Аннотация: Шiстдесятирiчна пенсiонерка, iнвалiд другої групи, виходить замiж за гея-мiльйонера. Чому? Тут цiла кримiнальна iсторiя. Пiд час одруження вiн одягає їй на палець каблучку вартiстю з мерседес...
МЕРСЕДЕС НА ПАЛЬЦI
ПОВIСТЬ
(8 вересня 2017 року)
* 1 *
- Ма-а-а! Ма-а-а!! Ма-а-а!!! - Як завжди, кiт розбудив мене о шостiй годинi ранку.
Ну чого б йому не почекати ще годинку, до сьомої? Скiльки я його не просила, скiльки не iгнорувала - нiякого результату! Шiсть годин - i баста! Час снiдати, а iнакше розбудить весь будинок.
- Який же ти, Рiшар, вреднюка! - Майже не вiдкриваючи очей, я сповзла з лiжка i сунула ноги в капцi. - Пiшли.
Кiт радiсно пiдстрибнув, задер рудий хвiст i урочисто повiв мене до холодильника. Думаєте, досить покласти йому їжу i можна повертатися в лiжко? Зовсiм нi! Треба ще постояти поруч i повмовляти його:
- Їж, Рiшарчiк, їж, мiй хороший! - I при цьому гладити його по головi. Iнакше вiн не їстиме, а знову почне кричати.
Подрiмавши стоячи над рудим деспотом, почекавши, поки вiн наїсться i нап'ється, я, нарештi, побрела до лiжка. Але - марнi сподiвання. Рiшар захотiв в туалет. А я обов'язково повинна при цьому бути присутньою, iнакше йому не цiкаво. Проконтролювавши, наскiльки ретельно я вимила за ним горщик, кiт, нарештi, дозволив менi знову лягти. Влаштувавшись поруч пiд ковдрою, вiн зажадав, щоб йому почухали животик. Все, заснути бiльше не вдасться. Гаразд, хоч полежу ще трошки...
Хто б мiг подумати, що з нещасного худого створiннячка, знайденого вмираючим вiд голоду на вулицi, виросте такий величний господар будинку? Кiт потрапив до мене на другий день пiсля весiлля мого сина. Вони з невiсткою йшли до мене, коли в травi знайшли нещасне, викинуте кимось кошеня, яке вмiщалося на однiй долонi.
- Це тобi замiсть мене, щоб нудно не було! - Прямо з порогу заявив мiй син i простягнув менi щось незрозумiле.
Воно одразу ж притулилося до мене всiм тiлом i замуркотiло.
- Ой, його ж треба чимось погодувати, а у мене нiчого немає!
Поки син побiг в найближчий магазин за молоком i ковбасою, я зварила рiдке яйце, розiм'яла його на тарiлочцi виделкою i пiдсунула кошенятi. Iсти вiн ще не вмiв. Довелося вмочати палець у цю рiдину i давати йому. Вiн вiдразу ж зрозумiв, що це їжа i почав облизувати мiй палець. Якщо вже кошеня трапилося руде, то i iм'я йому треба було пiдiбрати руде - так i вийшов Рiшар.
З того часу пройшло вже п'ятнадцять рокiв. Рiшар вирiс в чудового рудого кота, який знає собi цiну i який вважає себе господарем квартири. Вiн дуже любить мене, але i розслабитися не дає. Особливо, коли я стала iнвалiдом другої групи. Начебто зрозумiвши, про що говорив зi мною психолог, вiн вирiшив взяти на себе обов'язки по контролю над моїм розпорядком дня.
О сьомiй годинi я включила телевiзор. Прогноз погоди показав, що сьогоднi буде тепла сонячна погода, до двадцяти шести градусiв тепла. Помiтивши, що погоду я вже дiзналася, кiт стрибнув на пiдлогу i розлiгся на килимi.
- Ти, звичайно, можеш ще повалятися пару хвилин, - промовляв вираз його морди, - але час вже вставати.
Час, так час. I я встала. Пiсля ранкового душу кiт повiв мене на ваги. У шiстдесят рокiв, при зростi метр шiстдесят, я повинна важити не бiльше шiстдесяти кiлограмiв. Сьогоднi ваги показали 59, 4.
- У мене все добре! - Повiдомила я Рiшара, звiльняючи майданчик ваг.
Кiт одразу ж зайняв на них мiсце i запитально глянув менi в очi:
- Ну як?
- У тебе три вiсiмсот, теж добре.
Кiт задоволено муркнув i повiв мене до полички з лiками. Всi лiки, прописанi менi, треба пити натщесерце. Цiкаво, чи вважається "натщесерце" третя поспiль таблетка, запита водою? Крiм того, треба випити натщесерце ще й перепелинi яйця. Розбивши собi в чашку чотири штуки, а Рiшаровi - одне в тарiлочку, я вирiшила, що зi снiданком покiнчено. Все одно бiльше нiчого в рот не полiзе - перевiрено.
Виписуючись з лiкарнi пiсля дев'яти операцiй, я запитала свого лiкаря:
- А що менi тепер можна?
- Та скiльки того життя! - Весело вигукнув доктор. - Пiсля всього цього, Вам тепер вже можна все! - Такий от медичний гумор.
Кiт застрибнув на диван бiля дзеркала i прикрив очi. Пора братися за гардероб i макiяж. Це щоденне священнодiйство, порадив менi психолог, який виводив мене з депресiї:
- Так Вам треба радiти, що ви живi залишилися! - Переконував вiн мене. - Руки-ноги цiлi, на вигляд - не бiльше п'ятдесяти, та якщо Ви одягнетеся належно, вам ще багато хто й заздрити буде!
