Аннотация: Космопсихолог вiдправляється в неплановий полiт до планети Мокруха для вирiшення мiжвидового конфлiкту. Зовнi схожi на людей мокрухiанцi виявилися зовсiм iншими...
Космопсихолог вiдправляється в неплановий полiт до планети Мокруха для вирiшення мiжвидового конфлiкту. Зовнi схожi на людей мокрухiанцi виявилися зовсiм iншими...
КОНФЛIКТ
ОПОВIДАННЯ
(17 березня 2001 року)
Згiдно Космiчному Закону Галактичного Товариства, з 2167 року будь-яка експедицiя i будь-який зорелiт зобов'язанi мати в складi екiпажу Космопсихолога. Тому менi доводилося бувати на безлiчi планет i зустрiчатися з рiзними представниками розумних iстот. Iнодi, через вiдмiнностi в анатомiї, фiзiологiї, свiтоглядi, менталiтетi, етики, релiгiї i так далi, мiж Розумними Iстотами (РС - Ерес) виникають непорозумiння. I ось вчора мене направили у вiдрядження на планету Мокруха, вiдкриту всього десять рокiв тому, розрулювати конфлiкт мiж землянами i мокрухiанцями.
Мокруха отримала свою назву через те, що вся вона оповита щiльним шаром хмар i на нiй постiйно йдуть проливнi дощi, а бiльша частина поверхнi - це моря i протоки, озера i рiчки, болота i трясовини. Проте там немає вiтрiв i температура тримається в районi 32-45 градусiв за Цельсiєм. Не планета, а лазня! Сушею тут називають невеликi пагорби, по яких стiкає дощова вода, та низовини, де вода досягає, як мiнiмум, щиколотки i, як максимум, трохи вище колiна. Через дощi, що невпинно ллються з неба суцiльним потоком, без скафандрiв вийти зi Станцiї майже неможливо. Видимiсть крiзь пелену дощу не перевищує п'яти-шести метрiв.
Рослиннiсть на Мокрусi представлена водолюбними видами, переважно водоростями i водоросте-травами з кувшинкоподiбними квiтами. Є також i дрiмучi лiси, що складаються з гiгантських дерев з прямими, порожнiми, як труби, стовбурами, з яких звисають лiаноподiбнi та водоростеподiбнi гiлки з величезним листям рiзних кольорiв.
На планетi немає нi комах, нi птахiв, проте безлiч видiв морських, рiчкових i "сухопутних": риби, медузи, краби, молюски, амфiбiї i безлiч iнших, маленьких i гiгантських органiзмiв, яким немає назв у земнiй зоологiї.
Яке ж було здивування першопрохiдцiв, коли до їх кораблю вийшли двох i трьох метровi люди (!) атлетичної статури, схожi на давньогрецькi статуї богiв i героїв, з чорно-зеленим кучерявим волоссям на головах i з пронизливо синiми очима.. Аборигенiв вiдразу ж назвали Атлантами. Спiлкуватися стали за допомогою автоматичного перекладача АП-7, який виглядає як невеликий кулон, що висить на шиї того, хто розмовляє. Такi кулони видавали всiм Атлантам, що приходили поспiлкуватися з Землянами. Їх жiнок можна було б називати Карiатидами, але вони жодного разу не приходили до корабля.
Через два роки пiсля вiдкриття Мокрухи, на одному з великих пагорбiв була побудована Станцiя - водонепроникний прозорий Купол, пiд яким розмiстилися примiщення для дослiдницьких лабораторiй, складiв, оранжерей з земними овочами i фруктами, а також житловi квартири для персоналу. Станцiя була розрахована на сто п'ятдесят осiб. Кожнi два роки на Станцiю, разом з продуктами та необхiдним обладнанням, прибуває нова змiна в п'ятдесят чоловiк, щоб замiнити частину персоналу. Три роки - оптимальний термiн для людей на Мокрусi, достатнiй, щоб уникнути глибоких депресiй.
Коли був побудований Купол, Атланти невеликими групками по три-чотири особини стали приходити до людей у гостi. Для цього довелося сконструювати ранцi, наповненi водою, яка по трубках лилася їм на голови. Правда, пiсля таких вiдвiдувань роботам-прибиральникам доводилося вимакувати i висушувати воду з пiдлоги, але це нiкого не напружувало.
