Аннотация: Мартiну Мейсону, слiдчому полiцiї з недалекого майбутнього, залишилося близько тижня до пенсiї. Та раптом сталося гучне вбивство, розслiдувати яке доручили саме йому...
ОСТАННЄ РОЗСЛIДУВАННЯ
ОПОВIДАННЯ
(26 вересня 2017 року)
* 1 *
День сьогоднi видався по-осiнньому ясним. Сонце свiтило, наче в останнiй раз, розфарбовуючи пожовкле листя яскравими мазками. У таку погоду не в конторi сидiти треба, а гуляти десь у парку. Моє добове чергування тiльки-но перевалило за екватор - нiч пройшла спокiйно, якщо не брати до уваги двох п'яниць, якi влаштували бiйку у супермаркетi. А яким буде день, менi було не вiдомо.
"Ще один тиждень i я пiду на пенсiю. Добре б пiти красиво, розкривши якийсь гучний злочин. Тодi перед пенсiєю i премiю хорошу дадуть, та й нагородити можуть..." Я переклав з мiсця на мiсце кiлька тек, включив комп'ютер, переглянув зведення. Ну-до-ти-ща... I це тiльки початок ранку. Попереду довгий день... Може, сходити за пончиками та кавою?
- Мартiн Мейсон! Термiново зайдiть до шефа! - Пролунало з динамiка над дверима кабiнету.
"Ну от, хоч якесь розмаїття." - Насилу випхнувши живiт з-за столу, я поплентався до начальства.
- Привiт, Мартiн! - Пiдняв голову менi назустрiч Стiв. - А чи не хочеш ти прогулятися по Центральному парку? Погодка - чудо, повiтря - як елiксир...
- I?
- I заодно розберешся iз вбивством. Там убили Редрiка Грiна.
Отакої! Редрiк Грiн був найбагатшою людиною в нашому мiстi, йому належало майже все не тiльки у нас в Шелбернi, але i в iнших мiсцях. Чи не жарт - вiн входив до п'ятiрки найбагатших людей континенту! I ось на тобi!...
- О"кей! Розберуся. - Я повернувся було до виходу, але Стiв зупинив мене:
- Вибач, Мартiн, я розумiю, що ти звик працювати сам, але тут... Я нiяк не мiг вiдмовити... Коротше, тобi на хвiст падає стажист.
- Стiв, я ж не нянька!
- Я зробив все, що мiг! Нiяк не вдалося. Прикинь, це племiнник самого Брукса - Беннет Лiтл. Вiн чекає на тебе у черговiй. Удачi, Мартiн! - I Стiв опустив голову до комп'ютера, вдаючи, що жахливо зайнятий.
По дорозi до свого флаєра, я зазирнув до чергової. Там сидiло четверо молодих полiсменiв i вiд знiчев"я травили анекдоти.
- Хто тут Беннет Лiтл? - Обвiв я поглядом регочучих пацанiв.
- Я! - Пiдскочив рудий, довготелесий хлопець, схожий на пiдлiтка.
- За мною! - I я пiшов по коридору до стоянки.
Злетiвши над майданчиком, я назвав флаєру координати, i ми полетiли до парку.
Приземлившись бiля огорожi, я насилу вибрався i, не оглядаючись на стажиста, пiшов до мiсця подiї. Назустрiч менi вже поспiшав дiльничний полiсмен, який першим прибув на мiсце злочину.
- Ну, доповiдай. - Зупинившись, приготувався я слухати, попутно розглядаючи розпростертий на землi труп.
- О сьомiй, як завжди, Редрiк Грiн вийшов у парк на пробiжку. На цей час у парку перебувало близько двадцяти осiб - собачатники, бiгуни, люди, якi просто прогулювалися. О сьомiй двадцять три Редрiк раптом впав. Пiдбiглi люди, перевернувши його на спину, виявили у його грудях дiрку, з якої лилася кров, i викликали мене.
- З якого смартфона надiйшов виклик?
- Зi смарта Редрiка. Мабуть, хтось iз свiдкiв, намагаючись з'ясувати iм'я потерпiлого, дiстав його з кишенi i подзвонив.