- Ха, заздрити другiй групi...
- Але ж пiд одягом цього не видно! У Вас тепер кожен день повинен бути, як свято! Отже, щоранку встали, вмилися, нафарбувалися, вбралися - i пiшли радувати людство!
От за цiєю формулою ми з Рiшаром i живемо. У будь-яку погоду у нас два рази на тиждень похiд за продуктами, один раз - шопiнг в секондхендi, i чотири днi - просто прогулянки.
Ранiше я була спритною i стрiмкою.
- А тепер Ви повиннi бути розкiшною дамою. Хода повiльна, але впевнена, спина пряма, погляд радiсний i напiв-усмiшка на обличчi! - Вiщував психолог. - "Дама в капелюсi на прогулянцi" - оце тепер Ваш iмiдж!
- Дама в капелюсi i з котом. - Додала я, погладжуючи по животу лежачого поруч Рiшара. Кiт розплющив одне око i подивився спочатку на мене, а потiм на психолога.
- З котом Ви будете виглядати ще розкiшнiше! - Констатував психолог.
З тих пiр кiт став виводити мене кожен день на прогулянку i поважно крокував трохи попереду мене на повiдку.
Сьогоднi я вибрала синю в блакитних, бiлих i чорних розводах довгу вузьку сукню, бiлi босонiжки i бiлий капелюх iз синьою стрiчкою. На шию повiсила бiле намисто, а на палець надiла каблучку з величезним бiлим каменем (всi свої речi, i взуття, i сумки, i прикраси я купую в секонд-хендi i тiльки! - пенсiя iншого не допускає). Зiбравши в бiлу сумку все необхiдне, я одягла на Рiшара синiй нашийник i ми пiшли гуляти.
День у нас сьогоднi був просто прогулянковий, тому ми попрямували до парку. Розкiшний кiт на повiдку викликав здивування у перехожих i дуже цим пишався.
- Бачиш, я теж гарний! - Час вiд часу обертався вiн до мене. - На мене теж дивляться!
Я вже звикла викликати своїм виглядом загальну увагу i продовжувала прямувати, по королiвськи роздаючи зустрiчним напiв-усмiшки. Бабусi, якi торгують уздовж дорiжки фруктами, овочами та квiтами, вже звикли до мого щоденного "дефiле", посмiхалися i вiталися. Я вiдповiдала. Деякi про щось говорили, я зупинялася i пiдтримувала розмову. Пiсля моїх прогулянок у них завжди є що обговорювати протягом пари годин - вже не так нудно.
Пройшовши алеєю навколо парку, ми з Рiшаром сiли вiдпочити на лавку. I менi i йому треба було зiбратися з силами для зворотнього шляху.
- Вибачте, що заважаю Вашему моцiону. - Звернувся до мене охайний, ледь сивуватий на скронях чоловiк. - Я спостерiгаю за Вами вже кiлька днiв. Менi дуже подобається Ваш стиль. Кожен день Ви одягаєте щось нове, але при цьому завжди елегантнi.
- Дякую за комплiмент. - Всмiхнулася я.
- Це не комплiмент, а констатацiя факту. - Вiдповiв вiн. - Дозвольте представитися: мене звуть Сергiй Андрiйович.
- Дуже приємно. Я - Олена Вiкторiвна, а мiй супутник - Рiшар.
- Мр-рр! - Представився кiт i перекинувся на iнший бiк, щоб новий знайомий перебував в полi його примруженого зору.
- А що Ви збираєтеся робити пiсля прогулянки? - Поцiкавився той.
- Пiсля прогулянки у нас обiд, а потiм тиха година. - Вiдповiла я.
- Чи не будете Ви так люб'язнi, щоб пообiдати зi мною? Я запрошую Вас он у ту кав"ярню. - Вiн вказав на будiвлю, що визирала з-за кущiв. - Там непогано готують пюре i подають справжнi сосиски.
Сто рокiв не їла справжнiх сосисок! Вiдразу ж спливли спогади молодостi, коли не тiльки сосиски, але i ковбасу робили з м'яса.
- Приваблива пропозицiя... - Почала я, збираючись вiдмовитися.
- Будь ласка, не вiдмовляйте! Менi просто необхiдно з Вами поговорити! Питання життя та смертi! А за втрачений час я оплачу наш обiд - i ми будемо квити.
Он як - тонко i не нав'язливо! Обiд на халяву мене нi до чого не зобов'язував.
- Умовили i заiнтригували! - Погодилася я. - У Вас є не бiльше години. Просто цiкаво, про що Ви хочете зi мною поговорити.
У цьому кафе ми з Рiшаром вже бували. Зазвичай ми обмежувалися морозивом або тiстечком, я залишала Рiшара на стiльцi за столом, а сама йшла в туалет "мити руки". Насправдi на всю прогулянку iнодi не вистачає памперса, i його необхiдно мiняти. Але ж нiхто про це не знає! Елегантна, охайна жiнка миє руки! От i зараз, залишивши Рiшара з Сергiєм Андрiйовичем замовляти обiд, я пiшла "мити руки".
Коли я повернулася до столу, на ньому вже стояли три тарiлки з пюре i сосисками, двi порцiї салату, двi чашки зеленого чаю i два "кошика" з величезними пiрамiдами бiлкового крему.
- Я взяв на себе смiливiсть зробити замовлення самостiйно. - Вибачаючись почав мiй кавалер. - Вам це пiдходить?
- Прекрасно пiдходить! - Оцiнила я його вибiр.
- А Рiшар що, не любить сосисок?
- Чому це?
- Сидить, як пам'ятник, на своєму стiльцi i не торкається тарiлки.
