Аннотация: Як iз нiзвiдки в театрi з'явилася нова артистка. Вискочка! Актриса, млин*! Хоча, якщо чесно, талановита... Перетягнула на себе всi ковдри та незабаром раптом зникла...
АКТРИСА, МЛИН!
ПОВIСТЬ
(13 квiтня 2024 року)
Як iз нiзвiдки в театрi з'явилася нова артистка. Вискочка! Актриса, млин*! Хоча, якщо чесно, талановита... Перетягнула на себе всi ковдри та незабаром раптом зникла...
*Млин - у росiйськiй мовi лайка "блин" походить вiд лайливого "бл...ть". Я не хочу дослiвно перекладати його, як "млинець", не хочу писати й "курва", тому використовую коротке "млин", яке не ма" нiчого спiльного з росiйською лайкою.
-1-
Директор театру Олександр Петрович квапливо йшов довгим коридором обласного управлiння культури. "За що мене викликають на килим?" - перебирав вiн у головi - "Працю"мо, як завжди. Вистави без аншлагiв, але й зал не напiвпорожнiй..."
- У себе? - Запитав вiн у секретарки. - Як настрiй?
- Вже чека", заходьте. Начебто нормально. - Iрочка, якiй вже було пiд п'ятдесят, на хвилинку вiдiрвалася вiд комп'ютера i звично-ввiчливо усмiхнулася.
Олександр Петрович зобразив на обличчi житт"радiсну впевненiсть, вiдчинив дверi й увiйшов до кабiнету.
- Добрий день, Семене Аркадiйовичу! Я саме вчора подумав, а чи не зазирнути до Вас? Ви наче мої думки прочитали! - Вiн впевнено пройшов до столу, посунув крiсло i сiв навпроти начальника. - Як настрiй?
- У вас, я бачу, чудовий. - Зсунувши брови до перенiсся i демонструючи занепоко"ння, вiдповiв Семен Аркадiйович. - А от у мене не дуже.
- А що так?
- Та ось, вашi показники не тiшать. Ви таке слово, як "аншлаг", коли-небудь чули?
- Дiйсно, аншлагiв у нас давно не було, але ж i зал порожнiм нiколи не бува"! - Одразу ж пiшов у наступ Олександр Петрович.- Розповсюджу"мо квитки по органiзацiях - там їх оплачують профспiлки, виручають працiвники бiблiотек та фiлармонiї, студенти муз-училища та й школи часто йдуть назустрiч...
- А ви чули, що у сферi культури намiчаються скорочення? От що ви можете запропонувати, щоб у нас не виникло бажання розпочати з театру?
- Ну... Зараз у нас почина"ться весняний сезон... Ми пiдготували двi новi вистави, репетиру"мо минулорiчний ма-
терiал... Усi працюють, усi професiонали!
- Професiонали... Нагадайте менi прiзвище хоч однi"ї вашої зiрки?
- Ну... Наприклад, Пiнчина! Дуже гарна актриса! А Телятников? Вiн майже все може зiграти!
- Ви взагалi слово "зiрка" розумi"те? "Зiрка" - це особистiсть, на яку йдуть! У якому б спектаклi ця особистiсть не грала, яка б роль їй не дiсталася, глядачi масово валять саме на неї! - Семен Аркадiйович аж пiдвiвся з крiсла i навис над Олександром Петровичем. - Таку зiрку ма"те?
- Чесно сказати?... Такої зiрки ми не ма"мо. - Зiтхнув директор театру та приречено повiсив голову. - Та й де її взяти, ми ж не столиця! Провiнцiя-с! - Театрально розвiв вiн руками. - Мiж iншим, i у столичних театрах теж не щодня аншлаги!
- То що, ви пропону"те: нам залишити лише столичнi театри? А решту розiгнати?
- Я нiчого такого не пропонував! Не можна позбавляти провiнцiйного народу мистецтва! Не всi ж мають можливiсть мотатися на спектаклi до столицi! Театр потрiбний усiм!
- То доведiть, що вiн потрiбний! Придумайте щось таке, щоб до вас повалив народ! Вiдкопайте десь зiрку! Та хоч самi злiпить її з чогось!
- Та де я...
- Все! У мене бiльше нема" часу на розмови, треба бiгти на нараду! - Пiдвiвся з-за столу Семен Аркадiйович, явно показуючи, що розмова закiнчена. - Якщо до початку осiннього сезону у вас у театрi нiчого не змiниться, нам доведеться порушити питання про замiну директора театру. Для початку... А там i скорочення... - Майже виштовхуючи Олександра Петровича за дверi, закiнчив "килим" начальник.
- Iрочко, викличте до мене на чотири директора фiлармонiї!
