але не шляхом глобального емоційного контролю, який багатьом справедливо здавався антигуманним. Пошук альтернативи - це була офіційна ціль нашо§ експедиці§. Проте, нишком ми всі поперед за усе вважали необхідним дізнатись якнайбільше подробиць того, що саме стало дійсною причиною будування і встановлення приладу і правду про всі поді§ після встановлення і аж до моменту вбивства. Передчуття було, що не все тут так просто, як може здаватися спочатку і як нас намагаються запевнювати...
Тільки но ми прибули на Ніасу, як до нас приєдналась одна загадкова особа. Саме - дочка капітана Санчеса Моніка. Точніше Мона Ліса Естель Аннабель Алехандра Даліль Санчес Рохас... Це було, мабудь, надто довго. Тому вирішили називати §§ просто Монікою. Вигляд в не§ був весь час якийсь пригнічений і стурбований і ми не відмовились від §§ компані§, бо зрозуміли, що вона хоче нам щось повідомити.
Після трагічно§ загибелі у космічній катастрофі батька, вона залишилась жити на Ніасу, вступила тут до університету, вийшла заміж за свого одногрупника і народила доньку.
Щоправда, шлюб §§ довго не протримався і тепер вона знову звалась, на честь пам"яті свого батька, котрого обожнювала, сеньйоритою Монікою Санчес, не бажаючи навіть згадувати про минуле так, немов нічого ніколи не траплялось.
Коли вона запропонувала нам невеличку подорож до одного свого старого знайомого, ми не відмовились. Залишивши маленьку Анхеліку з нянею, вона, керуючи власним транспортом, який вмістив всю нашу невеличку групу, повезла нас через пагорбкуваті рівнини Елу Енту в глиб материка. Тут я побачила нарешті перше джерело прісно§ води - широку й ліниву ріку Фам"ірранау. В §§ долині, вкритій пишною рослинністю, ми й зупинились.
До примхів ніасуанців звикнути було дуже важко через існуючи стереотипи. На питання: "Чому вони, корителі Далекого Космосу, майже хазя§ усього Всесвіту, що мають неперевершені технологі§ і вміють читати думки будь-яко§ істоти і розуміти §§ мову, чому вони й досі мають закуточки на планеті, де люди живуть так, як жили багато тисячоліть тому?" - вони дають стандартну відповідь : "Бо так хочемо". Справді, саме тому, що так хочуть, вони користуються звичайними, але екологічно-чистими видами транспорту, будують будинки на зразок тих, що можна побачити у нас в деяких східних кра§нах - посеред заток, на мілині, вбиваючи в дно палі, з міцних порід деревини. Поміж такими будинками можна плавати на човнах. Там можна побачити вишукану прикрасу - до металевого каркасу, що кріпиться понад водою поблизу подвір'я, чіпляються повзучі рослини, щільно обвивають його сво§ми вусиками, вкривають листям, рясно квітнуть, наче живий килим. "Біля води жити спокійніше та корисніше для здоров"я" - стверджують ті, хто там мешкає.
Тут майже так само. Але ж хазя§н хутірця, на який ми потрапили, мав дещо іншу примху. Він утримував звичайних породних земних коней. Просто так, не маючи ані яко§ користі...
Взагалі, тут було досить мило. Та от тільки хазя§н, який, до речі, досить гостинно нас зустрів, побачивши мене, зробив перелякане обличчя. Я вже майже подумала, що в мене щось із зовнішністю... Але чомусь сама відчувала в цьому місці почуття якогось дивного дежавю. Начебто я все це колись бачила - і цей дім, і його хазя§на, і коней... Намагаючись дати цьому явищу пояснення, я напружила пам"ять і тут згадала, як ми ще багато років тому в університеті експериментували із деякими пси-технологіями. Тоді за допомогою деяких приладів, що мають привести в особливий стан мозок,а потім знімати з нього дані, намагались телепатично з"єднатись саме з областю Дзети I Сітки, яку ніасуанці йменують Ір-ши§р. Дзета II має назву Карін Амі. Через те, що обидві дзети значаться в каталогах, як візуально-подвійна зірка, Карін Амі теж має свою окрему планетну систему. Цікаво жити на цих планетах, спостерігаючи, як в небі чергуються дивовижні явища, пов'язані зі з'явленням то одно§, а то іншо§ комбінаці§ світил. Так от, саме в момент, коли я, причепивши до своє§ голови датчики, почала зосереджуватись, раптово перед мо§ми очима, немов на екрані одна за одною почали змінюватись картини. І я побачила все, що зараз бачу тут на власні очі і безпосередньо. Добре, ми вийшли телепатично на Ніасу і §§ мешканців. Але навряд чи хтось із них міг це помітити. Хоча, можливо і помітив. Вони ж самі - телепати, до того ж §м не потрібні ніякі технічні засоби для цього...
Із якоюсь іронічною посмішкою пригадуються ті часи, коли після дуже сумнівного контакту із мешканцями деяко§ планети системи Дзети Сітки американського подружжя Хілл, поповзли чутки про "дзетян", - схожих на комах потворних істот, що жорстоко використовують людей для сво§х корисних цілей. В описах засобів проведення "медичних оглядів" людей, було набагато більше підсвідомих жахів, ніж того, що мало місце бути насправді. Нарешті, коли люди потрапили до планети, яку описувала Бетті Хілл, то побачили, як довго існували під дією ціє§ газетно§ омани. "Якби нам знадобилось дізнатись що-небудь про яку-небудь істоту, нам достатньо було б взяти на пробу мікроскопічну краплину §§ екскрементів!" - жартували ніасуанці. А ззовні вони, до речі, виявились віддалено схожими на майже класичних ельфів з пізнього фентезі. Справа в тому, що вид формувався в процесі свого філогенезу від якогось ссавця, подібного до земно§ велико§ кішки...
Хазя§н хутірця мав одну характерну рису, що відрізняла його від більшості сайна. Це - колір волосся. На відміну від майже всіх, його волосся було каштанового кольору з рудовато-червоним відливом. Більша ж частина населення планети має синьо-чорне волосся. Хоча, можна іноді побачити зовсім біляве або навіть триколірне. Фарбувати волосся ніасуанці не мають звички. Завжди воно довге - незалежно від статі і роду діяльності. В цього ж хлопця воно сягало попереку і було заплетене в косу.
Набравшись хоробрості, я пішла на експеримент заради того, щоб виявити, чи дійсно в нас тоді вийшов двосторонній телепатичний зв"язок. Я тихенько покликала його:
- Лоесу!
Саме в цей час він зосереджено розмовляв з директором програми нашо§ експедиці§. Тому, почувши, що його кличуть, рефлекторно повернувся на голос. Знов на його обличчі з"явився здивований вираз, але на цей раз з відтінком порозуміння.
- Потім... - сказала я пошепки, з артикуляцією і виразною мімікою, щоб було зрозуміло тільки йому, що я маю на увазі. Він кивнув головою у відповідь і продовжував бесіду.
- Мона, - запитала я Моніку, - ти раніше не могла нічого знати про те, що десь мав відбуватись або вже відбувається який-небудь експеримент з телепатичного зв"язку з Обителлю?
- Ні! - здивовано відповіла вона, - Взагалі про будь-які зносини або експерименти сумісно з Ніасу я дізналась тільки тут! А що? Я бачу, ви знайомі з Лоесу? Він тобі щось розповідав раніше?
- Ні. Ми не були з ним ніколи раніше знайомі. Я саме цього і хотіла б зараз - щоб він мені дещо розповів.
- То добре! - Моніка потисла плечима...
Я була майже переконана, що вона бреше. Але допитуватись про це було ще рано.
- Прошу трохи уваги, панове! - звернувся нарешті до нас директор. - Цей вельмишановний пан, до якого нас привезла пані Моніка, має безпосереднє відношення до експерименту з приладом на островах, що в свій час проводив батько пані Моніки. Тож ми маємо трохи поспілкуватись.
- Так, це правда, - відповів хлопець. - моя мати довгий час працювала разом із батьком Моніки. І я дійсно багато що знаю про цю роботу. З останнього часу мене разом із колегами призначили до служби у групі, яка займається розслідуванням причин інциденту, що трапився на островах.
- Нам про це не повідомили! - почувся здивований вигук.
- Мабуть просто ще не встигли, - пояснив директор, - до того ж роботу за планом ми маємо починати тільки з наступного тижня. Нам було надано часу для того, щоб просто відпочити після перелету. Тож, це - наш безпосередній колега.
Після перегляду і аналізу деяких даних, що було зібрано в місці нещасного випадку, ми перейшли до звичайних філософських розмірковувань.
- Щодо мене, - казав Лоесу, - то я взагалі спостерігаю дивну річ. Ви вважаєте аномальним те, що у людей, які потрапляють на Ізан"гу, загострюється психічна чутливість, з"являються екстрасенсорні здібності і зникає межа між свідомістю і підсвідомим. Людина бачить себе такою, як вона є, із середини, із зовні, без ретуші, не в змозі протистояти істині, яка свідчить про причини появлення будь-якого сценарію, яким вона весь час керувалася в сво§х відносинах з іншими людьми. Вона не може брехати сама собі. Вона вже не може діяти за програмою, яка надавала §й раніше захисту і впевненості. Бо цю програму зруйновано. Тут не можна взагалі жити ні за якою програмою. Якщо у вас ноосферою керує віками напрацьований інформаційний шар, який робить людство подібним до мурашника, то тут людина опиняється нібито в енергоінформаційній ізоляці§, наодинці сама з собою перед лице Космосу. І це - аномальне явище? Я не розумію, як ви взагалі тоді уявляєте собі розвиток своє§ цивілізаці§... Будь-яка цивілізована розумна істота може бути впевненою у своєму розвитку тільки тоді, коли вона керується в сво§х діях тільки власною вільною волею, якщо вона усвідомлює найтонкіші моменти в кожному своєму кроці. А головне - причинно-наслідкові зв"язки і відчуття єдності всіх речей і процесів Світобудови. І себе, як його невід"ємну частину. Інакше вона приречена вічно товктись на місці.
