Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Травневі свята

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Звичайна сім'я на травневі свята відправляється в Прикарпаття. Відпочинок супроводжується навалою на приватний готель жахливих монстрів...

  
  
  ТРАВНЕВІ СВЯТА
  оповідання
   (12 січня 2010 року)
  
   Сергій зайшов і прямо з порога заявив:
   - Збирайте відгули, домовляйтеся, робіть що хочете, але на травневі свята ми їдемо подорожувати! Десять днів проведемо в містечку ХХХ на Прикарпатті: гарна природа, купання в термальному печерному джерелі, дерев'яний монастир, цікаві люди і їх народні промисли, - тобто, буде здорово!
   Ми любимо подорожувати. А тим більше, коли надається можливість відправитися в невідомі місця всім разом: я з чоловіком Володею і мамою та сім'я мого сина Сергія: Таня - його дружина, і Ігор - його син, а мій онук. Половина квітня пролетіла непомітно і ось ми вирушили на автобусі в подорож. Автобус був досить комфортним, погода ні холодна, ні спекотна, зупинки в дорозі за розкладом - отже, добралися до місця без проблем.
   В ХХХ ми в'їхали близько п'ятої години вечора тридцятого квітня. Нас розмістили в тримісних номерах невеликого двоповерхового дерев'яного будинку, що мав, на щастя, всі зручності. Крім нас в групі екскурсантів було ще двадцять чотири людини - всього тридцять.
   Розмістившись по номерах, ми всі зібралися на вечерю в їдальні на першому поверсі, а після вечері самостійно оглянули околиці готелю. Навколо приватного готелю, що складався з трьох однакових дерев'яних двоповерхових будиночків і кам'яної, теж двоповерхової, будівлі господарів, розташовувався невеликий фруктовий сад, обгороджений кованим парканом. Ворота саду виходили на невелику і тиху вулицю з розташованими по обидві боки мальовничими будиночками, які ховалися у глибині садів.
   Наша вулиця з помітним ухилом спускалася від лісистих гір до вимощеної бруківкою центральної вулиці містечка. Прямо за перехрестям, посеред головної вулиці, як острів посеред річки, стояла досить стара, напівмурована, напівдерев'яна двоповерхова будівля невідомого призначення. Саме біля неї, трохи осторонь, став на стоянку наш автобус.
   Містечко виявилося маленьким: центральна, мощена бруківкою вулиця і шість бічних покритих асфальтом вуличок, що виходять до неї. У всіх бічних вуличках серед садів ховалися житлові будинки, а на центральній розташувалися магазини, сувенірні лавки, перукарня і невеликий кінотеатр.
   Перехрестя нашої вулички з головною утворювало ту саму площу з незрозумілим будинком-островом посередині. На площі, як нам сказали, вранці влаштовувалися базари.
   Дерев'яний монастир знаходився трохи нижче за містечком, в двох з половиною кілометрах від нього, але за деревами нам його не було видно. Обіцяні купальні з термальним джерелом перебували десь у горах неподалік.
   Завершивши з настанням сутінків екскурсію по околицях, ми розійшлися по своїх кімнатах. Спробували дивитися телевізор, але втома взяла своє і ми швидко заснули.
   Прокинулися ми о сьомій годині ранку від бадьорою карпатської мелодії, що лунала з динаміків у кожному номері, і голоса, який ввічливо запрошував всіх до сніданку через пів години.
   Після сніданку нас зібрали в саду на лавках, щоб ознайомити з подальшим розпорядком дня. Поки господар, він же екскурсовод, розповідав куди і коли ми вирушимо і що зможемо побачити, ми раптом відчули якусь незрозумілу тривогу: щось змушувало всіх сторожко озиратися, напружено вдивлятися в дерева, увага стала розсіяною і голос екскурсовода доходив до свідомості, як крізь вату.
   Раптом пухка кучерява блондинка років тридцяти - тридцяти п'яти заверещала, вказуючи пальцем на одне з дерев. Всі різко повернулися туди. Я побачила щось дивне, але поки не зрозуміла, що саме.