-2-
Олександр Петрович повiльно йшов довгим коридором.
"Зiрку йому подавай!" - сердито думав вiн - "Вийми та поклади!... I до пенсiї всього нiчого, рокiв..." - вiн порахував на пальцях - "...вiсiм. Не дадуть спокiйно допрацювати!" - тут у нього в животi щось голосно забурчало - "Ще й обiд пропустив!"
Повз бадьоро процокали пiдбори, вiйнуло бузком, жiноча тiнь, пройшовши мимо, завернула за рiг, а в руцi Олександра Петровича опинився шматочок глянсового картону. "Дивна вiзитiвка..." - зупинившись, глянув на нього директор. Вiн зазирнув за рiг. У цьому мiсцi коридор проходив повз невеликий хол, обставлений крiслами i дiжками з пальмами, монстерами та юками. Людей у холi не було. Щоправда, з нього в якiсь кабiнети вели дво" дверей... Олександр Петрович пiдiйшов ближче до свiтла, щоб роздивитись вiзитiвку. На темно-бордовому тлi золотими лiтерами було написано:
З А П Р О Ш У Ю!
О Б I Д В К А Ф Е "О Л I М П"
С Т О Л И К З А М О В Л Е Н О
"Нi iменi, нi прiзвища, нi телефону... Може, це й не менi призначалося..." - директор перевернув вiзитiвку, на бiлому оборотi звичайною ручкою було написано:
Просто зараз!
Не проґавте удачу!
"То ж де цей "Олiмп" знаходиться?" - крутив головою на всi боки Олександр Петрович, йдучи у бiк зупинки. У цьому районi вiн нiколи не вiдвiдував кафе. Зазвичай усi спiвробiтники театру обiдали в "Театральному" прямо навпроти театру. Годували там непогано, та й не надто дорого.
"Олiмп" виявився через дорогу прямо навпроти Управлiння. "Ну, що ж, час обiднiй, можна й зайти..." - Олександр Петрович увiйшов до кафе i зупинився, нерiшуче перебираючи в руцi вiзитiвку.
- У вас замовлено? - Пiдскочив до нього офiцiант, вихопив
з його рук картку i повiв до столика бiля протилежної стiни. - Вам сюди! Куртку можете повiсити тут! Я буквально за хвилинку!
Не встиг Олександр Петрович повiсити куртку на вiшак, що стояв бiля столика, й сiсти, як офiцiант почав розставляти салати та вино.
- Гаряче принесу, коли прийде ваша супутниця!
- Але ж... Я ж нiчого не замовляв! - Побачивши у салатi королiвськi креветки, занепокоївся директор театру.
- За все вже заплачено! - Лагiдно заспiвав офiцiант i випарувався.
Олександр Петрович розслабився, вiдкинувся у зручному крiслi й оглянув "декорацiї". Прямо перед ним розташовувався золотаво-дзеркально-скляний вхiд у кафе. Злiва був влаштований невеликий гардероб, хоча бiля кожного столика стояли й вiшалки на чотири гачки. За гардеробом виднiлися дверi до санвузолу, а праворуч - дверi до кухнi, з яких час вiд часу з'являлися офiцiанти з тацями. По два ряди столикiв знаходилося праворуч i лiворуч вiд директора, а до його столика вiд входу вiв прямий прохiд.
Раптом у цих "декорацiях" несподiвано вiдчинилися дверi, i перед ними з'явилася дама в довгому фiолетовому плащi та у крислатому капелюсi з фетровими квiтами, зсунутому трохи набакир. Дама застигла бiля входу, опершись на парасольку-тростину. Кра"м ока чи, може навiть, пiдсвiдомостi Олександр Петрович помiтив, як усi "глядачi" (тобто вiдвiдувачi кафе) обернулися до неї та застигли в здивованому зацiпенiннi. "Чому в кафе всi столики зайнятi?" - десь за межею свiдомостi проповзла фонова думка - "Чому аншлаг? Ах, дiйсно ж, обiд..."
Дама клацнула пальцями вiльної руки, до неї пiдскочив офiцiант, прийняв вiд неї плащ iз парасолькою та зник за вiшалкою гардеробу. Дама, що залишилася в довгiй бузковiй сукнi й фiолетовому капелюсi, попливла по вiльному проходу до столика Олександра Петровича. Усi голови "глядачiв", як соняшники за сонцем, повiльно поверталися за нею. "Прекрасний вихiд!" - зазначив професiонал у головi директора театру, поки сам вiн схопився, поцiлував простягнуту йому руку, вiдсунув крiсло i допомiг дамi сiсти.
- Лариса Вiкторiвна. - Промовила дама, забираючи руку, i вiшаючи на вiшалку маленьку бузкову сумочку, яку ранiше не було видно на тлi складок сукнi.