- О, саме так! - підключилась до бесіди я. - Саме головна засада життя від Алістера Кроулі - роби, що хочеш! Роби все тільки згідно зі своєю волею і тобі ніхто не зможе протистояти. Але це добре, якщо припустити, що ти - великий маг посеред профанів, ти - деміург, працюючий із якимось ліпним матеріалом. Тобто, ти - єдиний хазя§н світу, який тільки ти створюєш, в якому все твоє оточення - саме таке, як ти його створив. Але це твердження надто пихате, надто самовпевненою людиною треба бути, щоб не визнавати сили і волі тих, хто живе поруч, хто теж має сво§ власні інтереси і прагне §х задовольнити. А також змінити реальність тільки за сво§м планом! Через це починаються війни, через таке ставлення до собі подібних народжуються різновиди геноциду...
- Ну, ти плутаєш розумне ставлення до свого місця в цьому світі із тваринними потребами відвойовувати життєвий простір, а також з невротичними симптомами, породженими низкою комплексів, - зауважив Лоесу. - Не хвилюйся, всі ми гарно пам'ятаємо, чим закінчують особи, подібні до Кроулі. В цьому нема анітрішечки сенсу. І, як ти сама можеш бачити, ми живемо зовсім не так, як описуєш зараз ти... Скажи мені, яка з тварин має здібність усвідомлювати причинні зв'язки подій? При тому не просто якихось відокремлених у просторі і часі подій. Свідомість такого типу мають тварини досить високого рівня організаці§. Але сукупність всіх подій у всьому Всесвіті і саме §хній причинний зв'язок із фактом власного в ньому перебуванні, - це належить лише істоті розумній. Важко назвати розумною істоту, яка прагне тільки вдоволення сво§х інстинктів і помсти або просто влади заради само§ влади.
- Дивно, що я про це навіть знаю, правда? - я іронічно посміхнулась, - Але ви ж самі казали, що можете дізнатись про людей геть все, вам для цього досить мати крихту і все, що вам треба, ви вже маєте. Так чому ж існує проблема навколо наших неадекватних дій? Що треба знати ще? Чому потрібні взагалі будь-які альтернативні заходи щодо продовження вивчання людсько§ психіки? Ти повинен знати про те, що с самого початку ці експерименти спостерігали працівники МНС, щодо нашо§ експедиці§, то до не§ залучено декількох представників різних кра§н Євросоюзу, США, Ізра§лю... Очолює §§ професор з інституту мозку людини РАН... Я тебе дійсно погано розумію!
- Боже мій! - Лоесу на мене витріщився немов на привід, - Вам мільйон разів казали, що ви, вибачаюсь, - просто невзмозі нічогісінько зрозуміти до тих пір, поки у вас самих по хребту проблема не пройдеться! Тобто, ця ініціатива виходила початково від вас. Щодо залучення МНС, то тут була теж суто ваша ініціатива. До того ж, власно я б туди ще й великий підрозділ спецназу від командував, враховуючи обставини. Але мене ніхто не питав. Справа Інтерполу - шукати злочинців. В таких ситуаціях, як тут, працюють, як правило, саме МНС і звичайна міліція.
- Воєнізовані формування теж? А вашо§ ініціативи не було, щоб залучили сво§х військових? Ми вас примусили може?
- То ви зараз поб"єтеся! - посміхнувсь дехто з нашо§ групи.
- Не поб"ємося! - запевнив Лоесу. - Ще раз вибачаюсь, але що нам треба було робити, якщо ваші військові так прагнуть проводити роботи з контролю емоційного стану? До того ж, коли у вас на Землі, саме в Укра§ні чиясь кішка звалиться у каналізаційний люк, ви одразу ж викликаєте воєнізованих "кобряків". А тут - непорозуміння через присутність подібних угруповань в місті виникнення справжнього НС!
- А може це від переляку, що наші будуть контролювати ваших? І при цьому божеволіти! Всіх поперестріляють!
- Дурниці... Дур - ни - ці! - вираз обличчя Лоесу не приховував образи...
- Докази в тебе є?
- Немає!!!
- Добре, не сваріться! - зробив зауваження директор, - В процесі роботи все з"ясується.
- Не сваримося, - я пильно подивилась у вічі Лоесу, - Звідки я тебе знаю?
- А я тебе? - він відповів майже таким самим нахабним поглядом.
- Якого диявола я сюди потрапила, ти не пригадуєш?
- Ось саме це я у тебе і хотів спитати.
- Може, філософе ти наш, подібне притягнуло подібне?
- Ой, не кажи! - він гучно розсміявся.
- Я чому ти так дивуєшся? Ви самі казали, ЯКУ САМЕ речовину вам потрібно мати для того, щоб дізнатись про нас абсолютно усе! Так ось тобі - ВЕЛИКА КУПА НАШИХ ЕКСКРЕМЕНТІВ!
- То ви, шановна Вікторіє - небезпечна людина! - з посмішкою зауважив колега, - Треба цим дуже пишатись. Тому що "нормальна", за мірками середньостатистичного Хомо Сапиєнса, людина не здібна на подібне. Ви змогли передбачити ситуацію, за якій ми потрапимо до ціє§ планети і матимемо тут визначену велику роботу! Мабуть, саме цей момент був найважливішим прогнозом на майбутнє. Тому ви і бачили в процесі експерименту те, що бачили!
- Дякую, ви мене майже переконали! Я навіть не просто людина, яка робить все не так, як вважається нормальним, людина-оксюморон... Я ношу на собі печать прокляття чи наговору... Від мене в загалі завжди тільки лихо! І я передбачаю ось такі дуже і дуже погані ситуаці§. А може і не просто передбачаю - притягаю §х! Правильно! І нічого тут образливого нема! Цим дійсно треба тільки пишатись! Саме з цього моменту я робитиму вигляд, що так воно і є!
Лоесу витріщив очі:
- Дорогесенькі мо§! Вам обом погано!
- Та ні! - відповіла я, - мене вже давно і не вперше називають відьмою. І ти звикнеш...
Тетяна, присівши на ганку і роблячи вигляд, що не чула нічого з того, про що тільки но говорилось, , дістала із сумочки невеличкого витонченого ноутбука і почала щось шукати.
- Ось, подивіться! Це вони малювали карту місцевості Іламми! Їм таке завдання дали в університеті. Казали, що фотографували з супутника. Насправді вони фотографували з спортивного літака, а потім дехто з студентів молодших курсів туди по§хав з нівелірами і вручну намалював набагато точніше! Розумієте, вони там зі сво§ми "орбітальними технологіями" не зробили жодного припущення - ані на паралакс, ані на рефракцію... Взагалі ні на що, що може призвести до виникнення аберацій! Малювали, як побачили! А потім ми дивуємося, чому це зникають земні студенти...
- Ти про що? - Здивувалась я.
- Так Моніка ж саме це й планувала розповісти! Ми ж сюди для чогось конкретного §хали! Я зрозуміла, що саме це вона і має сказати. Ти зараз теж почуєш.
- Ну добре, я людина нова. Уважно слухаю!
Лоесу почав єхидно шкіритися.
- Так це ж ясно, як божий день! - вигукнула Моніка. - Саме тому і були задіяні співробітники МНС. Бо ця витівка привертала забагато уваги з боку самих землян. Вони туди пішли б паломною ходою, як би не заходи... Можна подумати, ви про це не знали! Саме тоді ми разом із мо§м майбутнім чоловіком вчились тут в університеті!
- Літак вони з собою привезли з Землі? - розсміявся директор.
- Перепрошую, а фотографували як? - поцікавилась я.
- Не переймайся, вони ніколи в житті не чули про панорамні зйомки або радари, котрими ви користуєтесь, вони не знають, що можна синтезувати сигнал. Вони навіть ніколи не чули слова "азимут". Не звертай на це уваги - це нормально, - у§дливо зауважив Лоесу.
- Синтезують не просто якийсь там "сигнал", а конкретно - зображення і апертуру. До того ж радар і акустичний гідролокатор - різні речі. А я в колишньому - гідроакустик і до протиповітряних військ ніякого відношення не маю. До останнього моменту ми займались виключно екологічними проблемами регіону. Вони ж фотографували, а не здійснювали зондування... А радари, якими оснащені наші кораблі, зроблені за вашими зразками. - виправила я, про себе знову здивувавшись, - Пробач, а про цю подробицю мого минулого ти звідки знаєш?
- Тільки з резюме. Ми §х вивчали перед тим, як вас приймати. - відповів Лоесу.
- Зрозуміло... Тільки це ніякого відношення не має ні до чого, про що казала Тетяна.
- Фрейдівська помилка, так? - посміхнувся Лоесу. - Я щось інше мав на увазі?
- Щось інше мав на увазі, так, - відповіла я. - просто наговорив дурниць. Але ж ти не настільки погано знаєшся на цьому предметі, як наговорив...
- Хай вам гриць! - ображено вигукнула Моніка. - Нам ніхто не казав, що робити карту треба якимось конкретним способом! То ми робили так, як самі знали!
- Мені завжди здавалось, що §х хоча б тут вимусять гарно вчитись! - вигукнула Тетяна.
