Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Недiльна Прогулянка До Мiсяця

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Недiльний космобус до Мiсяця терпить аварiю на його орбiтi. Люди, що врятувалися, потрапляють у незвичайне мiсто пiд куполом...

  
  
  НЕДIЛЬНА ПРОГУЛЯНКА ДО МIСЯЦЯ
  ОПОВIДАННЯ
  (17 березня 2013)
  
   Тих вихiдних я чекала з нетерпiнням - вперше в життi я вiдправлялася на екскурсiю в космос! Цю путiвку я б сама нi за що не купила - менi її подарували в iнститутi за перемогу в олiмпiадi з нiмецької мови.
   Екскурсiйний космобус вилiтав рано вранцi в п'ятницю, летiв у напрямку до Мiсяця, огинав його i вранцi в понедiлок мав повернутися на Землю - всього три доби. Багато моїх знайомих вже лiтали, але я за межами нашої атмосфери ще нiколи не була.
   Спочатку я думала передарувати свiй квиток - пластикова картка з зображенням Мiсяця i написом "Недiльна прогулянка до Мiсяця" - комусь iншому, але потiм вирiшила: "Була - не була!", зiбрала свою волю в кулак i вiдправилася в космопорт.
   У космопортi наша група зiбралася бiля екскурсiйного термiналу. Всього в групi, крiм екскурсовода, було двадцять п'ять осiб. Iз загальної маси видiлялися "бувалi" - вони вже лiтали до Мiсяця i абсолютно не турбувалися, а з поважним виглядом розповiдали нам, новачкам, якi несподiванки чекають нас у невагомостi.
   - Увага! - Пролунало з динамiка. - Оголошується посадка на рейс до Марса! Просимо пасажирiв пройти до посадкового термiналу! Посадка на екскурсiйний космобус до Мiсяця почнеться за десять хвилин! Будьте уважнi! Щасливої подорожi!
   На Землi я часто страждаю "морською хворобою", простiше кажучи, мене заколисує. Тому я боялася, аби ця прогулянка не виявилася для мене тортурами. Але раптом екскурсовод оголосив:
   - У невагомостi у вас може початися нудота, запаморочення i навiть блювота. Тому, щоб уникнути подiбних неприємностей, всiм необхiдно випити пiгулки! - I вiн роздав нам по маленькiй пластиковiй коробочцi з зображенням Мiсяця i корабля, що прямує до нього. Я вiдчинила коробочку - там лежали двi пiгулки блакитного кольору. Запивши їх яблучним соком, який пiднесла стюардеса на пiдносi в стаканчиках, ми вирушили на посадку. У посадковому термiналi нам усiм видали комбiнезони - яскравi, зелено-жовтi. Одягнувши їх, ми здали свої сумки з земним одягом у камеру зберiгання i по рухомiй стрiчцi транспортера поїхали вже без нiчого всередину нашого космобуса.
   - Шановнi пасажири! Вiтаю вас на борту екскурсiйного космобуса "Мiсячний промiнь"! Будь ласка, сядьте i пристебнiть ременi! - Звернулася до нас приваблива стюардеса в жовтому з синiми деталями комбiнезонi i такiй же пiлотцi, одягнутiй на кучеряву бiляву голiвку, яка стала в головi салону. - Поки наш космобус готується до зльоту, я представлю вам наш екiпаж. Космобус летить на автопiлотi, тому нiяких збоїв статися не повинно. За автоматикою доглядають по черзi два пiлоти Близького Космосу - Андрiй Панч i Мартин Курот. Пiд час мандрiвки вас будуть обслуговувати двi стюардеси - Мая i Рита.
   Поруч з блондинкою, схожою на Мерилiн Монро, встала майже така ж, тiльки трохи бiльш рудувата, дiвчина i, посмiхнувшись, кивнула головою.
   - Розважати пiд час перельоту вас будуть нашi анiматори - Петя i Женя.
   Вперед з-за спин стюардес вийшли хлопець i дiвчина в комбiнезонах, прикрашених рiзнобарвними квiточками i кружечками, i зробили кiлька сальто по проходу.
   - А з усiх питань ви можете звертатися до екскурсовода Артема!
   Наш екскурсовод в такому ж, як у нас, комбiнезонi, вставши зi свого крiсла, пiдняв вгору руки, зчепленi в замок, i розкланявся на всi боки.