- Де смарт?
- Зараз подивлюся...
Але нi на трупi, нi в його кишенях, нi десь поблизу смарта знайти не вдалося.
- Термiново заблокуй i простеж по мережi... О котрiй годинi у вас включаються смiттєзпалювачи?
- Рiвно о восьмiй. Залишилося чотири хвилини.
- Про всяк випадок вимкнiть усi смiттєзпалювачи в радiусi пiвтора кiлометра i обстежте їх.
Дiльничний одразу ж почав вiддавати розпорядження по смартфону, а я повернувся до стажиста. Той неприкаяно переминався за моєю спиною. Найнуднiше в роботi слiдчого - опитування свiдкiв. Зрозумiло, жодної людини в оточеному парку вже не було, але зафiксованi голограми свiтилися по всьому парку. Вирiшив почати з чотирьох, якi схилилися над трупом. Смарт, зв'язаний з полiцейським комп'ютером, по вiдеопортретам упiзнав їх як Лею Фокс, двадцятирiчну студентку коледжу, Рiка Норфолка, тридцатип"ятирiчного комiвояжера, Джона Смiта, сiмдесятирiчного пенсiонера, i Джона Шарка, сорокадворiчного комп'ютерного наладчика.
- Ей, Беннет! - Стажер пiдскочив до мене i витягнувся у струнку. - Дiставай смарт i пробий, де зараз знаходяться цi четверо.
Тут пiдiйшов участоковий i повiдомив, що смарт Редрiка заблоковано, всi смiттєзпалювачи в окрузi знеструмленi, а команда полiсменiв приступила до вивчення їх вмiсту. З тих пiр, як винайшли електричнi смiттєзпалювальнi контейнери, що спалюють все смiття на тонкий шар сажi, проблема зi смiттям на Землi зникла. Нiяких тобi звалищ, нiякого смiття. Правда, заводи з переробки вторсировини залишилися, але матерiал для них здається в спецiальних пунктах прийому за грошi. Хочеш - здаєш, не хочеш - кидаєш в смiттєзпалювач. Сажа з них вивозиться раз на тиждень на поля - i все чисто, i всi задоволенi. Крiм полiцейських. Вiдшукувати якiсь докази без копирсання у смiтниках i звалищах виявилося набагато важче.
Отже, свiдки. Я почав з периферiї, поступово по спiралi наближаючись до трупа. Пiдходячи до нової голограми, я активував її дотиком полiцейського значка i переглядав те, що бачив кожен свiдок. Деякi голограми не представляли нiякого iнтересу: люди були дуже далеко i нiчого не бачили.
- Я тобi знищу! Будь-яка дрiбниця може колись статися у нагодi. Що там по тих чотирьох?
- Лея Фокс зараз знаходиться в коледжi на лекцiях. Рiк Норфолк сидить в конторi на Бруклiн-стрiт, Джон Смiт - у ветеринарнiй клiнiцi на Гаррi-авеню зi своїм доберманом, а от Джон Шарк ще позавчора виїхав до Лiнтона i перебувати сьогоднi вранцi тут просто нiяк не мiг.
- Цiкаво... Зроби запит у Лiнтон, нехай простежать за його пересуваннями i надiшлють нам.
Пiдiйшов дiльничний коп:
- Виявлено смарт Редрiка зi слiдами кровi. Аналiз показав кров самого Редрiка. Iнших слiдiв на смартi немає - нi вiдбиткiв пальцiв, нi бiомiток. На полiцейський запит з банку повiдомили, що рiвно о сьомiй тридцять п'ять зi смарта у найближчому банкоматi була знята розрахункова картка.
- На яку суму?
- Я не уточнював.
- То уточнiть! I знiмiть-но бiомiтки з трупа - тих самих чотирьох свiдкiв.
Подальший перегляд показань свiдкiв-голограм змалював таку картину: по газонах зi своїми шавками бродили i бiгали шестеро собачатникiв, якi майже нiчого не бачили, крiм своїх собак. Тiльки Джон Смiт з доберманом чинно дефiлював центральною алеєю, якою йому назустрiч бiг Редрiк. З iншого боку алеї назустрiч Редрiку бiг Джон Шарк. З бiчної алеї сюди ж звертали Лея Фокс i Рiк Норфолк, якi флiртували один з одним i не дуже й роздивлялися по сторонах.