Чотири роки тому Земляни встановили над Куполом клiматичну установку i розiгнали хмари над своїм пагорбом у радiусi приблизно двох-трьох кiлометрiв. Вперше за весь час пiсля вiдкриття планети над нею крiзь хмари можна було вгадати сонце. Пагорб перетворився на острiвець сухої землi посеред царства води. Мiсцева рослиннiсть на пагорбi в безводних умовах засохла, проте змогла рости земна: полуниця, огiрки, помiдори, динi, кавуни. Тепер Атланти, приходячи до людей, надягали водянi ранцi на пiдступах до цiєї сушi. Земляни розвiсили їх на деревах по всьому осушеному периметру. Але приблизно рiк тому, незрозумiло чому, Атланти перестали вiдвiдувати людей i оточили їх пагорб глибоким ровом, який вiдразу ж наповнився водою, але в якому, чомусь, не було нiяких бiльш-менш прийнятних для їжi живих органiзмiв. Як тiльки люди спробували подолати рiв, з-за дерев вийшли Атланти з палаючими гнiвом очима i закидали їх грудками бруду. Як не намагався, чого тiльки не пробував мокрухiвський Космопсiхолог, на жоднi контакти вони бiльше йти не хотiли i навiть не намагалися пояснити причин своєї образи. Люди опинилися ув'язненими на своєму островi. З продуктами стало гiрше, адже основнi бiлки вони отримували з органiзмiв, яких виловлювали в навколишнiх водоймах.
Тому i був споряджений позаплановий рейс до Мокрухи, що нiс на своєму борту як запаси продовольства, так i нову змiну персоналу, в числi якого опинилася i я. До моїх завдань входило розiбратися в конфлiктi з Атлантами i знайти способи його рiшення без шкоди, в першу чергу для Атлантiв. Якщо конфлiкт не буде вирiшено протягом року, Станцiю доведеться згорнути, а дослiдження на Мокрусi припинити.
***
Ранiше, коли зорельотiв i кораблiв було мало, вони отримували власнi iмена. Тепер власнi iмена мають тiльки невеликi приватнi зорельоти, а кораблi, якi перебувають на службi Галактичного Товариства, мають номернi знаки з лiтерними позначеннями, як у автомобiлiв двадцятого столiття, що визначають приналежнiсть до певних Розумних Рас i планет.
На борту нашого корабля ЗЛ-34652714 (ЗЛ - Земля Людей) знаходилося двадцять чоловiк екiпажу, не рахуючи корабельного Космопсихолога, i п'ятдесят чоловiк змiни для Станцiї. Летiти ми мали п'ять земних мiсяцiв, тому половину екiпажу i майже всю станцiйну змiну вiдправили до анабiозних камер. Екiпаж повинен був змiнюватися кожнi два тижнi. Через те, що в екiпажi було тiльки по одному спецiалiсту - комопсiхолог, лiкар i органiзатор дозвiлля, то було вирiшено органiзувати їх замiну силами пасажирiв - космопсiхолог, лiкар i органiзатор дозвiлля зi складу змiни для Станцiї. Органiзатори дозвiлля, згiдно Космiчного Закону, включалися до складу персоналу, якщо тривалiсть польоту чи мiсiї перевищувала три мiсяцi.
Таким чином, я виходила з анабiозу в другу половину тридцятиденки. Разом зi мною не спало тринадцять чоловiк. Всього за час польоту менi довелося заступати на змiну п'ять разiв. Як космопсихологу, менi доводилося спiлкуватися з усiма членами екiпажу моєї змiни, але найбiльш близькi стосунки склалися з лiкарем Алексом.