   - Монстр! Страховисько!! Диявол!!! - Почали кричати навколо і я розгледіла невелику сіро-зелену істоту з величезною пащею і безліччю зубів, з палаючими ненавистю і злістю, явно розумними очима, одягнену в якесь дрантя, яке скребло гострими, довжелезними кігтями кору дерева, на якому воно ховалося.
   Всі посхоплювалися, закричали, і тут почалася справжня паніка: з усіх боків до нас наближалися незрозуміло-жахливі монстри. Вони вискакували з-за дерев, стрибали з гілок, вибігали з-за кутів будівель, підстерігали біля входу і визирали з вікон...
   Сховатися в готелі не було можливості. Сергій схопив Ігоря на руки і притиснув до себе, дитина верещала, втім, як і всі інші. Куди бігти?
   - Дивіться, вони кого-то розірвали і їдять! - Пролунав чийсь переляканий крик. Я повернула голову в зазначеному напрямку і побачила, як два монстра роздирають людське тіло, нерухомо розпластане на траві, і відправляють шматки його в свої мерзенні закривавлені пащі. Всі кинулися до воріт.
   В цей час в ворота в'їжджала легкова автівка вишневого кольору. Той, хто біжав першим, вже підбігав до воріт, коли на нього стрибнуло диявольське створіння і повалило його прямо під колеса, автівки, що не встигла загальмувати. Чоловіка перерізало навпіл колесами, кров швидко розтікалася по посипаному піском майданчику перед воротами. Натовп завмер від жаху. Я закрила Ігорю, що знаходився на руках у Сергія, вуха руками і крикнула, щоб він закрив очі. Ззаду підбіг господар пансіонату:
   - Швидше за мною! Монстри наступають! Треба рятуватися!! Біжимо!!! - Кричав він, підштовхуючи нас усіх до воріт.
   Ми побігли вниз по вулиці. За нами мчав білий з чорними плямами хазяйський пес. Вчора він був добродушним, до всіх ластився і вимагав, щоб його гладили. Сьогодні очі його налилися кров'ю, з іклів теж капала кров, він гарчав і намагався хапнути кожного, кого наздоганяв. По дорозі хтось падав, піднімався, кого-то доганяли і тут же роздирали монстри, що бігли за нами.
   У цій метушні впала і моя мама. Я бігла слідом за чоловіком трохи попереду і спочатку не помітила цього. Мама закричала і я озирнулася. До неї вже підбігала страшна істота з закривавленою мордою.
   - Володя! Мама!! - Закричала я.
   Володя озирнувся, разом ми підбігли до мами, підняли її і, тягнучи під руки, кинулися навтьоки. Попереду всієї нашої групи біг господар пансіонату, він направляв нас до будівлі посеред центральної вулиці.
   - Сюди! Сюди! Треба закрити і забарикадувати двері і вікна! - Горлавв він, пропускаючи нас в будівлю.
   Як ми опинилися всередині, я не пам'ятаю. Стало трохи спокійніше. Монстри залишилися зовні, заглядали у вікна, дряпали стіни. Відчувши себе у відносній безпеці, деякі сіли на наявні в будівлі стільці, інші мішками знесилено повалилися прямо на підлогу. З косметички, в якій я ношу ліки і тому ніколи з нею не розлучаюся, я дістала валер'янку для себе і для мами. Дала її і Ігорю. Через деякий час він задрімав прямо на руках у Сергія.
   Володя пішов оглянути будівлю в пошуках більш зручного місця для нашої сім'ї. На другому поверсі він знайшов простору кімнату, заставлену кріслами та диванами. Крім нас до неї увійшли ще кілька людей, розташувалися, наскільки це було зручно. Дехто задрімав, у когось в кишені знайшлися карти і четверо чоловіків тихенько почали грати, хтось неприкаяно бродив з кутка в куток, поглядаючи на вікна.
   За вікнами, до речі, теж затихло. Ревіння, вереск, дряпання по стінах і вікнах припинилося, монстри все рідше потрапляли на очі. Змучені жахом, люди почали приходити до тями. Напруга змінилося напівдрімотою...