Коли Джон Шарк, пiсля зближення з Редрiком, пробiг далi метрiв з п'ять, Редрiк впав. Першим це помiтив пенсiонер з доберманом i почав кричати. На крики озирнулися Лея з Рiком i кинулися до постраждалого. Джон Шарк теж зупинився i пiдбiг до потерпiлого. Поки iншi дивилися на рану, Джон Шарк викликав по смарту Редрiка копiв. Через кiлька хвилин до перших свiдкiв приєдналося ще кiлька людей, що знаходилися поблизу, але впритул до трупа бiльше нiхто не пiдходив.
- Я щодо бiотмiток на трупi. - Знову пiдiйшов коп. - Виявлено бiомiтки лише трьох осяб.
- Чиїх немає?
- Джона Шарка.
- Отже, або вiн був у рукавичках, або, якщо вiн не залишав Лiнтона, хтось скористався його зовнiшнiстю... Давайте-но пропустимо всiх свiдкiв через комп, шукаємо Джона Шарка.
Перегляд усiх голограм показав, що спочатку Шарк сидiв на лавцi в бiчнiй алеї i просто дивився на всi боки. О сьомiй сiмнадцять вiн встав, не поспiшаючи вибiг на центральну алею i побiг назустрiч Редрiку. О сьомiй двадцять три вiн обернувся на вигуки свiдкiв i теж пiдбiг до трупа. Викликавши по смарту копiв, Шарк встав i вiдiйшов у бiк. Всi ближнi свiдки бiльше на нього уваги не звертали, проте далекi голограми показали, як Шарк виходив з парку в його пiвнiчнiй частинi. Саме там, у найближчому банкоматi за допомогою смарта Редрiка i його кривавої бiометки й було знято розрахункову картку. На iндикаторi банкомату виявили залишки кровi Редрiка i нiяких слiдiв Джона Шарка. Смарт знайшли у найближчому вiд банкомата смiттєзпалювачi.
"От не люблю я цi нинiшнi банкомати" - по старечому защемiло у мене в головi. - "Пiд'єднав смартфон, залишив на iндикаторi бiомiтку (просто доторкнувся пальцем, чи навiть плюнув, а в даному випадку - капнув кров убитого) i отримуй розрахункову картку..."
- Ви просили уточнити суму. - Торкнув мене за плече коп.
- Ну?
- Знято все, що було на рахунку у мiському банку - триста дев'яносто сiм мiльйонiв, вiсiмсот шiстдесят двi тисячi, дев'ятсот сорок доларiв.
- Фьюiть! - Присвиснув довготелесий Беннет.
- Ти не свисти! Ти краще знiми бiомiтки з лави, на якiй Шарк сидiв до пробiжки! - Вирiшив я зайняти його справою.
- Вiдстежити картку нiяк не можна? Може, навчилися вже вишукувати якiсь шпаринки? - Поцiкавився я у копа, коли Лiтл вiдiйшов подалi.
- Нiяк. З тих пiр, як вийшов закон про банкiвську таємницю, розрахунковi картки не нумеруються i не вiдслiдковуються.
- Ех, шкода пройшли тi часи, коли ходили паперовi купюри! За номерами купюр можна було б вiдстежити вбивцю... - Зiтхнув я, пригадавши часи своєї молодостi.
Тут знову пiдiйшов стажист i повiдомив, що бiомiтка (слiди поту з одягу Шарка) на лавцi є, але належить вона не Шарку, а Сему Грею - грабiжниковi-рецидивiсту, який кiлька разiв сидiв, але... помер вже чотири роки тому.
Копи, якi обстежили всi смiттєзпалювачи в окрузi, нi знаряддя вбивства, нi ще чогось цiкавого не виявили. Бiльше менi тут було робити нiчого. Я вiддав наказ вивозити труп, перемотав всi голограми на свiй смарт i дозволив пустити струм на смiттєзпалювачи. Все, тепер у контору...
