Аннотация: Деякi, язик не повертається сказати "люди", за грошi готовi пiти i на пiдлiсть, i на злочин...
ЗА П"ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ
ОПОВIДАННЯ
(9 вересня 2020 року)
Наш лiсгосп розташований у дуже мальовничому мiсцi: змiшаний лiс серед широких i пологих пагорбiв розкинувся уздовж берегiв невеликої рiчечки, яка неквапливо вливається в озеро, поросле очеретом, а потiм так само спокiйно прямує до села. Контора лiсгоспу розташована на околицi лiсу, всього кiлометрiв за чотири вiд села. Працює нас тут семеро осiб.
За начальника у нас була Валентина - тридцятишестирiчна симпатична жiнка з мiста, чоловiк якої працює комп"ютерщиком, а тому йому все одно де жити - чи то в мiстi, чи то в селi. Будинок вони нi будувати, нi купувати в селi не стали, а зайняли лiсгоспний, на самiй околицi села.
Бухгалтерка Зоя, повна добродушна жiнка пiд сорок, все життя, якщо не брати до уваги навчання в технiкумi, прожила у нас, тут же вийшла замiж i виховує двох дiтей. Старший її син цього року закiнчив дев'ять класiв i подався до мiста вчитися на будiвельника.
Зiна - двадцятирiчна весела хихотушка, заочно вчиться на другому курсi в iнститутi, а у нас працює прибиральницею.
I ми - четверо мужикiв, старшому з яких, Михаличу, цього року стукне п'ятдесят, а молодшому - Коляну, недавно виповнилося тридцять два. Всi ми люди сiмейнi, спокiйнi, спиртним не зловживаємо, роботу виконуємо сумлiнно.
А робота у нас яка? Лiс об'їжджаємо, робимо плановi вирубки, зрiзаємо сухостiй, стежимо, щоб мiськi вiдпочивальники багать не залишали. Нашi-то, сiльськi, у лiс лише за грибами та за ожиною ходять, вогнищ не палять. А для приїжджих ми навiси зi столами i лавками спорудили по всьому лiсу, мангали залiзнi поставили, щоб багаття де попало не розпалювали, пiд ними сухi дрова складаємо, щоб дерева даремно не рубали. Поруч - полувкопанная бочка з водою - про всякий пожежний випадок. У сезон полювання огороджуємо дiлянки смугастою червоно-бiлою стрiчкою, щоб люди туди не заходили i пiд пострiли мисливцiв не потрапляли.
Приїжджають до нас мисливцi, вiдзначаються у конторi, ми їм дiлянку лiсу визначаємо i чергуємо - хiба мало що. До вечора мисливцi до контори пiдтягуються, ми здобич вимiрюємо, зважуємо, в книгу спецiальну записуємо - i до побачення!
Народ до нас, переважно, приїжджає свiдомий - пополюють, шашлики посмажать, вип'ють - не без цього, але завжди все в рамках пристойностi. Проблеми бувають лише з мажорами. Так ми називаємо начальникiв i їхнiх друзiв, яким нiякi закони не писанi. Ну, i з браконьєрами. Вони не часто, але все ж таки до нашого лiсу навiдуються. Адже у нас як: на зайцiв, лисиць, кабанiв i качок полювання в сезон дозволено, а на рись - зась.
Наприкiнцi квiтня я обходив лiс у парi з Михаличем. Чуємо, в яру, порослому кущами, пищить хтось. Ми туди - а там двоє рисенят без мамки, голоднi зовсiм. Почекали трохи - рись не прийшла, мабуть, браконьєри вбили. Довелося нам рисенят у контору забрати, не пропадати ж малюкам вiд голоду. Вигодовували ми з Михаличем рисенят спочатку з соски молоком, а потiм вже й всi конторськi стали пiдгодовувати i м'ясом, i ковбасою, та навiть котлетами.
Рисенята виявилися дiвчинкою i хлопчиком. Хлопчика назвали Рисiком, а дiвчинку - Русею. I хоча всi нашi рисенят полюбили, нi в ласцi, нi в їжi нiколи не вiдмовляли, Руся бiльше прив'язалася до мене, а Рисiк - до Михалича. Колян поставив їм чипи, але в лiс ми їх поки не випускали i навiть не виводили, вирiшили дочекатися осенi. А поки вони жили при конторi i бiгали по територiї навколо неї, благо паркан у нас мiцний та надiйний. До кiнця липня рисенята вже були розмiрами з великих поважних котiв, хоча й поводилися ще наче кошенята, все їм пустощi та iгри.
У серединi серпня, задовго до початку мисливського сезону, Валентина зiбрала нас вранцi на планерцi.