Взаємна симпатiя у нас виникла з перших же днiв пiсля виходу з анабiозу. Покiнчивши з необхiдними обов'язками, ми зустрiчалися в кают-кампанiї i розмовляли на рiзнi теми. Нашi iнтереси багато в чому збiгалися, ми все рiдше могли обходитися друг без друга. Не дивно, що вже на четверте пробудження ми дiйшли до фiзичної близькостi. I тут почалися проблеми: ми стали вiдчувати деяку незручнiсть в присутностi один одного, бачитися i спiлкуватися хотiлося все менше. Проаналiзувавши цей стан, я зрозумiла, що у мене до Алекса виникла не сексуальна симпатiя, а просто дружба, якiй зовсiм не потрiбнi були сексуальнi вiдносини. Виявляється так буває. Я поговорила з ним вiдверто, i виявилося, що вiн теж прийшов до таких самих висновкiв. Пiсля цього нашi вiдносини знову налагодилися i стали навiть ще бiльш дружнiми. Ми разом вивчали всi наявнi вiдомостi про Мокруху, будували припущення про можливi причини конфлiкту, планували, яким чином менi вийти на новий контакт з Атлантами.
Алекс звернув увагу, що в матерiалах немає нiяких вiдомостей про анатомiю атлантiв. Першовiдкривачi, зустрiвши їх, автоматично припустили, що наша анатомiя iдентична. Але цього не могло бути, адже еволюцiя на водянiй планетi повинна була йти не так, як у нас. Можливо, i вирiшення конфлiкту слiд шукати, виходячи з вiдмiнностей в анатомiї. Ми дiйшли згоди, що, прибувши на Мокруху, i далi будемо спiвпрацювати.
***
Корабель завис на орбiтi i члени екiпажу зайнялися вiдвантаженням привезеного на невеликi верткi боти, якi почали лiтати з Мокрухи до корабля i назад. Майже такi ж боти забирали i нас - змiну для Станцiї - партiями по десять чоловiк, привозячи на корабель тих, хто вже вiдпрацював своє i повертався на Землю.
Посадочний майданчик для ботiв перебував на тому ж великому пагорбi, що i Станцiя. Коли я ступила на Мокруху, то спочатку навiть не помiтила рiзницi в порiвняннi з Землею: небо з купчастими хмарами над головою, сонце, що проглядає з-за хмар, пагони полуницi i кавунiв пiд ногами, мiсто-купол попереду, а навколо... суцiльна стiна дощу, за яким вгадувалося щось синьо-зелене, можливо лiс.
Нас провели в Купол i розподiлили по квартирах, що звiльнилися. Мої апартаменти, як i у всiх, складалися з апартаментiв шiсть на шiсть квадратних метрiв. З коридору (2х2 метра) четверо дверей вели в iншi примiщення: налiво - санвузол (2х2) з ванною, унiтазом i умивальником; направо - кухонка (2х2), в якiй розмiщувалися холодильник, столик з мiкрохвильовкою i електрочайником i настiнна шафка з посудом; прямо-злiва - кабiнет-вiтальня (3х4), в якiй стояв письмовий стiл з комп'ютером i полками, м'який куточок з журнальним столиком i телевiзор-вiкно майже на всю стiну; i прямо-праворуч - спальня (3х4), де розташовувалося зручне лiжко, тумбочка, шафа-купе i телевiзор-вiкно.
Справжнiх вiкон у житлових вiдсiках не було, тому вiкна-телевiзори були встановленi всюди: на них можна було замовити будь-який пейзаж, як земний, так i будь-який iнший, можна було подивитися на мiсцевi околицi, якi знiмали вiдеокамери Станцiї, а коли хотiлося, - то i будь-який фiльм або вiдеоматерiали.
***
Першого разу я вийшла з Купола на третiй день свого перебування на Мокрусi. Небо над пагорбом було майже ясним, трава пiд ногами - суха, i я вирiшила прогулятися. Я стала обходити пагорб по спiралi, що розширювалася, поступово наближаючись до прикордонного рову, який розташовувався вiд Купола на вiдстанi близько пiвтора кiлометри. Чим ближче я до нього пiдходила, тим сильнiше чувся звук дощу. Бiля самої води я зупинилася. Ширина рову виявилася близько двадцяти п'яти метрiв. Протилежний берег був затягнутий настiльки щiльною пеленою дощу, що дерева ледь проглядали. Вода у ровi вирувала вiд потокiв води, якi падали з неба i струмками стiкали з протилежного берега.
Я сiла на суху траву i, нi про що не думаючи, дивилася на дерева, що ледь проступали крiзь дощову завiсу...