* 2 *
У першу чергу ми перевiрили Джона Шарка. У полiцейських файлах про нього нiчого не було. Бiомiтка абсолютно не збiгалася з бiометкою Сема Грея. Можливо, хтось просто скористався його зовнiшнiстю. При нинiшнiх технологiях це запросто: чи то голограма, чи то пластична операцiя, чи то маска... Та й банальний грим теж пiдiйшов би.
- Гей, Беннет! - Повернувся я до стажиста. - Уточни: коли, куди i на чому виїхав з Шелберна Джон Шарк.
- Хвилиночку. - Лiтл схилився над смартом i забiгав по екрану пальцями.
Переглянувши справу Сема Грея, я звернув увагу, що смерть його настала в результатi вибуху флаєра десь у пiвденно-схiдному передмiстi Шелберна. Температура вибуху була настiльки високою, що попiл вiд трупа не мiг стати в нагодi для аналiзу бiомiтки, тiльки зовсiм випадково вiдкотився трохи в сторону обгорiлий мiзинець ноги i дав можливiсть встановити, що згорiла людина - Сем Грей.
"Але ж вiн мiг спалити i когось iншого, пiдкинувши для бiомiтки свiй палець" - подумав я. - "Цiкаво, пiд чиїм iм'ям, у такому випадку, вiн тепер ховається?"
- Як розслiдування? - Просунув голову у дверi мого кабiнету Стiв.
- Працюємо. - Буркнув я i кивнув на стажиста.
- Джон Шарк вилетiв з Шелберна в Лiнтон на флаеробусi компанiї "Флай" позавчора ввечерi о двадцятiй п'ятнадцять. О двадцять третiй тридцять п'ять флаеробус приземлився на майданчику в Лiнтонi. - Повiдомив старанний стажист.
- Ну-ну, я на вас сподiваюся. Справа-то гучна, на мене вже насiдають...
- Вiдзвiтуй за фактом. Пiдозрюваних поки не називай, побiльше впевненостi i посилань на таємницю слiдства. Та не менi тебе вчити! Ти на цьому собаку з'їв! - Вiдповiв я.
- Що є, то є. - Розплився в усмiшцi Стiв. - А ти в кафешку йдеш, чи худнути зiбрався?
- А котра вже?
- Та майже дванадцята.
- Нi, такiй великiй людинi, як я, без перекусу нiяк не можна. - Я почав виповзати з-за свого столу. - Гей, стажист, ти з нами, чи як?
- Я з вами! - Зрадiв стажист i миттєво пiдхопився зi свого стiльця.
Еге ж, колись i я був молодим, високим, струнким i красивим. А тепер, проходячи повз дзеркало, помiчаю в ньому сивого, роздутого i пузатого джентльмена з пом'ятою пикою. Хоча, моя дружина каже, що бачить мене таким же, як i ранiше...
По дорозi з кафе ми отримали результати медекспертiв. Серце Редрiка проштрикнули якоюсь гострою трубкою. Дивний iнструмент для вбивства...
О пiв на другу дня прийшов звiт з Лiнтона. Всi пасажири, i Джон Шарк в тому числi, вийшли з флаеробуса о двадцять третiй годинi тридцять сiм хвилин, зареєструвалися i роз'їхалися хто куди. О двадцять четвертiй години п'ять хвилин Джон Шарк оселився в готелi "Iндiана", в номерi двiстi сiмнадцять i проспав там до ранку. Поснiдавши в ресторанi при готелi, вiн попрямував до мiсця вiдрядження. З десятої до вiсiмнадцятої вiн перебував у конторi, пару разiв виходив до найближчого кафе - першого разу на п'ятнадцять хвилин, другого - на сiмнадцять. О вiсiмнадцятiй нуль п'ять всi спiвробiтники почали залишати контору. Шарк вийшов о вiсiмнадцятiй нуль вiсiм i вiдправився у готель. О вiсiмнадцятiй сорок вiн повечеряв у готельному ресторанi i вийшов у мiсто. Майже одразу ж попрямував до смарт-клубу, де замовив порно-голограму в приватному кабiнетi. Порно-сеанс додається. О двадцятiй тридцять Шарк вийшов з клубу i бродив по мiсту близько години. О двадцять першiй тридцять сiм вiн повернувся до готелю i замкнувся в своєму номерi. З номера вiн не виходив до ранку. Вранцi о дев'ятiй тридцять вiн вийшов з номера, наспiх перекусив по дорозi, i о дев'ятiй п'ятдесят вiсiм вбiг у дверi контори. В даний час там i знаходиться. "Отож... Людина знаходиться в iншому мiстi, працює в конторi, розважається порнухою, спить у своєму номерi зовсiм одна i знову йде на службу... Цiлком нормальна людина. Нiяких метань, виїздiв з мiста...Яке вже тут вбивство?"
