Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Planeta_Gryzli

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Юридические услуги. Круглосуточно
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Iнодi, у надзвичайно рiдкiсних екстремальних випадках, коли заселенiй людьми планетi загрожує загибель, вироблялася ТЕЦ - Термiнова Евакуацiя Цивiлiзацiї. Для цього в рiзнi боки Всесвiту вирушають розвiдувальнi кораблi, завданням яких є пошук планети з умовами, що пiдходять для людей. Ми, космопсихологи, називаэмо такi розвiдгрупи ПБР - Пiратська Бiологiчна Розвiдка. А потiм з планети, що гине, на нову вирушають "потяги" з переселенцями...
  ПЛАНЕТА ГРИЗЛI
  
  ОПОВIДАННЯ
  iз серiї "ЗАПИСКИ КОСМОПСИХОЛОГА"
  
  (22 серпня 2024 року)
  
  
  
   Iнодi, у надзвичайно рiдкiсних екстремальних випадках, коли заселенiй людьми планетi загрожує загибель, виробляється ТЕЦ - Термiнова Евакуацiя Цивiлiзацiї. Для цього в рiзнi боки Всесвiту вирушають розвiдувальнi кораблi, завданням яких є пошук планети з умовами, що пiдходять для людей. Називалються такi розвiдгрупи ПБР - Переселенська Бiологiчна Розвiдка, а ми, космопсихологи, називаэмо їх Пiратськими Бiологiчними Розвiдками.
   Дiяли такi ПБРи як справжнi пiрати. Знайшовши планету з атмосферою, водою, рослиннiстю i тваринним свiтом, але без помiтних на перший погляд ознак цивiлiзацiї, вони, як справжнi нальотчики, варварським способом забирали зразки для аналiзiв. У морях, озерах i рiчках з рiзних глибин засмоктували в "банки" воду з рослинами i тваринами, що знаходяться в нiй. У лiсах обприскували цiлi дiлянки консервуючим розчином, i все, що пiсля цього падало вниз, збирали у пiдставленi контейнери. Повiтря теж прочiсували атмосферними тралами, виловлюючи можливих лiтючих створiнь. Так само копалися в грунтах. Назбиравши все бiорiзноманiття планети-кандидатки, по дорозi до своєї планети вони проводили квапливi дослiди.
   I нiякого психологiчного аналiзу! А якщо там якiсь хробочки-павучки володiють розумом? Нiкого це не хвилювало. Потiм вже при заселеннi космопсихологи повиннi були знаходити спульну мову з можливими ересами*. А якщо тi не хочуть, щоб їх планету окупували якiсь загарбники? Отож... А потiм Вселенська Гуманiтарна Рада дивується, чому на окремо взятих планетах виникають мiжвидовi конфлiкти чи навiть вiйни.
  ***
   На планетi, що поки не мала назви, але з кодовим номером ПЗТ-1317 (Планета Земного Типу - i порядковий номер у каталозi даної галактики) ПБРи виявили майже зем-
  -------------------------------------------------- ---------------------------------------
  *Ереси - РС - Розумнi Iстоти.
  ну атмосферу (всього на пiввiдсотка бiльше кисню, на один вiдсоток бiльше азоту i на два вiдсотки менше iнших земних газiв), майже земну воду (трохи менше солi, але бiльше золота, окислов залiза i рiдкоземельних мiнералiв), дуже схожу на земну рослиннiсть i тваринний свiт, представлений всього двома класами - головоногими та хрящовими, якi мешкають на сушi, у водi i в грунтi. Зробивши висновок, що планета придатна для заселення, Вселенська Гуманiтарна Рада дала "добро".
   Практично тiєї ж митi до ПЗТ-1317 почали споряджати "потяги". Кожен "потяг" являє собою клубок iз з'єднаних гнучкими переходами "вагонiв". У кожному пасажирському "вагонi" влаштовано по п'ять лiнiй чотиримiсних "купе" без дверей, вхiднi отвори яких виходять у загальний центральний коридор - всього п'ятдесят купе, тобто двiстi людей у "вагонi". У вантажних потягах замiсть купе влаштованi вантажнi вiдсiки пiд рiзнi габарити. Коли такий "потяг" згортається в клубок, з усiх бокiв до нього крiпляться рятувальнi шлюпки i все це запечатується в герметичний кокон. Перестрибнувши необхiдну вiдстань за допомогою варп-двигунiв, потяг лягає на орбiту планети, вибирає мiсце для посадки, а потiм входить в атмосферу. Кокон згоряє, включаються двигуни шлюпок, що стають при приземленнi гальмiвними, i весь клубок плавно сiдає на ґрунт. Тут вiн розвертається у нитку, зазвичай стає пiвколом чи дугою i люди, знявши герметичний захист з вагонiв, можуть виходити на поверхню.
   Першi три "потяги" з фахiвцями летять з iнтервалом у два тижнi, а наступнi - евакуацiйнi - з iнтервалом у мiсяць мiж кожним. Першi спецпотяги складаються не бiльше, нiж з двадцяти, а евакуацiйнi можуть скручуватися з нитки в двiстi та бiльше вагонiв. Такi потяги вже несуть у собi вiд чотирьох до п'яти тисяч людей кожен.
