Аннотация: Традицiйне весiлля - це банально i нудно. А як ви сприймете захiд iз вбивством i захопленням заручникiв?
НЕЗАБУТНЯ ВЕЧIРКА
ОПОВIДАННЯ
(27 липня 2016 року)
- Всiм привiт! - Лєнка, як завжди, влетiла, немов вiтер, в наш дизайнерський вiддiл, кинула сумочку на тумбочку бiля свого столу, стягнула з шиї шовковий шарф i, розмахуючи ним, стала носитися по кабiнету. Я завбачливо почала перекладати свої папки з краю столу подалi вiд траєкторiї Лєнчиного руху, бо мiсця мiж нашими чотирма столами було не багато.
- Привiт, привiт. - Стурбовано пробурмотiв Андрiй, не вiдриваючись вiд свого монiтора.
- Що нового? - За звичкою запитала я, включаючи комп'ютер. З Оленкою кожен день щось вiдбувалося i кожен раз вона починала свою розповiдь з фрази: "Стою я (або сиджу), нiкого не чiпаю, i раптом..."
Лєнка сiла на стiл Вiри Iванiвни, закинула ногу на ногу i втупилася у люстру.
- Стою я вчора на зупинцi, нiкого не чiпаю... - Почала вона як завжди. - I раптом згадала, що пора провести передвесiльну вечiрку!
- Але ж весiлля ще тiльки через мiсяць! - Вигукнула я, переставляючи диван на своєму монiторi до протилежної стiни проектованої квартири.
- Саме так! Поприїздять батьки, дядечки-тiточки та iншi родичi... Нудота! А я хочу, щоб моє весiлля була незабутнiм! Не таким, як у всiх!! Щоб моє весiльне вiдео хотiлося дивитися, як захоплююче кiно! Щоб мої фотки не були схожi нi на чиї iншi!! Я хочу своє весiлля!!!
- Я не сумнiваюся, що твоє весiлля i так не буде звичайним. Ви ж зi Стасом такi вигадники!
Стас, Лєнкiн наречений, працював в нашому ж дизайнерському бюро, але тiльки в iншому вiддiлi - Вiддiлi Ландшафтного Дизайну (ОЛД). У наш Вiддiл Дизайну Iнтер'єрiв (ОДГ) Лєнка прийшла два роки тому пiсля закiнчення iнституту i вiдразу ж з тихим i спокiйним життям у нас було покiнчено. Менi з Андрiєм це не особливо заважало, а от сорокачотирирiчнiй Вiрi Iванiвнi неабияк дiяло на нерви. I коли раптом цiєї весни Лєнка оголосила, що виходить замiж, Вiра Iванiвна полегшено зiтхнула:
- Ну, слава Богу! Може, ти нарештi, заспокоїшся! А там, дивись, i в декрет пiдеш...
Але радiти Вiрi Iванiвнi було зарано. Лєнка розгорнула страшенно бурхливу дiяльнiсть по пiдготовцi до весiлля i всi свої думки i дiї щодня виплiскувала на нас, як ураган ганяючи вiддiлом. Вже через два тижнi Вiра Iванiвна не витримала, побiгла до начальства i попросилася в вiдпустку. Вiдразу її, звичайно ж, не вiдпустили, запропонували закiнчити проект, а вже тодi... В немислимо короткий термiн, працюючи ночами i без вихiдних, зазвичай повiльна Вiра Iванiвна достроково здала проект i покотила в Одесу.
- Я вирiшила провести передвесiльну вечiрку завтра! - Оголосила Лєнка, зiскочивши зi столу Вiри Iванiвни i нахиляючись над монiтором Андрiя. - А чи не занадто у тебе тут все безбарвненько? А якщо ось сюди ляпнути червоненького, а ось сюди трохи зелененького? А?
- Це замiський будинок для пенсiонерiв. - Спокiйно вiдповiв Андрiй, не вiдриваючись вiд роботи. - I вони просили, щоб було спокiйнiше.
- Невже i я до пенсiї заспокоюся?! - Лєнка раптом застигла, як статуя.
- Один, два, три... - Я подумки стала рахувати секунди Лєнкiно спокою. - Сiм...
