Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Шлях Творцiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Релiгiї i вiрування на рiзних планетах бувають рiзноманiтнi i несподiванi. Може, в легендах є частка правди? Може, люди i справдi не вмирають, а вiдправляються до далеких зiрок? Може й справдi, їх тiла розчиняються, поповнюючи Всесвiт елементами, а душi переходять на новий рiвень?..
  
  
  ШЛЯХ ТВОРЦIВ*
  (19 лютого 2020 року)
  
   Кожного лiта ми влаштовуємо зустрiч випускникiв. Тi з наших однокласникiв, хто на цей час опиняються на Землi, вибираються на три днi куди-небудь на природу, дiляться своїми досягненнями, враженнями, розповiдають щось цiкаве зi своїх мандрiвок та пригод.
   Цього року нас зiбралося лише п'ятеро. Серйозного космобiолога, який ще з дитячого садка таскав додому все живе, що зустрiчав по дорозi, а тепер вивчає життя у глибинах Космосу, ми називали просто Живчик. Смiшлива океанолог, яка будує пiдводнi мiста в земних океанах, на прiзвисько Морська Нiмфа або просто Нiмфа майже нiколи не покидала Землю. Космоштурман, невиправний романтик, який ще у старших класах захопився альпiнiзмом, а тому прозваний Гiрським Бродягою або просто Бродягою, потрапив на нашу зустрiч вперше, бо його завжди носить просторами i нашої, i сусiднiх галактик. Космофольклорист, який досi не перестав любити народнi казки, а тому носить прiзвисько Один з Братiв Грiмм або просто Брат, навiть у тiсному колi друзiв продовжував перебувати в своєму казковому свiтi. I я - космопсихолог, яку всi ще з першого класу називали Психеєю.
   Нiмфа, як постiйний земний мешканець, пригледiла для нас кемпiнг бiля рiчки, що протiкає через сосновий бiр, i ми всi п'ятеро рушили до нього на флаєробусi. Через кiлька хвилин внизу пiд нами розкинулося цiле море зелених сосен. Це зелене море перетинала вузенька, синя, звивиста стрiчка рiчки. Невеликий майданчик для транспорту знаходився на окраїнi лiсу.
   Бродяга допомагав усiм вибратися з флаєробуса, подаючи кожному руку.
   - Щось не схоже, що ти весь час знаходишся пiд водою! - Звернув вiн увагу на чудову засмагу Нiмфи. - Невже i на глибинi в кiлька сотень метрiв свiтить сонце?
   - Сонце там, звичайно ж, не свiтить, хоча у нас є солярiї. Але я засмагла не там. У мене нещодавно закiнчилася вiдпустка, я на пару тижнiв лiтала на Ручайну - чудову планету для тих, хто хоче позасмагати.
   - А там багато океанiв? - Запитав Живчик.
   - Жодного!
   - Як же ти потрапила на планету без океанiв?! - Здивувався Брат.
   - Спецiально вибрала таку.
   - А я би без води не змогла. - Похитала я головою.
   - А хто сказав, що там немає води? - Нiмфа перехопила антиграв валiзи
  
  *Про творцiв та їх планету можна прочитати також у повiстi "Дивна".
  iншою рукою. - На Ручайнi повно струмкiв i рiчечок, деякi з яких iнодi навiть розливаються на невеликi озерця.
   - А куди ж вони збiгаються? - Запитав Бродяга.
   - А це найцiкавiше! Планета абсолютно гладка, схожа на кулю без опуклостей i западин.
   - Ну, менi б там було не цiкаво, менi гори потрiбнi! - Махнув рукою Бродяга.
   - А тобi нiхто й не пропонує! - Вiдгукнулася Нiмфа. - Так от, ця куля обертається навколо вiсi по дуже дивнiй орбiтi, так, що екватор постiйно змiнює своє розташування. Знаєте, як намотуються нитки на клубок? Ось так i екватор намотується навколо планети - то вiн перемiщається уздовж меридiанiв, то майже по паралелях. Завдяки цьому на Ручайнi немає пiр року i клiмат скрiзь рiвний та однаковий. Навiть на полюсах немає льоду, тому що iнодi вони опиняються на екваторi! А всi струмочки i рiчечки чомусь течуть з умовної пiвночi на пiвдень.
