Нiчка темна, гуляща, крiзь стiни
Прокрадається в тиху оселю...
I до тебе, сумливого, лине,
Палко кличе серденько-пустелю,
Обiймає тебе, щось шепоче,
Обiцяє гiрку насолоду...
Хто ж спокуси її не захоче?
Хот ж безстидну цю знехтує вроду?
I ти мариш: "Не можна... не можна..." -
Ти чекаєш на чисте кохання...
Зрозумiй: безсоромная - кожна!
Тож облиш цi безглуздi вагання!
Час забути про мрiї дитячi:
I в Амурiв - розпуснi обличчя...
Я ж для тебе, невинний юначе,
Згодна стати не жiнкой, а рiччю.
Та вологi твої теплi очi...
Що ти, брате? Не треба ридати!
Стань частиною дикої ночi,
Йди до мене, єдиний мiй брате!
Я вiдкрию тобi свою душу.
Заспокойся, мiй брате, мiй милий!
Йди! Нехай ми закони порушим -
Я  вiдкрию тобi своє тiло!
Вмри в отрутi мого поцiлунку!
Хай я вмру, хай загину даремно
Вiд палкого свого подарунку..
Геть, кохання! Прийди, пристрасть темна!
Так, це зрада... Та це не важливо -
Тiльки ми маєм право карати.
О, мiй любий, це чари, це диво!
Ти все ближче, мiй рiдний, мiй брате!
Ти зi мною пiднявся до раю,
Запалив мою пристрасть химерну...
Та в твоєму огнi я вмираю,
Бо кохання нiхто не поверне...