- Дуже при"мно, Олександр Петрович! - Директор театру сам здивувався, як легко прокинувся в ньому давно забутий артист, який вчасно включив iмпровiзацiю i не почав заїкатися вiд захоплення, що хвилями розходилося вiд дами по всьому просторi кафе. Дама пiдняла келих iз рожевим вином:
- За знайомство?
- За знайомство! - Схопився за свiй келих Олександр Петрович.
Салат плив у бузковому туманi, запах креветок перекривав аромат бузку, а все навколо здавалося нереальним. За час бузкового дзюрчання нiчого не значущої розмови з салатами було покiнчено, i офiцiант принiс вiдбивнi.
- А тепер давайте поговоримо про справу. - Раптом перервала бузкову симфонiю казкова дама i одразу перетворилася на таку собi Ларису Вiкторiвну. Не вважаючи правила пристойностi обов'язковими для себе, Лариса Вiкторiвна одразу ж нарiзала на шматочки всю вiдбивну i один за одним вiдправляла їх собi до рота. - Я хочу, щоб ви взяли мене до себе в театр. Зрозумiло, не прибиральницею, а актрисою. I вiдразу ж, розумi"те, просто завтра дали можливiсть зiграти в якiй- небудь виставi.
- Але ж я не знаю... А ви хоч актриса?
- Нi. У мене двi вищi освiти - iнженерна та педагогiчна.
Та життя таке коротке! Хочеться спробувати якнайбiльше! Але ж можна й не встигнути, розумi"те? А де можна за короткий час прожити кiлька життiв?
- Де?
- У театрi, звiсно ж!
- Так, дiйсно... Але ж...
- Я не претендую одразу на головну роль. Згодна на будь-яку. Пограю з тиждень, якщо вам не сподоба"ться, можете так прямо i сказати. Я не ображуся!
- Але...
- Та що ви втрача"те? Спробуйте! Може, я саме те, що вам потрiбно?! - Вона покiнчила зi сво"ю вiдбивною, склала на тарiлцi виделку та нiж, взялася за келих i стала повiльно водити пальцем по колу його краю.
Як загiпнотизований, дивився Олександр Петрович на цi обертальнi рухи, доїдаючи свою вiдбивну, а в його головi пропливали думки: "Ось так от, з бухти-барахти... Актриса, млин!... Але ж ефе-е-ектна!... "Вiдкопайте десь зiрку! Та хоч самi злiпите її з чогось!" - А от i вiдкопаю! А от i злiплю!... А якщо не вийде, то що менi втрачати? Нехай восени новий директор все i розхльобу"!..."
- Погоджуйтесь, Олександре Петровичу! - Нiби у вiдповiдь на його думки Лариса Вiкторiвна подивилася на нього крiзь келих з вином. - Погоджуйтесь! Тим бiльше, що це лише до жовтня, потiм я зникну з вашого життя назавжди.
- А от i погоджуся! - Директор навiть не помiтив, що заговорив уголос. - А от i поставлю вас прямо в завтрашнiй спектакль! Приходьте на репетицiю на десяту!
- Десять нуль-нуль! - Кивнула на згоду, дама, зробила знак офiцiанту i попливла до виходу. По дорозi, супроводжувана захоплевими поглядами глядачiв-вiдвiдувачiв, з бузкової хмари вона перетворилася на фiолетову статуетку i зникла за вхiдними дверима.
"Що то було?" - почав приходити до тями Олександр
Петрович. - "Мiраж чи реальнiсть?" - Озирався вiн на вулицi, намагаючись роздивитися за мрякою весняного дощу та"мничу жiнку. - "Актриса, млин! Що я скажу режисеру?"
-3-
Поки Олександр Петрович дiстався театру, вiн зовсiм прийшов до тями. Так, нова знайома виглядала ефектно, викликала захоплення, але... Нiчого бiльше, жодних особистих почуттiв вона не зачiпала. За багато рокiв роботи в театрi Олександр Петрович звик до загравань актрис, але навчився на них не реагувати i, якщо не брати до уваги дрiбнi iнтрижки молодостi, вважався зразковим сiм'янином. Ця жiнка викликала захоплення, як картина в музеї, як якийсь неживий експонат, як витвiр мистецтва i нiчого бiльше. "Чому?" - дивувався сам собi директор - "Красива жiнка, ефектна поведiнка, що виклика" захоплення, вмiння триматися... Та вона ж зi мною навiть не кокетувала! Усi актриси кокетують, це у них у кровi, а ця... Нi, вона не актриса! Це просто дiловий чоловiк у спiдницi! Нiчого в неї не вийде!..."
