Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Шкода-

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    "Шановний Роман Полянськи! Якщо ви ще не передумали летiти на Марс, i готовi вiдправитися туди вже у цьому роцi, приїжджайте в космiчний центр iменi Кеннедi на островi Меррiтт-Айленд неподалiк вiд мису Канаверал в штатi Флорида, США. Приватний космiчний корабель "Shkoda" готовий до вiдльоту чекає на свою команду. Пропуском на базу послужить цей лист". Такi ж листи отримали ще троє осiб, тiльки замiсть iменi Роман Полянськи там значилися: Карел Шафек, Роднi Рiд i Бред Грей.
  
  "SHKODA"
  ОПОВIДАННЯ
  (23 лютого 2021 року)
  
  Я вже не раз чув про те, що в космiчних програмах все частiше беруть участь не тiльки державнi структури чи мiжнароднi компанiї, але й приватнi особи. Деякi мiльярдери вкладають свої грошi у космос, будують свої власнi кораблi i споряджають цiлi експедицiї. I тим не менше дуже здивувався, коли отримав пропозицiю увiйти до складу приватної експедицiї на Марс. Чому я? Та просто тому, що моє iм'я є в списку готових до польоту на Марс людей. Таких там вже кiлька тисяч i всi чекають своєї черги. Яким чином мiльярдер, який побажав залишитися невiдомим, вiдiбрав чотирьох чоловiк, я не знаю. Просто, як i тi троє, я отримав листа:
   "Шановний Роман Полянськи! Якщо ви ще не передумали летiти на Марс, i готовi вiдправитися туди вже у цьому роцi, приїжджайте в космiчний центр iменi Кеннедi на островi Меррiтт-Айленд неподалiк вiд мису Канаверал в штатi Флорида, США. Приватний космiчний корабель "Shkoda" готовий до вiдльоту i чекає на свою команду. Пропуском на базу послужить цей лист".
  Такi ж листи отримали ще троє осiб, тiльки замiсть iменi Роман Полянськи там значилися: Карел Шафек, Роднi Рiд i Бред Грей. Оселили нас усiх в однiй кiмнатi, в якiй, крiм чотирьох лiжок i чотирьох тумбочок, бiльше нiчого не було. У невеликому тамбурi був обладнаний санвузол з душем, умивальником та унiтазом, а в протилежному кутку - маленький холодильник. Пiсля кiлькох днiв тестiв i тренувань, командиром нашого загону призначили Роднi Рiда. Нiяких поблажок йому, як командиру, не робилося, єдине, що вiдрiзняло його вiд нас - це те, що вiн отримував письмовi розпорядження про те, чим саме ми повиннi сьогоднi займатися, доводив їх до нашого вiдома i стежив за неухильним виконанням поставлених завдань.
  Вже через два тижнi нас повезли на космодром, щоб показати корабель. Зовнi корабель виглядав величезним, але всерединi складався всього з п'яти примiщень: рубка з чотирма протиперевантажувальними крiслами, кругла в перерiзi труба коридору, що виходив вiд неї, спальня на трьох людей по один бiк коридору i спальня на одного по iншу його сторону, до якої примикав стандартний космiчний санвузол. У кiнцi коридору знаходився шлюз-вихiд до машинного вiддiлення i склад. Бiльшу частину корабля представляли собою вiдстрiлюванi ступенi. Нiяких вiкон або iлюмiнаторiв корабель не мав, тiльки на його обшивцi було написано величезними лiтерами: "Shkoda".
   - Дивна назва. - Пробурмотiв я, нi до кого не звертаючись. - Наче нас комусь шкода.
   - Чому це? - Повернувся до мене Бред.
   - Та просто асоцiацiї. У деяких слов'янських мовах слово "shkoda" означає "шкода".
   - А може, це вiд назви чеського автомобiльного заводу "Шкода"? - припустив Карел.
   - Мабуть, той, хто органiзовує нашу експедицiю, якось з ним пов'язаний? - Додав Бред.
  Даремно витрачати час на здогади ми не стали, а просто пройшли в корабель i приступили до ознайомлення з приладами та обладнанням. Навпроти кожного крiсла в рубцi були вмонтованi монiтори, через якi ми могли спостерiгати все, що вiдбувалося зовнi. Управлiння кораблем було повнiстю прораховано на комп'ютерах i максимально автоматизовано. На шляху до Марсу нам треба було просто дивитися на монiтори, грати в комп'ютернi iгри, читати, дивитися фiльми i намагатися не пересваритися, перебуваючи вiсiмдесят п"ять днiв у замкнутому просторi. Пiсля посадки на Марс ми повиннi були в ручному режимi, як на автомобiлi, пiд'їхати до певної точки i почати розгортати там табiр з блокiв, складених у складi.