- Просто вiн дуже добре вихований. - Пояснила я. - Вiн знає, що в громадських мiсцях на стiл залазити не культурно. От я зараз порiжу йому сосиску i поставлю тарiлку на стiлець...
- М-р-р... - Рiшар в очiкуваннi переступив з лапи на лапу.
Я поставила тарiлку на стiлець Рiшара i вiн з гiднiстю взявся за сосиску. Впорався вiн з нею ранiше, нiж ми, для пристойностi пару раз лизнув пюре, але потiм, махнувши на нього лiвою лапою, став вкладатися на стiльцi. Я прибрала тарiлку, щоб мiсця йому було бiльше, i вiн почав вилизуватися.
Спочатку ми їли мовчки, але коли перейшли до чаю з тiстечками, Сергiй Андрiйович, зiтхнувши, наважився.
- Не знаю, як i почати... У мене до Вас дещо незвичайна пропозицiю... Рiч у тiм, що менi потрiбна супутниця i Ви менi дуже пiдходите...
- Перш нiж Ви продовжите, менi необхiдно Вам де в чому зiзнатися. - Зупинила я його. - По-перше, менi вже шiстдесят рокiв, а по-друге, я до того ж ...
- Ви не виглядаєте на шiстдесят! - Вигукнув вiн. - Я б дав Вам вiд сили сорок вiсiм, хоча менi вже п'ятдесят один. Я розумiю, що це дещо несподiвано, але спочатку де в чому зiзнаюся я. Я не збираюся з Вами загравати. Як би це... я гей. Тому вiд Вас менi в цьому планi нiчого i не потрiбно.
- Але...
- Зачекайте. Вислухайте мене до кiнця, а потiм вже будете задавати питання. Я багато рокiв любив одну людину...
I вiн розповiв, що його щасливе кохання практично нiчим не затьмарювалися бiльше двадцяти п'яти рокiв. I хоча всi родичi вiд нього вiдвернулися, у них з Пiтером було обопiльне почуття. Жили вони в Швейцарiї в родовому замку Пiтера, багато подорожували, займалися мистецтвом - тримали кiлька галерей по всiй Європi. Навеснi цього року Пiтер помер вiд раку, залишивши Сергiю спадок - кiлька замкiв в рiзних мальовничих куточках Європи i кiлькамiльйонний рахунок у Швейцарському банку. Приїхавши, як завжди в травнi сюди, до своєї самотньої матерi, вiн знайшов її зовсiм хворою i безпорадною.
I тут почалися неприємностi. Якимось чином про спадщину дiзналися племiнники Сергiя - двадцятидворiчний Артем i дев'ятнадцятирiчна Наталка. Зайшовши якось до нього в будинок, вони спочатку зажадали, щоб вiн склав на них заповiт, а коли вiн вiдмовився, заявили:
- Ну нiчого! Iнших родичiв у тебе все одно немає, так що пiсля смертi все дiстанеться нам. - Випалила Наталка.
- А смерть не буде довго чекати, вже повiр нам! - Погрозливо додав Артем.
- I тепер цi нероби постiйно переслiдують мене i влаштовують нещаснi випадки: то на голову падає цегла, то перегорають пробки, то загоряється будiвельне смiття на сходах...
- А чому Ви не їдете за кордон? - Здивувалася я.
- Вся справа у мамi. Їй вже сiмдесят шiсть рокiв. Лiкарi кажуть, що залишилося не довго. Перевозити її не можна, от я i живу тут. Її ж нема на кого залишити.
- Сумна iсторiя... Але як я можу Вам допомогти?
- Якщо Ви станете офiцiйно моєю дружиною, то я зможу скласти спадщину на Вас.
- Але я ж зовсiм стороння для Вас людина...
- Менi все одно! Вже краще Ви, нiж цi нахабнi нероби! Тим бiльше, що Ви менi дуже сподобалися, у Вас є стиль...
- I друга група iнвалiдностi. - Додала я, щоб вiдразу ж розставити всi крапки над "i".
- Правда? Сподiваюся, не розумової працi?
- Та нi, просто повирiзали рiзних органiв...
- Нi за що б не подумав... Але ж цього нiхто не бачить!
- Крiм того, у мене теж є спадкоємцi: син, невiстка, онук...
- А це ще краще! - Щиро зрадiв Сергiй Андрiйович. - I їх не треба приховувати! Вони - гарантiя нашої безпеки!
- Як це?
- Одна справа - вбити одного мене або навiть нас двох, а iнша - коли вбивати доведеться дуже багато народу.
Тут вiн взяв мене за руку, дуже нiжно подивився в очi i пiднiс руку до своїх губ.
- I що це таке? - Не забираючи руки запитала я.
- Мої племiнники тут. Я хочу, щоб вони побачили нас разом.
- Для конспiрацiї? - Я посмiхнулася i заспокiйливо кивнула стривоженому Рiшару.
Кiт знову поклав голову на лапу i закрив очi. Сергiй Андрiйович почав цiлувати кожен мiй палець по черзi.
- Але ж вони знають, що Ви гей?
- Iнодi навiть геї закохуються в жiнок i знову змiнюють орiєнтацiю. Особливо, коли сивина в бороду, а бiс у ребро.
- I довго нам так сидiти?
- А Ви поспiшаєте?
- Бачте, моя iнвалiднiсть має деякi незручностi... Якщо вже вiдверто, то у мене останнiй памперс. Я ж не думала, що наша прогулянка затягнеться...
- Ох, вибачте! Я й подумати не мiг... Тодi давайте я Вас проведу до будинку.
- Давайте, тим бiльше, що Рiшара зовсiм розморило i йому буде важко йти. Рiшар, ти не проти, якщо Сергiй Андрiйович вiзьме тебе на руки?