   Менi, тодi ще космопсихологу першої категорiї, довелося
  летiти в першому "потязi", що складався з трьох пасажирських та семи вантажних "вагонiв". Усього нас було 600 осiб: бiологи, зоологи, космопсихологи, геологи, метеорологи, фiзики, хiмiки, енергетики, солдати, будiвельники, купологи* та iншi.
  ***
   Висадилися ми на вiдносно невеликiй рiвнинi, мiж хвойно-листяним лiсом i затокою моря, в яку впадала невелика рiчка завширшки не бiльше двадцяти п'яти метрiв. Рiвнина виглядала як майже правильне пiвколо, дiаметром якого слугувала рiчка, i була поросла травою. На нашому боцi берег був низьким, а протилежний - крутим, скелястим. З нашого боку лiс оточував пiвколо рiвнини, а з iншого пiдходив до самого урвища. Командир вирiшив, що умови для мiста тут цiлком нормальнi i наказав усiм службам розпочати необхiднi роботи.
   Наш "потяг" у десять "вагонiв" зайняв на рiвнинi приблизно третину кола. На нiй цiлком могли помiститися ще два такi ж "потяги", але для "потягiв" другої черги, пасажири яких повиннi будуть створити перше повноцiнне людське мiсто на цiй планетi, площi явно не вистачало. Командир вирiшив розширити її за рахунок лiсу, розташованого з iншого боку рiчки, так, щоб вона дiлила майбутнє мiсто рiвно навпiл.
   Поки купологи* приступили до бурiння пiд встановлення енергетичних стержнiв для нашого пiвкола майбутнього террокуполу**, солдати переправилися на iнший берег i почали вирiзувати лiс бластерами. Усю деревину вони поки що просто складали в штабелi, щоб потiм фахiвцi могли вирiшити, що з нею робити.
  -------------------------------------------------- ---------------------------------------
  *Купологи - фахiвцi з розгортання ЗКТ - Захисних Куполiв Террування (оземлення) для перших поселень.
  **Террокупол - купол з енергетичним захистом, пiд яким створюються земнi умови та висаджуються земнi рослини.
   Я i космопсихолог вищого класу разом iз чотирма зоологами вiдразу ж вирiшили зайнятися дослiдженням живностi поблизу. Щоб не бачити варварства солдатiв, якi вирубують лiс, ми сiли у два всюдиходи i полетiли вглиб поки що не займаного лiсу на нашому боцi рiчки. Подiлилися на трiйки - два зоологи та космопсихолог. Трiйка першого всюдихода вирушила ближче до моря, а ми вирiшили зупинитися на першiй-лiпшiй галявинi.
   Лiс здавався цiлком земним - листянi та хвойнi дерева, гiгантськi та короткi плауни та хвощi, деревоподiбнi та кущоподiбнi папоротi, цiлком земна, на мiй погляд, трава. Але жодної пташки, жодної мушки чи комарика, жодного метелика чи бабки, жодного жучка-павучка-мурашки пiд ногами...
   Спочатку я просто йшла за своїми зоологами, з якими познайомилася тiльки у всюдиходi, i спостерiгала за їхнiми дiями. Один почав копати землю лопаткою, а другий, трохи пройшовши пiшки, незабаром просто завис над нашими головами на своєму дрон-ранцi, щоб охопити спостереженням бiльшу дiлянку.
   На наших шоломах було встановлено по чотири вiдеокамери, щоб записувати все, що робиться навколо. Потiм, уже в "домашнiх" умовах усi записи з камер повиннi були переглядатися, що давало повну картину того, чого ми, перебуваючи на природi, не могли помiтити.
   Iду я, кручу головою на всi боки, милуюсь новою природою... Гарно, тихо, спокiйно... Я задивилася на вiдображення хмар у невеликiй лiсовiй калюжцi i раптом помiтила в нiй якийсь рух. Присiвши, я побачила безлiч маленьких восьминогiв, що снували туди-сюди.
   - Гей, Ахад! Я, здається, знайшла когось! - Крикнула я зоологу, що копався в землi.
   - Я теж. - Пiдiйшов вiн до мене i простягнув банку з якимось хробачком.
   Поки я розглядала його знахiдку - черв'яка довжиною при-
  близно п'ять-шiсть сантиметрiв з кулястим потовщенням на одному кiнцi i кiлькома щупальцями на iншому, який намагався закопатися в грунт на днi банки, Ахад виловлював в iншу банку восьминогiв i заливав їх водою з калюжi.
   - Цiкавi восьминiжки. - Випростався вiн, показуючи менi свою здобич. - У них не по вiсiм, а по дев'ять щупалець, а знизу, там де ротовий отвiр - безлiч зубiв. - Вiн розглядав здобич у лупу. - Якщо бути бiльш точним, то три ряди по дев"ять зубiв у кожному... Зуби схожi на акулячi... Потрiбен бiльш докладний огляд у лабораторiї...
   До речi, тодi ще космопсихологи не мали у своєму розпорядженнi РС-сканерiв*, тому з"ясовували розумнiсть створiнь майже на око, спостерiгаючи за ними та ставлячи психологiчнi дослiди. Погравши з хробачком паличкою та подсовуючи йому листя та гiлочки, я записала на iнфобраслет** своє попереднє припущення про його нерозумнiсть. Звiсно, остаточний висновок я могла зробити лише пiсля багатоденних спостережень як за окремими особинами, так i за їхнiми спiльнотами.