  На полiт до Марсу було потрiбно вiсiмдесят три днi, два днi вiдводилося на орбiтальний полiт з метою коригування мiсця посадки, потiм посадка, один мiсяць там i вiсiмдесят три днi на зворотну дорогу. Всього вiдрядження повинно було тривати сто дев'яносто вiсiм днiв, тобто трохи бiльше шести з половиною мiсяцiв. I за все це кожен з нас отримував по п'ятсот тисяч доларiв. Ще до вiдльоту. На картку...
  За тиждень до вильоту нам цi картки видали i запропонували не залишати їх в банку, а передати родичам або довiреним особам. З усiх родичiв у мене в живих залишалася тiльки старша сестра Карина, яка кiлька рокiв тому вийшла замiж, виїхала до Познанi i ростила вже двох дiтей. Я зателефонував їй, повiдомив, що моя мрiя збулася, i я вiдлiтаю на Марс, i запропонував приїхати на базу Канаверал в США, щоб провести мене у далеку подорож. Карина прилетiла не одна, разом з нею прибув її чоловiк, двоє дiтей i навiть свекруха. Я передав їй свою картку на збереження, додавши, що якщо не повернуся, то...
  - Свят, свят, свят! - Обурилася вона. - Не смiй навiть думати про це! Ти обов"язково повернешся, ми будемо тебе чекати!
  Карела Шафека, проводжала його дружина, з якою вони разом прожили бiльше десяти рокiв, але не мали дiтей. Через це їх вiдносини стали досить прохолодними, але до остаточного розриву ще не дiйшли.
  Бред Грей прощався з цiлою купою братiв, сестер, племiнникiв i ще бозна яких родичiв.
  Роднi Рiда проводжав всього один чоловiк. Як ми зрозумiли, вiн не був родичем. Здається, це був адвокат, який виступав його довiреною особою.
  Усiх наших родичiв розселили у найближчому готелi, а на прощання з ними нам видiлили три днi. Вранцi дня вильоту ми разом з проводжаючими сiли в автобус i поїхали на космодром, де вiдразу же з автобуса пройшли в центр управлiння польотом. За комп'ютерами рядами сидiли технiки, на величезному екранi красувалася наша "Shkoda", на диванах перед цим екраном сидiли репортери, якiсь вiдповiдальнi особи, представники держструктур. Наших рiдних посадили там же. Давши черговi iнтерв'ю, ми остаточно попрощалися i пiшли на посадку. Стартували вдало i вже через кiлька хвилин милувалися космосом i Землею на своїх монiторах...
  Само собою, Роднi Рiд, як командир, зайняв окрему каюту, а ми втрьох оселилися разом. Спiлкування, щоб уникнути конфлiктiв, намагалися зводити до мiнiмуму. Хто дивився фiльми, хто читав, хто займався саморозвитком. Я вирiшив зайнятися серйозним вивченням Сонячної Системи i Марса, а також брав комп'ютернi уроки малювання. Бред писав пiснi, збираючись пiсля повернення випустити великий альбом. Карел захопився йогою i схiдними фiлософiями. А чим займався, залишаючись наодинцi, Роднi, ми не знали. Взагалi, вiн був дуже замкнутим. Ну, то й добре. Час вiд часу встановлювався зв'язок iз Землею. Тодi ми могли передати свої повiдомлення i почути новини вiд рiдних, а також поспiлкуватися з керiвниками експедицiї та психологами.
  Як i було заплановано, через два мiсяцi i двадцять один день ми вийшли на орбiту навколо Марса. Облетiвши його кiлька разiв i передавши картинку на Землю, Роднi взяв на себе управлiння i посадив корабель в пiвнiчнiй пiвкулi на височинi Елiзiй неподалiк вiд купола Гекати, заклавши в бортовий комп'ютер координати 32 градуси 10 хвилин Пiвнiчної Широти i 150 градусiв 15 хвилин Схiдної Довготи. На грунт Марса наша ракета лягла на бiк. З люкiв, якi майже одразу розкрилися, виїхали кiлька ящикiв, якi автоматично трансформувалися в чотири парнi гусенично-колiснi пiдставки. Роднi на ручному управлiннi, просто як автомобiль, повiв корабель по рiвному дну кальдери до заданої та одному йому вiдомої точки. Їхали ми кiлька годин. Нарештi, Роднi заглушив двигун, розгорнув своє крiсло вiд монiтора i сказав:
   - Усе! Приїхали! Зараз всiм вечеряти i спати, а через сiм годин ми вийдемо назовнi.
