Аннотация: Двоє студентiв, по дорозi на вiдпочинок до Одеси, знайомляться у потязi з дiвчатами i виходять в Полтавi. Щоб продовжити знайомство i здатися бiльш оригiнальними, призначають побачення у бiблiотецi. Але що вони знали про бiблiотеку?!...
МIСЦЕ ЗУСТРIЧI - БIБЛIОТЕКА
ПОВIСТЬ
(Листопад 2017 року)
* 1 *
- Швидше! Поїзд уже вирушає!
- Закидуй рюкзак! Я тебе пiдштовхну!
- Усе! Тримаюся! Давай руку!
- Ух! Ледве встигли! - Серьога сiв прямо на пiдлогу тамбура, насилу переводячи подих.
- А квитки у вас є? - Запитала провiдниця, яка стояла поруч.
- Звичайно! Зараз покажемо... - Макс полiз у нагрудну кишеню куртки за квитками i документами. - Ось, будь ласка.
- Так... Верхнi мiсця - тридцять i тридцять два. Це майже в самому кiнцi вагона. Проходьте! Менi дверi закрити треба.
- Ох, справи нашi скорботнi i шлях наш у темрявi... - Почав пiднiматися з пiдлоги Сергiй. Який вже встиг трохи вiддихатися.
- Сектанти, чи що? - Звела брови провiдниця.
- Та нi, медики i педики. - Пiдхопивши важкий рюкзак, вiдповiв Макс, вже стоячи в проходi коридору.
- Не зрозумiла?
- А ви його не слухайте. Вiн балабол, хоча i вчиться в медичному. А я фiлолог, вчуся у педагогiчному.
- Отже, студенти.
- Ага, я ж кажу - медики i педики. - I великий Макс з величезним рюкзаком, смiючись, пiшов по проходу в кiнець плацкартного вагону. Бiльш витончений Сергiй з меншим рюкзаком рушив за ним.
У передостанньому вiдсiку вагона на нижнiх полицях вже сидiли двi дiвчини.
- Кайф! - Вигукнув Макс, закидаючи рюкзак на третю полицю. - Слава богу, що не бiля самого туалету.
- Кайф не в цьому. - Одразу ж зреагував Сергiй. - Кайф в тому, що з нами їдуть такi неймовiрно гарнi попутницi! - I вiн по черзi вклонився обом дiвчатам.
- Та я просто ослiп вiд такої слiпучої краси! - Почав викручуватися Макс. - А тепер вже трохи прозрiв i бачу, що нашi попутницi не просто, як ти зазначив, неймовiрно гарнi, а дивовижно божественнi! - Макс молитовно склав руки i з придуркуватим благоговiнням дивився на дiвчат, якi пересмiхуючись переглядалися.
- Саме це запаморочення i завадило нам одразу привiтатися, а потiм представитися. Сподiваюся, ви не тiльки божественно прекраснi, але й божественно поблажливi, а тому вибачите нам цю помилку. Ось цього велетня звуть Максим. - Сергiй вiдступив на крок назад, представляючи друга.
- Можна просто Макс. Метр дев'яносто вiсiм простого Макса. - Вiдповiв той. - А ось цього... як би це м'якше висловитися... недомiрка? Отож, його звуть Серьога, або просто Сiрий. Але, щоб не бути банальним, я частiше називаю його Зеленим.
- У "недомiрка", мiж iншим, метр вiсiмдесят три! - Випростався i навiть трохи пiдвiвся навшпиньки Сергiй.
- Вiта. - Представилася злегка рудувата брюнетка.
- Свєта. - Подала Сергiю руку блондинка.
- Як ви думаєте, ваша чарiвнiсть не померкне, якщо ми дозволимо собi сiсти поруч? - Поцiлувавши простягнуту руку, продовжував випендрюватися Сергiй.
- Ой, сiдайте, звичайно ж! - Вiта i Свєта посунулися ближче до вiкна, надаючи бiльше мiсця для своїх попутникiв.
- А куди ви їдете? - Ввiчливо поцiкавився Сергiй, сiвши поруч з блондинкою Свiтланою.
- У Полтаву.
- Ой, як шкода! - Схопився Макс, стукнувшись об верхню полицю головою. - Нам же зовсiм в iншу сторону! Ми, певно, сiли не на той потяг!
- Що ж робити? - Розпахнула величезнi блакитнi очi Свєта. - Може, треба смикнути за стоп-кран?
- Я побiжу до провiдницi! - Пiдхопилася з мiсця Вiта.
- Не хвилюйтеся! - Заспокоїв їх Сергiй. - Це вiн так приколюється.
- Я взагалi жахливий приколiст. - Макс знову сiв, нiби випадково присунувшись впритул до Вiтi.
- То куди ж ви їдете? - Запитала, злегка вiдсуваючись вiд нього, Вiта.
- Та, в таке маленьке, мало кому вiдоме мiстечко, бiля якого розташована величезна солона калюжа... - в Одесу. Помучаємося там кiлька днiв...
- Мiсяцiв зо два. - Пiдхопив Сергiй. - Поки канiкули не закiнчаться.
Пройшла провiдниця, роздаючи постiльну бiлизну. Сергiй закинув всi пакети на верхню полицю i знову сiв поруч зi Свiтланою.
- А ви десь навчаєтесь? - Поцiкавилася Свєта.
- Так! Я - майбутнiй медик, а Зелений - пе... Фiлолог. - Радiсно повiдомив Макс.