   Восьминiжки поводилися, на перший погляд, узгоджено. Зрозумiвши, що крiзь прозорi стiнки пластобанки*** їм не пробитися, вони зiбралися в купку на поверхнi води i спробували вибудувати зi своїх тiл пiрамiду, щоб хоча б верхнiй змiг вибратися назовнi. Одному це вдалося, i вiн од-
  ----------------------------------------------------------------------------------------
  *РС-сканер - аппарат, що дозволяє з"ясувати ступiнь розумностi створiнь за РС-шкалою, за якою земнi люди мають 9 балiв. Створiння, що мають до 3 балiв, вважаються не розумними, вiд 3 до 5 - умовно розумними. А вiд 5 i вище - розумними. Останнiй 10-й бал залишили для створiнь, розумнiших за людей.
  **Iнфобраслет - "записник" кожного дослiдника, на який вiн голосом записує iнформацiю про дослiджуванi об'єкти.
  ***Пластобанка - плоска пластикова ємнiсть, що перетворюється на об'ємну банку при натисканнi на спецiальний клапан.
  разу ж почав витягувати решту, закрiпившись на краю пластобанки своїми щупальцями. Побачивши, що його здобич намагається втекти, Ахад пiдштовхнув їх паличкою назад у банку. Майже всi знову впали у воду, але один упав на траву. Вiдiбравши в мене пластобанку, Ахад вирушив далi, а я вирiшила поспостерiгати за подальшими дiями того, хто впав. Ледь чутно посвистуючи, вiн, перебираючи щупальцями, повз до рiдної калюжi, що була вiд нього на вiдстанi близько пiвметра. Коли вiн дiстався води, довкола нього одразу зiбралися майже всi iншi восьминiжки, свист помiтно посилився, нiби вони спiлкувалися.
   Я вже майже повнiстю записала на iнфобраслет свої попереднi припущення про умовну розумнiсть восьминiжок, як зверху пролунав голос Тороса:
   - Гей, там, унизу! До вас рухається щось велике, розмiром iз щура! Будьте обережнi!
   Щоб уникнути небезпеки, ми з Ахадом вiдразу ж увiмкнули свої дрон-ранцi i пiднялися у повiтря на висоту пiвтора метри. Торос спустився до нас i показав пальцем, звiдки рухається iстота Вона виглядала як блискуча чорно-коричнева куля, що дуже швидко перемiщається на декiлькох ногах.
   - Один, два, три, чотири... - Почав рахувати ноги Торос. - Дев'ять. Не може бути! Чому не десять?
   - У хробака та восьминогiв теж по дев'ять щупалець. - Повiдомив йому Ахад. - Мабуть, тут еволюцiя обрала непарну кiлькiсть кiнцiвок.
   У цей час чорно-коричнева куля пiдiйшла до калюжi i єдиним ковтком всмоктала в себе всю спiльноту напiвпрозорих зеленувато-сiрих восьминогiв. Свист припинився. Замовкли навiть тi восьминоги, якi плавали в банцi.
   - Треба його препарувати. - Вирiшив Торос.
   - Як так можна! - Обурилася я. - А як же спостереження?
  Аналiз поведiнки?
   - Буде в тебе ще можливiсть спостерiгати за їхньою поведiнкою. - Обiзвався Ахад. - А нам треба дiзнатися, як вiн влаштований.
   Поки вiн говорив, Торос уже паралiзував чорно-коричневого малим зарядом i, спустившись на траву, запаковував його в пластоконтейнер*. Ноги в iстоти розташовувалися пiд тiлом по колу, а в центрi, вiдчинившись вiд дiї паралiзатора, вiдкрилася паща, всипана гострими трикутними зубами в три ряди.
   - Зуби кiстянi, як в акули. - Дiлилися спостереженнями зоологи.
   - Скорiше, як у пiранiї.
   - ПБРи казали, що тут лише головоногi та хордовi.
   - Подивимося, подивимося... А ноги не однаковi! Ось, подивися: спереду, якщо це можна назвати передом - двi твердi ноги, по краях вiд них - два гнучкi щупальцi, за ними знову двi пари нiг i ззаду - ще одне щупальце, як хвiст.
   - Цiкаве еволюцiйне рiшення... I над кожною кiнцiвкою - око. Усього дев'ять очей...
   - Подивимося, що в нього всерединi...
   Менi нiчого не залишалося, як пiдкоритися. Зоологи приступили до препарування, а я, образившись, вiдлетiла вбiк i лiтала на деякiй вiдстанi вiд них. Звiсно ж, я нiчого не повiдомила, коли побачила парочку таких же чорно-коричневих куль, що перекочувалися на своїх коротких нiжках по невеликiй галявинi серед кущiв папоротi. Кульки каталися по травi, тихенько посвистуючи, але раптом замовкли i зупинилися. З-за куща до них пiдкотила ще одна така ж кулька. "I як вони одне одного розрiзняють?" - подумала я. Нова кулька пiднялася на своїх щупальцях, одра-
  -------------------------------------------------- -------------------------------------
  *Пластоконтейнер - те саме, що i пластобанка, але з мiкроотворами для потрапляння всередину повiтря. Бувають рiзних форм та розмiрiв.