- А мені здається, що або ми дурні, або нам брешуть, - втрутилась я знов. - Про нас нібито знають все і в цей самий час ми самі про це нічогісінько не знаємо. За нами просто спостерігають, як ми тут борсаємось, намагаючись вирішити сво§ проблеми. Заради чого ми взагалі тут?
- Вікулю, це все правда, ми всі - піддослідні кролики! - посміхнувся директор програми.
- Олексію Володимировичу! Ви знаєте, що мені все це нагадує? Пам"ятаєте славетні часи, коли ваші колеги намагались довести неможливість телепаті§, користуючись даними про біомагнетизм. Вони міряли магнітне поле біля голови піддослідного під час психічного збудження. Так і хочеться сказати: під час психомоторного збудження. Вони ж досліджували епілептиків! Тож, вимірюючи поле, зробили висновок, що воно не може бути більше, ніж чотирнадцять Тесла. А якщо так, то телепаті§ не може бути, бо такого поля замало. Ну звісно ж, замало! За теорією БЖД, більші поля вже шкідливі для здоров"я! Ось чому ми всі, перед тим, як сюди летіти, проходили тренування з цивільно§ оборони! Тому ми всі дуже гарно вміємо діяти у випадку пожежі на космічному судні, але як фотографувати карти, або як реагувати на проведення експериментів колегами, - оце для нас велика таємниця! А оці чорти регочуть! Ви подивіться тільки!
- Добре, панове, давайте я вам нарешті розповім все, як було, бо ви все заплутаєте! - запропонувала Моніка.
- Я не проти! Я ніколи не була проти! - відповіла я. - Пані добре володіє укра§нською!
Тож, Моніка почала розповідати.
- Розумієте, мій батько не вважав необхідним казати мені про те, що збирається проводити будь-які експерименти. Хоча, в той час, коли він тільки проектував свій прилад, я пішки під стіл ходила. А потім, після загальноосвітньо§ школи, я пішла до університету. Моє навчання завжди вважалося справою набагато важливішою, аніж прилад на Іламмі. Батько бачив мене з пелюшок тільки людиною гарно освіченою! Він мріяв, що я навчатимусь тільки у найкращому вузі! Ось в цьому і криється корінь проблеми. Це була велика помилка мого батька. Він був зобов"язаний мені все розповідати! Ми з Патріком захоплювались туризмом, займалися підводними зйомками. І ось одного разу він вирішив відшукати скарб! Не смійтеся, будь ласка! Це правда! По університету ходили чутки, що на узбережжі Іламми десь схований скарб. Намагались його знайти і інші, але чомусь довго на острові не затримувались. Казали, що несподівано починали себе дуже погано почувати, в них з"являлося відчуття тваринного жаху, який змушував повернутися на континент. А ще розказували, що там живуть якісь дивні істоти - напівлюди, напівдельфіни...
- Морські котики! - хіхікнув колега на ім"я Ігор, ще один фізик, мій колишній одногрупник.
- Атож! - підхопила я. - Вони потрапили на лежбище морських котиків, а це рідкісна тварина! До речі, а ці "чудо-звірюги", - вони теж не бажають жити по цивілізованому?
- У нас ніхто не бажає жити по цивілізованому, - відповів Лоесу, - а от ви прилетіли і почали вчити жити!
- Панове, ви ж обіцяли не сміятись! - образилась Моніка. - А чи ви знаєте, що ми насправді дізнались про цих істот тільки коли побачили на власні очі? Ось за це - щира подяка місцевому населенню!
-А нам за що? - Лоесу здивовано витріщився на Моніку. - За те, що ваших студентів вчили користуватись вогнегасниками і носити протигази замість того, щоб викладати наукові дисципліни? Замість того, щоб просто взяти і дотепно розповісти про нашу планету, про місце, де вони мають продовжувати отримувати вищу освіту? Я тобі про це ще нагадаю!
- О! Починається друга серія! - знов посміхнувся колега.
- Не починається друга, а продовжується третя! - додала я. - Морські котики не хочуть закопувати скарби, а люди §х примушують! За це вони на всіх людей поробили...
- То ви слухаєте? - Моніка суворо насупилась. - Тож, ми з мо§м чоловіком одного разу вирішили здійснити подорож до Іламми і спробувати самостійно що-небудь знайти. Іламма має вигляд підкови. Від кожного "ріжка" підкови відходить в океан ланцюжок дрібних островків. Посередині утворюється мальовнича лагуна. Це південний бік острова. А ось з півночі острів має скелястий берег. Ми зупинились, зрозуміло, на південному узбережжі. Патрік був зачарований природою і почав пірнати, щоб відзняти підводний світ лагуни. Я тоді тільки спостерігала з берега. Коли нарешті він виліз, то вигляд в нього був приголомшений. Пошепки він сказав мені, що знайшов щось таке, що... сам не знає що, але дуже важливе і йому треба негайно повертатись до університету і про все розповісти. Мені це не дуже сподобалось. Тільки но ми прилетіли - і вже треба повертатись! Я була налаштована на гарний відпочинок! Патрік сказав, що йому просто хочеться поговорити віч-на-віч з друзями, а потім ми всі разом знову сюди маємо прилетіти. Але я відмовилась летіти з ним. Сказала, що дочекаюсь його повернення тут, пофотографую трохи, поваляюсь на сонечку...
- Морське кошеня! - знов пролунала репліка. Моніка зробила вигляд, що не почула.
- Патрік погодився. Він був впевнений, що мені не загрожує ніяка небезпека. Сів в літак і полетів на континент. Той самий, панове, спортивний літак! Ми його не привезли з Землі, а Патрік його власними руками зібрав тут. Це звичайний маленький фанерний аероплан старого зразку. І я не знаю, де ви чули про те, що ми казали, нібито фотографували з орбіти... Він вміщує тільки двох пасажирів. Тому повернутись разом з друзями мій чоловік мав вже іншим транспортом. До речі, він залишив мені все наше обладнання і я вирішила подивитись, що його так здивувало. Вдягла на себе акваланг й пірнула, прихопивши камеру. І ось що я побачила. За лівим рогом, де починались скелі, була чітко помітна кам"яна плита правильно§ квадратно§ форми. Вона вже встигла порости водорістю, в багатьох місцях до не§ причепились молюски, тому я так само, як і Патрік, не побачила, що вона зроблена з бетону. Тільки не кажіть, що це через те, що нас вчили носити протигази! Якби ми могли розчистити плиту від рослинно-тваринного шару, то помітили б навіть інвентарний номер! Він на ній був! А так, ми бачили тільки те, що вона правильно§ квадратно§ форми! Тому я розумію, що моєму чоловіку прийшло в голову. Я сама тоді навіть перелякалась. Адже це могло свідчити про те, що балачки про приховані скарби - не дурниці, не пустощі!
- Перепрошую, - втрутився директор, - щодо відчуття дискомфорту, на яке скаржились ваші попередники... Я так зрозумів, що самі ви нічого такого не відчували?
- Ні, з самого початку ми дійсно нічого такого не відчули, - відповіла Моніка, - але ж коли мій чоловік полетів на материк, у мене з"явилось таке відчуття, яке за звичай буває при сонячному ударі. Я саме так і подумала - що в мене трапився сонячний удар. В глибині острова, я знала, є невеличке селище. Якщо туди потрапити, то можна отримати яку-небудь допомогу. Я вже мала твердий намір туди йти, але раптом симптоми хвороби самі собою зникли. На зміну §м прийшла надзвичайна легкість. Але саме тут мені стало здаватись, що хтось невидимий за мною спостерігає. Куди б я не пішла, - скрізь відчувала на собі нібито чийсь погляд. Це мені взагалі не сподобалось. Я почала збирати речі щоб негайно йти до селища. І тут я почула сплеск. Такий, який буває коли хтось пірнає з берега. Я підвелась на ноги і пильно придивилась до поверхні води. Так і є! Спокійна океанська вода, яка ледь колихалась біла скель, зараз зрадливо бризкалася. Придивившись ще, я побачила темний силует, що швидко йшов під воду. Не довго думаючи, я скинула одяг і пірнула слідом. Якщо ВОНО від мене тікає, значить бо§ться, думала я. Тому мені самій боятись нема чого. Але невідомій істоті нібито цього було і треба. Тільки я опинилась у воді, як чи§сь сильні руки схопили мене мертвою хваткою. Ще секунда, і я опинилась на спині дивно§ істоти. Дельфін з руками! Це була моя перша думка. ВОНО дуже швидко пливло у відкритий океан. Мені доводилось міцно вхопити його за шию. Я не знала про його плани і від цього робилось погано. Але це ж могла бути яка завгодно безглузда тварина, яко§ просто захотілось погратись!
- Про вогнегасники вже казали... - криво посміхнувся Лоесу. Моніка промовчала.
- Несподівано ця істота різко повернула назад. - продовжувала вона. - Підпливши до Іламми, вона обійшла §§ зліва. Зупинилась посеред нагромадження невеличких скель, що стояли в воді біля берега. Саме тут я помітила те, на що раніше не звертала уваги - грубо обтесані сходинки в скелях. "Йди, подивись, що за скарб ви знайшли!"- почула я голос істоти. Я здригнулась від несподіванки - він надто по людські звучав, був більше схожий на жіночій, до того ж істота розмовляла чистою французькою! Ми з чоловіком зазвичай спілкувались саме французькою. Я злізла з §§ спини і, повернувшись до не§, нарешті роздивилась. Якби ми собі уявили, що сайна раптово почали жити у воді, перетерпівши при цьому відповідні зміни, то це - саме воно і було!
-Дякую за нагадування! - знов посміхнувся Лоесу. - Можеш нарешті облишити так розмовляти, немов ми - малі діти, які прохали страшнючу-престрашнючу казочку на ніч? Уяви собі, ми всі давно знаємо про те, що ці істоти - родинний сайна вид, який "не бажає створювати цивілізацію", живе на узбережжі і має чудового пухнастого хвоста...