- Але ми лише перший курс закiнчили! А ви? - Сергiй подивився спочатку на Вiту, а потiм тривалiше на Свєту.
- А ми тiльки поступаємо. ЗНО здали добре, можна навiть сказати - чудово. Направили документи в кiлька ВНЗ у рiзних мiстах... - Свєта, як школярка, склала руки на колiнах, розправивши попередньо всi складки на своїй спiдницi.
- I вирiшили пожити по парi днiв у кожному з них, щоб вибрати, де будемо жити наступнi п'ять рокiв. - Сказала Вiта, вiдкручуючи пробку на пляшцi з мiнералкою i зробивши пiсля цього кiлька великих ковткiв.
- I перше з цих мiст - Полтава? - Уточнив Сергiй.
- Нi, першою була Вiнниця. Але там йшов дощ. - Вiта простягнула пляшку Максу, пропонуючи i йому випити.
- Там було сиро, мокро, сiро, похмуро... Тобто, нiчого цiкавого. - Свєта повернула голову до вiкна, за яким весело пролiтали яскраво освiтленi призахiдним сонцем пейзажi.
- А самi ви звiдки? - Поцiкавився Сергiй. - З Києва?
- Хто ж з Києва поступає в iншi мiста?! - Вигукнув Макс. - Мабуть, з якогось Бердичева.
- А от i нi! - Образилась Вiта. - Не з Бердичева. I навiть не з Фастова.
- То звiдки ж?
- А от i не скажемо! Спробуйте вгадати!
- Повинна бути в жiнцi якась загадка. - Пiдтримала подругу Свєта. - Нехай це залишиться таємницею за сiмома печатками.
- Тодi i ми не скажемо вам, що ми кияни. - Ображено склав руки на грудях Макс.
- Гаразд, загадковi ви нашi. - Примирливо посмiхнувся Сергiй. - Так навiть цiкавiше.
- Такi загадковi загадять душу, а ти потiм її вiдмивай... - З удаваною образою пробурчав Макс. - Вiдмивай, не вiдмивай, а обмити знайомство треба! - I вiн дiстав зi свого рюкзака дволiтрову пляшку "Живчика". - Може, хтось вiддає перевагу бiльш мiцним напоям? Тодi у нас є ще й "Пепсi-Кола"!
- А на закусь у нас... Що ж там у нас на закусь?... - Почав Макс розгортати щось, загорнуте його мамою у фольгу. - О! Та у нас тут вiдбивнi по-французьки!
Дiвчата теж дiстали свої припаси: бутерброди з сиром, огiрки i помiдори. У Сергiя, крiм нарiзного батона, виявилася баночка "майже справжньої" червоної iкри i креветочна паста, а також кiлька апельсинiв.
- Ну, за знайомство! - Пiдняв одноразовий стаканчик Максим.
Всi дружно чокнулись. До кiнця вечерi атмосфера в "майже купе" склалася настiльки тепла, що, здавалося, знайомi вони були цiлу вiчнiсть. Макс сидiв, обiйнявши Вiту, i вiшав всiм на вуха рiзноманiтну локшину, приправлену неабиякою кiлькiстю приколiв. Сергiй тримав за руку Свiтлану, час вiд часу потопаючи в її блакитному поглядi. Вiта вiдчувала себе маленькою дiвчинкою пiд надiйним захистом велетня. Свєтi здавалося, що рiднiше Сергiя немає нiкого на свiтi... Спати лягли вже за пiвнiч.
Рано вранцi провiдниця розбудила дiвчат, повiдомивши їм, що скоро буде Полтава. Тi швиденько зiбралися, вмилися, здали постiль i сiли на своїх полицях, поставивши в проходi валiзи на колiщатках. Хлопцi прокинулися трохи пiзнiше i спостерiгали з верхнiх полиць за зборами своїх попутниць. Коли тi, розгублено поглядаючи то на них, то за вiкно, зовсiм було зажурилися, хлопцi зiстрибнули з полиць. Виявляється, вони вже були повнiстю одягненi - i джинси, i свiжi футболки. Залишалося тiльки всунути ноги у кросiвки.
- Давайте прощатися! - З деякими нотками смутку звернувся до дiвчат Макс. - Ця поїздка залишиться у моєму серцi назавжди! - Вiн узяв Вiту за руки i заглянув їй в очi. - Як шкода, що жорстока доля розлучає нас навiки!
Сергiй був менш багатослiвним. Вiн, тримаючись за руки Свєти, мовчки тонув в її наповнених сумом очах.
- Прощальний поцiлунок! - Вигукнув Макс, мiцно притиснув до себе Вiту i вп'явся в її губи довгим поцiлунком, вiд якого вона не змогла вiдбитися. Та й не дуже-то хотiла.
Сергiй нiжно обiйняв Свєту i вони теж поцiлувалися. Поцiлунок у перший день знайомства?! Ну, по-перше, вже другий. А по-друге, це ж прощальний поцiлунок! Нiчого такого. На прощання можна...
Потяг зупинився. Хлопцi допомогли дiвчатам винести їх речi з вагону на перон. Свєта i Вiта попрямували до дверей вокзалу.
- Хорошi хлопцi. - Сумно пробурмотiла Свєта, непомiтно змахуючи сльозинку, що вибiгла з правого ока.
- Шкода, що так швидко розлучилися! - Пiдхопила Вiта. - Ти що, плачеш? - Помiтила вона стан подруги.
