Аннотация: Розмова друзiв, якi пiсля довгих космо-вiдряджень зiбралися за столом, торкнулася доцiльностi втручання людей в екологiчнi проблеми iнших Ересiв*.
РОЗМОВА ЗА ЧАШКОЮ ЧАЮ
ОПОВIДАННЯ
(17 вересня 2018 року)
Ми сидiли за столом пiд розлогою яблоницею на березi мальовничого ставка в центрi плодового саду. Через постiйнi вiдрядження наша компанiя давно не збиралася. Тому ми дуже зрадiли, коли чергове наше перебування на Землi спiвпало зi святом - столiтнiм ювiлеєм Вiдродження Екологiї Землi.
У чайнiй пiрамiдi на сонячних батареях закипав чай, заварений на листках яблоницi. Сумiш ароматiв яблунi, суницi, терпких танинiв i легких ноток лимону пiдiймалася вiд чашок до крони з висячими на нiй великими, розмiрами з грейпфрут, ягодам яблоницi - гiбрида яблунi з суницею. На столi у фруктовiй вазi, крiм рожевих яблониць, лежали також яскраво-червонi грушевишнi i темно-фiолетовi бананаси. Всi тости з приводу свята були проголошенi ще за обiдом, тож розмова повiльно кружляла навколо екологiчної теми.
- От ти кажеш, що треба прийняти Закон про невтручання землян в екологiчнi проблеми iнших Ересiв*. - Перекочуючи яблоничку з однiєї руки в iншу, заперечувала космопсихолог Галина медику Алексу. - I на певному етапi я цiлком пiдтримую цю iдею. Але iнодi втручання просто необхiдно.
- Н-да, якби тодi, триста рокiв тому назад якiсь просунутi Ереси втрутилися б у нашу екологiю, то нам би не довелося будувати закритi мiста-купола на Землi, пiд землею, всерединi Мiсяця i на поверхнi Марса. - Задумливо протягнув капiтан мiжпланетного ваговоза Кшистоф.
- Якби вони втрутилися, ми б набагато пiзнiше вийшли в Космос! - Гаряче запротестувала iсторик гуманоїдних рас Зарiна. - Саме те, що нам довелося будувати закритi екосистеми i шукати порятунку вiд токсичної екологiї й вивело нас до iнших свiтiв! Це стало поштовхом до прогресу! - Вона в поривi суперечки мало не перекинула чашку з гарячим чаєм. Кшистоф майже в польотi зумiв її пiдхопити i поставити на мiсце. - Потiм закритi системи на Землi, розширюючись, зливалися в усе бiльшi, поки не з"єдналися пiд єдиним куполом неба! - Зарiна трохи заспокоїлася i вiдкинулася на спинку садового крiсла. - Так само сталося i на Марсi - окремi екосистеми злилися в одну i Марс став повнiстю придатним для життя. А пiдмiсячнi мiста?!
- Нiхто й не сперечається, що земна екологiчна катастрофа стала для нас стресовим iспитом на звання Ересiв. - Ставлячи чашку на стiл, заспокiйливим тоном продовжив Алекс. - От саме тому я i виступаю за Закон про заборону на втручання.
- Друзi, не треба сперечатися! - Знову заговорила Галина. - От я вам зараз
розповiм iсторiю, про те як вимерла одна з цивiлiзацiй, i ви самi вирiшите, чи
- Ну-ну, що ж такого могло статися в твоїх мандрах, що могло б похитнути мою впевненiсть? - Глузливо пiднявши праву бров, нахилився трохи ближче до столу Алекс.
- Якось менi довелось одну змiну вiдпрацювати на Аквi. - Зручнiше вмостившись у своєму крiслi, почала Галина. - Планета представляла собою невеликi ґрунтовi пагорби серед численних озер, струмкiв i рiчечок. Хоча вода у водоймах булла злегка солонуватою з присмаком рiзних мiнералiв, морiв на планетi не було. Тепла вода, де мiлче, де глибше, де проточна, де стояча, i серед неї - пагорби з вологою землею i буйною рослиннiстю висотою до трьох-чотирьох метрiв.
Серед всiляких риб i земноводних домiнував вид Майже-Жаб, розмiрами з людину i з ознаками розуму, як його розумiємо ми. Вони були зарахованi в Каталог Ересiв у роздiлi "Земноводнi" пiд iм'ям Жаболюди.
- До речi, мене вже давно мучить питання: чому майже всi гуманоїднi Ереси, як правило, земноводнi? - Перервала розповiдь iсторик Зарiна. - Ми ледве не єдиний виняток з цього правила.
- Тут питання треба ставити з точнiстю до навпаки! - Заходився пояснювати доктор Алекс. - Саме те, що на водних планетах Эресами стають сааме земноводнi, нiяких питань не викликає. Дивно, як це на нашiй планетi, на якiй суша складає всього близько двадцяти дев'яти вiдсоткiв, розумним зумiв стати вид, що мешкає на сушi!