- Гей, Беннет!
- Так, шеф! - Стажер пiдскочив на стiльцi i витягнувся в струнку. Нiчого, йому корисно.
- А перевiр-но по компу бiометку Джона Шарка. Але не просто так, а грунтовно - i через морги, i через пологовi будинки, i через лiкарнi, i... де тiльки можна - найширший спектр. Чи не буде де збiгiв з кимось...
- Слухаю! - I пальцi Беннета швидко забiгали по екрану смарта.
А я вирiшив переглянути порно-голограму. Переглянув в прискореному режимi (пишна блондинка щосили демонструвала всю свою красу: лягала, сiдала, висiла на турнiку i ковзала по жердинi, вигиналася, нахилялася, наближалася i вiддалялася, зображуючи неземну пристрасть i жадання), але нiчого пiдозрiлого не помiтив. Тодi я вирiшив переглянути сеанс у бiльш сповiльненому режимi. I тут менi пощастило. Майже на серединi сеансу, трохи ближче до початку, голограма раптом застигла. Зупинка тривала сiм хвилин. За цей час цiлком можна було з кимсь зв'язатися по смарту.
Я одразу ж зателефонував у Лiнтон i запросив усi свiдчення зi смарта, яким вчора користувався Шарк у смарт-клубi.
- Ну, як там у тебе? - Повернувся я до Лiтла. - Є щось?
- Я ще не все переглянув, але, здається, вже щось є. - Пробурмотiв, не вiдриваючись вiд екрану, стажист. - Зараз покажу... - Вiн пiдiйшов до мого столу i показав свiй екран. - От, бачите, шеф, бiомiтка Джона Шарка на сто вiдсоткiв збiгається з бiомiткою Рудi Штейна, чотиримiсячного немовляти, який проживає в нашому мiстi по Орiєнт-стрiт, двадцять сiм.
- А де живе Шарк?
- Хвилиночку... Теж на Орiєнт-стрiт, двадцять сiм, тiльки в iншiй квартирi. Шарк живе на третьому поверсi в квартирi номер вiсiм, а Рудi Штейн - у тому ж пiд'їздi, на сьомому поверсi в двадцять першiй квартирi.
- Нiяких родинних вiдносин?
- Немає. Мати i батько Рудi Штейна офiцiйно зареєстрованi, бiологiчне батькiвство i материнство встановлено по ДНК-тесту i теж зареєстровано.
Тут прийшов вiдео-смарт з Лiнтона i я заглибився у його перегляд. Виявляється, за тиждень смартом користувалося бiльше п'ятдесяти чоловiк. Смаки у всiх були рiзнi: i блондинки, i брюнетки, i рудi, i лисi, i грудастi, i худi, i парами, i цiлими табунами... Насилу вдалося вiдшукати в цьому хаосi знайоме зображення блондинки. Зафiксувавши потрiбний сеанс, я знову приступив до його перегляду. От блондинка повисла на жердинi з широко розведеними в шпагатi ногами i раптом застигла... У цей час зi смартфона був набраний запит по Iнтеру приватникам, якi бажають зробити нелегальний перелiт в Шелберн на п'яту ранку зi зворотнiм вилiтом на сiм сорок. На запит вiдгукнувся Дiк Парсек, запросивши тисячу доларiв. Давши добро i домовившись про мiсце зустрiчi, Шарк знову запустив порно-голограму.