   - Отак по прямiй i течуть? - Перепитав Живчик.
   - Ну, не зовсiм по прямiй. Вони, звичайно ж, звиваються, повертають, але основний напрям - з пiвночi на пiвдень.
   - Якщо вони всi течуть в одному напрямку, то повиннi збиратися в одну точку, або, хоча б, впадати в якусь одну водойму. - Бродяга натиснув на ручку антиграва i його валiза, збiльшивши швидкiсть, зiткнулася з валiзою Нiмфи.
   - А нiякого водоймища немає! - Нiмфа вивела свою валiзу на пiвметра вище. - На пiвденному полюсi знаходиться море сипучих пiскiв. Вся вода, що тече по планетi, просочується крiзь пiсок i кудись зникає.
   - Я би провiв геологiчнi дослiдження... - Почав, було, Живчик.
   - Проведеш там! У цих пiсках все тоне, навiть надувнi рятувальнi кола! Навiть кiлька антигравiв потонули, ледь торкнувшися поверхнi, поки геологи не заборонили спускатися нижче, нiж на метр вiд поверхнi. Iснує гiпотеза, за якою вся вода, просочуючись крiзь пiски, потрапляє у величезну внутрiшню водойму пiд поверхнею планети. Там гравiтацiя дiє так, що вона тече назад, до пiвнiчного полюса, а звiдти виходить на поверхню i знову тече на пiвдень.
   - Кругообiг води Ручайни. - Глибокодумно пiдняв палець угору Бродяга, зображуючи маститого вченого.
   - А он i нашi будиночки! - Нiмфа побiгла вперед, не звертаючи уваги на те, що її валiза не встигає ухилятися вiд соснових стовбурiв.
   У нашому розпорядженнi виявилися двi дерев"янi хатинки, якi зовнi виглядали як архаїчнi споруди, але всерединi були обладнанi всiм необхiдним: водопровiд, каналiзацiя, продуктопровiд, молекулярна кухня, мiкрохвильова пiч, кондицiонер тощо. Хлопцi зайняли один будиночок, а ми з Нiмфою - iнший. Мiж будиночками був влаштований майданчик з вогнищем, над головою шумiли високi сосни, а всього в тридцяти метрах - рiчка.
   Увечерi пiсля вечерi ми зiбралися бiля вогнища. Мова зайшла про взаєморозумiння. Я стверджувала, що при бажаннi, взаєморозумiння можна знайти з будь-якими розумними iстотами, до якого би космiчного виду вони не належали.
   - Ой, не кажи! - Заперечив менi Бродяга. - Iнодi навiть звичайних людей неможливо зрозумiти. Послухайте-но, яка iсторiя трапилася зi мною цього року...
  ***
   Це був звичайнiсенький пасажирський рейс до планети Грум у протилежному рукавi нашої галактики. Планета, як планета, населена людьми другої хвилi переселенцiв. У них там навiть є кiлька iсторичних i технiчних музеїв. Але найцiкавiшим для мене, звичайно ж, був Зоряний Каньйон Виходу. На майже рiвнiй планетi з невеликими височинами i западинками знаходиться наче велике здуття. I це здуття висотою до семи тисяч метрiв в незапам'ятнi часи прорвалося, утворивши величезний, майже вертикальний отвiр, що йде на глибину, кажуть, до десяти кiлометрiв. А вiд нього, як зорянi променi, розiйшлися сiм каньйонiв. Все це разом з космосу виглядає як зiрочка.
   Згiдно з мiсцевою легендою, колись всерединi планети жив дух. Поки вiн був маленький, йому було цiлком затишно всерединi, але коли вiн вирiс i дозрiв, йому стало тiсно. Вiн пiднатужився, прорвав планетарну кору i вирвався назовнi. Кажуть, вiн i зараз продовжує жити в надрах планети, але через цей Зоряний Каньйон Виходу може зв'язуватися i спiлкуватися з духами iнших планет. Але я думаю, що просто в незапам'ятнi часи тут вибухнув величезний вулкан, вмiст якого виплеснувся у Космос. Тому вiн i має таку дивну, зiрчасту форму.
   Туди-то я i вiдправився на флаєрi, взятому напрокат у порту.