  За шiсть годин нас розбудив гудок. Почалася пiдготовка до виходу на поверхню. Шлюзова камера була розташована в центрi складу, через неї ми могли виходити назовнi i вивозити необхiднi для будiвництва табору вантажi. Спочатку ми просто вийшли i вiдразу же встановили навпроти шлюзу прапор Сполучених Штатiв Америки. Отже, наш загадковий спонсор - американець. Пробуривши ручним буром червонуватий грунт, ми встановили древко i залили свердловину розчином, який моментально схопився. Потiм помилувалися на небо. Погода стояла безвiтряна, тому марсiанське небо було не червоним, а сiро-блакитним з яскравою плямою сонця майже посерединi. Потiм ми обiйшли навколо наш корабель, що лежав горизонтально. Виявилося, що вiн був майже впритул припаркований до прямовисної стiни кальдери, в якiй бiля задньої його частини наче хтось прорубав коридор. У цьому коридорi ми i повиннi були встановлювати блоки примiщень марсiанського табору.
  Отримавши завдання, ми з хлопцями почали вивозити з корабля ящики, якi при натисканнi певних важелiв трансформувалися в окремi блоки примiщень, а ми вже стикували їх разом. Доба на Марсi триває 25 годин, тому i корабельний час ми перевели на марсiанський. На третiй день робiт ми виявили, що в тiнi носової частини корабля Роднi вiдгородив металевою сiткою якийсь закуток i повiсив на сiтцi табличку: "Вхiд заборонено!" Що ж такого таємного вiн мiг там робити? Зате бiля входу в коридор, в якому вже стояло кiлька з'єднаних разом округлих блокiв табору, прямо на скелi з'явилася велика вивiска; "Shkoda. Private territory " ("Шкода. Приватна територiя").
  На шостий день Роднi оголосив вихiдний. Карел вивiв з ангара мiнi-всюдихiд i ми втрьох вирушили на прогулянку по марсiанських околицях. Роднi залишився на кораблi. Ми виїхали ще до свiтанку i спочатку їхали по кальдерi, милуючись зоряним небом. До речi, зiрки з Марса виглядали майже так само, як iз Землi. А потiм почався свiтанок... Свiтанок на Марсi бiльш тривалий i яскравий, нiж на Землi через те, що численнi порошинки в атмосферi розсiюють свiтло вiд Сонця, навiть якщо воно ще не з'явилося над горизонтом. Разом зi свiтанком пiднявся вiтер i все навколо стало червоно-чорним: темно-червонi, майже бордовi грунт, каменi, пагорби, вибоїни, гори i чорнi тiнi вiд них. Небо теж стало червоним, причому, чим далi вiд сонця, тим червонiшим, зiрки зникли. Вiтер був не сильним, до справжньої пилової бурi справа не дiйшла, тому ми каталися ще кiлька годин. Коли повернули назад, почався захiд Сонця, такий же тривалий i яскравий, як свiтанок, тiльки синiй. Дивно, захiд на Землi був бiльш червоним, нiж на Марсi. З настанням сiрувато-блакитної ночi, ми побачили один iз супутникiв Марса, не круглий, а корявий Фобос, який сходив на заходi i рухався на схiд. Як ми не намагалися розгледiти Деймос, побачити його нам не вдалося, звiдси вiн був настiльки маленьким, що для неозброєного ока залишався невидимим.
  Коли ми повернулися назад, то спочатку навiть не помiтили на мiсцi свого корабля. Їхали ми при яскравому електричному освiтленнi, а повернулися у темряву.
   - Навiщо даремно витрачати енергiю? - Знизав плечима Роднi у вiдповiдь на нашi запитання.
  Ну, економiя, то економiя. Ми не стали обурюватися i на те, що в кораблi освiтлення теж стало бiльш тьмяним. Ще через кiлька днiв зник зв'язок iз Землею.
   - Треба би додати у повiтря кисню. - Якось за снiданком зауважив Карел.
   - До речi, Роднi, а як ми будемо злiтати? - Поцiкавився Бред. - Я думав, що за всiма тими ящиками в складi знаходяться якiсь паливнi баки i хоча б одна ступiнь, але, здається, там нiчого такого немає.