- Та нi. Це так...
- Тiльки не подумай, що ти закохалася! Гарнi, приємнi хлопцi - нiчого бiльше! Поточили ляси, навiшали локшини - i тiльки!
- Ну, так, я розумiю, просто попутники... Але як вiн мене поцiлував!...
- Подумаєш, прощальний поцiлунок! Через пару днiв ти про нього i не згадаєш. Як кажуть розумнi люди: "Не плач, якщо щось пройшло. Радiй, що це було!"
- А от, якби...
- Якби, та каби! Потяг пiшов! Усе! На чому поїдемо - на маршрутцi чи на таксi?
- Це дивлячись куди треба їхати! - Пролунав за їх спинами гучний голос Макса.
- Ви?!.. Ви що, не поїхали до Одеси? - Свєта з подиву заклiпала вiями.
- Ми подумали, що та велика солона калюжа може i почекати. Лiто довге, ще встигнемо. А в Полтавi ми нiколи не були. - Радiсно посмiхався Сергiй.
- Ви не знаєте, якi тут є пам'ятки? - З видом пересиченого мандрiвника Макс озирнувся по сторонах.
- Поки не знаємо. - Вiдповiла все ще розгублено, але вже взявши себе у руки, Вiта.
- А де ж ви будете жити? - Занепокоїлася Свєта.
- А у нас з собою намет. Ми в ньому збиралися жити на березi моря. А тут, здається, є рiчка. Тож яка рiзниця - берег моря, чи берег рiчки? - Почав випендрюватися Сергiй.
- А от де будете жити ви? Це питання не менш важливе. - Пiдняв палець Макс.
- А нам батьки забронювали номер у Мотелi. - Охоче повiдомила Вiта.
- Тiльки де це? - Розгублено змахнула вiями Свєта.
- Питання можна вирiшити! - Сергiй озирнувся i рiшуче попрямував до жiнки з двома великими сумками. - Мадам, чи не пiдкажете ви нам, як звiдси дiстатися до Мотеля?
- Та це вам треба на маршрутку! Он вона, там зупиняється! Менi теж на неї. Я трохи далi буду їхати, пiдкажу вам, коли сходити.
Хлопцi пiдхопили важезнi сумки "слабкої" жiнки, вхопилися за ручки дiвчачих валiз i покотили з усiм цим вантажем i своїми рюкзаками за спинами до зупинки маршрутки. В першу маршрутку вони не влiзли. Поки чекали на другу, дiвчата, пошепотiтися, та раптом повiдомили, що до Мотелю вони поїдуть самi.
- А ми? - Здивувався Макс.
- А ви пiдете до рiчки i будете ставити намет! - Безапеляцiйно вiдрiзала Вiта.
- Але ми ще зустрiнемося? - З надiєю запитав Сергiй.
- Тiльки ви повиннi нас здивувати. Ми не хочемо банальних побачень. - Розвинула тему Свєта.
- Призначте зустрiч в якомусь незвичному мiсцi. Якщо це буде цiкаво, ми продовжимо наше знайомство. Даємо вам на це два днi. - Пiдсумувала Вiта.
- Ну, тодi хоча б телефончик? - Макс простягнув руку, у жестi, наче просив милостиню.
- Добре, телефончик дамо. - Вiдповiла Вiта. - Але тiльки один! - I вона подала вiзитку зi своїм телефоном Максу. - Щойно придумаєте незвичайне побачення - телефонуйте! - I обидвi дiвчини впурхнули в маршрутку.
Хлопцi подали їм валiзи, допомогли завантажитися жiнцi з сумками i залишилися на зупинцi.
- I де ж у цьому мiстi знаходиться рiчка? - Нi до кого не звертаючись запитав Макс.
- Язик не тiльки до Києва, але й до будь-якого берега доведе! - Сергiй рiшуче пiшов уперед, вишукуючи очима, у кого б запитати дорогу.
Було рано i людей на вулицi майже не було. Всi, хто зiйшли разом з ними з потяга, вже роз'їхалися. Наступний потяг ще не пiдiйшов. Пройшовши кiлька метрiв, горе-мандрiвники побачили попереду мiст. По ньому їхали рiдкiснi машини, а по тротуару назустрiч котив свою сумку-кравчучку немiчний дiдок.
- Шановний джентльмен! Чи не будете ви люб'язнi, розповiсти розгубленим подорожнiм, як дiстатися до водної артерiї тутешньої мiсцевостi? -Пiдiйшов до нього Сергiй.
- Шо? - Здивовано зупинився дiдок, про всяк випадок мiцнiше вчепившись обома руками у свою "кравчучку".
- Вiн хотiв запитати, як тут у вас дiстатися до рiчки? - Пiдiйшов Макс. - Ми щойно приїхали i поки не зорiєнтувалися.
- До рiчки? То ви вже добралися. Це ж мiст через неї. - Дiдок махнув рукою в бiк моста. - А отуточки, праворуч, мiський пляж.
- Просто бiля вокзалу? - Здивувався Сергiй.
- Так, просто тутечки. Через годину туди стiльки народу повалить! Мiсця вiльного не буде. Спека ж така... От колись, за радянської влади, наприкiнцi червня нiякої спеки не було. Пам'ятаю, влiтку взагалi не бувало бiльше двадцяти шести градусiв. А тепер!.. До чого демократiя довела - щолiта така спека, шо й жити не можна!...