   Посадивши флаєр метрах у ста вiд краю центрального каньйону, я вирiшив пiдiйти ближче. Вiд мiсця посадки до каньйону йшла втоптана стежка i, хоча щебiнь пiд ногами злегка осипався, ухил був не крутим, тому я не став дiставати з багажника альпiнiстське спорядження. Стежка привела мене до кам'яного мiстка, що наче язик виступав над прiрвою. Нiяких поручнiв чи огорож на мiстку не було. Подивившись у смарт-бiнокль, я побачив, що такi ж самi мiстки-язики довжиною всього по двадцять метрiв влаштованi по всьому колу стокилометрового каньйону. Розташовувалися вони мiж каньонами-променями i було їх, як i каньйонiв, рiвно сiм.
   Менi дуже хотiлося зазирнути вглиб, i я обережно ступив на мiсток. Через пару метрiв вiтер помiтно посилився. Я дiстав з кишенi коробочку з метеликами...
   - Ти що, носиш метеликiв у коробцi?! - Обурився Живчик, який любив усе живе.
   - "Метелики" - це такi пристосування, що допомагають альпiнiстам визначити силу i напрям вiтру. - Заспокоїв його Бродяга. - Висипаєш жменю таких "метеликiв" на долоню, злегка пiдкидаєш i дивишся, куди вони полетять. Так от, "метелики" спочатку повiльно полетiли вздовж кромки круглого каньйону, а потiм, все збiльшуючи швидкiсть, понеслися до центру. Через пару кiлометрiв їх вже навiть у смарт-бiнокль не було видно. Як менi не хотiлося заглянути у каньйон з кiнця мiстка, визначити його глибину на око було неможливо, тому я вирiшив повернутися до флаєра за лазерметром.
   Забивши бур у скельну основу, я закрiпив на ньому альпенполе.
   - Вибач, Бродяга, але твiй альпiнiстський сленг нам не знайомий. - Зупинив його Брат. - Поясни нам, що означають цi незрозумiлi слова: смарт-бiнокль, лазерметр, альпенполе.
   - Пояснюю для особливо фольклорних: смарт-бiнокль - це такий пристрiй, який може вiдстежувати i виводити на екран предмети, що знаходяться навiть за багато кiлометрiв вiд спостерiгача; лазерметр - це звичайний лазерний вимiрювач вiдстаней, а альпенполе - це така альпiнiстська страховка. Гравиполе охоплює людину i, в разi падiння, пiдтягує її до мiсця закрiплення. Так от, поки я возився з альпенполем, бiля краю каньйону опустився ще один флаєр, i з нього вийшла сiм'я: мати, батько та двоє дiтей. Всi святково одягненi, урочисто-веселi, з музикою... - Бродяга, замовкнувши, задумався.
   - I що далi? - Порушила його роздуми Нiмфа.
   - Дивлюся, глава сiм'ї роздягнувся догола i пiшов по мiстку. Вiтер дме все сильнiше, його хитає, вiн ледве утримує рiвновагу, але йде. Зупинився на самому краєчку, змахнув рукою у прощальному жестi, розставив руки в сторони i... Я скинув поле, кинув його вперед i, пiдхопивши людину вже в польотi, пiдтягнув до себе.
   - Молодець! - Похвалив героя Брат.
   Ми всi щасливо посмiхалися, радiючи, що Бродязi вдалося врятувати людину вiд смертi.
   - Може, й молодець... Але менi за це вручили урядовий папiр, який забороняє надалi з'являтися на Грумi.
   - Як так? Чому? - Спантеличено накинулися на нього з питаннями однокласники.
   - Тому що, вiдповiдно до їх релiгiї, кожен батько, давши життя двом дiтям i виростивши їх до десятирiчного вiку, зобов'язаний стрибнути у Зоряний Каньйон Виходу. Тодi його душа, кажуть, вiдправиться до Древнiх.
   - Яких ще Древнiх? - Обурено перепитав Живчик.
   - Iснує легенда, що до переселення людей на Грум, тут жили представники якоїсь позаземної цивiлiзацiї, яких мiсцевi називають Древнiми. Вони допомогли людям влаштуватися на своїй планетi, а потiм всi по черзi кинулися у прiрву. Мiсцевi вважають, що це був їхнiй Зоряний Вихiд, що вони не розбилися, а вирушили до далеких зiрок.
   - Гарна легенда... - Задумливо промовив Брат.
