Аннотация: Про лiтаючi тарiлки говорять багато. Але, можливо, їх запускає ваш сусiд?..
ЛIТАЮЧI ТАРIЛКИ
ПIСНЯ-ОПОВIДАННЯ
(2 лютого 1985 року)
Щось не спиться... Перевертаюся з боку на бiк, прислухаюся до нiчних звукiв, а заснути нiяк не можу. В головi миготять уривчастi думки, по нервах то стукають краплi з погано закрученого крана на кухнi, то верещать колеса машини, що проїжджає пiд вiкнами, то хропе поруч чоловiк, то раптом заллється реготом сплячий у сусiднiй кiмнатi син... А я все не сплю... Треба зосередитися на чомусь, може тодi вийде... Про що б таке помiркувати?..
Та хоча б про лiтаючi тарiлки! У газетах i журналах тiльки про це i пишуть, мабуть, у країнi назрiвають якiсь соцiальнi катаклiзми, i народ треба вiдвернути чимось незвичайним...
Кап-кап-кап - ця вода все-таки дiє на нерви! Пiду-но, закручу кран. Я обережно встала, прикрила сонного чоловiка ковдрою i пiшла на кухню. По дорозi заглянула до сина - все в порядку, спить i увiснi посмiхається. Тi часи, коли вiн боявся заснути через страх ядерного вибуху, вже пройшли. Пресi набридло мусолити тему можливих бомбардувань нас американцями, i вона переключилася на лiтаючi тарiлки та iнопланетян.
Взявши склянку, я набрала трохи води i закрутила кран сильнiше. Капання припинилося. Зробивши кiлька ковткiв, я поставила склянку i попрямувала назад у кiмнату. У коридорi щось змусило мене зупинитися. Ага, портрет Висоцького на стiнi злегка перекосився. Я поправила його, i зiбралася було вже йти далi, але Висоцький раптом пiдморгнув менi, всмiхнувся i простягнув свою гiтару.
Я взяла її, перекинула ремiнь через голову i задумливо провела пальцями по струнах... Про що я там думала? А, про тарiлки... Руки вже награвали щось з мелодiй Висоцького - якщо пальцi грають, я повинна спiвати! I я тихенько, напiвпошепки заспiвала:
Усе частiше в пресi з'являються чутки,
I вченi в суперечках рвуть на собi чубки,
Про те, що хтось там бачив у небi тарiлки,
Якi вночi лiтають над мiстом у горi.
Їх бачили в Полтавi серед хмарин в iмлi,
Над Києвом лiтали, врочистi та нiмi.
Солдати у Варшавi по них вели вогонь,
Але тi, як примари, втiкали вiд погонь.
Якщо тарiлки й iснують, то, швидше за все, їх конструюють вiйськовi рiзних країн, ночами запускають експериментальнi екземпляри, а щоб зберегти таємничiсть в умовах, коли цi об'єкти бачать все бiльше людей, запустили цю качку про iнопланетян...
А може, це розважаються якiсь конструктори-аматори?!... Менi ця думка здалася досить кумедною i я заспiвала голоснiше:
Нехай там собi вченi виламують мiзки,
Нехай їм суперечать наївнi простаки,
Та я у себе вдома накреслюю штрихи,
Вигадую все новi i новi тарiлки.
Недавно, в цьому роцi , я блюдце запустив,
Воно злетiло тихо, я добре все зробив.
Але, мабуть, я щось там не дуже закрутив,
Мiй винахiд в кiмнату з балкону залетiв.
Хто бачив оте диво, шукати почали,
Забiгали навколо, кричали i гули.
До мене завiтали, але так i пiшли:
Сховав її у ваннi - нiчого не знайшли.
Вже так багато рокiв, щоночi i щодня
Тарiлки розробляю, вигадую з нуля.
То креслю, то будую, то щось там доводжу,
Та все новi моделi у небо виводжу.
Нехай я невiдомий, нехай я недоук,
Нема в мене диплома й не вистачає рук,
Але цiєї ночi тарiлочку нову
Я зi свого балкону вiдправлю в вишину!
Виявляється, я горлаю вже на все горло, зовсiм як Висоцький. А навколо ж нiч, всi сплять... Я повернула гiтару Висоцькому на портретi, вiн прийняв її i торкнув струни зi змовницькою посмiшкою:
Але цiєї ночi тарiлочку нову
Я зi свого балкону вiдправлю в вишину!
- Тс-с! - Шикнула я на нього. - Розбудиш усiх!
Вiн розумiючи кивнув i застиг на портретi у звичнiй позi.
Я зазирнула до сина - спить. Повернулася до дивану, прикрила чоловiка, який знову розкрився, а сама прошмигнула пiд ковдру.
- Чи добре я приховала тарiлку? - Промайнула у мене остання думка i я розчинилася у темрявi...