  зу ставши вище сантиметрiв на десять i видала рiзкий короткий свист. Один iз "моїх" зробив так само. Вони стояли один навпроти одного i розгойдувалися, як на триногах, з боку на бiк, погрозливо розмахуючи короткими ногами. На цих ногах я помiтила розчепiренi пальчики з пазурами. Включивши збiльшення на окулярах, я перерахувала цi пальчики - по дев"ять на кожнiй нозi чи руцi. Третя кулька пiдiйшла до них, пiдняла два переднiх щупальцi догори i, рiзко опустивши їх, вiдбiгла вбiк. "Наче вiдмашку дала" - подумала я, чомусь одразу ж вирiшивши, що це самка. Двi кулi зчепилися в одну велику кулю й почали кататися по галявинi. Над цiєю єдиною кулею час вiд часу звивалися щупальцi. Менi не вдалося роздивитися як саме, та одна з куль перемогла. Друга нерухомо лежала, зрошуючи траву своєю кров"ю. "Кров червона, як i в нас" - проскочило у моїй головi в той час, коли "самка" пiдбiгла до переможця i вони разом, гучно чавкаючи, майже миттєво зжерли переможеного. "Добре, що в них вовни немає, бо довелося б вiдпльовуватися..." - пролетiло у мене в головi, поки двi ситих кульки покотилися пiд дерева.
   - Галю! - Почула я. - Час повертатися! Перша команда вже полетiла до табору!
   "А от не пiду!" - все ще сердячись на зоологiв, вирiшила я. - "Нехай пошукають мене!" - I я спустилася на спорожнiлу галявину, ховаючись вiд своїх супутникiв за широким листям папоротi. Зоологи пролетiли повз мене, а я пiдiйшла до мiсця загибелi переможеної кулi. "Залишилися вiд козлика рiжки та нiжки..." - пробурмотiла я собi пiд нiс. Але анi рiжок, анi нiжок у плямi кровi не було - лише кiлька трикутних бiлих зубiв. "У нас на землi акули теж кiсток не мають, тiльки хрящi. А зуби такi ж, кiстянi... Як вони швидко його згризли! Просто Гризлi якiсь!"
   - А, ось ти де! - Завис надi мною Ахад. - Чому не вiдгукуєшся?
   - Замислилася. - Нiчого не пояснюючи, вiдповiла я.
   - Повертаємось до всюдихода! - Скомандував Торос.
   I ми полетiли по пеленгу, тому що в сутiнках, що згущалися, не було видно, де наш всюдихiд знаходиться.
  ***
   На пiдльотi до табору ми почули трiск бойових бластерiв та побачили їх спалахи.
   - Щось сталося. - Сказав Торос. - Давайте сядемо з краю за "вагонами", щоб роззирнутися.
   Ми зробили пiвколо i приземлилися за одним iз вагонiв. Тут лiс пiдходив до "потяга" майже впритул. Приховавши всюдихiд у кущах, ми пройшли через перемичку з розсувними дверима у вагон. Тут був повний безлад, все розкидано i жодної людини.
   - Кiстяк! - Закричав Ахад, який пiшов трохи вперед. - Та їх тут багато!
   У купе та в коридорах валялися чистi й бiлi людськi скелети. Торос, що замикав нашу трiйку, обiйшов мене, рiзко вiдштовхнувши плечем, i сiв бiля одного з них.
   - Та їх просто загризли! Тут на кiстках скрiзь слiди вiд зубiв!
   - Начисто, як пiранiї! - Присiв бiля iншого скелета Ахад - Хто це мiг зробити?
   - Гризлi! - З жахом вигукнула я.
   - Якi ще гризлi? - Обернувся до мене Торос.
   - Якi гризуть! - Я позадкувала i спiткнулася об людський череп. - Ай!
   - Ходiмо! - Схопив мене за руку Ахад. - Туди!
   Ми рушили потягом, переходячи з вагона у вагон, туди, звiдки лунали вже самотнi черги, поки не стало зовсiм тихо.
   - Виходимо? - Подивився на нас Торос. - Здається, все стихло.
   - Тиша - це не завжди добре... - Пробурмотiла я.
   - Але ж не сидiти нам тут з кiстяками! - Торос рiшуче по-
  прямував до найближчого виходу.
   Зовнi було темно. Нiч настала дуже швидко.
   - Куди нам? - Запитав Ахад.
   - Позаду! - Раптом вискочив iз темряви солдат iз бластером i вiдкрив по нас чергу.
   - А-а-а! - Закричала я, обхопивши голову руками й присiвши на мiсцi.
   Виявляється, солдат стрiляв не по нас, а по комусь позаду. Нам пiд ноги посипалися чорно-коричневi кулi.
   - За мною! До шлюпок! - Солдат побiг до мiсця стоянки, вiдстрiлюючи скупчення чорно-коричневих куль, що линули до нас з усiх бокiв.
   - Що трапилося? - Перескакуючи через нерухомi їхнi трупи, спитав Торос.