... Вибух реготу...
- Ну, про хвіст ти вже загнув! - вигукнув директор.
- Власно про "пухнастий хвіст" не йшлося, - почала захищатися Моніка. - Та от тільки хвіст дійсно був. Тому ця істота, мабуть, так швидко плавала... І шкіра в них досить цікава. Розфарбована майже так, як у косатки. Ось чому в мене з'явилось перше враження, що це - дельфін з руками! Так от, коли вона мені запропонувала кудись піти подивитись на те, що ми знайшли, то мала на увазі ті самі сходини. Я підвелась по ним і опинилась на рівному місці, звідки доріжка вже йшла вихлясто і довго кудись праворуч і вниз. Я, йдучи цим шляхом, нібито провалювалась крізь землю все глибше й глибше. В кінці цього шляху виявилась ще й глибока ніша, яку зверху закривала залізна решітка. Я продерлась скрізь очерет щоб подивитись, що може знаходитись в цій ніші. Якщо приблизно уявити, де я побачила підводну плиту, то можна зрозуміти, що вона закривала цю нішу, тільки з боку моря. Ніша була досить глибока. Але, не зважаючи на це, я добре роздивилась в темряві світло, яке випромінювали індикатори якогось невідомого приладу... Звісно, що скарбами й не пахло навіть! Коли я поверталась назад, то не знала, що й думати. Що буде, коли Патрік повернеться з друзями і побачить те ж саме, що і я? Адже ніхто знати не знає, що це за штуковина! Може сюди взагалі не можна заходити і торкатись будь-чого! Чи можуть нас за це покарати? Треба, все одно треба терміново бігти до селища! В мене ж немає жодного засобу зв'язку! "Що це таке?" - запитала я істоту. І тут вона мені все і розповіла. Про те, про що в свій час мені не розповів батько... На цей час його вже не було серед живих... Але у моє§ ново§ знайомо§ плани з приводу того, що з цим робити, були трохи інші. Вона, безперечно, здогадалась про мо§ наміри дістатись селища і просити допомоги. В цей самий момент вона знов схопила мене, не зважаючи на опір, що я намагалась чинити, й знов потягла в океан, прямуючи на південь. Висадила мене досить далеко від Іламми, на Сандро. Сказала, що я §й набридла, назвала себе Еноа Енне Саомійю, порадила сидіти тихо, після чого зникла в океані. Добре, що був вже вечір і сонце майже сховалось за обрієм. Я не мала уяви, як довго мені доведеться там сидіти. Більше в мене не було ніяко§ можливості зв'язатись із зовнішнім світом і тому у випадку надто довгого перебування в цьому місці мені нічого не залишалось, як готуватись до підсмаження живцем. Я була на грані істерики.
- Як би вам доручили малювати карту Сандро, то може хоч тоді ви б помітили, що з північного боку острів має велику мілину, майже півкілометрово§ довжини. - Зауважила Тетяна. - А сама морська кицька тебе так довго возила океаном тому, що відшукувала безпечні проходи поміж подібними мілинами, які тільки що не показуються над поверхнею води. Ви і пірнали, і літали літаком... І нічого не побачили! Архіпелаг має вулканічну природу! Цей дивовижний вапняно-базальтовий непотріб колись уявляв із себе єдиний величезний вулкан, кратер якого знаходився на Іламмі. Зрозуміло? Ти могла б пішки, знаючи рельєф дна, дійти до Іламми! А ось кому там дійсно погано - так це тим самим істотам, про котрих ти говориш. Вони не переносять денно§ спекоти і ведуть зазвичай нічний спосіб життя. Тобі, виявляється, зроблено було виключення!
- Зараз я про це і сама знаю, - відповіла Моніка. - Розповідаю тільки те, що відбувалось в ті часи. Так от, я була на грані істерики, але почала, щоб не збожеволіти, ходити островом і міркувати, що можна зробити навіть в такій ситуаці§. Я не знаю, скільки я так ходила. Сандро - невеличкий острів. Можливо, я обійшла його декілька разів. Почало темніти. І тут із води показалася моя нова знайома. Вона тягла мо§ речі, котрі були укладені у пакунки з водостійкого матеріалу. Через деякий час вона притягла і палатку. Я почала кричати, вимагаючи пояснень. Вона все це ігнорувала. Сказала тільки, що я можу тільки вчинити шкоди перш за все самій собі і тому мені не треба робити те, що я хочу зробити. Мовляв, так краще для мене. Ось і все, що вона сказала. Після цього зникла зовсім. Я встановила палатку, залізла в не§ і тут зрозуміла, що мене напевне вже шукають бо Патрік мав повернутись ввечері. Повернувшись і не знайшовши мене, зрозуміло, що він ще міг зробити? Тільки розпочати розшук! Від цих думок трохи покращало, але я також подумала про цю морську істоту. Що буде, якщо вона і тут втрутиться? Мені були зовсім не зрозумілі мотиви §§ поведінки. Але поводилась вона по відношенню до мене надто агресивно, щоб я могла повірити в те, що вона це робить "заради мене" . До того ж, якби вона дійсно прагнула зробити на краще, то, мабуть, зрозуміла б, що викрадання мене призведе до того, до чого призвело. Мій чоловік прилетів, як я і припускала, десь опівночі з декількома хлопцями-одногрупниками. Побачивши мене живою, всі дуже зраділи, але дивувались, що за сила занесла мене на Сандро! Коли я все розповіла, Патрік чортихався від люті. Дійсно, було через що лютувати. По-перше, як я вже казала, нам досить було знати про експерименти мого батька заздалегідь щоб уникнути тако§ прикро§ помилки. По друге ця підла тварюка піддала мене великій небезпеці і ще не відомо було, що §й стукне в голову ще. Як би ви бачили, що потім почалося! Ми прилетіли на острів, а там нас чекала велика група студентів. Всім кортіло побачити хоч яке-небудь диво. Хтось притяг сво§х знайомих журналістів...
- Адже це нормальний прояв природи людсько§! - всміхнувся ще дехто з колег. - Як нам, людям, жити без сенсаці§?
- Слухайте далі, - заперечила Тетяна. - Дехто так, як ви, не вважав...
- Мабуть так, - продовжуючи, погодилась Моніка. - Через невеликий проміжок часу ми зустрілись с працівниками МНС, котрі почали вимагати, щоб ми негайно залишили острів, бо, як виявилось, знаходитись на ньому в кількості стількох осіб забороняється.
- Вони пили горілку і співали пісні з матюками! - підхопив, сміючись, колега. - І це при тому, що на носі сесія! Правильно! Нехай собі чухають додому і вчаться!
- Але ж, - продовжувала Моніка, - в цей час хтось із працівників Міністерства побачив саме цю морську кицю, як ви §§ називаєте. Ось у нього саме дах і з'§хав, якщо це можна так назвати. Я ж казала, що не знала, що можна від ціє§ істоти чекати. Що вона зробила цього разу - тим паче не знаю, але військовий вихопив пістолета і почав §§ переслідувати. Хтось побіг слідом. Було ще темно, нічогісінько не побачиш. Але весь натовп, хоча б і не пили ми ніяко§ горілки, але побігли теж слідом, бо всім було цікаво. В мене само§ тоді відчуття було таке, нібито почалась справжня війна і зараз по нам всім відкриють стрілянину. Мене охопив тваринний жах. Серед вигуків було чутно, як Саомійю каже, щоб людей (тобто нас) не зачіпали, не виганяли з острова, бо буде лихо. У відповідь щось про те, що в чужі справи не треба втручатись, бо буде ще гірше. Потім лайки і під кінець - постріл. Саме §§ тоді і було вбито. Коли пролунав постріл, я відчула такий біль, нібито влучили в мене. Велика купа людей, які були свідками того, що трапилось, кричали, вищали і плакали. Всіх охопив той самий жах. Тако§ розв'язки ніхто не очікував. Це була остання крапля жаху. Я знепритомніла і більше нічого не пам'ятаю. Коли прийшла до тями, то побачила обличчя декількох незнайомих осіб, що схилились наді мною. Мене терміново доставили до лікарні, бо в мене був сильний нервовий зрив.
-Якесь марення... - вже не сміючись, зауважив директор.
- Я уявляю, який там був емоціональний фон, - я криво посміхнулась. - Як ми зрозуміли, саме після цього прилад ... зламався? Може від перевантаження? А може хтось туди лазив? До чого тут ваші ігри в "Острів скарбів" до експерименту зі спостереження за психічним станом людей? Вам сказали, щоб ви нічого не торкались на острові. Ви ж робили дурниці і постійно тільки ображались. До того ж дехто вважає, що вбивство ціє§ істоти - плід уяви того, хто нібито вбив. Все інше - вистава в темряві. Чому не знайдено було тіла вбито§?
- Вибач мене, Моніко, але якщо ми про це розпочали, то треба завершити. - знов підключився до розмови Лоесу. - Ти знаєш, що хлопця, який зробив постріл, було теж покладено в лікарню в важкому психічному стані. Діагноз - реактивний психоз. Тобто те саме, що і в тебе. Вас обох швидко повернули до норми. Але, як я знаю, ти не дуже любиш розповідати про це. Тим більше, що після вашого розлучення з чоловіком, ініціатором якого була ти, ти часто бувала на Іламмі і розповідала, що на власні очі бачила цю істоту, про яку всі кажуть, нібито §§ було вбито, живою і здоровою. З приводу твоє§ доньки, яка народилась через два роки після вашого розлучення, то §§ партеногенетичне походження ні в кого не викликає сумніву. Можливо, це трапилось під дією стресу. Але є великий сумнів щодо твоє§ непричетності до експерименту твого батька і рівня інформованості стосовно його проведення. Тоді й виникає питання, а чи був стрес? І хто саме був "режисером вистави ", і чому зламався прилад... Я правильно зрозумів вагання переважно§ більшості тут присутніх?