   Пристебнувшись, я стала озиратися. Всього в салонi було двадцять шiсть посадочних мiсць, їх зайняли екскурсанти i екскурсовод. Пiлоти, стюардеси i анiматори мали своє примiщення, вiдокремлене вiд салону, в носi корабля, перед кабiною управлiння. Мiсця пасажирiв розташовувалися в двi смуги по обидва боки вiд проходу: в кожному ряду шiсть пар i одне попереду - таким чином перед входом в службовий вiдсiк було влаштовано невеличкий майданчик. Моє мiсце виявилося у стiнки посеред лiвого ряду. Сам прохiд був досить широким - близько двох з половиною метрiв, а завдовжки близько шiстнадцяти метрiв. Чотири широких i довгих iлюмiнатори розташовувалися на стелi i поки заглянути в них не вдавалося. Нiчого, подивлюся, коли почнеться невагомiсть.
   Нашi сидiння виявилися дуже зручними: м'якi i широкi, близько дев'яноста сантиметрiв як в довжину, так i в ширину, легко вiдкидаються назад, мають невеликi екранчики i вiдкиднi столики. Я комфортно влаштувалася з ногами в крiслi i стала розглядати пасажирiв. Всього я нарахувала дванадцять чоловiкiв i тринадцять жiнок. Вiк - вiд сiмнадцяти-вiсiмнадцяти до сiмдесяти-вiсiмдесяти. Деякi летiли парами i навiть сiм'ями, а деякi, як i я, самi.
   Раптом мiй шлунок поплив до горла... Виявляється, ми вже давно злетiли i тепер покинувши атмосферу, вийшли у вiдкритий космос - почалася невагомiсть.
   - Увага! Оголошується перший конкурс - хто швидше пiдлетить до iлюмiнатора i скаже, що за ним знаходиться! - Над нами пролiтали, роблячи смiховиннi плавальнi рухи i перекидаючись у повiтрi, нашi анiматори.
   Я обережно вiдстебнула ремiнь i одразу ж спливла над своїм крiслом. У страху я спробувала за щось ухопитися - i вхопилася за скобу, ряд яких йшов вгору (чи тепер уже не вгору?), до стелi. Бiльшiсть теж не особливо поспiшали, але були й такi, якi потирали забитi об стелю потилицi. Першою плавно досягла iлюмiнатора i визирнула у нього злегка дебела дама середнiх рокiв.
   - За вiкном - космос i зiрки. - Сказала вона, повернувшись до анiматорiв i утримуючи себе бiля iлюмiнатора, вхопившись за вправленi навколо нього скоби.
   - Представтеся, будь ласка! - Пiдлетiв до неї Петя.
   - Мене звуть Марина Семенiвна, я працюю в швейнiй майстернi. - Представилася переможниця.
   - За перемогу в першому конкурсi Ви отримуєте цей невеликий приз! - Женя вийняла з сумки на поясi маленького, велюрового, рожевого iнопланетянина i простягнула Маринi Семенiвнi. Та, вiдпустивши скобу, простягнула руку за iграшкою i, незграбно перевертаючись, полетiла по салону.
   Всi конкурси та iгри, якими нас намагалися розважати анiматори, я описувати не буду. Скажу тiльки, що, незважаючи на побоювання, морської хвороби я не вiдчувала i навiть зумiла заробити кiлька велюрових iнопланетян в конкурсах. Дивитися в iлюмiнатори скоро набридло: нi Мiсяця, нi Землi поки видно не було, тiльки зiрки в чорнотi космосi...
   Взагалi, якби не анiматори, сам полiт був би страшенно довгим i нецiкавим. Конкурси вони робили з усього: i хто краще вип'є сiк, вилитий з пляшки i великими краплями-кулями плаваючий по салону; i хто вiдгадає, яке блюдо вiн висмоктує з тюбика; i хто правильно назве сузiр'я, якi виглядали крiзь iлюмiнатор зовсiм не так, як iз Землi; i хто краще пройдеться по стiнi; i хто з першого разу вдало сходить в туалет i замiнить космопамперси, i хто першим зможе заснути в незвичнiй обстановцi, i у кого цiкавiшим виявиться сон, i польоти-естафети для двох команд по салону...
   Крiм того вони влаштовували пiзнавальнi п'ятихвилинки, коли з екранiв, вбудованих в спинки крiсел нам показували фiльми про космос, зiрки, планети, про лунографiю (географiю Мiсяця) i так далi. Для тих, хто не хотiв брати участь в конкурсах, Петя i Женя припасли вiдеофiльми, книги i настiльнi iгри з магнiтиками. Загалом, анiматори були на своєму мiсцi i сумлiнно вiдпрацьовували свої зарплати.