   - Цi тварюки напали на нас, коли ми висiкали лiс. - Вiдстрiлюючись, повiдомив солдат. - Перегризли майже весь загiн! Отак вам!.. Вцiлiлi перебралися на цей берег... Отримуйте, гади!!!... А тварюки за нами вплав... Гризли всiх, хто траплявся на шляху... До кiсток... А потiм i з нашого лiсу повалили...
   Ми вже майже пiдбiгли до найближчої шлюпки, Ахад дистанцiйно вiдчинив дверi i влетiв у шлюпку першим. Я вскочила за ним.
   - Гризлi позаду! - Закричала я.
   Солдат зупинився, прикриваючи Тороса, що затримався, бластерними чергами.
   - Швидше! У мене заряд закiнчується! - Закричав на нього солдат.
   Але було вже пiзно, кiлька Гризлi вже вчепилися в ноги Тороса i обгризали їх просто на бiгу. Торос кричав, солдат кинувся до нас. За кiлька секунд вiд Тороса залишилися лише кiстки. Цих кiлькох секунд вистачило солдатовi, щоб добiгти до шлюпки i скочити у неї.
   - Дiдько! Боляче! - Закричав солдат, стоячи у дверях i про-
  довжуючи вiдстрiлювати нападаючих Гризлi.
   У його ногу вчепився один Гризлi i рвав її зубами.
   - Закривай! - Крикнув нам солдат.
   - Зараз! - Ахад зiстрибнув на землю, пiдхопив кiлька тушок Гризлi i знову вскочив у шлюпку, натиснувши кнопку дверей. Гризлi залишилися зовнi.
   Солдат валявся на пiдлозi i намагався вiдiрвати вiд себе нападника, але це не виходило. Тодi вiн пальнув прямо по нозi, Гризлi завмер. Але й мертвий вiн так мiцно вп'явся зубами в ногу солдата, що його довелося вирiзати з м'ясом. Знайшовши аптечку, я заходилася обробляти ногу солдата, у деяких мiсцях обгризену до кiстки.
  ***
   Ахад сiв до пульта й ввiмкнув на монiторi зовнiшнiй огляд. Жодної людини, жодного спалаху бластера, тiльки Гризлi гасають по майданчику, посипаному бiлими кiстками, i догризають своїх мертвих родичiв.
   - Вiдгукнiться, хто може! - Включив Ахад загальний виклик.
   Нiхто не озвався. З шiстсот чоловiк у живих залишилося тiльки нас троє.
   - Злiтаємо! - Скомандував солдат. - На орбiту!
   Вже на орбiтi ми з ним i познайомилися. Нашого рятiвника звали Стiв. Анестезiя поки що дiяла, тому Стiв змiг сiсти за пульт. Перевiривши всi системи, вiн повiдомив нам з Ахадом, що енергiї шлюпки вистачить на 76 годин, трохи бiльше за три земнi доби. Повiтря - на 68 годин, а води та їжi, якщо дуже економити, могло вистачити на три доби.
   - Є два варiанти. - Стiв розвернувся до нас. - Можна дрейфувати на орбiтi, очiкуючи на пiдлiт другого "потягу". Йому до нас летiти приблизно п'ять дiб, але можна попросити прискоритися.
   - А другий? - Потягнувся до нього Ахад.
   - Другий - летiти йому назустрiч, але тодi енергiя закiнчи-
  ться набагато швидше. Не факт, що долетимо.
   - А якщо зi снодiйним? - Поцiкавилася я, зазирнувши в аптечку i знайшовши там кiлька ампул. - У снi ми не хотiтимемо їсти й пити, та й повiтря витратимо менше.
   - I освiтлення вимкнемо! - Додав Ахад.
   - Тодi можемо дочекатися. - Пiдсумував солдат. - Залишаємося на орбiтi!
   Поки ми з Ахадом готувалися до сну, Стiв зв'язався з другим "потягом" i повiдомив про подiю. Потiм вiн вiдключив усi не особливо важливi системи i теж вколов собi снодiйне.
   Прокидаючись час вiд часу, щоб справити фiзiологiчнi потреби, попити води та оцiнити обстановку, ми цiлком нормально прожили 65 годин. Потiм стала вiдчуватися нестача повiтря. Коли стало дуже важко дихати, на монiторi з'явилася маленька кулька другого "потягу".
   - Не встигне... - Дивлячись на нього, прошепотiв Ахад. - Задихнемося...
   - Врятують... - Не хотiла я втрачати надiї.
   - Балони скафандрiв! - Раптом згадав Стiв. - I як ми про них забули!
   Скафандр виявився лише один. Я втратила свiдомiсть i вже не бачила, як Стiв з останнiх сил дiстався скафандра i зробив рятiвний для себе ковток повiтря. Подихавши трохи, вiн одягнув маску на мене. Коли я прийшла до тями, вiдключився Ахад. Стiв зняв з мене маску i кинувся до нього. Так, дихаючи по черзi, ми протрималися до пiдльоту рятувальної шлюпки другого "потягу". Стикування ми вже не бачили...
  ***
   Опритомнiла я в лазаретi головного вагона другого "потягу". Стiв та Ахад лежали на сусiднiх лежанках. Нам з Ахадом дозволили встати майже вiдразу, а Стiву довелося лежати ще через поранену ногу.