Рiшар вiдкрив очi, сiв, позiхнув i потягнувся. Схиливши голову злегка набiк, вiн уважно подивився на нового знайомого.
- Iди до мене, Рiшарчiку! - Покликав його той.
Кiт подивився на мене, на нього i, не поспiшаючи, полiз на колiна до чоловiка.
- От молодець! - Похвалила я його. - Сергiй Андрiйович хороший, вiн тебе понесе.
- Тiльки, коли вже ми зображуємо закоханих, давайте перейдемо на "ти" i будемо називати один одного по iменi, без по батьковi. Домовилися, Олена?
- Домовилися, Сергiй!
I ми - я вся така в капелюсi, пiд руку з привабливим чоловiком; вiн - з шикарним рудим котом на плечах, - пiшли до виходу.
Проходячи повз столика, за яким сидiли "племiннiчки", я притулилася до Сергiя i засмiялася:
- Ой, Сергiйку! Ти завжди такий дотепний!..
У "племiнникiв" вiдвисли щелепи i вилiзли з орбiт очi. Так їм!
Бiля самого парку у Сергiя була припаркована машина - срiбляста "соната". Вiд'їхавши вiд стоянки, ми проїхали прямо по калюжi i злегка облили "племянничкiв", якi вибiгли за нами. До мого будинку ми пiд'їхали за три хвилини - далеко ми з Рiшаром не гуляємо.
- Я проведу тебе до квартири. - Навiть не спитав, а ствердив Сергiй, допомагаючи менi вибратися з салону. Поки я повiльно пiднiмалася сходами, а галантний кавалер менi допомагав, Рiшар побiг вперед i вже чекав нас бiля дверей. "А якщо це якийсь аферист?" - Сумно потекли думки в головi. - "Вистежив самотню безпорадну жiнку, зайде в квартиру i пограбує... Хоча що у мене брати? Телевiзор i ноутбук. Бiльше нiчого цiнного немає. Ой нi, ще старенька пральна машина, холодильник i пачки з памперсами... "
Я почала дiставати ключi з сумочки, але руки чомусь зрадницьки тремтiли.
- Давай, я вiдкрию! - Сергiй взяв з моїх тремтячих рук ключi i вiдкрив дверi. Рiшар вiдразу ж кинувся до холодильника - хоч їв, хоч не їв, така традицiя - пiсля прогулянки треба мчати до холодильника.
- Заходь, вiдчувай себе як вдома. - Сергiй пропустив мене вперед i увiйшов слiдом, зачинивши за собою дверi.
Коли живеш одна, на багато речей не звертаєш уваги. Але коли в квартиру заходить стороння людина, в очi вiдразу ж кидаються рiзнi неприємнi дрiбницi, наприклад, висять на сушарцi пелюшки у ваннiй, стоїть пачка памперсiв, не прибране лiжко - щоб вiдразу пiсля прогулянки лягти вiдпочивати...
- У мене тут не прибрано... - Вибачаючись почала виправдовуватися я, накладаючи в блюдечко нарiзанi нирки для Рiшара.
- Нiчого, я все розумiю. У мене таке теж буває. - Вiн пройшовся по квартирi, заглянувши в обидвi кiмнати. - А чим ти займаєшся у вiльний вiд прогулянок час?
- Iнодi шию. Тепер, правда, сама вже нiчого не вигадую, а тiльки переробляю те, що куплю. I кожен день потроху пишу.
- Он як?! I що - романи?
- Нi, вiддаю перевагу фантастицi. Вона менi найчастiше сниться. Iнодi пригоди. Адже я нiчого не вигадую, описую те, що вiдбувається зi мною у снах. А спати менi тепер доводиться багато.
- Здорово! Я обов'язково почитаю. А як ми зустрiнемося завтра?
- Ми з Рiшаром виходимо на прогулянку завжди о десятiй годинi ранку. Хоча завтра ми повиннi йти в магазин за продуктами...
- Чудово! О десятiй я за вами заїду i ми поїдемо гуляти. А продукти купимо по дорозi.
Тут Рiшар, вмостившися на лiжку, закричав так, нiби його рiжуть.
- Що це з ним? - Злякався Сергiй.
- Це вiн вимагає, щоб я лягала i не порушувала розпорядку дня.
- Ой, вибач! Я вже йду. Ну, до завтра! - I вiн поцiлував менi руку.
"Ух! Слава богу, пiшов".- Я помилася, переодяглася, випила знеболююче i лягла в лiжко.
* 2 *
- Ма-а-а! Ма-а-а!! Ма-а-а!!! - Живий будильник повiдомив, що вже шоста година ранку.
Вставши i на автопiлотi дiставшись холодильника, я раптом згадала, що сьогоднi нас чекає зустрiч з Сергiєм Андрiйовичем. Лягати бiльше не стала. Пiсля гiгiєнiчних процедур i макiяжу, я взялася за свiй гардероб. Сьогоднi я одягла червону довгу сукню з чорним мереживним кардиганом такої ж довжини, червонi босонiжки на пiдборах, чорне скляне намисто, яке виглядає як агатове, червоний капелюх з широченними полями i мереживною чорною стрiчкою. Рiшар сьогоднi буде в червоному нашийнику. А от вибiр сумочки викликав деяку затримку. Яку взяти - червону або чорну? Постоявши перед дзеркалом то з однiєю, то з iншою, я зупинилася на чорнiй, поскладала в неї все необхiдне i, в принципi, була готова виходити. Каблучка у мене теж була "майже золота" з червоним "майже каменем" - але виглядала чудово. Нiхто не здогадується, що у мене бiжутерiя, багато хто думає, що я багата дама. Деякi навiть просять матерiальної допомоги. Таким я показую свої речi з близька i пояснюю, що для того, щоб ефектно виглядати, не обов'язково витрачати великi грошi.