Просидiвши так близько пiвгодини, я зiбралася було вже йти, та раптом помiтила, як до середини рову вiд протилежного берега щось наближається. Я завмерла i, роблячи вигляд, що продовжую розглядати дерева, краєм ока почала стежити за об'єктом. Це булу голова! Голова прекрасного юнака з давньогрецьких мiфiв...
Якось так вийшло, що нашi очi зустрiлися i мене опалило синiм вогнем. Юнак зупинився i встав. Боже мiй! ВIН стояв у водi по пояс, високий, стрункий, гарний, як Бог и дивився на мене. Було видно, що ВIН дуже високий, на його тiлi грали м'язи и вiдiрватися вiд цього видовища було неможливо... Пройшла чи то вiчнiсть, то чи секунда. Юнак перекинувся у водi и поплив до протилежного берега. Трохи далi середини рову його вже не було видно за завiсою води...
Посидiвши в очiкуваннi деякий час, я встала и побрела до Купола, по дорозi збираючи стиглi ягоди полуницi.
***
У Куполi я одразу ж попрямувала до медвiдсiку Алекса. Вiн сидiв за комп'ютером и друкував звiт про медичнi аналiзи персоналу станцiї. У всiх все було в нормi, хвороб не було, тому з цiєю роботою вiн впорався швидко.
- Ну, що ж це з тобою сталося? - Запитай Алекс, хвилин з п'ять мовчки розглядаючи мене.
Я витала в хмарах не в змозi викинути образ Атланта зi своєї голови.
- У тебе такий мрiйливий вигляд, нiби ти по вуха закохана.
- Я бачила Атланта.
- I що?
- Ти не уявляєш, який ВIН прекрасний! Справжнiй Бог! А очi - як... як... їх просто неможливо описати.
- Так-так-так... - Алекс, взявши мене за руку, став намацувати пульс. - Хтось казав, що нiколи не зможе закохатися з першого погляду i от - будь ласка! Може, у тебе якась мiсцева iнфекцiя? - I вiн приклав долоню до мого чола.
- Та тьху на тебе! - Я вiдмахнулася вiд його руки и пересiла в iнше крiсло. - Я й сама себе не впiзнаю... I що менi тепер робити?
- Ну... Як Космопсихолог, ти прилетiла сюди, щоб налагодити контакт з Атлантами. Отже, тобi треба, як мiнiмум, почати з ними спiлкуватися. Або, хоча б, з одним з них.
- То менi завтра знову пiти туди?
- Звичайно, адже це твiй прямий обов'язок.
- А що далi? Куди це мене заведе?
- От i подивишся. Може, коли ти познайомишся з ним ближче, вся твоя ейфорiя щезне.
У цю нiч я майже не спала. У напiвдрiмотi передi мною з'являвся божественний лик Атланта i я миттєво вскакувала. Ледве дочекавшися ранку й нашвидкоруч перекусивши м'ясними консервами и мiсцевим кавуном, я помчала до рову...
***
Захекавшись i вiд бiгу, i вiд хвилювання, я встала на самому краєчку берега i почала вишукувати очима вчорашнього юнака за стiною води... ВIН виринув метрiв за десять вiд мене, i в мене аж перехопило подих - сьогоднi ВIН був ще прекраснiшим. Не розумiючи, що роблю, я зробила крок до нього и моментально опинилася пiд водою - рiв, виявляється, був глибоким вiд самiсiнького берега.
Я почала борсатися i вiдпльовуватися, намагаючись намацати ногами опору, и раптом великi сильнi руки пiдхопили мене и моя голова виринула на поверхню. Атлант тримав мене, притуливши руками до своїх потужних грудей, i вода йому доходила ледь вище талiї. Через таку близкiсть дихати я вже не могла, перед очима все попливло и я провалилася в темряву...
Прокинулася я на сухому березi, Атлант сидiв надi мною - голий и прекрасний - и поплескував мене по щоках. Побачивши, що я розплющила очi, ВIН, ставши на повний зрiст (Боже мiй! ВIН був вищiм за два метри!), розвернувся i пiрнув у воду. За пару хвилин ВIН вже виходив на протилежний берег, озирнувся, махнувши рукою, i зник за пеленою безперервного дощу... А я продовжувала бачити його перед собою...