   - А тепер новий конкурс! - Петя i Женя розташувалися в рiзних кiнцях проходу. - Хто швидше побачить Мiсяць!
   I ми всi кинулися до iлюмiнаторiв.
   Спочатку було видно все той же космос. Але потiм в кутку iлюмiнатора з'явився шматочок Мiсяця - корабель розвертався i Мiсяць ставав все бiльшим, поки не зайняв самий центр оглядового поля. Поблизу i без земної атмосфери Мiсяць виглядав величезною кулею, поцяткованою кратерами, горами, морями i рiвнинами - чарiвне видовище! Нiхто навiть не наважився виграти в цьому конкурсi - всi просто дивилися на Мiсяць, i новачки, i "бувалi"...
   Почався облiт Мiсяця по орбiтi, в iлюмiнаторi пропливали все новi гори i кратери, рiвнини i плато, а екскурсовод розповiдав нам про них все, що знав. Iнодi ми помiчали на поверхнi супутника проблиски вогникiв - це свiтилися мiсячнi бази, яких на сторонi, звернутiй до Землi, було побудовано вже цiлих п'ять. Артем розповiв, коли i ким вони були побудованi, чим займаються дослiдники на базах, якi ведуться розробки корисних копалин та що планується зробити найближчим часом.
   Раптом iлюмiнатори стали затягуватися темної плiвкою.
   - Шановнi пасажири! - Мая i Рита пiдпливли до нас з якимись пакетами в руках. - Зараз в полi зору з'явиться Сонце. Тут, у космосi, воно набагато яскравiше, нiж на Землi, тому вам треба надiти захиснi окуляри. - I вони стали роздавати окуляри, виймаючи їх з пакетiв.
   Коли ми надiли окуляри i визирнули в затягнутi захисною плiвкою iлюмiнатори, вид на Мiсяць став ще красивiшим - вiн постав у зеленкувато-жовтих вiдтiнках на яскраво синьому небi. Здавалося, що хтось просто пiдсвiтив його зеленими i жовтими прожекторами. Всi нерiвностi на його поверхнi стали видiлятися ще бiльш чiтко.
   - Зараз ми пiдлiтаємо до зворотнього боку Мiсяця. - Вiщав наш екскурсовод. - Тут ще нiхто не будував нiяких баз, а перiодичнi дослiдження тiльки починаються. Як бачите, гiр, каньйонiв, скель i iнших рельєфних утворень тут набагато бiльше, нiж на видимiй iз Землi сторонi Мiсяця. Iснує версiя, що ранiше у Землi було два супутники, два мiсяцi. Але в процесi зiткнення, один з них упав на iншого, i супутник залишився тiльки один. Зiткнення двох мiсяцiв вiдбулося якраз з цього боку, i всi цi лунографiчнi нерiвностi пейзажу - залишки другого мiсяця.
   Ми не вiдриваючись дивилися на пейзажi, що пропливали пiд нами (чи над нами?). Видовище було приголомшливим i я зловила себе на думцi, що анiтрохи не шкодую про свою подорож...
  ***
   Я отямилася вiд сильного болю. Всi пасажири безладно лiтали по салону, багато хто був без свiдомостi, дехто закривавлений. Я торкнула рукою свою потилицю - рука виявилася в кровi, схоже, я сильно приклалася об стiну... Мая, пiдпливши до мене, сказала:
   - Нiчого, нiчого, зараз я вас перев'яжу. - I вона почала обмотувати менi голову бинтами.
   - Що трапилося? - Я ще не зовсiм прийшла до тями.
   - У нас врiзався блукаючий астероїд. Такого за сiм рокiв моєї роботи на маршрутi ще нiколи не було.
   - Дiвчата, пристебнiть пасажирiв до крiсел, у нас пошкоджений двигун i, схоже, ми падаємо на Мiсяць. - Пролунав з динамiкiв голос одного з пiлотiв.
   Мая i Рита почали ловити пасажирiв, якi пролiтали повз них, i прикрiплювати їх, кого вже при тямi, а кого i несвiдомого, до крiсел. Їм допомагали Петя з Женею. Артем ширяв у несвiдомому станi. Я сама сiла в своє крiсло, перемагаючи бiль, пристебнулася i вiдкинулася на спинку.