- Спасибi, дiдусю! - Зупинив спогади дiдуся про краще життя Макс. - Вибачте, але ми поспiшаємо!
- А цигарок зайвих у вас не знайдеться? - Вирiшив попросити халяви дiдок.
- Нi, вибачте, ми не палимо! - Поспiшив вiдв'язатися вiд нього Сергiй.
- I пляшок порожнiх нема?
- Тiльки пластикова, та й та не допита. - I Макс потягнув Сергiя вiд дiдуся у бiк зазначеного пляжу.
- От, молодь пiшла! Не п'ють, не курять!.. От у наш час молодь... - Понеслося їм у спини.
Мiський пляж виявився зовсiм поруч з вокзалом. Величезнi тiнистi дерева по берегах, широка смуга бiлого пiсочку, лавки i грибочки на ньому i рiчка... Не широка, але цiлком симпатична.
- Ну чим тобi не море? - Вигукнув Макс. - Ось тобi вода, ось тобi пiсок, ось тобi пальми! - Вiн показав на височенну тополю. - А ось тобi i злачнi мiсця! - Попереду Макс помiтив невелике кафе.
- Де намет ставити будемо? - Запитав Сергiй, знiмаючи з плеча рюкзак.
- А он пiд тими вiковими деревами: i тiнь, i вiд дощу прикриють, i до кафе ближче. - I Макс попрямував до мiсця, яке йому сподобалося.
- О! Та тут i шашлики смажити можна! - Вигукнув Сергiй, помiтивши кiлька вогнищ у тiнi дерев.
Мiсце i справдi було чудовим: навколо високi, метрiв пiд двадцять, дерева; мiж ними чагарник, який росте майже рiвними стiнками, вiддiляючи невеликi галявини одну вiд одної. У парi десяткiв метрiв - кафе; пiд ногами пiсок, укрiплений кучерявою травою; в десяти метрах - бiлий пiсок пляжу, а за ним, всього в тридцяти метрах вiд обраного мiсця - рiчка.
- Ну, ставимо намет! - Макс скинув свiй рюкзак, в якому було укладено їхнє майбутнє житло, i друзi взялися за господарськi клопоти.
За деякий час на прямокутнику їх "двору", огородженому чагарником, стояв яскраво синiй двомiсний намет i взятi напрокат у найближчому кафе два лежаки, стiл з двома стiльцями та мангал. У казанку закипала вода для розчинної кави, а на столi пахкотiв принесений офiцiантом снiданок: яєчня з беконом i смаженою картоплею.
Поснiдавши, хлопцi пiшли до рiчки i плавали там не менше пiвгодини. Коли вони повернулися до намету, весь пляж помiтно змiнився. На пiску пiд сонцем на рiзних ковдрах, пiдстилках i рушниках засмагало безлiч народу: i парами, i компанiями, i з дiтьми, i пенсiонерськими групками. Кiлька людей кидали м'яч через натягнуту сiтку. Пiд деревами ближче до пляжу позаймали мiсця люди похилого вiку: мужики грали в карти, дами про щось розмовляли. У тiнi дерев з'явилося ще кiлька наметiв.
- Ух ти! Народу - прямо як в Сочi! - Здивувався Макс.
- Якби чогось не поцупили з намету... - Перейнявся Сергiй i полiз перевiряти, чи всi речi на мiсцi.
На щастя, поки нiхто на їх пожитки не зазiхнув. Поруч, за чагарниковою стiнкою, розташувалася сiмейна пара з п'ятирiчною дитиною. Вони поставили великий помаранчевий намет з навiсом для лежакiв i столу, також взятих напрокат, i варили гороховий суп у казанку. Молода жiнка в смугастому купальнику накривала на стiл. Її чоловiк неподалiк вiд мангала складав у стос щойно купленi дрова. Хлопчик грався з човниками i каченятами в надувному басейнi, розташованому трохи вiддалiк вiд намету.
- Привiт, сусiди! - Привiтався, випрямляючись, голова сiм'ї. Зростом вiн був нижче середнього, але вже з помiтним животиком. - Я Льоха, це моя дружина Вiра, а цей спиногриз - Кирюха. Може, обмиємо знайомство? - I вiн показав на кiлька пляшок пива, утоплених у вiдрi з водою.
- Знайомству радi, але, вiд пива вiдмовимося. - Вiдповiв йому Сергiй.
- А що так? - Мужик спантеличено почухав неголене пiдборiддя.
- У зав'язцi ми!.. Закодованi. - Вирiшив приколотися Макс. - Якщо хоч трохи хлебнемо - кранти! Сховав би ти це вiд грiха подалi...
- А то навiщо вам на вiдпочинку два трупи, мiлiцiя, розборки, свiдчення... - Пiдтримав друга Сергiй.
- А й справдi, Льоша, не всiм же можна... - Втрутилася його дружина.
- Спiвчуваю, мужики. Ну, тримайтеся. Вiдпочивайте, як можете. Хоча, який у вас вiдпочинок... - I Льоха пiшов до пари зелених наметiв, розташованих навпроти один одного трохи далi. Їх господарi виявилися не закодованими i незабаром три пари, дружно сiвши за одним столом, весело цокалися пластиковими кружками.
* 2 *
Макс з Сергiєм вляглися на свої лежаки i блаженно розслабилися. Нi музика, що доносилася вiд кафе, нi веселi розмови сусiдiв, не заважали їх вiдпочинку.
- Життя прекрасне i дивовижне! - Констатував свiй стан Сергiй.