- Iгоре! - Зустрiв вiн у коридорi режисера першого складу. - Зайди до мене у кабiнет, " розмова!
- Що, в управлiннi втик зробили? - Наздоганяючи його бiля дверей кабiнету, запитав режисер.
- Не лише втик. Проходь, сiдай...
- То що?
- Що! - Директор схопився з крiсла, став у театральну позу i з завиваннями почав мовити: - Настають великi змiни! Можливi навiть скорочення! Змiщення, перестановки та гонiння! I у зв'язку з цим нам дано велiння... - Акторська пауза трохи затяглася.
- Яке велiння? - Не витримав режисер.
- Посилити наш театр новою зiркою! - Випалив директор i впав у крiсло.
- Якою зiркою? Зi столицi чи з провiнцiї? Може, вона у
кiно грала? Я її знаю?
На всi цi запитання директор приречено махав рукою.
- Та досить вже iнтриги! Кажiть!
- Нам нав'язали даму... невизначеного вiку, яка не ма" з театром нiчого спiльного, хоч i дуже ефектна... I вже завтра вона ма" грати у виставi!
- Як завтра? А проби? А репетицiї? А...
- Завтра ввечерi вона ма" грати у будь-якiй ролi зi словами! На репетицiю прийде на десяту.
- Та що ж я їй дам?... Ми зараз гра"мо "Антонiну", там лише шiсть дiйових осiб: Антонiна, її паралiзований чоловiк, свекруха, син-студент, син-школяр i батько героїнi. Щоправда, " ще й масовка.
- Нi, в масовку не можна. Постав на школяра - у нього там всього кiлька слiв.
- Але ж школяра гра" Малюк! Що я скажу?
Малюками в театрi називали подружню пару лiлiпутiв Алiну та Тараса, якi виконували у виставах усi дитячi ролi.
- Скажи, що це лише на кiлька разiв, iз збереженням зарплати. Якщо ця дама не впора"ться, доведеться поставити її ще рази два-три на якiсь iншi ролi, може в другий склад, що вони там грають?
- "Гоголiвськi мiстерiї".
- Отож. А потiм скажемо, що вона не справля"ться i спокiйненько її позбудемося.
- Сподiваюся, окрема гримерка їй не знадобиться?
- А давай не створюватимемо їй королiвських умов! Попроси потiснитися Малюкiв! Так, i запроси всiх з'явитися на репетицiю ранiше, поясни становище, пiдготуй, щоб нiхто не мав шоку... Господи! I в що я вплутався!
-4-
Шоку уникнути не вдалося. Актори, що зiбралися на дев'яту, спочатку довго обурювалися, потiм висловлювали припущення, через чию постiль прийшла до них нова актриса,
i тiльки потiм почали обговорювати, як уникнути ризикiв появи на сценi непрофесiонала.
- Ти, Людо, у своїх сценах так прямим текстом i кажи: посунься, вiдiйди, не заважай! Хлопець з тобою нiяких слiв нема", нехай мовчить i слуха"ться. А ти, Максимовичу, якщо щось пiде не так, то на правах дiда просто пiдiйди, вiзьми за руку i виведи його зi сцени. - Розпоряджався режисер.
За п"ять хвилин на десяту голосно грюкнули дверi i в залi з'явилася дама в довгому червоному пальтi та червоному капелюсi. Спираючись на червону парасольку-тростину, вона чiтко сказала:
- Добридень усiм! Я ваша нова актриса. Давайте знайомитись: Лариса Вiкторiвна! - Пролунав дзвiнкий голос.
- У нас прийнято за iменами i на "ти". - Пирхнула Марина, яка грала головну роль.
- Тодi Лариса! На "ти"! - Вiдразу ж погодилася новенька i, якимось немислимо грацiйним рухом скинувши з себе пальто, опинилася в чорних вузьких штанах i чорному гольфi. - Кого я гратиму?
- Сергiйка. - Повiдомив режисер. - До речi, мене звати Iгор, я режисер.
- Дуже при"мно. А хто такий Сергiйко?
- Молодший син головної героїнi Антонiни. Її гра" Марина.
- Марина це я. - Зробила iронiчний реверанс Марина.
- З iншими познайомитеся пiд час репетицiї. У вас буде лише кiлька реплiк, ось, я їх вам роздрукував... - I Iгор простяг Ларисi аркуш паперу.
- Угу... Ага... А про що спектакль? - Швиденько пробiгши очима текст, запитала новенька.