   Як сталася аварiя, я не пам'ятала, але те, що вiдбувалося зараз, радiсним не було. Нарештi, всi пасажири були пристебнутi i стюардеси вирушили у свiй вiдсiк. Поранення у мене виявилося не дуже серйозним: забiй з шишкою на лобi i невелика подряпина на потилицi. Я напiвлежала в крiслi i бездумно дивилася на плаваючий перед моїми очима вушний динамiк, який виринув з ручки крiсла, але не вiдлетiв далеко через дрiт, який його утримував.
   - Мартин загинув. - Пролунало з динамiка, коли вiн пропливав повз мого вуха. - Зв'язку нi iз Землею, нi з мiсячними базами немає. Я спробую посадити корабель на одному двигунi...
   Я зловила навушник i засунула його в вухо.
   - У нас семеро загиблих, шестеро без свiдомостi, кiлька переломiв, iншi бiльш-менш в порядку. - Звiтувала Рита.
   - Нехай так i сидять в крiслах. Приводити в почуття тих, що вiдключилися, поки не треба, про всяк випадок...
   От тепер менi по-справжньому стало страшно... Виходило, що з тридцяти шести чоловiк на борту залишилися живими тiльки двадцять чотири. I що нам всiм свiтить, теж невiдомо...
   Коли з"явилася сила тяжiння, почалося щось неймовiрне: ременi крiсла упивалися менi в тiло, на голову падали якiсь предмети. Невагомiсть то знову наставала, то я починала падати на стелю, i висiла, утримувана в крiслi ременями... Ми, якось безладно перекидаючись, падали на Мiсяць...
   Потiм я на короткий час знову вiдключилася i отямилася висячою у крiслi. Судячи по силi тяжiння, до речi, не дуже великiй, наш корабель лежав на боцi: пiдi мною опинилися крiсла другого ряду, мiй ряд був на стелi, а пiдлога i стеля стали стiнами. Я так i висiла, боячись поворухнутися, поки зi службового вiдсiку не з"явилися Рита i Мая у супроводi пiлота Андрiя Панча. Андрiй попрямував до хвостового вiдсiку, а Рита з Маєю почали вiдстiбати i спускати на нову пiдлогу пасажирiв з крiсел лiвого, мого ряду, який тепер був стелею.
   Спочатку я не зрозумiла, чому вони звiльняють вiд ременiв не всiх, але потiм до мене дiйшло - їх вiдстiбувати вже не мало сенсу. Живi пасажири нижнього, правого ряду вiдстiбалися самi i вставали мiж крiсел, що лежали на боцi. Одна дiвчина так i залишилася висiти нерухомо. Двоє встати не могли - у них виявилися переламаними ноги. Триметрова вiдстань вiд спинок крiсел до колишньої стелi стала новим проходом. Таким чином, якщо дивитися вiд хвоста, пiдлога стала лiвою стiною, а стеля - правою. Тут з хвостового вiдсiку вийшов Андрiй почав тягти волоком за ручки двi величезних скриньки. Думаю, на Землi вiн такi ящики i з мiсця не зрушив би, але тут сила тяжiння набагато менша.
   - Термiново надягайте всiм шоломи! Корабель ось-ось вибухне!.. - I вiн, вiдкривши коробки, став викидати з них пластиковi прозорi шоломи з якоюсь нахлобучкой на потиличнiй частинi.
   Мая i Рита, надiвши шоломи собi на голови, стали допомагати iншим. Я зумiла впоратися зi своїм шоломом сама i допомагала пораненим, як i iншi пасажири. Нарештi, всi шоломи опинилися на головах. Андрiй вишикував нас в колону по два, показав, що треба повернути, щоб шолом герметично пристав до комiру комбiнезона, який клапан натиснути, щоб у шолом почав надходити з потиличної коробки зрiджений кисень, i повiв нас до виходу.
   Вихiд опинився на стелi. До нього треба було добиратися по скобах, в цiй частинi корабля розмiщених по всьому внутрiшньому периметру. Двох пасажирiв з переламаними ногами довелося нести, просмикнувши їм пiд спини ременi вiд крiсел.
   Коли всi опинилися назовнi i почали озиратися, стало ясно, що корабель лежить на краю глибокого кратера, дно якого ховалося в якомусь перламутровому, злегка пiдсвiченому зсередини серпанку.
   - Спускаємося донизу! - Скомандував Андрiй i сам почав спускатися.