***
- Виринай з нiрвани, пора працювати! - Алекс пiднiс до мого носа ватку з нашатирем, я сiпнулася i виявила себе в його кабiнетi сидячою в крiслi. - Давай, розповiдай.
- Я трохи не потонула, а ВIН мене врятував... ВIН притискав мене до своїх грудей, а потiм винiс на берег... I ВIН був абсолютно голий...
- От i чудово! Отже, ми можемо проаналiзувати його зовнiшнi анатомiчнi данi. Давай, описуй!
- Ти бачив грецькi статуї?
- Ну, бачив.
- Тодi и описувати нiчого не потрiбно. Це жива статуя, прекрасна i досконала...
- У давньогрецьких статуй, зазвичай, були маленькi члени, а як у цього?
- Що?!.. - Я спочатку обурилася такiй безтактовностi, але потiм замислилася. - Дiйсно, у нього все, як у статуї, а можливо, навiть ще менше, якщо враховувати його величезний рiст.
- Угу, отже, шафа з маленьким ключиком... - Констатував Алекс, i щось записав у свiй блокнот. - А все iнше?
- Тiло, як у атлета, бiцепси, трiцепси и все iнше - як у культуриста, але не занадто, саме такi, щоб тiло було прекрасним, а не страшним. Волосся кучеряве, вушнi раковини маленькi i начебто прикритi. Коли ВIН розвернувся, я помiтила позаду на шиї пiд волоссям зябровi щiлини.
- Так, це вже цiкавiше! Отже, ВIН земноводний. Велика грудна клiтка вказує на наявнiсть розвинених легенiв, а зябра - на можливiсть дихати и пiд водою. -Алекс почав ходити по кабiнету з кутка в куток, потираючи руки. - А про що ви з ним говорили?
- Нi про що. Нi я, нi ВIН не вимовили нi звуку.
- I це - Космопсихолог! - Алекс повернувся до мене, схопив стiлець за спинку i, вставши за ним, як за трибуною, почав картинно жестикулювати и вигукувати: - Де твiй професiоналiзм?! Нi, треба термiново зв'язуватися з Землею i вимагати нового Космопсихолога! Та тебе треба гнати з цiєї роботи!! Поганою мiтлою i потужним пилососом!!! - Видно було, що вiн дуркує.
- Добре, добре! Експерт космопсихологiв! - Я засмiялася и це допомогло менi протверезiти. - Завтра пiду туди знову и вiзьму з собою два АП-7 для встановлення мовного контакту.
***
Назавтра, прихопивши автоперекладачi и надiвши купальник, я знову вирушила до рову. Атланта не було видно, тому я обережно спустилася в воду i повiльно попливла до протилежного берега, повiсивши обидва медальйони АП-7 собi на шию. Мокрухiанець виринув бiля мене, коли до берега залишалося всього метрiв п'ять. ВIН стояв по пояс у водi, а я вхопилася за його руку i притислася до його тiла. ВIН пiдняв мене, як дитину, и почав розглядати. Ну так, не тiльки ж люди займаються дослiдженнями! Iншiм Ересам, зрозумiло, теж цiкаво дiзнатися щось про нас.
- На, одягни. - Я стягнула з шиї один з медальйонiв и простягнула його Атланту. ВIН надiв його i я клацнула кнопкою. - Мене звуть Галина, а тебе?
- Балал. Старiйшини заборонили з вами спiлкуватися. - Його голос був якимось булькаючим, але приємним. - Нiхто не знає, що я сюди приходжу. Менi просто цiкаво.
- А що тобi цiкаво?
- Ви не такi, як ми. Ми всi однаковi, а ви - двi рiзнi групи. Однi майже як ми, а iншi - як ти.
- Як я? Що ти маєш на увазi?
- Ось це i це! - ВIН зiрвав з мене купальник и показав на мої груди и промежину. - У нас такого немає.
- У вас немає жiнок?! - До мене, нарештi, дiйшло, що я маю справу з iнопланетянином.
- Що таке жiнка? - Питання як у дитини з дитячого садка. Але ж ВIН не дитина? Отже, i вiдповiдати треба по-дорослому.
- У людей iснують двi статi, необхiднi для розмноження. Щоб народилася дитина, необхiдна взаємодiя двох людей - чоловiка и жiнки. У вас хiба не так?