   Прокинувшись від короткого сну, я відчула сухість у роті і спрагу. Напруга і страх майже пройшли. Виглянувши у вікно, я нікого не помітила. Тут до кімнати увійшов наш гід з двома пляшками мінеральної води і запропонував попити. Всі, хто знаходився в кімнаті, одразу ж попідскакували - певно їх, як і мене, мучила спрага. Ігор міцно спав, і я запропонувала не будити його. Через пару хвилин після того, як ми попили, знову відчулися напруга і страх. Поглянувши у вікно, я побачила за ним монстра, який причаївся і тихенько споглядав, навіть, скоріше, монстренея. Він був не таким страшним і великим, як ті, що гналися за нами раніше. Тому, дивлячись на нього, я стала говорити сама до себе:
   - А мені все одно! А мені Сірано! Сірано де Бержерак! Сірано де Бержерак!!
   Чоловіки, що грали в карти, з подивом подивилися на мене. Погляди їх ковзнули по вікну і один з них зауважив:
   - Дивіться, там і справді Сірано де Бержерак! Такий же, як у кіно!
   - Це привид, адже він давно помер! - Скрикнув інший.
   - Дивно. - Промовила я. - Я бачу за вікном монстреня, а вони привид Сірано де Бержерака. Напевно, тому, що я так його назвала.
   І тут спочатку в нашій кімнаті, а потім і у всьому будинку люди почали з жахом кричати:
   - Привиди! Привиди з усіх боків!!!
   - Привиди і монстри!!! Рятуйте! - Знову почалася паніка. Люди бігали по будівлі, а монстри і примари якимось чином стали в пробиралися, ніби просочуючись крізь стіни. Звідкись потягло димом, з'явилося полум'я.
   - Вони підпалили будинок! - Закричав господар готелю. - Ми всі тут згоримо! Треба бігти в монастир! Тільки там ми врятуємося!
   - Як бігти, якщо на вулиці нас чекає ця нечисть?! - Запитав хтось із нас.
   - Треба дістатися до автобуса. - Запропонував водій.
   - Тут лише кілька метрів. Якщо швидко бігти, ми можемо встигнути в ньому сховатися. - Переконував нас екскурсовод.
   Полум'я і дим посилювалися, підштовхуючи нас до дій. Перемагаючи жах, всі рушили до дверей. Господар обережно прочинив їх, визирнув і сказав:
   - Тут нікого немає. Вони з іншого боку. Біжимо швидше!
   Всі кинулися до автобусу. Водій відчинив обидві двері, ми втиснулися в середину, двері зачинилися перед самими мордами чудовиськ. Заревів мотор, ми попадали на сидіння і автобус помчав крізь натовп привидів і монстрів до монастиря.
   Я роззирнулася. Дивно: всі тридцять місць в автобусі були зайняті нашими співгрупниками, хоча я ясно пам'ятала, що деяких з них розірвали чудовиська під час погоні до будівлі, один потрапив під колеса... Щось тут було не так...
   Як тільки я задумалася, монстри, що дряпалися і верещали на даху автобуса, почали зникати. Можливо, їх здуло вітром, адже ми їхали дуже швидко...
   - Монстри відстали. - Повідомив нам екскурсовод. - Ми спокійно увійдемо в монастир.
   Дійсно, щойно автобус, подаючи сигнали, під'їхав до монастиря, його ворота відчинилися і закрилися одразу ж, як тільки він в'їхав у двір. Двоє ченців провели нас до просторої молитовні.
   - Вам усім треба випити святої води з нашого джерела, тоді ніякі монстри, привиди чи інша нечисть не будуть мати над вами влади. - Сказав благовидий священик із сивою бородою і вказав на кам'яну, різьблену хрестами плиту біля однієї зі стін молитовні. У нижню частину плити була врізьблена трубка, по якій в кам'яну чашу стікала вода. Біля чаші стояли одноразові стаканчики. Ми всі випили святої води і майже миттєво відчули спокій і умиротворення.
   - Як після протиотрути. - Пошепки сказала я своїм.