- Завтра на полювання приїдуть мажори з мiста. Думаю, захистити треба найближчий до контори сектор. Приготуйте там все по вищому розряду - начальство дуже високе.
Ну, ми i пiшли працювати. Огородили стрiчкою дiлянку, склали добiрнi дрова пiд мангалом, води свiжої в бочку налили, столи i лавки наждачкою почистили - любо-дорого!
Наступного ранку всi у конторi зiбралися. Мисливцi приїхали о дев'ятiй. Машини на стоянцi поставили, розвантажилися i пiшли до табору. Ми їм ще й речi пiднесли - табiр-то всього метрах в п'ятистах вiд контори. Чергуємо, хто телевiзор дивиться, хто газету читає. Я на диванi сиджу, Русю по спинi погладжую. I тут Михалич раптом запитує:
- А де Рисiк? Нiхто його не бачив?
Стали озиратися, кликати його - дверi до контори влiтку завжди вiдчиненi, щоб свiже повiтря, як у лiсi було - нiде Рисiка немає. I тут Валентина, вся в червоних плямах, тихо так, каже:
- Мажори рись замовили. Я Рисiка в лiс вiдвела.
- Як ти могла?! - Схопився Михалич - Це ж свiй, вiн же наче член сiм'ї!
- Ти що, зовсiм з розуму зрушила? - Пiдскочив до столу Андрюха. - Чому нам нiчого не сказала?
- Ну, Валентина, такого я вiд тебе нiяк не очiкувала! - Гнiвно поставила руки в боки Зоя.
- Рисiк... Рисiк... - Почала схлипувати Зiна.
- П'ятдесят тисяч! Всього за п'ятдесят тисяч ти друга продала!!! - Михалич готовий був врiзати Валентинi кулаком. - Та вiдiйди ти, Андрюха! Треба ж з нею розiбратися! - Вiдмахнувся вiн вiд Андрюхи, який намагався утримати його руку.
- Ти чому нам нiчого не сказала? Та ми би тобi всi гуртом цi п'ятдесят тисяч зiбрали. - Пiднявся i я слiдом за Русею, що схопилася при словi "Рисiк". - Пояси би затягли i зiбрали. Та й зараз готовi зiбрати, правда, мужики? - Озирнувся я на iнших.
- Та як же, їм рись обов'язково потрiбна... Я ж i грошi вже взяла...
- Грошi i вiддати можна. Слухай, Колян, поки вони там випивають, треба Рисiка вiдшукати. Вiдстеж-но його по чипу. - Вирiшив я дiяти.
- Михалич! Бiжи назустрiч! Головне, щоб Рисiк їм на очi не потрапив. - Почав я розпоряджатися. - Стiй! Куртку вiзьми, сховаєш його за пазухою!
Руся весь цей час крутилася у нас пiд ногами, розумiла, що Рисiк пропав, а ми його хочемо знайти. Михалич пiшов до стежки, що вела до табору мажорiв, а потiм, огинаючи її йшла до сектора "С". Я, провiвши його, збирався закрити хвiртку, але тут Руся вискочила за неї i стрiлою помчала стежкою. Я кинувся за нею. За кiлька хвилин пролунав пострiл i радiснi вигуки мисливцiв.
Руся обiгнала Михалича всього на пару метрiв. Коли вiн побачив, як вона впала, одразу ж пiдбiг, не давши мисливцям зробити ще хоч один пострiл.
- На смерть! - Сказав вiн їм. - Зараз у конторi зважимо, обмiряємо, у книгу запишемо, а потiм вам вiддамо. - Вiн узяв Русю на руки i повернув назад.
Тут пiдбiг i я.
- Саньок, вона ще жива. - Шепнув менi Михалич, передаючи Русю з рук на руки. - Я їм збрехав, що вбита.
- Дякую, Михалич, ти давай, рятуй Рисiка, а я тут вже сам...
Михалич, ховаючись за кущами, побiг до сектору "С", а я повернувся до контори. Увiйшовши, поклав Русю прямо на стiл начальницi. Оглянув рану - ветеринар вже був не потрiбен. Руся вмирала. У всiх на очах стояли сльози. Я погладжував Русю по голiвцi, Зiна ридала на диванi, Андрюха потирав кулаки, злобно поглядаючи на Валентину. Колян, стежачи за монiтором, через навушник направляв Михалича до Рисiка.
Хвилин через п'ятнадцять повернувся Михалич i, мовчки розтуливши куртку, випустив Рисiка на стiл. Руся вже ледве дихала. Рисiк лизнув її пару разiв i вона затихла. Наче просто заснула. Тiльки з вiдкритими очима... Рисiк лiг поруч i поклав голову на її лапу...
- Треба би обмiряти її i зважити... - Через деякий час порушила загальне мовчання Валентина.