   - Шкода тiльки, що через неї люди гинуть. - Продовжив Живчик.
   - Люди, що заселили Грум пiсля Древнiх теж стали "йти до зiрок" через цей каньйон. Кажуть, у середньому туди кидаються приблизно чотири з половиною тисячi цiлком молодих чоловiкiв на рiк.
   - Тiльки чоловiкiв? А жiнки? - Поцiкавилася Нiмфа.
   - А жiнки продовжують жити i радiти. Пiклуються про дiтей до їх п'ятнадцятирiччя, а потiм займаються рiзними мистецтвами, щось вигадують, кудись лiтають. I тiльки у старостi йдуть до Каньйону. До речi, у них нiде немає кладовищ, немає крематорiїв, всi вмирають тiльки у Каньйонi.
   - За тисячi рокiв на днi каньйону, мабуть, назбиралися цiлi купи кiсток. - Замислилася я.
   - Я теж так думав. - Вiдповiв Бродяга. - Я навiть вирiшив спуститися на саме дно на флаєрi.
   - I що? - Я подалася вперед, пiдсвiдомо вiдчуваючи, що нiяких кiсток вiн там не знайшов.
   - Флаєр на дно спуститися не змiг, його постiйно викидала наверх якась сила, як я не напружував двигун. Тодi я полетiв уздовж одного з променiв каньону до його закiнчення i на антигравi по його дну дiстався до центру.
   - I? - Подався наперед Живчик.
   - Нiчого! Абсолютно чисто! Нi пилинки, нi камiнця, хоча я сам особисто кинув туди цiлу жменю. Тiльки невеликий отвiр у землi, близько п'яти сантиметрiв. А з отвору виходить якийсь силовий промiнь.
   - А може, в легендах є частка правди? Може, вони i справдi вiдправляються до далеких зiрок? - Мрiйливо дивлячись на полум'я, Живчик пiдкинув у багаття кiлька гiлок.
   - Такий собi зiрковий портал... - Нiмфа теж пiдкинула гiлку до багаття.
   - Зоряний Каньйон Виходу... - Замислившись, сам собi повторив Бродяга.
   - Це ще раз доводить, що перш нiж щось робити, треба розiбратися в ментальностi, вiруваннях, релiгiї, традицiях мешканцiв iнших планет. - Зробила я висновок. - А релiгiї бувають найрiзноманiтнiшi i несподiванi. Iнодi цi релiгiї i вiрування виявляються правдою. От у мене, наприклад, одного разу був випадок, дуже схожий на твiй...
  ***
   Я тодi ще тiльки збиралася стати космопсихологом, закiнчувала iнститут. Керiвник дипломної роботи обрав для мене тему "Релiгiя Творцiв". Перш, нiж вiдправитися на Туту - Блакитну Планету, де цi Творцi мешкають, я вирiшила бiльше дiзнатися про їх планету та способi життя, а тому запросила вiдомостi в iнтербiблiотецi.
   Система Урте складається з центральної зiрки Урте i трьох планет. Найближча до Урте планета Нута дуже спекотна i пустельна, життя на нiй зосереджене в глибоких каньйонах, по дну яких протiкають рiчки i в тiнi стiнок яких ростуть рослини. Ця планета супутникiв не має. Друга планета - Тута. Саме на нiй живуть Творцi. Вона має самий комфортний, з моєї точки зору, клiмат. Майже вся суша, широким архiпелагом островiв охоплює планету вiд екватора до двох третин планети вгору i вниз. Потiм йдуть скельнi архiпелаги-хвилерiзи, що вiдокремлюють житловi острови вiд бурхливого океану i заснiженi полюси. Тута має три супутники - самотню Лут i тандем Рут i Фут, що обертаються навколо загального центру. Третя планета - заснiжена Бута, клiмат на якiй нагадує зимовий Сибiр. Навколо неї обертаються два крижаних супутника Жут i Зут. От i все.
   - Зiрка, три планети i п'ять супутникiв. - Пiдвiв пiдсумок Бродяга. - Нiчого особливого.
   - Так, звичайно, якщо не зважати на те, що вся ця система була створена штучно! - Видала я найцiкавiше.
   - Як це? - Здивувалася Нiмфа. - Хiба люди вже можуть створювати цiлi зорянi системи?