- А якщо запросити сюди Вiту i Свєту, буде ще й чудовим! - Мрiйливо заклав руки за голову Максим. - Давай запросимо їх сюди.
- Нi, запрошувати дiвчат на другий день знайомства одразу на пляж - це не комiльфо. I банально i непристойно.
- Ну, тодi в кафе.
- Чому би граблi не навчали, а серце вiрить в чудеса! Вони ж сказали - їх здивувати треба!
- Ну, я не знаю... Роззирнутися би у мiстi...
- Давай спочатку тут роззирнемося: якi тут порядки, що ще, крiм кафе, може запропонувати мiсцевий сервiс, як будемо залишати речi, якщо пiдемо до мiста...
- Ну, Сiрий, ти даєш! Стiльки проблем на порожньому мiсцi! А сусiди на що? Вони за речами i доглянуть! Пiшли краще купатися! - I Макс побiг до води.
Спека все посилювалася, тому Сергiй не став заперечувати i незабаром приєднався до друга, кинувшись з розгону в прохолодну воду.
Прогулянка по пляжу показала, що, крiм кафе, мiсцевий сервiс пропонував вiдпочиваючим ще кiлька дрiбних кафешок i точок з морозивом; прокатний пункт пляжного iнвентарю; кiлька розкиданих там i тут роздягалень i туалетних будок; човнову i рятувальну станцiї; спортивний куточок з турнiками, брусами, кiльцями i декiлькома тренажерами; волейбольний та баскетбольний майданчики i невеликий лiтнiй кiнотеатр пiд вiдкритим небом.
Кiнотеатр був влаштований дуже просто: господар одного з прилеглих будинкiв повiсив на стiнi свого будинку великий телеекран, вбив у пiсок перед ним кiлька колод i прибив до них дошки-лавки. Вечорами вiн включав те, що йшло по телебаченню, на свiй смак пiдбираючи програму. Плату вiн збирав сам разом зi своєю дружиною у тих, хто розташовувався на перегляд.
Руслан, господар уже знайомого кафе, попередив, що намети i речi можна залишати пiд нагляд як сусiдiв, так i декiлькох "бiч-боїв" - Влада, Сашка, Стьопки та Льоньки, в обов'язки яких також входили: прибирання пляжу, розставлення лежакiв, столiв i стiльцiв, пiднесення до вогнищ i мангалiв дров i ще безлiч дрiбних доручень.
- Тiльки документи та грошi, про всяк випадок, забирайте з собою. Про всяк випадок... - Порадив Руслан.
Ще кiлька разiв поплававши в рiчцi з дивною назвою Ворскла, пообiдавши в кафе солянкою i смаженими грибами, переодягнувшись i залишивши на бiч-боя Влада свої пожитки, хлопцi вирiшили вiдправитися у мiсто.
Був вже початок п'ятої, коли вони сiли у маршрутний автобус, який прямував до Центру. Народу в автобусi було не багато: робочий день ще не закiнчився, а тi, хто не працювали, вважали за краще рятуватися вiд спеки або бiля води, або вдома бiля кондицiонерiв. Попереду сидiв хлопець у бiлiй кепцi i вчив когось по телефону:
- Запроси її на побачення, попроси пробачення... Отож. Скажи, що все усвiдомив, що бiльше такого не повториться... Яке кiно?! Яке кафе?! Це занадто банально! Побiльше романтики!.. Так, це саме воно!.. Ну, удачi! - I хлопець надiв навушники.
Сергiй з Максом перезирнулися i нахилилися до переднього крiсла:
- Чуєш, пацан! Вибач, що вiдволiкаємо... - Торкнув його за плече Макс.
Хлопець зняв один навушник i, повернувшись всiм корпусом назад, запитливо подивився на хлопцiв.
- Ми тут випадково пiдслухали про романтичне побачення. - Почав Сергiй. - Куди ти запропонував би нам запросити дiвчат, щоб це було не банально?
- Щоб їх здивувати i вразити? - Додав Макс.
- Є тiльки одне мiсце - бiблiотека!
- ??!!!
- А коли ви в останнiй раз були в бiблiотецi?
- Ну, так вiдразу i не пригадаєш... Здається, ще в школi, класi в п'ятому я заходив до шкiльної бiблiотеки. - Почав пригадувати Макс.
- А я разiв зо два або три був в унiверситетськiй. - Похизувався Сергiй.
- Я говорю про справжню Бiблiотеку. - Заперечив хлопець. - Що ви знаєте про Справжню Сучасну Бiблiотеку?
- А хiба вони ще iснують? - Ледве не хором здивувалися друзi.
- Прикиньте?! - Саркастично вiдгукнувся хлопець. - I це найкраще мiсце для небанального романтичного побачення.
- Я, звичайно, люблю читати. Недарма готуюся стати фiлологом. Але побачення серед книг... - Висловив здивування Сергiй.
- Ну, по-перше, в сучаснiй бiблiотецi не лише книги. Там i журнали, i диски, i комп'ютери, i телик, i кiно, i виставки, i музика, i театр, i кондицiонери, i водоспади з рибками, i зелень у дiжках, i кафе, i тренажери... Влiтку не жарко, взимку не холодно, затишнi куточки з диванами для побачень, новi теми для спiлкування в рiзних залах... Та що там, сходiть - самi побачите!
- Щось мене мучать непевнi сумнiви... - Процитував фразу з кiно Макс.