- Ну, як би це вам двома словами... - Iгор зробив знак акторам займати мiсця за лаштунками. - Головна героїня - залiзна ледi. Такою вона стала пiсля того, як iз фронту повернувся живим, але повнiстю паралiзованим її чоловiк. Чоловiка гра" манекен в iнвалiдному вiзку. Взявши на себе турботу про всiх домочадцiв, Антонiна поступово перетворю"ться на самотнього атланта, який трима" на своїх плечах увесь Всесвiт. За чоловiком нагляда" свекруха, яка також веде i домашн" господарство, старший син навча"ться в iнститутi, молодший - у школi. А тут ще й хату батька розбомбили, i вiн також приїхав до них. Саме з дiдусем Сергiйко i спiлку"ться, мамi це робити нiколи. Ну, ще у нас масовка зображу" роботу Антонiни, але на репетицiї ви їх не побачите. Все зрозумiло?
- А повний текст п'"си "?
- Є, але навiщо вiн тобi?
- Так, про всяк випадок.
- Гаразд, пiсля репетицiї дам, у мене в кабiнетi " другий екземпляр... Все! Почина"мо! Ларисо, ти поки сиди бiля мене, дивись, а коли треба буде виходити, я скажу...
Репетицiя пройшла цiлком стерпно, хоча "Сергiйко" на високих шпильках виглядав дуже карикатурно. Пiсля репетицiї Лариса побiгла за режисером до його кабiнету за повним текстом, а потiм пiшла до гримерки, де вже ближче познайомилася з Малюками - Алiною та Тарасом.
- Не дуже ти схожа на хлопчика. - Заявила Алiна, вставши на стiлець i зневажливо оглянувши Ларису з голови до нiг.
- Я "навчався" у четвертому класi! - Повiдомив Тарас. - А ти...
- А от я знiму пiдбори, загримуюся, стягну ось тут i буду... Ну, рокiв на тринадцять, гадаю.
- Ха-ха! - Єхидно посмiхнулася Алiна. - Публiка в нас ввiчлива, вихована, помiдорами, думаю, кидатися не буде... - I вона вийшла з гримерки, забираючи Тараса.
- Прогiн перед виставою о п'ятiй годинi. Вечора! - Вже вiд порога обернувся Тарас. - Бути повнiстю у костюмах та знати текст на пам"ять!
До вечора Лариса встигла познайомитися з костюмершею
i гримувальницею, отримала вiд них на додачу до перуки i костюма кiлька слушних порад, почула масу театральних плiток, зокрема про те, що Максимович, який гра" у виставi Дiда, " тихим алкоголiком з великим стажем, але при цьому нiколи не зрива" спектаклi; дiзналася, що пообiдати можна в Театральному кафе навпроти, а також отримала iнформацiю про те, як актриси мстяться своїм конкуренткам, щоб отримати цiкаву роль.
***
Рiвно о п'ятiй годинi Лариса стояла за лаштунками, чекаючи прогону. Iншi пiдтягувалися з деяким запiзненням i одразу виходили на сцену.
- А де Лариса? Де Сергiйко? - Озирався Iгор.
- Я тут! - З-за лаштункiв на сцену вийшов худенький хлопчина рокiв тринадцяти з сiруватим обличчям. - Я прийшов вчасно, тiльки соромився на сцену вийти. - Голос його вiддавав деякою хрипотою, як у пiдлiтка, а рухи були незграбними. Куди подiлися вишукана грацiйнiсть та дзвiнкий голос Лариси?
- Ти така ма-а-аленька... - Здивовано простяг Iгор.
- Зняла пiдбори, а у кросiвок вiдрiзала пiдошву, приклеїла їх до шкарпеток - це ще кiлька сантиметрiв. - Пояснювала i показувала Лариса голосом хлопчика-пiдлiтка. - У мене зрiст метр п'ятдесят вiсiм.
Лариса слухняно виходила, коли треба було, i промовляла фрази, якi їй дали, не заглядаючи у папiрець.
- Емоцiй обмаль, але прокатить! - Пiдбив пiдсумок прогону Iгор i вiдпустив усiх по гримерках до другого дзвiнка.
- Тарасе, ти про всяк випадок перевдягнися i будь готовий, хто зна... - Зупинив вiн Малюка, коли всi розiйшли-
ся. - Пiдстраху"ш, якщо що...
- Гаразд. Ти теж за лаштунками будеш?
- Нi, я з директором у ложi. Але тримаймо зв'язок через "вухо"! Без мого сигналу iнiцiативи не виявляй!
- Будь спок! - Вiдповiв Тарас i пiшов до сво"ї гримерки.
-5-
Директор i режисер сидiли у ложi, чекаючи третього дзвiнка. Зал потроху наповнювався старшокласниками, студентами, житт"радiсними старенькими з якоїсь нацiональної спiльноти, колегами з фiлармонiї та з центральної бiблiотеки.
- Думаю, на три чвертi заповниться. - Оптимiстично прикинув директор.