Вираз облич мо§х колег змінився з зацікавленого на розгублений.
- Чому я зараз почула те, на що очікувала? - запитала я з підозрою. - Ти просто хочеш показати, що розумієш, про що ми міркуємо? Навіщо? Адже і так все зрозуміло! Резюмую: ми нібито вивчаємо власну психологію, проводимо дослідницьку роботу, ви нам для цього надали чудово§ можливості і виділили аж цілий острів; самі ж втручаєтесь тільки в крайніх випадках, ді§ ваші мало хто правильно усвідомлює, проте ви самі все про нас знаєте і якими мають бути результати нібито наших експериментів, вам відомо заздалегідь; мотивується це інертністю нашо§ свідомості, можливістю отримувати досвід виключно безпосередньо під час моделювання ситуаці§, в безвихідному стані, коли нічого іншого не залишається, як відмовитись від існуючо§ моделі поведінки. І збудувати нову модель! Тобто, ми вироблюємо нові рефлекси! Ви не залишаєте нам права вважати себе розумними істотами, виходячи з ваших міркувань! Або це нахабна брехня, або ви насправді і самі про нас нічого не можете дізнатись і... цей експеримент ПОТРІБЕН ВАМ! До того ж, з розповіді Моніки випливає, що часто ви самі займаєтесь моделюванням конкретних несподіваних конфліктних ситуацій з підвищеним рівнем ризику, тобто НС. Сонечку, курс БЖД включає не тільки лише відомості про те, як користуватись вогнегасником. Якби його добре вивчали, то мали б хоча б уяву про способи психологічного захисту і грамотно§ поведінки в ситуаціях із підвищеним рівнем ризику. Тож, ми винаходимо велосипед?
- Та ні! Ми фотографуємо карту Іламми! - суворо пробухтів директор. - Це дійсно саме те, про що тут всі думають... Ну то й що? Нам сказали, що сво§ проблеми самі маємо вирішувати. То й вирішимо! Не турбуйтеся!
- То я - теж один з тих, хто на вас експериментує? - запитав Лоесу.
- А яка нам різниця? - відповів директор. - Ми працюємо! Інше нас не стосується.
- Як скажете... - погодився Лоесу без тіні образи.
- До речі, - додала я, - партеногенез у людини можливий, але ми люди, а не равлики, тому рідкісний випадок партеногенезу у людини супроводжується появою ознаків нежиттєздатності потомства, яке гине ще в утробі. Тож, про Діву Марію, мабуть, не треба...
- Але це правда - вигукнула Моніка. - Я не мала після розлучення стосунків з чоловіками, я завагітніла взагалі без будь-якого втручання ззовні!
- Добре, - погодилась я, - ви хотіли дива - ви його отримали. Так? Чи не так?
- За це обов'язково візьмуться біологи, - запевнив директор.
- Панове, трохи уваги. - до розмови раптово підключилась наш вчений секретар. - Саме зараз я отримала інформацію щодо терміну проведення першо§ вступно-ознайомлювально§ сумісно§ науково§ конференці§. Програму і офіційні запрошення незабаром мають отримати всі потенційні учасники.
...А між тим м'якими котячими кроками до мальовничого хутірця в долині Фам'ірранау підкралася тепла ніасуанська ніч.
Дехто з нас вже готувався йти до сну, а інші навпаки, вважаючи, що дня для розмов було замало, сиділи в садочку біля будинку, потягуючи каву, у передчутті важливо§ поді§, обговорюючи те, що мало обов'язково прозвучати у кожен ключовий момент за програмою конференці§. Мені ж захотілось побути на самоті. Я вийшла за межі двору і пішла навпростець, слідкуючи за повільним пересуванням першого нічного світила, що тільки но з'явилося над обрієм. Цей рух заворожував. Переконавшись у повній своє§ самотності, я зупинилась, присіла, а потім й прилягла на м'якій траві і замислилась. Чому я потрапляю туди, де ЗНАЮ, ЩО МАЄ СТАТИСЬ? Чому мені здається, що це вже колись давно відбувалось зі мною і я просто повернулась назад, в минуле? Передбачене минуле, яке все своє усвідомлене життя я просто прослідковую ще раз, нібито дивлюсь кіно про саму себе... Той експеримент, що ми проводили в університеті, уявляв із себе суто одиничне явище. Хоча і далеко не безглузде. А що було до цього? Перед очима - яскравий спалах світла, наче в темряві раптово відчинились двері в освітлене приміщення. Я ніколи не скаржилась на пам'ять, а зараз так і взагалі бачила і відчувала все, немов це відбувається просто тут і тепер...
... Зараз Іван двічі лясне в долоні - медитація закінчилась. Розплющую очі, сидячи в колі поруч з іншими членами команди. З поверненням! Тільки не треба зараз мене питати, що я маю тут робити - вчитись, чи займатись... Мені байдуже. Дійсно, давно не маю ніякого бажання працювати ані на чиюсь проблему самозатвердження і самооцінки. Я знаю, що і решта міркує аналогічно. Зараз ми просто підемо додому. А через день знову зберемось тут, щоб займатись історичним фехтуванням. Чомусь Іван вирішив, що ця медитація повинна бути обов'язковою заключною частиною кожного тренування. А ще він хоче бути Вчителем... А навіщо? Але коли я медитую, то кожного разу буваю ТАМ... Він, я думаю, про це навіть не здогадується. І правильно. То є моя таємниця, бо в кожного повинний бути свій відсоток ідіотизму. Не тільки в нього. В мене теж. ТАМ я знайшла дещо цінне. Невичерпне джерело поживно§ енергі§, наче чисту криницю з ключовою водою, до яко§ приходжу втамувати спрагу. ТАМ я сиджу в колі величних, могутніх істот і знаю, що це - члени моє§ команди, що вони навіть ніколи не замислювались, що ТАМ вони теж мають цю силу... На§вна дитяча казка про епоху геро§в. Я посміхнулась. Тепер ми - Во§ни Світла! А Во§н Світла повинен боротись зі Злом. Та де ж його взяти, це Зло? Так, фантазуючи, повертаюсь до свого звичного графіку роботи, навчання, побуту. Тренування - це просто спосіб тримати себе в гарній фізичній формі... Але щось там було ще. Окрім цих геро§чних дурниць...
...Декілька хлопців разом з Лоесу пішли на розшук. Вони мене, як виявилось, загубили і дуже перелякались. Знайшли, коли я вже міцно спала. Нічого не придумали кращого, як розбудити.
ІІ -Місячне світло на задньому дворі-
Я йшла вулицею. Великою білою дорогою. Попереду відкривався нескінченний простір, в якому, наче створені з схмар і павутиння, на тлі ясних небес вимальовувались напівпрозорі силуети дивовижно витончених будівель. Я була в чорному. Це мій улюблений колір. Сяюча біла дорога і чорний лиск тканин і штучно§ шкіри. Гучно відлунювали важкі кроки літніх ботфортів на підкованих залізом міцних високих платформах. Щільно зашнурований на грудях шкіряний корсет готично§ сукні і підбитий декоративними металевими пластинами широкий ремінь на талі§ тримав тіло в надійних обіймах. Волосся, синє-чорне, не гірше за ніасуанське, яке ніколи не буває заплетене, вільно розсипалося по плечах і спині. Красива ілюзія волі і сили. Я йшла, вільно дихаючи повітрям чужо§ планети. Раптом зрозуміла, що не вистачає якогось звичного відчуття на ши§. Торкнулась рукою. Так! Я не помітила, як розкрилась застібка ланцюжка з медальйоном... Ця маленька дрібниця для мене - річ важлива. Якщо вона загубилась, буде дуже прикро... Придивилась до дороги. Зробила кілька кроків назад. Якщо це трапилось поблизу цього місця, то я його знайду... Трохи присіла, уважніше роздивляючись покриття тротуару. Тут мого плеча хтось торкнувся. Піднявши очі, я побачила старого знайомого - Елкі Тіну, другого пілота того самого корабля, що прийняв на борт нашу експедицію. Але зараз він виглядав дещо інакше. Цивільно. До речі, можливо саме ніасуанська манера вдягатись вимусила мене нарешті відпустити душу і відректися назавжди від сіренького земного стилю ділового костюму. Ніасуанці таких не мали ніколи. Хоча, не мали вони і таких екстремальних одеж, на зразок тіє§, що була зараз на мені. Але сприймали §§ як дещо цілковито нормальне.
Я зрозуміла. Оскільки дехто з військових отримав запрошення до майбутнього заходу, ці хлопці з нашого "почесного ескорту", напевне, належать до числа запрошених. Треба розуміти, що вони або мають високий військовий чин, або ж виконують особливе завдання, яке пов"язане з нашим перебуванням в Обителі. Перший пункт можна прийняти без сумніву. Другий підлягає перевірці.
Я так розумію, це саме те, що ви шукаєте? - з посмішкою запитав Тіну. В руці він тримав мій загублений медальйон. Трикутник у семикутній зірці, а посередині фігура дельфіна. Він завжди збуджував сентиментальні спогади про часи мо§х перших кроків науковою стезею. Саме - в галузі гідроакустики. "Магічна геометрія" в ньому насправді не мала ніякого практичного сенсу і лише відповідала дизайнерським правилам побудови художньо§ композиці§. Але тепер, в руці Тіну, він набув ще одного значення. Нове асоціативне зчеплення. До того ж, немов натяк на те, що моє минуле відіграє не останню роль в подіях сьогодення і, можливо, саме від мо§х слів і дій, які у відповідальний момент можуть виявитись із всіх інших останніми, буде залежати... принаймні, багато... Як казав один з мо§х давніх знайомих, загублений мною десь на Землі багато років тому, параноя - то не божевілля, то є спосіб виживання.
