Аннотация: Этот рассказ о тяжелых буднях работника самой распространенной профессией среди молодежи)
Щоденник Промоутера
Крiс прекрасно знав, що сидiти за робочим мiсцем не дуже бажано, але сьогоднi йому було начхати.
Вiн не виспався, бо не очiкувано початок його робочого дня перенесли на десяту ранку, а це було на три години ранiше нiж зазвичай!
У метро хтось дуже великий та особливо криволапий наступив хлопцевi на ногу - на хворiй палець! Крiс зробив для себе висновок, що любить метро, але ненавидить людей.
До усього цього, у кав'ярнi, де вiн кожного ранку купував собi чашечку не само§ погано§ кави, цей напiй скiнчився. Тому Крiсу довелося шукати дешеву каву по усьому торговому центру. Не знайшов. На каву пiшла третина грошей, розрахованих на весь день.
Крiс працював в оточеннi фастфудiв. Навколо стояло повно столикiв i сотнi людей кожного дня поглинали за ними кiлограми рiзних на§дкiв. Запах стояв вбивчий, особливо якщо працюєш голодний вже вiсiм годин, а грошей у твоєму карманi вистачить хiба що на пiв гамбургера.
Зараз же торгiвельний центр тiльки прокидався. Людей було не багато,бiльшiсть з яких поспiшала на роботу, скорочуючи шлях через ТЦ.
"Точка", за якою "до сьомого поту" працював Крiс, знаходилася прямо бiля кiлькох столикiв. Хлопець частенько розважав себе тим, що пiдслуховував розмови за цими столиками.
В цю ранню годину його єдиними сусiдами були двоє дiдуганiв. Можна сказати, що вони були цiкавими особами. Перший - з довгим волоссям та пишними вусами, а iнший, у повну йому протилежнiсть - лисий, та свiжовибритий. Обидва сидiли у лляних бiлих костюмах, та роздумливо розмовляли, смакуючи каву.
Крiс навiть почав було §м заздрити, бо його кава вже пiв години як скiнчилася.
"За такi грошi, вона повинна б була сама вiдновлюватися у стаканi вiчно!" - подумав про себе вiн.
Замрiявшись про "вiчну" каву, Крiс убив ще з пiв години робочого часу.
За весь цей час до нього пiдходили тiльки один раз, i то, щоб повернути куплений вчора товар, бо вiн бач, напрацює. Ось так швидко Крiс втратив процент за цю покупку.
Знову накрило нудьгою i захотiлося спати.
Зазвичай зранку нiчого не вiдбувається, i Крiс вважав, що просто втрачає цiннi години життя. Та скорiш за все це просто була роздратованiсть через те, що вiн не виспався.
Повз стiйку пробiгло двiйко дiвчат. Одна з них трохи невпевнено взяла листiвку iз даними про продукт, i вони побiгли далi.
I знову години забуття. Iнодi навiть Крiс вiдчував себе нiкому непотрiбним у цiй масi людей, що йдуть сво§ми шляхами.
Поправляючи краватку, вiн спробував вiдiгнати похмурi думки. Дiдько! Як же вiн ненавидить цi офiцiальнi костюми, а ще й палиць болить!
Крiс вже навiть скучив за сво§ми кедами, що самотньо лежали вдома.
Забурчало у животi. Нi! Ще рано §сти, треба потерпiти ще трохи, бо такi частi вiзити до фастфуду йому зараз не по карману.
У зростаючому натовпi, Крiс помiтив знайоме обличчя. Цього дивака вiн бачив у центрi кожного дня. Вiн просто ходив довкола, пив каву та §в морозиво. I так кожного дня. Крiс не рiдко за ним спостерiгав. Декiлька днiв тому, знайома продавщиця з сусiднього магазинчику ча§в розкрила хлопцевi таємницю цього чувака.
Виявилося, що усi цi днi вiн також тяжко працював. Здається вiн з Iрану, а ще вiн знахар та цiлитель. Бiльше того, каже, особисто розмовляв з Iсусом, та пiсля цього в нього прорiзався дар цiлителя.
Низенький чоловiчок, нiчим непримiтний, з морозивом та не змiнною посмiшкою - та все ж знається з Богом, а це як нi як надає йому значимостi.
Чим ближче до середини робочого дня, тим довше тягнувся час. До "точки" ще й досi нiхто не пiдходив, i Крiс знову вмостився на стiлець, постоявши кiлька хвилин.
Хлопець вже почав замислюватись, щоб пiти по§сти, як тут до нього пiдiйшов його Бос.
Як завжди наче переляканий, вiн швидко ставив питання , щодо продажу товару, i так само швидко поповнив запаси того ж товару, зняв досить велику касу i зник.
Так вiдбувалося кожного дня.
Крiса як завжди вiдругали за те, що вiн не заправив сорочку, а також за те, що читає а робочому мiсцi, але сьогоднi у нього "палець", йому можна.
Ще через пiв годинки, Крiс все ж не витримав, поставив п'яти хвилинну перерву i пiшов §сти.
До§даючи гамбургер, йому здалося, що §х спецiально роблять так, щоб одного не вистачало i ти обов'язково купував хоча б ще один.
На силу переборовши свiй голод i не вiддавши у фастфуд останнi грошi, Крiс знову пiшов працювати.
Десь за декiлька годин до закiнчення змiни, до промоутера пiдiйшло двоє iноземцiв схiдно§ зовнiшностi. На ломанiй мовi вони довго вмовляли хлопця пiдписати §м договiрна товар не маючи потрiбних документiв, так було дешевше. Вони пропонували йому заплатити вдвоє дорожче, але через хвилин двадцять безплiдно§ суперечки вони пiшли.
"Смiшний народ",- подумав Крiс, - "вони волiють за будь яку цiну зробити неправильно, коли навiть в рази дешевше можна зробити правильно".
Згодом знову прибiг Бос. Був кiнець мiсяця, i вiн виплатив вже давно обiцяну зарплатню i зник.
Крiс значно повеселiшав.
Зрозумiвши, що торгiвлi та Боса сьогоднi вже не буде, хлопець пiшов о сусiднього магазинчику ча§в. Там його люб'язно кожного дня частували чаєм. Поспiлкувавшись трохи з продавщицею, вiн глянув на годинник.
Вже час додому.
Швидко зiбравшись, хлопець закрив "точку", i вибiг на вулицю.
Хворий палець знову змусив знизити темп.
Йдучи до маршрутки, Крiс подумав, що все ж таки йому подобається його робота. Це спостереження за людьми...та нi! Просто грошi отримав...