- Практика - критерiй iстини! - В тон йому вiдповiв хлопець. - До речi, наступна зупинка - Бiблiотека. - I вiн, вiдвернувшись до вiкна, знову начепив навушники.
- А що ми втрачаємо? - Запитав Сергiй. - З чогось же треба починати знайомство з мiстом.
- Тодi вперед! - I Макс пiдштовхнув його до виходу.
- Зупинка "Бiблiотека". Наступна зупинка - "Сади". - Пролунало з динамiкiв i дверi маршрутного автобуса розкрилися. Хлопцi випали з автобуса на розпечену площу перед великим триповерховим будинком з величезним телеекраном над входом. У цей час на екранi миготiли кадри якогось спектаклю, йшла реклама якихось книг i журналiв, а потiм побiг рядок новин. До дверей будiвлi вели широкi сходи, подiленi посерединi ступiнчастим водоспадом. Водоспад падав у неглибокий, пiвметрової ширини канал, що перетинав усю площу майже до самої зупинки. У каналi хлюпалося кiлька невисоких фонтанчикiв. По обидва боки вiд сходiв стояло по два цилiндра електронної бiблiотеки.
- О! Та тут i електронка є! А навiщо ж тодi оце все? - I Макс розвiв руками, змальовуючи фасад будiвлi.
- От увiйдемо i подивимося! - Сергiй почав пiднiматися сходами. Макс пiшов за ним.
Широкий ганок, як трибуна, височiв над площею на пiвтора метри.
- Ук'аїнський на'од - найбiльш начитаний на'од в мi'е! У'а, това'iщi! - Макс, спершись об перила ганку, став у позу Ленiна, заклавши одну руку за уявну жилетку, а другу простягнув до "народу".
- Пiдемо, оратор! - Сергiй потягнув його до дверей.
Дверi сама роз'їхалася в сторони i впустили вiдвiдувачiв у тамбур. Вулична спека змiнилася кондицiонерною прохолодою.
- Ух, як добре! За одне це варто було зайти в бiблiотеку! - Макс розвiв руки в сторони i повернув голову спочатку лiворуч, потiм праворуч. - Ой, макетик!!! - Тонким голоском пискнув вiн i, сплеснувши руками, пародiюючи дiвчинку, навшпиньках пiдбiг до одного з двох макетiв, що стояли на столах з бокiв тамбура.
Це були макети Бiблiотеки.
- А вони не бояться, що хтось тут щось поламає? - Запитав, пiдiйшовши, Сергiй i простягнув руку, щоб торкнутися будiвлi. Рука пройшла крiзь макет, який пiшов хиткими брижами.
Вiд несподiванки Сергiй вiдсмикнув руку i зображення знову стало чiтким i об'ємним.
- Голограма!.. - Захоплено вигукнув Максим i теж "помацав" бiблiотеку.
З хвилину або двi вони засовували i висували свої руки у голограму, розкреслюючи її вздовж i впоперек на рiзнiй висотi.
- О, та тут i клава на столi! - Сергiй, нарештi, помiтив комп'ютерну клавiатуру. - Подивимося, подивимося... - Вiн почав читати написи над кнопками.
Натискаючи рiзнi кнопки, змiнюючи голографiчне зображення, хлопцi дiзналися, що крiм трьох наземних поверхiв, бiблiотека має ще й два пiдземних. Що за фасадом ховається ще одне - двоповерхове - крило будiвлi. Бачили в розрiзi внутрiшнi примiщення, електро-вiтряки i сонячнi батареї на даху, лiфти i ескалатори всерединi...
- Прошу! - Сергiй, вклонившись, пропустив того у дверi, що автоматично розкрилися, i хлопцi опинилися у холi Бiблiотеки.
Хол виглядав як невеликий тропiчний сад. Прохолодний вiтерець ворушив листя квiтучих кущiв. Звiдкись струменiла легка музика. У кутках, праворуч i лiворуч вiд входу, бiля невеликих водоспадикiв стояло по два двомiсних диванчики. На одному з них, обiйнявшись, сидiли хлопець з дiвчиною i розглядали якусь книгу. У мiнi-водоймах плавали рiзнокольоровi рибки. Попереду за кущами виднiлися сходи i двi прозорi кабiни лiфтiв, що снували то вгору, то вниз з пасажирами. Люди, що виходили з них, одразу ж розчинялися за арками лiан справа i злiва. Деякi прямували до виходу. Мiж лiфтами, крiзь кучерявi пагони зеленi, також струменiв невеликий водоспад. Посеред холу з зеленувато-сiрої плитки пiдлоги виростала зрiзана на висотi сантиметрiв вiсiмдесяти бiла грецька колона.
- I куди далi? - Здивовано озирнувся Макс.
Сергiй став повiльно обходити вiльний простiр по колу. Випадково наступивши на бiльш темну плитку, покладену зубчастим кiльцем навколо колони, вiн вiд несподiванки застиг на мiсцi: на колонi з'явилася мiнiатюрна дiвчина.
- Привiт! Я Лiбра. Якою мовою бажаєте вести розмову? - Радiсно звернулася до сторопiлих хлопцiв пiвметрова дiвчина, чимось схожа одночасно на Мерилiн Монро, Олю Полякову та дружину Кролика Роджера.
- Росiйською. - Розгублено промовив Сiрий.