- Нi! Нiзащо!!! - Лєнка пiдстрибнула i закинула шарф на люстру. - Отже, ви запрошенi i завтра на десяту ранку повиннi приїхати ось за цiєю адресою! - Вона поклала перед нами по вiзитцi з адресою: Садова, 18.
- Що це за вечiрка о десятiй годинi ранку?! - Обурився Андрiй.
- I де ця Садова? - Розгубилася я.
- Це майже за мiстом в пiвденному напрямку. Там приватнi будиночки. Ми зi Стасом орендували один на цi вихiднi. Так що проведемо там два днi i нiч! Заперечення не приймаються! - Вигукнула Лєнка, бачачи сумнiви Андрiя, який вiдiрвався вiд монiтора i розгорнув своє крiсло до неї.
- Але це так несподiвано... - Зробила я спробу ухилитися вiд запрошення.
- Вся наша життя - суцiльна несподiванка! - Видала новий афоризм Лєнка. - Та й що тут такого? У вас що, дiти вдома плачуть?
Дiти у нас не плакали. Нi у мене, нi в Андрiя їх не було.
- От так, з бухти-барахти, та ще з ночiвлею... - Я все ще намагалася вiдкараскатися.
- Яка ти, Свєтка, нудна! Неначе тобi не двадцять сiм, а вiсiмдесят сiм рокiв!.. - Лєнка надула губи. - Ти ж обiцяла пiти на весiлля (схлип)... У мене ж тут крiм вас немає знайомих (схлип)... - Вона сiла до вiкна i на її вiях заблищали сльози.
- Ну що ти, Свєтка, справдi! - Не витримав Андрiй. - Все одно ж на вихiднi нiчого не планувала! Як завжди проваляєшся з книжкою два днi на диванi! А я завтра за тобою заїду годинi о дев'ятiй на таксi i поїдемо разом...
- Ура! Ура! Якi ви молодцi! Побiжу, скажу Стасу, що ви згоднi!
Я не встигла i рота вiдкрити, як Лєнку винесло за дверi.
Робочий день пройшов цiлком спокiйно, якщо не брати до уваги Лєнкиної бiганини, що закiнчилася з обiдом - вона вiдпросилася у начальства i разом зi Стасом покотила "готуватися до весiлля".
***
Приблизно за десять хвилин до десятої ми з Андрiєм пiд'їхали до зазначеного в вiзитках дому, вiдпустили таксi i озирнулися. Перед чепурненьким двоповерховим будиночком стояло кiлька легкових автiвок i автобус. Вся вулиця була забудована рiзними двоповерховими будинками, що потопали в зеленi садiв.
На широкий ґанок з двома колонами в грецькому стилi вискочила Лєнка у весiльнiй сукнi. Бачили б ви ту сукню! Бiле, з широким кринолiном, прикрашене рожевими i блакитними бантиками, з глибоким декольте i короткими рукавами-лiхтариками - але! - коротке, що вiдкриває колiна! На ногах були надiтi бiлi туфельки з рожево-блакитними бантиками i бiлi панчохи з пiдв'язками. Широке i коротке плаття дозволяло всiм милуватися не тiльки цими пiдв'язками з рожевими трояндочками, а й розглядати мереживнi трусики нареченої. За нею, не поспiшаючи, у фраку i з келихом у руцi, вийшов Стас. Що не так? Пiд фраком були надiтi шорти до колiн в клiтинку з квiточками, а на шиї замiсть метелика - велика червона квiтка, приколота чорним черепом зi стразами!
- Ура! Ура! Приїхали! - Скакала навколо нас Лєнка, розмахуючи бiло-рожевої короткою фатою, яку вона то напинала за допомогою шпильки на голову, то знову знiмала.
- Доброго ранку! - Стас i Андрiй потисли один одному руки. - Проходьте, роздивляйтеся, вiдчувайте себе як вдома... - Стас виглядав солiдно, спокiйно i по дiловому... Якби ж не цi шорти!