- Поки лише на третину. - Обережно помiтив режисер.
- Ще пiдтягнуться! Ця публiка любить запiзнюватися. - Не хотiв втрачати оптимiзму директор.
Пролунав третiй дзвiнок, у залi почало темнiти, кулiси поповзли вбiк.
- Господи, допоможи! - Видихнув директор.
- Я пiдстрахувався Малюком. - Заспокоїв його режисер.
Несподiванки розпочалися вже з третьої сцени. Мати вивезла паралiзованого сина до кiмнати, де на пiдлозi грав iз машинкою на радiокеруваннi хлопчик-пiдлiток.
- Це нiма сцена. Все буде в порядку. - Заспокiйливо поклав руку на плече директора режисер.
Мати мовчки щось поправляла синовi, витирала пилюку на сервантi, тiкала на кухню за чайником... Сергiйко мовчки грав, батько-манекен спокiйно напiвлежав у крiслi. Та раптом хлопчик пiдвiвся i пiдiйшов до крiсла.
- Тату... Тату! - Спочатку тихо, а потiм голоснiше заговорив хлопчик.
- Оп-пачки! - Приречено вiдкинувся на спинку крiсла Iгор.
- Нiма сцена? - Повернувся до нього Олександр Петрович.
- Була ...
- Що це ти тут робиш? - Вилетiла з-за лаштункiв Сергiйкова бабуся.
- Я читав, що навiть iз тими, хто в комi, треба розмовляти. - Вiдповiв Сергiйко. - Тодi вони швидше виходять з неї. - А тато не в комi.
- Вiн паралiзований! - Вигукнула бабуся, намагаючись схопити онука за руку, щоб вiдвести його за лаштунки.
- Тим бiльше! - Онук уперто вирвав руку, оббiг крiсло i став з iншого боку. - Йому ж нудно так весь час лежати, дивлячись у стелю! Ти б йому хоч слово сказала!
- Про що? - Розгубилася бабуся, але знову спробувала схопити онука за руку.
- Та про що завгодно! - Вiдбiг той. - Хоч книжку почитати! Хоч вiршi якiсь!... Ага, не наздоженеш!... Хоч пiсню заспiвай! - I вiн почав спiвати: Несе Галя воду, коромисло гнеться, за нею Iванко як барвiнок в'"ться!
Глядачi у залi помiтно пожвавiшали. Коли бабуся, зловчившись, нарештi спiймала онука i з урочисто поволокла його за лаштунки, пролунали бурхливi оплески.
- Ну, нiчого, жвавенько вийшло ... - Видихнув директор.
- Ти що це витворю"ш?! - Накинулася за лаштунками Люда на Ларису. - Тобi хто слово давав?! Менi iмпровiзувати довелося!
- Але ж чудово вийшло! - Пустотливо зиркнула на неї Лариса. - Навiть оплески зiрвали! I в тебе слiв бiльше з'явилося! I дiї!
- Я тобi зараз таку дiю влаштую! - Максимовичу, тримай свого онука, щоб ще чогось не викинув!
Далi спектакль пiшов за планом. Поки знову не почалася сцена з Сергiйком. Вiн сидiв за столом iз книжкою, крадькома спостерiгаючи за роботою бабусi. I цi його хитрi погляди крадькома, i рiзке втикання в книгу, коли бабуся до нього поверталася, були такими кумедними, що в залi почали смiятися. Ми" бабуся пiдлогу, i раптом у залi смiх. Вона оберта"ться, а онук уткнувся в книжку, тiльки плечi тремтять. Поправля" синовi подушки - знову смiх. Поверта"ться - онук чита"... Виконавши все, що потрiбно за п'"сою, бабуся, згiдно зi сценарi"м, звернулася до онука:
- Я пiду борщ варити, а ти за татом придивися.
Сергiйко сповз iз стiльця i, пародуючи ходу бабусi, рушив за нею. У залi пролунав регiт. Вже вiд кулiси бабуся раптом обернулася i погрозила хлопцевi, що застиг на однiй нозi, пальцем:
- I щоб тихо менi! - Додала вона про всяк випадок вiд себе.
Сергiйко з ангельським виглядом закивав головою. Потiм, як i на репетицiї, пiдсунув стiлець до крiсла батька, всiвся на нього, пiдiгнувши пiд себе одну ногу i хитаючи в повiтрi iншою i....
Максимович, як завжди, пiдiйшов до кулiси, готуючись вийти на сцену. Як завжди, вiн вийняв iз нагрудної кишенi пласку пляшечку i зробив один гарний ковток. Закотивши очi до стелi, вiн промовив звичне "Добре пiшло!", закрутив кришку, сховав пляшечку в кишеню, зiтхнув i пiдняв ногу, щоб зробити крок на сцену...