"Ось воно! Починає прояснюватися!" - Зрадiв я i одразу ж зв'язався з Дiком Парсеком.
- Хай! - Вiдповiв на мiй дзвiнок рум'яний блондин з якимось радiсним виразом обличчя, не припиняючи жувати величезний гамбургер. - Кому я потрiбен?
- Полiцiї Шелберна. - Вiдповiв я, намагаючись втиснути в екран своє неосяжне обличчя.
- Ов-ва!... Я готовий сплатити податок! Тiльки не треба...
- Менi до лампочки вашi побiчнi заробiтки! - Поспiшив я його заспокоїти. - Просто мене цiкавить ваш сьогоднiшнiй пасажир.
- I ви не повiдомите в податкову?
- Якщо ви будете зi мною повнiстю вiдвертi, то не повiдомлю.
- Та я як на духу! - Парсек з полегшенням витер губи рукою i сiв трохи вiльнiше. - Ставте свої питання.
- Як ви вийшли на свого ранкового клiєнта?
- Вiн зробив загальний запит по Iнтеру, а я просто першим вiдгукнувся. Запросив тисячу i вiн погодився. Домовилися вилетiти вiд майданчика перед готелем "Iндiана" о п'ятiй ранку. Я чекав бiля центрального входу, але вiн пiдiйшов звiдкись збоку.
- А далi?
- Далi полетiли. Вiн говорив, що пiдозрює свою дружину у зрадi. А тут саме вiдрядження. - Парсек вiдкусив великий шматок вiд гамбургера i став ретельно його пережовувати. - Ну, вiн вирiшив нагрянути несподiвано, щоб самому переконатися... - Це вiн говорив, продовжуючи жувати.
- А що збирався зробити, якщо застукає? - Втрутився у розмову стажист.
- Сказав, що у нього буде об'єктивна причина розлучитися. Просто збере шмотки i поїде.
- I куди ви прилетiли у Шелбернi?
- Та от просто на Центральну площу i сiли, з краю, правда. Я швидко летiв, приземлилися о шостiй тридцять вiсiм.
- У пасажира було щось у руках?
- Нiчого. Тiльки барсетка з документами та смартом. Вiн одразу ж перекинув на мiй смарт п'ятсот доларiв i вийшов.
- I куди вiн пiшов, в який бiк?
- Я вашого мiста не знаю, тiльки по ДжiПiЕс орiєнтуюся... Ну, здається, пiшов на пiвдень.
- Це в сторону парку. - Знову втрутився Беннет.
- Скiльки часу ви його чекали? - Продовжив я розпитувати.
- Вiн прибiг о сьомiй сорок шiсть, я саме подивився на годинник.
- Не прийшов, а прибiг?
- Так, я ще запитав: "Вiд кого тiкаємо?", а вiн вiдповiв: "Та, не хочу бiльше її бачити! Полетiли швидше!" I ми полетiли.
- Вiдразу в Лiнтон?
- Нi, спочатку опустилися за мiстом бiля заправки. Я пiдзарядив флаєр, а пасажир сходив за кавою. - Парсек знову вiдкусив вiд гамбургера.
- Скiльки це зайняло часу?
- Та не бiльше п'яти хвилин! Ви ж знаєте: тицьнув штепсель у розетку, побiг рядок, коли добiг - вийняв. I все! Тут i пасажир пiдiйшов. Сiли i полетiли.
- А далi?
- Летимо, п'ємо каву. Вiн весь такий знервований... Я питаю: "Що, навiть дрiбничок не прихопив?", а вiн: "Та ну їх! Нiчого з того вдома не вiзьму!.. Курва! .. Знюхалася з двiрником-нелегалом... " - i далi вже мовчав.
- Так i летiли мовчки i без зупинок до самого Лiнтона?
- Нi, довелося приземлитися у лiсi. Менi вiдлити закортiло. Приземлився на путiвцi - i вiдразу до дерев.
- Направо чи налiво?
- Направо.
- А пасажир?