- А я читав про теорiю, за якою i ми вийшли з води. - Стрепенувся Капiтан. - Там писалося, що дуже давно - я погано розбираюся в ерах, - коли сухопутнi кити, дельфiни, морськi котики, i iншi ссавцi стали жити у водi, туди ж пiшла i частина людиноподiбних. Саме тому у нас немає волосяного покриву, i нам сняться сни про польоти - чим плавання не полiт? Але потiм ми знову вийшли на сушу i цi перебудови змусили наш мозок пристосовуватися до нових умов, а отже, i розвиватися.
- Цiлком може бути. - Погодився Алекс. - Ну, що там було на Аквi?
- Суспiльство Жаболюдей складалося з сiмей: пара батькiв з виводком дiтей, якi жили з ними до статевозрiлого вiку - десять-дванадцять рокiв. Потiм дiти йшли i створювали свої сiм'ї. При тривалостi життя тридцять п'ять - сорок рокiв, самки могли вiдкладати двi-три кладки iкри за все життя. З однiєї кладки вылуплялось близько п'ятнадцяти дитинчат, але до зрiлостi, як правило, доживало не бiльше семи.
- Чому ж така смертнiсть? Хвороби? - Поцiкавився доктор Алекс.
- Нi. Все через їх просто манiакальну любов до рiзних змагань, в переважнiй бiльшостi просто дуже небезпечних для життя.
- Ну ясно! Це i згубило їх цивiлiзацiю! - Надкушуючи грушевишню, безапеляцiйно вигукнув Кшиштоф.
- А от i нi! Нi травми, нi смертi, а нерозумне втручання в екологiю.
- У них що, були свої заводи, фабрики, шкiдливi виробництва? - Вирiшив уточнити Кшиштоф.
- Нiчого такого. Нi до якого масового виробництва їх суспiльство ще не доросло.
- Тодi що ж? - Чи не зрозумiла Зарiна.
- Справа в тому, що кожна сiм'я, облаштовуючи своє житло - нору в земляному пагорбi, намагалася визначити на майбутнє й свою територiю. Пагорб з буйною кущево-трав'яною рослиннiстю, в якому виривалася велика нора з декiлькома примiщеннями рiзного рiвня вологостi, вiдокремлювався вiд iнших територiй сухою смугою. На цiй смузi по периметру навколо житла ретельно знищувалася вся рослиннiсть. Земля без кореневої системи висихала пiд сонцем, сухi дiлянки розмивалися дощами, набрякали i перетворювалися на болота, стаючи придатними лише для мiкроскопiчних видiв живих iстот планети. З плином часу таких сухих дiлянок ставало все бiльше, планета з водної перетворювалася в болотяну.
Коли на Акву прилетiли першi люди, її стан був хоча i критичним, але цiлком поправним. Ми пояснювали аборигенам, до чого може призвести їх бездумне слiдування традицiям, пропонували замiнити "сухi смуги" на "живоплоти", але тi нас не слухали. В результатi, вже через шiстдесят рокiв пiсля першого контакту, населення Жаболюдей скоротилося до критичного i почалося стрiмке вимирання виду.
- Ну так треба було насаджувати! - Знайшов рiшення Кшиштоф.
- А хiба це не втручання? - Галина обвела всiх запитливим поглядом. - Так, ми пiшли на це. Почали засаджувати смуги генно-модифiкованою рослиннiстю на основi мiсцевого матерiалу, але з бiльш глибоким корiнням i зовнi бiльш схожою на нашi дерева.
- То й як? - Нетерпляче пiдiгнав Кшиштоф.
- Це допомогло врятувати територiю, але не зупинило загибель суспiльства.
- А що там зараз? - Зажадала продовження розповiдi Зарiна.
- Зараз планета цiлком пристосована для нас.
- То Жаболюдi що, вимерли всi до одного? - Засмутився Алекс.
- Нам вдалося врятувати кiлька сiмейств i поселити їх у резервацiї, де вдається штучно пiдтримувати всi необхiднi для них умови. Зараз їх поголiв'я зросло до сотнi родин, але їхня цивiлiзацiя, забувши про традицiї, припинила своє iснування. А шкода, у них були чудовi вокальнi здiбностi, а їх хори могли б прикрасити концерти у будь-якiй частинi Всесвiту...
- Вони ще й спiвали... А про що? - Запитав Кшиштоф.
- Через пiснi вони передавали пiдростаючому поколiнню всi свої знання, всю свою iсторiю, всi традицiї i спортивнi досягнення - це була енциклопедiя їх суспiльства. - Пояснила Галина.
- Але ж якби ми втрутилися ранiше, можливо її вдалося б зберегти. - Пiдвела пiдсумок Галина. - Нехай навiть пожертвувавши подальшим розвитком i прогресом...