Менi завжди цiкаво розглядати новi будинки i квартири, представляти, як би я розставила меблi, що б змiнила, що б залишила... Тому я вiдразу ж пiшла оглядати будинок. Весь будинок в планi мав розмiри 8 на 12 метрiв. З бокiв i за будинком розташовувався сад, а перед ґанком - простора автостоянка.
З напiвкруглого ганку з двома колонами ви потрапляєте в хол 3 на 5 метрiв. Праворуч - санвузол (2 на 3 м), лiворуч - сходи на другий поверх. По центру - вiтальня (5 на 6 м), з якої є три виходи - в хол, по центру навпроти - в сад i налiво - в бiблiотеку-кабiнет (3 на 6 м). З холу поруч з санвузлом розташованi дверi в кухню (3 на 6 м), в якiй господарювали офiцiанти.
На другому поверсi розташувалися хол, чотири спальнi i другий санвузол, аналогiчний першому. З цього холу є вихiд на балкон, розташований над ганком.
У кожнiй спальнi стояло по 4 лiжка, в холi було приготовано кiлька складених розкладачок - Стас i Лєнка подбали про нiчлiг своїх гостей. З огляду на вiтальню, бiблiотеку i хол першого поверху, в будинку могли розмiститися приблизно двадцять п'ять осiб.
У вiтальнi стояло чотири дивани, кiлька крiсел i маленьких столикiв, заставлених напоями та закусками, грала весела музика. Кiлька гостей сидiли на диванах, але бiльшiсть вийшли в сад. В саду розташовувалося безлiч лежакiв i шезлонгiв, на яких сидiли i лежали незнайомi менi гостi, а також столикiв, мiж якими бiгали офiцiанти.
З кабiнету-бiблiотеки ще однi дверi вели в бiчнiй садок, над яким явно попрацював ландшафтний дизайнер: невеликий квадрат 8 на 8 метрiв, що примикає до стiни будинку, з трьох iнших сторiн був обсаджений декоративним чагарником, а в кутах росло по великим дереву - клен, платан, магнолiя i липа. У тiнi дерев влаштованi декоративнi гроти-альтанки з витонченими бiлими лавками. У центрi цього квадрата зроблена невелика водойма з фонтаном i рибками. Весь садок засаджений рiзними квiтами, але так, щоб вiд будинку i вiд гротiв була можливiсть по рiвному газону пiдiйти до водоймища. Це тiнисте, спокiйне, тихе мiсце менi сподобалося найбiльше.
Приблизно о дванадцятiй годинi прибули музики i ведучий. В саду почалися рiзнi конкурси, iгри i танцi. Народ розважався без всяких "гiрко!".
Взявши участь в двох-трьох конкурсах i пару раз з кимось потанцювавши, я втекла до бiблiотеки. Тут було спокiйно i затишно. Крiзь зачинене вiкно ледь чутно лунали приглушенi звуки музики, смiх i говiр гостей. За склом у великих старовинних шафах я розгледiла темнi томи якихось книг, над одним з диванiв на стiнi висiла колекцiя старовинної зброї - двi шаблi, два кинджали, два пiстолети i двi мисливськi рушницi. Я пiдiйшла ближче, щоб розглянути орнамент на рушницi, провела пальцем по вiзерунках i завитках оправленого в срiбло приклада...
В цей час до кiмнати зайшов темноволосий чоловiк, рокiв сорока, з тонкими доглянутими вусиками. Здивовано глянувши на мене, вiн зупинився, явно не чекаючи тут когось побачити, але потiм рiшуче пiдiйшов до шафи, вийняв книгу i, сiвши до столу в центрi кiмнати, розкрив її на серединi i заглибився в читання.
Я теж вирiшила подивитися першу-лiпшу книгу, що трапилася пiд руку. Це була книга з гравюрами, що зображали сцени полювання, зброю, собак...
За кiлька хвилин до кiмнати зайшов Андрiй, а за ним влетiла Лєнка, тягнучи за руку Стаса.
- Ага! Ось ти де! Попалася! - Загорлала Лєнка, кидаючи двозначнi погляди то на мене, то на вусатого гостя, який при її появi зiщулився i продовжував читати, сильнiше схилившись над книгою. - Признавайся, що це ви тут робите?