Всi мужики, не приховуючи злих поглядiв, мовчки встали i вийшли у двiр. Сiли в альтанцi, поклавши руки, стиснутi в кулаки, на стiл. Рисiк вийшов слiдом за нами i влаштувався бiля нiг Михалича. За кiлька хвилин вибiгли Зiна з Зоєю. Вони принесли i поставили перед Рисiком двi миски - з молоком i з м'ясом. Рисiк тiльки глянув на них i вiдвернувся...
Приблизно через пiвгодини на ганок вийшла Валентина. На руках вона тримала мертву Русю. Опустивши голову i намагаючись не дивитися у наш бiк, вона вийшла за хвiртку.
- За п'ятдесят тисяч! - Сплюнув їй у слiд Андрюха.
Надвечiр мажори почали збиратися додому. Напiдпитку та веселi вони сiдали по машинах.
- Всього вам найкращого! Восени приїжджайте на кабанiв та качок! А взимку у нас зайцi i лисицi! - Крутилася, проводжаючи їх, Валентина.
Машини поїхали. Стало незвично тихо. Валентина нерiшуче потопталася i зупинилася бiля ганку.
- Пiду, лопату вiзьму. - Встав я. - Поховати...
Мужики теж вийшли з альтанки.
- За Рисiком доглядайте! - Обернувся бiля хвiртки Михалич до Зiни з Зоєю. - Якщо хоч один волосок... Уб'ю! - Кинув вiн погрозливий погляд повз Валентини на ганок.
У таборi був безлад. Усюди розкидане смiття, пляшки, вогонь на мангалi ще не догорiв. А посеред галявини валялося те, що залишилося вiд Русi. Мисливцi зняли з неї шкуру разом з головою i забрали, як трофей.
Трохи осторонь вiд галявини, за розлогим кущем я почав копати яму. Мужик я суворий, але майже нiчого не бачив через туман, що застилав очi. Як крiзь вату чув голоси:
- Треба би у щось звернути.
- Он, газета валяється, давай її сюди!
- Ще треба, не вистачає...
- Прибрати би тут...
- Я вогонь заллю.
- Готово. Як там Саньок?
Мужики пiдiйшли до мене. Я стояв по колiно в ямi i продовжував копати, низько схиливши голову, щоб не було видно, як капають у землю сльози.
- Саньок, вже вистачить. На ось, вiзьми... - Колян простягнув менi згорток.
Я поклав тiло Русi в яму, вилiз i почав закопувати... Потiм вийшов на галявину, озирнувся - мужики вже все прибрали. Вигрiб мокрий попiл з мангала у подiл сорочки i посипав їм горбок, пiд яким лежала Руся...
З того часу нiхто навiть дивитися не мiг на Валентину. Наскiльки ранiше вона здавалася симпатичною, тепер настiльки ж викликала огиду. Всi її риси, вся фiгура виглядали мерзенними. Хоча ми на неї намагалися навiть не дивитися, одне вiдчуття її присутностi викликало на наших обличчях гримасу огиди. Ми приходили на роботу i, не чекаючи розпоряджень, мовчки йшли в лiс робити свою справу. Навiть за людину її тепер не вважали. Зiна з Зоєю теж з начальницею не вiтається i не розмовляли. Через два тижнi Валентина звiльнилася i поїхала. Але i пiсля її вiд'їзду ми намагалися не вимовляти анi її iменi, анi числа п'ятдесят.
Продовжуючи займатися необхiдними справами, ми тепер брали Рисiка з собою в лiс - нехай звикає. Кожного разу при зустрiчi з людьми, ми робили застережливий жест i говорили Рисiку:
- Чужий! Буде як з Русею! - Тож дуже скоро Рисiк навчився ховатися при зустрiчi з будь-якою людиною, крiм нас.
Якось Зiна, яка iнодi прибирала й примiщення сiльради, запiзнилася на роботу, а прийшовши, повiдомила:
- Я сьогоднi прибирала той будинок, лiсгосповський. Здається, скоро новий начальник приїде.
Нового начальника нам прислали за кiлька днiв до початку мисливського сезону. Молодий, усмiхнений хлопець, який щойно закiнчив iнститут, зайшов до контори з портфелем i квiтами i одразу ж з порога представився:
- Доброго дня! Мене звуть Iгор Семенович! Можна просто Iгор. - Обвiв вiн поглядом нашi суворi обличчя. - Дозвольте презентувати!.. - I вiн пiднiс Зiнi i Зої квiти i по коробцi цукерок, артистично вихопивши їх з портфеля.
Нашi дiвчата розпливлися в усмiшках.
- Мужики, пiдходите до столу! Я виставляюся! - Зробив вiн нам запрошувальний жест.