   Зависнувши на орбiтi, другий "потяг" чекав на рiшення свого командира. Ми показали йому всi свої записи, зоологи разом з Ахадом препарували тушки трьох Гризлi. Виявилося, що вони були нащадками морських головоногих, шiсть кiнцiвок яких у процесi еволюцiї перетворилися зi щупалець на ноги-руки з дев'ятьма пальцями. Кожна така ногорука i кожне щупальце мали свiй власний довгастий мозок, що закiнчувався на округлому тiлi невеликим потовщенням, до якого крiпилося око. Дев'ять очей, розташованих по колу, давали Гризлi повний огляд. Вiд мозкових потовщень до центру, в якому розташовувався бiльший мозок, тяглися мозковi нитки. У самому тiлi, крiм мозку, п'ятикамерного серця та шлунка, захищених хрящовою сiткою, бiльше жодних органiв не було. Щупальцi складалися тiльки з м'язової тканини, а в ногах були хрящi, якi робили їх твердiшими. Пальцi на руках та щупальцях теж мали хрящову основу та закiнчувалися мiцними кiгтями. Виходило, що анi переду, анi заду в цих iстот не було, вони могли рухатися в будь-який бiк i бачити все, що їх оточувало. Кожна кiнцiвка могла дiяти самостiйно, передаючи iнформацiю центральному мозку, який керував усiм Гризлi.
   Моя назва Гризлi вiдразу ж була прийнята, як цiлком логiчна. Небезпеку командир оцiнив за десятибальною шкалою всього на п'ять балiв i вирiшив сiдати на ту ж галявину, на яку приземлився перший потяг.
   - Але ж там Гризлi! - Вигукнула я. - Вони ж усiх загризуть.
   - По-перше, нам треба поспiшати, енергiя потягу вже закiнчується, летiти ми все одно нiкуди не зможемо. По-друге, там уже стоїть дуга першого "потягу", створюючи частину стiни. А по-третє, там уже вбуравленi енергосваї, тож частину захисту можна буде включити майже одразу. Наш "потяг" продовжить дугу ще на третину, i ми ввiмкнемо захист.
   - А поки будуватимемо i вмикатимемо... - Заперечила я.
   - Солдати нас захищатимуть! - Вiдрiзав командир. - Ми не станемо посилати їх на другий берег, а створимо бластерный заслiн на час будування террокуполу.
   "Ото справжнiсiнький ДСП*!" - подумала я. - "У нього в "потязi" шiсть сотень людей, якi можуть загинути... Але ж я знаю, що на нас там чекає, отже, намагатимуся з вагону не виходити".
   "Потяг" сiв на пiвколо галявини, розгорнувся у нитку i, приєднавшись гнучким переходом до останнього вагону нашого "потягу", продовжив захисно-житлову дугу до двох третiх пiвкола. Солдати вiдразу ж зайняли позицiї на дахах вагонiв, спрямувавши бластери у бiк лiсу та рiчки. Купологи та будiвельники розпочали створення террокуполу, решта почали розгортати лабораторiї та службовi примiщення на захищенiй територiї. Ми з Ахадом та Стiвом, який вже цiлком нормально пересувався за допомогою тростини, виходити з головного вагона вiдмовилися. Тут був пульт управлiння, контрольнi монiтори дозволяли спостерiгати за навколишньою територiєю, а наявнiсть автономного захисного поля могла захистити навiть вiд метеоритного дощу.
   Гризлi з'явилися надвечiр. На монiторах це виглядало як чорно-коричневi хвилi, що накочують з лiсу i опадають пiд вогнем бластерiв. Захисне поле ще не було готове, тому пiд натиском цих дрiбних тварин дуже швидко загинула понад третина людей. Рештi вдалося закритися у вагонах, включивши енергозахист. Солдати, що вiдстрiлювали нападникiв, стоячи на дахах вагонiв, протрималися до свiтанку. На свiтанку трiск бластерiв припинився. Уся галявина була завалена бiлими кiстками людей та чорними трупами Гризлi. Тi, хто з них вижив, почали догризати помер-
  ----------------------------------------------------------------------------------------
  *ДСП - так ми, космопсихологи, називаємо Дуже Смiливих Придуркiв.
  лих...
  ***
   Командир, який ззовнi керував роботами перед нападом Гризлi, не вижив. Командування взяв на себе його заступник, який залишався у вагонi разом iз нами. Загалом у головному вагонi сховалося сiмдесят три особи.
   Новий командир надiслав повiдомлення про небезпеку та запропонував усiм "потягам", якi вже вилетiли до ПЗТ-1317, змiнити курс i тимчасово приземлитися на найближчих до них свiтах. До нас продовжував рухатися лише третiй "потяг", у вагонах якого сюди переправлялося технiчне обладнання для кiлькох заводiв та 450 робiтникiв. Вiн уже пролетiв повз всi обжитi свiти й енергiї на повернення до них у нього не вистачило б.
   Ми цiлком могли би перечекати, доки третiй "потяг" прибуде на планету, але... Гризлi зумiли прогризти стiнки гнучких переходiв мiж вагонами. Почалася гризня у вагонах, яку ми бачили та чули на монiторах.