- Давайте вийдемо в садок. - Запропонувала я. - Бо ми так галасуємомо, що заважаємо людинi читати.
Ми вчотирьох вийшли в бiчнiй садок
- Ух ти, як тут гарно! - Захопилася Лєнка. - Це мiй Стасик робив!
- Так, довелося попрацювати над цим патiо. - Вiдповiв задоволений схвальними поглядами Стас i почав пояснювати Андрiю якi саме сорти квiтiв i чагарникiв вiн використовував i чому, поступово пiдводячи нас до найбiльш вiддаленого вiд дверей гроту. Невгамовна Лєнка повернулася до бiблiотеки. Коли ми почали обходити по периметру чагарник, з прочинених дверей висунулася Лєнкина голова:
- Стасик! Йди до мене! - Стас кивнув i зник за тонованим склом дверей.
Я сiла на бортик фонтана i опустила руку в воду. Андрiй сiв на лавку в тiнi i звiдти спостерiгав за мною. Я вже давно знала, що вiн до мене не байдужий. Але вiн не поспiшав зiзнаватися у своїх почуттях, а я робила вигляд, що не помiчаю його поглядiв.
Раптом з будинку вилетiла Лєнка вся в сльозах. На її весiльнiй сукнi якось несиметрично червонiли плями, яких ранiше не було.
- Свєта! Андрiй! Ходiть-но швидше! Тут таке!.. - I вона знову зникла в кiмнатi.
- Що там ще сталося? - Андрiй стривожено пiдвiвся з лави i попрямував до дверей. Я пiшла за ним.
***
У бiблiотецi вимальовувалася жахлива картина: за столом, вiдкинувшись на спинку крiсла, сидiв той самий вусатий гiсть. Горло його було перерiзане, з нього стiкала кров. Бiля крiсла вже натекла пристойна калюжа, а бiля неї валявся закривавлений кинджал, знятий зi стiни. Стас стояв бiля гостя, тримаючи його за руку i намагаючись намацати пульс. Який пульс мiг бути у трупа з перерiзаним горлом?!
- Я ненавмисно! Я не хотiла! - Бiгала Лєнка по всiй кiмнатi з розгубленим виглядом. - Вiн сам!..
- Як це вiдбулося? - Запитав Андрiй, схопивши Лєнку за обидвi руки i зупинивши її перед собою. - Розповiдай все по порядку.
- Ну... Я зайшла, а вiн тут сидить... I не веселиться! А на моєму весiллi всiм повинно бути весело!..
- I ти його розвеселила?
- Ну, спробувала... Я до нього i так, i iнакше... А вiн втупився в книгу, як глухонiмий... Ой, Стас! А може, вiн i справдi глухонiмий? Хто вiн взагалi такий?
- Не знаю. Я думав, що це твiй гiсть. - Стас нарештi вiдiйшов вiд трупа.
- Ну от, ми навiть не знаємо, хто вiн такий! - Ленка тупнула ногою. - Скотиняка! Зiпсував менi свято!
- Не вiдволiкайся! - Повернув її до дiйсностi Андрiй. - Розповiдай далi.
- Ну от... Вiн не веселився... Тодi я зняла зi стiни кинджал. - Лєнка пiдiйшла до стiни i зняла з неї другий кинджал. - Пiдiйшла до нього. - Лєнка пiшла на Андрiя, той почав вiдступати. - I жартома так кажу: " Якщо ви зараз же не почнете веселитися, я вас зарiжу!" А вiн пiдвiвся в крiслi i пiдставив менi своє серце... А я вiд несподiванки спiткнулася об нiжку крiсла i впала... А рука з кинджалом йому по горлу... От бачиш, Стасик, як треба точити ножi, а тебе все допроситися неможливо!.. Ой, отже... Ну, я встала з пiдлоги, обтрусилася, поправила сукню... Спочатку я подумала, що вiн прикидається...
- Ага, з перерiзаним горлом. - Вставив Стас.
- Покликала Стасика, а вiн сказав, що все... I що тепер робити?
- Дзвонити в полiцiю! - Сказала я, сiдаючи на диван. - Приховувати не можна. А ми з Андрiєм, як свiдки, скажiмо, що все сталося випадково.