   Всi рушили за ним. Корабель вибухнув, коли ми вiдiйшли приблизно на шiстсот метрiв. Слава Богу, вибухової хвилi в безповiтряному просторi бути не могло. Та й сам вибух стався дуже швидко - беззвучний спалах i майже одразу ж знову темрява. Тiльки внизу, в кратерi продовжував свiтитися слабким свiтлом якийсь туман. До цього туману ми i продовжували спускатися. Та й яка рiзниця, куди йти? В принципi, можна було i на мiсцi залишитися...
   - Виходу у нас немає. - Сказав Андрiй. - У коробках кисню всього на пiв-години. Можна сiсти i померти тут, а можна хоча б подивитися, що там.
   Коли ми досягли туману, кисня вже майже не було. Ми увiйшли в перламутрове сяйво i, нiчого не бачачи, тримаючись один за одного пройшли ще кiлька десяткiв метрiв.
   - Усе. - Пролунав задиханий голос пiлота. - Кисень скiнчився, я знiмаю шолом...
   Дехто з нашої групи просто осiли на грунт, дехто почали стягувати з себе шоломи... Дивно, опинившись без шолома, я не задихнулася, а продовжувала дихати. Точно так же, здивовано озираючись в туманному сяйвi, яке ставало все бiльш прозорим, стояли i iншi.
   Раптом отямившись, я стала стягувати шолом з найближчої до мене людини - це виявилася Женя. Вона вже була без свiдомостi, але свiже повiтря (звiдки на Мiсяцi повiтря?) привело її до тями. Решта стали наслiдувати мiй приклад i незабаром вже всi дихали мiсячної атмосферою. Звiдси, зсередини туману, ця атмосфера виглядала куполом над нами, верх якого сягав приблизно середини глибини кратера.
   Ми стояли на крутому схилi, а внизу, на днi кратера розкинулося мiстечко... Цiлком земне таке мiстечко: двi вулицi, сквер, площа посерединi. Уздовж вулиць свiтили тьмянi вечiрнi лiхтарi, в напiвтемрявi вгадувалися будинки, у скверi колихалися вiтром гiлки дерев...
   Пролетiв якийсь птах, зробив коло над нами i став по спiралi спускатися до площi. Ми, як зачарованi, теж почали спускатися. Я зупинилася бiля кордону: ось мiсячний грунт, а ось - асфальт дороги i трава на газонi. Чоловiки, якi несли тяжкопоранених, поклали свої ношi на газон i стали озиратися.
   Я пiшла вперед прямо по дорозi. Назустрiч менi проїхав на велосипедi пiдлiток, i, помахавши рукою, посмiхнувся, розвернувся i поїхав назад. Я перейшла на тротуар. Вдалинi проїхала легкова машина. По тротуару до мене пiдiйшла кiшка. Звичайна кiшка - бiла з рудими плямами. Я простягнула до неї руку, вона понюхала її i дала себе погладити. Потiм потерлася об ноги i спокiйно пiшла до кущiв. Поруч пiд деревом виявилася лава. Я сiла на неї, озирнулася - всi нашi розбрелися хто куди i так само ошелешено озиралися.
   - Звичайне життя. - Пролунав знайомий голос. Я повернула голову i побачила поруч з собою тата. I коли вiн пiдiйшов до мене?
   - Цього не може бути. - Сказала я. - Адже ми на Мiсяцi.
   - А що ти знаєш про Мiсяць? - Фiлософським питанням вiдповiв тато. - Адже це невивчена його сторона.
   - Про Мiсяць я, може, i мало знаю. - Хоробро вiдповiла я. - Але те, що мiй тато вже давно помер, я знаю точно. Так що нема чого прикидатися!
   - Ну гаразд. - Вiдповiв тато i повiльно перетворився на iншу людину. - Я вибрав образ, який першим вiдкопав у твоїй свiдомостi. А такий образ тебе бiльше влаштовує?
   - Ну, в принципi, нормально. Хоча цiкавiше було б дiзнатися, який ти насправдi.
   - Насправдi ми зовсiм не схожi на вас. Ми просто згустки енергiї, для ваших очей абсолютно невидимi.
   - А звiдки все це мiсто?
   - Ми його щойно створили з уривкiв ваших спогадiв. Треба ж було кудись вас помiстити, якщо вже вдалося врятувати.
   - Так це ви нас врятували? I атмосферу ви зробили? Та як ви встигли?!
   - Так. У нас просто iншi швидкостi. Поки ви падали, ми пiдготували енерго-подушку, щоб вас посадити. Потiм проаналiзували склад повiтря, яким ви дихаєте, паралельно вивчивши деякi з ваших спогадiв, що миготiли перед падiнням - i от вийшло таке мiстечко...