Вельми вдячна! - відповіла я, підводячись і приймаючи назад свою дорогоцінну дрібничку. - З мене пиво.
Тіну сподобався жарт, судячи по реакці§.
Він вже мав йти далі своєю дорогою...
...Цей хлопець нарешті переконав мене вийти супроти нього з катаною. Потім довго запевнював, що саме східні техніки мені пасують краще за інші. Катана мені дійсно сподобалась, хоча решту часу тренування я віддала своєму звичному "дамському набору" - бойовій сокирі і великому круглому щиту. Звісно, це не виглядало так само витончено, як катана... Потім я ще повернуся до не§. Потім взагалі на мене чекає багато чого нового, неможливо сягнути межі досконалості, бо §§ просто не існує...
...Медитували ми сьогодні за старою схемою. Але замість того, щоб, як завжди, потрапити до свого таємного "джерела Сили", я побачила світлу кімнату в якомусь нібито тумані. Скрізь цей туман було видно дуже нечіткі обриси незнайомих облич.
Ти бачив? Як тобі праця?
Вражає...
Так. Будь ласка, затримай §х трохи тут. Мені знадобиться зовсім небагато часу...
Тіну! - покликала я його. Він зупинився так, нібито відчув поштовх у спину. Обернувсь. - Гламурненько виглядаєш!
То заради таких колег чого не зробиш! - він грайливо посміхнувсь, підходячи ближче.
Ви отримали запрошення на конференцію, так? - запитала я.
Причина мого гламурненького вигляду, мабуть! - відповів Тіну.
Дивись, не спізнюйся. Буде цікаво.
Хто б сумнівавсь!
Ось и правильно. - я приклала максимум зусиль, щоб відповісти йому такою самою посмішкою. Змій! Я саме зараз добре роздивилась його обличчя. Красиве, дуже красиве, хоч і відверто нелюдське. Але не це головне. Справа в тому, що, здається, його я теж ДЕСЬ ВЖЕ БАЧИЛА...
Як себе почуваєш, до речі? - продовжував Тіну. - Пам'ятаю, вас дехто намагався залякувати надмірною спекотою... Чи не занадто тепло ти вдяглась?
А ти? - цього разу посмішка далася мені без надмірних зусиль.
Добре, побачимось! - відповів він, сміючись.
Що правда - то правда. Може це і не зовсім до кінця зрозуміле явище, але шкіра, яка спочатку сильно пігментувалась під дією випромінювання Ір-ши§р, через деякий час навіть повернула свій попередній природний колір. Спекота просто перестала відчуватись зовсім. Щодо самих ніасуанців, то неможливо побачити будь-кого з них в одязі, який популярний на Землі, а саме в надто відкритому. Той, що прийнято носити тут, закриває майже все тіло окрім, можливо, одно§ тільки голови. Часто і на руках можна побачити рукавички. І причина тому - зовсім не морально-етичні принципи. Вони ж бо ніколи не забороняли людям вдягатись так, як ті хочуть! При всьому цьому ніасуанський одяг відрізняється особливою вишуканістю. Як приклад, Тіну зараз був вдягнений в дещо, що сильно нагадувало за фасоном камзол темно-фіолетового кольору з атласно§ тканини, оздоблений золотим шиттям по манжетах, комірі, кишенях та по низу. Під ним - щось щільно облягаюче, чорного кольору. Штани теж чорного кольору, теж оздоблені золотим шиттям, розклешені від коліна. На руках, як і очікувалось, - чорні рукавички. Еластичні, поверх них ще й декілька кілець на пальцях... Треба буде, подумала я, зловтішаючись, наступного разу вдягти ще й довгого чорного плащу з людсько§ шкіри та обов'язково зробити чорно-червоний макіяж і причепити накладні ікла...
...Конференція "Екологія, природокористування та техногенна безпека" вперше проводилась на Ніасу за участю земно§ делегаці§. До цього моменту ніасуанські делегаці§ прибували до Землі для участі в подібних заходах. До програми конференці§, як можна було передбачати, було включено наступних пунктів: після урочистого відкриття мало відбутись Перше пленарне засідання, де очікували на заслуховування доповідей наших колег з Відділення науки про Землю НАН Укра§ни, Інституту космічно§ геологі§ що в Дніпропетровську, а також російських колег з Відділень фізико-хімічно§ біологі§, загально§ біологі§ і фізіологі§ (Науки про життя) РАН. В галузі аерокосмічних досліджень поєднувались праці учасників з Укра§ни, Росі§ і декількох європейських держав. Теми доповідей по більшому нейтральні, розраховані на надання уяви про сучасні досягнення в різних галузях і плани на ближче майбутнє. Та от вже друге Пленарне засідання передбачало детальне висвітлювання проблем, які виникали в процесі науково-дослідницько§ роботи. В тому числі тіє§, яку було проведено безпосередньо на Ніасу сумісно чи під наглядом місцевого населення. За секціями розподіл мав бути наступним:
Секція 1. Екологічні проблеми використання ресурсів природних космічних об"єктів і космічного простору;
Секція 2. Енергозберігаючі та ресурсозберігаючі технологі§ у галузі космічних науково-дослідницьких та інженерно-технічних робіт;
Секція 3. Проблема охорони здоров"я і праці в умовах позаземних природних і штучних космічних об"єктів та відкритого космосу;
Секція 4. Питання плідного співробітництва в галузях, пов"язаних з використанням ресурсів природних космічних об"єктів і космічного простору.
Далі вже, за традицією, йшли Круглі столи, демонстраційні виставки тощо.
Для проведення подібних заходів тут було побудовано ціле місто. В ньому було все необхідне для розміщення будь-яко§ кількості делегацій з будь-якою кількістю учасників у кожній і за будь-яким напрямком науково§ діяльності. Ніколи в житті мені не доводилось бачити комплексів, в яких би настільки гармонійно поєднувались деталі, де було б промірковано все до найдрібнішо§ подробиці - аби тільки відтворити ідеальну атмосферу світу наукового пошуку, де ніщо не відволікає від підвищених думок про прекрасне майбутнє... Але найприємніший сюрприз на нас очікував на засіданні Круглого столу, спеціально присв"яченого обговоренню надзвичайно§ ситуаці§, що склалася на Іламмі, і проблем, що виникають в процесі розробки нових адаптаційних і загальних психокорекційних методик. Зрозуміло, що ця тема мала безпосереднє відношення до питання охорони здоров'я і праці. До чого вона мала відношення окрім цього, про це поки що не згадувалось. Засідання мало бути проведене на задньому дворі схожо§ на королівський палац Головно§ виставочно§ зали комплексу, уславленому сво§м надзвичайно вишуканим ландшафтним дизайном. Найцікавіша деталь цього дизайну - дві великі, з півтора метри діаметром, кулі, що випромінюють світло в темряві. Коли будували Залу, побачивши ці дивні витвори природи, не стали §х руйнувати, а вміло використали для оздоблення заднього двору. Таких, подібних до цих, утворень, на Ніасу багато в континентальній частині. Але ці екземпляри відрізнялись особливо великими розмірами. Оскільки вони у багатьох людей, які §х бачили, асоціювались з двома ніасуанськими нічними світилами, то й саме місце §х знаходження набуло тако§ собі неофіційно§ назви - "Місячний сад", або "Сад Іррарт-ану наира" ван". Треба розуміти, що для більшості людей слово "місяць" - то ім"я називне. Всі присутні добре розуміли, що в такому місці проводити будь-яких заходів найефективніше було б, за логікою, саме ввечері, коли починає темніти. Тому ніхто не здивувався, коли дізналися про час початку засідання. Зрозуміло, що і поняття "круглий стіл" саме при даних обставинах мало бути суто фігуральним. Але ми ясно усвідомлювали, що це зовсім не припускає можливості поверхневого ставлення до теми засідання. Тобто до охорони здоров'я і праці. До речі, саме цей Круглий стіл доручено було провести директору програми нашо§ експедиці§, голові делегаці§ земних вчених професорові Савєнкову Олексію Володимировичу.
Пані Моніка, хоча б і отримала запрошення, як гість, але бути присутньою відмовилась.
До цього моменту, ще на Другому пленарному засіданні. Коли я розпочала свою доповідь словами: "Всім нам було дуже приємно чути про досягнення, про позитивні результати нашо§ співпраці. Сподіваюсь, що і надалі ми будемо дотримуватись ціє§ конструктивно§ позиці§. Але необхідно бути справедливими до самих себе і не соромитись зізнатись собі в тому, що мають місце також і негативні моменти. А саме..." ...Саме тоді я добро роздивилась присутніх. До цього було багато зустрічей, багато розмов, обмінів координатами... Багато цікаво§ і не дуже, корисно§ і не особливо інформаці§... А от саме зараз я нарешті побачила тих, кого хотіла. Чесно кажучі, я в загалі не повинна була і намагатися відшукувати якийсь інший зміст в самому факті присутності на конференці§ військових. Справа в тому, що всі вони мали величезний досвід у багатьох галузях науки і техніки, мали вчені ступені, власні винаходи. Як з фахівцями, з ними не могли не рахуватись. Навіть більше - без §хньо§ участі, можливо, навіть ніхто і не уявляв цю конференцію! Але... І всі про це знали... Якби не вищезгаданий нонсенсоподібний випадок, то все б склалося набагато простіше і приємніше...