- Добре! - Видихнув Стас, дiстав з кишенi телефон i почав натискати кнопки. - А ви поки посидьте в патiо.
Ми з Андрiєм вийшли, сiли в тiнi грота на лавку i стали чекати. З саду долинав гул голосiв i безтурботний смiх гостей, якi ще нi про що не знали. Тамада розiйшовся не на жарт...
***
Не знаю, скiльки минуло часу, коли з вулицi долинув звук гальм. Я схопилася i виглянула через чагарник. До будинку пiд'їхали три чорних автiвки, з них висипали люди в чорному одязi i балаклавах, з автоматами в руках. Вони дуже швидко розсипалися i засiли хто на протилежному боцi вулицi, хто - збоку вiд будинку, хто, перескочивши через чагарник, - в саду. Бiля огорожi нашого патiо нiкого не було.
- Може, втечемо потихеньку? - Вiд несподiванки я аж пiдскочила: Андрiй, виявляється, нечутно пiдiйшов i став за моєю спиною.
- Не варто, все одно знайдуть. - Вiдповiла я. - Почекаємо, коли нас покличуть.
Але нас чомусь нiхто не кликав... Посидiвши деякий час в невiдомостi, ми вирiшили повернутися до кiмнати.
Там було все чисто прибрано i вимито, нiякого трупа не було. Крiзь дверi на сходах почулися кроки i голоси - увiйшли Лєнка зi Стасом.
- А де труп? - Запитала я. - Його вже полiцiя забрала?
- Нi, ми не дзвонили в полiцiю. - Вiдгукнувся Стас.
- Як це?! - Вигукнула я.
- А що, через якогось трупа псувати менi весiлля?! - Обурилася Лєнка, - Фiгушки! Ми його заховали, а потiм вивеземо.
- Але ж вони вже тут! Краще вiдразу зiзнатися.
- Хто тут? - Стас виглядав дiйсно здивованим.
- Полiцiя. Люди в чорному. Вони оточили весь будинок...
- Це не полiцiя, це щось iнше... - Занепокоївся Стас. - Пiду, подивлюся...
- Я з тобою! - Лєнка кинулася за ним.
Деякий час було тихо, якщо не брати до уваги веселощiв у саду, якi й досi тривали. Ми з Андрiєм обережно визирнули на сходи - нiкого... Навшпиньках, по стiночцi рушили до холу...
- Швидше за мною! Швидше! - Стас пiдхопив нас попiд руки i потягнув до автобуса. - Сiдаймо! Їдемо!
Автобус рушив з мiсця. Я озирнулася. За прозорою перегородкою, що вiдокремлює кабiну вiд салону, безтурботно крутив баранку водiй. Бiля перегородки був встановлений стiл, накритий червоно-бiлою скатертиною, за яким стояла розряджена тiтка.
Всi мiсця в салонi були зайнятi: попереду сидiли гостi, деяких з яких я бачила в будинку, а ззаду - кiлька автоматникiв в чорному. Посерединi була площадка без сидiнь, тут i стояли ми з Андрiєм i Лєнка зi Стасом, пiд стiнкою валявся великий тюк.
- Нiчого не розумiю... - Я притулилася до стiнки автобуса i вхопилася за поручень.
- Що вiдбувається? Куди ми їдемо? - Андрiя пiдкинуло на вибоїнi i вiн притулився до мене. - Хто цi люди? - Вiн вказав на автоматникiв.
- Цi люди проводили антитерористичнi навчання бiля сусiднього будинку i люб'язно погодилися - за винагороду, зрозумiло, допомогти нам розписатися! - Лєнка розпливлася в щасливiй усмiшцi.
- Який розпис?! - Вигукнула я. - У вас у будинку сталося вбивство! Полiцiя все одно вас знайде!
- Отож! I посадять нас на довгi роки... А ми так i не розпишемось! - Лєнка поставила руки в боки, але тут автобус труснуло i вона звалилася на колiна товстої дiвчини, яка сидiла на передньому сидiннi.