   Я озирнулася. Бiля нашої лавки вже стояло кiлька з моїх товаришiв по нещастю (чи щастю?) i уважно слухали мого спiврозмовника. Поранених, залишених на газонi, вже не було.
   - Їх забрали до лiкарнi. - Сказав, начебто прочитавши моє уявне питання... хто? iнопланетянин?.. - Можете називати мене Бургомiстром. - Закiнчив вiн.
   - Ну, якщо вже ви Бургомiстр, - Почав Андрiй. - То, будь ласка, поселiть нас на час кудись i дайте прийти до тями.
   - Шановнi земляни! - Бургомiстр встав, привертаючи до себе увагу всiх тих, хто перебував вiддалiк. - Я радий вiтати вас у нашому мiстi! Прекрасно розумiю, що у вас до нас безлiч запитань, але це почекає. А поки я пропоную вам оселитися в будиночках, розташованих по колу цiєї чудової площi, або в квартирах наших затишних триповерхових будинкiв на будь-якiй вулицi! I вiн зробив запрошувальний жест.
   Я вибрала собi чудовий двоповерховий будиночок, що потопав у трояндах i виноградi. Причому, здається, спочатку вiн був не зовсiм таким, яким ставав пiд час того, як я до нього придивлялася. Виглянувши у вiкно, я побачила Бургомiстра, який щось пояснював лiтнiй парi. В кiнцi вулицi кудись показував рукою двом дiвчатам ще один Бургомiстр. Ну що ж, якщо енергетичнi iнопланетяни вирiшили виглядати Бургомiстра, то i нехай собi...
  ***
   Спочатку мiстечко виглядало, як би це правильнiше висловитися... схематичним, чи що? Але потiм, у мiру нашої адаптацiї, воно отримало закiнчений вигляд: в центрi його розмiстилася площа, викладена брукiвкою. Невелика - якраз така, на якiй могли вiльно помiститися ми всi i кiлька бургомiстрiв. Акустика на площi була чудова - будь-кого, хто хотiв щось сказати на загальних зборах, всi прекрасно чули.
   Прямий сквер, який ми бачили спочатку, поступово перетворився в кiльцевий, навколо площi. Уздовж викладеної плиткою дорiжки скверу стояли зручнi лавки i парочка мальовничих альтанок з фонтанчиками. Потiм йшов газон, тротуар i за палiсадниками - невеликi двоповерховi будиночки, чотири - по одну сторону вiд площi i чотири - по iншу.
   Двi, створенi спочатку, вулицi поступово розiйшлися в рiзнi боки i стали однiєю прямою, що перетинала площу. З кожного боку вiд площi, по обидва боки вулицi стояли по два триповерхових будинки зi стандартними квартирами - всього вiсiм трьохетажок.
   За будинками розташовувалися сади з невеликими городами, потiм - луки, пляжi, а завершувала все - рiчка. Дивна рiчка: це було широке кiльце води, яке оперiзувало дно кратера i немов служило його кордоном. Вона мала постiйну, не дуже сильну, але помiтну течiю за годинниковою стрiлкою. Уздовж внутрiшнього берега рiчки в деяких мiсцях росли комишi, рiчкова м'ята, водянi лiлiї...
   Мiй будиночок, що потопав у трояндах i виноградi, виглядав так: на першому поверсi - невеликий передпокiй, дверi з якого вели направо - в санвузол (ванна, унiтаз, раковина), лiворуч - на сходи, прямо - у вiтальню з невеликою кухнею за барною стiйкою. На другому поверсi при такому ж плануваннi вiтальня стала спальнею. Балкон зi спальнi виходив у сад, невелика веранда у вiтальнi давала можливiсть туди вийти. А за садом у мене був власний пляж...
   В однiй з трьохетажек розмiстилася Адмiнiстрацiя - там завжди сидiло кiлька Бургомiстрiв (всi на одне обличчя), до яких можна було звернутися з будь-якого питання; полiклiнiка (до речi, нашi пораненi видужали в нiй всього за два днi) i лабораторiя. У лабораторiї проводилися рiзнi аналiзи над нами - тiльки над тими, хто, на прохання Бургомiстра, на це погоджувався.
   Через пару днiв в моєму будиночку оселилася i та кiшка, яку я зустрiла в день аварiї. Займатися нам можна було чим завгодно: жити, як у себе вдома, плавати в рiчцi, гуляти, читати, писати, малювати, займатися спортом, працювати на комп'ютерi...