В очікуванні початку засідання Круглого столу я мандрувала дивовижною Головною виставочною залою. Тоді до мене підійшли дві пані: одна - іс-сана"§ль, тобто з місцевих, а інша - з сусідньо§ Гіссамері. Нещодавно вони разом з нашими провідними програмістами розроблювали деякий новий продукт, яким мали забезпечити центр прийому і обробки інформаці§ від штучного супутнику, який містіть апаратуру для проведення дистанційного зондування, та новий центр моніторингу. Для втілення цього проекту було виділено великий сектор в загальному обчислювальному центрі, обслуговуючому всі орбітальні об"єкти Ніасу і контролюючому міжпланетні комунікаці§. Ми трохи побалакали. Потім я отримала ключи - від дверей обчислювального центру і для розблокування системи перед тим, як в не§ входити. Після офіційно§ частини ми мали роздивитись демонстрацію процесу і результату дистанційного зондування поверхні планети за допомогою нового програмного забезпечення.
Учасники Круглого столу зручно розташувались у затишку "Місячного саду", потягували напо§, куштували ласощі і вели неквапніі розмови. Олексій Володимирович нарешті зайняв своє місце. Словами: "Прошу трохи уваги!" розпочалося урочисте відкриття засідання.
Першою йшла доповідь нашо§ ніасуансько§ колеги з відділу демографічних досліджень.
Треба звернути пильну увагу, казала вона, - на ті реальні явища, які відбуваються в людському організмі після потрапляння на нашу планету. Ці процеси часто мають незворотний характер. Ми вже провели деяку роботу по збору інформаці§. Проаналізувавши дані, ми разом із земними колегами розробили спеціальну програму, яка дозволяє проводити дистанційне зондування планети з ціллю пошуку найнебезпечніших місць на планеті для будь-якого суто індивідуального психофізичного типу людини. Сподіваємось, що саме ця розробка дозволить вирішити багато проблем і непорозумінь, що мали місце в недалекому минулому.
Дякую, - відповіла я, сьогодні, за програмою, ми маємо відвідати обчислювальний центр і там безпосередньо зможемо оцінити результати вашо§ праці.
Далі було складніше. Надійшла інформація про те, що вже добре знайомий нам Лоесу, який, до речі, очолює відділ, який займається особливо тяжкими злочинами міжнародного, або краще сказати міжпланетного, чи може навіть всесвітнього рівня, з свого боку теж має намір продемонструвати результати роботи, проведено§ ним зі сво§ми колегами. Він взяв слово і констатував наступне:
Виходячи із наших спостережень за діями представників ваших правоохоронних органів та військових безпосередньо і користуючись наданою свідками інформацією, треба відмітити існування дивно§ тенденці§ по відношенню до підозрілих осіб, котрі можуть бути причетними до кримінальних справ. Замість того, щоб вести розслідування і намагатись з"ясувати факт причетності або непричетності дано§ особи до справи, дехто з правоохоронців - я не можу стверджувати, що так роблять всі - просто дозволяє розгортатись подіям так, щоб можна було з одного боку постійно тримати дану особу під контролем, а з іншого боку так, щоб вона не помічала, що §§ може хтось контролювати та спостерігати за нею. Існує декілька випадків загибелі в решті решт об"єктів спостереження. Не можна однозначно стверджувати, що то було співпадіння. Щодо тенденцій до криміногену, то тут працює така логіка, мовляв, якщо людина хоча б раз мала навіть суто неконтрольовано-емоційний стан, у якому була здатна на кримінальний вчинок, то в майбутньому вона цей вчинок ско§ть, хоче чи не хоче цього...
Проте, ваша власна політика невтручання, взагалі ані в що, вас робить не набагато кращими! - емоційно зауважив директор. - Ми ж бо знаємо, що пан Санчес загинув майже одразу після втілення свого проекту! Майже в цей самий день загинула і твоя мати, Лоесу... Мені дуже шкода... А у цей самий момент дехто просто уявляє себе загиблим, дехто, вважаючи себе вбивцею, лежить у психіатричному шпиталі. Дехто ж у цей час народжує дитину невідомо від яко§ темно§ сили і розповідає байки про пошуки скарбів на островах! І скільки ще років цей безлад повинен продовжуватись? Ти ж казав, нібито ви власне життя можете як би не на міліарди років уперед розрахувати! Що вам все відомо про нашу природу гріховну! Що, роблячи помилки, ми маємо вчитись! Та от весь цей час вчимось тільки поганому! Чому? Чому існує ситуація, коли в загалі хтось - знаємо ми його, чи не знаємо - проводить експерименти на собі подібних з незрозумілими цілями? Адже це ясно, як божий день, дехто використовує особливості вашо§ планети і §х дію на психіку людини. Відповідний емоційний стан можна викликати штучно, можна змусити людину і збожеволіти, і ско§ти злочин, і покінчити самогубством!
Саме про це йдеться, - зауважив Лоесу. - Я думаю, що ви не зовсім справедливі щодо ставлення до нашо§ нібито "політики невтручання". Я ще раніше вам про це казав. Люди самі виявили бажання, як це було сказано, розібратися у власних проблемних питаннях психофізично§ адаптаці§. Ми запевнили, що не будемо втручатись в хід експериментів, пов"язаних з розробкою засобів, здатних допомогти вирішити ці ваші проблеми. Дотепер ніхто ні на що не скаржився. Тепер, коли сталася трагедія і до нас надійшли перші скарги, ми зробились винними. А раніше ви б цього і не помітили... Я вибачаюсь...
...Майже фізично я відчула раптом на собі чийсь погляд. Обернулась в той бік...
...Перелет був довгим і я заснула в зручному кріслі в салоні корабля. Чи може і не заснула, а тільки трохи задрімала... Прикордонна зона, черговий патруль і мітка нашого транспорту на екрані радару системи наведення, оточена червоним колом... Не по людськи витончено-красива смаглява рука оператора на пульті, готова натиснути одну-єдину кнопку, щоб все перестало існувати... Немов бавлячись, гладить §§ пальцем. На великому і середньому пальцях - кільця з білого металу...
То якби ми все могли, як ви кажете, розрахувати на міліарди років уперед, ми б зараз з вами про це не сперечались. - Тіну, який, зрозуміло, теж тут був присутній, нарешті взяв слово. - І я, мабуть, не мав би потреби цілодобово чергувати на кордоні, псуючи собі зір, тільки заради того, щоб або, як зараз, приємно поспілкуватись з вами про те, що мені і в біса не треба, або ж - як варіант номер два - тішити себе спогадами про дивовижний фейерверк на орбіті, який я б влаштував, якби отримав наказ відкрити вогонь по вашій посудинці, котра тільки но підходила до нашого космопорту. Розумієте, шановні, мені, звісно, про це говорити неприємно, але після того, як проект пана Санчеса було ухвалено більшістю голосів, нам чомусь надійшла нова постанова - відкривати по земних кораблях вогонь без попередження за першим наказом. І це при тому, що більшість з вас дотепер ще вважає, що гармати на наших кораблях використовуються виключно для знищення сміття. Що системи наведення розроблювались саме для такого типу, модернізаці§ не зазнавали, і що саме такими оснащають і ваші кораблі з того часу, як ми почали співпрацювати. Тож, якщо, вельмишановний пане, у вас в хазяйстві виникне потреба у майже безкоштовному двірнику - я до ваших послуг! А в загалі, яка різниця? Те, чим можна знищити невеличкий астеро§д, підійде і для знищення вашого космічного транспорту. Про заходи проти озброєних військових кораблів зараз не йдеться. Принаймні, це наша головна задача - саме прибирати сміття! Може з часом хтось з ваших студентів зможе порахувати нарешті кількість режимів, в яких працює цей прилад. І про все докладно доповість в Президі§, якщо мізки не зварить. Ваше ж шановне керівництво просто зобов"язано було з самого початку, згідно з договором, проінформувати вас про цю нову постанову в ході загально§ програми підготовки до перелету. Я закінчив.
... Двері обчислювального центру безшумно відчинились і миттєво знов зачинились за моєю спиною. Тетяна мене досить добре проінструктувала відносно нашого нового об"єкту і правил користування ним. В моєму блокноті зберігалась копія лістингу програми обробки інформаці§ від зондуючого супутника. Про всяк випадок. В першу чергу я повинна була перевірити систему на наявність можливих помилок. Потім саме програмне забезпечення. Увійшла в систему, відкрила програму... Склалося таке враження, що супутник десь наткнувся на величезний корч, який стирчить із поверхні планети, і застряг. Тепер мотається разом із добовими обертами Ніасу, зондуючи одну-єдину точку на §§ поверхні. Що я не намагалась робити, але постійно отримувала тільки єдине статичне зображення. Треба було тільки звіряти з мо§ми записами. Дійсно, величезний шматок з того, що повинно було бути, просто був відсутнім. Не гаючи часу я переписала все, як треба, з свого блокноту. Відновила загублені програмні файли. Програма почала працювати. Але тільки но я перезавантажила комп"ютер, як історія повторилася точнісінько і в подробицях. Я була в шоці. І в цей самий момент хтось, підкравшись ззаду, стис мене в міцних обіймах.
Не рухатись! Вас заарештовано, як сторонню особу, що здійснила протиправне проникнення у центр, маючи намір використовувати електронні ресурси центру і його програмне забезпечення.