- А може i не посадять... - Стас повернувся до тiтки за столом. - Розписуйте вже нас!
- Я не можу в таких умовах... - Тiтка плаксиво скривила губи. Автоматники загрозливо пiднялися, двоє з них рушили до столу.
- Добре, добре! - Вигукнула тiтка, схопила велику книгу, вийняла з сумки ручку i поклала її на стiл. - Чи згоднi ви...
- Згоднi, згоднi!!! - Заволала Лєнка. - Де розписуватися?
- Ось тут. - Тiтка тицьнула пальцем в книгу.
Лєнка акуратно вивела свiй вигадливий пiдпис.
- Тепер ви.
Стас теж розписався.
- Де свiдки? - Тiтка обвела салон вимогливим поглядом.
- Ось свiдки! - Стас пiдштовхнув нас з Андрiєм до столу.
- Розписуйтесь ось тут! - Наказала тiтка.
Ми розгублено розписалися пiд дулами автоматiв...
Ба-бах !!! - Гримнув пострiл. Я присiла, затуливши вуха i заплющивши очi, просто на тюк.
- Гiрко! - Загорлав весь автобус.
Я вiдкрила очi: люди в чорному розливали шампанське в одноразовi стаканчики.
- Один, два, три... - Стас i Лєнка, пом'ятi, забрудненi кров"ю, з одноразовими стаканчиками в руках цiлувалися, розгойдуючись в рiзнi боки на вибоїнах i поворотах. Автобус без упину мчав невiдомо куди.
- Але ж труп все одно знайдуть. Гостей допитають. Вони скажуть, що наречена i наречений втекли... Вас все одно вирахують! - Я сидiла на пакунку i намагалася прийти в себе.
- Який труп? - Здивовано пiдняв брови Стас. - В будинку немає нiякого трупа. Там все чисто, гостi веселяться, а ми покатаємося i повернемося.
- А де ж труп? - Розгубився Андрiй.
- А ми його вивезли! - Радiсно повiдомила Лєнка. - Он, Свєтка на ньому сидить!
Я схопилася i зiрвала покривало з тюка. Це був той самий труп... Лежав собi на боцi, пiдiгнувши ноги i вiдкинувши голову з перерiзаним горлом. Кров з нього вже не капала... Всi гостi ахнули i вiдсахнулися.
- Ми його в лiсi закопаємо i повернемося! - Торочила Лєнка. - Його все одно нiхто не запрошував! Нiхто його не знає, отже, i шукати не будуть!
- Як ви так можете?! - Я ледве стримувала сльози вiдчаю. - Що це за весiлля пiд дулами автоматiв i з трупом в автобусi?! - Я зi злiстю штовхнула труп ногою, взутою в туфлю з мiцним гострим носаком.
- А-а-а!!! - Загорлав труп i схопився за забиту ногу.
Всi скам'янiли...
- Труп живий... - Прошепотiв у мене над вухом Андрiй. Я вчепилася в його руку i запитально зиркнула на Лєнку i Стаса.
- А що? А ми нiчого... - Забурмотiла Лєнка.
- Це розiграш!!! - Гаркнув весь автобус.
- Класне у нас весiлля? - Радiла Лєнка. - А якi фотки!! А яке вiдео!!! Бачили б ви свої пики! Нiчого, побачите! Ми вам потiм покажемо! Таке весiлля нiхто не забуде!!!
- Н-да... Незабутня вечiрка... - Спантеличено констатував Андрiй, пiдхоплюючи мене - вiд пережитого хвилювання мої ноги вiдмовилися мене слухатися. Хтось звiльнив мiсце i Андрiй посадив мене.
Труп перестав прикидатися трупом, сидiв на пiдлозi автобуса i пив шампанське.
- Повертайте назад! - Гукнув Стас.
Автобус розвернувся i ми поїхали назад...
***
Повернувшись до будинку, я вiдразу ж пройшла у ванну, щоб привести себе в порядок...
А коли вийшла, Стас i Лєнка, переодягнутi в джинси i футболки, вже розсаджували гостей на диванах, у крiслах i на пiдлозi вiтальнi, готуючись показувати вiдео цiєї незабутньої вечiрки.