   - Люди не можуть. - Вiдповiла я. - Систему створили не ми.
   - А хто ж? - Подався вперед Брат.
   - Iнженери.
   - Якi ще iнженери? Я про них нiчого не чув, а вже я-то майже всi свiти облiтав! - Не повiрив Бродяга.
   - Нiяких записiв про Iнженерiв немає в жодному цивiлiзованому свiтi. А от мiсцевi з Тути розповiдають...
   - Тiльки розповiдають? А їхнi бiблiотеки? - Вирiшив уточнити Брат.
   - Уявiть собi, на Тутi i всiх планетах системи Урте писемностi не iснує.
   - Вони що, дикуни? - Розгубилася Нiмфа. - Чому ж їх називають Творцями?
   - Вони не дикуни, у них дуже складна i високорозвинена цивiлiзацiя, а писемностi вони не мають тому, що їхня цивiлiзацiя розвивалася дещо iнакше, нiж наша.
   - Але ж у всьому Всесвiтi є писемнiсть! - Не мiг заспокоїтися Брат. - Навiть у ящероїдiв та iнсектiв!
   - Якщо ви не будете мене перебивати, я розповiм вам про Творцiв.
   - Гаразд, ми слухаємо, розповiдай. - Живчик влаштувався зручнiше, всiм своїм виглядом показуючи, що збирається уважно слухати.
   - За переказами, Систему Урте створювали представники якоїсь дуже давньої цивiлiзацiї Iнженерiв, що живуть в iншому Всесвiтi. Iнженерами їх називають тому, що вся їхня цивiлiзацiя жахливо технологiчна. Настiльки технологiчна, що у них немає нi рослин, нi тварин, а продукти харчування вони виробляють зi звичайних елементiв. Живуть вони в металевих мiстах дуже скупчено i, як я зрозумiла, все ж таки є гуманоїдами нашого типу.
   На певному етапi вони вирiшили створити для себе в нашому Всесвiтi курортну систему, на планетах якої було заборонено використання будь-якої технiки. Система створювалася як набiр клiматичних свiтiв на будь-який смак - жаркий, помiрний, зимово-холодний... Вiдсутнiсть великих материкiв давала можливiсть кожному курортнику, за бажанням, зайняти окремий острiв i на час вiдпочити вiд скупченостi їх свiту. Але... Виявилося, що спосiб життя на природi, без звичної технiки i тiсноти, для їхньої психiки створював дискомфорт.
   - Точно! - Вигукнула Нiмфа. - Я - мiська жителька, навiть пiд водою я живу в цiлком урбанiзованому куполi. А коли менi довелося побувати на селi... Спочатку мене просто зачарувала природа, повiтря, простота... Але потiм це з кожним днем ставало все нестерпнiшим i нестерпнiшим! Я просто гарчати хотiла! Довелося закiнчити вiдпустку ранiше запланованого часу i повернутися до пiдводного мiста.
   - Це позначилася твоя природофобия. - Погодилася я. Однi люди чудово вживаються з природою, i їх нiчим не заманиш до мiста, а iншi звикли жити в мiстi i їм стає погано на природi. Думаю, щось подiбне до цього сталося i з Iнженерами. Вони вирiшили вiддати систему Урте людям, якi вже почали до того часу виходити в Космос, а самi з'являються на її планетах вкрай рiдко.
   - Все ж таки з'являються?! - Зрадiв Брат. - Отже, з ними можна поговорити!
   - Навряд чи. - Засумнiвалася я. - З'являються вони там настiльки рiдко, що, за словами Творцiв, тi їх нiколи не бачили, лише вiдчували, що вони є.
   - То хто ж цi Творцi? Чому вони так себе називають? - Живчик почав втрачати терпець вiд усiх наших вiдступiв.
   - Все! Всi запитання потiм! - Вигукнула я. - Я розповiдаю - ви не перебиваєте! Бо я так нiколи i не доберуся до кiнця.
  ***
   Дiзнавшись все необхiдне про Систему Урте i планету творцiв Туту, я взяла напрокат невеликий космолiт, обладнаний стандартною дослiдною лабораторiєю та рятувально-десантною капсулою. Чекаючи дозволу на старт, я взялася за складання плану дипломної роботи. Повiсивши на шию кулон диктофона, я почала диктувати:
  Релiгiя Творцiв
  Дипломна робота
   Почати вирiшила з визначення релiгiї: "Релiгiя - це особлива система свiтогляду i свiтосприйняття конкретної людини або групи людей, набiр культурних, духовних i моральних цiнностей, якi обумовлюють вчинки i поведiнку людей".