- У нас теж взаємодiють двi людини, але жiнок у нас немає. Ми однаковi.
- А як же ви... взаємодiєте?
- Два Атланти, готовi до розмноження, припадають одне до одного губами...
- У нас це називається поцiлунок.
- Так, це довгий поцiлунок. Вiдбувається обмiн насiннєвою рiдиною, яка дозрiває в спецiальних залозах на грудях. - ВIН доторкнувся до своїх соскiв. Так ось чому у них така розвинена грудна клiтка! Це не через великi легенi, а через статевi залози! Я почала прозрiвати - ми зовсiм рiзнi!
- У наших чоловiкiв насiннєва рiдина дозрiває знизу. - Я показала на його пенис. - Це чоловiчий статевий орган.
- У нас цей орган лише для виведення вiдходiв життєдiяльностi. Насiннєва рiдина дозрiває у сосках, щоб її отримати, треба злегка посмоктати i насiння випливає в рот партнера, а потiм - поцiлунок i обмiн. З ковтком насiння потрапляє в камеру, що знаходиться над шлунком, i там починає дозрiвати iкра. У обох партнерiв.
- Ви виношуєте iкру, поки у вас не народяться дiти?
- Нi. Щойно iкра досягає необхiдних розмiрiв, вiдбувається її... блювання. Iкра потрапляє у водойму, а потiм з неї вилуплюються мальки.
- А як вони виглядають? - У менi вже прокинувся дослiдник. Ейфорiя закоханостi трохи вiдступила.
- Вони... - I тут з берега пролунав гучний крик.
З-за дерев показалися двоє Атлантiв, зростом метра по три. Балал скинув мене з рук у воду i миттєво вибрався на берег. У порiвняннi з тими, що з"явилися, вiн виглядав, як пiдлiток. (Чому як? - промайнула десь за межею свiдомостi думка). Я попливла до свого берега i незабаром нiкого вже не було видно за стiною дощу.
***
- Отже, вони зовсiм не такi, як ми! Вони одночасно i мами, i тата, тобто - гермафродити... - Алекс знову ходив передi мною по кiмнатi. - А що це означає?
- А це означає, що i психологiя у нас абсолютно рiзна. I контакт треба налагоджувати заново, з огляду на нашi вiдмiнностi. Мабуть, якiсь вчинки попереднього персоналу настiльки обурили Атлантiв, що вони вирiшили порвати з нами будь-якi стосунки, вiдгородили нас ровом i заборонили своїм... дiтям? Боже мiй, невже Балал, в якого я по вуха закохалася, всього лише пiдлiток?!
- Оце так поворот!.. - Алекс задумливо почухав потилицю. - А завтра ти знову пiдеш до нього?
- Звичайно! Адже контакт тiльки почав налагоджуватися, ми тiльки-но почали розбиратися один з одним... - Я сама собi боялася зiзнатися, що моя пристрасть до Балала нiкуди не зникла.
Але нi наступного, нi третього, нi п'ятого дня Балал не з'являвся. Даремно я годинами просиджувала на березi рову, перепливала на iнший берег i навiть бродила по щиколотку у водi пiд проливним дощем на чужинi...
Я вже майже змирилася з думкою, що "дорослi" Атланти бiльше не допустять контактiв своїх "малюкiв" з нами i нам доведеться забиратися з їх планети, як на дванадцятий день моїх очiкувань Балал знову виринув поруч зi мною. Медальйон-перекладач висiв на його шиї.
- Ох, як довго я тебе чекала! - Як тiльки я зазирнула в його очi, по менi знову розлилася ейфорiя закоханостi.
- У нас це називається любов. Це коли двоє Атлантiв не можуть якийсь час перебувати один без одного. А закiнчується любов заплiдненням.
Можу заприсягтися, що вiн дивився на мене саме закоханими очима!
- Я вiдчуваю, що у нас любов, хоч ми й такi рiзнi....
- Ти бiльше не будеш пропадати так надовго? - Я припала до нього i розчинилася в звуках його голосу.
- Нам не можна зустрiчатися.
- Чому?
- Тому що ви їсте наших дiтей. - Вiн подивився на мене з жахом, змiшаним з любов'ю i нерозумiнням.
- Як?! - Я вiдсахнулася вiд нього. - Ти хочеш сказати, що люди їли ваших дiтей?