   - I взагалi, вся ця твоя таємничiсть!... - Вставив я. - Час вже нам дещо пояснити.
   - Добре! - Роднi глибоко зiтхнув i рiшуче встав. - Зараз ви все пiдете працювати, а менi треба вийти i пройтися. Коли повернуся, вiдповiм на всi вашi запитання. - Наш командир пройшов у свою каюту, а через деякий час надiв скафандр, вийшов назовнi i пiшов кудись пiшки.
  Деякий час ми бачили його на монiторi, а потiм пiшли працювати, вивантажуючи ящики i створюючи з них новi бульбашки табору. Скориставшись вiдсутнiстю Роднi, я заглянув за його таємничу загородку. Там, у невеликому гротi, захованому за уступом, лежало кiлька... Як би точнiше назвати цi об'єкти?.. Це було схоже на кокони шовкопряда, тiльки довжиною близько трьох метрiв i дiаметром близько пiвтора. Клянуся чим завгодно, з корабля ми нiчого такого не вивантажували!
  До обiду Роднi не повернувся. Ми чекали його до вечора, а потiм вирiшили їхати на його пошуки, бо запас повiтря у нього повинен був пiдходити до кiнця. До цього часу у нас вже ослiп останнiй монiтор i ми не могли бачити, що дiється назовнi. Поки Карел виводив всюдихiд, ми з Бредом вирiшили трохи розiм'яти ноги. Пройшовши всього метрiв з двадцять ми наткнулися на Роднi. Вiн лежав на грунтi обличчям вниз i головою в бiк корабля. Руки його були розведенi в сторони, а ноги витягнутi разом. Ознак життя у нього не було. Покликавши Карела, ми втягли Роднi в корабель, зняли з нього скафандр i сiли навколо.
   - Дивно, який у нього спокiйний вираз обличчя... - Перервав мовчання Карел. - Наче просто заснув... Не схоже, щоб вiн задихався.
   - Тут ще є трохи повiтря. - Перевiрив я запасник скафандра. - Цього вистачило би ще на пiвгодини.
   - Отже, вiн помер години три тому. - Пiдрахував Бред. - I не вiд задухи.
   - Чому ж вiн не вийшов з нами на зв'язок? - Схопився Карел.
   - Що такого вiн так боявся нам розповiсти?.. - Замислився я.
   - Треба подивитися в його каютi! - Карел кинувся в коридор.
   - Ми з тобою! - Схопився слiдом за ним i я.
  Всi разом ми пiдiйшли до дверей з написом: "Не входити!"
   - Чого вже там... - Зiтхнув Бред. - Тепер можна... - I вiн натиснув важiль дверi.
  Акуратно застелена полка-лiжко. Сумка з речами пiд нею. Вiдкидний стiл бiля стiни навпроти. Полка з кiлькома книгами над ним, а мiж книг - металева коробка вiд печива. На столi - комп'ютер.
   - Подивитися би, що там... - Я сiв до комп'ютера i натиснув кнопку включення. Засвiтився напис: "Цiлком таємно". - Але, знаючи скритнiсть Рiда, думаю, що тут встановлений якийсь дуже складний пароль...
  Раптом з монiтора заграв "Реквiєм" Баха, напис "цiлком таємно" пропав i з'явився новий: "Увага всiм!" На екранi виникло зображення Роднi Рiда, яке заговорило, звертаючись до нас:
   - Хлопцi! Я не мiг вам сказати цього ранiше. Наша експедицiя - це полiт тiльки в один кiнець. Ви вже помiтили, що запаси повiтря i енергiї закiнчуються. Розвантаживши останнiй кут складу, зрозумiєте, що летiти назад нема на чому. Прикро, що я занадто пiзно про це дiзнався. Як сказав би Полянськи: "Шкода!" В останнiй день перед вiдльотом менi вдалося через свого повiреного дiстати всього одну ампулу отрути. Я прийму її i пiду по прямiй вiд корабля. Через деякий час я просто засну i вже не прокинуся. Назад я вже не повернуся... Вибачте, вам доведеться вмирати бiльш болiсно... Ну, все, прощайте... - Роднi зник з екрану, з'явилося зображення якоїсь церкви i знову зазвучав "Реквiєм"...
  Бред зняв з полицi скриньку i вiдкрив її. На днi лежала розбита ампула вiд отрути.