- Пасажир за мною, але не поруч, а трохи збоку. Стоїмо, вiдливаємо. Я вже закiнчив, а йому закортiло ще й за великим. Я його хвилини три у флаєрi чекав. Потiм вже до самого Лiнтона летiли дуже швидко. Приземлився трохи збоку вiд "Iндiани" о дев'ятiй нуль п'ять, отримав залишок i навiть бiльше - i додому. Усе.
- Камера пасажира зареєструвала?
- Взагалi-то я записи завжди знищую, але цей ще не встиг. Зараз скину...
На нашому екранi з'явилося зображення Джона Шарка.
- А де саме у лiсi приземлилися?
- Та я вам джiпiеску зараз скину! - Не перестаючи жувати запропонував Парсек i забiгав пальцями по екрану. - Все, скинув! Бiльше я вам не потрiбен?
- Нi, дякую. Але якщо щось ще знадобиться, ми зв'яжемося.
- О'кей! - I Дiк Парсек вiдключився.
- Гей, стажист! - Встав я з-за столу. - Вiзьми пару копiв i за мною у флаєр! Хутко! - I я пiшов до майданчика.
Поки я дiйшов i втискувався на своє мiсце, Беннет разом з двома хлопцями вже пiдбiгали до флаєра. Швидко завантажившись, ми злетiли i по джiпiесцi Парсека попрямували до мiсця зупинки у лiсi. Приземлилися з точнiстю до десяти сантиметрiв.
- Йдемо направо, оглядаємо дерева, шукаємо бiомiтки! - Розпорядився я i сам пiшов вiд дерева до дерева, пiдсвiчуючи їх аналiзатором.
Першим бiомiтку знайшов прищавий хлопець в завеликiй на нього унiформi. Це була бiомiтка Дiка Парсека.
- Вiзьми матерiал на аналiз. - Наказав я, подаючи пробiрку з полiцейського набору, прихопленого мною з флаєра.
Другу бiомiтку трохи збоку знайшов стажист. Це виявилася бiомiтка не нашого пiдозрюваного Джона Шарка, а померлого рецидивiста Сема Грея. Цей матерiал теж взяли на аналiз.
- Тепер тут поблизу шукайте!
- Що шукати?
- Не знаю. Може, купу, а може знаряддя вбивства... Щось повинно бути!
Шукали недовго. Купи, слава богу, не знайшли, а от присипану листям i гiлками ямку помiтили. В ямцi виявився пакет з рукавичками, вимазаними в кровi, i металева трубка з гострими краями на однiй сторонi i гумовою грушею-пiпеткою на iншому.
"А от i знаряддя вбивства! Через трубку з пiпеткою Шарк взяв кров для бiомiтки." - Зрадiв я.
- Все, летимо в контору! - I ми полетiли назад.
* 3 *
В контору ми повернулися без п'ятнадцяти хвилин на п'яту вечора. Я подзвонив дружинi, повiдомив, що зi змiни додому не повернуся, а залишуся на наступну у зв'язку з великим розслiдуванням. Дружина була вже в курсi - всi екрани кожну годину показували те, що накопали журналiсти по вбивству Редрiка. Мене їх домисли цiкавили мало. Вiдправивши ордер на арешт Джона Шарка i доставку його в Шелберн, я взявся за аналiтику.
Аналiз бiомiток з мокрої землi пiд деревами показав, що в сечi i Парсека, i Шарка була сечогiнна речовина. Мабуть, Шарк пiдсипав її до кави, щоб спровокувати зупинку у лiсi. На вимазаних у кровi Редрiка рукавичках виявилися бiомiтки Сема Грея. Отже, Сем Грей не загинув, а тiльки зiмiтував свою смерть. Зачаївшись десь на чотири роки, вiн змiнив свою зовнiшнiсть, назвався Джоном Шарком, пiдшукав собi матерiал для бiомiток у найближчих сусiдiв, ввiв це все у комп'ютери (всiм вiдомо, що Грей був видатним хакером) i став готувати пограбування з вбивством. "I все б йому вдалося, якби я не встиг вiдключити смiттєзпалювачи i не був настiльки прискiпливим при переглядi голограм свiдкiв. Ну, послухай я Беннета Лiтла, знищ "порожнi" голограми, i ми б не дiзналися, що Шарк сидiв на лавцi, залишивши там бiомiтку Грея, не знали б, куди вiн подався. Смарт Редрiка був би знищений i нiяких пiдозр до Шарка могло не виникнути. А перегляд порно-голограми?! Ай, який я молодець! Не переглянь я її в уповiльненому темпi, не помiтив би паузи, завдяки якiй вийшов на Парсека. От що значить - старий, досвiдчений слiдак! В останнiй тиждень служби протягом одного дня розкрутити таку гучну справу!..."