   Таким чином, менi треба:
   - вивчити свiтогляд i свiтосприйняття Творцiв,
   - ознайомитися з їх культурою,
   - зрозумiти духовнi й моральнi цiнностi,
   - зiставити їх з вчинками та поведiнкою.
   Бiльше нiчого надиктувати не вдалося, бо менi дали "добро" на вилiт. Полiт до Системи Урте проходив через "стрибок" i зайняв всього кiлька годин. Через те, що будь-яка технiка на планетах Урте заборонена, менi довелося залишити космолiт на орбiтi, сiсти в капсулу i, знайшовши безлюдне мiсце на однiй з гiр Архiпелагу Творцiв, висадитися на планету з початком ночi. Всю нiч була жахлива злива. Пiд її потоками я пробиралася крiзь дерева i чагарники до одного з поселень, яке мiй браслет-навiгатор засiк ще з орбiти. Коли засiрiв свiтанок, дощ рiзко припинився. У променях висхiдного сонця, вiрнiше Урте, навiгатор показав, що я перебуваю у самiсiнькому центрi поселення. Нiяких будинкiв, жодних споруд, тiльки товстелезнi дерева навколо... Десь зазвучали голоси, навколо мене стали з'являтися люди. Чоловiки, жiнки i дiти були одягненi в спiдницi-шорти i шорти з блакитного шовку, шкiрянi тапочки, а у жiнок крiм них були ще й лiфи. Все це було майстерно вишите i рясно прикрашене дорогоцiнним камiнням. Вже через кiлька хвилин я, маючи на собi лише одну каблучку на пальцi та ланцюжок на шиї, вiдчувала себе без прикрас абсолютно голою.
   Приховуючи збентеження, я привiталася з людьми, якi мене оточили, i вони одразу ж вiдповiли менi українською. Весь час, що я провела на Тутi, Творцi розмовляли лише українською. Виявляється, вони вловлюють мозковi мовнi хвилi i почувши всього кiлька слiв, тої ж митi переходять на будь-яку мову, навiть якщо нiколи її не чули.
   - Вiтаємо мешканку Землi! - Вийшов наперед молодий чоловiк, весь обвiшаний прикрасами рожево-бордових вiдтiнкiв: наручнi та ножнi браслети, кольє, сережки, головний обруч, пiдвiски на поясi, iнкрустацiя одягу та взуття, застiбки на пояснiй сумочцi i навiть майстерно скручена спiралями борода була закрiплена защипами з бордовим камiнням. - Мене звуть Бутан. Як називати тебе?
   - Психея. - Я вирiшила назвати своє шкiльне прiзвисько.
   - Ходiмо, я покажу, де ти зможеш жити, поки будеш перебувати у нас! - I Бутан жестом покликав мене за собою.
   Виявилося, що мiсцевi живуть у деревах-будинках, якi самi вирощують. Мiй будинок всерединi дерева виявився трьох етажним. Кожен поверх вiдокремлювався живими гiлками, переплетеними мiж собою так, що на них легко лягала пiдлога-стеля, зроблена з полiрованого зрiзу якогось iншого дерева i прикрашена вiзерунком iз наскрiзних отворiв. Перший поверх являв собою щось на зразок вiтальнi, а iншi два поверхи - спальнi, в яких гiлки росли так, що получалися зручнi лiжка-гамаки. На кожному поверсi було по одному вiкну - овальний отвiр у стовбурi, завiшаний тонкими нитками гiлок з м'якими голками замiсть листя. Деякi "фiранки" були зiбранi у пучок i вiдсунутi вбiк, пропускаючи до примiщення денне свiтло. На кожному поверсi була вiдокремлена завiсою з гнучких гiлок невелика кабiна - санвузол, вода з якого по дерев'яних трубах вiдводилася кудись за поселення, а надходила з чашi-воронки, влаштованої для збору дощової води на даху-кронi. I скрiзь - i на столах, i над лiжками, i пiд стелею, - всюди було безлiч предметiв мистецтва з дерева, кришталю, дорогоцiнного та напiвдорогоцiнного камiння, глини, металiв... Це були i предмети побуту, i декоративнi вази, i одяг, i прикраси, i статуетки, i картини...