   Спочатку я сидiла в комп'ютерi, дiзнаючись цiкавi вiдомостi про Енергетiв (так я назвала наших рятiвникiв). Потiм дiзналася багато цiкавого про далекий космос - виявляється десь там, за межами досяжностi наших кораблiв, життя i розум теж iснують! А потiм вирiшила писати. Чому б не стати письменницею, коли нiщо не вiдволiкає вiд творчостi?
   Зазвичай, вставши вранцi, я разом з кiшкою прямувала до холодильника, дiставала з нього їжу (кожен раз саме таку, яку менi хотiлося), розiгрiвала її i ми з кiшкою снiдали. Кiшка (я її так i називала - Кiшка) їла все те ж, що i я, навiть морозиво i цукерки. Потiм ми йшли до рiчки, я плавала, а кiшка спостерiгала за мною з берега. По дорозi до дому ми прогулювалися по саду, зривали з дерев трохи фруктiв - то яблука, то абрикоси, то полуницю (з дерева?), iнодi там навiть виростали банани i щось незрозумiле, але дуже смачне. А потiм я сiдала за комп'ютер i писала...
   Пенсiонери насолоджувалися спокоєм i читанням газет (вони були цiлком земними, повiдомляли як про земнi подiї, так i про життя нашого спiвтовариства) або романiв, якi брали в бiблiотецi у Бургомiстра, дивилися по телевiзору новини або телесерiали, здавали аналiзи в полiклiнiцi...
   Тi, хто були молодшими, зайнялися хто творчiстю, хто навчанням (всi необхiднi пiдручники у Енергетiв були), хто щось майстрував, отримавши необхiднi матерiали та iнструменти...
   Проживши в таких умовах трохи бiльше тижня, я стала вiдчувати себе пiддослiдним щуром. Щурам в лабораторiї теж створюють комфортнi умови: захотiлося їсти - натиснула на кнопочку i в клiтку звалилася їжа; захотiла побiгати - забiгла в колесо i бiгай!..
   Хоча в перший же день Андрiй попросив Бургомiстра зв'язатися з будь-якою мiсячною базою i повiдомити про нас, їм це чомусь поки не вдавалося. Чому? Адже земнi i пiдручники, i газети, i телеiнформацiя їм були доступнi, а можливостi, з нашої точки зору, просто необмеженi... Але у них то не проходив сигнал, то виникали якiсь перешкоди, то не працювало обладнання. Думаю, вони просто не хотiли втрачати пiддослiдного матерiалу...
   Отже, нам треба зв'язатися зi своїми самим. Але як? Адже ми знаходимося пiд їх постiйним контролем. Такi думки, хоча їх доводилося ретельно приховувати, приходили не до мене однiєї. Андрiй навiть органiзував творчу групу з п'яти осiб: Андрiй, Артем, Я, Женя i Петя, - яка висувала iдеї про можливостi зв'язку з землянами.
   Робоча iдея з'явилася, як завжди, несподiвано. Вранцi, перегортаючи листки календаря, я побачила число - двадцять друге квiтня - Всесвiтнiй День Землi. До нього залишалося всього три днi. Це свято на Землi завжди супроводжується яскравими феєрверками. Менi прийшла в голову думка, що за допомогою феєрверку можна було б послати сигнал SOS...
   - Чудова iдея! - Схвалив її Андрiй, коли я розповiла про свої думки на засiданнi групи.
   - Так, але з-пiд купола цiєї атмосфери феєрверки навряд чи помiтять ззовнi. -Замислився Артем.
   - Отже, нам треба влаштувати феєрверк ззовнi! - Вигукнула Женя.
   - А як ми обгрунтуємо вилазку назовнi для Бургомiстрiв? - Запитала я.
   - У вiдкритому космосi без атмосфери вони можуть бути бiльш яскравими i барвистими. - Мiркував Петя, який, виявляється, був фахiвцем в цiй сферi. - На Мiсяцi як раз використовуються спецiальнi феєрверки, якi довго горять в безповiтряному просторi.
   - Значить так. - Пiдсумував Андрiй. - Звертаємося до Бургомiстра з повiдомленням про майбутнє свято. Просимо дати всi необхiднi матерiали для створення феєрверку. Петя програмує феєрверки так, щоб вони посилали сигнал SOS. Повiдомляємо, що для проведення свята нам треба вийти на Мiсяць i просимо скафандри. Надсилаємо сигнали, повертаємося в мiсто i чекаємо...