На столi стали з'являтися пляшка горiлки, пляшка вина, нарiзанi в супермаркетi сир, ковбаса, копчена риба, хлiб, одноразовi стаканчики, фрукти, коробка з тiстечками...
- Довго говорити я не вмiю. - Розпочав новий начальник, беручи в руки наповнений стаканчик. - Пити я не люблю, особливо на роботi, але сьогоднi такий день! Ну, за знайомство!
Ми мовчки випили i закусили. До нового начальства довiри поки не було. I тут у вiдкритi дверi увiйшов Рисiк.
Рисiк пiдiйшов до столу, встав на заднi лапи i стягнув шматочок ковбаси.
- Одразу видно, свiй хлопець! - Розсмiявся начальник i кинув йому ще ковбаси. - Ну... От i познайомилися... - Намагався вiн прочитати емоцiї на наших похмурих обличчях. - То я це... Пiду по лiсi погуляю... - I вiн вийшов з контори.
Не бiльше нiж через годину вiн вбiг у примiщення, тримаючи за пазухою якусь коричневу грудочку.
- Бiлка! Лапу зламала... - Обережно поклав вiн її на стiл. - Серед вас, часом, ветеринара немає? - Обернувся вiн до нас.
- Нi.
- Що ж робити?.. Може, просто перев'язати?.. Нi, калiкою залишиться...
- У селi є ветеринар! - Раптом вiдгукнулася Зiна. - Вiн не тiльки корiв чи свиней лiкує, а й собак, i котiв.
- Справдi? А де його знайти?
- Треба проїхати до села, потiм по першiй вулицi до другого повороту... - Почала пояснювати дорогу бухгалтерка Зоя.
- Ой, та там незнайомiй людинi заблукати - раз плюнути! Я покажу! - Перервала її Зiна.
I вона побiгла слiдом за начальником, який вже кинувся до своєї машини, рятуючи поранену бiлку.
Повернулися вони ближче до обiду. У бiлки була загiпсована лапа.
- Де б її прилаштувати? - Озирався Iгор у пошуках безпечного i затишного мiсця для звiринки. - Цей ваш Рисiк любить бiлок?
- Поки вiн з ними не зустрiчався. - Пробурмотiв Михалич.
- Гаразд, сьогоднi заберу її додому, а завтра щось придумаємо. - Начальник поклав бiлку перед собою на столi. - Так... Зоя Володимирiвна, допоможiть менi з документацiєю розiбратися...
Бiлку вiн i справдi забрав додому. А вранцi привiз назад вже у великому дерев'яному ящику з сiткою.
- Дикому звiровi не варто до домiвки звикати. - Пояснював вiн, пристроюючи клiтку до дерева на дворi. - Треба би ще й загiн побудувати для поранених, раптом щось... Нi, два загони - один для травоїдних, а iнший для хижакiв, щоб нерви одне одному не псували. Допоможете?
Для доброї справи анi сил, анi часу не шкода. Iгор за свої грошi купив матерiали, а ми за кiлька днiв спорудили i загони, i просторi клiтки для всякої живностi. I Рисiк весь час мiж нами крутився. До речi, Iгоря Семеновича вiн майже одразу прийняв за свого.
Не встигли озирнутися, як почався мисливський сезон.
- Була б моя воля, заборонив би будь-якi полювання! - В серцях грюкнув по столу папкою Iгор. - Але... Мужики, ви огородiть там все... Та що я вас вчити буду, самi все знаєте... Тiльки... - Вiн сором'язливо почервонiв, просто наче дiвчина-красуня, i, опустивши очi в пiдлогу, попросив: - Якщо не важко буде, ви би ввечерi, пiсля полювання обiйшли дiлянки, раптом якась качка або ще хтось поранений залишиться... Забрати б їх сюди, пiдлiкувати...
- Цей за п'ятдесят тисяч не продасть. - Шепнув за нашими спинами Михалич. - За кожну дрiбноту серцем вболiває.
- Ну, гаразд, поки ви не розiйшлися по дiлянках, хотiв запитати. - Вже у дверях зупинив вiн нашу бригаду. - Як у вас тут з ювiлеями? Я у "справi" прочитав, що Михаличу скоро стукне...
- Не говори скiльки! Святкувати не буду! - Рiзко розвернувся Михалич. - Чути цю цифру не можу!
Iгор запитально подивився на Зiну, вона кивнула, мовляв, потiм поясню. Бiльше вiн, як i ми, цю цифру нiколи не називав.
Взимку ми випустили Рисiка в лiс, але вiн часто по-дружньому заглядає до нашої контори. А Зiна... Зiна все частiше стала приїжджати на роботу разом з новим начальником. Здається, справа до весiлля йде. А що? Хорошим людям ми тiльки щастя бажаємо...