   - Треба рятуватися! - Вигукнула я. - Гризлi скоро i до нас дiстануться.
   - Вiд'єднати та загерметизувати перехiд! - Наказав командир. - Всiм озброїтися та зайняти оборону!
   Декiлька людей кинулися до переходу, але було вже пiзно: кiлька десяткiв Гризлi увiрвалися у вагон i, не звертаючи уваги на бластери i купи своїх померлих родичiв, кинулися загризати всiх, хто тiльки траплявся їм на шляху. З великими втратами, все ж таки вдалося загерметизувати хвiст вагона i ми почали вiдстрiлювати Гризлi, що проскочили до нас. Коли все затихло, з сiмдесяти трьох людей, що були в нашому вагонi, в живих залишилося сорок три, причому сiмнадцять iз них пораненi.
   - Довго ми так не протримаємось. - сказав хтось. - Електростанцiї ми ще не побудували, енергорезерв закiнчується, скоро наш захист згасне...
   - Треба летiти на орбiту. - Сказала я.
   - Там ми зможемо протриматися до пiдльоту третього "потягу". - Пiдтримав мене Стiв.
   - А що потiм? - Запитав командир. - Знову сядемо на планету i зазнаємо нападу?
   - Сядемо в iншому мiсцi, подалi звiдси! - Запропонував хтось iз його команди. - Вiдразу ж, не розгортаючи "потяги" з клубка, створимо захист i збудуємо малий захисний купол. I лише тодi спробуємо вийти.
   - Тодi злiтаємо! - Прийняв рiшення командир.
  ***
   Цього разу ми мали достатньо повiтря, води, їжi та енергiї, щоб дочекатися появи третього "потягу" поблизу нашої орбiти.
   Порадившись, командири нашого та нового "потягiв" вирiшили сiсти на протилежному вiд першого материку. Мiсце для посадки обрали на березi моря.
   Пейзаж тут був мирним i майже курортним: високi плауни та хвощi, як пальми, гойдали листям над головою, яскраво свiтило сонце, хвилi мiрно накочували на пiщаний пляж... Хвойно-листяний лiс тут знаходився дуже далеко вiд узбережжя, пiд хвощами та пальмами росли лише кущi. До речi, квiтiв анi в травi, анi на кущах чи деревах на цiй планетi не було. Мабуть, мiсцева природа до цього не дiйшла. Та й кому було б їх запилювати? Адже на планетi Гризлi, як ми тепер її називали, не було жодної комахи.
   Розширивши захист клубка вагонiв на кiлька десяткiв метрiв, робiтники, будiвельники та купологи швидко звели невеликий террокупол i лише пiсля цього iншi почали виходити з вагонiв. Ми з Ахадом i вже цiлком здоровим Стiвом перейшли до головного вагона третього "потягу" i виходити з нього категорично вiдмовилися, ведучи спостереження за монiторами.
   Завдяки новiтнiм досягненням медицини, що дозволяли
  вирощувати новi тканини прямо на тiлi поранених, майже всi швидко одужували й приєднувалися до спiльної роботи. Обидва командири, залишивши в командних вагонах своїх заступникiв, керували роботами.
   - Давайте готуватися до вiдльоту. - Пошепки запропонувала я Ахаду i Стiву, вiкликавши їх у медичний вiдсiк.
   - Ти гадаєш... - Ахад занепокоєно озирнувся.
   - Впевнена!
   - Ви як хочете, а я приєднаюся до солдатiв. - Вирiшив Стiв. - Тут не лiс, ми тут вже кiлька днiв, а Гризлi не з'являлися.
   - Якщо не з'являться - то й чудово! - Заперечила я. - Але про всяк випадок треба бути готовими.
   - Я з тобою! - Вирiшив Ахад. - Що робитимемо?
   Ми вирiшили, що потрiбно зiбрати в головному вагонi додатковi джерела енергiї, щоб мати змогу долетiти до найближчого обжитого свiту. Крiм того, поповнити запаси повiтря, води та продуктiв. Потрiбна зброя...
   - Тут лише двi анабiознi камери. - Оглянула я медичний вiдсiк. - Якщо перетягнути сюди ще двi з другого вагона...
   Звiсно, удвох ми цього зробити не могли. Довелося пiти на хитрiсть i вдати, що це розпорядження командира. Декiлька робiтникiв, не сумнiваючись у правдивостi нашого прохання, допомогли встановити в медвiдсiку ще двi камери. Тепер, якщо летiти доведеться дуже довго, можна буде по черзi вiдсипатися тут. Крiм того, ми обвiшали свiй вагон додатковими шлюпками - про всяк випадок... Перетягнули до нашого вагону додатковi скафандри та балони з повiтрям, заповнили систему повiтропостачання по саму зав'язку, приховали кiлька десяткiв бластерiв та зарядних коробок до них...
  ***
   Гризлi з'явилися на одинадцятий день пiсля нашої висад-
  ки. Вони чорно-коричневим потоком витекли з лiсу, заповнивши собою весь видимий простiр сушi, i рушили до нас, охоплюючи наше мiнi-мiсто зубастим пiвколом. Усi люди сховалися пiд куполом. Гризлi накидалися на купол i вiдкочувались вiд нього, отримавши болiсний розряд. I знову накидалися, i знову, i знову...