- Та-дам! - Прозвучала музика. Лiбра миттєво перевдягнулася в росiйський сарафан з кокошником, вклонилася до землi i знову з"явилася в лiтнiй бiлiй сукнi. - Привєт! Я Лiбра. Хотiтє, я расскажу Вам, что i гдє находiтся в нашей Бiблiотєкє?
- Ага! - Згловтнув Макс i провiв рукою над колоною. Зображення Лiбри пiшло брижами.
- Українською! - Перервав Лiбру Сергiй.
- Ой, лоскотно! - Засмiялась та. - На першому поверсi праворуч знаходиться роздягальня. Але вона зараз не працює, тому що на вулицi спека. Далi по правому коридору - комп'ютерний зал. Там Ви можете скористатися безкоштовним iнтернетом. Взагалi-то в нашiй Бiблiотецi всюди вай-фай.
Макс знову провiв рукою по голограмi.
- Ой, лоскотно! - Знову пiшла та брижами. - Якщо Ви зробите це в третiй раз, я вiдключуся! У тому ж коридорi розташованi iнформацiйно-бiблiографiчний вiддiл та бiблiотечне кафе. В самому кiнцi - туалет. Ой, лоскотно! - I голограма зникла.
Це Сергiй вирiшив перевiрити, як працює система. Вiн знову наступив на ободок темнiшої плитки.
- Привiт! Я Лiбра. Якою мовою бажаєте вести розмову? - На колонi знову з'явилася дiвчина в бiлiй сукнi.
- Англiйська! - Раптом випалив Макс.
- Та-дам! - Прозвучала музика i Лiбра, "поревдягнувшись" в англiйський народний костюм п'ятнадцятого столiття, вклонилася, а випроставшись, знову "одягла" бiлу сукню. - Good day! I'm Lybra...
- Нiмецька! - Не дав їй продовжити Макс.
- Та-дам! - Музичний сигнал, баварський костюм з великим декольте, i знову бiла сукня. - Guten Tag! Ich heise Libra. Wollen sie...
- Японська! - Макс перевiряв широту дiапазону.
- Та-дам!.. - Японське кiмоно, зачiска з довгими шпильками, уклiн на напiвзiгнутих ногах - i знову бiла сукня. Зазвучали незрозумiлi слова.
- Українська! - Зупинив Лiбро-Полiглота Сергiй.
- Та-дам!.. Привiт! Я Лiбра. Хочете, я розповiм Вам, що i де знаходиться в нашiй Бiблiотецi?
- А скiльки у вас мов? - Поцiкавився майбутнiй фiлолог.
- Всього в нашiй Бiблiотецi у вiддiлi мовознавства представлено п'ятдесят сучасних мов, десять вимерлих i п'ятнадцять штучних. А я розмовляю тридцятьма мовами. Ще питання є?
- Що треба зробити, щоб походити по бiблiотецi, подивитися що тут, як тут... - Вирiшив, що вистачить втрачати час на балаканину Макс.
- Спочатку треба зареєструватися. Реєстратура знаходиться на початку лiвого коридору. Якщо ви...
Не дослухавши голограму Лiбру, Макс пiшов лiворуч, Сергiй - за ним. Пройшовши в арку з вiчнозелених лiан, хлопцi опинилися у цiлком звичайному коридорi з кам'яними стiнами. Попереду був тупик зi скляними дверима, над якими зеленим свiтився напис: "Абонемент. Видача книжок додому". Злiва розташовувалося широке вiкно з написом "Реєстратура. Статистичний облiк", праворуч - великий настiнний екран, над яким миготiли рiзнокольоровими вогнями лiтери:"Довiдки. Афiшi". Бiля екрана стояли кiлька людей i натискали на кнопки клавiатури, вишукуючи для себе потрiбну iнформацiю.
- Здається, нам сюди! - Макс схилився до вiконця реєстратури.
З вiконця на нього визирнули величезнi, iншопланетянськi-прекраснi, оливковi, доброзичливi очi у фiолетовому обрамленнi:
- Я вас слухаю? - Запитливо звернулися до нього неймовiрнi очi.
- А-а...
- Як у Вас можна зареєструватися? - Поспiшив на допомогу паралiзованому друговi Сергiй.
- Ви у нас вперше?
- Так. Ми взагалi не мiсцевi.
- Є два способи. Перший - зареєструватися i отримати постiйну пластикову картку, яка забезпечить вам доступ до усiх вiддiлiв бiблiотеки на весь поточний рiк. Її оформлення коштує п'ять гривень. Або отримати одноразову гостьову картку безкоштовно, але вона не передбачає нiяких знижок.
- Макс, ти як - гiсть чи клiєнт?
- Я... гiсть...
- Давайте одну таку, а iншу таку. - Вирiшив спробувати Сергiй. Макс стояв у сторонцi, оторопiвши, i не мiг вiдiрвати погляду вiд величезних iншопланетних очей.
- Прiзвище, iм'я, по батьковi?... - Иншопланетянка почала оформляти картку Сергiю.
За пару хвилин Сергiй тримав у руках пластикову картку, схожу на банкiвську, але з власною фотографiєю i написом: "Полтавська обласна бiблiотека для молодi" на лицьовiй сторонi. Другу картку, без фотографiї вiн простягнув Максу.
- Ти бачив?! - Макс озирався на вiкно реєстратури. - Я думав, що в бiблiотеках сидять сiренькi бабусi i щось в'яжуть на спицях. А тут така!.. Ти бачив її очi?! Просто неймовiрнi, iншопланетянськi!!!