- Так. Вони їли малькiв. Ловили їх, як просту рибу. Ми спочатку думали, що ви їх просто вивчаєте, а потiм вiдпустите у воду. Але одного разу, пiд час вiдвiдування вашого будинку один з нас побачив, як у кухнi мальки смажилися на пательнi, а люди їх їли... Вiн розповiв про це старiйшинам i тi наказали припинити з вами контакти.
Так от у чому справа! Напевно, мальки Атлантiв схожi на рибу. Люди, приймаючи Атлантiв за таких же людей, як ми, навiть не могли цього передбачити, адже нашi дiти схожi на нас.
- Це непорозумiння. - Спробувала виправдатися я. - Люди не зрозумiли, що мальки - вашi дiти. Напевно, вони думали, що це просто риба. Нам заборонено їсти розумних... - На очi менi навернулися сльози.
Було шкода допитливих дитинчат Атлантiв, якi хотiли подивитися на людей, але загинули на їх сковородi... Було шкода за втрачену можливiсть контакту з новим видом Ересiв... Було шкода своєї мiжпланетної любовi... Крiзь сльози i спазми у горлi я не вiдразу вiдчула, як Балал припав губами до моїх грудей... Зрозумiло, нiякої насiнної рiдини з неї не з'явилося, але ми злилися в довгому поцiлунку...
***
- Так от у чому причина конфлiкту! - Алекс сiв до комп'ютера i включив Загальний Виклик. - Треба термiново повiдомити всьому персоналу!
На загальних зборах, коли всi трохи заспокоїлися, було вирiшено розморозити всi бiологiчнi зразки, зiбранi на Мокрусi, реанiмувати їх i випустити в воду. До з'ясування того, як виглядають дiти Атлантiв, будь-якi рибнi та земноводнi продукти були оголошенi табу. За моєю пропозицiєю термiново монтували вiдео-фiльм про спосiб розмноження людей Землi iз зображенням поетапного розвитку ембрiона i дитини до досягнення зрiлостi. Приносилися найглибшi вибачення за те, що трапилося i висловлювалися надiї на продовження контакту людей з Атлантами. Залишалося тiльки якимось чином передати це послання Мокрухiанцам.
Кожного дня я приходила на берег прикордонного рову з вiдео-капсулою, яка могла працювати у водi, i чекала Балала. Я була впевнена, що вiн з'явиться... Я сподiвалася, що вiн з'явиться... Я так хотiла, щоб вiн з'явився...
I вiн з'явився. Приблизно через мiсяць. Як же вiн вирiс! Тепер вiн був близько двох з половиною метрiв ростом i ще прекраснiшим... Я пояснила йому, що всi люди дуже жалкують про те, що трапилося i просять його передати старiйшинам вiдео-послання з вибаченнями i поясненнями цього жахливого непорозумiння. Балал вислухав мене, взяв вiдео-капсулу i зник за водяними потоками...
Рiвно через десять днiв камери вiдеоспостереження, якi були встановленi по периметру пагорба, показали дивну картину. Одночасно з усiх бокiв пагорба з прикордонного рову вийшли величезнi п'ятиметровi Атланти. Їх було п'ятдесят чоловiк (чоловiк?). Вони повiльно й урочисто рушили до Купола. Це вiдео в режимi реального часу ми переключили для транслювання на Землю, на той випадок, якщо Атланти вирiшать покарати Землян i нiхто з нас не виживе. За свою помилку люди приготувалися понести покарання...
Атланти оточили Купол з усiх бокiв. Потiм їх кiльце розiрвалося i вони поступово стали стiкатися до головного входу Станцiї. На спинах гостей були надiтi водянi ранцi. Ми зрозумiли, що вони хочуть увiйти i вiдкрили дверi. Всi люди приготувалися до смертi...
***
Але нiхто не постраждав. Атланти, переглянувши наш фiльм-пояснення, прийшли до висновку, що конфлiкт стався через непорозумiння. I якщо на iнших планетах нас за це неодмiнно б знищили, то менталiтет атлантiв змусив їх просто нас iгнорувати. Прийшов час пояснити людям, як влаштоване їхнє життя.