   Люди, що сховалися спочатку у вагонах, наважилися i вийшли назовнi, спостерiгаючи за атаками Гризлi i навiть посмiюючись. Через деякий час дехто почали ослизатися i падати - пiд ногами з'явилося безлiч хробакiв iз щупальцями на одному кiнцi п'ятисантиметрового тiла та з округлою головою на другому. Цi хробаки, прокопавши пiдземнi ходи, зумiли пробратися всередину купола. Енергозахист купола йде пiд землю на глибину до десяти метрiв, отже, черви копали глибше. На вигляд цiлком нешкiдливi, вони заповзали по взуттi на ноги людей i... починали їх гризти, дуже швидко прогризаючи ходи в тiлах живих людей. Спочатку дуже рiдкiснi, крики ставали все бiльш масовими та гучними. Люди кинулися до вагонiв, шукаючи допомоги у медикiв, але їх наздоганяли чорно-бурi Гризлi, якi потекли в захищений купол через розширенi ними ходи хробакiв... З жахом дивилися ми на сцену масового знищення людей органiзованими й нiби кимось керованими потоками Гризлi. Стiв загинув серед перших...
   Коли з людьми, якi не встигли сховатися у вагонах, було покiнчено, Гризлi вiдкотилися на сотню метрiв назад i застигли чорним пiвколом. Я подивилася у бiк моря - на узбережжi Гризлi були вiдсутнi. I тут я помiтила величезний бугор на спокiйнiй водi. "Невже цунамi?!" - З жахом подумала я - "Цього нам тiльки ще не вистачало!"
   Величезна хвиля стрiмко наближалася. Вже було ясно, що вона в кiлька разiв вища за нашi вагони. Якщо врахувати, що висота вагона, що лежить на землi, становить п"ятнадцять метрiв, то ця хвиля повинна була бути висотою метрiв п"ятде-
  сят-сiмдесят, якщо не всi сто!
   - Злiтаємо! - Закричала я, нiчого не пояснюючи, а лише вказуючи пальцем на монiтор.
   Командир до нашого вагону не повернувся, тому тепер командував його заступник. Вiн миттєво прийняв рiшення i натиснув старт. Ми злетiли на п'ятсот метрiв i зависли над табором. Величезна синьо-сiра туша виповзла з моря i поповзла берегом, пiдминаючи пiд себе людський "потяг". За нею залишався лише чистий пiщаний пляж.
   Комп'ютерна зйомка та зоосканування показали, що цiєю тушею було величезне головоноге з дев'ятьма щупальцями, дев'ятьма очима i пащею пiд головою, яке ковтало все, що пiдiм'яло його тiло. Всього за пiв години жодних слiдiв людської присутностi на планетi не залишилося. Покiнчивши з людьми, туша сповзла в море i попливла на глибину.
   Ми полетiли до першої стоянки i побачили там такий же порожнiй пляж. Мабуть, тут подiбна iстота вилiзла з рiчки.
   - Чому там на нас напали? - Дивувався Ахад. - Отут зрозумiло - ми знищували їхнiй лiс, i вони захищали свою територiю. А там? Адже ми там нiчого не чiпали! Як вони про нас довiдалися?
   - Мабуть, цi повiдомили тим. - Припустила я.
   - Як повiдомили? У них що мобiлки є? - Не повiрив командир.
   - А навiщо їм мобiлки, якщо вони мають колективний розум?! Ви бачили, як влаштований мозок Гризлi? Кожна кiнцiвка може дiяти самостiйно, але погоджує свої дiї з iншими через центральний мозок. Можливо, так само кожна iстота на планетi може жити самостiйно, але зв'язується з якимось Супер-Мозком, що живе десь у морi, i, у разi необхiдностi, согласовує дiї всiх живих iстот планети.
   - Тодi, може, позбираємо зразки мiсцевої фауни? - Поди-
  Вився Ахад на командира. - Треба ж їх дослiдити!
   - Дослiджувати будуть iншi! - Вирiшив командир. - А ми
  вiдлiтаємо!
   Енергiї на варп-стрибок у нас не вистачало, тому летiти до найближчого свiту довелося кiлька мiсяцiв. Надсилаючи сигнал SOS, ми долетiли до дiлянки, де нас пiдхопив космiчний корабель з варп-двигуном. Там, показавши всi вiдзнятi матерiали, ми повiдомили про те, що сталося на планетi Гризлi, зауваживши, що загалом за короткий час там загинуло 1697 осiб. Експансiю планети було вiдмiнено.
   Саме з того часу всi команди ПБРiв почали укомплектовуватися космо-психологами й без їх особової думки прийняття рiшення про можливе заселення планети не приймалося. Космопсихологи повiннi були визначати чи є на планетi розум i засоби спiвпрацi з ним. Якщо спiвпраця не вдавалася, окупацiя планети вiдкладалася не невизначений термiн. А коли у нас з"явилися РС-сканери, це стало робити значно легше. Завдяки їм ми дiзналися, що розумними можуть бути не лише тварини, а й рослини, i суспiльства бактерiй, i навiть камiння. Менi навiть якось довелося налагоджувати контакт зi скупченням кристалiв, але про це я розкажу колись iншого разу...
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"