- Цiлком земнi очi. - Спробував заспокоїти друга Сергiй. - Не сперечаюся, величезнi i прекраснi, але цiлком земнi. Пiшли вже!
Зазирнувши до "Абонементу", заставленому рядами стелажiв з книгами, хлопцi швиденько пробiгли по першому поверху, розкриваючи дверi i заглядаючи у примiщення.
- Я думав, що в бiблiотеках порожньо i сумно! - Не переставав дивуватися Макс. - А тут i народ, i музика, i голограми рiзнi... А бiблiотекарки!.. - Саме в цей час вiн зазирнув у "Бiблiографiчнi довiдки" i побачив красиву брюнетку з запаморочливою фiгурою, яка щось пояснювала пiдлiтку з зеленим хаєром на головi.. - Просто супермодель!
- Ви щось хотiли? - Повернулась до них "супермодель".
- Ми... Нам... А чому ваша рiчка називається "Ворскла"?
- Це давня назва. У перекладi з тюркської "варе скле" означає "бiла вода", "чиста вода".
- А я чув, що "Ворсклою" рiчку назвав Петро Перший, коли впустив у неї скло вiд пiдзорної труби. Вода, нiби, вкрала у нього скло, тому вона "вор скла". - Втрутився пiдлiток.
- Це анекдот, придуманий пiсля перемоги над шведами пiд Полтавою в 1709 роцi. Насправдi, першу письмову згадку про рiчку Ворсклу ми знаходимо в Iпатiївському лiтописi за 1173 (6682 вiд Створення Свiту) рiк. Там пишеться: 6682 року на Петрiв день (29 червня), син Чернiгiвського, згодом сам князь Новгород-Сiверський Iгор Святославич, дiзнавшись, що половецькi орди ханiв Коб"яка i Кончака прийшли на руськi землi, зiбравши полки свої, вирушив у Поворскля. "Iгор же поєха противу половцем i переєха Въроскол оу Лтави к Переяславлю". Не мiг же Петро Перший сiсти на машину часу, повернутися на шiстсот з гаком рокiв у минуле i назвати рiчку Ворсклою! Ще питання будуть?
- Поки немає. Ми далi побiжимо.
I хлопцi побiгли далi по коридору.
- Не забути б, що кафе - тут! - Вiдзначив на бiгу до сходiв Серьога. - Що на другому поверсi? - Запитав вiн, на мить зупинившись бiля Лiбри.
- Читальнi зали рiзної спецiалiзацiї: науковий, культурологiї та мистецтва, перiодики та краєзнавства, технi...
- Що зi сходами? - Перебив перелiк Макс, втупившись у нерухомий ескалатор.
- Щоб активувати ескалатор, треба натиснути кнопку на стiнi. Стрiлка на кнопцi вказує, куди поїде ескалатор пiсля її натискання. Ескалатор буде працювати рiвно стiльки, щоб пiдняти Вас вiд кнопки до наступного прольоту. - Макс вже пiднiмався нагору. - Щоб проїхати наступнiй людинi, їй теж треба натиснути на кнопку, iнакше ескалатор зупиниться. Це зроблено для економiї електрики...
Сергiй встав на рухомий щабель, не дослухавши Лiбри. Ескалатор зупинився, коли Макс був уже нагорi, а його друг ледь досяг середини прольоту. Решту шляху йому довелося долати пiшки.
- Ось що виходить, коли не дослухав жiнку до кiнця! - Повчально проголосив Макс, чекаючи його на промiжному майданчику.
Майданчик виявився не просто промiжним. Невеликий коридор перпендикулярно вiд нього вiв до широких дверей, над якими висвiчувався напис: "Глядацька зала".
- Подивимось? - Запитав Сергiй. Але дверi виявилися замкненими.
- Тодi - нагору! - Макс натиснув кнопку i поїхав.
Сергiй, перш нiж ступити на рухомi сходи, теж натиснув кнопку. Цього разу йому вдалося доїхати до кiнця. Тут, мiж двох кабiн лiфта також плескотiв водоспад, а в центрi холу їх зустрiчала Лiбра, але вже у блакитнiй сукнi:
- Лiворуч знаходяться читальнi зали перiодики, краєзнавства, технiки i домогосподарства, профорiєнтацiї та...
- Ух ти! Тренажери! - Не дослухав Макс, побачивши прямо перед собою кiлька тренажерiв за лавками i дiжками з живими деревами.
Хлопцi, випробувавши бiгову дорiжку i "човен", помчали далi. Решта тренажерiв були зайнятi. У правому коридорi, уздовж стiни вiддiлу мистецтв, прямо на пiдлозi була влаштована музична дорiжка: пiвтори октави клавiш. Зiгравши ногами "Чижика-Пижика", хлопцi добiгли до кiнця коридору.
- А чи не час нам до сортиру, сер? - Поцiкавився Макс i ввiйшов у вiдповiднi дверi.
Зазирнувши до "Наукового читального залу", заставленого столами з настiльними лампами i затишними крiслами, хлопцi зiбралися було пiднятися на третiй поверх, але раптом зазвучали динамiки:
- Увага! За десять хвилин, рiвно о вiсiмнадцятiй годинi, в Глядацькому Залi почнеться п'єса бiблiотечного театру "Мiстична вечiрка". Всiх бажаючих запрошуємо до зали!
- Ходу! - Макс потягнув Серьогу вниз, перескакуючи через сходинки i забувши про кнопку ескалатора.