   В голові почали виникати якісь смутні сумніви. Якщо існує протиотрута, то повинна бути і отрута. Можливо, ніяких монстрів і не було, а нам просто підсунули якийсь потужний галюциноген... До речі, поява монстрів і примар починалася обидва рази після їжі (ранковий сніданок) і після пиття (пляшки мінералки в згорілій будівлі). До того ж, люди починали бачити те, що називав один з перших. Першою монстра побачила блондинка, а решта помітили його тільки після того, як вона закричала. Привидів побачили після того, як почули від мене "Сірано де Бержерак", хоча я у той самий час бачила не примар, а монстреня. Просто в нашій родині прийнято замість "все одно" казати "Сірано де Бержерак". Але люди цього не знали, і побачили після моїх слів примар...
   Мені стало цікаво дізнатися, якими бачили монстрів інші екскурсанти. Я підходила до невеликих гуртів людей і розпитувала їх. Виявилося, кожен бачив щось своє, схоже на героїв фільмів-жахів і доповнене індивідуальної фантазією або вигуками інших людей.
   У той час, як більшість наших співгрупників молилися біля ікон, купували хрестики і натільні образки, я все більше зміцнювалася в думці, що ми потрапили під вплив галлюциногена.
   - Ви не бачили нашого екскурсовода? - Запитала я у жінки, яка продавала іконки.
   - Може, він пішов додому. - Спокійно відповіла та.
   - Цікаво. - Подумала я. - Як це він відправився додому, знаючи, що там його чекають монстри і привиди? Мабуть, він їх не боїться... тому що їх немає! Саме він годував нас сніданком і давав воду, отже, саме він підсунув нам галюциноген!
   Люди, які повірили в чудо монастиря, стали пропонувати негайно покинути містечко і їхати додому.
   - А як же наші речі, що залишилися в готелі? - Запитала я.
   - Та плювати на речі! - Вигукнув сухорлявий літній чоловік із зеленим поліетиленовим пакетом в руках. - Слава Богу, хоч живі лишилися!
   - Так, вистачить з нас пригод! Їдемо додому! - Пролунало ще кілька голосів.
   - Зачекайте пару годин. - Попросила я. - Я вийду за ворота монастиря і розвідаю обстановку.
   - Боже мій! Не треба так ризикувати! Сидіть під благодатним захистом монастиря, тут нас охороняє Бог! - Заголосила блондинка, яку підтримав гул голосів.
   - Я не вірю в Бога. - Сказала я. - А тому не впевнена, що саме він нас охороняє. Але що б там не було, все одно, перш ніж їхати, треба зробити розвідку! - І з цими словами я попрямувала до виходу.
   Ченці почали вмовляти мене залишитися. У відповідь я мовчки набрала в пляшку "святої води", щоб мені було що пити, і вийшла за ворота.
   Біля воріт мене чекав пес господаря готелю. Він відразу ж з гавкотом кинувся до мене. Пам'ятаючи його грізну поведінку під час погоні за нами монстрів, я спочатку злякалася, але потім зібралася з духом і простягнула йому руку. Пес лизнув її і відразу ж підсунув під долоню голову, щоб я його погладила. Він просто вимагав пестощів! Я подзвонила по мобільнику Сергію:
   - Ніяких монстрів поблизу немає. Пес лащиться і хоче грати. Я йду в містечко.
   По дорозі, яка зайняла трохи більше двадцяти хвилин, ніяких незвичайних явищ не відбувалося. Яскраво світило травневе сонечко, квітли вишні, щебетали пташки, віяв легкий вітерець...
   У містечку продовжували диміти руїни будівлі, що стояла на центральній вулиці, біля них стояла стара машина з бочкою-цистерною і метушилися два пожежника. Я підійшла і прислухалася до їхньої розмови.
   - Саме так. - Продовжував розмову кремезний літній чоловік з червоним обличчям і сивими вусами. - Треба було дати йому дозвіл на знесення - ніякої пожежі і не було б.
   - А, може, він сам цю пожежу і влаштував, як дозволу не давали. А тепер все на туристів звалить.
   - Добре влаштувався: туристи платять за десять днів, а їдуть чомусь після першого ж. Цікаво, чим він їх лякає? Промайнули, немов ті очманілі, і навіть за речами не повертаються.
   - І ніхто не вимагає назад грошей?
   - Ні. У всякому разі, вже групи три-чотири так поїхали. Мабуть, і ці поїдуть, он як мчали!..