I тут Сергiйко почав читати вголос:
- Батько iсторiї Геродот, татко, народився мiж чотириста дев'яностим i чотириста вiсiмдесятим роками до нашої ери у мiстi Гелiкарнас у Малiй Азiї. Це, якщо ти не пам'ята"ш, у сучаснiй Туреччинi.
Зависла у повiтрi нога Максимовича повiльно опустилася на пiдлогу. Прекрасний настрiй, отриманий вiд заповiтного ковтка, почав кудись випаровуватися.
- Тi землi тодi були грецькими колонiями. Його батька звали Лiкс, а Мати - Дрiо. - Продовжував читати Сергiйко.
- Чого ти чека"ш?! - Штовхнула Люда Максимовича в спину. - Рятуй п'"су!
Максимович несподiвано голосно чхнув i вийшов на
сцену.
- Дiдусь! - Радiсно закричав онук i кинувся йому назустрiч.
- Привiт, малий! - Звично за текстом почав дiдусь. - А я ось приїхав, у мене... - Дiд не встиг домовити, що в нього висадили в повiтря будинок, як онук його перебив.
- А я тут iз татом книжку читаю! Iсторичну, про Геродота! А чого ти приїхав? А мама зна"?
Цього в текстi не було, але воно вписувалося в дiдовi реплiки:
- У мене будинок пiдiрвали. Подiтися було нiкуди, от я й подався до вас. Навiть не встиг твою маму повiдомити.
- Що тут за галас? - Вибiгла на сцену бабуся.
- Бабуся! До нас дiд приїхав!! Вiн тепер разом з нами жити буде!!! От добре, правда?!
- Ще один рот Антонинi на плечi... - Вздохнула за сценарi"м бабуся й сiла до столу.
- Ти, Сергiйко, пiди, погуляй, нам з бабусею поговорити треба. - Вже за текстом вписався Максимович.
- Гаразд! - За сценарi"м онук зробив кiлька крокiв на вихiд, але раптом зупинився, розвернувся i вигукнувши: - Я татка з собою заберу, адже йому цiкаво знати, що там далi про Геродота! - схопився за крiсло i викотив тата за лаштунки. Бабуся з дiдусем перезирнулися й тiльки збиралися почати розмову, як на сцену знову вибiг Сергiйко i зi словами:
- Я книжку забув! - Схопив книжку зi столу i, ухилившись вiд занесеного над головою бабусиного рушника, знову вискочив за кулiсу.
Зал вибухнув оплесками.
- Я не витримаю! - Схопився за серце режисер.
- Спокiйно! Поки що все йде нормально. Он, подивися, в залi пожвавлення, оплески, навiть старшокласники поки що не змиваються.
Далi знову все йшло за планом. Олександр Петрович та
Iгор настiльки розслабилися, що навiть почали сперечатися:
- Закладемося, що Сергiйко з'явиться у мами на роботi?
- А закладемося!
Але Сергiйко не з'явився анi на роботi, де Антонiна, як суворий керiвник, розправлялася з масовкою, анi на автобуснiй зупинцi, де з нею намагався познайомитись випадковий попутник.
Як i було задумано, вiн з'явився на сценi на момент повернення Антонiни з роботи. У цiй сценi бабуся в очiкуваннi невiстки накрива" на стiл, виносить до краю сцени домашнi капцi, щоб Антонiна могла перевзутися, а Сергiйко з дiдусем пускають кораблики в мисцi з водою. За сценарi"м, Сергiйко, побачивши маму, мав радiсно схопитися, перекинути миску i намочити капцi. Мама сердиться i йде до себе, бабуся витира" пiдлогу шваброю, а дiдусь веде ображеного хлопчика за лаштунки. Єдиною реплiкою Сергiйка мали бути слова:
- Ура! Мама прийшла!
I от з'явля"ться Антонiна. Втомлена та сердита. Сергiйко схоплю"ться i кида"ться їй назустрiч:
- Ура! Мама прийшла! - Вiн, як i належить, перекида" миску, вода вилива"ться на капцi.
- От дякую! - Роздратовано вигуку" мама. - Я весь день на пiдборах, ноги аж гудуть, а вдома i перевзутися нема у що!
Тут дiдусь мав звернути на себе увагу короткою реплiкою:
- Антонiно, я приїхав до вас жити.
На що та мала роздратовано махнути рукою, сказавши:
- То й живи! Усi тут живуть, тiльки менi нема життя! - I пiти до себе.
Але дiд рота вiдкрити не встиг.
- Мамо, до нас дiдусь приїхав! У нього будинок вибухнув ущент!! Йому тепер жити нема де! Вiн тепер iз нами житиме!