   Бутан запропонував менi переодягнутися у мiсцевий одяг i, зачекавши внизу, поки я приведу себе в порядок, одразу ж повiв снiдати. Снiдали ми на вiдкритому повiтрi за величезними обсидiановими i малахiтовими столами, заставленими посудом з кришталю, кварцу, аметисту i тому подiбного. Снiданок виявився презентацiєю кулiнарного мистецтва Творцiв Їжi. З чого i як були приготованi страви, я не знаю, але все було надзвичайно смачно.
   Пiсля снiданку я попросила Бутана вiдвести мене до бiблiотеки.
   - У нас немає бiблiотек.
   - А де ж ви зберiгаєте книги?
   - У нас немає книжок, у нас немає писемностi.
   - А що ж у вас є?! Як ви передаєте iнформацiю?
   Бутан розповiв, що ще в глибоку давнину люди знаходили на берегах морiв дуже красивi мушлi, якi могли "зберiгати слова", якщо їх виголосити в середину i заткнути отвiр якимось корком. Так з'явилася перша звукова пошта: якщо треба було передати яку-небудь iнформацiю на велику вiдстань, її намовляли у мушлю, закривали отвiр травою або квiтами i вiддавали тому, хто збирався вiдправитися у потрiбне мiсце. Там одержувач розкривав мушлю, приставляв її до вуха i слухав. З розвитком суспiльства, люди навчилися пiдбирати раковини з такими властивостями спiралi, якi дозволяли зберiгати iнформацiю не один раз, а багато рокiв. Потiм з'явилися творцi, якi навчилися вирiзати з камiння або дерева штучнi мушлi, що могли зберiгати великi обсяги iнформацiї навiть багато столiть. Замiсть писемностi, у них розвивалася дуже образна i ємна усна мова, а замiсть бiблiотек - Сховища Звукiв, в яких були зiбранi колекцiї наукових знань, легенд, художнiх оповiдань, вiршiв, пiсень, музичних творiв i так далi.
   Отже, я стала проводити свiй час так: з ранку до обiду спiлкувалася з людьми, потiм пiсля обiду просиджувала кiлька годин у Сховищi Звукiв, а ввечерi вiдвiдувала мiсцевi мистецькi заходи: виставки, концерти, презентацiї. Творцями мiсцевi називають себе тому, що всi вони творять власними руками, вкладаючи у свої твори художнiй смак, душу, натхнення. Будь-яка, навiть звичайнiсiнька чашка ними робиться неповторної форми, прикрашається майстерною рiзьбою, iнкрустована камiнням. I так у всьому.
   Але про все розповiдати я зараз не буду, бо прожила на Тутi близько пiвроку i розповiдь може зайняти кiлька днiв. Я хотiла зупинитися на вiруваннях i релiгiї. На Землi вiрування, релiгiї, свiтогляд будь-якого суспiльства можна оцiнити по кладовищах i поховальних обрядах. У Творцiв не було нi кладовищ, нi пам'ятникiв. Я подумала, що можливо вони спалюють померлих i розсiюють їх попiл або вiдправляють трупи у плавання по морських хвилях, як у деяких наших народiв, але виявилося, що такого на Тутi теж не роблять.
   - Невже ви безсмертнi?! - Вигукнула я, коли виявила, що нiяких вiрувань, обрядiв чи згадувань, пов'язаних зi смертю, у Творцiв немає.
   - Звичайно. Всi люди безсмертнi.
   - А скiльки часу ви живете тут, на Тутi? - Я вирiшила змiнити формулювання питання.
   - Люди живуть приблизно сто двадцять - сто п'ятдесят рокiв. - Вiдповiв Бутан, який зголосився бути моїм гiдом на весь час, що я там жила.
   - А потiм?
   - А потiм вони йдуть на Льодовик.
   - А далi?
   - А далi їх тiла розчиняються, поповнюючи Всесвiт елементами, а душi переходять на новий рiвень.
   - Що це за рiвень?