- Мра! - Повернув мене вiд дверей Рiшар, стрибнувши на пiдвiконня бiля холодильника.
"Ой, нене! Я ж забула про перепелинi яйця!" - Чотири собi, одне - Рiшаровi, i вiн повiв мене до дверей.
Ми вийшли з пiд'їзду без двох хвилин десять, i одразу ж до нас пiд"їхала машина. Сергiй вискочив, вiдкрив передi мною дверцята i допомiг сiсти. Рiшар поквапився за мною i вiдразу ж вирiшив встановити свої порядки. Як тiльки Сергiй сiв на мiсце водiя, кiт залiз до нього на руки, поставив переднi лапи на кермо i скомандував:
- Мр-р!
- Що, можна їхати? - Про всяк випадок уточнив Сергiй.
- Так, вiн дозволяє. - Вiдповiла я.
I ми поїхали. Через деякий час я помiтила, що Сергiй часто дивиться в дзеркало заднього виду i навiть озирається. Вiд нас не вiдставав старенький "жигуль" жовтого кольору.
- Що, племiннички?
- Вони. Нiчого, хай дорогу подивляться.
Спочатку ми заїхали в центр i прогулялися в пiшохiднiй зонi. Я вже сто рокiв не бувала в центрi. Тут багато що змiнилося: з'явилися новi магазини, новi лавки i клумби, i взагалi, все стало набагато красивiше i святковiше. Народу було багато. Рiшару це не сподобалося, вiн розвернувся до нас мордою, сiв i голосно заявив:
- Мняв!
- Це вiн хоче на руки. - Переклала я Сергiю. - Але вiн знає, що менi буде важко, тому запитує: чи не понесеш його ти?
- Iз задоволенням! - I Сергiй нахилився до Рiшара, простягнувши до нього руки.
Кiт, проiгнорувавши руки, стрибнув до нього на шию i зручно розлiгся там великим рудим комiром.
- А що, нiчого! - Оцiнила я зовнiшнiй вигляд свого супутника. - Яскраво руде на кавовому виглядає непогано.
Сергiй був сьогоднi в кавовому лляному костюмi з короткими рукавами на пiджаку, шкiряних свiтлих туфлях в дiрочку i шкарпетках-слiдах, що залишають ноги голими. Рудий кiт iз зеленими очима дуже до цього пасував.
- О! Давай-но зайдемо в цей бутик. - Раптом вигукнув Сергiй, зупинившись бiля входу в бутик одягу.
- Навiщо?
- Щоб позлити моїх племiнникiв. Он вони шиї вивертають з-за рогу.
- Злити нехороших людей - моє покликання! - Погодилася я i рiшуче попрямувала до дверей.
У магазинi серед одягу з надзвичайно високими сумами на цiнниках нудьгували три молоденькi продавчинi.
- Дiвчата! - Ляснув у долонi Сергiй, саджаючи мене на диванчик i влаштовуючись навпроти у крiслi. - Менi б хотiлося зробити розкiшний подарунок цiй чарiвнiй жiнцi. Що ви можете нам запропонувати? - I вiн поклав на край кавового столика золоту картку.
- На яку суму ви розраховуєте? - Стрепенулася спритна брюнетка, миттєво опинившись бiля нас.
- Я нiчого не говорив про суму. Але подарунок повинен бути одночасно i елегантним, i екстравагантним.
I дiвчата кинулися врозтiч. Через кiлька хвилин навколо мене навалили купу вiшалок з костюмами i платтями, десяток капелюхiв i сумочок, а коли в магазин боязко зайшли "племiннички", маленька блондинка ледь не перекинула на них цiлу батарею коробок з взуттям.
- Вам що-небудь показати? - Звернулася до них худенька продавчиня з солом'яним пучком на головi.
- Нi, ми самi подивимося... - Промимрила Наталка i потягла Артема за ряди з одягом.
Сергiй змусив мене перемiряти майже все. Кожен новий образ вiн оцiнював дуже грамотно. Я i ранiше чула, що геї мають тонкий естетичний смак, але тут змогла переконатися в цьому на практицi. Артем з Наталкою, потупцювавши мiж вiшалок i манекенiв близько пiвгодини, вийшли на вулицю i сумно маячили за вiкном. Ввiчливi продавчинi принесли нам каву i печиво, а блондинка навiть збiгала в сусiднiй магазин за шинкою для Рiшара. Приблизно за пiвтори години ми вийшли з магазину в супроводi двох кур'єрiв, навантажених купою пакетiв i коробок, i попрямували до машини. Племiннички спочатку тяглися позаду, а потiм, обiгнавши нас, побiгли до свого жигуля.
- А зараз ми їдемо знайомитися з моєю мамою! - Повiдомив Сергiй, заводячи мотор. Рiшар вже сидiв за кермом i керував автiвкою. - Тiльки давай домовимося. - Попередив Сергiй. - Тобi не шiстдесят рокiв, а тiльки сорок п'ять, i у тебе не п'ятнадцятирiчний онук, а п'ятнадцятирiчний син. Мамi так буде спокiйнiше.
Я погодилася. Скинути п'ятнадцять рокiв та ще в благодiйних цiлях - та це ж iз задоволенням!
Мама Сергiя жила в трикiмнатнiй квартирi звичайної, ще радянської, дев'ятиповерхiвки на четвертому поверсi. Туди ми пiднялися на лiфтi. Переляканий Рiшар, який нiколи ранiше не катався в подiбному транспортному засобi, миттєво зiскочив з шиї Сергiя до мене на руки i озирався, широко розкривши очиська i вчепившись у мене кiгтями. Але коли ми увiйшли в квартиру i я опустила його на пiдлогу, вiн хоробро задер хвiст i пiшов у розвiдку.