- Так, Антонiно, я приїхав до вас жити! - Вставив свою
реплiку Максимович.
- То й живи! Усi тут живуть, тiльки менi нема життя! - Ро-
здратовано вiдповiла Антонiна i повернулася, щоб пiти.
- Мамусю! Ми ж тебе любимо! Ми хочемо, щоб у тебе було життя! Залишися з нами! - Сергiйко кинувся до мами, обхопив її руками i намагався зупинити.
- Вiдчепись! Менi не до тебе! Та вiдчепися ж ти! - Вже не за сценарi"м намагалася вiдiрвати вiд себе руки сина Антонiна, який вiдчайдушно вчепився у неї.
Хлопчик упав на пiдлогу, Антонiна пiшла за лаштунки. Сергiйко пiдняв на зал очi, повнi слiз i по залi розлилося таке безмежне море образи, що воно затопило весь зал. Солонi краплi вiдчули на своїх щоках майже всi присутнi, дехто почав схлипувати. Навiть Олександр Петрович шморгнув носом, а Iгор крадькома втер праве око. Дiд пiдiйшов до онука, простяг йому руку, допомiг встати i, промовивши:
- Ходiмо, Сергiйко. Ти не ображайся, просто мама дуже втомилася... - Повiв його до кулiси.
Сергiйко на прощання кинув у зал такий вiдчайдушний погляд, сповнений образи, що всi вибухнули риданнями та бурхливими оплесками.
- Оплескiв у цiй сценi ще нiколи не було. - Вже не приховуючи слiз, зауважив Iгор.
Бiльше Сергiйко нiчого непередбачуваного не робив. Наприкiнцi вистави, коли Антонiна стояла по центру сцени сильна, як скеля, але зовсiм самотня, а її домашнi вiдсторонено стали по обидва боки вiд неї, Сергiйко знову накрив зал вiдчайдушно-ображеним поглядом.
Глядачi аплодували стоячи, довго не вiдпускаючи артистiв.
-6-
- Ти що твориш? - Накинулася на Ларису Марина, коли завiса остаточно закрилася. - Для кого сценарiй писався?
- Вискочка! - Додала Люда. - От подивишся, що тобi Iгор
зробить!
- Так, панi та панове, сьогоднi всi молодцi, розходимося
по домiвках!
- Але ж ця... актриса, млин! Вона ж нам мало виставу не зiрвала! - Не могла заспокоїтися Алiна, яка просидiла всю виставу за правими лаштунками разом iз готовим у будь-який момент до виходу Тарасом. - Що з нею робитимемо?
- А це ми з директором вирiшимо завтра! Сьогоднi всiм вiдпочивати!
Поки всi позмивали грим i перевдяглися, Лариси й слiд застиг.
- Куди вона подiлася? - Озирався бiля чорного ходу Максимович.
- Не знаю, вона навiть у гримерку не заходила. - Вiдповiв Тарас.
- Так, мабуть, у костюмi та гримi й поїхала. - Припустила Алiна.
- Шкода, а то б я їй... - Потерла руки Люда.
- Нiчого, завтра влашту"мо їй розбiрку! - Сердито сплюнула Марина.
I всi роз'їхалися по домах. Усi, крiм начальства.
***
- То що робитимемо? - Запитав директора Iгор.
- Навiть не знаю... Мiж iншим, загалом непогано вийшло... Якщо залишити так, як вийшло... - Задумався Олександр Петрович.
- Доведеться реплiки переписати, щоб нiхто не збився.
- I зовсiм не схожа на ту даму! Ну, справжнiй хлопчик!
- Живий, бешкетний.
- Емоцiйний! На репетицiї також так було?
- Нi, просто запам'ятовувала звiдки i коли виходити, де стати, де сiсти, реплiки читала, як школяр бiля дошки.
- Гаразд, завтра подивимося. Коли у вас репетицiя?
- Завтра вистава о третiй, тому репетицiя перед нею о
дванадцятiй.
- А о десятiй не можна?
- О десятiй другий склад репетиру" "Мiстерiї". У них вистава о шостiй, а перед нею о п"ятiй у прогiн.
- Гаразд, о дванадцятiй, то о дванадцятiй... Я обов'язково прийду.
***
Лариса прийшла до театру на десяту. Нiхто не встиг їй повiдомити, що коли спектакль гра"ться о третiй, то репетицiю призначають на дванадцяту. Поки нiкого з першого складу не було, вона вiдвiдала репетицiю другої п'"си. Сидiла тихо, не втручалася, тiльки запам'ятовувала.
Хтось iз другого складу сказав їй, що перевдягнутись i загримуватися треба вже перед репетицi"ю, i Лариса пiшла в гримерку. Алiна i Тарас уже були на мiсцi.