Джона Шарка - чи то Сема Грея привезли о сьомiй годинi вечора. До цього часу я пiдготував всi документи звинувачення i всi докази. Зганявши до сiмейства Штейнiв, Беннет дiзнався, що тi викидають памперси свого чотиримiсячного сина Рудi кожного дня в один i той же час, а саме - о сьомiй тридцять ранку, за пiвгодини до смiттєзпалювання. Цього часу цiлком достатньо, щоб вилучити їх звiдти i видiлити бiоматерiал для мiток. Кiлька використаних памперсiв вони вiддали стажисту в якостi доказiв.
Коли Джону Шарку, чи то Сему Грею, пред'явили все, що ми розслiдували за день, вiдпиратися йому було вже марно. У його барсетцi була знайдена i розрахункова картка. Баланс показав на нiй триста дев'яносто сiм мiльйонiв вiсiмсот шiстдесят тисяч доларiв. Двi тисячi дев'ятсот сорок доларiв Шарк-Грей встиг вже витратити i пiшов за грати без нiчого.
О пiв на одинадцяту я, нарештi, дiстався до свого лiжка. Дружина вже спала, але прокинулася i зустрiла мене, як переможця:
- Ти вже розкрив цю справу?
- Так, люба.
- Я в тобi не сумнiвалася! Тому приготувала ось це. - I вона пiдняла серветку з тумбочки бiля лiжка.
На тацi стояла пляшка мого улюбленого брендi, кiлька канапе з чорною iкрою, мої улюбленi зацукрованi лимоннi дольки, маленьке срiбне вiдерце з уже трохи пiдтанувшими кубиками льоду i два келихи. Я хлюпнув брендi у келихи, кинув по парi кубикiв льоду i ми вiдсвяткували мою перемогу. Спав я пiсля пiвтори добової змiни як убитий...
До середини наступного дня всi екрани повiдомляли, що вiдомий слiдчий Шелдона Мартiн Мейсон всього за один день розкрив вбивство мiльйонера Редрiка Грiна i повернув родинi вбитого награбованi мiльйони. Показували i мене, i мого шефа Стiва, i, зрозумiло, самого вбивцю. Пару разiв у кадрi промайнула i фiзiономiя стажиста Лiтла.
А через тиждень мене урочисто вiдправляли на пенсiю. У присутностi всiх копiв мiста мер вручив менi урядову нагороду - орден "За заслуги перед Вiтчизною", додавши вiд себе, що ця нагорода має на увазi ще й добавку до пенсiї у розмiрi трьох тисяч доларiв щомiсяця.
Мiй шеф Стiв вiд iменi Мiнiстерства вручив менi премiю - розрахункову картку на суму десять тисяч доларiв i круїзну путiвку по Європi на двох.
Лiдер профспiлкового комiтету видав вихiдну допомогу за сорок п'ять рокiв служби в полiцiї - сорок п'ять тисяч доларiв.
Спiвробiтники нашої контори накрили поляну в найближчому до вiддiлення ресторанi i всi вiльнi вiд служби копи i слiдаки гули там до вечора...
Першi мiсяцi мого пенсiйного перiоду були пiд зав'язку зайнятi побутовими клопотами. Ми з дружиною пiдшукали i купили невеликий двоповерховий особнячок у горах з посадочним майданчиком для флаєра на даху, весь повитий виноградом i з видом на озеро Саллiван. Всю зиму ми обживали наше нове гнiздечко, а навеснi вирушили до Європи. Повна свобода, близька людина поруч, новi враження - що ще потрiбно пенсiонеру?