Виявилося, що незважаючи на одностатевiсть, їм властиве почуття любовi, хоча воно буває вельми нетривалим. Пiсля дозрiвання iкри в надшлунковiй залозi, iкринки вибльовуються в воду рiчок, невеликих озер i потiчкiв, туди, де не водяться великi хижаки, i продовжують дозрiвати у водi. Потiм з них вилуплюються пуголовки - майже такi ж, як у земних жаб. З пуголовкiв виростають мальки, на наш погляд - це риби, якi досягають розмiрiв до пiвметра. Саме їх i засмажили необачнi дослiдники.
Тепер-то в усiх iнструкцiях по дослiдженню планет чiтко стоїть параграф про заборону вживання в їжу будь-яких форм життя на дослiджуваних планетах - рослинних i тваринних - доти, поки не буде абсолютно неоднозначно встановлено, що вони не є Ересамi або їх потомством.
Потiм мальки перетворюються на Русалов - це вже майже люди, але з плавниками замiсть рук i нiг, якi зазнають змiн до людських кiнцiвок спочатку як у кистеперих риб, але потiм майже повнiстю як у людей. Потiм вони стають пiдлiтками - Атлантами вiд двох до шести метрiв, з усiма пропорцiями античних богiв або героїв. Саме у пiдлiтка мене угараздило закохатися! Правда, рокiв йому виявилося майже стiльки ж, як i менi, навiть, у перерахунку на земнi роки, трохи бiльше.
Ростуть Атланти протягом усього життя. Пiдлiтки живуть, переважно, на сушi i на мiлководдi приблизно до ста земних рокiв. У цей час їх тiла найбiльш пристосованi для сухопутного життя. З подальшим зростанням пересуватися по болотистiй сушi стає все важче i Атланти знову повертаються в воду - на цей раз у моря i океани. Морськi Атланти - Старiйшини - знову набувають плавникiв: їх ноги майже зливаються в один хвiст, а руки набувають плавник-плащ, як у земної манти. Найголовнiший зi Старiйшин, якому на момент конфлiкту виповнилося чотири сотнi п'ятдесят вiсiм мокрухiанських рокiв (це майже дев'ятсот двадцять земних), має довжину двадцять вiсiм з половиною метрiв.
Таких складних перетворень Атланти зазнають тому, що орбiта їхньої планети проходить таким чином, що вологi i сухi перiоди чергуються через кожнi три сотнi рокiв. Наша експедицiя потрапила на Мокруху якраз у вологий перiод. У сухий перiод мокрухiанський клiмат майже не вiдрiзняється вiд клiмату земних тропiкiв. Тодi бiльша частина планети стає суходолом i Атлантам доводиться жити на землi. Пiзнiше ми навiть виявили древнi споруди Атлантiв зi слiдами неодноразових оновлень в рiзнi епохи - вони їх вiдновлюють в посушливi перiоди i використовують для свого життя. Будiвлi носять чисто естетичний i символiчний характер, бо ховатися пiд дах вiд дощiв їм не потрiбно.
Екскурсiї в морськi будинки нам теж влаштували. Цi грандiознi споруди на морському днi з вирiзаними в каменi зображеннями розкривають багатющу iсторiю цивiлiзацiї Атлантiв...
***
Я зустрiчалася з Балалом ще близько мiсяця. Наша любов з пристрасної закоханостi поступово переросла в запаморочливе безумство, на пiку якого Балал випустив менi в рот насiння зi своїх грудей i зник за дощем назавжди.
Менi вдалося донести насiння Балала в ротi до лабораторiї Алекса. Там, у спецiально створеному iнкубаторi, iкринки розвивалися доти, поки ми не випустили їх у басейн. На даний час ми виховуємо пуголовкiв. Вони вже вчаться розмовляти як земною, так i на мокрухiанською мовами. Їх цiкавостi немає меж, iнколи вони навiть вискакують на парапет басейну i нам доводиться рятувати їх вiд пересушування. Атланти кажуть, що коли вони стануть мальками, клопоту стане ще бiльше, а тому нам доведеться випускати їх у вiльний свiт. Тим бiльше, що правильно виховати, ознайомити достатньою мiрою з усiма досягненнями їх цивiлiзацiї i пiдготувати до дорослого життя ми не зможемо.