У маминiй кiмнатi, як i у мене стояла сушарка з пелюшками, бiля лiжка на стiльцi - пакет з памперсами. Сухувата старенька з виснаженим обличчям вiдразу ж засвiтилася радiсною посмiшкою, побачивши свого синочка.
- Сергiйку! Що, вже обiдати пора?
- Так, мама, зараз будемо обiдати. Тiльки спочатку познайомся з моєю нареченою. Це Лєна. Я, нарештi, знайшов жiнку своєї мрiї.
- А можна я спочатку помию руки? - Зi зрозумiлих причин сiсти в м'яке крiсло я поки нiяк не могла.
- Звичайно, звичайно! Сергiйку, покажи...
Поки я переодягалася у ваннiй, Сергiй встиг розiгрiти борщ i голубцi, а Рiшар закiнчив огляд квартири. Ми вийшли одночасно: я з ванної, а Рiшар з туалету, де Сергiй поставив для нього пластиковий таз. Поки Сергiй сервiрував журнальний столик бiля маминого лiжка, Рiшар встав на заднi лапи, сперся переднiми на лiжко, i заглянув в обличчя старенької.
- Ой, який гарний котик! - Вигукнула бабуся. - Стрибай сюди до мене! - I вона поплескала рукою по ковдрi поруч з собою.
Рiшар не змусив себе вмовляти i стрибнув на ковдру. Обернувшись навколо себе пару раз, вiн нарештi лiг. Щаслива бабуся почала його гладити i чухати. Кiт замуркотiв, примруживши очi.
- Ах, який вiн у вас музичний! - Не переставала захоплюватися старенька.
- Все, мама, давай їсти! - Сергiй пiдняв їй подушки, розстелив на грудях рушник i поставив на нього тарiлку з борщем. Старенька почала їсти, ми теж. Рiшар, який наївся шинки в магазинi, на наш обiд не звертав уваги.
Коли Сергiй пiшов мити посуд, його мама, запросивши мене сiсти ближче, довiрливо прошепотiла:
- Ви, напевно, в курсi, що Сергiйко дуже довго не мiг знайти пiдходящу жiнку. У нього навiть були деякi вiдхилення... Нетрадицiйнi...
- Я знаю. Тепер все змiнилося. Я дуже люблю вашого сина i вiн мене теж. Нещодавно Сергiй зробив менi пропозицiю i ми збираємося одружитися.
- Нарештi! Я завжди вiрила, що Сергiйко знайде свою жiнку. I ви менi дуже сподобалися. Я така щаслива!... А де ж ви познайомилися?
- На виставцi авангардистiв!- Сергiй увiйшов до кiмнати i з порога втрутився в нашу розмову.
- Ну так. Сергiйко дуже добре розбирається в мистецтвi. Ви, певно, теж?
- Так, у Оленки прекрасний смак, хоча в деяких моментах i не спiвпадає з моїм. Але це якраз i добре! У нас виникають цiкавi дискусiї...
Дзвiнок у дверi не дав йому договорити i вiн пiшов вiдкривати. Це заявилися племiннички.
- Ой, Артемчик, Наталочко! - Вiтала онукiв бабуся, злегка пiдвiвшись над подушкою. - Проходьте, сiдайте! А у нас така радiсть: Сергiйко зробив Оленцi пропозицiю i вони скоро поберуться! Може, я ще й онукiв дочекаюся...
- Мамо, Оленцi вже не вiсiмнадцять, i вона була замiжня. У неї є п'ятнадцятирiчний син. Дуже хороший хлопчик, я вже сприймаю його як рiдного.
- Ой, ви обов'язково повиннi мене з ним познайомити! - Зрадiла бабуся. - Онук пiдлiткового вiку! Це ж так цiкаво!...
Довго слухати радiснi вигуки бабусi Наталка i Артем не стали. Пославшись на невiдкладнi справи, вони покинули нашу радiсну компанiю...
*3*
Наступного дня ми поїхали на виставку. Я не особливо розбираюся в сучасному мистецтвi, але коментарi Сергiя були дуже цiкавими i змусили мене поглянути на все це по-новому. Сергiй познайомив мене з кiлькома своїми друзями i вони, незважаючи на явну "iншу" орiєнтацiю, менi дуже сподобалися. Всi вони виявилися справжнiми естетами. Отримавши масу позитивних емоцiй, перекусивши канапешками з iкрою та хамоном (Рiшар обмежився злизуванням iкринок), випивши трохи коньяку, ми, нарештi, вирiшили вiдправитися до Сергiєвої мамi.
Трохи не доходячи до машини, Рiшар, що йшов попереду на повiдку, раптом зупинився i, насторожено принюхуючись, пройшовся вздовж корпусу. Раптом, видавши якийсь дикий "Мрав!!!", вiн кинувся назад у примiщення виставки, висмикнувши у мене з рук повiдець. Ми з Сергiєм кинулися за ним. Вбiгши до примiщення, кiт притиснувся до найдальшої стiни i кликав мене до себе.
- Рiшарчик, що таке? Чого ти так злякався? - Ми з Сергiєм обережно пiдходили до наляканого кота, намагаючись заспокоїти його лагiдною iнтонацiєю.