Я ледве не зомліла від переляку. Не маючи гадки, що треба в моє§ ситуаці§ робити, я просто стояла, як стовбур, відчуваючи, що мені поганішає з кожною секундою все більше й більше. Але... Десь я вже чула цей голос... Подивилась на утримуючу мо§ плечі праву руку незнайомця - чорна тканина уніформи, на великому і середньому пальцях кільця з білого металу... Мене взяла така лють, що я готова була його вбити. Тварюка ж ти космічна! З самого початку таким був, таким і залишився, таким і подохнеш... А він вже аж заливався сміхом, уткнувшись своєю вродливою ельфійською мордою в моє плече. Лагідно так прошепотів у самісіньке вухо:
Що, налякав?
В наступний момент, отримавши від мене щиро й від усіє§ душі ліктем під дих, борючись з болем, він намагався що є сили відновити дихання.
Ну, не злися! - Повертаючись до тями, посміхнувся Тіну. Наблизившись, знов, але тепер ніжніше, обійняв мене за талію. Мало отримав... - Вибач, що без гламуру на цей раз. Розумієш, на відміну від вас, нам заборонено з"являтись у місцях, маючих стратегічну важливість, в цивільному. А мене, як на зло, сюди командирували на випадок виникнення будь-яких проблем.
І хто ж? - іронічно посміхнувшись, запитала я.
Ну... Якщо відверто... Можна сказати, що це така собі невеличка самоволка. - відповів він з єхидною посмішкою.
Ну так! - вигукнула я, - Саме на виникнення проблем ми, як виявляється, тут більш за все очікували! А може про проблеми вже було відомо? Хочеш саме проблем? То добре! Йди, подивись! Чия це, по-твоєму, робота?
Нічого не кажучи, він, користуючись власним ключем та системою паролів, увійшов в систему іншого сектору, що належала виключно місцевим науково-технічним підрозділам і до яко§ люди доступу не мали.
Із самим супутником все гаразд. Збій десь у вас в програмі. Мабуть, черв"як...
Ти його бачиш? Так видали!
Ми по ваших системах не лазимо, - З ноткою образи відповів Тіну.
А я не вірю в альтру§зм. В ваш - так тим більше. Я промовчала на засіданні ж бо воно й без того вже більше нагадувало дискусійний клуб... Але дискусія - це не одне й те саме, що і з"ясовування відносин... Як ти можеш казати, що пішов у самоволку? Ти розумієш, що це означає? Ти розумієш, що ти не маєш навіть права про таке мені говорити? Армія - це не якась приватна контора, де начальник - сам собі пан! Мій прапрадід був військовим, він приймав участь у війні з гітлерівською Германією. Командував він піхотою. Але коли йому наказали, що треба брати під своє командування артилерію, він взагалі нічого не сказав, просто пішов робити те, що йому наказали. Хоча до цього моменту він і гадки не мав, як треба командувати артилерією! Довелось вчитись! Якби він не погодився, його б навіть не розжалували! Його б розстріляли! Це добре, це слава Богові, що зараз нема ніяко§ війни. Але ми знаходимся у стані надзвичайно§ ситуаці§. А це майже війна! Невже ти після цього ще можеш думати, що я повірю в те, що ти прийшов сюди тільки тому, що тобі цього захотілось?
Тіну важко зітхнув.
Гаразд, - після паузи промовив він замислено, - Це все правильно, але я маю тобі дещо показати...
А можна було взагалі обійтись без цих безглуздих ігор? - образилась я. Дуже образилась, до речі...
Добре, давай без жартів. - відповів Тіну. - Ти в перші моменти, як здалося, раптово захотіла мене вбити? Пам"ятаєш, що казав Лоесу? Що дехто з ваших правоохоронців вважає, що така людина, котра в умовах нашо§ планети захоче щось подібне витворити, це обов"язково зробить в решті решт. Так може зробиш це прямо зараз? Яка тобі різниця? Все одно ти приречена на те, щоб мене вбити! Але знаєш, що я власно про це думаю? Що може хтось на твоєму місці мене б і вбив. Бажаючих я передбачаю дуже велику кількість! Але ти цього не зробиш. Хіба що якщо тобі буде погрожувати справжня небезпека. А інакше - ніколи. Справа не в тому, що тобі здалося, що ти захотіла саме вбити, а в тому, чого тобі захотілось насправді в цей момент. Розумієш, людські емоці§ сильно викривляються, долаючи перешкоди, котрі в процесі історичного розвитку було побудовано у свідомості людини §§ буттям, §§ культурою... Перший імпульс ти просто невзмозі навіть усвідомити. Свідомо сприймаєш тільки те, що відфільтровано тво§м розумом. А на нашій планеті можуть бути здійснені тільки підсвідомі бажання в чистому виді. Так як ти думаєш, що тепер на тебе чекає в найближчому майбутньому?
Під кінець він таки не витримав. Серйозний вигляд йому давався надто важко. Знов вишкірився.
Тварюка... - я ледве знов його не вдарила. Знайшов час глузувати...
Я знаю! - розсміявся Тіну. - Тільки не кажи, що тобі це не подобається.
Ти мені щось хотів показати. Я чекаю. А потім я тебе дійсно вб"ю.
Добре. До речі, ти не помітила деяко§ закономірності в тому, як псуються ваші прилади? Саме про це я і мав з тобою поговорити. Зараз ти бачиш те, що зазвичай бачимо ми, коли чергуємо на кордоні. Сюди дублюється повністю інформація від наших радарів. Ваша система повинна, за визначенням, працювати не гірше. Але існує деяке "але"... Якщо ми зараз зосередимось ось на цьому місці... Ти, до речі, не помилилась. Вибачаюсь за можливо невдалий жарт, але я дійсно тут не за власним бажанням інакше я б зараз не зміг цього зробити. Так ось, я просто налаштовую антену на пеленг. Дивись на ці мітки. Сині - це ті об"єкти, які можна "зняти" без попереднього запиту. Рожеві - це такі, що потребують попереднього запиту на додаткову інформацію. Всі ці об"єкти мають між собою визначений зв"язок. Тепер ти бачиш, що відбувається, коли ми отримуємо сигнал від будь-якого з цих об"єктів. Тоді, коли стався інцидент на Іламмі, ми отримали досить чіткий сигнал, але не встигли відреагувати. Прилад був знищений нанороботом. Потім ми отримали наказ не проводити ніяких самостійних дій і повідомлення про проголошення надзвичайно§ ситуаці§. Цікаво, що частоти, на яких ми отримуємо сигнали від ваших приладів, завжди мають резонансну складову і взаємодіють один з одним. Ось так це виглядає у мене в системі наведення. Добре, маємо закінчувати, бо хлопцям треба працювати. Ну і як тобі новина?
Ну так що за черв"як, на твій погляд, може бути у нашій системі? - запитала я коли він закінчив. Дійсно, дуже корисна інформація. - То може я тебе все ж вб"ю?
Я сам тобі це запропонував. Хоч прямо зараз. Але ж чи не надто нудно тобі буде після цього?
Нудно? Ти вирішив, що дуже мене розважаєш? Не буде. Таких, як ти мені влаштовуєш зараз, "розваг" у мене і без тебе в житті досить. Якби було менше, то було б тільки краще...
Так! А я ще подивився б, на яку істоту ти перетворишся, як пробудеш у нас кілька місяців!
Тіну дуже помилився, сказавши це. В мене на пальцях теж були кільця. Але трохи не такі, як в нього. Я витримувала стиль... І він мене на цей раз роздратував по справжньому. Та от зрозумів, мабудь, тільки тоді, коли відчув на своє§ горлянці "ніжний дотик" цих мо§х ювелірних виробів...
Тіну, ти багато говориш зайвого... Надто багато... Розумієш, мене може зупинити зараз тільки закон і моє небажання ганьбити свою репутацію... Ти помилився... Але... Пробач, але якщо ти вимовиш хоча б ще одно слово не за темою, я зламаю тобі кадик і ти більше не зможеш сказати жодного слова...
Я розтисла пальці, відпускаючи його шию. На шкірі залишились чітко помітні сліди від контакту з металом. Судячи по виразу обличчя, на нашого ніасуанського колегу це створило велике враження.
Ну то які черв"яки завелися в нашій системі? - повторила я запитання.
Вікторіє, я цього не знаю, це було просто моє припущення... Я не міг знати, що у вас вже є якісь проблеми. Я тобі показав те, що мав показати. Я розумію, що чудес не буває, але цього правда ніхто ще не бачив. Можливо, співпадіння, а можливо і ні. Я не роблю жодного однозначного висновку. - Він замовк, з побоюванням дивлячись на мене, потім продовжував, - Добре, давай домовимося. Я ніколи більше не буду так жартувати. Але те, що я хотів тобі сказати, ти просто не зрозуміла. Не знаю, чому. Може я дійсно неправильно себе поводжу, але ти взагалі завжди будь-яку інформацію, яка стосується безпосередньо тебе, сприймаєш надто агресивно. Ніхто тебе не хотів ображати. Я мав на увазі те, що знаю, що ти хочеш... Бути як ми. Розумієш, це надто помітно, щоб ти могла це приховувати. Я просто хочу сказати, що, власно, тобі ніхто цього не забороняє... І взагалі ніщо не затримує... Ти можеш отримати те, що хочеш. Це не за темою, правда? Але я мусив закінчити думку.
... Прикордонна зона, черговий патруль і мітка нашого транспорту на екрані радару системи наведення, оточена червоним колом... Не по людські витончено-красива смаглява рука оператора на пульті, готова натиснути одну-єдину кнопку, щоб все перестало існувати... Немов бавлячись, гладить §§ пальцем. На великому і середньому пальцях - кільця з білого металу...
Тіну, відбій. Зараз маємо приймати на кордоні наукову делегацію. Треба дещо підготувати. - Оа Ма після розпорядження відрапортував у Центральний про свою готовність зустріти нас. Тіну зробив ображений вираз обличчя. Нібито у нього забрали улюблену іграшку.