   - Рiвнiв дуже багато. Спочатку люди стають елементарними Творцями, виготовляючи звичайнi побутовi предмети. Потiм Творцями-митцями - саме такими є всi ми на Тутi. Потiм Творцями бiльш високих рiвнiв, якi можуть створювати новi рослини, нових тварин i навiть нових людей. Потiм йдуть Творцi планет i екосистем, потiм Творцi Зоряних Систем, Творцi Всесвiтiв, Творцi Духу, Творцi Вселенських Грон i так далi i далi, я цих рiвнiв навiть не можу уявити.
   - Вiдведи мене на Льодовик. - Попросила я.
   - До нього доведеться плисти. - Вiдповiв Бутан. - Там дуже холодно, треба буде взяти теплий одяг.
   По дорозi до Льодовика, Бутан розповiв, що у кожної людини настає момент, коли вона вiдчуває, що досягла досконалостi i нiчого бiльш цiкавого створити тут вже не зможе. Для того, щоб розвиватися далi, треба перейти на новий рiвень. Льодовик, розташований на високiй горi острова, що лежить мiж Житловим Архiпелагом i Хвилєрiзними Островами, є мiсцем такого переходу. Людина, що зважилася на перехiд, стає на самому краю Крижаної Ущелини, роздягається догола, обливається водою i вмерзає у Льодовик.
   Я розраховувала побачити безлiч заморожених трупiв по краях Льодовика, але нiчого подiбного не побачила. З льодовика прозирало тiло лише однiєї людини.
   - Це Жутан, Творець iлюзiй, у будинку якого ти зараз живеш. - Пояснив менi Бутан. - Бачиш, вiн ще не повнiстю перейшов.
   Крiзь кригу проглядало тiло до грудей, а нижче лiд був прозорим i чистим.
   - Як давно вiн прийшов сюди? - Запитала я.
   - Два мiсяцi тому. До кiнця третього мiсяця вiн повнiстю зникне. Так всi зникають.
   Коли ми повернулися у поселення Творцiв, я вирiшила провести експеримент. Вночi, пiд проливною зливою (а зливи та дощi тут бувають саме по ночах - так Iнженери спроектували мiсцевий клiмат) я вирушила до прихованої в горах капсули. На капсулi я повернулася до замороженого у кризi Жутана i, скориставшись лазерним рiзаком, почала випилювати його з льоду. Щоб випадково нiчого не пошкодити, я вирiзала великий крижаний блок, завантажила його за допомогою антиграва до капсули i полетiла до космольота, що знаходився на орбiтi.
   Не буду вдаватися у подробицi щодо експериментiв, якi я ставила. Скажу тiльки, що людина i справдi розчинилася. Навiть голова i груди, що виднiлися з криги, не мали бiологiчної структури. Це був якийсь набiр атомiв, що поки ще зберiгав форму людини. Нижче грудей навiть таких атомiв не виявилося - чистiсiнька заморожена вода, хiмiчний елемент без вкраплень та домiшок.
   Виходило, що Творцi i справдi розпадаються на елементарнi атоми i зникають у просторi, можливо навiть у космiчному, як стверджують легенди. I здiйснюється це тiльки на краю Крижаної Ущелини на єдиному з усiх островi.
  ***
   - А що ти зробила з останками Жутана? Адже через тебе вiн не може перейти на iнший рiвень? - Занепокоївся Живчик.
   - Я повернула його на Льодовик. Потiм, через два тижнi, я знову повернулася туди, i виявила, що вiн повнiстю розчинився. Думаю, вiн здiйснив свiй перехiд.
   - Отже, i мої грумляни, можливо, теж насправдi йдуть до зiрок через свiй Зоряний Каньйон Виходу... - Задумався Бродяга.
   Ми тихо сидiли при свiтлi догораючого багаття, забувши, що у нього треба пiдкидати гiлки. Iз загального задумливого настрою, всiх вивiв Брат:
   - Я думаю, що всi планети, на яких живуть розумнi iстоти, мають подiбнi каньйони, ущелини, колодязi чи щось ще, що дозволяє здiйснити перехiд на iнший рiвень. - Сказав вiн, пiднявши голову до зiрок. - От би й нам знайти такий...
   - Обов'язково коли-небудь знайдемо! - Оптимiстично заявив Бродяга, встаючи i обтрушуючи штани вiд пилу. - Людство вийшло у Космос, отже, вийде i до вищих рiвнiв!
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"