Ба-бах!!! Ми озирнулися на вибух i побачили, як за вiкном палає машина Сергiя. Поки ми чекали приїзду полiцiї, Сергiй подзвонив мамi:
- Мамулька? Привiт! Як ти там?... Нi, у нас все добре... Ми з Оленою були на виставцi, випили трохи коньяку, тому за кермо я сiсти не можу.... Так, звичайно, ми так i збираємося... Тiльки тут майже всi роз'їжджаються на таксi, тому доведеться трошки почекати... Не нудьгуй, постараємося приїхати швидше... Ну, бувай!
Полiцiя майже вiдразу виявила саморобний вибуховий пристрiй.
- У вас є пiдозри, хто мiг бажати смертi? - Запитав полiцейський Сергiя.
- Поняття не маю! - Майже щиро вигукнув потерпiлий, шепнувши перед цим менi на вухо: "Ну, племiннички!..."
Вiдповiвши на тисячi питань, пiдписавши якiсь папери, ми, нарештi, сiли в таксi i поїхали додому. Цього вечора я залишилася у Сергiя, благо все необхiдне для мене виявилося i у його мами. Старенька була страшенно задоволена, що Сергiй постелив менi в своїй кiмнатi. Вона була впевнена, що ми лягли разом. Насправдi на Сергїєвому лiжку з великим комфортом влаштувалися ми з Рiшаром, а сам Сергiй розклав трохи осторонь крiсло-лiжко.
- Тепер нам треба просто термiново розписатися! - Прямо з ранку заявив мiй наречений. - Ти посидь з мамою, а менi треба зробити кiлька дзвiнкiв...
Весь день ми з Рiшаром не виходили з квартири. Кiт згорнувся калачиком на лiжку бабусi, я сидiла поруч у крiслi, розiгрiвала обiд, мiняла їй i собi памперси, вiдпочивала в кiмнатi Сергiя.
Надвечiр вiн повернувся. У племiнникiв виявилося залiзне алiбi - в момент вибуху вони їхали на електричцi кудись за мiсто. Квитки в полiцiї вони вiдразу ж виклали з кишень. Хоча i дурневi ясно, що купивши квитки, в електричку сiдати не обов'язково, Сергiй не став висувати проти них нiяких звинувачень.
- Я домовився через своїх знайомих i нас можуть розписати вже пiслязавтра. Нам треба термiново скласти список запрошених на весiлля, розiслати запрошення i замовити бенкетний зал.
I ми взялися до роботи.
З боку Сергiя виявилося понад п'ятдесят осiб: його численнi друзi - художники, дизайнери, стилiсти, музиканти, артисти, мистецтвознавцi (до речi, рiзної статi), а також проклятi племiннички - Наталка i Артем.
- Нехай думають, що ми нi про що не здогадуємося! Хай будуть у нас перед очима i переконаються, що подальшi замахи на нашi життя не матимуть нiякого сенсу.
З мого боку гостей виявилося набагато менше: син Вiталiк, невiстка Тетяна, онук Iгор, кiлька пар їхнiх друзiв - i все! Друзiв у мене не було, крiм Рiшара менi нiхто не був потрiбен.
Вже ближче до пiвночi ми розiслали запрошення через iнтернет. Слава Богу, пiслязавтра була недiля i мої родичi не працювали, так що пообiцяли прийти на свято.
- Мама, а ти не збожеволiла? - Стурбовано поцiкавився мiй син.
- Нi, Вiталька. Це не зовсiм справжнє весiлля. Приїжджайте завтра з ранку сюди, я вам все поясню. - I я продиктувала адресу.
Вже о пiв на десяту ранку всi мої родичi були у нас.
- А що це у вас навколо будинку полiцiя робить? - З порога запитав Iгор.
- Та так, у них просто навчання. - Голосно, щоб чула мама, вiдповiв Сергiй, i вже тихше додав: - Iгор, можна тебе на чоловiчу розмову? - Вiн вiдвiв мого онука трохи в сторону. - Розумiєш, там у кiмнатi лежить вмираюча бабуся. Вона давно мрiяла, щоб я одружився, а я все нiяк не мiг... Отже, до тебе таке прохання: посидь з нею, поговори про що-небудь, тiльки одна умова - ти не внук Олени Вiкторiвни, а її син.
- Чому?
- Щоб моя мама думала, що наречена у мене набагато молодше. Добре?
- Добре. Куди йти? - I внук пiшов розважати бабусю.
- Давайте познайомимося, - Сергiй простягнув руку Вiталiку. - Сергiй. Як би наречений вашої мами. Давайте пройдемо в мою кiмнату i ми вам все пояснимо.
Розмова зайняла близько години. Мої дiти намагалися зрозумiти, чи є в цiй авантюрi якийсь пiдступ для мене, але все ж переконалися, що для усунення небезпеки треба влаштувати весiлля. Iгор прекрасно впорався зi своїм завданням i справив на бабусю чудове враження. До кiнця вiзиту вона називала його не iнакше, як онучок, а звiстка про те, що наше весiлля вiдбудеться вже завтра, привело її взагалi в невимовний захват.
* 4 *
Весь день до нас майже безперервним потоком йшли крiзь полiцейський кордон друзi Сергiя. Хтось привозив сукнi та костюми, хтось уточнював меню, хтось домовлявся про декор, хтось складав сценарiй весiлля, хтось привозив прикраси i каблучки, хтось прибирав у квартирi, доглядав за бабусею i годував всiх присутнiх...
I от настав ранок. Залишивши маму на знайому доглядальницю, ми поїхали. Друзi Сергiя органiзували бенкет i весiльну церемонiю в невеликому приватному театрi. Всi гостi сiли в залi для глядачiв i з нетерпiнням очiкували нашої появи. Племiннички i мої родичi сидiли в першому ряду по рiзнi боки вiд проходу.