   - От, гад, мiг би i нам взяти! - Зло кинув вiн коробку на пiдлогу.
   - Сказав же, що не мiг! - Заступився за покiйного Карел. - Цiкаво, чому вiн повернувся? Адже збирався просто пiти по прямiй...
   - I лежав якось дивно, нiби його хтось принiс i поклав... - Продовжив думку Бред.
   - Еге ж! Сусiдськi хлопцi мимо проходили i пiднесли! - Невдало спробував я розрядити обстановку.
   - Вже мертвого. - Додав Карел.
   - Скiльки ж нам залишилося?... - Я вийшов у рубку, щоб прорахувати на комп'ютерi наш час.
  Запасiв води i продуктiв було ще на тиждень, енергiї - на чотири днi. А от повiтря... Його залишалося вiд сили дня на пiвтора.
  Хлопцi приречено сидiли в своїх крiслах i дивилися на мiй комп'ютер.
   - Отже, у нас всього два варiанти. - Повернувся я до них. - Або повiльно вмирати вiд задухи, або не чекати цього, а вiдкрити дверi i зняти скафандри.
   - Для початку давайте покладемо Рiда в його каютi. - Запропонував Бред.
  Ми вийшли в склад до шлюзу, взяли Рiда за руки та ноги i понесли до його каюти. Менi здалося, що зовнi стукнула хвiртка. Звичайна дерев'яна хвiртка на сiльському парканi. "Мабуть, кiлькiсть кисню вже знижується" - байдуже подумав я, струшуючи головою. Поклавши командира на його лiжко, ми вийшли з каюти, закрили дверi i зняли з неї табличку "Не входити!"
  Бред запропонував влаштувати останню вечерю з великим возлiянням. Я пити не став. Я взагалi не любитель спиртного, а тут, в останнi години, вирiшив дещо записати. Хлопцi, сп'янiвши, задрiмали у своїх крiслах. Я включив комп'ютер. За стiною грюкнули вiконницi - хтось закривав вiкна на нiч... "Якi, до бiса, вiкна?!" - стрепенувся я - "Ми ж на Марсi! У нас анi вiкон, анi iлюмiнаторiв, анi, тим бiльше, вiконниць немає. Слуховi галюцинацiї вiд нестачi кисню. Та й вiд замкнутого простору теж... Хоч би один оглядовий монiтор заробив!" Я встав i поклацав вимикачами пiд усiма монiторами. Дива не сталося - монiтори не працювали, що вiдбувалося назовнi, було невiдомо.
  Я сiв до комп'ютера i почав виливати йому вголос все, що у мене накопичилося: i образу на невiдомого менi мiльярдера, який заради економiї вiдправив нас в один кiнець; i злiсть на Рiда, який не повiдомив нам, коли дiзнався про це; i мiркування про те, що робити, щоб полегшити нашi останнi години...
   - Нi! - Раптом спробував пiдвестися п'яний Карел. - Не хочу задихатися! Краще швидко померти, вiдкривши дверi!
   - Заспокойся! - Посадив я його назад. - Я так i пишу: щоб не вмирати болiсною смертю, задихаючись вiд нестачi повiтря, вирiшили вийти до шлюзу i вiдкрити дверi...
  Зовнi проїхав вiз... Я завiв будильник на дзвiнок через двi години i задрiмав. У пiвснi передi мною розгорталися картини сiльського життя в Польщi, миготiли автомобiлi на величезних розв'язках дорiг в Америцi, лiтали якiсь кулястi iнопланетяни, що свiтилися, над поверхнею Марса... "От би прилетiли iнопланетяни i врятували нас..." - разом iз дзвiнком будильника промайнула остання сонна думка.
  Ми прокинулися, роззирнулися, склали акуратно все, що лежало не рiвно. Зовнi загавкав собака. Менi здалося, що Карел, як i я, теж хитнув головою. Зняли скафандри i поставили їх до шаф, вбудованих у стiни коридору. Знову грюкнули вiконницi. Бред чортихнувся. Вийшли в склад i пiдiйшли до шлюзу. За дверима пригальмувала машина.
   - Давай, Роман, вiдкривай швидше, бо я вже божеволiю, чорт знає, що ввижається! - Поквапив мене Карел.
   - Це вiд вiскi! - Впевнено хитнув головою Бред. - У вухах шумить!
   - Ну, з Богом! - Сказав я, натискаючи кнопку виходу. - А раптом там...
  Шлюз почав вiдкриватися...
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"