   - Отакої, значить, ми не перші! - Подумала я. - Вже кілька груп туристів виїжджали після першого ж дня. Звичайно, господареві це вигідно: не треба десять днів годувати тридцять чоловік, проводити їм екскурсії. Налякав у перший день - і чекай наступних! А ченці в монастирі, мабуть, з ним заодно. Напувають усіх "святою водою", продають ікони і хрестики та умовляють повертатися додому.
   Я зателефоеувала Сергію:
   - Сергію, включи запис і запиши все, що я зараз розповім. - Я розповіла синові все, про що здогадалася і що почула. - Дай прослухати всім нашим і вмов їх повернутися до готелю, хоча б за речами. Тут спокійно, нічого незвичайного немає, а місцеві навіть не знають, від чого ми тікали.
   Я підійшла до нашого готелю і зазирнула через огорожу. На подвір'ї нікого не було, крім встиг пса, який встиг повернутися і обнюхував біля входу якісь сумки. Вийшов господар і виніс ще дві сумки. В одній з них я впізнала сумку Сергія. Всі сумки були порожніми.
   - А, от ви і попалися! - Голосно вигукнула я, несподівано вискочивши з-за огорожі.
   Господар від несподіванки аж підстрибнув на місці і випустив сумки з рук.
   - Куди ви поділи всіх ваших монстрів? Вирішили поскладати в наші сумки? - Я йшла на нього їз зневажливою посмішкою.
   - Я-а... Ви повернулися?.. Я просто...
   - Та годі мимрити! Ми всі прекрасно знаємо, чим ви тут займаєтеся і вже повідомили про ваші махінації куди слід. Знаєте, скільки вам загрожує? Та ще з конфіскацією майна! Тепер вам не відкрутитися - всі тридцять постраждалих готові свідчити проти вас!
   - Ну, навіщо так відразу? Може, водички вип'єте? - І він потягнувся за пляшкою, що стояла на підвіконні.
   - Ні вже! Знаємо ми вашу водичку! Не та тобі трапилася! Ми всі тепер будемо пити свою. Але про всяк випадок прихопили і протиотруту з монастиря, якщо ви раптом знову захочете нас чимось нагодувати.
   Поки ми так мило розмовляли, до огорожі під'їхав автобус з нашою групою. Всі туристи висипали на подвір'я - хто з острахом, хто з обуренням, а хто і з явними ознаками агресії:
   - На частині його розірвати за такі фокуси!!!
   Видно було, що господар зовсім не очікував нічого подібного. Він зблід, почав задкувати і щось бурмотіти, потім спіткнувся об поріг і впав навзнак. Хтось із туристів штовхнув його ногою, але тут втрутився Сергій:
   - Зупиніться! Давайте діяти цивілізовано! - Він допоміг піднятися очманілому від страху господареві. - Зараз ми висунемо вам свої вимоги. По-перше, ви протягом усіх десяти днів, передбачених цим туром, будете проводити нам заявлені екскурсії та безкоштовно годувати. По-друге, в якості морального відшкодування, ви повернете нам гроші, сплачені за цю поїздку, а також всі наші речі.
   - Правильно! - Загули навколо.
   - Звичайно ж, ми розуміємо, що ви не пам'ятаєте, які речі в яких сумках знаходилися, але ми самі розберемося - виносьте їх сюди! - Вставила і я своє слово.
   - Якщо ви знову спробуєте використовувати галюциноген, ми порушимо проти вас кримінальну справу. - Продовжував Сергій. - І в подальшому не раджу вам застосовувати подібну тактику до туристів. Доведеться працювати чесно - ми розмістимо в Інтернеті попередження, а крім того проведемо хімічний аналіз "святої води" і будемо пропонувати її всім, хто побажає відпочити в ваших місцях.
   Не пам'ятаю подальших розмов, скажу тільки, що господар з усіма нашими вимогами погодився (не сідати ж до в'язниці!), виніс всы речі і подальший наш відпочинок пройшов чудово. Повернулися додому ми з купою вражень і повернутими грошіма, а ця пригода запам'яталася своєю несподіваністю на все життя.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"