На сценi були влаштованi чудовi декорацiї - море з пальмами на заднику, арка з квiтiв у виглядi сердечка з голубами посерединi. По обидва боки вiд арки стояли янголята - хлопчики i дiвчатка в бiлих шатах з крильцями. Пiд живий симфонiчний оркестр вони спiвали щось пiднесене iталiйською мовою.
Зi свого укриття я бачила, як на сцену вийшов чоловiк в бiлих довгих шатах i встав по центру арки. Музика змiнилася, тепер в нiй вiдчувався вiтер i шум прибою, янголята замовкли, а по заднику раптом поплив чудовий вiтрильник з бiло-блакитними вiтрилами. За штурвалом яхти стояв Сергiй - в бiлому костюмi з синьою сорочкою, верхнi гудзики якої були розстебнутi. На шиї його була пов'язана бiла косинка, як у iспанських морякiв. На ногах - синi туфлi.
I тут подали сигнал менi. Я, вся така в яскраво-синiй приталенiй сукнi з бiлою окантовкою (ну не надягати ж шiстдесятирiчнiй нареченiй бiлу сукню з фатою!), у синьому капелюсi з бiлими квiтами по верху поля, з бiлими лiлiями в руках, пританцьовуючи на мелодiю з "Сiльви" рушила по проходу до свого нареченого. Пiд час танцю-проходу у сукнi розчинявся розрiз, крiзь бiлоснiжнi мережива якого активно виглядала моя нога в тiлесних колготках, демонструючи прекраснi бiлi туфлi на високих пiдборах.
Коли я дотанцювалися до сцени, двоє чоловiкiв у бiлих шатах подали менi руки i пiдняли мене. I тут по сценi попливли хмари - вони клубочилися i ми з Сергiєм, який спустився з яхти менi назустрiч, наче лiтали у небесах. Саме на цих небесах i вiдбулося наше одруження. Коли нам запропонували обмiнятися обручками, їх пiднесли тi ж чоловiки, якi допомогли менi опинитися на сценi. Сергiй взяв золоту коробочку i дiстав з неї каблучку, зображення якої одразу виникло на тлi вiтрил - це був чудової роботи кручений обiдок з бiлого та жовтого золота i платини, з нього виростали три гiлочки з бруньками-дiамантами i сапфiром, дрiбнiшi дiаманти засипали три витончених листочка. Зал ахнув.
- Мерседес на пальцi! - Видихнула Наталка i звалилася зi стiльця непритомна.
Так, моя весiльна каблучка коштувала стiльки ж, скiльки найкрутiший мерседес. Каблучка Сергiя було не дешевшою, але мала дещо iнший дизайн: тi ж три переплетених види металу, блакитнi великi сапфiри i один дiамант, а також кiлька дрiбних уздовж одного вигнутого листочка.
- Наше весiлля дещо нетрадицiйне. - Оголосив обрядовий староста. - Замiсть обмiну поцiлунками, молодi обмiняються заповiтами!
Вперед вийшов нотарiус i став зачитувати складенi нами напередоднi заповiти. При великiй кiлькостi свiдкiв (щоб племiнники не могли нiчого опротестувати) нотарiус повiдомив, що все рухоме i нерухоме майно, всi накопичення, колекцiї картин i замки, в разi смертi Сергiя, дiстануться менi i нiкому iншому. А в разi моєї смертi, все це дiстанеться моїм спадкоємцям: синовi, онуковi, невiстцi, а також їх близьким i далеким родичам. Племiнники були в аутi...
Пiсля оголошення заповiтiв всi гостi попрямували в розкiшний бенкетний зал. Племiнничкiв я там вже не бачила...
Додому до Сергiєвої мамi ми заявилися вже пiд ранок. Трохи вiдпочивши i подрiмавши, по обiдi ми вирiшили порадувати її своїми свiдоцтвами i каблучками. Надвечiр один з друзiв Сергiя привiз диск з записом нашого весiлля. Бабуся дивилася вiдео i тихi сльози щастя котилися по її зморшкуватих щоках. Цi перегляди стали її улюбленим вечiрнiм заняттям до самого кiнця життя. Померла вона тихо i спокiйно увi снi зi щасливою посмiшкою на губах...
Коли всi формальностi були дотриманi, всi документи оформленi, всi обряди здiйсненi, ми з Сергiєм вирушили у весiльну подорож. Спали ми, зрозумiло, в рiзних кiмнатах - я з Рiшаром, а Сергiй один. Але нашi вiдносини були настiльки дружнiми i душевними, що незабаром ми й уявити не могли себе один без одного. Ми вiдвiдували виставки, концерти, театри i всi знаходили нас чудовою парою. Мою iнвалiднiсть i Сергiєву орiєнтацiю ми нiде не афiшували. На старостi рокiв, я, яка ранiше рахувала кожну копiйку, нарештi, побачила весь свiт i занурилася в атмосферу розкошi. Скiльки б менi рокiв нi залишилося, я щаслива! Чи могла я подумати, що стану мiльйонеркою?!
Племiнники Сергiя зникли з нашого горизонту, проте мої дiти i онук зрiдка вiдвiдують нас за кордоном. Рiшар з дешевих нирок перейшов на рiзнi сорти м'яса i iкру, вiн теж вiдчуває себе чудово i постiйно складає нам компанiю в наших походах i подорожах. Нещодавно Сергiй принiс йому чудову бiлу кiшечку, з якої Рiшар нiжно обiймається днем. Ночами коти розходяться: Рiшар до мене, Маркiза - до Сергiя. Отак ми тепер i живемо. А "мерседес" на моєму пальцi є постiйним нагадуванням про незвичайну пригоду, яка повнiстю перевернула моє життя.