   - А щоб Бургомiстри не прочитали наших думок, на переговори до них посилаємо Групу Органiзаторiв Свята, якi не будуть здогадуватися про наш задум. - Закiнчила я.
   Так ми i зробили. У невимушенiй розмовi зi стюардесами Андрiй закинув iдею про свято i запропонував їм створити Групу Органiзаторiв. Мая i Рита зрадiли новому виду дiяльностi i включили в свою групу ще парочку лiтнiх, нудьгуючих жiнок - Марину Семенiвну i Анну Вiталiївну. Саме вони розписали бургомiстрам, як барвисто святкують i на Землi, i на Мiсяцi, i на Марсi це свято i попросили їх посприяти нам у його проведеннi. Звичайно ж, Енергети перевiрили цю iнформацiю, але нiчого не запiдозрили. Вони видали органiзаторам всi необхiднi матерiали, а тi вiднесли їх Петi. Петя разом з Андрiєм i Артемом зайнялися програмуванням феєрверкiв. Решта, в очiкуваннi свята, хто готував меню, хто займався прикрасою площi, хто проводив репетицiї святкового концерту...
   I от настало свято. Двадцять другого квiтня ми всi в святкових комбiнезонах вийшли на прикрашену квiтами i гiрляндами, фонтанами i лiхтариками площу. Весь її простiр було заставлено пластиковими крiслами, з одного боку споруджена сцена-подiум. Пiд бадьору музику з репродукторiв ми займали глядацькi мiсця. Наша група розсередилася серед iнших, щоб не видавати своїх думок.
   На трибуну вийшов представницький Сергiй Павлович, унiверситетський викладач iсторiї, i зробив коротку доповiдь про iсторiю святкування Дня Землi. Потiм вiн дав слово Бургомiстру, який привiтав нас i повiдомив що робота над тим, щоб ми повернулися на Землю триває i, хоча i не дає поки видимих результатiв, але все ж таки вселяє надiю на успiх. Потiм розпочався святковий концерт, в якому взяли участь практично всi земляни. Енергети показали нам чарiвне енергетичне шоу, в якому в дивному, але прекрасному танцi переплiталися блискавки i свiтлохвилi.
   Потiм на площу винесли столи, крiсла переставили уздовж них i розпочався святковий банкет. Чого тiльки не було на наших столах! Будь-якi найдорожчi ресторани не мали й десятої частини того, що приготувала фантазiя наших органiзаторiв разом з можливостями Енергетiв.
   Потiм були танцi i, нарештi, прийшов час феєрверку. Все необхiдне Петя, Артем i Андрiй встановили за межами повiтряного куполу ще напередоднi. У супроводi кiлькох Бургомiстрiв ми попрямували до виходу (в принципi, це могло бути будь-яке мiсце на кордонi купола). Там нам допомогли надiти заздалегiдь приготованi скафандри i ми пiшли вгору по схилу кратера.
   На День Землi небо було неймовiрно красивим: зiрки на чорному фонi космосу свiтили надзвичайно яскраво, а Земна Куля була просто прекрасною. Що сказати про феєрверк, я навiть не знаю. Такого гарного шоу я нiколи ще не бачила. Всi були у захватi...
   Наш сигнал помiтили. Спочатку його зафiксували комп"ютернi системи супутника, який пролiтав повз, i вiдправили з помiткою "SOS" на Землю. Там одразу ж звернули увагу на послiдовнiсть спалахiв нашого феєрверка i зрозумiли, що хтось благає про допомогу. Визначивши мiсце сигналу i спiвставивши його з мiсцем нашої аварiї, Земля вiдправила за нами рятувальну експедицiю...
   Енергети, якi вмiли читати думки людей, надзвичайно здивувалися нашiй винахiдливостi. Вони визнали, що й не намагалися зв"язатися з Землею i вiдпускати нас зi своєї лабораторiї, але висловили бажання продовжити вивчення такого дивного, як у землян, виду розуму. Тому вони запропонували залишитися у мiстi всiм бажаючим. Бажаючi знайшлися: три пари пенсiонерiв, двi пари самотнiх чоловiкiв i жiнок, якi саме тут потоваришували i дослiдник, який працював з Бургомистрами, вивчаючи цивiлiзацiю Енергетiв.
   На Землю вирiшили повернутися лише тринадцять осiб, у тому числi i я...
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"